Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

15 травня – Міжнародний день сім’ї

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

mceclip0

Одного разу на семінарі для батьків я поставила запитання, на яке їм потрібно було відповісти письмово: «Яку проблему в сім’ї ви вважаєте найбільшою і неподоланою?» Відверто кажучи, я припускала, що для більшості найскладніше питання – взаємини між подружжям, але відповіді батьків мене спантеличили. Майже 70 % з них найбільшою проблемою вважали неможливість залучити дітей до читання Біблії й молитовного служіння в сім’ї. Викликати інтерес до самостійного уважного дослідження Слова Божого й до щирої молитви дійсно важко, особливо в підлітковому віці, коли діти втрачають узагалі інтерес до читання книг. Особливо важко пережити молитовний тиждень, коли маленьким дітям потрібно бути з батьками в Домі молитви, а підлітки взагалі не бажають ні молитися, ні читати, ні слухати, повторюючи звичайне «мені це не цікаво», «я не хочу», «мені нудно»… Чому ж так відбувається? Що можна було б зробити, щоб спонукати дітей читати Біблію, вивчати Дух Пророцтва, молитися? Чи можливо це?

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СІМ’Ї
Любов до читання Біблії виховується з раннього віку, коли діти ще не можуть не тільки читати, але й говорити. «Як тільки малюки стають здатними розуміти, батьки повинні розповідати їм про Ісуса, щоб вони сприйняли дорогоцінну істину про Вифлеємське Немовля. Закладайте у свідомість дітей прості принципи побожності відповідно до їхнього віку й здібностей. Приведіть своїх дітей у молитві до Ісуса, аби Він дав їм змогу пізнавати релігію так само, як вони вчаться вимовляти слова рідною мовою.

У ранньому віці діти схильні сприймати божественний вплив. Господь бере під особливу опіку цих дітей» (Е. Уайт. Християнська родина, с 301-302).

Діти сприймають духовні істини, пов’язуючи їх із яким-небудь зрозумілим предметом або явищем. Дитина повинна потримати його у своїх руках, розглянути, спробувати на смак, якщо це можливо. Кожне сімейне служіння, де є дітки до 7-8 років, повинно проводитися з ілюстрацією розповіді або дослідженням предмета, що символізує духовну істину. Наприклад, роздумують батьки з дітками про благодать Божу. Наочним прикладом для цього може послужити, мило, олівець і латекс для стирання напису, відкрита парасолька й т.д. Якщо ви хочете сказати про чистоту й про прощення, пригодиться склянка з водою або пральний порошок. За допомогою цих ілюстрацій коротко й чітко розповідайте дітям про духовну цінність, яку хочете їм відкрити.

Наочні приладдя перетворюють дослідження Біблії в цікаве й приємне заняття. Батьки повинні пам’ятати, що, проводячи нудні, незрозумілі хвилини богослужінь із маленькими дітьми, вони проводять приховану програму відрази до молитовного служіння й читання Біблії в дітей. Короткі, ясно викладені молитви після наочного уроку й обговорення з дітьми певної істини, роблять бажаними хвилини зустрічі сім’ї з Господом і залишаються в пам’яті дітей на все життя, як найприємніший спогад. Час богослужіння залежить від віку дітей: скільки років дитині, стільки хвилин вона може зберегти увагу.

«Виховний вплив сім’ї — це вирішальна сила на добро, або на зло. У багатьох аспектах цей вплив дається взнаки тихо й поступово, але, використаний в правильному напрямі, стає могутньою силою на користь істини та праведності. Дитину, не виховану належним чином у сім’ї, виховає сатана за допомогою власних методів» (Е. Уайт. Християнська родина, с.185).

Діти старшого віку (починаючи з 9 років до 12) повинні самі брати участь у сімейному служінні — читати, роздумувати, відповідати, обговорювати — це їхній віковий інтерес і потреба. І ось наступає найвідповідальніший вік — з 13 до 16 років, коли вони не бажають виконувати те, що їм не зовсім цікаво. Якщо протягом ранніх років усе проводилося відповідно до їхніх потреб і розуміння, то в цьому віці діти із задоволенням самі проводять сімейні богослужіння, моляться з бажанням і радістю. Давайте дітям можливість ставити «негарні» питання, які їх хвилюють. При неправильних відносинах ці запитання ніколи не ставлять батькам. Це цілком нормальне явище, якщо син запитує: «А навіщо Бог знищив усіх людей під час потопу? А звірі чим не догодили? Бог не зовсім — любов, як ви говорите. Він був неправий!» Якщо ви не відповісте на це незручне запитання, то воно застрягне в нього в голові й може призвести до відходу із церкви, небажанню читати Біблію або ходити на богослужіння — до духовної кризи. Цей критичний вік (12-16 років) вимагає особливої уваги й відкритості. Діти повинні бути впевнені, що тато й мама завжди готові відповісти на їхні різкості з розумінням і любов’ю. Це і є життєвий урок Божої любові: його завжди готові зрозуміти й вислухати без крику й докорів.

Якщо цей захоплюючий навчальний процес протягом року розвивався й був на високому рівні, то в особливий час «ТИЖНЯ МОЛИТВИ» діти, очікуючи чогось незвичайного і святкового, із бажанням вивчають з батьками Біблію і моляться.

ДИТИНА НЕ ХОЧЕ МОЛИТИСЯ…
З тривогою дивлячись мені в очі, молода мама розповідала: «Я його запитую, чи буде він молитися, і вже вкотре чую: “Ні! Не хочу молитися!!!” Я намагаюся йому показати весь жах його стану: “Бог не буде з тобою розмовляти, Він не зможе тебе благословити, захистити, і ти будеш один, тобі буде страшно…”! Уявляєте, він мені відповідає: “І нехай! І буду один! Не хочу молитися!” Що мені робити?! Чому такий приступ жорстокості й невір’я?» Мама була шокована духовним станом її сина, якому на той момент виповнилося чотири роки.

Є кілька причин такої поведінки дітей, і їх потрібно враховувати, запрошуючи дітей до молитви.

Своєрідне ставлення до розмови в дітей від 3 до 5 років. Іноді дитина не хоче розмовляти ні з ким. Просто мовчить і все. Це і є психологічна особливість віку. Не змушуйте дитину обов’язково відповідати на ваше запитання. Пройде 20-30 хвилин, і вона сама почне розмовляти. Така ж реакція іноді виникає на молитву. Це ж потрібно говорити, а йому не хочеться це робити саме тоді. Не гнівайтеся й не лякайтеся. Не лякайте дитину різними проблемами, це не допоможе. Краще взагалі не загострювати на цьому увагу, а після 5 років ця реакція зазвичай зникає зовсім. Якщо дитина не хоче в цей момент розмовляти з Богом, помоліться самі. Будь-яка ваша негативна емоція може стати причиною небажання взагалі розмовляти з Богом. Діти схильні говорити з Богом, як зі своїми татом або мамою, тільки ще сильнішим і розумнішим. Ці молитви іноді розчулюють і викликають посмішку. Але головне в цій розмові — дитина просто розмовляє з Богом!

Колись у дворі дому, де ми жили, у господарів був пес Барсик. Дуже добра сибірська лайка. Вона дуже подружилася з нашим сином. Йому було тоді 5 років. Вона його катала взимку по дворі, допомагала підніматися, коли той падав. Вони були великими друзями. На літо наш син поїхав до бабусі й через місяць, повернувшись додому, дізнався про те, що його улюблений собачка помер і господарі купили іншого – на ім’я Реке. Він не знав сина й гавкав, тільки той з’являвся у дворі. Того ж дня під час вечірнього сімейного богослужіння син вирішив з’ясувати відносини з Богом. «Господи, — молився він, — навіщо Ти забрав Барсика? Якщо тобі потрібен собака, то Ти візьми собі Рекса, а мені поверни Барсика!» І в такому дусі він міг довго розмовляти з Богом. Діти із задоволенням моляться, якщо вважають, що це приємна розмова.

Друга причина небажання молитися частіше буває в підлітків – страх перед аудиторією. Майже всі діти на пропозицію помолиться відмовляють. І це нормально. їм просто страшно перед «виступом». А якщо зіб’ються? Або забудуть слова? Або заплутаються? Буде соромно. І ця психологічна напруга стає бар’єром у молитві. Підлітки мають свою особливість — для них характерна втрата нитки думки, безпам’ятність у словах, заплутаність при побудові речення. Такий конфуз вони не можуть собі уявити й просто відмовляються молитися. Вийти із цього становища дуже просто. Потрібно попросити помолитися про щось одному, даючи основний зміст молитви в пропозиції помолитися. Наприклад, «Наша бабуся дуже хвора й просить помолитися за неї. Олечко, попроси, будь ласка, Ісуса про це, нехай Він її зцілить, якщо це в Його волі, й допоможе їй». Давайте дітям тему для молитви — і в них не виникне страху перед аудиторією в молитві.

Іноді небажання молитися в дітей виникає в тому випадку, якщо дорослі (тато або мама) колись сміялися під час їхньої молитви. Дитина цілком серйозно молиться, і його оригінальні вислови, звернені до Бога, не повинні викликати у вас сміх. Це зациклює думки дитини на небажанні брати участь у молитві, тому що йому соромно.

Четверта причина відмови від молитви в дітей — відсутність батьківського прикладу. Якщо діти ніколи не бачили, як тато або мама моляться наодинці (не просто під час богослужіння, а окремо, у тихій молитві), якщо вони ніколи не спостерігали за зміною їхнього обличчя під час щирої молитви й це не викликало глибокого інтересу до того, що відбувається, у їхньому розумі не з’явиться бажання пережити такий же стан, тільки самим, наодинці з Господом. Якщо молитва в сім’ї — це стандарт, мертва форма, то діти старшого віку (9-12 років) починають протестувати проти цього. Діти виховуються не стільки вухами, як очима. Наочний приклад батьків викликає незмінне бажання йому наслідувати.

Ще одна причина – невміле проведення сімейних богослужінь. Часто доводилося спостерігати таку картину: сім’я з двома-трьома дітьми збирається для ранкової чи вечірньої молитви. Діти тихо стоять перші 2 — 3 хвилини, поки тато читає цілу сторінку «дорослого» незрозумілого тексту. Діти починають рухатися, штовхають один одного, шепочуться, граються, а все тому, що не розуміють тексту. Мама їх обсмикує, ставить мовчки на місце, щоб стояли тихо. Далі йде не менш довга молитва «за всіх і про всіх» і, нарешті, звучить довгоочікуване «Амінь». Діти із захопленням зриваються з місця й біжать подалі від місця молитовної зустрічі з Богом. Це означає: «Нарешті, муки закінчилися!» Як після цього можна дивуватися, що діти не хочуть молитися? Це ж яскравий поганий урок, і він триває довгі роки й, як іржаві цвяхи, убивається в психіку дітей: «Молитва — це неприємні хвилини, але їх потрібно терпляче перечекати, щоб не отримати від батьків зауваження!»

МОЛИТОВНИЙ ТИЖДЕНЬ У СІМ’Ї
Під час Молитовного тижня потрібно багато й часто молитися. Це викликає черговий протест у дітей, що іноді не виражається, але відчувається в поведінці й ставленні дітей. Але цього можна уникнути й зробити час молитви бажаним і цікавим.

Заздалегідь попередьте дітей, що настає особливий момент, коли вся сім’я повинна «здати контрольні роботи» за прожитий період часу — рік. Пам’ятаю, як проходили ці дні в нашій сім’ї. Це були не тільки церковні вечори, коли потрібно було приходити в Дім молитви й слухати спеціальні читання. То була щоденна цікава духовна робота. Дні розподілялися за потребами і подяками за пережиті досвіди. Іноді дні присвячувалися кожному члену сім’ї. Тоді пригадувалися робота або навчання одного із членів родини, його потреби, бажання, мрії, про які він може розповісти під час ранкового або вечірнього служіння. Уся родина присвячує свої молитви за нього й дякує Богові за те, що саме ця людина — член їхньої сім’ї. Це зближує й об’єднує сім’ю, адже усі відчувають цінність один одного. Щодня всі з нетерпінням очікують, коли зможуть згадати життя й діяльність наступного члена сім’ї. Тут і веселі, і сумні спогади, перемоги й поразки, хвороби й почуті молитви, — уся духовна діяльність сім’ї! Батьки робили в блокноті спеціальні пам’ятні записи про події року, щоб потім згадати про це під час Молитовного тижня.

Можна розподілити молитовні дні порами року. Тоді всі згадують про ті місяці, коли в них у родині щось відбулося цікаве, за що можна дякувати Господу. На столі в цей час може бути поставлений символ тієї пори року, про який йтиметься. Ці символи можуть приготувати діти. Можна доручити дітям намалювати картинки про ті події, які заслуговують на особливу увагу й подяку.

ФІНАНСИ МОЛИТОВНОГО ТИЖНЯ В СІМ’Ї
Дуже важливий аспект Молитовного тижня — подячні подарунки кожного члена сім’ї. У нашій родині це було дуже важливим моментом. Кожний збирав у свій конверт гроші протягом року для дарів Молитовного тижня. Про це всі й завжди пам’ятали, збирали й намагалися, щоб скарбничка поповнювалася постійно. Наш син протягом року здавав усі пляшки з-під молока. Це були його гроші для дарів Молитовного тижня. За рік набиралася досить значна сума для того часу — до 50-70 рублів при зарплатах 90-120. Кожний член сім’ї перед другою суботою Молитовного тижня, коли збиралися подячні дари, підписував листівку зі словами благословення для церкви або своє бажання в біблійному вірші для всіх, або вірш, що потім читався на вечірніх богослужіннях. Можна було написати своє велике бажання, що часто робили діти. Ось деякі з таких таємних молитов — бажань наших дітей.

«Господи, можна, попросити в Тебе найголовніше — хотілося б багато грошей, здоров’я й працьовитості» (8 років);

«Господи, дай заради Христа хоча б що-небудь…» (6 років);

«Господи, коли я Тебе побачу вперше, я нічого просити не буду. Ти подумаєш: “Який скромний хлопчик” — і подаруєш мені “Мерседес” (7 років);

«Батько Небесний! Не для себе прошу, для людства. Зроби, будь ласка, так, щоб усі жили на 11 років довше» (8 років, хлопчик, що пережив смерть рідних);

«Боже, пришли на Землю Свого Сина, будь ласка! Ми Його не розіпнемо!» (6 років);

«Господи, мама сказала, що Ти дуже багато робиш для всіх людей. Може, я можу Тобі чимось допомогти?» (7 років);

«Господи й Боже мій! Чому всі мами кричать? Ти їх такими створив?» (6 років).

У відповідь на ці запитання до Бога діти одержували від церкви дивовижні слова підтримки й благословення на цілий рік! А дитячі побажання й мрії читалися всією церквою, як і побажання дорослих членів громади.

Це мало велике значення для всіх, тому що кожний дізнавався своє побажання й отримував подяку з вуст служителя, що проводить ці прекрасні, живі зібрання після Нового року.

Усі чудово розуміли, що церква має потребу у фінансових засобах, і розмір молитовних дарів був досить великим — місячна зарплата й більше. Схоже, як сьогодні в організаціях 13 зарплата, тільки навпаки — віддаємо для Господніх потреб, у церкву. Цей духовний досвід дуже важливий для всієї сім’ї, тому що це гарний метод «приліпити» дитяче серце до Божого народу, відчути свою приналежність до великої родини, головою якої є Сам Творець.

ОСОБЛИВІ БЛАГОСЛОВЕННЯ МОЛИТОВНОГО ТИЖНЯ
Дуже важливий момент першої суботи Молитовного тижня — отримання особистого благословення, написаного для кожного на листівці. Цей вірш зі Святого Письма часто збігався з особистою потребою того, хто отримував листівку. Ця частина служіння була особливою, тому що проповідник спеціально молився над розкладеними на підносі конвертами. Мені чомусь завжди в дитинстві цей момент нагадував Вечерю Господню з тією лише відмінністю, що після молитви всі могли брати участь у цьому обряді й з нетерпінням очікувати подарунка від Бога. Часто цей ритуал захоплював дітей, їм хотілося відразу почути благословення для себе на весь новий рік. Для цього виділялося п’ять хвилин. Мами розгортали Біблії й читали дітям і собі Біблійні побажання. Усі посміхалися, тому що Господь був настільки близький до Свого народу, що це викликало сльози. Звучала приємна тиха музика, яка створювала атмосферу Божої присутності, не було відчуття самотності й непотрібності.

Дух Пророцтва говорить: «Батьки, діліться з дітьми своїм релігійним досвідом. Візьміть їх в обійми вашої віри і присвятіть Христові… Ніколи не допускайте, щоб ваше християнське життя могло розлучити вас з ними. Ведіть їх до Господа, виховуйте їхній розум для сприйняття божественної правди. Нехай вони спілкуються з тими, хто любить Бога. Бажаючи допомогти своїм дітям формувати характери, придатні для вічного життя, ведіть їх до Божого народу» (Е. Уайт, Християнська родина, с 301).

Щоб підліткам і дітям під час Молитовного тижня хотілося бути присутніми на читаннях, готуйте з ними відповідну програму на щодень. Нехай вони беруть участь у зібранні, чим можуть: розповідають вірші, співають пісні, грають на музичних інструментах, читають вірші з Біблії. Такі програми повинні заздалегідь обговорюватися з самими підлітками, як рівноправними учасниками молитовних зібрань. Цим не повинні займатися тільки батьки, але й сам пастор.

Сьогодні в Молитовних читаннях є спеціальні розповіді для дітей. Це дуже важливо, і ми повинні використовувати дитячі розповіді, щоб об’єднувати їх у молитві. Це зробить їх більше відкритими до спілкування з Богом.

«НАВЧІТЬ ВАШИХ ДІТЕЙ, ЩО ЮНІСТЬ — НАЙКРАЩА ПОРА, ЩОБ ЗНАЙТИ ГОСПОДА. У ДНІ БЕЗХМАРНОГО ДИТИНСТВА І ЮНОСТІ ВОНИ ЗМОЖУТЬ ВІДДАТИ ЙОМУ НА СЛУЖІННЯ НАЙКРАЩІ СИЛИ СВОЄЇ ДУШІ!» (Е. Уайт. Свідчення для Церкви, т.1, с.315).

Моє побажання всім сім’ям і членам Церкви: нехай Батько Небесний буде завжди поруч із батьками, що моляться; з сім’ями, що стоять навколо вівтаря у своїх оселях; з дітками, які говорять Йому свої прохання. Нехай усі родини під час проведення Молитовного тижня переживуть досвід наближення до Престолу Бога: «ОСЬ Я Й ДІТИ МОЇ, ЯКИХ ДАВ МЕНІ ГОСПОДЬ!».

Лідія НЕЙКУРС, сімейний консультант.

 

 

11 січня – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ «ДЯКУЮ»

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

mceclip0

Сьогодні з легкої руки ООН і ЮНЕСКО в усьому світі відзначають найввічливіше свято у році – Всесвітній день «Дякую». Особливих традицій це свято поки не має. Єдина порада – «дякую» сьогодні треба говорити якомога частіше. Це, скоріше, можливість показати своє гарне виховання і ставлення до того, що роблять інші. Наприклад, водії на знак подяки блимають одне одному фарами, а люди в спілкуванні кажуть «спасибі».

Словник української мови визначає слово «вдячність» як «почуття подяки, готовність віддячити за послугу, допомогу, зроблене добро». Почуття не може з’явитися і зникати механічно, воно повинно народжуватися без свідомих зусиль, всередині людини. Вдячність – це щось більше ніж просто вияв вихованості чи припис етикету, бо воно походить із серця.

Як же навчитись в цьому несправедливому й жорстокому світі бути вдячним усім серцем? Біблія навчає, що великою мірою наші почуття залежать від наших думок (Фил. 4:8). Щоб навчитися відчувати радість, треба перш за все роздумувати із вдячністю про доброту, яку нам виявили. Тобто, почуття (емоція) ніколи не з’явиться, якщо спершу не виникне думка.

Візьмімо, наприклад, почуття вдячності за твориво, що оточує нас. Що ви відчуваєте, коли дивитеся на всіяне зірками небо? А ось у царя Давида воно викликало благоговіння, яке він описав так: «Коли бачу Твої небеса – діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, – то що то є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?» (Пс. 8:4).

Чому ж зоряне небо так глибоко зворушило Давида? Він відповідає: «Я роздумую над усіма вчинками Твоїми і над ділами рук Твоїх міркую» (Псалом 8:4,5; 143:5. пер.Хом.). Виходить, що коли люди справді вірять в Бога, їхні серця не бувають скупі на подяку, вони за все дякують Господу і прославляють Його, бо тільки Він достойний слави! Пророк Ісая закликає: «Дякуйте Господу, кличте Імення Його, сповістіть між народів про вчинки Його, пригадайте, що Ймення Його превеличне! Співайте для Господа, Він бо величне вчинив, і хай це буде знане по цілій землі!» (Ісая 12:4,5).

Переважна більшість людей, на запитання, чи дякують вони Богові, відповідають ствердно. Та є такі, які заперечують, мовляв, як дякувати, коли малі зарплати і пенсії, дорогі ліки й комунальні послуги а ціни на продукти стрімко ростуть? Кожній людині доводиться проходити через труднощі і випробування, інколи такі, знести які, здається, просто неможливо. І часто це стається тільки для того, щоб ми почали шукати Господа, Який завжди дбає про нас. Адже ми постійно приймаємо від Нього все, що Він дає – ходимо по Його землі, дихаємо Його повітрям, п’ємо Його воду, їмо продукти, які виробляє Його земля, але забуваємо дякувати.

Можливо саме тому  багато здорових християн ходять незадоволені життям і нарікають, бо не дякують Богу за все що мають? І тут не можливо не згадати про десять прокажених, яких зцілив Ісус. Відомо, що дев’ять з прокажених були євреями, але саме ті, хто з дитинства знав про велич і могутність живого Бога, одержавши чудо зцілення, залишилися невдячними. І лише серце самарянина сповнилося великою подякою Спасителеві світу: «І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самарянин був…» (Луки 17:16).

Що ж трапилося з іншими дев’ятьма, чому вони не прийшли подякувати Ісусу? Адже юдеї також отримали зцілення! Просто любов Божа була для них чимось звичним. І коли мета була досягнута, ці люди дуже швидко забули про Ісуса. Сама подія зцілення витіснила з їхніх сердець Того, хто подарував їм життя і здоров’я. Вони лишилися задоволеними своїм становищем. Самарянин же, навпаки, здобувши фізичне зцілення, побачив у Месії ще й Цілителя душ. Він захоплювався Його незрівнянною любов’ю й жадав нової зустрічі з Ним. Ось чому Христос сказав Йому: «Підведися і йди: твоя віра тебе спасла» (Луки 17:19).

Чужоземець одержав щось більше, ніж юдеї, які звикли до чудес і став спадкоємцем Божого спасіння! Вдячне любляче серце привело Його до Вчителя, біля ніг Якого самарянин знайшов шлях до вічного життя. Юдеї ж залишилися ні з чим.

А ось чи вміємо ми помічати Божу любов і турботу? Чи не стали Його благословення для нас звичними? Можливо, чекаючи великих чудес і здійснень, перестаємо бачити допомогу людей і Божу милість? Не забуваймо, що Бог часто відповідає на молитви (робить чудеса) руками ближніх. Чи злітає з наших уст вдячність оточуючим? Наприклад, чи дякуємо дружині за смачний обід, або дітям за гарну поведінку в церкві?.. І не потрібно чекати одинадцятого січня, щоб як з гармати стріляти по людях словами «спасибі» чи «дякую». Це якраз те слово, яке можна і потрібно говорити частіше. Від кількості сказаного ви кратно збільшите число задоволених осіб у своєму оточенні, а значить, поліпшите ставлення до вас.

І що Сам Господь чує від нас частіше, «дай» чи «дякую»?

Не даремно Святе Письмо дає нам ось таку характеристику останніх часів: «Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні,..» (2 Тим. 3:2). Це написано саме про наш час і серед усього іншого тут згадано, що люди будуть невдячні.

Звичайно, що дуже важко навчитись дякувати, коли роками не виконуються твої прохання, або коли часто виникають проблеми, але потрібно зрозуміти, що наші життєві проблеми – це частина Божого плану по нашому вихованню. Життєві труднощі допомагають виявити недоліки і слабості, допомагають виправити їх і підготувати до вічності наші характери.

Пригадую історію про одного старенького служителя, який кожну свою проповідь починав словами: «Дякувати Богу». Але якось під час дощу він послизнувся, впав у калюжу, забруднив одяг і заледве дійшов до зібрання. Люди в церкві побачивши його в такому стані, подумали, що нарешті він почне проповідь іншими словами. Але старенький служитель якось почистив костюм і вийшовши за кафедру сказав: «Дякувати Богу, що в нашій місцевості дуже рідко бувають такі сильні зливи!»

Багато людей почуваються нещасними лише тому, що мало дякують. Коли на серці стає сумно і важко, насамперед потрібно визнати, що немає нічого прекраснішого, ніж бути живим, ходити, бачити і говорити. Кожного вечора потрібно повторювати: «Дякую Тобі, Господи! Сьогодні Ти зберіг мені життя і я надалі хочу виконувати тільки Твою волю». І якщо будемо цінувати все, що дає нам Бог, Він не залишить без Своїх благословень. Люди часто розчаровуються, бо не отримують того про що мріяли і що очікували від життя. Мріяти треба, але не слід розцінювати як невдачу те мале, що ми отримуємо, бо матеріальним бажанням немає меж. І якщо вам зараз важко на серці, то послухайте наступну пораду.

Я багато років тому завів молитовний зошит, на одному листку записую проблеми, а поруч дякую за те як Бог їх вирішив і допоміг. Навіть знайомі просять записати їхні переживання й молитись за них. Буває що проблема чи біда не вирішується багато років, але це не заважає і далі молитись за неї. Але найцінніше в цьому зошиті є, коли я перечитую його під час переживань і дивуюсь як легко Бог вирішував те, що колись здавалось трагедією. І як тут не дякувати випробуванню, коли отримуєш духовне надбання?

Цар Давид, маючи величезні проблеми, говорить: «Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя! Дякуйте Богу богів, бо навіки Його милосердя! Дякуйте Владиці владик, бо навіки Його милосердя!» (Пс. 135:1-3). І ось так дякує усі 26 віршів цього псалму.

А інший його псалом взагалі називається «хвалебний», або «подячний».

  1. Уся земле, покликуйте Господу!
  2. Служіть Господеві із радістю, перед обличчя Його підійдіте зо співом!
  3. Знайте, що Господь Бог Він, Він нас учинив, і Його ми, Його ми народ та отара Його пасовиська.
  4. Увійдіть в Його брами з подякуванням, на подвір’я Його з похвалою! Виславляйте Його, Ім’я Його благословляйте,
  5. бо добрий Господь, Його милість навіки, а вірність Його з роду в рід! (Пс. 99:1-5).

Взагалі, цей псалом дає відповіді на чотири питання:

Кому дякувати? – Богу!

За що? – за все!

Коли? – завжди, до кінця земного життя й у Вічності!

Але крім цих трьох, є ще одне цікаве питання «як дякувати?» Можливо достатньо лише сказати Богу «дякую за благословення»? Уявіть, що на роботі замість зарплати вам дали листок на якому написано «дякую». Кому потрібна така подяка?

Зверніть увагу на саму структуру слова «дякувати», бо воно складається з двох слів «дяку» і «давати». Значить потрібно давати щось конкретне. Виникає логічне питання: як це зробити? Знаємо, що у Старому Завіті люди виражали вдячність в тому, що приносили в жертву тварин. Це так і називалось «подячна жертва», але тепер не потрібно приносити в жертву тварин, бо Ісус вже приніс Себе в жертву за викуплення гріхів усього людства. А наша вдячність виражається в тому, що служимо Йому і виконуємо тільки Його волю. Христос каже: «Якщо любите Мене, то виконуватимете Мої заповіді» (Йоана 14:15). Тобто – покажіть любов на ділі, бо гріх, це не тільки погані вчинки, а ще й не бажання робити добро.

Отже, сьогодні Бог хоче щоб ми виражали свою вдячність і словами, і вчинками, щоб виконували Його волю й посвятили себе на якесь певне служіння й допомагали ближнім.

Саме за ради цього Христос і помер на хресті. Бог чекає такої подяки саме сьогодні, бо Він зробив для цього зі Свого боку все можливе і віддав найдорожче – життя Свого Сина. На завершення прочитаймо біблійний вірш, який підведе підсумок наших роздумів про вдячність Богу.

«Тільки праведні дякувати будуть Іменню Твоєму, невинні сидітимуть перед обличчям Твоїм!» (Пс. 139:14).

Тож давайте сьогодні зупинимось на хвилинку в цій життєвій біганині, задумаємось над своїм життям, над тим, як подякувати Богу не лише словом, але й конкретною працею, тими талантами, якими Він наділив кожного з нас.

Андрій БІЛИК

Антирак. Мене зцілив Бог

Автор SDA.if.ua. Категорія ЧУДЕСНІ ЗЦІЛЕННЯ ВІД РАКУ

 

Praying woman hands

Praying woman hands

Для Бога немає невиліковних хворіб. Ісус Христос, перебуваючи серед людей, зціляв хворих. Він робить це й сьогодні. Наша історія якраз про це.

Я працювала вихователем у дитячому садку, чоловік – механізатором. Під моєю опікою перебували четверо маленьких дітей і дві лежачі бабусі. Під час чергового медичного огляду, мене направили до онколога. Коли лікар сказав мені, що я є їхньою пацієнткою, мене охопив відчай. Мучила лише одна думка: «Кому потрібні мої маленькі діти?» 

Мені ампутували груди, я прийняла 5 сеансів хіміотерапії, більше не могла витримати, втратила волосся і стала третьою лежачої в нашому домі. За нами доглядали діти. Чоловік купив костюм, сорочку і зібрався одружуватися.

Я не знала нічого про Бога, і всі ми були далекі від релігії. У дитинстві я бачила, як бабуся молилася своїми словами. Душа моя стала шукати Бога. Я молилася невідомому Богу, це був крик моєї зневіреної душі: «Господи, спаси мене і моїх дітей!»

Я намагалася встати, але не могла. Згодом я вставала, падала і знову вставала. Нарешті, я змогла стояти біля стіни, потім робила перші кроки, потім ходила тримаючись за стіну і, коли навчилася знову ходити, стала шукати церкву.

Я часто відвідувала церкву, їздила святими місцями, але полегшення не отримувала, страшні болі мучили мене. Я хотіла накласти на себе руки, але діти зупинили. Потім я вирішила покаятися в цьому гріху перед священиком, сподівалася, що він допоможе, і втішить. Але він строго подивився на мене і сказав: «Я повинен тебе покарати». Я подумала: «За що?» – і дуже сильно розчарувалася. Чоловік сильно пив і бешкетував, мені доводилося рятуватися втечею до своєї подруги, у якої теж була складне життя, і ми один одного розуміли.

У цей час двоє молодих людей, з сусіднього міста, приїжджали на велосипедах з сумками книг і попросили дозволу залишити у мене свої велосипеди. Я гостинно їх прийняла. Після роздачі книг проводилася євангельська програма, молоді люди запросили і мене. Незважаючи на неміч і біль, ми з подругою пішли. Чоловік дуже перешкоджав, але я все одно йшла. На цій програмі я зустрілася з живим Богом, Якого так довго шукала. Незабаром ми з подругою прийняли хрещення і стали членами Церкви адвентистів сьомого дня. У цей час у мого чоловіка стався інфаркт, і він помер. Бог мене зміцнював і підтримував, щоб я могла пережити і це випробування.

Час минав, і мені ставало все легше. Усі односельці знали про мій випадок, і якщо до когось приходила ця біда, то посилали онкохворих до мене за підтримкою та розрадою. 

Тепер я намагаюсь допомагати усім, хто зустрічається на моєму шляху, даю брошури, та розповідаю про те, як Бог мене зцілив. Навіть зараз, коли пройшло багато часу, я можу працювати, няньчити своїх онуків і правнуків.

Лідія, с. Червоний Мак, Крим

Шановні друзі!

Хоча останнім часом відбуваються потужні прориви в лікуванні онкологічних захворювань, але багато лікарів стають свідками незвичайного зцілення від раку навіть в його самих запущених формах, коли лікування вже безсиле. Медики  стверджують, що це можна пояснити нічим іншим, як Божим чудесним втручанням у життя людини.

Нагадуємо, що наша сторінка запровадила рубрику

«ЧУДЕСНІ ЗЦІЛЕННЯ ВІД РАКУ»

Якщо ви читали про подібні випадки чи знаєте людей які вилікувались (лікуються) від цієї хвороби, або самі з Божою допомогою вже перемогли онкологічний недуг, то будемо вдячні якщо поділитесь цими досвідами. Адже написано: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Пс. 49:15).

 З нетерпінням чекаємо ваші листи, які можете відправляти в приватні повідомлення на нашу сторінку у ФБ. Усі досвіди про чудесні зцілення можна також буде прочитати на сайті http://sda.if.ua/

Дякуємо за підтримку і допомогу!

 

6 грудня – ДЕНЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

mceclip0

 

6 грудня 1991 року Верховна Рада прийняла Закони «Про Збройні Сили України». Тому саме ця дата увійшла в історію сучасної Української держави як День Збройних Сил України.

Після розпаду Радянського Союзу, та проголошення у 1991 році своєї незалежності, Україна успадкувала одне з найбільших угрупувань військ не тільки на постсоціалістичному просторі, а й в усій Європі.

Утримання на своїй території могутньої військової сили, призначенням якої було ведення стратегічних наступальних операцій, не відповідало миролюбивому зовнішньополітичному курсу молодої держави, її позаблоковому статусу та оборонному характеру Воєнної доктрини.

Тому першочерговим завданням Міністерства оборони України постало скорочення військових формувань і техніки до необхідного рівня. Безпрецедентним стало рішенням держави про без’ядерний статус та ліквідацію в односторонньому порядку ядерного потенціалу.

У листопаді 1995 року Україна виконала свої зобов’язання і привела граничний рівень техніки та озброєння і відповідність з положеннями Договору про звичайні Збройні Сили Та озброєння в Європі.

Багато людей тепер стверджують, що Україні не потрібно було втрачати статус ядерної держави, але залишимо це питання на розсуд політиків і привітаємо наших захисників. Велика шана ветеранам, удовам та рідним, які втратили своїх найближчих людей.

І хоча в країні ще не завершений військовий конфлікт, не потрібно забувати, що у християн є Той, Хто колись буде судити чесно й допомагати невинному.

Не потрібно також забувати, що зараз наша країна бореться з ворогом на два фронти – на військовому і духовному. В цей час нам особливо потрібно бути мудрими, «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1Петр. 5:8). Він використовує останні дні, аби спокушувати, зводити, ослабляти і губити якнайбільше людей.

Ми провадимо війну проти злісного ворога і бажаємо перемогти його. Апостол Павло запевняє: ми можемо зробити це, якщо зодягнемося в повну Божу зброю

«Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його!

 Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. 

Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби.

Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати.

Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру.

А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. 

Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже» (Еф. 6:10-17).

В цьому тексті кожен елемент Божої зброї щось символізує. Наприклад: щит – це вдалий символ віри, бо віра захищає нас від вогненних сил спокуси. Правда символізує праведність, шолом – спасіння.

Апостол Іван, побачивши на острові Патмос видіння, написав: «І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй» (Об. 1:16).

Чому цей меч був у Ісуса в устах? Хіба меч не повинен бути в руці? Слово distomos – «обосічний» – одне з незвичайних слів Нового Завіту. Воно складається з двох слів: di, що означає «два», і stomos – «уста». А разом слово distomos означає «вийшов із двох уст». Але чому Боже Слово згадується в Писанні як «обосічний меч», або кажучи буквально, «меч, що вийшов із двох уст»?

Боже Слово подібне до меча, гострого з двох боків, за допомогою якого можна завдати ворогові нищівної поразки. У Посланні до ефесян Боже Слово назване також духовним мечем (6:17). Виходячи з уст Бога, Воно пронизує наші сумніви, інтелект, логіку і проникає в саме серце. Чим більше ми роздумуємо над ним, тим вагомішим воно стає в середині нас. І ми просто не можемо жити, не проголошуючи Його людям.

І саме в ту мить, коли воно виходить з наших уст, воно стає «обосічним мечем», буквально «мечем, що вийшов з двох уст». І саме цим мечем ми можемо здолати ворога.

«Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євр. 4:12).

Якщо ми не будемо цінувати цю зброю і користуватися нею, то духовна війна буде програна.

Ворог ніколи не спить і не відпочиває. Він працює всюди і проти всіх. Ми повинні пам’ятати про це, аби опиратися йому силою Христа, з допомогою Його святих ангелів. А якщо ми стаємо самовпевнені і починаємо нехтувати спілкуванням з Богом, то обов’язково станемо жертвою нашого ворога. «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» (1Кор. 10:12).

Приємно усвідомлювати, що Бог не допустить, аби ми: «спокушалися понад міру, бо при спокусі дасть і вихід, аби ви могли її перенести» (1Кор. 10:13).

У цей день ми чуємо, що політичний, економічний, духовний розвиток України можливий лише за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканності кордонів. 

Але у Святому Письмі є один вірш, який заставляє задуматись кожну людину: «Хіба чоловік на землі не на службі військовій?» (Йова 7:1).

І саме на цій службі кожен з нас отримує «бойові» рани. «А ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Ісуса!» (2Тим. 2:3).

Щоб заслужити честь бути допущеним до двору короля Артура, рицар мав здійснити чимало подвигів. Кожен, хто повертався з битви цілим і неушкодженим, чув наказ: «Йди і не повертайся, доки не одержиш шрам!» Король вимагав від усіх васалів такої відданості, щоб вони без вагань кидалися у  вир бою, ризикуючи зустріти смерть чи поранення. І тільки найхоробріші були вдостоєні його похвали.

Християни перших віків зазнавали фізичних тортур та переслідувань. І хоча в наш час люди, які вірять в Бога, рідко ризикують одержати за віру фізичні рани, але від них вимагається не менша самопожертва.

Ісус сказав: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Матв. 16:24). Це означає, що ми маємо добровільно коритися Христові, забувши свої власні бажання і зручності. Це означає також, що маємо бути готовими зіткнутися з нерозумінням, піддатися засудженню і навіть фізичним переслідуванням за свою віру. Але Ісус все бачить і все пам’ятає.

Апостол Петро сказав: «Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись» (1Петр. 4:13).

Хай тіло наше й не буде вкрите рубцями, коли ми постанемо перед Ісусом, та кожен, хто постраждав за Нього, не залишиться без нагороди.

Ніяка жертва за Нього не зрівняється з тим, що Він приніс у жертву за нас. І лише усвідомлення цього допоможе нам залишитися в даній Богом духовній зброї.

Обговорення всіх частин духовної зброї апостол Павло закінчує словами: «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих» (Еф. 6:18). Вірний воїн підтримує зв’язок зі своїм штабом армії та виконує накази. Нам, як християнським воїнам, потрібно підтримувати постійний зв’язок зі своїм командиром Ісусом Христом, Який є «князем-володарем народів» (Іс. 55:4).

Це можна робити не шляхом поверхової молитви, але щирим благанням, яке виражає глибоку відданість та близькість Бога. Регулярно спілкуючись зі Спасителем, ми щоденно отримуємо силу, яка підтримує нас у боротьбі.

Ісус сказав: «Я світ переміг» (Ів. 16:33). Бог каже, щоб і ми були переможцями. Коли наблизилась смерть апостола Павла, він міг сказати: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг» (2Тим. 4:7). Якщо й ми бажаємо цього, то «стіймо проти хитрощів диявольських», зодягнені в повну Божу зброю (Ефесян 6:11).

Велика боротьба між Христом і сатаною – ось що визначає нашу реальність. Війни, злочини, насильство, усі людські трагедії – це лише зовнішні прояви боротьби, яка почалася на Небесах (Об’явл. 12:7). 

Ми повинні завжди памятати, що ВЕЛИКА БОРОТЬБА  – це бій не за близькосхідну нафту чи епохальні геополітичні зміни на військовій та економічній карті світу. Це боротьба за спасіння людства, за кожну окрему душу. Народи, владні структури, видатні особистості й ідеологи приходять та відходять. І лише спасенні, зодягнені в праведність Христа, житимуть вічно. Сатані не потрібні гроші, влада чи політика як такі. Його мета – повести за собою якомога більше душ для загибелі. Ось чому смерть і воскресіння Христа відкрили можливість спасіння усьому людству.

Суть великої боротьби в тому, що люди обирають або вічну загибель, або вічне життя. Усе інше – неважливе.

Андрій Білик

 

ЧУДЕСНІ ЗЦІЛЕННЯ ВІД РАКУ – З Богом немає нічого неможливого!

Автор SDA.if.ua. Категорія ЧУДЕСНІ ЗЦІЛЕННЯ ВІД РАКУ

Цей випадок шокував усіх лікарів

Коли мені було 27 років, лікарі виявили пухлину і поставили діагноз – рак. Терміново потрібна була операція. АЛЕ … я була вагітна другою дитиною (3 міс). Запропонували аборт і операцію з видалення пухлини. На роздуми дали добу.

Я проплакала всю ніч, закрилася на кухні, схилила коліна і крізь сльози молилася, як могла: «Боже! Не дай мені померти в 27 років!»

Вранці я встала новою людиною. У мені була така сила … Страх пройшов. В онкодиспансері, на прийомі у професора, я відмовилася від операції, підписавши всі потрібні документи.

У свою адресу я почула: «Ти ненормальна, 98 з 100 відсотків – ти помреш». «А дитина залишиться жити?» – запитала я наостанок. «Дитина виживе, а ти помреш», – відповів лікар. Але Бог мав інші плани.

Я народила прекрасного хлопчика, і більше того – пухлина зникла. Лікарі в шоці. З тих пір пройшло багато часу. Мені говорили також, що у мене ніколи вже не буде дітей, але в 2006 році Господь подарував нам дівчинку Марію !!! Ось такий у нас прекрасний і турботливий Отець Небесний !!! Як Йому не служити і не прославляти кожен день !!!

З Богом немає нічого неможливого!

 

Шановні друзі!

Хоча останнім часом відбуваються потужні прориви в лікуванні онкологічних захворювань, але багато лікарів стають свідками незвичайного зцілення від раку навіть в його самих запущених формах, коли лікування вже безсиле. Медики  стверджують, що це можна пояснити нічим іншим, як Божим чудесним втручанням у життя людини.

Нагадуємо, що наша сторінка запровадила рубрику

«ЧУДЕСНІ ЗЦІЛЕННЯ ВІД РАКУ»

Якщо ви читали про подібні випадки чи знаєте людей які вилікувались (лікуються) від цієї хвороби, або самі з Божою допомогою вже перемогли онкологічний недуг, то будемо вдячні якщо поділитесь цими досвідами. Адже написано: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Пс. 49:15).

 З нетерпінням чекаємо ваші листи, які можете відправляти в приватні повідомлення на нашу сторінку у ФБ. Усі досвіди про чудесні зцілення можна також буде прочитати на сайті http://sda.if.ua/

Дякуємо за підтримку і допомогу!

16 листопада – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ТЕРПИМОСТІ (ТОЛЕРАНТНОСТІ)

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

mceclip0 (6)

Саме цього дня в 1995 році ЮНЕСКО була ухвалена Декларація принципів терпимості (толерантності). У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, сексуальної орієнтації, етносу або кольору шкіри.

Чи замислювалися ви коли-небудь над питанням толерантності? Чи є терпиме ставлення до людей ознакою вашої особистості? Чи відчуваєте ви толерантне ставлення до себе? Сьогодні ми коротенько зупинимось над цим питанням і зробимо для себе конкретні висновки.

Що таке толерантність?

У перекладі з латинської «tolerante» означає «терпіння». В медицині це слово позначає здатність організму переносити вплив тих чи інших чинників, а в суспільстві толерантність означає терпимість до інших думок, поглядів і традицій. Але ми, як християни, тримаючи в руках Святе Письмо, маємо ще  й чітко розділяти поняття сучасного суспільства щодо толерантності.

А щоб було зрозуміло що я хочу сказати, задам просте питання. Чому сучасна гендерна ідеологія така корисна для найбагатших та найвпливовіших людей на цій землі? Ми бачимо це як факт, але нам треба зрозуміти, про що ж ідеться.

Наприклад, в Німеччині зараз близько 200 професорів-жінок, які навчають гендерної теорії в університетах. Тобто, тепер на академічному рівні гендерна ідеологія має той самий статус, що його колись мав комуністичний матеріалізм за часів Радянського Союзу. А все тому, що саме через гендерну політику вдалось протиснути багато законів які протирічать Божим принципам. Вчені знають, що гроші попливуть рікою, якщо вини займуться діяльністю, яка у той чи інший спосіб буде пов’язана з цією ідеологією. Якщо ж ви не хочете до цього долучатися, то не зробите кар’єри.

Відомо, що зараз йде Велика боротьба між Богом і сатаною за наші душі. Ворог планує створити гетеросексуальні подружжя, трансгендеризм і сексуалізація дітей силою державної влади. Медіамагнати докладають усіх зусиль та багато грошей, аби зруйнувати сім’ю, змушуючи усі народи світу прийняти сторону ЛГБД. Їхні активісти використовують мілітарну лексику, бо це і є справжня війна.

В усіх народах та культурах сім’я – це союз однієї жінки та одного чоловіка, які хочуть жити разом і народжувати дітей. Це право записане у Декларації прав людини від 1948 року.

Чому держава повинна захищати сім’ю? Бо вона залежить від сім’ї. Ми знаємо, що дітям найкраще поруч із біологічними батьками. Численні наукові дослідження це підтвердили. Інші назви, це зловживання термінологією, адже якщо ви називатимете жабу орлом, то лише заплутаєте людей, які ніколи не бачили орла. Люди однієї статі не можуть стати одним тілом і не можуть зродити нове життя. Але тепер кажуть, ніби це дискримінація, що одностатева пара не може мати дітей, і ми «виготовляємо» дітей як технічний продукт, і це легально в багатьох країнах. Вони купують дітей по частинах: заморожують сперму і яйцеклітину, які з’єднає лабораторія, шукають жінку, яка здає в оренду своє лоно і дитина виростає в ній.

Влада Великобританії закликала ООН відмовитися від формулювання «вагітна жінка», замінивши його більш толерантним варіантом – «вагітні люди». З такою ініціативою виступило міністерство закордонних справ Сполученого королівства, яке вважає, що вказівка жіночої статі може образити трансгендерів.

На карту поставлена релігійна свобода і свобода сумління. Якщо ми почнемо цитувати, що говорить Біблія про гомосексуалізм, то це назвуть дискримінацією. Обмежується свобода слова. І усі хто це проповідують, переслідуються законом. Під загрозою також підприємницька діяльність, бо в неї глибоко втручаються закони рівності – пекарні, квіткові магазини, проповідники, акушерки можуть бути позбавлені права на діяльність, бо відмовилися у співпраці через свої переконання.

Недавно в офіси міжнародних авіакомпаній поступило нове розпорядження – вивчити питання щодо заборони пронесення в салони літаків разом з колючими та ріжучими предметами, а також будь якими рідинами … книгу Біблія.

Виявляється, що Біблія на борту літака може дискримінувати права людей інших конфесій і атеїстів.

Отож, преславута в країнах західної демократії політкоректність вимагає все нових і нових жертв. На цей раз нею може стати Біблія, як книга, яку треба буде ховати до багажу, а ще краще залишати вдома і не брати в дорогу.

Ворогу не подобається, що Біблія дуже нетолерантна, дуже нетерпима й дуже принципова книга.

«І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дiї. 4:12).

Інші тексти кажуть, що:

У нас немає іншої основи, крім Христа (1 Кор. 3:11).

У нас нема іншого наріжного каменю крім Христа (Еф. 2:20).

Нема іншої надії крім Христа (Євр. 6:19).

Нема іншої дороги крім Христа (Йоана 14:6).

Ми вже говорили, що толерантність, це медичний термін, який взятий з трансплантології і означає нездатність організму відрізняти чужорідні органи. Досягається такий стан поступовим пригніченням ядовитими речовинами імунної системи організму. Тобто, повна толерантність – це фізична смерть. А повна толерантність християнина, це духовна смерть.

Ви певно вже чули, що коли жабка потрапляє в гарячу воду, то моментально з неї вистрибує, але якщо цю жабку помістити в теплу воду і потім на маленькому вогні доводити до кипіння, вона просто звариться, бо понижується чутливість до підвищення температури. Так само й сучасна культура й світські цінності, які підігрівають християн дуже повільно, але якщо не відстоювати принципово Божі вказівки, то одного дня можна побачити що тебе нічого не з’єднує з церквою. І тільки міцний зв’язок з Христом допоможе встояти від спокус лукавого, дійти до кінця й стати переможцем.

Безумовно, що кожен з нас повинен прагнути підтримувати принципи терпимості, плюралізму, взаємної поваги та мирного співіснування. Ми повинні бути завжди готові усувати стереотипи і спотворені уявлення і виступати на захист жертв дискримінації.

«Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки» (Матв. 10:16).

В одній притчі розповідається про дуже отруйну і люту змію, яка приповзла до мудреця і попросила поради. Справа в тому, що вона схотіла змінити своє життя і стати доброю, бо набридло робити зло. Мудрець порадив їй припинити кривдити людей і не завдавати нікому шкоди.

Але як тільки люди довідались, що змія безпечна, то стали кидати в неї камінням, тягати за хвіст і знущатися з неї. Це стало справжнім лихом для змії.

Мудрець побачив що відбувається, і, вислухавши скарги змії, сказав:

  • Я просив, щоб ти перестала завдавати людям страждань і болю, але я не казав, аби ти не сичала і не відлякувала їх.

Висновок. Немає нічого ганебного в тому, щоб поставити людину на місце, якщо вона зловживає нашим терпінням і пропонує чи навіть заставляє порушити Закон Бога. Людині, яка кривдить, потрібно відповісти цитатою з Біблії, показуючи, що ми вміємо постояти за себе. Але варто опиратися тиску, не заподіюючи зла у відповідь. Так, як це робив Ісус Христос.

«А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку, говорячи: То так відповідаєш первосвященикові? Ісус йому відповідь дав: Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре, за що Мене б’єш?» (Iван. 18:22,23).

Отож, толерантність чи терпимість означає, що кожен вільний дотримуватися своїх переконань і визнавати таке ж право за іншими. Означає, що треба знати більше одне про одного, виявляти найкраще в традиціях і віруваннях один одного. Потрібно поважати один одного як особистостей, які самостійно визначають свою релігійну та культурну приналежність.

У цей Міжнародний день терпимості давайте підтвердимо ідею про те, що різноманіття, втілене в думках та віруваннях є цінним даром, але якщо нас будуть примушувати порушити принципи християнства, то потрібно памятати, що «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дiї. 5:29).

 

Андрій БІЛИК

13 листопада – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ СЛІПИХ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

74nb31ohn2o8w0ogso

 

Міжнародний день сліпих Всесвітня організація охорони здоров’я призначила на 13 листопада. У цей день в 1745 році народився Валентин Гаюї – французький педагог, який заснував цілий ряд шкіл та підприємств для сліпих людей. Він став першою людиною, яка створила подібні установи, оскільки до 18 століття в світі не було жодної школи для сліпих.

За статистичними даними, проблеми із зором мають біля 300 мільйонів людей. Із них біля 40 мільйонів зовсім позбавлені можливості бачити. Більшість з них усвідомлюють, що зможуть бачити лише у вічності, але усі хотіли б бути на місці сліпонародженого чоловіка, якого зцілив Ісус.

«І спитали Його учні Його, говорячи: Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» (Iван. 9:2).

Сліпонароджений – цікава аналогія. Сліпий від народження. Одна річ, коли ти бачив, що таке світовідчуття, розпізнавав всі кольори буття. Знаєш куди тобі йти, можеш вибрати свою дорогу. Але з якоїсь трагічної причини ти осліп. Ти бачив всі кольори і раптом перестав бачити, занурився в цілковиту пітьму. Однак чоловік, описаний в Євангелії, був сліпонароджений, він ніколи нічого не бачив, окрім свого внутрішнього світу.

Отже, Ісус і Його учні, зустріли на дорозі сліпого від народження. У ті часи людина, яка мала нещастя народитися сліпою, була скована самотністю і бідністю, жила на подаяння, протягуючи руку в мовчазному очікуванні монети. Він був бідняком, який жив у своєму чорному світі без надії і найстрашніше те, що усім було байдуже.

У той час, коли Ісус бачив людину, яка страждала, Його учні бачили в сліпому лише теологічну проблему: «хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» Ісус бачив у стражданні людини можливість діяти, а учні – просто тему для дискусії. Дивно, але в той час коли Спасителя цікавить доля людини, людину більше турбує філософський аспект питання.

Тому відповідь, яку Ісус дав Своїм учням, розчарувала багатьох: «Відповів Ісус: Ані він не згрішив, ані його батьки; але – щоб виявилися на ньому Божі діла» (Iван. 9:3). Ці слова можна зрозуміти як те, ніби Бог допустив появу на світ нещасного сліпого, приреченого на страждання, лише для того, щоб продемонструвати людям Божу владу.

Давньогрецьке слово «jina» («хьяна»), що перекладається у вірші як «але щоб» вказує на мету, можна також перекласти як «через те що». Виходить, що Ісус буквально сказав учням: «Не згрішив ні він, ні його батьки, але оскільки так сталось, діла Божі звершаться».

Ось відповідь на наше питання. Бог не творить на світі нічого поганого, бо усе погане походить він ворога. Усі хвороби, страждання і смерть приходять від отця неправди, але Бог здатний перетворити наші страждання і рани на радість. Те, що на думку диявола, має стати кінцем людського життя, Бог може перетворити на благословення і показати це усьому Всесвіту.

Коли до нас приходить біда, це можливість діяти Богові. Ісус не пройшов, а зцілив сліпого. Він доторкнувся до його очей і наказав піти умитись в Силоамській купелі. Хоча людина не бачила свого Спасителя, але виконала усе що було сказано. Пізніше: «Ісус знайшов його і сказав: Чи віриш ти в Людського Сина? Цей у відповідь сказав: А хто він, Господи, щоб я увірував у нього? Ісус сказав йому: І ти його бачив, оце він говорить із тобою. Він же сказав: Вірую, Господи, і вклонився йому» (Iван. 9:35-38).

Ви звернули увагу? Ісус був поруч з чоловіком, коли той був ще сліпим, говорив з ним і доторкався до нього. Той чув голос Бога і мусів запам’ятати Його, бо сліпі як правило мають цей дар, але коли зустрів вдруге, то все одно не впізнав свого Спасителя. Виходить, аби впізнати й прийняти Бога, мало бути зрячим. Тут потрібна віра в Його реальність і участь в нашому житті. Ось який діалог Ісус мав з тими, хто не хотів Його прийняти в серце: «І сказав Ісус: На суд я прийшов у цей світ, – щоб сліпі бачили, а видющі стали сліпими. Почули це деякі фарисеї, що були з ним, і сказали йому: Чи й ми сліпі? Сказав їм Ісус: Якби ви були сліпими, то не мали б гріха; але ви кажете, що бачите, – тож гріх ваш залишається на вас» (Iван. 9:39-41).

Якщо ми відчуваємо свою духовну сліпоту, то це добре, але якщо вважаємо що все бачимо й контролюємо, то помиляємось. Коли Христос закликав зціленного до щирої й безумовної віри, той, довірившись Йому, сказав: «Я вірую, Господи! І вклонився Йому» (Iван. 9:38). Саме тут сталось друге чудо, бо вже зряча людина прозріла й духовно.

У цій розповіді є ще одна важлива деталь. Не бувший сліпий шукає свого Цілителя, а Бог шукає його, знаходить і відкривається йому. Так само Він проявляє ініціативу й знаходить кожного з нас в цьому житті й наділяє духовним зором. А хто не хоче Йому вірити чи робить це формально, то свідомо відмовляється від духовного зору й ходить у темряві.

В цей день, коли увесь світ відзначає «День сліпих», кожному з нас варто задуматись над своїм духовним життям. Чи відповідає моє життя слову «християнин» і яка моя віра? Подумайте, що б сталось, якби паралізований почувши слова Бога «Встань і ходи», – подумав: «Як же я встану? Я ж не можу це зробити, бо м’язи атрофовані». Так само й сліпий не сперечався і не вагався, він нічого не розумів, але цілком довірився слову Спасителя.

Я недавно читав, як один чоловік після нещасного випадку втратив обидві руки і зір. Він зневірився в усьому й бажав лише одного – смерті. Але Ісус не залишив його і якось вночі сліпого оволоділо бажання читати Біблію. Але як, адже книга для сліпих тут не допоможе, бо немає рук? І тоді він почув голос: «Мак Персон, учись читати Біблію язиком».

Цей безпомічний сліпий і безрукий чоловік потратив багато часу й зусиль, але все таки навчився читати язиком. Коли в глибокій старості Мака Петерсона запитали скільки розділів він прочитав, той радісно відповів: «Розділів? Я прочитав Святе Письмо багато разів».

У сліпого Марка Петерсона було лише два шляхи: або вважати себе приреченим, нарікати на долю і жаліючи себе замкнутись в собі, або боротись і працювати, знаючи, що прикладаючи зусилля, навіть таке розбите життя як у нього, буде мати мету й ціль.

Дорогий друже, можливо ти зараз прикований до ліжка, або не бачиш і тобі читають ці рядки. Можливо ти думаєш, що твоє життя закінчене? Відчуваєш що програв? Озираючись назад, бачиш, що не досяг нічого в порівнянні з іншими? Тоді подумай: чи є в твоєму житті мета? Яка твоя місія і чи виконаєш ти її саме в цьому положенні? Адже Ісус сказав, що ми спасаємось не баченням, а вірою.

Навкруги нас панує лукавство і обман. Порушення законів Неба і держави стало нормою життя. Більшість людей вважають що Бог є, але ніхто не спасеться цим простим земним баченням, доки не усвідомимо свою неміч і духовну сліпоту.

Ісус сказав: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння» (Лук. 4:18).

Тож попросимо Ісуса відкрити кожному з нас духовний зір, аби виконати Його волю  і те призначення, заради якого ми з’явились на цій Землі.

Андрій БІЛИК

ЯК Я ХВОРІВ НА РАК / МОЯ ІСТОРІЯ

Автор SDA.if.ua. Категорія Відділ здоров"я, ЧУДЕСНІ ЗЦІЛЕННЯ ВІД РАКУ

mceclip0 (5)

 

Все почалося в один із звичайних днів. Я відчув якесь дивне нездужання. З’явилася неміч, температура піднялася до 39 за Цельсієм. Буквально через тиждень став сильно худнути. Жодні ліки не допомагали.

 

Потім лікарня, обстеження, аналізи, і … висновок лікарів. Пухлина. На першому етапі ще не було відомо, яка вона: злоякісна чи ні. Спочатку я ніяк не міг повірити, що це сталося зі мною. Скоро мені доведеться померти, а мені всього 35 років, дружина і діти. Такого страху я не відчував раніше ніколи, хоча в своєму житті я вже не один раз був на краю смерті.

 

Приїхавши додому, сів на диван і заплакав. Поруч сиділа мама. Я пам’ятаю, як мама тоді сказала: «Синку, я хочу тобі допомогти, але не знаю чим …»

 

Залишаючись наодинці з собою, я нескінченно ставив питання «Господи, чому це сталося зі мною? За що? Адже я читав Біблію, молився. Чому я повинен померти? »

 

Як віруюча людина я знав, що все моє життя залежить від Бога. Взяв в руки Писання і почав читати. І тільки тоді зрозумів, наскільки я грішний. Настільки, що просто не заслуговую життя на цій землі. І тоді я попросив: «Господи, допоможи мені усвідомити всі мої помилки. Допоможи виправити їх ще за життя, щоб, коли я постану перед Тобою, був чистий».

 

У пам’яті почали спливати моменти з пройденого життя. Згадав, як образив одного старшого чоловіка, несправедливо відносився до людей, говорив неправду.

 

Всі ці спогади я збирав по крихтах з останніх сил. Сил у мене вже практично не було, я ледве міг рухатися. Схуд на 35 кілограмів. Не міг розмовляти більше семи хвилин. Дитячі голоси для мене були нестерпними. Настільки це було різко для слуху. Став дуже дратівливий.

 

Але я збирався …

Але я збирався, і з останніх сил, знаходив телефони людей, яких колись образив, і дзвонив. Я говорив їм: «Вибачте мене, будь ласка, за те, що багато років тому я погано поступив по відношенню до вас». Всі люди, до яких я тоді звертався, відповідали: «Я тебе прощаю, ти тільки живи».

 

І ви знаєте, мені ставало легше. Я відчував, як звільняюся від своєї ноші, як на душі стає легше. І тоді я зрозумів, що повинен зробити прості речі. Адже насправді Бог чекає від нас простої дії, руху в Його сторону. І коли людина робить це з вірою, Бог йде на зустріч. Це дійсно так, хоч багато і ставляться до цього скептично.

 

І ще, я прийняв для себе рішення: буду просити людей, щоб ті молилися за мене… В церквах різних конфесій. Я звертався до всіх, хто читає Біблію, молиться Богу-Творцю, хто знає, для чого Ісус Христос прийшов на цю землю.

 

Це не правда, що в церквах говорять: «Ти не нашої віри, і ми не будемо за тебе молитися». Я переконався в цьому на власному прикладі. Коли я звертався до віруючих різних конфесій, мені говорили: «Віктор, ми будемо за тебе молитися». Одного разу один католицький священик надіслав мені баночку меду. Старець. Йому було 98 років. Колись наша фірма допомагала йому відновлювати костел. Він надіслав до мене своїх людей. Вони віддали мені посилку і сказали: «Цю баночку меду наш ксьондз передав тобі зі словами: «Видужуй, їж мед. Ми молимося за тебе Віктор».

 

Коли я зайшов додому і сів на диван, з моїх очей потекли сльози. Я сказав: «Господи, хто я такий на цій землі, що Ти так оточуєш мене любов’ю?» В той момент я дійсно відчував, як ця любов сходить на мене. Сходить від людей, яких я ні разу в житті не бачив!

 

Лікарі запропонували хіміотерапію. Що робити? Я злякався ще більше. Знав, що волосся випадає. Знаю, що все погано.

 

Одного вечора …

Одного вечора я вийшов на вулицю. Опинився у дворі свого будинку. Стояла пізня осінь. Небо було чисте і зоряне. Я підняв очі вгору і почав говорити з Богом так, як розмовляю з вами. Я сказав: «Батьку небесний, Господь мій і Творець мій! Ти знаєш кожну клітинку мого організму. Ти знаєш, що зі мною відбувається. Але я не знаю, як мені поступити. Чекати чогось або віддатися в руки лікарів? Мені страшно. Я не хочу, щоб мої діти залишилися без батька. Я і сам виріс без батька. Будь ласка допоможи мені”. Того вечора я розповів Богу про все, що наболіло в моїй душі.

 

Увечері, після такої молитви, я приліг на ліжко, і … у мене було видіння. Я опинився в якійсь кімнаті. У ній були брудна підлога, брудні стіни. І сама кімната була темна. І раптом я почув, як у двері хтось починає стукати. Пам’ятаю, як мені стало страшно, як я закрив ці двері на ключ і щосили тримався за ручку. В той момент я чітко розумів: якщо впущу в кімнату того, хто в неї стукається, мені кінець. Сил не вистачає. І двері відкриваються. До кімнати заходить чоловік в довгому одязі. Це був Христос. Він запитав мене: «Навіщо ти закрився? Адже я хочу тобі допомогти». Я впав перед ним на коліна і сказав: «Господи, прости мене за те, що я не довіряв Тобі». Він відповів: «Довірся лікарям. Вони тобі не зашкодять». Після цих слів я прийшов до себе. Мене покинуло відчуття страху.

 

Незабаром я опинився в лікарні, з якої колись втік. Хочу сказати, що онкологічне відділення – це дивовижне місце. Там лежать особливі люди. Всі вони задумливі, занурені в якийсь інший світ. Коли я намагався заговорити з ними про Бога, у них піднімалися очі, змінювалися обличчя. Вони були відкриті для діалогу. Вони розуміли мене краще, ніж будь-хто інший.

 

Хіміотерапія стала для мене справжніми тортурами

Це ломки, це отрута, яка тече по венах. Одного разу під час однієї з процедур у мене зупинилося серце. Я бачив, як здуваються мої вени. В очах потемніло. Я покликав дітей (дружини в той момент поруч не було) і попросив їх: «Дітки, моліться. Напевно, я вмираю». Вони стояли втрьох біля мого ліжка і кричали: «Господи, залиши тата в живих!» Я в цей час говорив: «Господи, прийми дух мій, я вже готовий». У цей момент я побачив, як зліва направо по кімнаті пливе тінь. Темрява. Тоді у мене виникло дуже страшне почуття. Одночасне відчуття страху і розуміння кінця. Тінь повільно рухалася по кімнаті. Я бачив, як вона пройшла повз мене, а потім вийшла через скло.

 

Як тільки це сталося, моє тіло затихло, серце стало битися. І раптом запрацювало. Я зрозумів, що залишився живий.

 

Після другого курсу хіміотерапії мені зробили проміжне обстеження. Знімки, томографія, аналізи … Коли терапевт викликала мене в кабінет, то сказала: «Ваша пухлина зменшилася в два рази, а аналізи, як у здорової людини. Ви добре піддаєтеся лікуванню». Я відповів: «Якби ви знали, скільки церков молиться за мене».

 

Коли я вийшов з кабінету, заплакав від радості. Заплакав так, як ніколи в житті не плакав. Я говорив: «Господи, адже це дійсно був Ти. Як Ти сказав, так і сталося».

 

За курсом хіміотерапії слідував важкий курс променевої терапії. Після його закінчення лікарі мені повідомили: «Ваша пухлина зникла, аналізи – в нормі».

 

Коли їхав з лікарні за кермом своєї машини, я не просто молився, а кричав: «Господи, що я можу зробити для Тебе за те, що ти залишив мене на цій землі?» І відповідь була. Я почув її вдома, коли читав Біблію. У цей момент гучний внутрішній голос сказав мені: «Віддай хвалу вуст». «А що це таке?», – запитав я. «Розкажи людям про Мене. Розкажи, що для Мене немає невиліковних хворіб і нічого неможливого. Нехай тільки люди не відвертаються від Мене», – відповів голос. З тих пір я розповідаю цю історію всім.

 

Переживши таке випробування у своєму житті, я зрозумів: в онкологію людина потрапляє з двох причин. Бог хоче щось змінити її життя, або підготувати до вічності. Сьогодні я щасливий і відчуваю себе зціленою Богом людиною. Хочу багато працювати, приносити користь і радість оточуючим. І ще я впевнений в тому, що Він є, і як тисячі років тому Він зцілює хворих.

Віктор Коробов

 

Шановні друзі!

Хоча останнім часом відбуваються потужні прориви в лікуванні онкологічних захворювань, але багато лікарів стають свідками незвичайного зцілення від раку навіть в його самих запущених формах, коли лікування вже безсиле. Медики  стверджують, що це можна пояснити нічим іншим, як Божим чудесним втручанням у життя людини.

Нагадуємо, що наша сторінка запровадила рубрику

«ЧУДЕСНІ ЗЦІЛЕННЯ ВІД РАКУ»

Якщо ви читали про подібні випадки чи знаєте людей які вилікувались (лікуються) від цієї хвороби, або самі з Божою допомогою вже перемогли онкологічний недуг, то будемо вдячні якщо поділитесь цими досвідами. Адже написано: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Пс. 49:15).

 З нетерпінням чекаємо ваші листи, які можете відправляти в приватні повідомлення на нашу сторінку у ФБ. Усі досвіди про чудесні зцілення можна також буде прочитати на сайті http://sda.if.ua/

Дякуємо за підтримку і допомогу!

 

16 жовтня – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ХЛІБА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Сьогодні, 16 жовтня, Міжнародний Союз Пекарів та Пекарів-кондитерів (UIB) відзначає Всесвітній день хліба.

Саме слово «хліб» має давньогрецьке походження. Річ у тім, що греки випікали свій хліб у спеціальних горщиках, які мали назву «клібанос». Звідси пішло готське слово «хлайфс», що його потім перейняли стародавні германці, слов’яни й інші народи. У давньонімецькій мові збереглося слово «хлайб», яке дуже нагадує наше «хліб» або естонське «лейб».

Відомі випадки, коли харчуючись самим хлібом і водою люди не лише жили багато років, але мали міцне здоров’я. І це не дивно, бо в хлібі міститься весь набір вітамінів групи В, вітаміни групи А, К і Е, натрій, хлор, цинк, мідь, кобальт, селен, магній, кремній, калій, марганець, йод. Відомо, що найбільше вітамінів знаходиться в оболонці зерна, тому чим нижчий сорт борошна, тим більше у ньому вітамінів.

Нерідко цілковита відмова від хліба призводить до депресії, втоми й незадоволення собою, адже злаковий продукт – один з головних джерел вітаміну В, який регулює функцію нашої нервової системи і забезпечує захист від стресів.

Цікаво, що хліб має одну дивовижну властивість –  це єдиний продукт, який вживають майже усі народи світу, до того ж він ніколи не проїдається і не набридає. В древності його вважали ліками і «простим смертним» хліб був недоступним. Особливо поважали пекарів. У Європі за вбивство пекаря було страшніше покарання ніж за звичайну людину. А за звичаєм, прийнятому в тій чи іншій формі в усьому світі, хліб неможна викидати, а якщо він упаде, то піднявши, багато людей його цілують.

До тепер у багатьох народів хліб використовують як цілющий засіб від багатьох хворіб, тому вважається:

  • якщо нюхати свіжовипечений хліб, то можна вилікувати нежить;
  • черствий хліб допомагає при захворюваннях шлунку та кишечника;
  • якщо болить голова, не поспішайте лікуватися таблеткою, а спробуйте

рецепт з «бабусиної скриньки». Замочіть житній хліб в оцет і прив’яжіть його рушником до голови, а до ніг прикладіть глину. Через тридцять хвилин біль «як рукою» зніме.

Також вважається дуже корисним пророщене зерно.

Нарешті, хліб має одну важливу властивість, яку зазвичай не беруть до уваги. Регулярне споживання хліба разом з їжею має великий фізіологічний зміст, тому що хліб надає масі споживаної їжі сприятливої консистенції й структури, що сприяє найбільш ефективній роботі шлунку й найбільш повному змочуванню їжі травними соками.

Особистий лікар Людовика ХVI Антуан Опост писав: «Занедужавши, ми останнім втрачаємо смак до хліба, і як тільки він з’являється знову – це слугує ознакою одужання». Взагалі, протягом життя людина з’їдає близько 15 тонн хліба. І в цьому немає нічого дивного – за своєю доступністю й цінністю для здоров’я людини, хліб можна порівняти хіба що з водою.

Щодня на нашій планеті з голоду помирають  10 тисяч дітей і 25 тисяч дорослих, але мало хто переймається тим, скільки мільйонів людей помирає не маючи духовного хліба. Вперше в Біблії згадується про хліб, коли цар Мелхиседек зустрічав після перемоги Аврама: «А Мелхиседек, цар Салиму, виніс хліб та вино. А він був священик Бога Всевишнього» (Бут. 14:18).

А християни щоденно згадують про хліб, коли моляться: «Хліба нашого насущного дай нам сьогодні» (Матв. 6:11). Саме цими словами просимо у Бога всього необхідного не тільки для тіла, але й для душі. Виникає питання, чому Господь навчав просити хліба тільки на сьогодні? Пізніше Ісус сам дає відповідь: «Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Матв. 6:34).

Це зовсім не означає, що ми не повинні нічого готувати на завтрашній день, бо усі люди працюють «на завтра». Але, як говорив пророк Давид: «Якщо багатство росте, не прикладайте свого серця до нього!» (Пс. 61:11). Тобто, дивіться на нього, як на тимчасовий Божий дар, який дається нам для того, щоб ним мудро розпоряджались, а не побивались за ним і не надіялись на нього.

Саме тому Бог сказав: «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Матв. 4:4). Тому під ім’ям «хліба» ми просимо для себе й духовної поживи – любові й прагнення до Слова Божого.

Цікаво, що саме слово «Євангеліє» також має безпосереднє відношення до хліба. Воно пішло від фінікійців, у яких не було плодородної землі бо жили на узбережжі. Увесь хліб завозили морем і коли люди бачили, що наближається корабель із зерном, то кричали «євангеліє», тобто «добра новина».

Саме тому Ісус сказав: «Я хліб життя!» (Iв. 6:48),  тобто – «Я добра новина». Ставлення цілісної, духовної особистості відбувається тільки в тому випадку, якщо людина харчується цим Хлібом Життя постійно. Псалмист закликає: «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь» (Пс. 33:9).

Людині з гріховним мисленням властиво задовольняти свій духовний голод тим, що не насичує. Часом саме на ці духовні сурогати витрачаються сили, гроші, час і здібності. Христос же як істинний Хліб з Його життєдайними властивостями залишається незатребуваним. У результаті такого нехтування духовним розвитком ми, як людство в цілому і кожен зокрема, стаємо духовно слабкими й морально нестійкими. Як казав один відомий політик «маємо те, що маємо». Більше того, люди можуть вважати себе християнами, але в той же час їхнє життя є з непевним майбутнім і абсолютно безрадісним сьогоденням. Саме до таких людей передусім спрямовані слова Ісуса: «Я живий хліб, що зійшов з неба; якщо хто споживе цей хліб, житиме вічно» (Iван. 6:51).

Ось чому, говорячи про Себе як про хліб, Ісус Христос об’являє Себе Животворящим Словом, яке виходить із уст Отця. Не нехтуймо цим хлібом, бо лише Він дає людині надію на життя вічне, яке починається ще тут, на планеті Земля.

Андрій БІЛИК

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЗОРУ

Автор SDA.if.ua. Категорія Відділ здоров"я, Теми до визначних дат

mceclip0 (4)

 

Щорічно, у другий четвер жовтня, весь світ відзначає Міжнародний день зору! Дата була ініційована Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), щоб привернути увагу до проблем сліпоти та офтальмологічних хворіб. За даними організації, у світі налічується близько триста мільйонів людей, у яких є проблеми із зором, але вважається, що 80% всіх випадків порушення зору можна запобігти або вилікувати.

І саме в цей день – Всесвітній день зору, люди мають привід замислитись не тільки над своїм здоров’ям, а й над духовним зором, адже ми так мало уваги приділяється не лише очам, але й тому, як бачимо. Що це за чудо, — просто дивитись і бачити?!! Бо очі — одне із найзагадковіших Божих творінь. Наші очі практично постійно працюють і наука до цього часу не може добре зрозуміти як вони працюють.

У наші очі щоденно попадають десять трильйонів фотонів найменших частинок світла. Ці частинки проходять крізь рогівку, зіницю, кришталик, скловидне тіло і лише тоді попадають на сітківку ока. А сітківка ока подібна на відеокамеру, в якій знаходиться 100 мільйонів клітин-рецепторів. І кожний з цих 100 мільйонів рецепторів з’єднаний через нервові волокна з головним мозком, який перетворює ці сигнали в образи і думки. І на це все потрібно долі секунди.

Ні один вчений не може пояснити як це насправді працює, а ось псалмисту не потрібно цього знати, бо він просто захоплюється цим і говорить: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений!» (Пс. 139:14).

Взагалі, вважається що все що ми бачимо впливає на нас або на добро, або на біду.

«Світильником тіла є твоє око. Якщо твоє око буде чисте, то й усе твоє тіло буде світле; коли ж воно буде лукаве, то й твоє тіло буде темне» (Луки 11:34). Це переклад Біблії Турконяка, а ось як цікаво говорить новий переклад, сучасною мовою: «Око — єдине джерело світла для тіла. Отже, якщо ви бачите людину, та бажаєте допомогти їй, то й усе тіло ваше буде наповнене світлом. Але якщо ви дивитеся на людину егоїстично, то й усе тіло ваше буде в темряві» (Луки 11:34).

Одна жителька Каліфорнії на ім’я Хелен Шнайдер зуміла вийти з дуже важкого становища. Справа в тому, що кожного року, як тільки на їі городі дозрівала полуниця, то одразу злітались птахи й з’їдали усі ягоди. Жінка довго мучилась, але кожного року це повторювалось. Нарешті їй це набридло і у неї виник цікавий план, який має для нас не лише практичну цінність, але й заключає в собі декілька важливих духовних уроків.

Отже, ранньою весною, не чекаючи доки дозріють полуниці, Пані Шнайдер взяла п’ятьдесят неочищених зелених грецьких горіхів, помалювала іх яскраво-червоною фарбою і коли на грядках зазеленіла полуниця, вона поміж листям розклала ці помальовані неочищені горіхи.

Птахи, побачивши на грядках «червоні ягоди», злетілись щоб їх з’їсти, але, почавши клювати гіркі зелені горіхи, швидко зрозуміли що вони неїстивні і вже не чіпали урожай. Ну а коли достигла справжня полуниця, то птахи навіть не хотіли її пробувати, бо думали що то ті самі гіркі й тверді ягоди.

Ми з вами також можемо звикнутись, що в цьому несправедливому світі постійно обманюють і намагаються перехитрити, а коли Дух Святий посилає промінчик істини, то виникає загроза не усвідомити його цінностей. А це якраз і потрібно ворогу.

«Маючи очі, не бачите…» (Марка 8:18).

Протягом усієї історії Землі, диявол добре освоїв і користується старим принципом, який можна назвати: на що дивишся, те й хочеш. Тобто, очі людини, це перша зброя диявола проти самої ж людини.

Зачитаємо лише декілька текстів, які підтверджують цю думку:

«І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей… І взяла з його плоду, та й з’їла» (Буття 3:6).

«І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали» (Буття 6:2).

«І сталося надвечір, і встав Давид із ложа свого, і проходжувався на даху царського дому. І побачив він із даху жінку, що купалася. А та жінка була дуже вродлива. І послав Давид, і запитався про ту жінку… І послав Давид посланців, і взяв її..» (2 Сам. 4-11:2).

Соломон добре знав наслідки того, на що дивишся.

«Не дивись на вино, як воно рум’яніє, як виблискує в келіху й рівненько ллється, кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов та гадюка, пантруватимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говоритиме дурощі…» (Прип. 23:31-33).

Ми можемо сховатись від людей зі своїми вчинками, але є дві пари очей, які бачать нас завжди і всюди: перші, це очі Бога, які стежать за нами з любов’ю, а другі, це очі диявола, які спостерігають зі зловтіхою. І саме цей ворожий погляд щоденно й щохвилинно підстерігає, аби погубити нас. Тому не можна розслаблятись і почувати себе у безпеці.

Патріарх Йов розумів, що диявол постійно спостерігає за ним і сказав: «Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене…» (Йова 16:9).

Патріарх також знав, що гріх може увійти в розум через очі і ось що він зробив: «Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?» (Йова 31:1). Тут Йов мав на увазі зберігати непорочність перед Богом і не дивитись хтиво на інших жінок. Тому він служить чудовим прикладом для усіх християн.

Цей патріарх добре знав те, до чого дійшли вчені тисячі років після нього, що очима людина тільки дивиться, але бачить розумом. Йов, дивлячись на жінок, не виношував думок про аморальні стосунки з ними. Тобто, він дивився очима, але бачив розумом.

Є ще один вид бачення, це коли ми бачимо людей не такими, які вони є, а якими б нам хотілось бачити. Я колись читав статтю лікаря, який описував стан жінки, яка страждала від перевтоми, стресу, напруженої домашньої роботи і була дуже нервовою. Її вже навіть стали дратувати люди. Лікар виписав їй заспокійливі ліки й попросив прийти через два тижні. Коли пацієнтка прийшла знову, він спитав чи відчула вона якісь зміни. А жінка відповідає:

— Ці заспокійливі ліки мені зовсім не допомогли, але я помітила, що люди навколо мене стали набагато спокійніші.

Тобто, все залежить від того, як ми дивимось на оточуючий нас світ і як піддаємось його впливу. Ось чому Ісус Христос говорить: «Бо де скарб твій, там буде й серце твоє. Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне» (Матвiя 6:22,23).

Тут потрібно звернути увагу на те, що ці слова про очі Ісус сказав одразу після відношення людини до земних цінностей. Бо в Біблії на грецькій мові лихе око означає скупе і жадібне око. Іншими словами, Ісус говорить, що ми можемо дивитись на світ і людей або очима скупої, жадної чи хитрої людини, або світлим, радісним поглядом, бо погляд на людей і світ відображає внутрішній стан. Тобто, Біблія говорить, що наше серце не може бути сірим чи нейтральним. Або світлим, або темним. У Бога ніколи не може бути ніяких взаємостосунків з людиною, яка живе іншими мірками і будує свої взаємостосунки на інших принципах, ніж Сам Бог. Творець охоче прощає недоліки й гріхи тим, хто щиро кається. Він бачить серце людини, світле воно чи темне. Але ті, хто самі не хочуть прощати, хто заздрить ближньому, для кого гроші стали ідолом, ті мають проблеми вже тут, на землі і будуть мати в майбутньому, коли доведеться стати перед небесним судом.

В багатьох може виникнути питання, як нам дослідити свій внутрішній стан, яке у мене серце: темне чи світле? Але читаючи з молитвою Біблію, кожен може отримати від Бога відповідь і змінитись. «Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля. Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього» (2 Кор. 3:17-18).

Тобто, дивлячись на Ісуса, ми змінюємось.

«Закон розумового і духовного розвитку полягає в тому, що людина змінюється залежно від того, на що дивиться. Розум людини поступово пристосовується до тих предметів, про які вона думає, і вона стає схожою на те, що любить і що поважає» (Е. Уайт. «Велика боротьба» с. 552-556).

В одній книзі описується, як під час Другої світової війни, офіцер-есесівець привіз у лікарню вагітну дружину, щоб вона там народила. А в цій лікарні у кожній палаті висіли картини, які зображали певні моменти із життя Ісуса Христа. І коли есесівець побачив, що в палаті висить картина на якій намальований Ісус, то закликав лікаря й наказав:

– Зніміть цю картину, бо я не хочу щоб моя дитина, коли народиться побачила цього єврея.

На другий день, коли він прийшов провідати дружину, його зустрів той же лікар і сказав:

– Ваша дружина народила сина, але, нажаль, вимушений вам повідомити, що син народився сліпим.

Ми розуміємо, що ця історія символізує якраз наше духовне бачення. Тобто, якщо ти не хочеш бачити Ісуса в центрі життя, то й взагалі нічого в майбутньому не побачиш, бо лише з Ним і завдяки Його жертві можна осягнути Життя вічне. І саме про це говорить вся Біблія.

Ви певно звернули увагу на те, що багатьом людям подобається відвідувати театральні вистави, концерти чи футбольні матчі. Все це можна побачити по телевізору, але люди чомусь прагнуть особисто перебувати там і споглядати усе власними очима. Після цього вони розповідають іншим, що були очевидцями і що самі бачили й почули.

Апостоли були очевидцями життя, смерті і воскресіння Христа. Вони бачили Його на власні очі. Це настільки вплинуло на них, що вони просто не могли не розповідати про Нього іншим. Наприклад, апостол Іван особисто заявляє що є свідком життя Ісуса.

«Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя, а життя з’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з’явилося нам, що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами…» (1 Ів. 1:1-5).

Тобто, апостол підкріпляє свої заяви тим, що він особисто бачив Ісуса і що Ісус значить в його житті. А євангеліст Лука взагалі говорить однозначно: «Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!» (Дiї 4:20).

Сьогодні ми не можемо бути свідками безпосередніх подій з життя Ісуса, але ми є очевидцями реальності Христа та Його діянь в нашому житті. У певному розумінні, наша особиста історія, наша розповідь очевидця є тим самим Євангелієм, бо власний досвід, це неперевершений доказ на користь християнства.

Тож, розповідаймо як ми бачили Божу руку в нашому житті, що Ісус зробив для нас і як змінив наше життя, щоб ми ходили в світлі і мали можливість жити з Ним тут і у Вічності. Нехай власний досвід нашого життя з Богом буде тим доказом Його любові до кожної людини.

І нехай гаслом життя кожного з нас стануть слова апостола Луки: «Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!».

Андрій БІЛИК

Новини по дням

Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист