Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

Архів за Липень, 2018

29 липня – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ТОРГІВЛІ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Bitmap

«Обманливі шальки огида для Господа,

а повна вага це Його уподоба»

(Прип. 11:1).

Щорічно в останню неділю липня працівники торгівлі України відзначають своє професійне свято. У людей ще з древніх часів був потяг до товарообміну й торгівлі. Явал (Бут. 4:20), маючи отари, розумів значення домашніх тварин як «одиницю» товарообміну. Перший містобудівник Каїн добре знав як і на що можна виміняти необхідні йому матеріали. Той, хто займався сільським господарством, використовував в якості торгової одиниці міру якогось зерна. Крім того, перші купці несли іншим народностям не лише асортимент товарів, але й свою мову, культуру й писенність.

Як відомо, середньовічне міське суспільство ділилось на цехи. У перукарів був свій цех, у шевців – свій, у мулярів – свій. В рамках кожного цеху відбувалось навчання, стандартизація продукції і контроль якості, який, до речі був дуже строгим. Наприклад, якби кондитер надумав обманути своїх покупців і робити випічку менше встановленої ваги, то міг опинитись в клітці, яку на потіху натовпу возили по місту. При цьому серед глядачів завжди знаходились люди, які кидали в порушника стандартів якимись нечистотами. Отже, бачимо що в торгівлі завжди ставили на перше місце «чесну вагу».

Але ще за півтори тисячі років до народження Христа пророки вже говорили що Бог може зважувати навіть гори чи вітер: «Коли Він чинив вагу вітрові, а воду утворював мірою» (Йов 28:25); «Хто води поміряв своєю долонею, а п’ядею виміряв небо, і третиною міри обняв пил землі, і гори ті зважив вагою, а взгір’я шальками?» (Iсая 40:12).  А ще дізнаємось, що першим великим торговцем був Йосиф, який продавав у Єгипет зерно (Бут. 41:5-6).

Багато років тому в Польщі один місіонер, зайшов у крамницю, щоб купити продуктів. Він звернув увагу, що крамниця утримується в ідеальній чистоті. Коли місіонер запитав у власника крамниці про його спасіння, очі того засвітилися, а обличчя засяяло радістю. Він відповів: «Так, я віруючий. Кілька років тому я прийняв Ісуса Христа як мого Спасителя».

  • А звідки ви знаєте що спасенні? – запитав місіонер.
  • Я знаю, бо моє життя повністю змінилося. Тепер, коли продаю масло, чи сир, я показую правильну вагу і не натискаю пальцем на шальки ваги. Тепер усе чесно. Тепер навіть моя вага навернулася.

Власник крамниці напевно добре читав приповісті Соломона де сказано, що «Вага неоднакова то огида для Господа, а оманливі шальки не добрі» (Прип. 20:23).

Ця історія нагадує пораду, яку дав нам Бог через Мойсея у 25-му розділі книги Повторення Закону (25:13-16): «Не буде в тебе в торбі твоїй подвійного каменя до ваги, великого й малого, не буде тобі в твоїм домі подвійної ефи, великої й малої. Камінь до ваги буде в тебе повний і справедливий, ефа буде в тебе повна й справедлива, щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі. Бо огида перед Господом, Богом твоїм, кожен, хто чинить таке, хто чинить несправедливість».

Християнське життя спонукує змінюватись. Оскільки істина є тільки істиною і ніколи немає якихось домішків, то наше «так», повинно означати тільки «так», а не казати після цього «але». В нас не повинно бути двозначної моралі, в якій можлива чесна і нечесна вага, чесне та нечесне відношення до бідних чи скромних.

Звичайно, що одна справа – розуміти Божі слова теоретично і зовсім інша – втілювати їх у практичне життя. Сьогодні – найкращий час, щоб задуматись над цим і почати бачити поруч себе мовчунів, скромних, сором’язливих людей. Щоб змінити своє відношення до них і робити наше життя християнським.

Бачимо, що коли господар крамниці прийняв Спасителя в серце, то й вага «покаялась і навернулась». Тобто відбулись видимі наслідки і зміни в житті продавця. А чи видно подібні наслідки в нашому житті?

Відомий перський лікар і філософ Авіценна колись сказав: «Що отрута, а що ліки визначає лише міра». Тобто, медична речовина може бути як ліками, так і отрутою. Зовні не відрізниш, потрібно лише зважити. Щось подібне спостерігаємо в християнстві. Назва однакова у всіх, а ось відношення може бути різним, а це може стати отрутою для спасіння.

«Таж народи як крапля з відра, а важать як порох на шальках! Таж Він острови підіймає, немов ту пилинку!» (Iсая 40:15). Цілий народ нічого не важить, а от часто буває, що одна людина вважає, що вона «має вагу» серед свого народу (всі ніхто, а я важу). В очах Бога й тих, хто досліджує Біблію така людина просто смішна, але не помічає цього, бо совість стала «легкою».

У п’ятому розділі Книги пророка Даниїла розповідається, як нечестивий вавилонський цар Валтасар, влаштувавши бенкет, наказав принести золотий та срібний посуд, який його батько Навуходоносор виніс із Божого храму в Єрусалимі. Коли всі напилися і веселилися, несподівано появилася рука і почала щось писати на стіні. Цар від страху протверезів, сильно закричав і наказав привести всіх мудреців краю, аби ті розтлумачили йому той надпис. Але марно.

Нечестивий Валтасар чинив багато такого, що не подобалось Богові. Але Бог терпів його, аж поки цар не почав чинити блюзнірство, пивши з посуду Божого храму. Господнє довготерпіння вичерпалося. Він зважив духовність царя і одразу виніс Свій вирок та покарання.  Ніхто з царських мудреців і чарівників не зміг прочитати написаного, тільки Даниїл, коли його нарешті покликали, прочитав Божий присуд: «Ось розв’язка цієї речі: «Мене» – порахував Бог царство твоє і покінчив його. «Текел» – ти зважений і знайдений легеньким. «Перес» – поділене царство твоє і віддане мідянам та персам» (Дан. 5:26-28).

В англійському державному банку є спеціальна машина, за допомогою якої перевіряють монети. Машина зважує монети й кидає їх у різні ящики залежно від ваги. Справжні монети повинні мати певну вагу, а якщо потрапляють такі, що хоч трохи легші, то ці монети визнаються фальшивими, хоч за виглядом їх не відрізниш від справжніх. Ця машина ніколи не помиляється.

Тут є духовний приклад. Наша цінність перед Богом залежить від нашої «духовної ваги».  Цю вагу не видно, але вона відображається на ставленні до ближніх. Якщо людина покаялась і називає себе християнином, та користується світськими цінностями, то ваги немає. Вона може гарно говорити, але «духовну вагу» показує її повсякденне життя. Одним словом, як і монети, не всі люди мають однакову «духовну вагу», хоча це не завжди і не одразу впадає в очі. А справжнім громадянином Неба Бог визнає лише того, хто в своєму характері, словах, ділах і ставленні до інших відповідає імені християнина. Ніхто не хоче почути вирок, який почув цар Валтасар: «Ти зважений на вазі і виявився легеньким».

В одному маленькому містечку жив пекар, який щодня купляв кілограм масла в сусіда-фермера. І ось одного разу він зауважив, що в куску нема кілограма, а трошки менше. Пекар декілька днів зважував масло і кожного разу було менше кілограма. Нарешті він пішов до судді і став наполягати, щоб фермера арештували. На судовому процесі суддя запитав:

– Я думаю, що у вас є вагові гирі?

  • Ні, Ваша честь, нема – відповів фермер.
  • Як же ви тоді важите масло, яке продаєте? – спитав суддя.
  • Це легко пояснити, Ваша честь. У мене є вага, а замість гирі я використовую буханки вагою в один кілограм, які купляю в пекаря.

Виходить, що те, що ми сіємо, самі пожнемо, але в множині: «Хто сіє кривду, той жатиме лихо, а бич гніву його покінчиться» (Прип. 22:8).

Хоча християни спасаються вірою в Ісуса Христа, але Закон, по якому нас будуть судити, завжди вірний і справедливий. Бог ніколи не помиляється і Його ніколи не обманеш.

Колись ми заблукали в цьому грішному світі, але Спаситель нас знайшов. Він заплатив Свою ціну, але не доларами чи євро, Він віддав за нас по краплині Своє життя, був розіп’ятий на Голгофі й викупив нашу свободу. Коли ми приймаємо Ісуса, то стаємо духовно «важчими», але на цьому ніколи не потрібно зупинятись, а постійно зростати.

Усе, що ми можемо запропонувати Ісусу, не є Йому винагородою, — бо ми ніколи не зможемо окупити Його велику жертву, — але визнання того, наскільки Він важливий для нас, і того, що ми приймаємо Його як Творця, Викупителя і Вседержителя.

Хай Господь благословить нас, щоб бачили свої духовні вади Його очима, щоб набирали духовну вагу, яка приносила б плоди на ниві Христовій.

Андрій БІЛИК

ДВІ ПОМИЛКИ ІСУСА НАВИНА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

 

                                                                              «Єдиний урок, який можна взяти з

                                                                              історії, полягає в тому, що люди не

                                                                              беруть з історії ніяких уроків»

Бернард Шоу

Group 4

Спостерігаючи за подіями, які відбуваються на планеті, стає зрозуміло, що, за біблійними пророцтвами ми живемо у важкі, останні часи. Взагалі, відтоді, як наші прабатьки були вигнані з Едему, для кожної мислячої людини, в якому б столітті вона не жила, життя завжди було не легким. Досконалих людей не буває.

На сторінках Вічної Книги знаходимо лише кілька осіб, які ніколи не помилялись. Про  Ісуса Навина відомо з Біблії, що у своєму житті він зробив дві дуже серйозні помилки, але коли він усвідомив що помилився, Бог, відгукнувшись його молитву, зупинив плин часу.

Християни усіх часів знаходили в книзі Ісуса Навина дуже важливий заклик: «Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (І. Нав. 1:8).

У цій книзі також відкривається характер Божий в Його окремих рисах.

Розглянемо коротенько, що нам відомо про життя і служіння Ісуса Навина.

Отже, помирає Мойсей і, хоч ізраїльтяни дуже сумували з цієї великої втрати, однак були впевнені, що не залишені напризволяще, тому що хмарний стовп вдень, а вогняний вночі спочивав над Скинією на знак того, що Бог і надалі буде їхнім Провідником і Помічником, якщо вони ходитимуть дорогами Його Заповідей.

Ісус Навин, який сорок років був учнем і помічником Мойсея, став замість нього провідником Ізраїлю.

Відважний, рішучий, наполегливий, вправний, непідкупний, позбавлений егоїстичних інтересів у піклуванні про тих, котрі перебували під його опікою, і чи не найголовніше, – наснажений живою вірою в Бога. Таким він постає зі сторінок Святого Письма і таким його зображають відомі християнські письменники.

А тепер я запрошую вас відкрити книгу Ісуса Навина. В перших шести розділах розповідається про безпрецедентні успіхи ізраїльського народу; тобто, про перехід через Йордан під час повноводдя, та вступ до Ханаану; про церемонії встановлення пам’ятників; про зняття ганьби в Галгалі і про перемогу над Єрихоном.

Знищення мешканців цього ханаанського міста (а ханаанською землею називалась вся місцевість між рікою Йордан і Середземним морем) було не чим іншим, як виконанням вказівок даних колись Мойсеєві. Сказано ж бо: “Тільки з міст тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоставиш при житті жодної душі” (П. Зак. 20:16) .

Серед хананеян був поширений найогидніший гріх: під виглядом релігійних обрядів вони практикували безсоромні оргії, тож не дивно, що весь народ у краї був глухий до закликів Святого Духа. Мешканці Ханаану мали час, щоб покаятись. Вони знали про шлях, прокладений через Червоне море і про суди, здійснені над Єгиптом, – усе свідчило про верховну владу ізраїльського Бога. Мешканцям цієї країни були добре відомі всі чудеса, знали також про огиду Бога до розпусти, але жили, як хотіли. Отож нічого дивного немає в тому, що Бог не тільки знищив місто Єрихон, але й, як обіцяв в “Повторенні Закону”, закляв його (Іс.Нав. 6:17-19). Під словом “закляте” мається на увазі народ, який повністю відступив від Бога і час випробування якого скінчився. Саме слово “закляте” єврейською мовою означає повне знищення чогось, або повне посвячення для святої мети. 17-й і 19-й вірші шостого розділу книги Ісуса Навина мають на увазі і те, й інше. Перше: вогонь знищив місто, а друге: всі предмети дорогоцінних металів залишилися неушкодженими і перейшли в скарбницю Господа.

Що ж відбувалось далі? В книзі Ісуса Навина (7: 1-7) читаємо: “І спроневірилися Ізраїлеві сини в заклятому, Ахан, – син Кармія, сина Завдієвого, сина Зерахового, Юдиного племени, узяв із заклятого. І запалився Господній гнів на Ізраїлевих синів. І послав Ісус мужів з Єрихону в Ай, що при Бет-Евені, на схід від Бет-Елу, і сказав до них, говорячи: ”Підіть, і вивідайте цей Край”. І пішли ті мужі, і вивідали той Ай. І вернулися вони до Ісуса та й сказали до нього: Нехай не йде ввесь народ, коло двох тисяч люда або коло трьох тисяч люда нехай вийдуть, і побють Ай. Не труди всього народу туди, бо ті вороги нечисленні. І пішли туди з народу коло трьох тисяч люда, – та вони повтікали перед айськими людьми. І айські люди повибивали з них коло тридцяти й шости чоловіка, та й гнали їх з-перед брами аж до Шеварім, і розбили їх на узбіччі гори. І охляло серце народу, та й стало як вода. І роздер Ісус одежу свою, та й упав на обличчя своє на землю перед Господнім ковчегом, і лежав аж до вечора він та Ізраїлеві старші, і посипали порохом свою голову. І сказав Ісус: Ах, Владико Господи, для чого ти конче перепровадив цей народ через Йордан, щоб дати нас у руку амореянина, щоб вигубити нас? О, коли б ми були позосталися, і осіли по той бік Йордану!

Перший вірш цього сьомого розділу говорить: І спроневірялися Ізраїлеві сини в заклятому. В російському перекладі це звучить однозначніше: Но сыны Израилевы сделали преступление и взяли из заклятого. Відомо, що місто Єрихон зруйнував Бог, а не люди; це була Господня перемога, тож усі трофеї по праву належали Йому. Це добре знав Ахан – той, хто взяв із заклятого, але Біблія каже, що не один він, а Ізраїль згрішив (7: 11). Гріх Ахана став лихом для всього народу. За гріх однієї людини Боже  невдоволення може залишитися на Його Церкві, доки гріх не буде виявлено і викорінено.

З історії про Ахана ми можемо взяти для себе ще один урок; християни не повинні боятись назвати гріх своїм іменем, для цього Спаситель і прийшов на нашу землю, щоб назвати гріх гріхом. На прикладі Своїх взаємин з ізраїльським народом Бог показує, як Він очищає Церкву від усілякої неправди. Адже один грішник може наробити стільки біди, що закриє світло Боже від усього народу. Тож, якщо не вказувати людям на гріх, вони не зможуть відрізнити правду від неправди. Навіть якщо людина визнає свій гріх, як це зробив Ахан, це ще нічого не означає, бо, щоб очиститись від гріха, треба покаятись. Ахан не покаявся, тому Бог за цей гріх знищив усю його родину.

Нині, коли читаємо про покарання, приготовлене для родини Ахана, жахаємося, але тоді не можна було вчинити інакше, адже ніхто з його родини не посмів сказати в очі грішнику правду, і за це всі поплатились життям. З гріхом не можна йти на компроміс, бо за його наслідки відповідають усі, хто про нього знає.

Священик Роман Кияк розповідає як один чоловік багато разів ходив у чужий город красти кукурудзу. Якось він узяв на допомогу свого восьмирічного сина, наказав йому тримати мішок, а сам насипав кукурудзу і при тому весь час оглядався, чи ніхто не йде. Це зауважив його син і врешті каже: «Тату, ви забули ще в один бік подивитись». Збентежений батько питає: «А куди, синку?». «Та на Небо. Чи Господь Бог вас не бачить», – відповів хлопчик. Засоромлений батько пішов додому і відтоді вже більше не крав. (Кияк Р.А. «Перлини християнської мудрості»).

У святого Августина є одна дотепна порада: «Якщо хочеш грішити, то знайди собі таке місце, де немає Бога, і роби там, що хочеш». Але ж такого місця ніде нема, а відповідати за злочин доводиться, як на землі, так і на Небі. В жодної людини немає гарантії, що вона не опиниться на місці Ахана або його рідних. Гріх за своєю природою заразний. Одна людина вражена проказою гріха, може передати цю хворобу тисячам інших людей. Тому дуже важливо вчасно виявити гріх, і в цьому нам може допомогти історія злочину і кари Ахана.

Але повернімось до Ісуса Навина. Ми зупинилися на 7-у вірші сьомого розділу його книги, де він жалкує, що перейшов Йордан. Пригадати, як це відбувалось, ви зможете, прочитавши третій розділ книги Ісуса Навина. А ми процитуємо лише ключовий вірш, (І.Нав. 3:9) – : “І сказав Ісус до Ізраїлевих синів: “Підійдіть сюди, і послухайте слів Господа, Бога вашого”. Ізраїльтяни послухали Бога, і щасливо перейшли Йордан.

Далі читаємо (6:2) “І сказав Господь до Ісуса: “Ось, Я дав у твою руку Єрихон та царя його, сильних вояків.” Тобто, до здобуття Єрихону Ісус Навин мав благословення тому, що слухався і підкорявся Богу.

Після цього Ісус Навин вирішив завоювати місто Ай, але Бог не казав йому цього робити. Якби Ісус запитав дозволу, то Бог знаючи, що серед ізраїльтян є порушник Закону, заборонив би йому це робити. Божий народ не може просуватись далі, якщо серед нього є люди, які свідомо грішать.

Теолог Алан Редпат зауважує: “Немає більшої небезпеки в житті християнина, ніж осягнути перемогу. В такі хвилини ми починаємо пишатися собою і вважаємо, що здобули перемогу власними зусиллями. Що Бог наділив нас силою, яка перебуватиме з нами упродовж усього нашого життя.”

Отже, перша помилка Ісуса Навина була в тому, що він через свою самовпевненість не запитав у Бога про Його волю.

В четвертому розділі книги пророка Даниїла читаємо, що цар Навуходоносор у сні побачив високе дерево, яке виросло посеред землі; під ним знайшли притулок лісові звірі, а на дереві звили гнізда птахи. Так були показані величність і процвітання Навуходоносора. Багато народів зібрав він під свою владу, та побачивши власну могутність, загордився: “Чи ж це не величний Вавилон, що я збудував його на дім царства міццю потуги своєї та на славу моєї пишноти?” (Дан. 4:27). Однак, ще не встигли ці слова злетіти з уст Навуходоносора, як йому був оголошений вирок: в царя було забрано розум, яким він так самовпевнено пишався.

На прикладі Навуходоносора Господь показав, що без розуму, який Він дає людині, людина стає подібною до рослини, чи тварини.

Звичайно, що при переході Йордану Бог уклав з ізраїльським народом заповіт, але Обіцяна земля, як і вічність, дається тільки за умови повного послуху. Поразка під містом Ай була наукою для Ісуса Навина. Бог, звичайно ж, і тоді був з ним, але він мав зрозуміти, що Бога потрібно слухатись завжди. Це була наука дисципліни, і коли він зрозумів цю науку, Господь знову сказав, що потрібно робити.

“І сказав Господь до Ісуса: “Не бійся і не лякайся, – візьми з собою ввесь військовий люд, тай устань, піди на Ай. Подивися: ось дав Я в руку твою айського царя, і народ його, і місто його, і край його”. Потім Бог сказав Ізраїлю, як знищити Ай, й за Його порадами ізраїльтяни перемогли.

1934-го року археологічна експедиція розкопала місто Ай. На превелике здивування, археологи побачили тільки змішану півтораметрову масу, що складалась з обпаленої до червоного кольору цегли, чорної землі та обгорілих уламків. Вчені стверджують, що ніде в Палестині вони не зустрічали ознак більш нищівної пожежі. Саме так ізраїльтяни знищили це місто.

Перемога ізраїльтян над Єрихоном і Аєм налякала усіх ханаанських мешканців. Шість народів об’єднались, щоб воювати проти ізраїльтян, але один народ пішов на велику хитрість. (І.Нав. 9:3-9) “ А мешканці Гів’ону почули, що Ісус зробив Єрихонові та Аєві, то зробили й вони хитрість. І пішли вони, і забезпечились живністю на дорогу, – і взяли повитирані мішки для ослів своїх, і бурдюки для вина повитирані, і потріскані, і пов’язані, і взуття повитиране та полатане на їхніх ногах, і одежа на них поношена, а ввесь хліб їхньої поживи на дорогу був сухий, запліснілий. І пішли вони до Ісуса, до табору в Гілгалі, та й сказали до нього та до мужів Ізраїлевих: “Ми прийшли з далекого краю, а ви тепер складіть з нами умову”. І сказали Ізраїлеві мужі до хіввеян: “Може ви сидите поблизу нас, то як ми складемо з вами умову?” І сказали вони до Ісуса: “Ми твої раби”. А Ісус сказав до них: “Хто ви та звідки приходите?” І вони сказали йому: “З дуже далекого краю прийшли твої раби до Ймення Господа, Бога твого, бо ми чули чутку про Нього, і все, що Він зробив був в Єгипті”.

Отож мешканцям Гів’ону таки вдалося переконати Ісуса в тому, що вони живуть за межами Ханаану. І як каже 15-й вірш: “І вчинив їм Ісус мир, і склав з ними умову, щоб зоставити їх при житті, і присягнули їм начальники громади”. Ось так було укладено союз, а правда виявилась через три дні. І сталося по трьох днях по тому, як склали з ними умову, то почули, що близькі вони до нього, і сидять вони поміж ними. Коли ж ізраїльтяни зрозуміли, що піддалися обману, їхнє обурення було дуже велике, але обурення стало ще більшим, коли після трьохденного переходу вони підійшли до міст гівонітян, розташованих майже у центрі Ханаану. Лише тепер євреї зрозуміли, що через свою клятву не можуть знищити цей народ.

Це була друга, і найбільша помилка Ісуса Навина. Він двічі, як у нас кажуть “став на одні і ті ж граблі”. Помилка ізраїльтян під час переговорів з гівонітянами була та сама, якої вони допустились, коли брали підступом місто Ай, – вони не запитали Бога що їм робити!

Пригадаймо, як відбувались перемовини. І взяли люди з їхньої поживи на дорогу, а Господніх уст не питали. Інший переклад каже: І взяли громадські мужі трохи харчів їх покуштувати та не поспитали в Господа ради. Не довіряючи словам гостей і своїм очам, ізраїльтяни навіть попробували на смак їхні продукти, і, переконавшись, що вони не свіжі, не спитали в Бога поради, що їм робити. Успіх ізраїльтян після перемоги над містом Ай знову привів їх до самозаспокоєння і до самовпевненості.

Іноді нам, як ізраїльському народові, якась справа здається дуже легкою; просто елементарною, і ми також стаємо самовпевненими. Легковірність, з якою ізраїльтяни сприйняли хитрощі гівонітян, наочно показує, як через наші почуття можна зрадити істині. В грецькому оригіналі слово “видіння”, означає “зовнішній вигляд”. Ходити по вірі, а не через бачення – означає не покладатись на інформацію, яку нам передає зір.

Але як ми зазвичай оцінюємо людей? З виразу обличчя, з того що говорять. А людей треба оцінювати інакше – старатись робити так, як це робить Бог, – не дивлячись на зовнішність. Він бачить які ми насправді, зазираючи в наше серце.

Але повернімось до обману гівонетян. Хтось може сказати: “А що бідним язичникам залишалось робити? Усі хочуть жити”. Але доля гівонетян була б набагато кращою, якби вони чесно повелися з ізраїльтянами. Хоч те, що вони покорилися  Єгові, зберегло їхнє життя, однак їхній обман приніс їм лише ганьбу і рабство. Господь передбачив, щоб усі народи які зречуться  ідолопоклонства та приєднаються до Ізраїля, могли користуватись благословеннями Заповіту. В книзі Левит (19:33-34) читаємо: “А коли  мешкатиме з тобою приходько в вашім Краї, то не будете гнобити його. Як тубілець із вас буде для вас приходько, що мешкає з вами, – і ти будеш любити його, як самого себе, бо приходьки були ви в єгипетськім краї. Я – Господь, Бог ваш!” Це підтверджується словами повеління щодо жертвоприношень (Числа 15:15).

Як ми вже згадували, Бог на умові щирого визнання і розкаяння в своїх гріхах, радо приймає кожний народ і кожну людину.

Далі ми дізнаємось, що Ісус Навин постійно прислухається до Божих настанов, а Бог зі свого боку знову робить чуда за послух Ізраїля. Коли п’ять аморейських царів напали на мешканців Гів’она, Господь каже: “Не бійся їх, бо Я віддав їх у твою руку, – ніхто з них не встоїть перед тобою”. Справді, коли ізраїльтяни розбили ворога, й амореї продовжували стрімголов тікати, сподіваючись сховатися в горах, Ісус Навин зрозумів, що до кінця дня, тобто до початку суботи, він не встигне закінчити бій. А якщо вороги не будуть повністю розбиті, то об’єднаються для нової боротьби. “Тоді Ісус говорив Господеві того дня, коли Господь дав амореянина перед Ізраїлевих синів, та й сказав на очах Ізраїля: “Стань, сонце, в Гів’оні, а ти, місяцю, ув айяловській долині! І сонце затрималося, а місяць спинився, аж поки народ відімстився своїм ворогам (Іс.Нав. 10:12-13). Йосиф Флавій в Юдейських древностях пише, що в зв’язку з цією подією, мусульмани почали святкувати п’ятницю, через те що ця битва відбувалась у п’ятницю.

Господь сильний – Він підбадьорював Ісуса нагадуваннями, що завжди перебуває з ним. Ісус Навин потребував цих слів. Бог знав м’якість характеру Ісуса.

Багато християн можуть сказати, що інколи їм здається, що Бог покинув їх, і від цього вони починають панікувати. Але дивлячись на життя Ісуса Навина, можна бути впевненим у Божій присутності завжди.

Книга Ісуса Навина закінчується одним з найпереконливіших закликів Святого Письма: “А якщо зле в очах ваших служити Господові, виберіть собі сьогодні, кому будете служити, – чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї. А я та мій дім будемо служити Господеві”. Кожна людина повинна сьогодні зробити вибір і пам’ятати, що від цього залежить її вічне життя.

Нам потрібно завжди брати приклад з мужів віри, які ні кроку не робили без Бога. Якщо нам потрібно кудись йти, то нехай Ісус стане нашим постійним компасом. Якщо нам доводиться вести свій корабель по суворих хвилях життя, то штурвал потрібно довірити в Його могутні руки. Якби ми це робили своєчасно, то скільки скель і мілин могли б оминути.

Головне не поспішати і на кожне питання чекати Божої відповіді. А той, хто самостійно приймає рішення, ризикує завжди. Наш Творець каже: Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, – якою ти будеш ходити. Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе! (Пс. 32:8).

Бог навчає і буде навчати лише тих, котрі самі цього хочуть. То ж схилімо голови, і помолімося, щоб Його всевидяще око завжди тримало під контролем кожен наш крок: і тут, на землі, і у вічності.

(Андрій БІЛИК «Роздуми про духовне життя». Книга 2).

 

12 липня – ДЕНЬ АПОСТОЛІВ ПЕТРА і ПАВЛА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 4

В Україні з днем Петра і Павла пов’язувалося багато повір’їв, звичаїв, традицій та прикмет, але мало хто задумувався, що найбільше хвилювало цих апостолів Христа.

Ось що читаємо в посланнях апостола Павла: «А вам, хто утиски терпить, відпочинок із нами, коли з’явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, в огні полум’яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса. Вони кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його» (2 Сол. 1:7-9);

 «Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього…  Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль» (2 Сол. 2:1,3).

Тобто, апостол Павло просить щоб християни готувалися до життя вічного, і в кожному листі пише про це. Так само нас просить готуватися до приходу Ісуса Христа апостол Петро.

 «Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння. Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напочатку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув» (2 Петра 3:3-6).

Ще за 120 років до Всесвітнього потопу Бог попереджав людей про прийдешню катастрофу. Багато хто відмовлявся вірити, що таке може взагалі відбутися. Ной повірив Богові і намагався переконати інших, що саме так буде. Аби довести свою віру, він почав будувати великий корабель. Тільки вісім осіб, скориставшись порадою Бога, подбали про своє спасіння. Ной, його дружина, троє його синів із дружинами не загинули під час потопу і стали родоначальниками теперішньої людської цивілізації. Але Христос сказав, що останнє покоління мешканців Землі буде подібним до покоління Ноя: «Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, так буде і прихід Сина Людського» (Матв. 39-24:37).

Немає нічого поганого в  тому, що люди одружуються й створюють сім´ї, бо це не є ознакою Другого приходу. Основна думка в тому, що повернення Ісуса станеться несподівано. Коли воно відбудеться, люди будуть жити своїм звичайним, сповненим турбот життям. Лише деякі стежитимуть за ознаками часу. Так було за днів Ноя. Люди були настільки зайняті своїм життям, що в них не залишалося часу для Бога. А коли Ной почав говорити їм, що світ скоро буде затоплений, ніхто йому не повірив. Люди думали що Ной просто збожеволів і глузували з нього.

Вістка, яку проповідував патріарх, не користувалась популярністю. А якщо б хтось прийняв її, то виставив би себе на посміховисько. Так само сьогодні біблійна вістка видається дивною і свідчення віруючих нерозумними. Так само це сприймалося й за днів апостола Павла, який писав: «Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!» (1 Кор. 1:18).

Багато хто буде висміювати ідею повернення Ісуса. Вони будуть переконані, що все, як завжди, йтиме своїм шляхом, і наполягатимуть, що нічого страшного ніколи не відбудеться. Зрештою, ми й тепер бачимо, що до всіх, хто готується до Другого приходу Ісуса Христа, люди ставляться так, наче ми прибульці з іншого світу чи фанатики.

Люди перед потопом не були готові до цієї події, у такому ж самому стані буде багато людей, коли повернеться Ісус. Тобто, апостол Петро говорить, що перед Другим приходом історія повториться. Але цікаво те, що він пише ці слова не для атеїстів, а для віруючих людей, для «улюблених християн». Для тих, хто вірний Господу і готовий пройти все до кінця, до зустрічі з Господом. Апостол Петро попереджає, що це пророче слово буде настільки жахливим для світу, що світ не прийме його, буде ігнорувати й насміхатись над ним. А далі він каже: «А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей» (2 Петра 3:7).

Тобто, апостол говорить про Слово, яке Бог запускає в дію. Це те слово, яке принесло потоп і дало спасіння Ною. Це слово спалило Содом і Гомору, але дало спасіння Лоту за його праведне життя. І ось тепер апостол Петро говорить, що слово Боже почне діяти, щоб знищити вогнем усі гріховні діла. Цікаво, що тепер гріх так сильно ввійшов в життя мільйонів людей, що це стало їх природою. І те, як вони грішать, видається їм нормою життя. Тому, по телевізору часто можна побачити, що нерідко люди, які ходять до церкви, шукають не Христа, а лише багатства цього світу і розваг.

В одній сучасній притчі розповідається про олігарха, який після смерті підійшов до райських воріт, але апостол Петро сказав, що той має йти до пекла. Олігарх почав обурюватись:

  • Та ти знаєш, скільки я побудував церков? Знаєш, скільки вагонів свічок я пожертвував?

Апостол Петро смиренно відповів, що нічим не може допомогти, бо олігарх мав багато гріхів і добавив:

  • Але ви не хвилюйтесь – гроші за свічки й церкви ми вам повернемо.

Нажаль, сьогодні в багатьох церквах вважається неетичним говорити людям, що вони грішники. Багато християнських лідерів побоюються, що люди перестануть ходити до церкви, або перестануть давати пожертвування. І церква тоді просто розпадеться.

В наступних віршах апостол намагається пояснити очевидну затримку Ісуса:

«Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день!» (2 Петра 3:8).

В цьому тексті особливо важливі дві думки апостола. Перша — це короткочасність людського життя. Скільки років може прожити людина? В Японії недавно померла жінка, якій було 130 років. Але хіба можна порівняти ці роки з вічністю? Тому прихід Ісуса не затримується. Порівняно з Божою вічністю люди живуть не більше, ніж мілісекунду.

Друга думка стосується Божої милості. Господь любить людей. Якби все залежало від Його любові, то кожен отримав би спасіння. Але спасіння вимагає особистого рішення. Ніхто не може в це втручатися, тому, що Бог створив людину вільною моральною істотою й завжди залишає за нами право вибору. І хоч Він дав нам Своє Слово, щоб наслідки вибору були зрозумілі, проте вибір залишається тільки за нами.

Бог любить кожного і довготерпить усім. Однак, це не свідчить про те, що двері благодаті будуть відчинені вічно. Тому Він продовжує словами апостола: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петр. 3:9).

Ось головна причина затримки Ісуса Христа – щоб покаялись усі, але вибір за людиною.

Нас завжди духовно підкріпляють досвіди людей, як вони покаялись і прийшли до Бога. Ось один з таких прикладів. Після війни в колонії біля Воркути засуджені будували шахту. Серед в’язнів було лише двоє віруючих, які відмовлялись працювати в Господній день, за що їх часто били. Але якось прислали нового начальника табору і він вирішив з цим покінчити. Коли настав День спокою і віруючі знову відмовились працювати, в’язні побачили, що охорона замість двох, взяла шість вівчарок. До того ж, собаки були голодні, бо сильно гавкали. Начальник охорони наказав братам вийти зі строю і всі в’язні зрозуміли, що має відбутись щось страшне.

Два віруючих брата вийшли з шеренги і, пройшовши через ворота, пішли в тундру. Коли брати почули, що їх доганяють злі собаки, вони повернулись до вівчарок, схилили голови й почали молитись. Цілий табір ув’язнених, спостерігаючи за цим знав, що через декілька секунд собаки добіжать до братів і роздеруть їх. Тому багато з них закрили руками обличчя, але ті, хто дивився, стали свідками чуда, бо коли голодні собаки добігли до братів, то їхнє зле гарчання перетворилось в радісне повизгування. Потім вівчарки замахали хвостами, почали повзати по землі навкруги братів і нарешті стали обом в’язням лизати чоботи.

Крім того, як тільки собаки перестали гавкати, то в’язні почули, що віруючі співають якийсь псалом. Після побаченого засуджені й охорона почали хреститись а багато з них заплакали. Начальник табору збліднувши, пішов у свій барак, а охорона свистом закликала собак і сказала віруючим братам повернутись в свою шеренгу.

Автор книги пише, що саме в цю мить, він зрозумів, що є якась Сила, яка сильніша за любі земні сили. І цього дня він, як і більшість в’язнів повірили в Бога. Так само, в кожного з нас був момент і своя дорога до покаяння і саме для цього Ісус довготерпить, щоб ще багато зробили такий вибір.

«День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рухнуть, а земля та діла, що на ній, погорять…» (2 Петра 3:10). Тут знову бачимо елемент несподіванки. Злодії не дають нам знати наперед про той час, коли вони прокрадуться в наш дім. Тобто, апостол порівнює повернення Ісуса з непередбаченим пограбуванням, вказуючи, що це станеться несподівано: «день Господній прийде, як злодій вночі…». Для одних це буде день радості, а для інших день страху. Взагалі, досліджуючи Біблію люди часто задаються питанням: як би було добре, якби ми знали точну дату Другого приходу Спасителя. Причина цього, імовірно криється в природі людського серця. Але, якби ми знали точний час, ми б ігнорували Його поради щодо того, як нам потрібно жити. А за кілька годин до Його запланованого повернення, ми б намагалися швидко до цього підготуватися. І така підготовка не принесла б жодної користі. Ось чому Ісус прийде несподівано. Він Сам сказав: «А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець» (Матв. 24:36).

«А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі» (2 Петр.3:11-14).

Що ж ми повинні зробити, щоб зберегти цю чистоту? Тобто, що зробити, щоб наші духовні очі були відкриті і ми могли побачити  той день, який світ ігнорує?

«А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою. Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вгрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного!» (2 Петр.3:15-18).

Історія знає цікавий випадок, коли тисячі німців у 1989 році зруйнували берлінську стіну, яка ще в 1961 році розділила Німеччину на дві частини і проіснувала 28 років. Отже, коли зруйнували стіну й Німеччина стала єдиною країною, один чоловік прийшов до бібліотеки, яка знаходилась в Західному Берліні й приніс книги, які взяв у цій бібліотеці 28 років тому, перед тим, як ще спорудили стіну. Увесь цей час, чесний чоловік зберігав книги і вірив, що колись настане момент, коли він зможе їх повернути.

Ми сьогодні знаходимось в дуже подібній ситуації, тому, що на планеті Земля, де панує ворог, чекаємо, коли стіна, збудована дияволом, розділяючи нас з Богом, буде нарешті зруйнована, щоб ми змогли об’єднатись з жителями Небес. Звичайно, на протязі 28 років у того чоловіка були моменти, коли він міг втратити надію на повернення книг. Але його віра в грядущу свободу залишалась настільки сильною, що він був завжди готовий повернути книги їхньому власнику. За багато років чекання Ісуса, ми також, іноді, сумніваємось в тому, чи повернеться Ісус за нашого життя. Але віра повинна бути твердою, тому що стіна колись обов`язково буде зруйнована і нарешті зможемо повернутись додому. «Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасіння» (Євр. 9:28).

Бог ніколи не обманює і Його слова — істина. Яка доля спіткала біблійну, лаодикійську церкву останнього часу? Церква зникла. Бог робив там великі чудеса, але люди зневажили це. Вони вибрали релігію замість близьких відносин з Ісусом Христом і вся та територія за короткий час стала мусульманською.

Так само й сучасна церква втрачає вогонь і стає теплою. І якщо ми проігноруємо слова Господа, розруха буде великою. «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст… Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об. 17-3:15).

Тепер багато церков пишаються своїми величезними спорудами, благодійністю, дорогою апаратурою, величезними програмами, але забувають, що Бога цікавлять лише люди. І в першу чергу люди, які хочуть Йому служити. Сьогодні мало християн можна назвати посвяченими чи сильними у вірі, тому що попавши в маленькі випробування, вони готові йти на компроміс. Лиш би не було проблем на роботі, в сім´ї, щоб не сміялись сусіди, рідня чи знайомі. Але християнська віра, це в першу чергу віра принципу і Бог хоче, щоб Його діти були вперше чергу вірними. Щоб наше життя було заповнене Його Словом.

Дуже скоро настане день, коли люди прокинуться, як зазвичай, аби виконувати свої повсякденні обов`язки. Відкриються магазини, бари, ресторани й розважальні центри будуть переповнені. Люди як завжди будуть чинити добро і зло в гонитві за своїми мріями. Нічого незвичного, бо перед приходом буде все так, як за днів Ноя.

Цікаво, що в книгах Старого Завіту про повернення Ісуса Христа говориться 1527 разів, а в Новому — 319. Взагалі, в Новому Завіті кожний 25-й вірш говорить про другий Прихід Христа. Тому для християн немає нічого важливішого після народження, смерті і воскресіння Христа, як повернення Його на Землю: «Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були, і всі племена землі будуть плакати за Ним…» (Об. 1:7).

Group 41

Спочатку на небі з`явиться маленька крапка, яка з кожною секундою буде ставати дедалі більшою, а Земля почне трястися з неймовірною силою. Апостол Іван так описує цю сцену: І земні царі, і вельможі та тисячники, і багаті та сильні, і кожен раб та кожен вільний, поховались у печери та в скелі гірські, й кажуть до гір та до скель: Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця!…» (Об. 6:15,16).

Доки одні з жахом тікатимуть, ті, які очікували Другого приходу й готувалися до цього дня, піднімуть руки й вигукнуть: «Це наш Бог, що на Нього ми мали надію і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, тішмося ж ми та радіймо спасінням Його!» (Iсаї 25:9).

Яку радість відчули спасенні люди, які були готові зустріти катастрофу. І який жах пережили ті, хто гинув у водах потопу, коли не вистачило часу приготуватися, оскільки буденні турботи і задоволення відволікали їх від неприємних вісток і роздумів. Такий самий вибір стоятиме перед кожним з нас. Чи захопимося ми справами цього світу настільки, що не встигнемо приготуватися до приходу Христа, чи будемо мудрими і приймемо пораду Христа, записану в Євангелії від Матвія: «Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» (Матв. 24:44).

Світ, як достиглий плід, чекає на свої жнива. Христос повертається, щоб покласти край довгій і сумній історії гріха. Повертається, щоб забрати вірних додому і щоб сказати, що ми є те найдорожче на цій Планеті. Що ми необхідні Йому такі, які є— з усіма нашими радощами, печалями, переживаннями, з усіма гарними якостями й помилками. Ми настільки необхідні, що Він приходив для того, аби померти за нас на Голгофському хресті, і тепер повертається, щоб забрати нас з Собою додому. А ось чи готуємось і чи готові ми до цього?

У нашому світі існує тільки два класи людей — духовно живі й духовно мертві. «Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженого Сина Божого» (Iвана 3:18). Ісус стоїть між живими і мертвими; Він межа, точка переходу з одного стану в інший. І тільки через Нього ми можемо перейти від смерті до життя. А вибір за нами.

Отже, виходить, що єдине прохання апостолів Петра і Павла і найбільша перевага людини на планеті Земля — це знати Ісуса та приготуватись до Його приходу. Вибір за нами.

Андрій БІЛИК

 

6 липня – ІВАНА КУПАЛА чи ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Ігор КОРЕЩУК

Artboard 1

Чимало країн (Україна, Білорусь, Польща, Росія, Латвія, Естонія та інші) відзначають народне свято Івана Купала. Що це за свято і чи можуть християни брати участь у його святкуванні? Для цього нам потрібно здійснити екскурс в історію.

ПОХОДЖЕННЯ СВЯТА

Язичники мали своє уявлення про «богів»: більшість із них були войовничими, аморальними, заздрісними й постійно боролися за владу, вдаючись до різних інтриг. Відповідно людям потрібно було весь час задобрювати, заклинати та заговорювати цих жорстоких божків. Одним із таких задобрювань було свято Купала. Саме слово «Купайло» означає в старослов’янській мові щось гаряче, те, що кипить гнівом, щось яскраве, що слугує епітетом бога-сонця, дружиною котрого була світлоносна Заряда. В цей день наші предки славили Дажбога й матінку-землю. Це свято єднання води й вогню, людини й природи.

«ОХРИСТИЯНИЗАЦІЯ СВЯТА»

Через злиття християнських та язичницьких традицій і утворилося збірне свято Івана Купала. Унаслідок цих змішань воно припадало на день святкування Різдва Івана Предтечі – 24 червня за старим календарем, а 7 липня за новим. Через співзвучність слова «купало» зі словом «купати» — занурювати у воду, тобто хрестити, народ приклав слово «купала» до імені святого й позначив у своєму народному календареві днем Івана Купала.

ДРЕВНІ ПОГАНСЬКІ ОБРЯДИ КУПАЛЬСЬКОЇ НОЧІ

У купальських вогнищах матері спалювали зняті з хворих дітей сорочки, щоб разом із цією білизною згоріли самі хвороби. А дим від багаття відганяв темні сили від села та поля. Крім того, дим жертовного вогнища, згідно з язичницькими повір’ями, — це найкоротший спосіб перенесення енергії жертв на «небо».

Для захисту й очищення себе від нечистої сили, люди стрибали через вогнища. Звичай стрибати через вогнище — це те, що залишилося від древнього жеребкування. Вибір людської жертви божкам іноді не наважувався здійснити навіть жрець. Тому юнаки і дівчата стрибали через вогонь доти, доки хто-не будь не падав у нього. Вважалося, що в такий спосіб «боги» обирали собі жертву (цікаво, чи знають ті, хто зараз стрибає через багаття, про те, що вони символізують потенційного мерця?).

Artboard 12

У ніч напередодні Івана Купала дівчата опускають на хвилі вінки з берези із запаленими свічками. У кого вінок довше за всіх пропливе, той буде щасливішим, а в кого свічечка найдовше горітиме, той проживе найбільше років.

Artboard 13

ОКУЛЬТНЕ КОРІННЯ СВЯТА

За повір’ям селян, у купальську найкоротшу ніч не можна спати, тому що оживає й стає особливо активною всіляка погань: відьми, перевертні, русалки, чаклуни, домовики, водяні, лісовики.

Для ворожіння брали воскову свічку й, розламавши її на дрібні шматочки, клали в металеву ложку. Ложку нагрівали на свічці доти, доки шматочки не перетворювалися на розплавлену рідину. Коли віск танув, його одразу виливали у воду. Вважалося, що за допомогою отриманої фігури можна передбачити долю.

За повір’ям у купальську ніч розмовляють один з одним дерева, тварини і навіть трави, які цієї ночі наповнюються особливою, чудодійною силою. Наприклад, за народними переказами, М. В. Гоголь в оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» пише про чудодійне цвітіння в цю ніч папороті.

Якщо ми насправді бажаємо згадати особу Івана Хрестителя, то варто це робити не вищезгаданим способом, а пам’ятати простих сім фактів, узятих з його життя і служіння:

  1. Його чудесне народження. Місія пророка Івана, Предтечі Ісуса, згодом названого Хрестителем, була передбачена пророком Ісаєю ще за 700 років до самої події: «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!» (Iсая 40:3). Його народження було чудом. Воно чимось нагадувало народження Ісаака — в глибокій старості їхніх батьків (Луки 1:5-25, Бут. 21:1-3). Цей факт засвідчив, що для Бога немає неможливого. Він і сьогодні може творити чудеса.
  2. Пустельний університет, де упродовж тривалого часу Іван вчився довіряти Богові. Цікаво зауважує про нього Дух Пророцтва: «Як посланець Неба, він був готовий безстрашно йти до людей, тому що доручив себе волі Всевишнього. Тепер він міг сміливо з`явитися перед монархами Землі, оскільки низько схилявся перед Царем царів» (Бажання віків, с. 103 ориг.).
  3. Викривальна звістка для народу. Він зовні виглядав, як древній пророк Ілля (Матв. 3:4), та найголовніше — він прийшов у силі та дусі Іллі, щоб «навернути серця батьків до дітей, а непокірних – до мудрості праведних, щоб приготувати Господеві підготовлений народ» (Луки 1:17).
  4. Хрещення народу. Іван був названий Хрестителем тому, що не язичникам, а саме Божому народові пропонував поновити зв´язок з Богом через водне хрещення (Матв. 3:5-6).
  5. Ув’язнення. Іван боявся Бога, тому більше не боявся нікого. Його докори стосувалися не лише простого народу, але й владного духовенства (Матв. 3:7-9). Він прямо викривав гріхи перелюбу гордої та підступної Іродіяди (Марка 6:17,18),за що поплатився свободою, а потім – життям (Матв. 14:5-10).
  6. Сумнів. Виявляється, що сумнів може долати й великих пророків (Луки 7:19). Утім, ця історія нас переконує, що причиною багатьох наших сумнівів є незнання Господніх шляхів та нерозуміння Його планів.
  7. Висока оцінка Христом Іванового служіння. Незважаючи на сумніви та боротьбу, Ісус свідчить про нього: «Істинно кажу вам: серед усіх людей, народжених на світі, не було ще ніколи більшого за Іоана» (Луки 7:28).

Основна мета життя та служіння Івана Хрестителя полягала в тому, аби приготувати шлях для Першого приходу Господа. Місія ж Божої церкви – приготувати світ до Другого приходу Христа. Тож будьмо, як Іван, вірні Богові в тому, аби свідчити іншим людям про скоре повернення нашого Господа та Спасителя не лише словами, але й скромним та чесним життям!

Підготував Андрій БІЛИК

Вічний Скарб. № 8 (101) Серпень 2011

Новини по дням

Липень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер   Сер »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист