Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

Архів за Серпень, 2018

1 вересня – ДЕНЬ ЗНАНЬ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 4

Кожна людина звикла вимірювати своє життя певними етапами чи періодами. А ось сім’ї, в яких є діти шкільного віку ще рахують час від вересня – до вересня. Для дітей – це великий стимул; вони відчувають, як ростуть. А для батьків – це велике занепокоєння, переживання. Батьки, приводячи дитину в школу, хочуть дати їй найкращу освіту, найкращих вчителів, записують до найрізноманітніших гуртків, наймають репетиторів. Вони бажають своїй дитині щасливого життя. Однак згодом шкільне життя для дітей чомусь перестає бути щасливим.

Які труднощі можуть чекати дитину в школі? А труднощі в різних дітей можуть бути зовсім різними!

Послухаємо, що на цю тему говорять науковці.

1.Небажання вчитися! Це може бути викликане різними причинами, але найчастіше – неготовність дитини до школи. Ми іноді формально оцінюємо: вміє читати, рахувати до десяти, вивчила напам’ять віршик, отже дитина готова до школи.

Психологи ж визначають небажання вчитися неготовністю до школи, тобто недостатньо мотивації (недогрався). Більшість дітей готові до школи десь в сім років, деякі – в вісім, а деякі і в п’ять. (Державний підхід – «шестирічки», тому 1-й клас для дітей складний, стресовий).

Чому ж в середніх і старших класах діти не дуже хочуть вчитися?

Психологи поділяють дітей на три групи:

А. «Здібний, але лінивий».

Ці діти націлені на пізнання, на отримання нової інформації – і отримують її з задоволенням. Це, швидше всього, вроджена риса.

Така дитина відправляється в школу, сподіваючись найти там невичерпне джерело інформації. І часто буває розчарованою. Виявляється, що школа – сумне місце, де потрібно робити багато чого нецікавого й неприємного (каліграфічно писати, повторювати і закріплювати пройдений матеріал; терпляче слухати відповіді інших дітей). Часто ці діти, не дивлячись на гарні розумові здібності, вчаться посередньо, або навіть можуть потрапити до числа невстигаючих. А спрагу нового вони поповнюють в інших місцях – читання, комп’ютер, різноманітні гуртки.

Б. Соціально орієнтований учень. Це зовсім інша група дітей. Якщо першого учня цікавить зміст навчання і мало цікавлять оцінки, то ці діти працюють на оцінки та похвалу. Вони йдуть до школи, щоб бути гарними учнями. Незалежно від рівня інтелекту, вони успішно справляються з програмою, все виконують і нічого не пропускають.

В молодших класах – це благополучна категорія дітей, батьки на яких не скаржаться. Однак настає час, коли схвалення батьків і вчителів перестає бути пріоритетним. На перший план виходить схвалення однолітків. А в них можуть бути зовсім інші цінності, якості. З практики знаю, що може бути цілий клас, в якому діти не налаштовані на навчання, тому того, хто ще тягнеться до науки, зацьковують. Краще забрати дитину з такого середовища, привести туди, де колектив налаштований на науку.

Обидві описані групи дітей не можна назвати лінивими. Вони багато і з задоволенням працюють, але не роблять те, що ми від них вимагаємо.

В. Діти, до яких визначення «лінивий», підходить якнайкраще. Це діти, яким нічого непотрібно. Вроджена чи набута ця риса, важко сказати. Можливо, і одне, і друге. Рушійною силою розвитку дитини стає потреба в нових враженнях. Така ситуація виникає, коли дитиною надмірно опікуються і обмежують її ініціативу. Дитина з сильною волею бунтує, а смирніша звикає, стає пасивною, вчиться отримувати задоволення від своєї безпечності, спокою і комфорту. Вона вибирає заняття, яке не вимагає зусиль, але не пов’язане з ризиком. Це дуже «зручна» дитина, яка цілком задовольняє дорослих. До цього призводить так зване «тепличне виховання». Крім того, якщо дитина всім забезпечена, отримує все раніше, ніж встигла захотіти, то вона не тільки не здатна добитись чогось, а навіть не відчула сильного прагнення. До уроків у цієї дитини немає ніякої мотивації. Хіба що залишається робити з такою дитиною уроки від 1 – до 11 класів, або наймати репетитора.

Як боротись з лінивством?

Насамперед не треба боротись із ним за допомогою паска, позбавленням прогулянок й іншими каральними методами. «Читати нотації» також нема змісту, бо небажання робити уроки переросте у відразу до школи, до праці, а також особисто до вас.

«На метод пряника» є різні думки. І пряники також можуть бути різними.

Для деяких дітей найкраща нагорода – «зробив – вільний».

Щодо спільного виконання домашніх завдань, то це ще можливо у 1-му класі, а далі роль батьків повинна зводитись до перевірки і допомоги у випадку труднощів. Отже, кожен з нас, батьків, може сам визначити до якої групи віднести своїх дітей і знати, що вимагати, який підхід здійснювати, щоб допомогти їм.

Наші діти навчаються в складний час, коли в них немає мотивації! Вони часто запитують:

  • Для чого мені вчитися?
  • Тільки для того, щоб вчитися в університеті?
  • Чи це дає мені гарантію на хороший заробіток?
  • Чи не краще влаштовуються ті, чиї батьки фінансово спроможніші допомогти, хоча діти гірше вчилися?

Щоб бути добрим християнином, не обов’язково вчитись на «відмінно». Знання просто дають можливість вибрати професію і досягнути певних успіхів у

кар’єрі.  Адже в Старому і Новому Завітах Бог ніде не закликає досконало вивчати всі науки. Він говорить: «І покладете ви ці слова Мої на свої серця та на свої душі, і прив’яжете їх на знака на руці своїй, і вони будуть пов’язкою між вашими очима. І будете навчати про них синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лежатимеш, і коли вставатимеш. І ти понаписуєш їх на бічних одвірках дому свого і на брамах своїх, щоб дні ваші та дні синів ваших на землі, яку Господь присягнув був батькам вашим дати їм, були такі довгі, як дні неба над землею». (Пов.Закону 11:18-21); «А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Ефесян 6:4). Пам’ятаймо, що головне для батьків, – це показати дітям люблячого й чудового Бога, навчити їх жити з Господом, а все інше – другорядне. Однак прагнення дати дитині якусь освіту не повинно ставати другорядним. Отже: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Матвія 6:33).

Істинна освіта має починатися не в школі, а – сім’ї. Саме батьки є першими педагогами, які закладають основи істинної освіти у свідомість дитини. Без цих уроків дитина не виживе серед спокус шкільного світу.

В усьому, що стосується благополуччя дитини, батькам і вчителям потрібно прагнути до співпраці. Нехай вони довіряться Богу, попросивши в Нього допомоги для підтримки один одного.

Підкріпляючими є слова з Біблії, які записані в 127-у Псалмі першим і другим віршем: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває! Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму!»

У цьому тексті є слово, яке повторюється три рази: «даремно». Біблія тут не говорить, що Бог буде менше допомагати, чи Він не буде керувати, радити, чи підтримувати тощо. Але якщо людина не будує свій будинок так, як каже Господь, якщо Господь не є будівником, то все, що не робить людина, як говорить Біблія, – даремно.

Ми повинні якнайчастіше звертатись за  допомогою до Бога не тільки в будівництві, але й в усіх справах, зокрема й у вихованні дітей. Надаремно працюють мама з татом, якщо вони не довіряють Йому своїх дітей.

Сучасна система освіти (як і все на цій грішній землі) не є досконалою: багато різноманітних уроків (серед них і нецікавих); на кожному уроці вчителі задають багато домашніх завдань, наче їхній урок є єдиним; підручники складні і не завжди зрозумілі.

Як в такій ситуації вчитись дитині? Щоб мати гарні оцінки, деякі діти ставлять собі за мету виконати всі завдання, зробити все якнайкраще. Часто цим вони підривають своє здоров’я; переживають стрес, якщо чогось не встигли.

Не виконувати завдання і берегти своє здоров’я? Але Бог сказав: «Шість днів працюй…» Навчання – це свого роду підготовка до дорослого життя.

Завдяки самодисципліні й само організованості можна уникнути зайвого стресу. Якщо дитина систематично готується до уроків, починаючи з неділі; коли вчиться вдома і на уроці, то може уникнути зайвого стресу.

А ще вчителі особливо довіряють і допомагають учню, який старанний, доброзичливий, працьовитий і на уроці не бачить в учителеві свого опонента, а – партнера. Така дитина завжди здобуде прихильність у вчителя. Взірцем для наших дітей є приклад Божого служителя Даниїла, який завжди старанно виконував свої обов’язки і тому здобув прихильність та довіру царя. Даниїл «був вірний і жодна помилка чи вада не була знайдена на нього» (Дан. 6:5).

Дуже часто батьки бажають дати своїм дітям якнайбільше, тому завантажують їх післяурочний час музичною, художньою школами, спортивними секціями тощо. Для одних дітей – це користь; вони мають, де витрачати свою енергію, для інших – зайве навантаження, стрес. Такий активний спосіб життя веде до перевтоми, а це послаблює імунну систему.

Заради гідних цілей варто наполегливо працювати. Але хоч би яким ти був сильним, за день всього не встигнеш. Тому Біблія радить: «Ваша лагідність хай буде відома всім людям» (Филипян 4:5). Лагідність – це здатність керуватися у своїх ділах, поглядах і думках здоровим глуздом. Тобто, вмійте відмовитись від менш важливих справ.

  1. Які ще труднощі очікують наших дітей в школі?

Школа – це спілкування нашої дитини-християнина зі світом, і в цьому криється велика небезпека. Щоб нічого поганого не трапилося, потрібно мати чіткий план роботи, що зробить дитину несприятливою до згубного зовнішнього впливу.

   Першу пораду можна сформулювати дуже просто, вона може звучати приблизно так: «Найбільше надійся не на школу чи вчителів, а на Бога».

Іноді, віддавши дітей до школи, батьки вважають, що вчителі й вихователі навчатимуть їхніх дітей, як потрібно жити. А ось який закон передав Бог ізраїльському народу в пустелі, коли той вийшов з Єгипетської землі. Бог сказав: «І слухай, Ізраїлю, і пильнуй виконувати це, щоб було добре тобі, і щоб ви сильно розмножились, як прирік був Господь, Бог батьків твоїх, дати Край, що тече молоком та медом. Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх» (Повт.Зак.6:3-9).

Щоб передати дітям цю небесну науку батьки самі повинні старатись жити таким життям. Один християнський письменник сказав: «Як би ви не вчили дітей, вони все одно виростуть такими, як їхні батьки». Діти більше навчаються не на словах, а на нашій поведінці, жестах, тоні голосу і ставленні до інших людей. Діти все це фіксують на підсвідомому рівні, а потім відображають в своїх словах і вчинках.

Коли Наполеона Бонапарта запитали, як, на його думку, можна відвернути розпущеність серед молоді, він відповів: «Це треба починати за 21 рік до народження дитини, навчаючи її бабусю того, як навчити її дочку бути справжньою мамою».

Навіть Зиґмунд Фрейд визнавав, що батько і мати – це перші прообрази           Бога для дитини. Уявляєте, яка відповідальність! Батьки – найголовніші вчителі для дитини. Саме вони відповідають за те, що відбувається з їхніми чадами. Дитина не чекає першого дня школи, щоб йти навчатися: вона починає вчитися з першого дня свого приходу в світ. Саме батьки є першими педагогами, котрі закладають основу істинної освіти у свідомість дитини. Без цих уроків дитина не виживе серед спокус шкільного світу. Оберігаючи дітей від світського впливу, виховуйте їх в атмосфері цінностей християнського способу життя. Якщо дитина, скільки себе пам’ятає, бачить, що тато й мама завжди моляться перед їдою і допомагають їй висловити вдячність Ісусові за їжу, молитва стане частиною міцного фундаменту духовного життя цієї дитини і матиме велике значення в майбутньому.

Повернімося до тексту (Повт. Зак. 6:7):  «І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш». Цей вірш починається  словами «пильно навчиш». В оригіналі ці слова звучать приблизно так: «На мармуровій дошці роби насічки, які залишаться там назавжди». Тобто, говори, залишай в житті свій слід, «внушай» своїм прикладом!

Ми часто думаємо, що навчати – це посадити дитину, заставити слухати батьківські настанови, послушно киваючи головою, і тоді дитина буде «золотою». Це зовсім не так! Не читайте дітям нотацій! Цим потрібно жити. Слово «навчай» має на увазі робити це не один раз, як на мармуровій дошці, а вчити постійно.

Ось в сьомому вірші Біблія і навчає, як потрібно це робити: «як сидітимеш удома» – тобто, коли відпочиваєш. Діти спостерігають за нами, навіть коли ми стомлені після роботи приходимо додому. Все під контролем дитячих очей.

Однак не забуваймо, що кожна дитина особлива. І батькам ніколи не потрібно порівнювати свою дитину з іншими. Порівняння викликає заздрість, невгамовне бажання бути подібним або кращим, воно розпалює образи й конфлікти.

Наприклад, мама каже своєму сину: «Ти подивись, як твій друг це робить, а ти так не можеш!», або: «Подивись, яка в нього гарна іграшка. Будеш послушний – я тобі також куплю!» В дитини від таких слів закладається поняття, що вона чимось гірша від інших. Однак Господь говорить кожному з нас: «Ти – особливий. Я створив тебе за образом і подобою Своєю. Такого, як ти, більше нема!»

І якщо ми знаємо, що Бог – наш Творець, Він нас любить і приймає такими, які є, то не потрібно порівнювати себе з кимсь іншим. Апостол Павло запевняв, що для нього важливішою була думка Христа, а не те, що про нього думали інші люди. Псалмист Давид говорив: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!» (Псал. 139:14).

Кожен з нас – творіння Боже. Скажіть своїй дитині, що вона особлива, що їй не обов’язково мати дорогий одяг, чи мобільний телефон, який викликає в усіх захоплення. Від цього вона не стане ліпшою. Дитина стане кращою, якщо буде знати, що Бог любить її. Господь навчає нас не порівнювати себе з іншими людьми, тому що Він для нас – Єдиний Приклад.

Друга порада: пам’ятай про найбільшу потребу кожної дитини.

Одні батьки вважають, що найбільшою потребою дитини є те, щоб влаштувати її у престижний вищий навчальний заклад. Інші – вдало одружити.

А що говорить Біблія? В чому найбільша потреба не тільки кожної дитини, але й дорослого?

Кожна людина успадкувала від Адама гріховну, егоїстичну тілесну природу. «В гріху зачала мене мати моя» (Пс.51:7). Це означає, що дитина найчастіше буває найбільшим в світі егоїстом.

А Христос сказав Никодиму: «Поправді, поправді кажу Я тобі: «Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» (Йоан. 3:3).

Це означає, що кожна дитина має потребу в новому серці. Якщо батьки вважають, що їхня дитина досконала, тоді вони не бачать потреби в новому серці, тобто в спілкуванні з Богом.

Нам варто сконцентрувати свою увагу на тому, що кожному батькові й матері потрібно повністю перебувати під впливом Святого Духа. Секрет успіху в усіх питаннях полягає в тому, щоби поєднати Його силу з нашими зусиллями. Ми повинні перебувати у цьому союзі, а Він завжди готовий дарувати Свою силу, якщо тільки ми будемо просити про це з вірою!

Третя порада або батьківська заповідь: – не критикуйте вчителів чи священиків в присутності дітей.

Кожен з нас може сказати: «А чому?» Адже не секрет, що є вчителі, які просто не відповідають цьому високому покликанню. То чому ж ми в присутності дитини не можемо говорити правду, а вимушені мовчати, якщо вчителі в школі не викликають довіри? Що поганого, якщо дитина буде знати про це?

Справа в тому, що ми живемо в світі, в якому існують певні авторитети. І якщо з дитинства знищити повагу до будь-якого авторитету (батьківського, вчительського чи Божого служителя), то підліток виросте без будь-яких авторитетів, або гірше – він сам для себе стане авторитетом. Батьки покликані бути представниками Бога в дитячому віці, щоб дитина вчилася будувати взаємовідносини спочатку з батьками й ближніми, а потім, коли виросте, ці взаємини поваги перенесла на Христа. Якщо вона навчена поважати батька і матір з дитинства, то потім зможе поважати і Господа.

Батьки, які так виховують своїх дітей, напевно, не опиняться серед тих, хто критикує вчителя. Вони зрозуміють, що вимоги школи в інтересах їхніх дітей.

Багато батьків, чиї діти зіпсовані домашнім впливом, ставлять вчителя перед важким завданням – виправити помилки їхнього виховання і своїми критичними зауваженнями роблять це завдання майже неможливим.

Якщо виникає зауваження щодо роботи вчителя, це потрібно робити тактовно, до того ж сказати вчителю особисто. В крайньому випадку, нехай це вирішує той, хто відповідає за репутацію школи. Нічого не потрібно робити чи говорити на шкоду вчителеві, щоб знизити повагу дітей до нього.

Батьки, які добре знають своїх дітей, можуть розповісти вчителю про особливості їхнього характеру, що допоможе налагодити йому контакт з дітьми. Нажаль, багато батьків не розуміють цього і виявляють мало зацікавленості як до особи вчителя, так і до співпраці з ним.

Четверта порада: ставтесь до дітей, як до дорослих, але не вимагайте від них бути дорослими.

Знайома фраза, коли батьки говорять дитині: «Тобі вже 10 років! А як ти себе поводиш?! Ти повинен бути дорослою людиною!»

Буває інакше, коли батьки ставляться до підлітка як до маленької дитини, роблячи його інфантильним. Шукайте «золоту середину» у ваших взаємовідносинах. Ставтесь  до дітей, як до дорослих, тоді вони також будуть відчувати себе дорослими. Підліток буде поводити себе, як дитина, якщо ви не будете звертатись до нього, як до дорослого. Сьогодні багато дорослих поводять себе, як діти, через те, що їх неправильно виховували в юності…

Дайте дитині можливість самій відчути, що вона доросла. В усьому їй довіряйте. Не бійтесь довіряти важливі справи. Спочатку вона це зробить погано, але потім вийде краще.

Також потрібно бути обережними, щоб не проявляти надтурботу, надконтроль і надсвободу. Взагалі, обережніше зі словом «над». Що воно означає? Дитина росте, а батьки над ним просто «трясуться». Надтурботою і надконтролем вони принижують особистість. Дитина відчуває себе пригніченою.

Також дуже небезпечна надсвобода. Наприклад, коли дитина цілим днями гуляє на вулиці, а батьки не запитують, де вона була.

В усьому потрібно знати міру.

В багатьох сім’ях батьки, коли їхні діти досягають підліткового віку, говорять: «Я вже зі своїми непослушними дітьми впоратися не можу». Справа в тому, що нам просто потрібно будувати з ними нормальні взаємини!

З дітьми потрібно дружити і спілкуватись! І чим раніше ці мости дружби збудовані, тим міцнішими вони будуть в підлітковому віці. Коли підліток починає жити самостійно, то залишається лише міст дружби, який ви могли побудувати з дитиною, коли вона була ще маленькою. Коли цього моста нема, тоді наша дитина стає чужою, самостійною і замикається в собі.

Як стати другом? Потрібно проявити зацікавленість до того, чим живе людина. Якщо батьків не цікавить чим живе і з ким дружить дитина, то «надаремно працюють будівничі».

Бог велів використовувати дім як школу, де діти оволодівали би  основними життєвими принципами. Господь через Мойсея дав народові  Десять Заповідей – духовне і моральне керівництво для всіх людей. «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (П.Зак. 6:6-7). Як бачите, Біблія підтверджує, що виховання – постійний процес.

І остання, п’ята порада: нехай наш дім буде найзатишнішим місцем для дитини! Найкращим місцем в усьому світі. Не двір, школа чи інститут, а саме рідний дім. Нехай діти завжди поспішають додому знаючи, що тут їх чекають найкращі друзі – батьки.

Як цього досягнути? Напевно, нам потрібно вчитись у батька блудного сина, в якого молодший син пішов з дому (Луки 15:11-32). Він пішов жити по-своєму. Але потім зрозумів, що нема кращого місця, ніж будинок батька. І коли він повернувся, то не до сусідів, чи компанії, але до свого дому. В батька було мистецтво – зробити свій дім найголовнішим місцем. Мабуть, це тільки тому, що сама притча не стільки про блудного сина, скільки про люблячого батька. Це притча про Небесного Батька, Який любить і розуміє, і дім Якого – найкращий з усіх, які можуть бути. Це дім, в якому  Він нас чекає.

Всі ми зробили багато помилок у вихованні дітей, і продовжуємо їх робити. Ми з вами не досконалі батьки. І тому звертаємось до Люблячого Небесного Батька за допомогою, щоб Він нас вчив і підтримував у падіннях.

Усіх цікавить, як зробити свій дім найкращим і найзатишнішим місцем у світі? Є лише один спосіб: якщо Господь буде будувати наш дім разом з нами! Якщо вдома постійно звучить критика, то діти добре навчаться осуджувати інших. Якщо вони живуть серед ворожнечі, то потім будуть битись і воювати. Якщо перебувають серед насмішок, де осміюють інших, то будуть робити те ж саме. Якщо живуть серед людей, які несуть тягар вини, то виростуть, почуваючи себе завжди винними…

Якщо ж діти будуть завжди жити в домі, де є терпіння, вони навчаться бути терпеливими. Якщо будуть чути потрібні заохочення – стануть впевненими в собі, але не самовпевненими. Якщо житимуть серед вдячності і ласки, то навчаться бути вдячними тощо.

Лише своїм способом життя, прикладом і розумними настановами, що основані на біблійних заповідях, ми переконаємо дитину як треба чинити, виробляючи від народження правильне ставлення до головних життєвих цінностей.

Допоможіть вашій дитині набути почуття власної гідності й упевненість у своїх силах. Дитина, яка поважає себе, найменше здатна потрапити під вплив своїх однолітків. Самоповага має на увазі таке: ви настільки поважаєте себе, що просто не здатні на вчинок, не гідний вас. Ця особливість характеру розвивається в дитини поступово, протягом усього періоду дитинства та юності. Не принижуйте дітей, бо це формує в їхніх серцях негативну думку про себе.

Господи! Зроби нас кращими батьками. Допоможи розуміти своїх дітей, слухати те, що вони говорять і завжди відповідати на їхні питання. Стримуй нас від необдуманих відповідей і суперечок з ними. Зроби нас такими ввічливими, якими б ми хотіли бачити наших дітей щодо нас. Дай нам сміливість визнавати свої помилки і просити в них прощення.

   Допоможи даремно не ранити почуття дітей. Заборони нам сміятись над їхніми помилками, не соромити їх , чи насміхатись, караючи таким чином. Допоможи не підштовхувати їх до обману і злодійства. Для цього веди нас, щоб ми могли демонструвати своїми словами і вчинками принцип: чесність призводить до щастя.

   Молимо, знищ у наших серцях дух приниження. Навчи не прискіпуватися, не  виходити з себе і стримувати свій язик. Допоможи не зауважувати дрібних помилок наших дітей і бачити все добре, що вони роблять. Нехай в нас завжди буде готове слово щирої вдячності.

   Допоможи нам спілкуватись зі своїми дітьми, враховуючи їхній вік, і не вимагати від них розсудливості дорослих людей. Навчи нас не забирати в них можливості думати, вибирати і вирішувати.

   Заборони нам карати їх, якщо зачіплений наш егоїзм. Допоможи виконувати їхні розумні бажання і мати сили завжди відмовляти в тому, що може їм нашкодити. Зроби нас чесними, справедливими і турботливими до наших дітей, щоб вони мали істинну повагу до нас. Зроби нас такими,  щоб  наші діти любили і шанували нас. Господи, дай нам спокійне серце, рівновагу й самоконтроль.

 

О. Й. Білик, вчитель-методист НВК «ЗОШ-ліцей №23 Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника» м. Івано-Франківськ.

 

Використана література:

  1. Газета «Протестант» №127, 8/2008. Ю.Вдовіна, «Погоня за школой».
  2. Адвентистський вісник,№4, 2005, В. Нестерук, «10 заповідей для батьків, відправляють своїх дітей в школу».

В статті також використаний матеріал з журналу «Відкриття і гіпотези» № 1. 2008р.

 

19 серпня – ДЕНЬ ПАСІЧНИКА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 42

Перше, що спадає на думку, коли ми говоримо про пасічників, це, безумовно, мед – солодка, тягуча рідина, яку зробила з квіткового нектару робоча бджола.

Бджолярі – це особливі люди, які стверджують, що мають близькі взаємини з особливими комахами. Такі взаємини корисні для обох сторін. З одного боку медоносні бджоли є, мабуть, матеріально найціннішими комахами, котрі виробляють мед і віск, а також запилюють різноманітні види сільськогосподарських культур. З іншого – люди, які живуть з бджільництва, чи просто аматори, люблять цих комах і (як стверджує бджоляр Василь Сикіш) «розуміють їхню поведінку». Бджільництво ж у народі вважається святим заняттям, пасіка — святим місцем, а пасічник — Божою людиною.

Підраховано, що кожна сьома тонна світового меду – українська. На пасіках України сьогодні «працює» близько п’яти мільйонів бджолиних сімей.

Взагалі, про бджіл писали ще задовго до Різдва Христового; про бджіл та мед згадується у Священних книгах Старого й Нового Завітів. Мед завжди був символом здоров’я, бадьорості, довголіття, а віск – м’якості характеру, доброти серця, поступливості. Штучне розведення бджіл стало відоме за часів Соломона. Відтоді життя бджіл почали ретельно вивчати, що й стало приводом для різних повчань самої людини. Отож, познайомимося ближче з цими комахами.

Наші предки збирали мед, руйнуючи бджолині гнізда в дуплах дерев або інших порожнинах. Однак 1851 року Лоренцо Лорейн Лангстрот, американський бджолознавець, виявив, що між восковими стільниками бджоли залишають приблизно шести міліметрову відстань. Так стали виготовляти саморобні дерев’яні вулики, в яких залишали таку ж відстань між стільниковими рамками. Тепер люди могли виймати з вуликів окремі рамки й збирати мед і віск, не знищуючи бджолиної сім’ї.

Здається, що стати бджолярем дуже легко: треба придбати вулики з бджоло-сім’ями, розташувати їх у місцевості з рослинами-медоносами й через кілька місяців повернутися, щоб зібрати продукти діяльності бджіл. Насправді ж це далеко не так. Щоб мати успіх у бджільництві, насамперед треба дуже любити своїх бджіл, по-батьківськи ставитися  до них, якщо потрібно, бути їхнім лікарем й годувальником у тяжкі зимові часи.

Що ж повчального у житті бджіл? Насамперед – це їхня працелюбність. Бджола живе недовго, проте від дня виходу з комірки наполегливо працює. Спочатку в вулику як нянька біля личинок, потім – вуликовою робітницею, а після цього в групі льотних бджіл збирає нектар, пилок та охороняє „льоток”.

Людство дуже подібне на бджолину сім’ю; йому просто потрібно почути благу вістку. Усі ми – християнські розвідники, яким Ісус дав доручення повідомити людському вулику найкращу вістку усіх часів – Євангеліє Ісуса Христа.

Бджоли – це високоорганізовані комахи, які спільно працюють та захищаються від ворогів. У вулику вони разом будують стільники, доглядають потомство.

Відомо, що навіть молоді бджоли-матки, які вперше вилітають з вулика на парування, ідеально запам’ятовують і місце, і рідне гніздо, і навіть пасічників. До речі, надзвичайно тонко вони запам’ятовують усі запахи, за ними розпізнають подібних до себе, інших тварин і людей.

Саме тому в пасічників є правило: до вулика не можна підходити напідпитку, адже необережні рухи, як і запах алкоголю, бджіл дратують. А ще слід діяти дуже делікатно, щоб випадково не задушити якусь бджолу, бо вона відразу відправить своїм родичам сигнал про напад: особливі легкі речовини (феромони), сліди від яких залишаться на тілі ”кривдника”, спонукають комах атакувати його. Тож адаптаційним та організаційним можливостям бджіл можна лише позаздрити.

Декілька років тому в Татарстані сталася трагічна історія. Шофер вантажівки, заїхавши на пасіку, випадково зачепив вулик. Розлючені бджоли облетіли машину і хоча водій щільно закрив дверці й підняв скло, одна з бджіл знайшла шпаринку біля педалі. Услід за нею кинулись решта. Водій загинув від численних укусів.

Серед фахівців тоді почалась суперечка: що це було – помста, коли бджоли зрозуміли, що винна не залізна вантажівка, а людина, що сиділа у ній? Чи вони просто відчули якесь випромінювання людини, що знаходилась у кабіні, наприклад, хвилю страху? Інші аналогічні випадки свідчать на користь першого варіанту: це була свідома й цілеспрямована помста, що саме по собі дивує, адже мова йде про комах, які володіють лише зачатковими мозковими структурами. А взяти хоча б носорога: потривожений цікавими туристами, він буде до знесилення трощити їхню машину, хоча шофер і пасажири давно вискочили з авто й залізли на дерево.

Однак повернемось до цих розумних комах.

На початку 80-тих рр. XX ст німецький капітан Т. Тріпп з дружиною і двома синами йшов на яхті біля бразильського берега. Під час обіду в каюту залетіло декілька бджіл. Яхтсмени рушниками розправились з надокучливими відвідувачками, але 2-3 бджоли вціліли й вирвались на волю. Через пів години над яхтою почувся наростаючий гул, і величезний, як хмара, рій накинувся на судно. Людям пощастило: двері на яхті були герметичними, люди встигли закритись у каюті, а мільйони бджіл протягом 6 годин безрезультатно намагались знайти лазівки, щоб добратись до вбивць своїх товаришок. Несподівано рій, як по команді, піднявся і щез. Коли капітан виглянув у ілюмінатор, то побачив, що некеровану яхту несе на скелі, до яких залишилось усього 30 метрів. Виходить, що бджоли покинули яхту в ту мить, коли їй через лічені секунди загрожувала неминуча загибель. Тоді, хто ж ними керував?

Бджоли, як гарні господині, регулярно викидають з вулика сміття. Зимою згромаджуються, щоб зігрітись, а літом провітрюючи і розприскуючи воду, вони стежать за кліматом у вулику. Коли в їхньому будинку стає тіснувато, у бджіл вистачає тямовитості зрозуміти, що деяким потрібно переселитися. Тому вони вирощують нову бджолину матку для старого вулика, а стара матка і багато робочих бджіл створюють нову сім’ю. Тут також спочатку посилаються бджоли-розвідники на пошуки нового місця для житла. Після того, як вони повертаються і звіряють дані, так звані бджоли-провідниці направляють рій до нового гнізда. Цікаво, що з вулика вони забирають частину меду, щоб мали що їсти на перших порах.

Тепер задумаймось: як звичайні комахи можуть робити усе це без чиєї-небудь допомоги або керівництва? Для суперкомп’ютерів потрібно багато програмістів, інженерів і техніків, але порівняно з однією комахою це просто дитячі іграшки.

Варто також відзначити ощадливість і бережливість бджіл. Ці властивості виявляються під час розподілу робочого часу, споживання та заготівлі корму. Праця та її розумний розподіл є для бджіл вищою насолодою життя, тому вони ні на хвилинку не можуть перестати працювати. Коли бджола повертається у вулик, завантажена нектаром і пилком, біля входу її зустрічають бджоли-вартові. Як вони дізнаються чи вона своя, адже їх у вулику тисячі? Кожному вулику притаманний специфічний запах, який людина не вловлює. Походить він з особливого заглиблення у тілі бджоли – «кишені»; перед вуликом вона відкриває «кишеню», ніби показуючи своє «посвідчення».

Щодо любові цих комах до своїх сестер, то вона доходить у них до самопожертви. Захищаючи вулик від ворогів, бджоли особливо ретельно оберігають молодь – майбутніх бджіл. Вони годують і зігрівають їх своїм теплом. І погано буде тому, хто холодної пори відкриє вулик.

Як з’ясувалося, бджоли здатні запам’ятовувати не лише запах, обличчя, а й відчувають навіть біополе й емоційний стан пасічника. Французькі й австрійські біологи стверджують, що ці комахи вміють відрізняти фото людини від інших зображень.  Для крихітного за розміром мозку таку здатність до аналізу зображень, на думку вчених, можна також вважати чудом.

Не дивно, що люди беруть приклад з цього Божого творіння. Древній муж віри Йов колись сказав: «Але запитай хоч худобу і навчить тебе, і птаство небесне й тобі розповість… Хто б із цього всього не пізнав, що Господня рука це вчинила?» (Йов. 12:7-9).

Недавно стало відомо, що розвідку мінних полів, можуть звершувати не тільки собаки й гризуни, але й ці дивні комахи. Пасічники стверджують, що їхні вихованці чують запахи не гірше за собак. За декілька годин (!) можна привчити до запаху цілий рій, до того ж достатньо попрацювати лише з однією бджілкою, а вона передасть «отримані знання» усьому вулику. І це не фантастика, тому що з цими комахами зараз працюють службовці секретної науково-дослідної лабораторії ВПС США, яка розташована на території бази Брукс в Техасі. Пентагон виділив на ці дослідження $50 млн.

«Вихованці» бази спроможні шукати наркотики на великих територіях. Спеціально для бджілок учені розробили мікропередавачі величиною як крупинка цукру; за їхньою допомогою комахи зможуть розвідувати таємні плантації гашишу, підпільні заводи й лабораторії з перероблення наркотиків, склади тощо.

Однак сьогодні ми говоримо про пасічників, які не тільки забезпечують нас медом, але й рятують землю від страшної біди. Про це ще попереджав Альберт Ейнштейн. Він говорив, що якщо на землі вимруть бджоли, людство не проживе більше чотирьох років. Бачимо, що він не досліджував Біблію, тому що усе залежить від Бога, але над словами генія XX століття учені задумались, коли масове зникнення бджіл почало загрожувати економічною кризою. На теренах США та Західної Європи, цей процес отримав назву Синдром руйнування колоній. Правдоподібною причиною вимирання є використання пестицидів під час цвітіння рослин.

До чого тут бджоли?

Яблука, помідори, огірки, кабачки, перець, квасоля, дині, цибуля, багато видів ягід… Це лише невеликий список культур, які ми втратимо разом із зникненням бджіл. Адже саме завдяки цим продуктам наш організм отримує більшість мінералів, вітамінів, антиоксидантів, а також 35% калорій. Перераховані рослини, як і багато інших, не можуть залишатись без обпилення. Звичайно, цим займаються й інші комахи, але вони не здатні покривати надто великі площі. Більшу частину роботи (80-90%) виконують саме бджоли. Фахівці підрахували, що з 1960-тих років об’єми виробництва сільськогосподарських продуктів, що залежать від бджіл, збільшились в чотири рази, а кількість цих комах зменшилася вдвоє. Відтоді співвідношення чисельності бджіл на гектар знизилось на 90%.

А ось тепер можемо усвідомити, якою важливою є праця пасічника.  Дякуємо цим людям, що приносять до нашого столу неповторний дар землі і сонця. Велика вдячність вам за наполегливість, ласку, любов до бджіл та до нашої землі. Нехай добрий Господь допомагає вам у такій нелегкій, але почесній праці.

                                                                                    Андрій БІЛИК

 

ДОЧКИ ЦЕЛОФХАДА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 41

В давні часи на Близькому Сході жінки не мали права на власність. Якщо батько помирав, не залишивши синів, то дочки не могли успадкувати його майно.

Першими жінками, які заявили про своє право на спадщину, були п’ять дочок Целофхада: Махла, Ноа, Хогла, Мілка і Тірца.  Целофхад, син Хедерів, помер у пустелі, і його дочки сказали, що „… він не був серед громади змовників на Господа в Кореєвій громаді” (Числ. 27:3). Оскільки їх батько помер, не залишивши інших нащадків, вони заявили про своє право на володіння батьковим майном.

Це відбулося в переломний для ізраїльського народу період – проходив новий перепис („другий перепис Ізраїлю”) перед тим, як вступити в Землю Обітованну. Розподіл нових земель повинен був проводитися згідно з цим переписом.

Дочки Целофхада  знали, що за існуючими звичаями вони не отримають права на власність ні тепер, ні на Новій Землі. Їх батько, очевидно, займав в суспільстві  скромне становище. Що ж вони зробили?

Дівчата стали „перед Мойсеєм і перед священиком Елеазаром та перед начальниками, і всією громадою при вході скинії заповіту, говорячи: „… Чому ймення нашого батька буде відняте з-посеред його роду, що немає в нього сина? Дай же нам володіння серед братів нашого батька!” (Числ. 27:2,4). Щоб справедливо розглянути справу Целофхадових дочок, Мойсей звернувся за порадою до Господа – Бога істини і справедливості.  „І сказав Господь до Мойсея  говорячи: „Целофхадові дочки слушно говорять. Конче даси їм володіння спадкове серед братів їхнього батька, і зробиш, щоб перейшла їм спадщина їхнього батька” (Числ. 27:6, 7).

Тоді Мойсей написав новий закон: „Коли хто помре, а сина в нього нема, то зробите, щоб спадок його перейшов дочці його” (Числ. 27:8). Дія цього рішення поширювалась на всі подібні випадки, коли в сім’ї не залишилось спадкоємців чоловічої статі.

Хотілося б звернути увагу і прийняти як зразок для наслідування  ту віру, яка була в цих п’яти молодих жінок стосовно обіцяної спадщини. Потрібно пам’ятати, що ізраїльський народ все ще перебував у пустелі. Вони ще не бачили землі Обітованної, але Бог заключив з ними Заповіт про те, що вони її побачать. Господь пообіцяв, що приведе їх в землю, де тече молоко і мед, і що ця земля буде належати їм і їхнім нащадкам навіки. Отож, доньки Целофхада вірили в цю спадщину. Вони не були подібні на Ісава, який так низько цінував спадщину, тобто своє первородство, що продав його своєму братові Якову за сочевичне вариво. Ці жінки насправді цінували свою спадщину і, ще не бачивши її, ставились до неї як до чогось дуже важливого. Сестри  переживали, щоб їх, що не мали братів, не  забули під час розподілу землі і не обділили, тим самим обмеживши їхні права.

Вони турбувалися про спадщину, якої не бачили,  і в цьому ми повинні брати з них приклад. Є спадщина,  що набагато краща і цінніша за Ханаанську землю. О, якби ми всі так вірили і прагнули її! Це та спадщина, яку не бачило смертне око і звуків якої не чуло смертне вухо. Це місто з золотими вулицями, по яких ніхто з смертних не ходив. Ця обіцяна земля чекає на тих, хто вірить в її існування. І для кожного з нас першочерговим має бути питання віри.

Духовне треба розуміти духовно. Справжня віра сягає за межі того, що можна побачити і до чого можна доторкнутись. „Вірю, тому що це неможливо”, – говорили мудреці. Ісус сказав апостолові Хомі: „Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!” (Івана 20:29).

Саме таку віру мали ці п’ять сестер: вони розуміли, що цю землю можна отримати, пройшовши великі випробування.

Розвідники, що повернулись з обіцяного краю, сказали, що там бачили там велетнів: „Були ми в своїх очах немов та сарана,  і такими були ми і в їхніх очах”. Без сумніву, в таборі ізраїльтян знайшлось немало людей, які сказали: „Що ж, я готовий  недорого продати свою частку, адже хоч земля  й близько,  ми ніколи не зможемо її завоювати. Міста цих велетнів оточені стінами до неба. Ми ніколи не зможемо завоювати цю землю”.

Сьогодні кожен з нас повинен замислитись: „А яка моя віра? Чи живу я вірою?”

„Уже тут, на землі,  віруючі можуть мати радість спілкування з Христом. Вони мають змогу насолоджуватись світлом Його любові,  відчувати Його постійну присутність. Кожний крок у нашому житті може ще тісніше з’єднати нас з Ісусом, допоможе глибше осягнути Його любов і наблизити нас до блаженних осель миру”1.

Приймаючи Христа вірою,  вірячи в те, що Він помер за нас, ми можемо досягти примирення з Богом. Якщо ми живемо вірою, то  будемо духовно зростати, досягаючи повної досконалості у Христі. Високого духовного рівня, про який говорить Біблія, стану непорочності, перемоги над гріховними звичками (Кол. 1:22) – можна досягти лише покладаючись на силу, даровану Богом, яка є „Христос у вас, надія (уповання) слави” (Кол. 1:27).

Ці п’ять жінок мали таку сильну віру, що відчули непереборне бажання отримати свою частку. Вони знали, були впевнені, що прийде час, коли народ ізраїльський перейде Йордан і ступить на обіцяну Богом землю,  і прагнули отримати свою частку. Віра і  діла цих жінок йшли поруч, як сонячне світло й тінь. Не може бути одного без другого! Те саме з вірою і ділами: якщо віра щира, справжня, і її джерело – Христос, то неминучим її результатом будуть діла.

Якось один вчений прибув до Парижа, замовив в готелі кімнату і дав завдаток. Власник готелю запитав гостя, чи потрібна йому розписка. Гість відповів: „Ні, Бог знає про це!” „Ви вірите в Бога?” – здивувався господар. „Звичайно,  а ви хіба ні?”. „Ні,  я невіруючий”, – почув у відповідь учений. „О, якщо так, тоді прошу дати розписку”.

Учений міг повірити або не повірити господарю, але Богові потрібно довіряти цілком.

І дочки Целофхада повірили. Ми не бачимо, щоб вони ходили від намету до намету, жаліючись і розповідаючи про свій страх не отримати землю. Так робить багато хто з тих, хто сумнівається,  і вони зупиняються, не змігши перебороти свої сумніви і страх. Але п’ятеро сестер звертаються до самого Мойсея. Саме його вони обрали своїм посередником. І „приніс Мойсей їхню справу перед Господнє лице”.

Так само і в наш час кожний грішник може звернутися просто до Ісуса. Лише таким чином можна благополучно вирішити справу спасіння. Передайте її з своїх рук в руки Спасителя, і ви обов’язково виграєте.

Ця тема має ще одну сторону. В ній є звернення до дітей благочестивих батьків. Хіба вам не подобається,  як ці молоді жінки сказали, що їх батько не помер разом з Кореєм, але помер звичайною смертю в пустелі,  як і всі інші за свої гріхи,  а також те, що вони наполягали: „Чому ймення нашого  батька буде відтяте з-посеред його роду, що немає в нього сина?” Як приємно бачити таку повагу до батьків і таке бажання відстояти їхню честь.

Священик Р. А. Кияк описує, що в 1787 році цісар Йосиф ІІ звелів використати арештантів на громадських роботах. Арештанти чистили вулиці і рови міста. Якось один державний радник і довірений цісаря Австрії споглядав зі свого вікна за їхньою працею. Раптом він зауважив, як акуратно одягнений студент підійшов до одного арештанта і поцілував його  в руку. Державний радник наказав привести студента до себе і зробив йому зауваження, що він негідно повівся, цілуючи арештанта. Студент зі слізьми  на очах відповів: „Пане, але ж це мій батько”. Такий доказ синівської любові справив на радника сильне  враження і він розповів про нього цісареві Йосифові ІІ. Вражений благородством  студента,  цісар наказав звільнити з в’язниці його батька і при цьому сказав: „Батько, який виховав такого гідного сина і таку любов до себе, не може бути злочинцем”. Йосиф ІІ також наказав виділити студентові стипендію аж до закінчення його навчання. Подія відбулась у Відні біля катедри святого Стефана, державного радника звали Крессель2.

Цей приклад ілюструє  дію в житті людини п’ятої Божої заповіді,  яка є єдиною заповіддю з обітницею: „Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!” (Вих. 20:12).

Випадок з Целофхадовими дочками – одна з найвідоміших судових справ. Юристи вважають цей випадок найдавнішим з виграних процесів, „на який до цього часу зсилаються, як на авторитет”. В журналі Американської Спілки Адвокатів за лютий 1928 року було надруковано статтю Генрі К. Кларка, в якій автор зсилається на процес Целофхадових дочок, називаючи його „раннім декларативним процесом, в якому чітко закріплено права на майно жінок, які виходять заміж”.

Подібне рішення, винесене в часи Мойсея, було великою перемогою для п’ятьох сестер, які не побоялися  відстояти свої права перед представниками влади.  Нарешті жінка офіційно отримала права на майно і стала нарівні з чоловіком. Рішення, прийняте під час розгляду справи Целофхадових дочок, стало законом для дванадцяти колін ізраїлевих.

Однак пізніше  виникли інші труднощі. Старійшини Ізраїлю дивились в майбутнє: що буде, якщо дочки вийдуть заміж за чоловіків з інших племен? Адже під загрозу може потрапити вся землевласницька система Ізраїлю: землі будуть переходити до дітей, які по батьківській лінії належатимуть до іншого племені; сім’ї змішуватимуться, а майнові інтереси будуть сильно ускладнюватись. Голови ізраїльських сімей вимагали перегляду рішення, чітко висловивши свою точку зору (Числ. 36:3). Справу було переглянуто. Винесене рішення описане в Четвертій книзі Мойсея (Числ. 36:5-9). Суть його в тому, що дочки „… за жінок тим, хто їм подобається, тільки родові племени їхнього батька” (Числ. 36:6). Ця умова, звичайно,  поставала тільки перед дочками-спадкоємницями. Був прийнятий новий розширений і більш справедливий закон, який сприяв підтриманню майнової рівноваги між племенами Ізраїлю.

П’ять дочок Целофхада – Махла, Ноа, Хогла, Мілка і Тірца – заявили про свої права і виграли судову справу. Кажуть, що рішення, винесене за цією справою, офіційні суди на сході до цього часу приймають як закон.

Андрій БІЛИК

(Біблійні жінки. Пятикнижжя Мойсея. Тернопіль. Навчальна книга – Богдан. 2011).

1 Уайт. Е. Дорога до Христа – С.125.

2 о. Кияк Р. А. Перлини християнської мудрості. – С. 245.

 

 

5 серпня – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ СВІТЛОФОРА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 4

                                                                                                        На шлях я вийшла ранньою весною

                                                                                                    І тихий спів несмілий заспівала,

                                                                                                        А хто стрівався на шляху зо мною,

                                                                                                       Того я щирим серденьком вітала…

                                                                                                                                           Леся УКРАЇНКА

ЗУПИНИСЬ, МОЛИСЬ, ІДИ. Ці слова символізують «духовній світлофор» на життєвій дорозі християнина. Взагалі, Біблія доволі часто згадує про дороги, як в буквальному, так і в переносному значенні.

Щоб виконувати свої релігійні обряди, ще стародавнім ізраїльтянам необхідні були дороги. Приблизно за 1500 років до народження Ісуса Христа ізраїльтяни одержали наказ: «Три рази в році вся чоловіча стать буде з’являтися перед лице Господа, Бога твого, у місці, яке Він вибере: у свято Опрісноків, і в свято Тижнів, і в свято Кучок, і ніхто не буде бачений перед лицем Господнім упорожні» (П. Зак. 16:16). Цим місцем став Єрусалим, і часто цілі сім’ї вирушали туди з приводу цих радісних подій. Отже, існувала потреба в гарних дорогах!

Найбільші артерії були доброї якості. Юдейський історик Йосиф Флавій написав про Соломона, який царював за тисячу років до Христового народження, таке: «Він звернув особливу увагу на шляхи сполучення, а зокрема на ті дороги, котрі вели до Його столиці, Єрусалима, і наказав викласти їх чорним камінням».

В Ізраїлі було шість міст-сховищ, де той, хто ненавмисно вбивав людину, знаходив притулок. Дороги до цих міст також підтримували у доброму стані. Взагалі, юдейська традиція свідчить, що на кожному роздоріжжі дороговкази скеровували злочинця до найближчого міста-сховища і ізраїльтяни постійно доглядали дороговкази, щоб вони були в гарному стані (Числа 35:6, 11-34), щоб кожен хто ненавмисно вбив людину міг швидко сховатись.

Роздумуючи про дорогу, ми одразу згадуємо дорогу до Христа.

Відомий проповідник Чарльз Сперджен розповідає як до нього підійшов чоловік і попросив:

  • Покажіть мені дорогу до Христа.

Було видно що цей чоловік дуже хвилювався. Сперджен подумав і відповів:

  • Вибач друже, але дороги до Христа я тобі не можу показати.

Чоловік здивувався:

  • Дивно, адже ви всіх знайомите з Христом а дороги до Нього не можете показати.
  • Друже, – відповів Сперджен, – справа в тому, що до Христа немає дороги, тому, що Він сам є Дорога. Адже Біблія говорить: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Йоан. 14:6).

Отже, усе Святе Письмо навчає, що Ісус Христос – єдиний Шлях до спасіння. Однак виникає запитання: як люди могли зрозуміти спасіння до розп’яття Христа? Яким чином вони могли заслужити спасіння? Як вони могли довідатися що-небудь про жертву Христа на Голгофі та зрозуміти суть спасіння? Відповідь проста: за допомогою єврейського храму і богослужіння в ньому! У часи, що передують жертві Христа, Бог установив чудесний спосіб наставляння людей про спасіння через безневинного агнця Божого. У храмі здійснювався пророчий акт драми, що зображує діяння спокути, який указував на майбутню жертву Христа.

Саме універсальність та унікальність подвигу Христа мають спонукати нас, викуплених Ним, розповідати людям, що вони мають лише дві дороги. Одна широка, що веде до загибелі,  друга – найвужча у всесвіті, але той, хто пройде по ній, той буде жити  вічно. Ось і вся різниця.

Широка дорога, це шлях беззаконня, на якому кожен намагається жити так, щоб було вигідно йому. В центрі життя таких людей (можливо вони навіть стверджують, що християни), задоволення особистих бажань, власного тіла та власного «Я».

Якщо потрібно поступити нечесно, то вони наводять аргументи, кажуть: «Мій обман чи крадіжка дуже маленькі в порівнянні з іншими. Інші обкрадають державу мільйонами доларів і гектарами земель, а я лише для того, щоб забезпечити сім’ю».

Але чи задумуються люди про наслідки такого життя? Можна обманути державу, можна дуже легко обманути церкву, бо в ній усі хочуть бачити лише добро, можна обманути навіть власне тіло, коли замість здорової їжі, постійно годувати себе чимось смачненьким, але Бога ніхто і ніколи не зміг і не зможе ввести в оману.

Англійський король колись мав одного лорда, який дуже любив жартувати. Якось, коли король їхав з цим лордом, той щоб розвеселити короля захотів над кимось посміятись. Він наказав зупинити карету, підкликав до себе якогось хлопчика і питає:

– Скажи мені, хлопчику, де тут пролягає дорога до пекла?

Яким же було здивування, коли хлопчик спокійно відповів:

– Продовжуйте свій життєвий шлях, сер, і ви обов’язково туди попадете.

Кажуть, що лорд одразу став блідим, а через деякий час покаявся і став ревним християнином.

«Хай знає, що той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерти та безліч гріхів покриває! (Як. 5:20).

Вся Біблія навчає людину, як стати щасливим ще в цьому світі. Про щасливу дорогу говорить Соломон: «Нехай дивляться очі твої уперед, а повіки твої нехай перед тобою простують. Стежку ніг своїх вирівняй, і стануть міцні всі дороги твої: не вступайся ні вправо, ні вліво, усунь свою ногу від зла!» (Прип. 4:25-27).

Про цю ж щасливу дорогу Бог казав ще Ісусу Навину: «Тільки будь дуже сильний та відважний, щоб додержувати чинити за всім тим Законом, що наказав був тобі Мойсей, Мій раб, не відхилишся від нього ні праворуч, ні ліворуч, щоб щастило тобі в усьому, де ти будеш ходити. Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (Iс. Нав. 1:7,8).

Коли людина віддає свої очі і слух для вивчення Божого Слова, коли буде день і ніч роздумувати над Ним, тоді отримує благословення; Господь так розкладе її пріоритети, що вирівнюється життя. Вона постійно буде ходити з Богом.

І навпаки, коли ми відхиляємо свої очі в протилежний бік, тобто до світських цінностей, то автоматично будемо роздумувати над тим, що хоче тіло, а не душа.

Є чіткий закон, який можна сформулювати так: той, хто лише слухає, але живе так, як вважає за потрібне, тобто йде по широкій дорозі, той ніколи не буде відчувати повного щастя. Така людина буде незадоволена життям, навіть коли буде матеріально забезпечена.

Якось по небезпечній пустелі йшов караван купців. Ці купці не знали якою дорогою треба йти, не знали де рухомі піски і де оазиси. Тому запросили досвідченого і знаменитого провідника, що показував їм дорогу.

На десятий день переходу, караван зупинили озброєні язичники, оточили його і сказали, що усі загинуть, якщо не принесуть людської жертви їхньому богу.

Купці стали радитись, адже вони усі були родичами і любили один одного. Тоді один порадив:

  • А давайте принесемо в жертву провідника! Його не шкода!

Коли згідно з ритуалом, язичники поклали провідника, як жертву до підніжжя свого божества, караван знову рушив у дорогу, та дуже швидко загубився у пустелі, бо ніхто не знав дороги.

Спраглі і знесилені купці повмирали один за одним.

Найдорожче, що є у нашому житті: це наш провідник Ісус Христос, тож бережімо Його. Ми добре знаємо з Ким йдемо, тому що Він веде нас за руку; тому, що Він сказав: «Ніхто їх не вихопить із Моєї руки» (Йоан. 10:28).

Цей вузький шлях не буває гладким, він застелений твердим каміння, шипами; може бути з проблемами в університеті, нерозділеним коханням, звільненням з роботи, але він веде нас до: «Міста з непохитними основами, якого Бог будівничий і засновник» (Євр. 11:10).

Давайте ж цілком довіримось нашому Небесному Пастору, оскільки знаємо, що Його воля виконається, навіть якщо в нашому житті буде процвітання чи трагедія, здоров’я чи хвороба, популярність чи забуття. Любов Христа не допомагає тим, хто сидить у теплі і постійно гріється біля вогню, бо вони не мерзнуть і їм не потрібна допомога Спасителя.

А нам радісно йти з Ісусом Христом по вузькій дорозі у негоду, у дощ чи навіть, коли мороз і сніг б’є в лице, тому, що Його любов завжди допомагає і гріє.

 «Надійся на Господа, та держися дороги Його, і піднесе Він тебе, щоб успадкувати землю, ти бачитимеш, як понижені будуть безбожні» (Псал. 37:34).

Андрій БІЛИК

Новини по дням

Серпень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип   Вер »
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист