Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

Архів за Вересень, 2018

30 вересня – ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ І МУДРІСТЬ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

 «А тепер залишаються

віра, надія, любов, оці три.

А найбільша між ними любов!»

 (1 Кор. 13:13).

Group 41

30 вересня люди відзначають свято Віри, Надії, Любові.

Ось що повідомляє про цю визначну дату Вікіпедія.

«За правління імператора Адріана жила в Римі вдова Софія (ім´я Софія означає «мудрість») з трьома доньками, яким побожна мати дала імена трьох богословських чеснот — Віра, Надія і Любов. Вона дбайливо виховувала своїх доньок, даючи їм приклад мужності та витривалості у святій вірі.

Коли у 137 році почалося переслідування християн, матір з доньками ув’язнили та відправили на суд до імператора. Коли вимоги зректися християнської віри не допомогли, Адріан доручив знатній жінці Палладії переконати матір та дочок вернутися до ідолопоклоніння. Проте їй теж це не вдалося. Розлючений імператор наказав замучити трьох невинних дівчат, а матір відпустити на волю. Софія поховала тіла своїх доньок, а сама провела у молитві три дні біля їхнього гробу».

Наше життя стає дедалі буденнішим і звичним. Робота, відпочинок, церква, свята, город, робота, церква, робота… і лише думки про вічні духовні цінності допомагають пройти цей земний шлях.

ВІРА

Учені стверджують, що віра — це упевненість людини в існуванні будь-якого «неявища», а Біблія дає на це питання однозначну відповідь: «Віра то підстава сподіваного, доказ небаченого» (Євр. 11:1).

Часто віра закінчується тоді, коли люди лише сподіваються і моляться, а не прикладають зусиль. В одній історії розповідається, як під час пожежі батько вивів дітей з дому, але вже на дворі виявилось, що одна дитина залишилася в будинку. Здійнявши очі вгору, батьки побачили синочка, ув᾽язненого серед полум᾽я, у вікні на другому поверсі.

Батько, вельми побожний християнин, упав навколішки і став благати Бога, щоб урятував його дитину. Мати теж вирізнялась глибокою вірою, але, водночас, була особою дуже практичною. Не гаючи часу, вона помчала до сусідського гаража, зняла зі стіни драбину, приставила до вікна і так урятувала сина з охопленого полум᾽ям будинку.

Бувають хвилини, коли найкращим проявом віри є звестися з колін, мерщій принести драбину й рішуче зробити те, чого вимагає ситуація, що склалася. Недаремно Бог сказав, що: «… віра без діл мертва!» (Як. 2:26).

«Найбільша потреба цього світу – це потреба в людях, яких не можна ані продати, ані купити; в людях, які до глибини душі чесні та справедливі, які не бояться назвати гріх його ім’ям і чиє сумління настільки вірне обов’язкові, наскільки стрілка компаса вірна полюсу. Маємо потребу в людях, які стоятимуть за правду, навіть якщо впали б небеса» (Е. Уайт. «Виховання», с.57).

«Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 5:1).

НАДІЯ — це почуття й усвідомлення людиною необхідності змін.

В серпні 1846 року відбулась дуже дивна морська битва між флотами Уругваю і Аргентини. Уругвайським флотом командував американський капітан Джон Ко, а аргентинським – британський адмірал Уільям Браун. У розпалі битви уругвайський головнокомандувач дізнався, що закінчується запас артилерійських снарядів. Офіцери радили оголосити капітуляцію, але капітан ніколи не втрачав надії й наказав шукати вихід. І тут йому доповіли, що на кораблі є великий запас… голандського сиру. Виявилось, що голови сиру такого ж калібру, що й снаряди. Тим більше, що цей сир так довго зберігався, що зробився дуже твердим. Капітан Ко одразу наказав зарядити ним усі гармати і зробити пробний залп. І тут у ворога почалась паніка, бо аргентинці подумали що проти них застосували нову секретну зброю. Вони налякалися і командувач дав наказ відступати.

Ця історія навчає, що коли в житті настала темна полоса, то придивись уважніше – можливо вона біла, але в шоколаді.

Взагалі, надія – головна тема Біблії. Тільки в Новому Завіті це слово зустрічається 318 разів. Проте ми часто визначаємо її як бажання або мрію. Але для нас надія – це впевненість, і християни повинні бути людьми, які найбільше в світі наповнені нею, адже наша надія ґрунтується на впевненості в Другий прихід Спасителя.

У Сахарі, найбільшій пустелі на нашій планеті, площа якої займає близько 9 млн.кв.км., температура повітря більше 50 градусів по Цельсію. А недавно американський космічний корабель «Колумбія» надіслав дані й виявилось, що під пустелею Сахара знаходяться 26 озер і багато підземних рік.

Як сумно думати про людей, які страждають і вмирають від спраги, у той час як підземні озера й ріки залишаються недоторканими. Так само й люди, що живуть навколо нас, опиняються, як в пустелі, в полоні обставин свого життя. Вони хочуть животворної Надії для своїх змучених душ і якщо не отримають її, то помруть «від спраги». Чи не схожі ми на ті підземні озера, невидимі ріки, повні живої води, що течуть в усі сторони, але недоступні тим, кому ми найбільше потрібні?

Кожен, хто читає Біблію і пізнав любов Ісуса, має щедро ділитися надією про те, що Ісус повернеться у світ, щоб забрати нас з цього хаосу. Ось як апостол Павло в Посланні до Тита пояснює мету християнської надії: «… і чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса» (Тита 2:13).

Отже, надія ніколи не може прийти сама по собі. Її потрібно не лише принести людині, але й зуміти дати, зуміти так запропонувати, щоб вона її взяла і мала можливість нею ділитись. І Дух Святий допомагає нам, коли несемо людям надію про те, що існує краще життя, ніж тут, на землі, і воно вічне лише з Ісусом Христом.

ЛЮБОВ

Ласка і любов потрібні не лише нам, але й усім хто нас оточує. Чому чоловіки соромляться обдаровувати сім´ю любов´ю та ласкою? Не потрібно шкодувати поцілунків, обіймів та виявляти тепло. Не правильно вважати, що дружина й діти і так знають про вашу любов до них.

Дотики настільки ж важливі для розвитку й росту дитини, як правильне харчування і фізичні вправи. Ласка позитивно впливає як на тих до кого її виявляють, так і до тих хто її виявляє. Недарма Ісус Христос говорив: «Справжнє щастя в тому, щоб віддавати, а не в тому, щоб брати» (Дії. 20:35).

Особливо любов і ласка потрібні й тим, хто пригнічений чи має серйозні проблеми. У Біблії описано чимало історій про те, як таким людям виявляти ніжні почуття.

Одного разу Ісус, зціляючи чоловіка, всього вкритого проказою, доторкнувся до нього. Уявіть собі наскільки приємно було цьому знедоленому відчути співчуття Самого Ісуса Христа! (Луки 5:12,13; Матвія 8:1-3).

Або пригадайте, як Божий ангел зміцнив літнього пророка Даниїла. Цей могутній ангел тричі доторкнувся до нього і підбадьорився теплими словами. Завдяки такому вияву любові Даниїл зміг відновити емоційні та фізичні сили (Дан. 10:9-11,15,16,18,19).

Якось друзі апостола Павла, щоб зустрітися з ним, подолали приблизно 50 кілометрів з Ефеса до Мілета. Павло сказав їм, що вони вже більше можуть не побачитися. Як же підбадьорився апостол, коли друзі «кидалися Павлові на шию, обіймали й цілували його» (Дії 20:37).

Отже, Боже Слово спонукає нас виявляти любов та ласку до ближніх. Адже щирі доречні вирази любові потрібні не лише дітям, а й дорослим, оскільки це позитивно впливає на наш фізичний і емоційний стан.

Є цікава історія про чоловіка, який завершував служіння місіонера в Індії. Якось він зустрів жінку, яка йшла до річки і несла на руках дитинку-інваліда. Поряд з нею, ледве встигаючи, йшла ще одна дитина. Невідомо, що заставило зупинити увагу місіонера на цих людях, але потім вони розминулися і кожен пішов своєю дорогою.

За годину вони знову зустрілися на тій же вулиці, тільки тепер кожен йшов у зворотньому напрямку. Жінка все ж так само несла дитинку-інваліда, тільки цього разу нікого більше поряд з нею вже не було. «Я одразу все зрозумів – сказав місіонер. – Я підійшов до неї і не приховуючи свого обурення запитав:

  • Де твій син?

Вона підняла свої очі і спокійно відповіла:

  • Я присвятила його богові, і Ганг прийняв його.
  • Чому ти не віддала цього? – показав він на інваліда.
  • Богові потрібно віддавати найкраще, – сказала вона.

Почувши ці слова, місіонер почервонів:

  • Боже мій, – подумав він, – простий язичник розуміється в жертві краще, ніж більшість християн, і так любить своіх ідолів, що віддає їм найкраще.

Цей урок я запам’ятав на все життя. І мені стає соромно, коли ворог навіює думку – чи не занадто багато вимагає від тебе Бог? Любов нашого Небесного Батька безмежна: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Йоана 3:16).

Звичайно, що кожен з нас, християн, може сміливо сказати що має в серці ВІРУ, НАДІЮ й ЛЮБОВ, але чи маємо МУДРІСТЬ, щоб ділитись цими чеснотами з іншими?

МУДРІСТЬ

Колись праведник Йов задавав собі питання: «А мудрість ізвідки проходить, і де місце розуму?» (Йов. 28:20). І тут же отримав відповідь: «І сказав Він людині тоді: Таж страх Господній це мудрість, а відступ від злого це розум!» (Йов. 28:28).

У XIX сторіччі в одному англійському містечку, пропрацювавши кілька місяців, бригада будівельників звела дуже високий фабричний димар. Коли розібрали риштування, зненацька всі побачили на димарі голову робітника, який завершив роботу в середині труби. Усі були приголомшені, бо потрібно було багато днів аби звести нове риштування. А тим часом цей будівельник помре на верху димаря від холоду, спраги й голоду…

Серед скупчених людей була його мати. Вона стала під димарем і крикнула синові: «Іване, зніми шкарпетки!» Люди почали перешіптуватись: «Нещасна від горя втратила розум…».

Однак жінка наполягала, і щоби не засмучувати її син зняв одну шкарпетку. Жінка крикнула:

  • Виверни її, знайди вузол, розв᾽яжи його і спори шкарпетку.

Син послухав і невдовзі тримав у руках великий клубок вовняних ниток.

  • Вчини так само з другою шкарпеткою, відтак зв᾽яжи нитки в одну і спусти вниз один кінець.

Іван виконав наказ матері, а люди внизу прив᾽язали до вовняної нитки бавовняну, яку Іван підтягнув до себе. Потім до бавовняної нитки прив᾽язали шнурок, а до шнурка – грубий мотузок і врешті-решт – тонкий канат. Іван прив᾽язав канат до димаря і спустився по ньому під радісні вигуки натовпу.

Ця історія навчає, що наше земне життя й порятунок залежить не від «великої мудрості», а від малих і слабких речей. А ось для того, щоб отримати найголовніше – життя вічне, достатньо лише повірити в те, що говорить Біблія: «Юдеї вимагають чудесних знамень, а греки – мудрості. Ми ж проповідуємо про розіп᾽ятого Христа. Для юдеїв це вчення є образою, а для поган – безглуздям. І лиш покликані Богом, чи то юдеї, чи то погани, розуміють, що Христос – сила і мудрість Божа» (1 Кор. 1:22-24).

Тож несімо віру, надію й любов у цей світ обману і жорстокості, бо навкруги ще багато людей яким просто необхідно повідомити про скорий Прихід Спасителя.

Андрій БІЛИК

ДОБРОЧИННА ЖІНКА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Слова „жінка” або „жінки” згадуються в Біблії біля чотирьохсот раз. Ісус Христос серед жінок взагалі не мав ворогів, і саме жінці Він уперше відкрив істину про Царство Боже.

Ізраїльтянам було заборонено жадати жінку ближнього: „…не жадай жони ближнього свого…” (Вих.20:14). А прочитавши Книгу Приповістей Соломонових, навіть сучасний поет навряд чи зможе щось додати до надзвичайної краси біблійного портрету доброчинної жінки. Кожній окремій фразі можна присвятити цілу книгу.

Узагальнюючи найблагородніші риси дружини і матері, цей опис можна вважати найдосконалішим у всій літературі, що змальовує ідеальну жінку.

Її чистота, благочестя, скромність, її працелюбність, турботливість, любов до чоловіка і дітей блискуче зображені в 22-ох біблійних віршах. Але найяскравіше з усіх її чеснот сяє побожність. Саме побожність   наповнює її життя змістом.

В останньому розділі Приповістей Соломона привертають увагу слова віруючої матері до свого сина. Це такий величний і важливий уривок, що його необхідно процитувати повністю:

«Хто знайде метку жінку, – вона цінніша за перли!

Їй повністю довіряє серце її чоловіка, і в багатій здобичі немає потреби.

Всі дні свого життя вона чинить йому добро, а не зло.

Вона шукає вовну та льон – і радо працює своїми руками.

Вона – наче кораблі купця, який торгує, здалека привозить свій хліб.

Встає вдосвіта, дає домашнім снідати і роботу служницям.

Оглянувши поле, купує його та плодами своїх руками засаджує виноградник.

Міцно підперезує свій стан, наділяє силою своєї руки.

Вона відчула, що в неї хороший прибуток, тож і в ночі її світильник не гасне.

Свої руки вона протягає до прядки, її пальці тримають веретено.

Свою долоню вона відкриває для убогого, – руки свої простягає злиденному.

І коли випаде сніг, вона не боїться за свій дім, бо вся її сімя одягнена в кармазин.

Вона зробила собі покривала, – вісон і кармазин – одяг її.

Її чоловік відомий при брамах, коли засідає зі старійшинами краю.

Вона виробляє і продає тканину, постачає купцеві пояси.

Уста свої вона відкриває з мудрістю, – люб’язне повчання в неї на язику.

Сила і велич – її одяг, вона усміхається до прийдешнього дня.

Вона наглядає за стежками свого дому, і дармового хліба вона не їсть.

Її діти встають і називають її щасливою, і її чоловік також хвалить її:

Багато дочок здійснюють великі справи, але ти перевершила їх усіх!

Привабливість – омана, краса – примарна, а жінка, яка має страх перед ГОСПОДОМ, – така гідна хвали.

Дайте їй з плодів її рук, і хай її вчинки вихваляють її при брамах! (Прип. 31:10-31).

В цьому тексті надзвичайно важливим є кожний вірш.

В українському перекладі Біблії п’ять з двадцяти двох віршів починаються зі слова „вона”, що підкреслює високий зміст духовного образу жінки. Цікаво, що давньоєврейською мовою початкові літери цих двадцяти двох віршів створюють щось на зразок акровірша, а точніше, древньоєврейської абетки, яку називають „абеткою ідеальної жінки”.

Відомий англійський коментатор Біблії Меттю Генрі (1662-1714) порівнює цей біблійний портрет з дзеркалом, в яке може подивитись кожна жінка, щоб переконатися, чи відповідає вона ідеалу жінки.

Багато віршів з Книги Приповістей Соломона написані у вигляді повчань, які батьки дають своєму сину, намагаючись настановити його в життєвій мудрості. Вісімнадцять разів повторюються слова „сину мій”. Постійно зустрічаються такі фрази, як: „Сину мій, якщо приймеш слова мої ти”; „Мій сину, прислухайся до моїх слів” ; „Мій сину, на мудрість мою уважай, нахили своє вухо до мого розуму”; „Страх Господній – початок премудрості, а пізнання Святого – це розум”.

У Новому Завіті також є чимало рядків, присвячених жінці: „Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою…” (1 Кор.7:2). У біблійні часи дружина мала право вийти заміж вдруге лише після смерті чоловіка: „Дружина законом прив’язана, поки живе чоловік її: коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж за кого захоче, аби тільки в Господі” (1 Кор. 7:39).

Сьомий розділ першого Послання апостола Павла до коринтян присвячений взаєминам чоловіка і дружини. Йдеться про це також у його Посланні до ефесян (5:21-33).

Біблія так докладно розглядає подружні взаємини, щоб чоловік міг усвідомити, що роль жінки в суспільстві не пасивна і що Бог доручив їй провідну роль в долі людства в народженні і вихованні майбутніх громадян; тож вона має свою частку в Його творчості. Біблія звертає особливу увагу чоловіка на те, наскільки безрадісним було б його життя, якщо б йому не була дарована жінка – утіха, дружина і помічниця в усіх його справах.

Сучасний чоловік інколи переоцінює свою роль у сім’ї, виявляючи зверхність над жінкою, але ж Бог чітко вказує на рівність між чоловіком та жінкою: „Чоловіки, – так само живіть разом із дружинами … виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємці благодаті життя…” – говориться у Новому Завіті.

Віктор Гюго в книзі „Відкинуті” пише: «Найвище щастя в житті – це впевненість в тому, що вас люблять, люблять заради вас самих. Душа шукає другу душу і знаходить її. І ця знайдена і випробувана душа – жінка». Волт Вірмен стверджує, що «чоловік великий на землі і в віках, але кожна йота його величі походить від жінки».

Розповідають історію про чоловіка, який, бажаючи відзначити чергову річницю шлюбу, попросив редакцію журналу, який читала його дружина, надрукувати послання до неї. Ось воно: «Дуже дякую тобі, моя мила, за те, що я почуваюся нині щасливим чоловіком і батьком. Дякую за те, що завжди і скрізь я відчуваю себе твоїм єдиним чоловіком на світі. Дякую тобі за те, що ти поважаєш і цінуєш мене. Дякую за те, що дивишся на мене з любов’ю, коли ми серед людей. Дякую за твої „люблю тебе”, сказані тоді, коли найменше сподіваюся на них. Дякую за ці чудові роки любові. Дякую Богові за те, що ти є!»

Я також дякую Богові, що, давши мені саме таку жінку, Він створив нашу сім’ю.

Андрій БІЛИК

(«Роздуми про духовне життя». Книга 2. Тернопіль. Навчальна книга – Богдан. 2012).

Новини по дням

Вересень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Сер   Жов »
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист