Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

Архів за Грудень, 2018

СЛЬОЗИ БОГА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 411

Тепер важко прожити без проблем чи переживань не те що тиждень, а навіть один день. І доволі часто, коли стається якесь нещастя чи біда, люди задають питання «Де був Бог?» Більше того, навіть багатьом християнам, коли стикаються з важкими життєвими випробуваннями, здається, що Богові до них байдуже. Людей тривожить питання, чи особисто вони щось значать для Нього?

Праведний чоловік Йов, хоча вірив, що Бог є мудрим і має велику силу, але також боровся з подібними сумнівами. Зокрема, після того, як Йов зазнав підряд кількох страшних нещасть і вже не бачив виходу, він запитав Бога: «Чому Ти ховаєш обличчя Своє і вважаєш мене Собі ворогом?» (Йова 13:24).

А безстрашний Давид не соромився навіть плакати, коли відчував своє безсилля перед бідою: «Мої скитання тобі відомі, сльози мої збери в бурдюк твій: чи ж не записані вони у твоїй книзі?» (Пс. 56:9).

Ключове слово в цьому тексті (як і теми наших роздумів), це «сльози». Багато людей задаються питанням, чому так багато сліз, якщо «Бог є любов»? (1 Йоана 4:8). А якщо Бог не винен у наших стражданнях, то чому ж стільки людей вмирає від голоду, живе в бідності, просить грошей на лікування раку, гине…?

Відповідь на це питання допоможе зрозуміти історія, в якій розповідається, що коли в минулому столітті у морі розбився англійський корабель, то багато моряків загинуло, а уламки викинуло на берег якогось острова. Капітан, який врятувався, зайшов до убогої хатини на острові, де жили дикі племена.

На столі він побачив Біблію й почав насміхатися: «Нащо ви тримаєте цю фанатичну фантастику? Невже ви в неї вірите?»

Тоді господар дому відповів: «Якщо б не ця Свята Книга, ми б і до сьогодні залишилися дикунами, а тобою б ще й повечеряли. Але це Святе Письмо, яке привезли місіонери, навчило нас любити ближнього. Так що не насміхайся, а дякуй Богу за цю Книгу, бо Вона врятувала тобі життя».

Отже, що каже Біблія про людські сльози і чи винен Бог в наших бідах? Чи існують докази того, що Богові байдуже до проблем кожної людини зокрема? Чи справді Він помічає, розуміє кожного з нас, співчуває нам і допомагає у важку хвилину? Чи карає Бог нас за гріхи? Чи припинить Бог мої страждання і коли? І взагалі, хто винен що мільйони людей живуть в постійному страху перед смертю?

Безумовно, що Боже Слово розкриває причину усіх людських страждань. У ній говориться, що: «…Ввесь світ лежить у злі» (1 Iван. 5:19). А інший переклад каже однозначно: «Весь світ у владі диявола». Відомо, що сатана чи диявол, могутній ангел, який спочатку був вірний Богові, але загордився і «в правді не встояв» (Йоана 8:44). Багато ангелів також пішли на поводі своїх егоїстичних бажань, приєднались до бунту і стали демонами (Буття 6:1-5). Бог покарав їх, скинувши на нашу планету. Від тоді сатана і його жорстокі демони впливають на хід подій в людському суспільстві.

Особливо їх вплив відчувається в наш час, бо знають, що скоро буде Другий прихід Христа, який їх знищить. Диявол надзвичайно лютує і «ошукує весь світ», знаючи, «що має мало часу» (Об. 12:9,12). Бачимо, що не Бог винен в усіх наших бідах, а диявол, який отримує насолоду, коли люди страждають.

Але чим більше ми досліджуємо Біблію, чим більше дізнаємось про Божий характер, тим більше переконуємось, що Він переймається кожною нашою проблемою. Наприклад: «Покладіть на нього всю вашу журбу, бо він дбає про вас» (1 Петра 5:7). Тут не сказано, що дбає за частину проблем.

Більше того, Біблія запевняє, що: «Бог більший, ніж серце наше, і знає все» (1 Йоан. 3:20). Тобто, Йому відомі наші переживання і Він розуміє наш біль.

Можна навести сотні цікавих і дивних текстів про любов нашого Творця, але є один дуже цікавий вірш, який записаний в Євангелії від Івана: «Заплакав Ісус» (Йоан. 11:35). Це найкоротший, але в той же час, один з найцінніших віршів Біблії. Найкоротший, тому що складається лише з двох слів, а найцінніший тому, що стисло розкриває характер нашого Бога, Який також має проблеми, переживає і плаче.

Але зараз усіх цікавить питання, коли нарешті закінчяться наші переживання? Коли Він втрутиться? Дуже скоро! Ісус Христос пояснив, що люди побачить унікальну сукупність подій і явищ, які позначатимуть останні дні страждань і беззаконня:

«3 Коли ж Він сидів на Оливній горі, підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?

4 Ісус же промовив у відповідь їм: Стережіться, щоб вас хто не звів!

5 Бо багато хто прийде в Ім’я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох.

6 Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще.

7 Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями.

8 А все це початок терпінь породільних.

9 На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть ненавидіти всі народи за Ймення Моє.

10 І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти.

11 Постане багато фальшивих пророків, і зведуть багатьох.

12 І через розріст беззаконства любов багатьох охолоне.

13 А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!

14 І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» (Матв. 24:3-14).

Пророцтво Ісуса виконується на наших очах, а це означає, що Бог от-от втрутиться у хід подій.

Повертаючись до найкоротшого вірша Біблії «Заплакав Ісус», потрібно сказати, що багато людей захоплюються цим текстом, але мало хто звертає уваги, що після того, як Бог заплакав, Він почав щось робити. І робити не Сам, а при допомозі людей. А саме, Ісус сказав: «Відваліть камінь…» (Йоана 11:39). А потім Він воскресив Лазаря. Тут наглядно показаний принцип роботи Бога. Те, що не може людина, робить Бог, а те, що можуть люди (в даному випадку відкотити камінь), Бог каже зробити людині.

В одній історії розповідається про християнина, у якого під час морської подорожі відкрилась виразка шлунку. Хворий був вимушений сидіти в каюті й притупляти жахливу біль ліками. Хоча ночами від різкого болю виступали сльози, але його засмучувало й те, що  не міг нічого робити для Господа. І ось коли він так страждав, почув вночі крик, що людина впала за борт. Чоловік спочатку налякався, а потім спитав в молитві що йому зробити, щоб врятувати цю людину. Йому одразу спало на думку взяти настільну лампу і тримати її в ілюмінаторі.

Людину врятували! Пізніше, той чоловік, який впав був за борт, розповідав що він два рази вже йшов на дно, але з останніх сил випливав на поверхню. А ось коли вже третій раз став погружатись, то попрощався із життям, бо знав, що не буде мати сили виплисти. Але коли він з останнім зусиллям змахнув рукою, то раптом світло з ілюмінатора освітило його руку. Матрос з рятувального човна помітив його, і таким чином людина була врятована.

Здавалось би, така маленька справа, коли у тебе біда, коли ти плачеш, коли болить тіло й душа — потримати лампу, але таке незначне врятувало життя людині. І якщо хтось не має можливості чи не може щось робити, то може просто тримати світильник Євангелія, щоб його світло освітило когось із заблудлих грішників і привело до Ісуса Христа.

Потрібно розповідати, що незабаром Господь усуне всі проблеми й звільнить нас від страждань і мук. Дуже скоро настане той день, коли: «… обітре кожну сльозу з їхніх очей, і більше не буде смерти, ані скорботи, ані плачу, ані болю більше не буде, бо перше минулося. І сказав той, що сидить на престолі: Ось нове все творю. І каже: Напиши, бо ці слова правдиві й вірні» (Об. 21:4,5).

Андрій БІЛИК

Я НЕ ДОПОМАГАЮ ДРУЖИНІ

Автор SDA.if.ua. Категорія Сімейне служіння

Одного разу до мене прийшов товариш. Ми з ним пили чай і розмовляли про життя. Після цього я запропонував його провести, але сказав, що спочатку хочу помити посуд. Він подивився на мене так, ніби збираюсь будувати ракету і з деяким роздратуванням відповів: «То ти допомагаєш дружині? Я своїй ніколи не допомагаю, бо вона цього не помічає. Минулого тижня я позамітав на кухні, а вона навіть не помітила».

Тоді я пояснив другу, що також не допомагаю своїй дружині, бо їй в домі не потрібний помічник, а партнер:

  • Я не допомагаю дружині прибирати квартиру, – раз я тут живу, я повинен прибирати за собою;
  • Я не допомагаю дружині готувати їжу, – якщо я тут харчуюсь, то також повинен щось готувати;
  • Я не допомагаю дружині мити посуд, – я його мию, тому що також з нього їм;
  • Я не допомагаю дружині виховувати дітей, – адже це й мої діти і я, як батько відповідаю за них;
  • Я не допомагаю дружині прати й сушити білизну, – бо це білизна нашої сім’ї (моїх дітей) і вона має бути чистою…

Друже, ти один раз позамітав на кухні і чекаєш, щоб дружина хвалила тебе цілий місяць? А можливо ти так позамітав, що вона цього й не помітила? Або згадай, як часто ти помічаєш і дякуєш, після того, коли дружина приготувала їжу, покупала дітей, помила посуд чи підлогу? Тебе напевно привчили, що це все жіноча робота, яку не личить робити чоловіку? Але чоловік вдома має бути не лише лідером, але й партнером. Якщо ти кохаєш, то не приходиш додому як гість, щоб лише поїсти, помитись, виспатись і задовольнити свої потреби.

Усі переміни в житті починаються з нашого дому і ніхто крім нас самих не зробить нашу сім’ю щасливою. Давайте ж не соромитись і покажемо нашим дітям, що таке справжня повага і партнерство в сім’ї.

«Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф. 5:25).


з інтернет простору

ЗАЗДРІСТЬ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 411

Джотто ді Бондоне (1267–1337), зображення Заздрості в Каплиці Скровені, м. Падуя

У кожної людини певного часу виникали й виникають проблеми через певні вади характеру, які ми хочемо не просто змінити, а знищити. Багато разів давали собі слово, що більше не будемо так робити чи говорити, але проходить час і знову стаємо на ті самі граблі. І нарешті, коли знову опускаються руки, бачимо, що не лише самі безсилі, але й з Божою допомогою важко одразу змінити характер.

Відомо, що найстрашнішим пороком є гордість, бо саме з неї почались усі біди і смерть. Гордість ще називають основою гріхопадіння, а значить це самий епіцентр людських страждань. В книзі пророка Ісаї, читаємо: «Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому!» (Iсаї 14:13-14).

Святий і непорочний херувим поступово викохав у собі прагнення до самозвеличення. Отже, усі біди на нашій планеті почались від однієї заздрісної думки, яка зародилась у серці красивого Божого слуги. Виходить, що першопричиною гріха є навіть не гордість, а заздрість, бо херувим на небі мав все, але через те, що йому не вклонялися і не возносили славу, захотів стати як Бог.

Елен Уайт в книзі «Христос Надія світу», пише: «Гріх бере свій початок із своєкорисливості та егоїзму. Люцифер, осяваючий херувим, зажадав бути першим на Небі. Він намагався здобути владу над небесними істотами, відвернути їх від небесного Творця і домогтися їхньої поваги і пошани» (Е. Уайт. Христос Надія світу, с. 21).

Відомий вчений Сенека, колись сказав, що не той бідний, хто мало має, а той, хто багато хоче. І цікаво, що хоча десята заповідь каже «Не жадай», але вона стосується кожної заповіді, – навіть суботи. Бо в заздрощі нема свят, вона щодня й постійно мучить людину, навіть в суботу.

Люди кажуть, що не жадають добра ближнього, але іноді поглядають на сусідський город чи будинок із заздрістю, а одна спокуслива думка, якщо її не вигнати, то може непомітно оселитись в нашому серці.

Розповідають притчу про одного подорожнього, святого чоловіка, який сказав жіночці: «За те, що ти дала мені напитись води й поділилась останнім шматком хліба, проси що хочеш і я виконаю любе твоє бажання. Але знай, що я зроблю твоїй сусідці вдвічі більше, ніж те, що ти у мене попросиш».

Жіночка одразу згадала, що її син мріяв про гарний автобус, але тут же в серці прокинулася заздрість:

– Виходить, що сусідка нізащо буде мати два автобуси? – подумала вона – Е, ні!

Потім виникло інше бажання:

– Попрошу багатоповерховий будинок, візьму квартирантів і так буду заробляти гроші.

Але тут же згадала, що сусідка отримає два таких будинки і заздрість її зупинила. Що не придумає, а в сусідки буде все більше й краще. Довго сиділа, нарешті придумала і каже святому: «Зроби так, щоб я осліпла на одне око. Нехай сусідка зовсім осліпне!»

Як бачимо, що в гарних і щирих людей також в серці може зародитись заздрість, але замість того, щоб її одразу прогнати, жіночка вислуховує поради лукавого ворога.

Нідерландський філософ Спіноза колись сказав: «Заздрість, це ненависть. А ненависть діє на людину таким чином, що вона відчуває незадоволення від чужого щастя і навпаки – знаходить радість в чужій біді».

А премудрий Соломон говорить в Приповістях (14:30): «Лагідне серце – життя то для тіла, а заздрість гнилизна костей». Інший переклад каже, що вона «зжерає» навіть кості.

Взагалі, під прапором заздрощів ховаються найогидніші почуття – такі, як зрада, інтриги, злопам’ятство, ненависть… Наприклад, усім відома Іродіяда, через яку вбили Івана Хрестителя. Коли помер Пилип, який був чотиривласником трахонітської землі, то імператор віддав цю провінцію брату Іродіяди, Іроду Агрипі і присвоїв йому титул царя. І саме ця радісна звістка для брата, переповнила Іродіяду почуттям заздрощів. Історик Йосиф Флавій пише: «Почуття образи заволоділо Іродіядою настільки, що не могла приховати, яка вона нещасна» (Юдейські древності 18,7,1).  Виходить, що заздрісних людей мучать не тільки власні невдачі, але й успіхи ближніх, навіть, якщо це рідні люди, члени церкви чи друзі.

Недаремно давньогрецький філософ Сократ сказав, що заздрість, це смуток від успіхів друзів. А коли у скіфського мудреця Анархасіса спитали, чому серед нас є люди, які постійно сумні, він відповів: «Тому, що вони переживають не лише про свої біди й проблеми, але за чуже щастя».

Якось один заздрісний чоловік йшов з дружиною по вулиці, заглядаючи у вікна висотного будинку. І показавши на одне з вікон першого поверху, сказав:

  • Живуть же люди: величезний плазмовий телевізор, чеська люстра, рояль, камін, японська апаратура… Так і хочеться у вікно камінь кинути!

А жінка кричить:

  • Ти що, та це ж наші вікна!

Виходить, що людина може позаздрити навіть власному щастю. Але якщо подивитись у свої власні вікна, то побачимо, що Бог дає все необхідне для щасливого життя. То чому ж тоді люди заздрять іншим?

Біблія описує багато заздрісних людей, які ще й прагнуть до неподільної влади. Взагалі, доки на нашій планеті буде влада, доти будуть заздрісні люди які вважають, що лише вони мають займати високі посади. Згадаймо історію життя царя Саула. Коли Давид повернувся після перемоги над Голіафом, велетнем филистимлянського війська, Саул обіцяє віддати йому заміж старшу дочку Мераву. Тобто Мерав повинна була стати нагородою за перемогу, але Саул свідомо не дотримав слова й віддав дочку за іншого. У ті часи спритність, сміливість і влучність Давида захоплювали усіх людей і його готова була покохати кожна ізраїльська дівчина. Дівчата співали: «Саул повбивав свої тисячі, а Давид десятки тисяч свої» (1 Сам. 18:7).

І як заздрісний Саул міг слухати подібні пісні у власному царстві? У цьому царстві мали захоплюватись, возвеличувати й віддавати честь тільки йому. Честолюбний любить бути завжди в центрі уваги, а це може зробити влада й посада. І розуміючи це, Саул боявся, що Давид може забрати від нього владу. Взагалі, якби на місці Давида був будь-який сміливий і чесний чоловік, то пихатий цар хотів би і його знищити. Так само й зараз є люди, які за будь-яку ціну прагнуть керувати іншими і не зупиняються ні перед чим.

В одній історії розповідається про правителя Коринту Періандра, який дуже прагнув навести порядок у своїх володіннях. Він посилає посла до свого сусіда царя Фрасибули, щоб той поділився досвідом, як йому вдається підтримувати порядок у своїх обширних і різноплемінних володіннях.

Фрасибол милостиво прийняв посла, вислухав і одразу запросив прогулятись по пшеничному полю. Під час прогулянки цар іноді зривав найвищі й найбільші колоски, гидливо кидав їх на землю і наступав ногою. Раптом він повернувся й помахом руки відпустив посла, так і не відповівши на його питання. Посланець здивовано зупинився посеред гладкого, одноманітного, рівного поля пшениці, на якому жоден колосок не був вищим за інших. Пшеничне поле стало рівним. Ось тоді стало зрозуміло причину спокою в тій державі. Заздрісний тиран просто знищував людей, які мали авторитет і кого любили люди.

Так само розвивались події в Ізраїлі за царя Саула. Він боявся втратити владу, без якої стане таким як усі, тому будував плани, щоб завадити возвеличенню Давида. Для цього обравши свою молодшу дочку Мелхолу, як приманку, наказав: «Так скажете Давидові: Не бажає цар заплати за молоду, а бажає тільки сто крайніх плотів филистимських, щоб пімститися на неприятелях царя. А Саул думав тим зробити, щоб Давид попав до руки филистимлян» (1 Сам. 18:25).

І це не новий і не єдиний метод позбутися небажаного конкурента. Наприклад, відомо, що коли король древнього Сіаму хотів знищити якогось мудрого придворного, то дарував йому великого білого слона. Цим він ставив людину в безвихідне становище, бо дорога їжа для тварини швидко розорювала придворного, а позбутися царського подарунку він не смів. Тож розорившись, людина попадала в повну залежність від царя.

Щось подібне вигадав Саул, думаючи, що знищить цим Давида. Але величезним було здивування царя, коли Давид повернувся навіть не з сотнею, а з двома сотнями крайніх шкірок филистимлян. І хоча Мелхола стала дружиною Давида, він все одно був у вигнанні й залишався поза законом. Тобто, через заздрощі Саула, невинний Давид змушений був втікати й ховатися по печерах.

І ось знайома усім ситуація. Людина, яка має владу, влаштовує гоніння на того, хто знає Бога. А якби й Саул знав Бога, то не шукав би слави для себе. Але марнославство справляло на його дії й думки домінуючий вплив. Життя царя свідчило про жадобу до похвали й самозвеличення. У визначенні того, що є правильним, а що хибним, цар керувався досить низькими стандартами – схваленням народу. Але ніхто не може перебувати в безпеці, якщо намагається догодити людям, не шукаючи перш за все схвалення Божого.

Отже, якби Саул знав Бога, він би не був заздрісний. «Протверезіться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, говорю вам на сором!» (1 Кор. 15:34).

І в наш час зовнішня форма, це найбільша проблема християн. Іншими словами, це просто формалізм в служінні Богу й ближнім. Саул удавано каявся, але коли чув, що десь є Давид, одразу йшов його вбити. Він навіть не боявся звернутися до самого диявола через ендорську ворожку. А в Першій книзі Хронік написано чому Бог його знищив: «Так помер Саул за свою беззаконність, що вчинив перед Господом, за те, що не послухав слова Господнього та ще й вдався до чарівницї з запитанням, А не шукав Господа. За те він і погубив його, а царство віддав Давидові Ессеєнкові» (1 Хр. 10:13,14).

І ось коли Саул, кинувшись на свій меч, загинув, Давид склав чудовий псалом про велич Бога, Який звільнив його від ворогів. Ця пісня розміщена в псалтирі під номером сімнадцять. Ось лише два вірші, які зворушують серця людей протягом тисячоліть: «Господь моя скеля й твердиня моя, і Він мій Спаситель! Мій Бог моя скеля, сховаюсь я в ній, Він щит мій, і ріг Він спасіння мого, Він башта моя! Я кличу: Преславний Господь, і я визволений від своїх ворогів!» (Пс. 17:3,4). Яка могутня сила чується в цих рядках!

Виходить, що заздрість – це одна з притаманних дияволу рис, які можуть виявитися в людині, але за своїми наслідками вона найбільш згубна. Премудрий Соломон говорить: «Лютість жорстокість, а гнів то затоплення, та хто перед заздрістю встоїть?» (Прип. 27:4). І саме заздрість призвела до того, що була порушена небесна гармонія, а потурання їй принесло людям неймовірне зло.

Апостол Яків пише: «Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ!» (Як. 3:16).

Отже, з історії про Саула, та інших заздрісних біблійних героїв, бачимо, що любов до влади є людською слабістю і християни попереджені що повинні берегтися гріха заздрості. Більше того, Біблія попереджає, що заздрісні люди не вспадкують Царства Божого: «Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!» (Гал. 5:19-21).

Дорогі друзі, ми з вами є часткою Божої сім’ї, а це означає, що кожен з нас повинен просити Бога, щоб не допустити в серце ваду заздрості. А християнська література й психологи дають нам декілька порад, щоб боротись з подібною спокусою:

  1. – Не думайте погано про людей, особливо про тих, які при владі.
  2. – Будьте задоволені тим, що маєте.
  3. – Будьте вдячні Богу за те, що вам дано.
  4. – Не допускайте в своє серце гордість, тому що це прямий шлях до заздрощів.
  5. – Нам потрібно постійно пам’ятати, що сталося з біблійними героями, такі як Саул чи Маріям.

Зупинимось коротенько на перших трьох порадах. Отже, перша порада: Не думайте погано про людей, особливо про тих, які при владі.

Біблія особливим чином застерігає нас від того, щоб звинувачувати тих, кого Бог покликав бути Його служителями. Апостол Петро, описуючи запеклих грішників, говорить: «… а надто тих, хто ходить за нечистими пожадливостями тіла та погорджує владою; зухвалі свавільці, що не бояться зневажати слави, хоч Анголи, бувши міццю та силою більші за них, не несуть до Господа зневажливого суду на них» (2 Петр. 2:10,11). Інший апостол, повчаючи тих, котрі поставлені керувати церквою, писав: «Не приймай скарги проти пресвітера, хібащо при двох чи трьох свідках» (1 Тим. 5:19).

Отже, ми повинні шанувати тих, кого звеличив Бог. Покарання, яке зазнали Саул і Маріям, має стати докором усім, хто піддається почуттю заздрості і ремствує на тих, кого Бог покликав до Своєї праці. Є лише один Суддя, Котрий «… висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога» (1 Кор. 4:5). А той, хто привласнює собі право судити ближніх і виносити їм вирок – незаконно відбирають це право від Творця.

Другий пункт Божої поради звучить так: «Будьте задоволені тим, що маєте». А чи задоволені ми з вами тим, що маємо?

Якось на вулиці дванадцятирічний хлопчик затримав перехожого і запитав:

  • Ви бува не загубили десятидоларову банкноту?

Чоловік побачивши що хлопчик тримає щось затиснуте у руці й позаздрив, що дитина знайшла десять доларів. Тому не вагаючись відповів:

  • Я загубив! А ти знайшов їх?
  • Ні – іронічно посміхнувся хлопчик – Просто я рахую скільки людей сьогодні загубило десятидоларову банкноту. І з двадцяти опитаних, ви п’ятнадцятий.

Виходить, що лише п’ятеро з двадцяти задоволені тим що мають і не заздрять? Можливо, раз так показало опитування.

Пункт третій: Будьте вдячні Богу за те, що вам дано.

Чи помічаємо ми з вами, які ми щасливі? А ось давньогрецький філософ Арістотель стверджував, що все пізнається в порівнянні.

Розповідають, як один чоловік, в поганому настрої, восени, коли падає дощ, йшов по темній вулиці. Його стареньке взуття протікало, ноги були мокрі і тому сильно замерз. Але, поспішаючи в поганому настрої додому, побачив радісного, веселого чоловіка, який сидів на лавочці і не зважаючи на дощ грав на гармошці. Зацікавило ще й те, що тверезий, мокрий музикант був охайно одягнений і не збирав гроші, а просто весело грав під дощем для оточуючих. Здивований чоловік вирішив підійти ближче, щоб подивитись, які у цього щасливого музиканта черевики. А коли підійшов, то побачив що той без ніг.

Тепер усі хочуть грошей, а от дайте комусь десять мільйонів доларів і забороніть дихати. Яка нормальна людина погодиться? Або дайте десять мільйонів і заберіть очі. Хто з нормальних погодиться? Але ж навкруги є багато здорових, сильних людей, які мають все, аби відчувати себе щасливими, але вони не задоволені своїм життям. Вони не вдячні за те, що мають!

І не правда, що може бути чорна чи біла заздрість, бо це просто оправдання гріха. Заздрість є лише одна і її потрібно знищити. Більше того, викинувши її з серця, потрібно заповнити це місце любов’ю.

Пригадаймо, як фарисеї, садукеї і рабини постійно звинувачували Ісуса Христа в тому, що Він не робив. Вони просто заздрили, бо люди слухали, коли Спаситель розкривав характер Отця й любили Його. Перед цим так само робив Іван Хреститель, який не був цілителем, нікого не воскресив і не робив чудес, а тільки готував дорогу до приходу Христа. І саме за це Бог сказав, що: «Між народженими від жінок нема більшого понад Івана…» (Луки 7:28).

Так само, найбільша перевага християн – це розповідати людям про Другий прихід Ісуса Христа і про Його люблячий характер. Так легко: розповідати людям про любов Спасителя. І все! А найсильнішим аргументом християн, був і є власний досвід: те, як Ісус змінив моє життя.

Ми служимо Богу через служіння ближньому. Ісус допомагає ближньому руками людей. А коли служиш і любиш ближнього, то не можеш йому заздрити. Бо якщо поруч хтось страждає, то треба плакати разом з ним, а якщо радіє – радіти з ним.

Відома християнська письменниця пише: «Бог бажає лише служіння любові, але до любові не можна змусити, її не здобувають силою чи авторитетом. Любов можна викликати тільки любов’ю. Знати Бога – значить любити Його!» (Е. Уайт. Хритос Надія світу. Стр. 22).

Любов дивиться – і бачить, чує – і вислуховує. Той хто любить, відкриває в собі безмежні властивості розради й співчуття. Люди – це як ангели, тільки з одним крилом. Ми можемо літати тільки тоді, коли когось обіймаємо. А коли повернеться на землю наш Спаситель і зустрінуться всі, хто Його чекав, тоді подякуємо Творцю за те, що завжди був з нами, допомагав змінювати характер, щоб не заздрити й не бути гордими. Слава й подяка Йому за це.

Андрій БІЛИК

Новини по дням

Грудень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис   Січ »
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист