Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

Архів автора

12 липня – ДЕНЬ АПОСТОЛІВ ПЕТРА і ПАВЛА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 4

В Україні з днем Петра і Павла пов’язувалося багато повір’їв, звичаїв, традицій та прикмет, але мало хто задумувався, що найбільше хвилювало цих апостолів Христа.

Ось що читаємо в посланнях апостола Павла: «А вам, хто утиски терпить, відпочинок із нами, коли з’явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, в огні полум’яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса. Вони кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його» (2 Сол. 1:7-9);

 «Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього…  Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль» (2 Сол. 2:1,3).

Тобто, апостол Павло просить щоб християни готувалися до життя вічного, і в кожному листі пише про це. Так само нас просить готуватися до приходу Ісуса Христа апостол Петро.

 «Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння. Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напочатку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув» (2 Петра 3:3-6).

Ще за 120 років до Всесвітнього потопу Бог попереджав людей про прийдешню катастрофу. Багато хто відмовлявся вірити, що таке може взагалі відбутися. Ной повірив Богові і намагався переконати інших, що саме так буде. Аби довести свою віру, він почав будувати великий корабель. Тільки вісім осіб, скориставшись порадою Бога, подбали про своє спасіння. Ной, його дружина, троє його синів із дружинами не загинули під час потопу і стали родоначальниками теперішньої людської цивілізації. Але Христос сказав, що останнє покоління мешканців Землі буде подібним до покоління Ноя: «Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, так буде і прихід Сина Людського» (Матв. 39-24:37).

Немає нічого поганого в  тому, що люди одружуються й створюють сім´ї, бо це не є ознакою Другого приходу. Основна думка в тому, що повернення Ісуса станеться несподівано. Коли воно відбудеться, люди будуть жити своїм звичайним, сповненим турбот життям. Лише деякі стежитимуть за ознаками часу. Так було за днів Ноя. Люди були настільки зайняті своїм життям, що в них не залишалося часу для Бога. А коли Ной почав говорити їм, що світ скоро буде затоплений, ніхто йому не повірив. Люди думали що Ной просто збожеволів і глузували з нього.

Вістка, яку проповідував патріарх, не користувалась популярністю. А якщо б хтось прийняв її, то виставив би себе на посміховисько. Так само сьогодні біблійна вістка видається дивною і свідчення віруючих нерозумними. Так само це сприймалося й за днів апостола Павла, який писав: «Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!» (1 Кор. 1:18).

Багато хто буде висміювати ідею повернення Ісуса. Вони будуть переконані, що все, як завжди, йтиме своїм шляхом, і наполягатимуть, що нічого страшного ніколи не відбудеться. Зрештою, ми й тепер бачимо, що до всіх, хто готується до Другого приходу Ісуса Христа, люди ставляться так, наче ми прибульці з іншого світу чи фанатики.

Люди перед потопом не були готові до цієї події, у такому ж самому стані буде багато людей, коли повернеться Ісус. Тобто, апостол Петро говорить, що перед Другим приходом історія повториться. Але цікаво те, що він пише ці слова не для атеїстів, а для віруючих людей, для «улюблених християн». Для тих, хто вірний Господу і готовий пройти все до кінця, до зустрічі з Господом. Апостол Петро попереджає, що це пророче слово буде настільки жахливим для світу, що світ не прийме його, буде ігнорувати й насміхатись над ним. А далі він каже: «А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей» (2 Петра 3:7).

Тобто, апостол говорить про Слово, яке Бог запускає в дію. Це те слово, яке принесло потоп і дало спасіння Ною. Це слово спалило Содом і Гомору, але дало спасіння Лоту за його праведне життя. І ось тепер апостол Петро говорить, що слово Боже почне діяти, щоб знищити вогнем усі гріховні діла. Цікаво, що тепер гріх так сильно ввійшов в життя мільйонів людей, що це стало їх природою. І те, як вони грішать, видається їм нормою життя. Тому, по телевізору часто можна побачити, що нерідко люди, які ходять до церкви, шукають не Христа, а лише багатства цього світу і розваг.

В одній сучасній притчі розповідається про олігарха, який після смерті підійшов до райських воріт, але апостол Петро сказав, що той має йти до пекла. Олігарх почав обурюватись:

  • Та ти знаєш, скільки я побудував церков? Знаєш, скільки вагонів свічок я пожертвував?

Апостол Петро смиренно відповів, що нічим не може допомогти, бо олігарх мав багато гріхів і добавив:

  • Але ви не хвилюйтесь – гроші за свічки й церкви ми вам повернемо.

Нажаль, сьогодні в багатьох церквах вважається неетичним говорити людям, що вони грішники. Багато християнських лідерів побоюються, що люди перестануть ходити до церкви, або перестануть давати пожертвування. І церква тоді просто розпадеться.

В наступних віршах апостол намагається пояснити очевидну затримку Ісуса:

«Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день!» (2 Петра 3:8).

В цьому тексті особливо важливі дві думки апостола. Перша — це короткочасність людського життя. Скільки років може прожити людина? В Японії недавно померла жінка, якій було 130 років. Але хіба можна порівняти ці роки з вічністю? Тому прихід Ісуса не затримується. Порівняно з Божою вічністю люди живуть не більше, ніж мілісекунду.

Друга думка стосується Божої милості. Господь любить людей. Якби все залежало від Його любові, то кожен отримав би спасіння. Але спасіння вимагає особистого рішення. Ніхто не може в це втручатися, тому, що Бог створив людину вільною моральною істотою й завжди залишає за нами право вибору. І хоч Він дав нам Своє Слово, щоб наслідки вибору були зрозумілі, проте вибір залишається тільки за нами.

Бог любить кожного і довготерпить усім. Однак, це не свідчить про те, що двері благодаті будуть відчинені вічно. Тому Він продовжує словами апостола: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петр. 3:9).

Ось головна причина затримки Ісуса Христа – щоб покаялись усі, але вибір за людиною.

Нас завжди духовно підкріпляють досвіди людей, як вони покаялись і прийшли до Бога. Ось один з таких прикладів. Після війни в колонії біля Воркути засуджені будували шахту. Серед в’язнів було лише двоє віруючих, які відмовлялись працювати в Господній день, за що їх часто били. Але якось прислали нового начальника табору і він вирішив з цим покінчити. Коли настав День спокою і віруючі знову відмовились працювати, в’язні побачили, що охорона замість двох, взяла шість вівчарок. До того ж, собаки були голодні, бо сильно гавкали. Начальник охорони наказав братам вийти зі строю і всі в’язні зрозуміли, що має відбутись щось страшне.

Два віруючих брата вийшли з шеренги і, пройшовши через ворота, пішли в тундру. Коли брати почули, що їх доганяють злі собаки, вони повернулись до вівчарок, схилили голови й почали молитись. Цілий табір ув’язнених, спостерігаючи за цим знав, що через декілька секунд собаки добіжать до братів і роздеруть їх. Тому багато з них закрили руками обличчя, але ті, хто дивився, стали свідками чуда, бо коли голодні собаки добігли до братів, то їхнє зле гарчання перетворилось в радісне повизгування. Потім вівчарки замахали хвостами, почали повзати по землі навкруги братів і нарешті стали обом в’язням лизати чоботи.

Крім того, як тільки собаки перестали гавкати, то в’язні почули, що віруючі співають якийсь псалом. Після побаченого засуджені й охорона почали хреститись а багато з них заплакали. Начальник табору збліднувши, пішов у свій барак, а охорона свистом закликала собак і сказала віруючим братам повернутись в свою шеренгу.

Автор книги пише, що саме в цю мить, він зрозумів, що є якась Сила, яка сильніша за любі земні сили. І цього дня він, як і більшість в’язнів повірили в Бога. Так само, в кожного з нас був момент і своя дорога до покаяння і саме для цього Ісус довготерпить, щоб ще багато зробили такий вибір.

«День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рухнуть, а земля та діла, що на ній, погорять…» (2 Петра 3:10). Тут знову бачимо елемент несподіванки. Злодії не дають нам знати наперед про той час, коли вони прокрадуться в наш дім. Тобто, апостол порівнює повернення Ісуса з непередбаченим пограбуванням, вказуючи, що це станеться несподівано: «день Господній прийде, як злодій вночі…». Для одних це буде день радості, а для інших день страху. Взагалі, досліджуючи Біблію люди часто задаються питанням: як би було добре, якби ми знали точну дату Другого приходу Спасителя. Причина цього, імовірно криється в природі людського серця. Але, якби ми знали точний час, ми б ігнорували Його поради щодо того, як нам потрібно жити. А за кілька годин до Його запланованого повернення, ми б намагалися швидко до цього підготуватися. І така підготовка не принесла б жодної користі. Ось чому Ісус прийде несподівано. Він Сам сказав: «А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець» (Матв. 24:36).

«А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі» (2 Петр.3:11-14).

Що ж ми повинні зробити, щоб зберегти цю чистоту? Тобто, що зробити, щоб наші духовні очі були відкриті і ми могли побачити  той день, який світ ігнорує?

«А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою. Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вгрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного!» (2 Петр.3:15-18).

Історія знає цікавий випадок, коли тисячі німців у 1989 році зруйнували берлінську стіну, яка ще в 1961 році розділила Німеччину на дві частини і проіснувала 28 років. Отже, коли зруйнували стіну й Німеччина стала єдиною країною, один чоловік прийшов до бібліотеки, яка знаходилась в Західному Берліні й приніс книги, які взяв у цій бібліотеці 28 років тому, перед тим, як ще спорудили стіну. Увесь цей час, чесний чоловік зберігав книги і вірив, що колись настане момент, коли він зможе їх повернути.

Ми сьогодні знаходимось в дуже подібній ситуації, тому, що на планеті Земля, де панує ворог, чекаємо, коли стіна, збудована дияволом, розділяючи нас з Богом, буде нарешті зруйнована, щоб ми змогли об’єднатись з жителями Небес. Звичайно, на протязі 28 років у того чоловіка були моменти, коли він міг втратити надію на повернення книг. Але його віра в грядущу свободу залишалась настільки сильною, що він був завжди готовий повернути книги їхньому власнику. За багато років чекання Ісуса, ми також, іноді, сумніваємось в тому, чи повернеться Ісус за нашого життя. Але віра повинна бути твердою, тому що стіна колись обов`язково буде зруйнована і нарешті зможемо повернутись додому. «Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасіння» (Євр. 9:28).

Бог ніколи не обманює і Його слова — істина. Яка доля спіткала біблійну, лаодикійську церкву останнього часу? Церква зникла. Бог робив там великі чудеса, але люди зневажили це. Вони вибрали релігію замість близьких відносин з Ісусом Христом і вся та територія за короткий час стала мусульманською.

Так само й сучасна церква втрачає вогонь і стає теплою. І якщо ми проігноруємо слова Господа, розруха буде великою. «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст… Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об. 17-3:15).

Тепер багато церков пишаються своїми величезними спорудами, благодійністю, дорогою апаратурою, величезними програмами, але забувають, що Бога цікавлять лише люди. І в першу чергу люди, які хочуть Йому служити. Сьогодні мало християн можна назвати посвяченими чи сильними у вірі, тому що попавши в маленькі випробування, вони готові йти на компроміс. Лиш би не було проблем на роботі, в сім´ї, щоб не сміялись сусіди, рідня чи знайомі. Але християнська віра, це в першу чергу віра принципу і Бог хоче, щоб Його діти були вперше чергу вірними. Щоб наше життя було заповнене Його Словом.

Дуже скоро настане день, коли люди прокинуться, як зазвичай, аби виконувати свої повсякденні обов`язки. Відкриються магазини, бари, ресторани й розважальні центри будуть переповнені. Люди як завжди будуть чинити добро і зло в гонитві за своїми мріями. Нічого незвичного, бо перед приходом буде все так, як за днів Ноя.

Цікаво, що в книгах Старого Завіту про повернення Ісуса Христа говориться 1527 разів, а в Новому — 319. Взагалі, в Новому Завіті кожний 25-й вірш говорить про другий Прихід Христа. Тому для християн немає нічого важливішого після народження, смерті і воскресіння Христа, як повернення Його на Землю: «Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були, і всі племена землі будуть плакати за Ним…» (Об. 1:7).

Group 41

Спочатку на небі з`явиться маленька крапка, яка з кожною секундою буде ставати дедалі більшою, а Земля почне трястися з неймовірною силою. Апостол Іван так описує цю сцену: І земні царі, і вельможі та тисячники, і багаті та сильні, і кожен раб та кожен вільний, поховались у печери та в скелі гірські, й кажуть до гір та до скель: Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця!…» (Об. 6:15,16).

Доки одні з жахом тікатимуть, ті, які очікували Другого приходу й готувалися до цього дня, піднімуть руки й вигукнуть: «Це наш Бог, що на Нього ми мали надію і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, тішмося ж ми та радіймо спасінням Його!» (Iсаї 25:9).

Яку радість відчули спасенні люди, які були готові зустріти катастрофу. І який жах пережили ті, хто гинув у водах потопу, коли не вистачило часу приготуватися, оскільки буденні турботи і задоволення відволікали їх від неприємних вісток і роздумів. Такий самий вибір стоятиме перед кожним з нас. Чи захопимося ми справами цього світу настільки, що не встигнемо приготуватися до приходу Христа, чи будемо мудрими і приймемо пораду Христа, записану в Євангелії від Матвія: «Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» (Матв. 24:44).

Світ, як достиглий плід, чекає на свої жнива. Христос повертається, щоб покласти край довгій і сумній історії гріха. Повертається, щоб забрати вірних додому і щоб сказати, що ми є те найдорожче на цій Планеті. Що ми необхідні Йому такі, які є— з усіма нашими радощами, печалями, переживаннями, з усіма гарними якостями й помилками. Ми настільки необхідні, що Він приходив для того, аби померти за нас на Голгофському хресті, і тепер повертається, щоб забрати нас з Собою додому. А ось чи готуємось і чи готові ми до цього?

У нашому світі існує тільки два класи людей — духовно живі й духовно мертві. «Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженого Сина Божого» (Iвана 3:18). Ісус стоїть між живими і мертвими; Він межа, точка переходу з одного стану в інший. І тільки через Нього ми можемо перейти від смерті до життя. А вибір за нами.

Отже, виходить, що єдине прохання апостолів Петра і Павла і найбільша перевага людини на планеті Земля — це знати Ісуса та приготуватись до Його приходу. Вибір за нами.

Андрій БІЛИК

 

6 липня – ІВАНА КУПАЛА чи ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Ігор КОРЕЩУК

Artboard 1

Чимало країн (Україна, Білорусь, Польща, Росія, Латвія, Естонія та інші) відзначають народне свято Івана Купала. Що це за свято і чи можуть християни брати участь у його святкуванні? Для цього нам потрібно здійснити екскурс в історію.

ПОХОДЖЕННЯ СВЯТА

Язичники мали своє уявлення про «богів»: більшість із них були войовничими, аморальними, заздрісними й постійно боролися за владу, вдаючись до різних інтриг. Відповідно людям потрібно було весь час задобрювати, заклинати та заговорювати цих жорстоких божків. Одним із таких задобрювань було свято Купала. Саме слово «Купайло» означає в старослов’янській мові щось гаряче, те, що кипить гнівом, щось яскраве, що слугує епітетом бога-сонця, дружиною котрого була світлоносна Заряда. В цей день наші предки славили Дажбога й матінку-землю. Це свято єднання води й вогню, людини й природи.

«ОХРИСТИЯНИЗАЦІЯ СВЯТА»

Через злиття християнських та язичницьких традицій і утворилося збірне свято Івана Купала. Унаслідок цих змішань воно припадало на день святкування Різдва Івана Предтечі – 24 червня за старим календарем, а 7 липня за новим. Через співзвучність слова «купало» зі словом «купати» — занурювати у воду, тобто хрестити, народ приклав слово «купала» до імені святого й позначив у своєму народному календареві днем Івана Купала.

ДРЕВНІ ПОГАНСЬКІ ОБРЯДИ КУПАЛЬСЬКОЇ НОЧІ

У купальських вогнищах матері спалювали зняті з хворих дітей сорочки, щоб разом із цією білизною згоріли самі хвороби. А дим від багаття відганяв темні сили від села та поля. Крім того, дим жертовного вогнища, згідно з язичницькими повір’ями, — це найкоротший спосіб перенесення енергії жертв на «небо».

Для захисту й очищення себе від нечистої сили, люди стрибали через вогнища. Звичай стрибати через вогнище — це те, що залишилося від древнього жеребкування. Вибір людської жертви божкам іноді не наважувався здійснити навіть жрець. Тому юнаки і дівчата стрибали через вогонь доти, доки хто-не будь не падав у нього. Вважалося, що в такий спосіб «боги» обирали собі жертву (цікаво, чи знають ті, хто зараз стрибає через багаття, про те, що вони символізують потенційного мерця?).

Artboard 12

У ніч напередодні Івана Купала дівчата опускають на хвилі вінки з берези із запаленими свічками. У кого вінок довше за всіх пропливе, той буде щасливішим, а в кого свічечка найдовше горітиме, той проживе найбільше років.

Artboard 13

ОКУЛЬТНЕ КОРІННЯ СВЯТА

За повір’ям селян, у купальську найкоротшу ніч не можна спати, тому що оживає й стає особливо активною всіляка погань: відьми, перевертні, русалки, чаклуни, домовики, водяні, лісовики.

Для ворожіння брали воскову свічку й, розламавши її на дрібні шматочки, клали в металеву ложку. Ложку нагрівали на свічці доти, доки шматочки не перетворювалися на розплавлену рідину. Коли віск танув, його одразу виливали у воду. Вважалося, що за допомогою отриманої фігури можна передбачити долю.

За повір’ям у купальську ніч розмовляють один з одним дерева, тварини і навіть трави, які цієї ночі наповнюються особливою, чудодійною силою. Наприклад, за народними переказами, М. В. Гоголь в оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» пише про чудодійне цвітіння в цю ніч папороті.

Якщо ми насправді бажаємо згадати особу Івана Хрестителя, то варто це робити не вищезгаданим способом, а пам’ятати простих сім фактів, узятих з його життя і служіння:

  1. Його чудесне народження. Місія пророка Івана, Предтечі Ісуса, згодом названого Хрестителем, була передбачена пророком Ісаєю ще за 700 років до самої події: «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!» (Iсая 40:3). Його народження було чудом. Воно чимось нагадувало народження Ісаака — в глибокій старості їхніх батьків (Луки 1:5-25, Бут. 21:1-3). Цей факт засвідчив, що для Бога немає неможливого. Він і сьогодні може творити чудеса.
  2. Пустельний університет, де упродовж тривалого часу Іван вчився довіряти Богові. Цікаво зауважує про нього Дух Пророцтва: «Як посланець Неба, він був готовий безстрашно йти до людей, тому що доручив себе волі Всевишнього. Тепер він міг сміливо з`явитися перед монархами Землі, оскільки низько схилявся перед Царем царів» (Бажання віків, с. 103 ориг.).
  3. Викривальна звістка для народу. Він зовні виглядав, як древній пророк Ілля (Матв. 3:4), та найголовніше — він прийшов у силі та дусі Іллі, щоб «навернути серця батьків до дітей, а непокірних – до мудрості праведних, щоб приготувати Господеві підготовлений народ» (Луки 1:17).
  4. Хрещення народу. Іван був названий Хрестителем тому, що не язичникам, а саме Божому народові пропонував поновити зв´язок з Богом через водне хрещення (Матв. 3:5-6).
  5. Ув’язнення. Іван боявся Бога, тому більше не боявся нікого. Його докори стосувалися не лише простого народу, але й владного духовенства (Матв. 3:7-9). Він прямо викривав гріхи перелюбу гордої та підступної Іродіяди (Марка 6:17,18),за що поплатився свободою, а потім – життям (Матв. 14:5-10).
  6. Сумнів. Виявляється, що сумнів може долати й великих пророків (Луки 7:19). Утім, ця історія нас переконує, що причиною багатьох наших сумнівів є незнання Господніх шляхів та нерозуміння Його планів.
  7. Висока оцінка Христом Іванового служіння. Незважаючи на сумніви та боротьбу, Ісус свідчить про нього: «Істинно кажу вам: серед усіх людей, народжених на світі, не було ще ніколи більшого за Іоана» (Луки 7:28).

Основна мета життя та служіння Івана Хрестителя полягала в тому, аби приготувати шлях для Першого приходу Господа. Місія ж Божої церкви – приготувати світ до Другого приходу Христа. Тож будьмо, як Іван, вірні Богові в тому, аби свідчити іншим людям про скоре повернення нашого Господа та Спасителя не лише словами, але й скромним та чесним життям!

Підготував Андрій БІЛИК

Вічний Скарб. № 8 (101) Серпень 2011

27 червня – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ РИБАЛЬСТВА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Artboard 1

Це свято відзначають 27 червня. Рибалка – одне з найбільших захоплень людини. Той, хто хоча б раз побував на водоймі з вудкою, насолодився радістю спілкування з природою і зловив першу в своєму житті рибу, той цього не забуде ніколи.

Один з найвеличніших уроків дослідження світу природи – це наша повна залежність від Бога. Подібно до того, як довкілля не може існувати без Творця, так і людина була б без Нього нічим.

Після гріхопадіння людина була вимушена сама здобувати собі «щоденний» хліб, тому Біблія не засуджує рибальства чи полювання. Цікаво, що склавши перші літери в грецькому перекладі речення «Ісус Христос – Син Божий, Спаситель», отримуємо «ιχθγε», що означає «риба». Також потрібно згадати, що горді фарисеї дуже зневажливо ставились до рибалок, бо вони «пахли» рибою й водоростями. Навіть ті, хто займались землеробством стояли в «ієрархічній драбині» вище за рибалок. Але відомо, що п’ять з дванадцятьох учнів (апостолів) Ісуса Христа були рибалками. Одного разу, коли вони працювали цілу ніч, але нічого не зловили, Ісус наказав їм закинути сіть по другий бік човна. Вони так і зробили, й на своє здивування впіймали стільки риби, що ледве змогли витягнути.

Рибалка й дослідник Південної Америки Анрі Шарьє розповів цікаву історію з його життя. Здобути їжу в венесуельських джунглях не просто. Краще за все взяти декілька уроків виживання у місцевих звірів. Анрі Шарьє якось довелося спостерігати за тапіром – тропічною твариною, яка нагадує великого кабана з продовгуватою головою. Рибалка сидів, притаївшись на березі річки, коли з-за дерева несподівано з’явився великий тапір. Він почав об’їдати листя дикого винограду. Підкріпившись як слід листям, тварина зайшла в річку, відригнула частину неперетравленого листя і носом розмела його по воді. Через декілька хвилин на поверхні, заледве рухаючи плавниками й пузом догори, ніби одурманена, почала з’являтись риба. Тапір спокійно, одну за другою, поїдав її, доки не наївся до повної ситості.

Заінтригований рибалка зібрав з дикої лози декілька листків, розтер їх між камінням і зібрав сік у посудину. Потім він вилив рідину в невелику затоку й розмішав воду палицею. Який же він був здивований, коли на поверхню води почала спливати сп’яніла від цієї рідини риба. Відтоді Анрі легко забезпечував усю свою родину свіжим уловом.

Однак християни, які полюбляють рибалити, повинні зважити на деякі біблійні принципи: «Оце будете їсти зо всього, що в воді: усе, що має плавці та луску в воді, у морях та в річках, їх будете їсти. А все, що не має плавців та луски в морях і в річках, зо всього, що роїться в воді, і зо всього, що пливає в воді, гидота вони для вас» (Левіт 11:9-10).

Справа в тому, що раки, краби, вугрі, сом та подібні до них, є санітарами водойм, які пожирають усе мертве. А ось мідії, креветки, кальмари знищують морське «сміття» (екскременти), виконуючи функції фільтрів. Потрібно підкреслити, що єдиними безпечними є лише ті жителі річок, озер та морів, які мають луску й плавники (лососеві риби, короп, карась, хек, минтай, судак тощо).

Проте люди звикли наводити різні аргументи, щоб ловити і їсти те, що Бог створив для очищення водойм. Коли ми купуємо, наприклад, автомобіль, то заправляємо його лише тим пальним, до якого пристосував його виробник, а ось коли людині захотілося креветок чи раків, то не задумуючись «заправляється» тим, що заборонив їй споживати Сам Творець. Потім дивуємось: звідки стільки хворіб?

Читаючи біблійні поради відносно того, що вживати, а що – ні, ми маємо вільний вибір – сприйняти ці істини, або ж відкинути їх. Однак незаперечним є той факт, що в новозавітні часи апостол Павло радить християнам все ж таки зважати на Божі поради щодо їжі. «Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим Словом і молитвою» (1Тим.4:4,5). Потрібно пам’ятати, що Бог благословляє до їжі лише те, що освячується Його Словом.

А ось ті християни, що шукають та підтасовують новозавітні біблійні тексти, які ніби дозволяють їсти все, ризикують відповісти не лише колись перед Богом, але й ще тут, на землі перед ближніми, які захворіють.

Дедалі більше людей розуміють, що ловля риби – прекрасний засіб зміцнення духовних і фізичних сил. Зазвичай майже кожен рибалка має свої маленькі таємниці. Напевно, в Ісуса був якийсь Свій рибальський секрет, який невідомий нам до цього часу: Він знав, де шукати рибу і як зібрати цілий косяк в одному місці. Впевнено можна сказати одне: учні твердо засвоїли, що успіху вони досягнуть лише тоді, якщо дотримуватимуться Його порад. І якщо ми з вами також виконуватимемо ці вказівки, то не тільки станемо щасливішими на землі, але й отримаємо життя вічне.

 

Андрій БІЛИК

17 червня – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ БАТЬКА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Проблема №1 в суспільстві – безвідповідальні чоловіки,

які зазнали краху в своїх двох основних обов᾽язках –

як чоловіки і батькиArtboard 1

Якось один батько, збираючись у ліс по гриби з семирічним сином, поклав у кошик маленьку сокиру.

— Тату, а навіщо сокира? — запитав його син.

Батько відповів, що це буде їхній компас, стрілки якого знаходяться на лезі сокири.

І як тільки вони зайшли в ліс, батько почав робити на деревах зарубки. Син здивувався й сказав, що в школі їх вчили, що коли рубати дерева, то дереву боляче.

На що батько сміючись відповів:

— Нічого ваші вчителі не розуміють, бо я за своє життя наставив тисячі зарубок, і ніяких сліз не бачив, і крику дерев не чув.

А потім додав:

— На наш вік вистачить!

Приїхавши увечері додому, вони віддали мамі два кошики грибів, а самі повечерявши, пішли відпочивати. А зранку батька розбудили дивні звуки. Вийшовши на ґанок, він злапався за серце, бо по усьому їхньому великому саду, на кожному з 50 – ти дерев, були великі зарубки, а син, стоячи в кінці саду, весело вигукував:

— На наш вік вистачить!

Відомо, що діти, як ксерокс чи сканер, намагаються відтворити все, що бачать у житті батьків. Ісус Христос подав цю думку наступними словами: «Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить» (Йоана 5:19).

Кожний батько представляє своїй сім´ї Бога. Це не просто вибір, який може зробити людина! Питання полягає в тому, яким чином: позитивним чи негативним — ви, будучи батьком, показуєте Бога в своїй сім´ї?

«Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова Христос, а жінці голова чоловік, голова ж Христові Бог» (1 Кор. 11:3). Цей ланцюжок влади, який іде донизу, можна зобразити в такому простому вигляді:

Бог Отець — Христос — чоловік — дружина.

В цьому ланцюжку ми знаходимо дві особи, які мають зв´язок у напрямку вгору і у напрямку вниз. Христос має зв´язок у напрямку вгору — з Отцем і у напрямку вниз — з чоловіком. Чоловік має зв´язок у напрямку вгору — з Христом і у напрямку вниз — зі своєю дружиною і, відповідно, з усією своєю сім’єю.

Як Христос показує Бога чоловікові, так само чоловік несе відповідальність за те, щоб показати Христа всій своїй сім´ї. Зверніть увагу що це не порада Бога, а наказ і якщо якийсь чоловік ставить на своє місце жінку, то свідомо порушує задум Творця.

Дуже часто в батька буває стільки обов᾽язків поза домом, що він навіть не усвідомлює, що втрачає свою сім᾽ю. Не секрет, що чоловіки можуть мати успіх у різноманітних сферах: у якості механіків, столярів, лікарів, комп᾽ютерних спеціалістів… Вони навіть можуть бути гарними пасторами, священиками чи простими християнами, але при цьому бути невдахами у своїх власних сім᾽ях. Тому потрібно сказати, що мати успіх в різних сферах і при цьому зазнати поразки в якості чоловіка чи батька, в Божих очах означає зазнати поразки в цілому. І жодний успіх в будь-якій сфері не зможе компенсувати цієї поразки. Але слава Богу, що Він дає можливість кожному батьку змінити своє життя.

«І Йому відповів один із натовпу: Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має. А як він де схопить його, то об землю кидає ним, і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його, та вони не змогли. А Він їм у відповідь каже: О, роде невірний, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його! І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною… І Він запитав його батька: Як давно йому сталося це? Той сказав: Із дитинства. І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!» (Марка 9:17-22).

Цей драматичний випадок з хлопчиком-епілептиком, описаний в 9-му розділі Євангелія від Марка, подає нам гарний урок віри. Учні не могли зцілитися його, і тому батько хлопчика привів його до Ісуса. Після того, як батько розповів Ісусові про всі страждання хлопчика, Ісус відповів: «Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, все можливе! Зараз батько хлоп’яти з слізьми закричав і сказав: Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!» (Марка 9:23,24).

Більше всього вражає не те, що хлопчик не міг вірити за себе, але те, що Господь поклав відповідальність на батька хлопчика, щоб він вірив за свого сина. В цьому закладений певний принцип — Бог покладає відповідальність на батьків у тому, щоб вони мали віру за своїх дітей.

Ісус ніколи не молився за дитину, якщо в цьому не приймав участі хоча б один з батьків. Новий Завіт не описує жодного служіння Ісуса, коли б молилися за дитину без участі хоча б одного з батьків. Отже, бачимо що батько несе дану Богом відповідальність за те, щоб практикувати віру за своїх дітей.

Немає сенсу говорити про негативний приклад батьків, бо, незалежно від цього, ми, нажаль, його подаємо. Чи скажуть наші діти про нас: «Мій тато завжди поряд, особливо у скрутну хвилину, мені є на кого покластися». Чи можемо ми сказати: «Мій синочку, моя донечко, проживи своє життя так, як я!», чи, швидше, скажемо: «Не роби дурниць, які робив твій тато».

Один священик запитав старенького хлібороба, який виховав своїх дітей чесними й побожними, як він зумів добитися цього, як прищепив у їхні серця дух релігійності. Хлібороб відповів: «Я завжди намагався дати їм добрий приклад. Я ніколи не говорив: «Діти, вже час йти до церкви!», але завжди казав: «Ходім усі разом до церкви». Ніколи не наказував йти до причастя, але завжди наголошував, щоб ми разом готували свої серця до прийняття святих символів».

Отже, батьки мають не лише пояснювати, але й на ділі показувати як потрібно ставитись до своїх обов`язків. Звичайно, що усі ми недосконалі, але лише добрий приклад допоможе дитині зрозуміти силу Євангелія.

Щоб бути добрим батьком, потрібно:

– приділяти увагу, слухати, віддавати час і сили, навіть якщо ти стомлений або поглинений вкрай важливими справами;

  • бути чуйним до потреб дитини і до її душевного болю;
  • вміти визнавати свої помилки та поразки й просити в дитини вибачення і розуміння;
  • бути терплячим, щирим і відвертим;
  • пригорнути дитину з любов᾽ю і уміти зізнатися у власній недосконалості.

Декілька років тому я прочитав історію, яка мене дуже зворушила. Група учених натуралістів займалась дослідженням маловідомих місць в Альпах. Шукали нові й невідомі види квітів. Одного разу вчені побачили у бінокль дуже рідкісну квітку, яка росла в дуже глибокій ущелині. І щоб добути цю квітку, потрібно було спуститись в цю безодню. Біля учених ходив місцевий хлопчина, якому вони запропонували п`ять фунтів стерлінгів, якщо він спуститься на мотузці в ущелину:

  • Там ти зірвеш квітку, а потім ми тебе витягнемо наверх – запропонували дитині біологи.

Хлопчина глянув в ущелину й кудись побіг. Повернувся він з якимось чоловіком і сказав:

  • Я готовий дістати квітку, але якщо тільки цей чоловік буде тримати мотузку. Він мій батько.

Дорогий друже, чи навчились ми з тобою довіряти Господу, як цей хлопчина вірив своєму батьку? Адже по суті він сказав:

  • Я довіряю життя тільки своєму батькові!

Так само, коли ми з вами віддамо своє життя в руки Бога, він допоможе стати гарними батьками, щоб виховати дітей для Царства Божого.

Андрій БІЛИК

 

9 червня – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ДРУЗІВ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Вибирай друга не поспішаючи,

ще менше квапся поміняти його.

Б. ФранклінArtboard 1

Ми живемо в часи коли телефоном вже нікого не здивуєш. Відомо що цей апарат був запатентований А. Беллом, але перші досліди по передачі звуку на відстані почались задовго до цієї події. Винахідник (ім᾽я якого не збереглось для історії) звернувся в муніципальну раду Парижа із заявою про те, що він придумав цікавий апарат, завдяки якому можна буде чути людський голос від Марсового поля аж до Люксембургського саду. Місцева адміністрація визнала винахідника хворим і закрила його в божевільню. Але вірні друзі вирішили влаштувати випробування апарату за власні кошти. І хоча в слухавці не було чути слів, а лише шум, друзі довели бюрократам, що винахідник цілком здоровий.

Ця історія доводить, що друзів ми здобуваємо не тим, що користуємось їхніми послугами, а тим, що самі хочемо послужити. І єдиний спосіб мати друзів – самому бути другом.

Ось як пояснює слово «дружба» енциклопедія: «Дружба – це відносини між людьми, які основані на взаємній прив’язаності, духовній близькості чи спільності інтересів». А ось християнський письменник Вадім Гріц звертає увагу на те, що хоча в Біблії ми неодноразово зустрічаємось з такими словами, як «дружба», «друг» і «друзі», однак не всім вони видаються цінними. Деякі люди вважають їх пустими і беззмістовними. Причиною тому є невдалий життєвий досвід. Якщо нас колись підвів друг, то потім вже обережніше довіряємо свої секрети іншим людям, тобто обережніше вибираємо друзів.

Правда є ще одна причина «обезцінення» цього слова  – часте і бездумне його вживання. Саме через це високий зміст слова «друг» втрачає своє значення. Особливо сумно, коли подібне стається зі словами, котрі призвані змінювати наше життя.

Біблія, а через неї Сам Господь Бог, нерідко дає людям свої імена, які характеризують людину і підкреслюють її якості. Але разом з власним ім’ям Господь часто присвоював людині ще якесь ім’я. Воно виявлялось найточнішим в описанні його характеру. Уявіть, що сьогодні Бог назвав кожного з нас якимось особливим ім’ям. Ось як Ісус назвав Своїх учнів в 15-у розділі Євангелії від Івана: «Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам обявив усе те, що почув від мого Отця» (в.15).

В тій же Євангелії, в 11-у розділі, Христос, дізнавшись про смерть Лазаря, говорить: «Друг наш Лазар заснув, – та піду розбудити його» (в.14). Зверніть увагу, Ісус каже: «ви друзі», «наш друг». Тобто Він – Друг для багатьох.

Але в Біблії є три людини, дружбу з якими Бог не розділяв ні з ким. Кожного чоловіка з цих трьох Бог особисто називав «другом». Можливо, протягом історії землі їх було більше, але в Писанні згадуються лише троє. Хто вони, Давайте разом пригадаємо Їхні імена.

Отже, перший друг: «І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі» (Бут. 22:2). Бачимо, коли Бог сказав принести в жертву найдорожче, що в нього було – сина, Авраам покірно погодився. Тобто Авраам проявив безграничну довіру до Його слів, але Бог не допустив кровопролиття.

Через сотні років Бог-Отець Сам пожертвував Своїм Сином, коли віддав Його в жертву за гріхи людства. Тобто, завдяки вірі й ділам Авраам зробив подібне до того, що потім зробив Небесний Отець. Це дивно, але Господь і Авраам стали схожі через свої страждання, тому Бог розумів почуття чоловіка і назвав «другом»: «Та ти, о Ізраїлю, рабе Мій, Якове, що Я тебе вибрав, насіння Авраама, друга Мого» (Iсаї 41:8).

Ще один друг, це Мойсей. Читаючи 32 розділ книги Вихід ми дізнаємось, як Мойсей довший час знаходився на горі в присутності Бога. Народ довго чекав і вирішив, що він вже ніколи не повернеться. Люди вилили собі золотого Бога і сказали: «Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!» (4). Для Творця не могло бути більшої образи, ніж ця, тому Він попередив Мойсея: «…розпалиться гнів Мій на них, і Я винищу їх, а тебе зроблю великим народом» (10). Але Мойсей став на захист народу: «І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: О, згрішив цей народ великим гріхом, вони зробили собі золотих богів! А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав…» (Вих. 32: 31-32).

Заради народу він вирішив відмовитись від того, щоб бути записаним в книзі життя. Це означало назавжди померти замість них, або навіть разом з ними. Але Господь не допустив, щоб Мойсей поніс на собі провину злочинців.

Пройшли століття, і ось вже другий Заступник приходить постраждати заради недостойних. Він також вирішив віддати своє життя, тому що любить людей. Первосвященик Каяка говорить дивні слова: «…і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!» (Ів. 11: 50). Як логічно це звучить: краще померти одному, ніж багатьом. Христос саме так і вчинив. Ісус поніс гріхи всіх і кожного, незалежно від нашого бажання.

«І говорив Господь до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого. І вертався він до табору, а слуга його, юнак Ісус, син Навинів, не виходив із середини скинії» (Вих. 33: 11).

Але був і третій чоловік, якого Бог назвав другом. Його ім’я …Юда Іскаріот. Ось як описує це Біблія. «І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого поцілую, то Він, беріть Його. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Радій, Учителю! І поцілував Його. Ісус же йому відказав: Чого, друже, прийшов ти? Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, і схопили Його» (Мтв. 26: 47-50).

Тут потрібно зауважити, що фраза: «Чого, друже, прийшов ти?» – написана ап. Матвієм на грецькій мові (на якій написано увесь текст Нового Завіту). В грецькій мові є два слова, які відповідають українському слову «друг». Це «філос» і «хетайрос». Перше – явно відкорінене від «філео», любов. А ось «хетайрос», як не важко помітити з «філео», тобто з любовю немає нічого спільного*.

Новий Завіт підтверджує слова Старого Завіту про те, що Авраам був названий «другом Божим» (Як. 20: 23). І при цьому також використовується слово «філос». До Юди, як написано в Євангелії від Матвія, Ісус звертається: «Хетайрос, для чого ти прийшов?» Отже відношення Господа до Авраама і до Юди було зовсім різним. Авраама Господь любив «філос», а до Юди відносився без цього теплого почуття.

Ісус звертається до Юди лиш як до «товариша», або «компаньйона», але ні в якому випадку не як до друга. Слова Ісуса належить сприймати приблизно так: «Ей, чого ти прийшов?»

Разом з тим, перебуваючи у верхній світлиці, Ісус говорить (коли Юди з ними вже не було): «Ви друзі (множина від філос) Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую» (14).

Дуже важливим питанням для нас є (а особливо для дітей і молоді),  вибір друзів. З ким у нас зазвичай виникають проблеми? Та з тими, з ким найбільше спілкуємось, хто завжди поруч. Наприклад, які можуть бути проблеми з людьми, якими спілкуємось дуже рідко? А ось з ким працюємо; з ким живемо; з ким звершуємо служіння, кого бачимо і спілкуємось щоденно – ось з тими найчастіше виникають непорозуміння. Тому в народі кажуть: «Не було б проблем з ближнім, якби той ближній не був так близько».

В одній школі зробили соціологічне опитування на тему: «Чим відрізняється друг від товариша?» І хоча відповіді були найрізноманітніші, але усім сподобалась відповідь одного юнака, який відповів по-своєму. Ось що він написав: «У мене колись було багато товаришів, але я хотів мати справжніх друзів. Пізніше зрозумівши, що сам для цього нічого не роблю, я став проявляти ініціативу. Почав більше спілкуватися з ближніми, проводити з ними вільний час, ділитись своїми проблемами і сам старався в усьому допомагати. Я бачив в чому була потреба людини, і допомагав з усіх сил, щоб вона вийшла зі скрутного становища. Ось тоді в мене з᾽явились друзі».

У прадавні часи в Індії воду з криниць витягали за допомогою перського колеса, зручного пристрою, єдиним недоліком якого було те, що під час роботи він створював неймовірний гуркіт.

Одного дня якийсь вершник, що проїжджав повз садибу селянина, попросив у того води для свого коня. Селянин радо закрутив перське коло, але кінь, який не звик до такого гуркоту, вперто відмовлявся хоч трохи наблизитися до криниці.

  • Чи не міг би ти припинити цей шум, щоб кінь міг спокійно напитися? – спитав вершник.
  • На жаль, це неможливо, пане, – відказав селянин. – Якщо вашого коня мучить спрага, то доведеться змиритися із шумом. Іншого способу добути води тут немає.

Отже, у кожної людини є свої недоліки, але якщо хочеш бути другом, потрібно з цим змирятися. Повторимо ще раз цю важливу думку – щирою дружбою можуть бути поєднані лише ті люди, котрі вміють змирятися й прощати одне одному недоліки. Один давньогрецький мислитель сказав: «Хто хоче мати друга без недоліків, той залишиться без друзів»

Дорогий читачу, сьогодні Ісус спонукав тебе читати ці рядки для того, щоб ти знайшов справжніх друзів (філос), а можливо, щоб і ми з тобою подружились. Хто шукає друзів, гідний того, щоб їх знайти, а у кого немає друзів, той взагалі ніколи їх не шукав, або не хоче змінювати свій характер. Але головне в житті, що кожен з нас може легко стати другом «філео», Ісуса Христа, але для цього є одна умова: «Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую» (Йоана 15:14).

Андрій БІЛИК

*Вадим Гриц. Богатство нищих. с.278.

5 червня – ДЕНЬ ЗАХИСТУ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Автор SDA.if.ua. Категорія Новини

«У діях природи Господь Бог постає

перед нами не менш дивовижним

чином, ніж у божественних

віршах Писання».

Галілео Галілей


Artboard 1

 

 

 

 

 

 

З Біблії відомо, що перші п’ять днів творчого тижня Господь готував навколишнє середовище і довкілля для людини, яку мав намір створити. Потім створив Адама і Єву за Своїм образом і подобою та оселив їх в Едемському саду.

Безумовно,  Творець обрав для наших прабатьків оточення, найбільш відповідне для їхнього здоров’я і щастя. Не оселив їх у палаці, не оточив штучними прикрасами й розкошами, які сьогодні намагаються придбати так багато людей. Він передбачив для них тісне спілкування з природою і наказав піклуватись про всіх земних істот.

«Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її», — нагадує псалмоспівець (Псал. 23:1). Розуміння цього давало первісним людям можливість насолоджуватись життям, навчатися і розвиватися так, як заповів Бог, однак все зруйнував гріх, прямі «нащадки» якого – гордість, заздрість, ненависть і насильство проникли у світ. Природа також постраждала від наслідків гріха, і коли гріх не можна було довше терпіти, всесвітній потоп знищив грішників, але Бог відновив природу.

Ми віримо, що природа – це об’явлення Бога про Самого Себе. Якщо спостерігати за нею і вивчати її з покірним серцем, це поглибить віру в Бога й довір’я до Нього. Таке дослідження також здатне пролити  світло на любов Бога до Своїх творінь. Це може бути великим джерелом психологічного й духовного спокою. В наш час, коли все руйнується, краса природи та її свідчення про Бога можуть стати джерелом великої втіхи і надії.

Коли гріх знищив передбачений Богом план, навколишнє середовище стало ворожим. На зміну радісній благотворній праці прийшов важкий труд. Запанував егоїзм. Почалася експлуатація земних ресурсів, яка триває й досі. Вирубують ліси, змінюють русла рік, бездумно витрачають земні багатства, безупинно зростає рівень забруднення природи. Сонячне світло потрібне для здоров’я, але якщо ми задовго перебуваємо під його впливом, воно стає нашим ворогом,

Отже, бачимо, що іноді природа повстає проти людини, несучи жах і смерть через землетруси, виверження вулканів, повені тощо. Чому трапляються такі трагедії, коли і де вони відбудуться, – на ці питання ми поки що не маємо відповіді. Однак Біблія, відкриваючи нам реальність великої боротьби між Богом та сатаною, говорить, що цей ворог людини може використати дії природи для своєї мети. І все ж, незважаючи на  жахливі катастрофи, у природі можна побачити доброту Бога.

Доведено, що людина впродовж життя вбиває в десятки разів більше тварин і комах, аніж будь-який інший вид на планеті. Майже щодня ми знищуємо той чи інший вид флори і фауни.

Саме людина здатна на таку агресію, яка ніде не зустрічається в природі.

70% країн, що розвиваються, сьогодні цілком залежать від милості природи: 90% їхніх потреб у їжі, одязі, паливі й ліках забезпечуються за допомогою дарів природи. Більше трьох мільярдів людей цілком залежать від біологічного різновиду океану, моря чи річки; 1,6 мільярдів користуються дарами лісу; біля 1 мільярда людей живуть в пустелях і засушливих місцевостях. Але, необдумане втручання людини в природу призводить до різноманітних катаклізмів. Наприклад, якщо осушити болото чи, навпаки, створити штучне водоймище, відбудеться порушення системи режимів вологості й температури. Як наслідок – посуха або  зливи та град розміром з куряче яйце.

Бачимо, що неконтрольована вирубка лісів на Закарпатті вже спричинилася до локальної екологічної катастрофи. Адже земля – це єдина екологічна система. Якщо нищити  її в одному місці, отримуємо природний бунт в іншому. До речі,  учені висунули обґрунтоване припущення про зв’язок землетрусів на Тайвані з найвищим у світі хмарочосом Taipei 101. Після того, як гігантський торгово-офісний центр почав працювати, просто під ним сейсмологи зафіксували поштовхи в 3,8 бали. Учені вважають, що саме тиск величезної, спеціально укріпленої конструкції на землю міг активізувати сейсмологічні процеси.

У своєму науково-технічному господарюванні ми часто забуваємо, що Господь довірив нам навколишній світ не для безжальної експлуатації, а для мудрого й бережливого піклування. А піклування починається не з цілого лісу і навіть не з  одного дерева, а з однієї травинки.

Наприклад, якщо ви хочете, щоб рослини на городі гарно росли, то не варто без потреби зайвий раз до них доторкатися. Учені Медичного центру Стенфордського університету виявили гени «дотику», котрі припиняють ріст рослин через дію на них вітру, дощу, а також дотику людини чи тварин. «Рослина не може втекти від стресу чи небажаних чинників, – пояснює біохімік Джанет Брааум, – єдине, що може, – це принишкнути, стати непомітною і змінити темп росту. Тоді її не зломить вітер чи не зірве людина». Тепер учені перевіряють, як дотик змінює вміст кальцію у клітинах рослин. У вазонів – рослин одомашнених – реакція на дотик людини зовсім інша. Відомий випадок, коли кактус скинув колючки, бо  господар помешкання зумів його «переконати», що він  у безпеці.

Отже, Творець наказав людині оберігати навколишнє середовище і ніколи не скасовував Свого повеління. Коли Він наділяв планету природою, то сказав: «Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі» (Бут. 1:11). Бачимо, що наголос робиться на насінні, але якщо людина не буде послушною, то (сказано однозначно): «поставлю над вами перестрах, сухоти й пропасницю, що винищують очі й обезсилюють душу. І ви надаремно сіятимете насіння своє, бо поїдять його вороги ваші» (Левіт 26:14-16).

Отже, якщо люди не припинять нищити природу, то не лише  хворітимуть, але й не матимуть що їсти. І якщо це сказав Сам Бог, то тут уже не допоможуть жодні вищі технології.

Один зоолог, вивчаючи життя й звички хробаків, посадив хробака в коробку з двома отворами і біля одного з них був натягнутий дріт, по якому проходив електричний струм. Щоб вийти з коробки, хробак попрямував до цього отвору, але, отримавши удар струмом, повернувся назад. Відтак вдруге спробував скористатись цим виходом, але результат був таким же. Після цього хробак, мабуть, уже зрозумів у чому справа і почав користуватись лише другим отвором. Двох уроків було достатньо, щоб зробити його мудрим.

А скільки уроків потрібно людині, щоб вона по-справжньому захищала навколишнє середовище, а не згадувала про нього лише раз на рік ?

Андрій БІЛИК

1 червня – ДЕНЬ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

«Багато величного є на землі,

але немає нічого більш

величнішого, ніж дитина».

(Софокл – грецький драматург)

 

Bitmap

Ким би ви хотіли стати? – питав учнів учитель.

Відповіді були різні, тому, що діти були з різних сімей і відрізнялись розвитком й вихованням. Але один хлопчик, що не виділявся якоюсь обдарованістю, а лише старанністю й чемністю, подумав і тихо відповів:

  • Я хотів би бути благословенням… Пам’ятаєте, Господь сказав Аврааму: «І благословенні будуть в тобі всі народи землі».

Хтось з дітей посміхнувся, не зрозумівши такого бажання. Але учитель став дуже серйозний і пояснив, що коли ми з Божою допомогою хочемо стати благословенням для ближніх, то не даремно живемо на світі.

Хто з батьків не хотів би почути таку відповідь від своєї дитини? Лише не багатьом з нас пощастило виховуватись у родинах, де батьки постійно подавали дітям гарний приклад, через що діти, з часом, ставали чудовими батьками. Але найбільше проблем при вихованні дитини можуть зробити самі батьки, коли забувають настанову, що діти – це спадщина Господня (Псал. 126:3).

Звичайно, що в День захисту дітей, усіх (особливо дітей) найбільше цікавить питання чи застосовувати фізичні методи виховання? Якось не сходяться ці два поняття: «покарання» і «день захисту дитини». Давайте прочитаємо один біблійний текст: «До юнакового серця глупота прив’язана, та різка картання віддалить від нього її» (Прип. 22:15). Все-таки Біблія неодноразово згадує про «дисциплінування різкою». А ось як це зрозуміти?

Взагалі, слово «різка» перекладене з єврейської «ше-вет». Для євреїв «ше-вет» означав палицю або ціпок, яким користувався пастух. У цьому контексті різка влади стосується люблячого керівництва, а не жорстокої брутальності. У Біблії «ше-вет» часто використовується у символічному значенні, щоб представити владу: «Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скривить дорогу свою, то Я покараю його людською палицею» (2 Сам. 7:14).

Коли йдеться про батьківську владу, то «різка» не стосується виключно тілесного покарання. Вона містить у собі всі форми дисциплінування, де в більшості випадків тілесне покарання не потрібне. І коли застосовується тілесне покарання, то лише тому, що інші методи не були успішними.

В Біблії виховання завжди поєднується з любов’ю й лагідністю, а не з гнівом та брутальністю. Воно не повинне бути емоційною віддушиною для батьків. Коли та особа, що виховує, є розлюченою, то тілесне покарання дає неправильний урок. Таке покарання задовольняє потреби батьків, а не дітей. «Розумного докір більше діймає, ніж дурного сто ударів» (Прип. 17:10).

Окрім того, в Повторенні Закону (11:19) для поступового прищеплення дітям духовних цінностей, рекомендується профілактичне дисциплінування: «І будете навчати про них синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лежатимеш, і коли вставатимеш». Бачимо, що біблійний погляд на дисципліну є зрівноваженим.

Якщо ж  батьки вважають тілесне покарання необхідним, то дитина повинна розуміти чому. У Приповістях (29:15) сказано, що: «Різка й поука премудрість дають, а дитина, залишена тільки собі, засоромлює матір свою».

Отже, коли ми розглядаємо «різку» в цілому контексті Біблії, то бачимо, що вона служить для навчання дітей, а не насильства над ними. Як кажуть: щоб використовувати «різку Соломона», потрібно мати і мудрість Соломона.

Там, де застосовується для виховання лозина, спрацьовує лише принцип страху. Жорстокість і стусани не кращий метод виховання. Людину можна образити ще й грубими словами, докорами, насмішками, що надто боляче сприймається. Така поведінка дорослого чи його брутальні слова руйнують розум та душу дитини, завдаючи психічних і духовних травм.

Від  виховання у ранньому віці залежить наскільки успішними будуть діти в майбутньому. Такого висновку дійшли психологи після проведення досліджень серед учнів середніх шкіл. Вони переконалися, що коли молоді люди впевнені у власних силах, то охоче беруться за різні корисні справи. Але коли в них зароджується почуття страху, тоді така молодь уникає будь-якого заняття, боячись покарання за поразку.

Звичайно, Бог вимагає, щоб діти виявляли покору й повагу до батьків, але водночас Він хоче, щоб батьки «з терпінням ставилися» до їхніх помилок, як Сам Бог милостивий до наших.

У книзі Браяна Кавано «Від серця до серця», описані такі дитячі поради для батьків:

«У мене маленькі ручки. Будьте ласкаві, не очікуйте від мене, що я бездоганно застелятиму ліжко, малюватиму чи кидатиму м’яча.

Хатньої роботи ніколи не бракуватиме, а я недовго буду малим. Прошу, знайдіть можливість і час, аби пояснити мені цей дивовижний світ.

Мою душу зранити легко. Прошу, будьте чуйними до моїх потреб. Ставтеся до мене так, як ви хочете, щоб ставилися до вас.

Я безцінний дар Божий. Прошу, пильнуйте мене, мов скарб, – так, як замислив Господь. Вимагайте од мене відповідальності за мої вчинки, водночас даючи мені настанови, яких я зможу дотримуватись у житті, а в разі потреби з любов’ю мене угамовуйте.

Щоб вирости справжньою людиною, мені потрібно ваше заохочення. Тому не перебільшуйте з критикою. Намагайтеся впливати на мою поведінку, не критикуючи моєї особи».

Чи відомо вам, що прапор штату Аляска придумав тринадцятирічний хлопчик. Малюнок цієї дитини не переміг би на конкурсі, якби батьки принижували її гідність. Ось деякі головні поради батькам:

  • Ніколи не обзивайте дитину «безнадійним бовдуром» чи «ледацюгою», тому, що вона дійсно ніколи нічого не досягне.
  • Не звинувачуйте дитину в тому, що вона є причиною вашого головного болю, розчарувань та незручностей.
  • Не погрожуйте, що зречетесь дитини через те, що вона погана.
  • Не принижуйте і не насміхайтесь над дитиною наодинці чи привселюдно.
  • Не нав’язуйте дитині думки, що все, що вона робить, ніколи не буває досить вдалим… Краще частіше говоріть дитині про те, що любите її.

Якби дітей навчали дивитися на скромне коло обов’яз­ків як на засіб, призначений Господом, як на школу, в якій вони повинні навчитися вірно й успішно служити, нас­кільки приємнішою і почеснішою видавалася б їм їхня ро­бота. Але для цього обов’язково потрібно постійно підбадьорювати дитину.

«Одного разу двоє друзів-хлоп’ят каталися на ковзанах на малому замерзлому ставку. Був похмурий холодний вечір. Діти їздили обережно, але раптом лід проламався і один із хлопчиків упав у воду.

Ставок був неглибокий, але вода в ополонці почала замерзати, закриваючи отвір.

Другий хлопчик повернувся на берег, узяв найбільший камінь, якого вдалося знайти, і побіг туди, де провалився його малий друг. Почав щосили вдаряти каменем об лід, аж врешті-решт розбив його. Схопивши друга за руку, допоміг йому вибратися з води…

Коли прийшли рятівники і побачили, що сталося, здивувалися: «Як це йому вдалося? Як хлопчик зміг розбити такий грубий і щільний шар льоду?»

Дідусь, який проходив поблизу, сказав:

  • Знаю, як він це зробив!
  • Як? – спитали вони.

Дідусь відповів:

  • Не було поруч нікого, хто б застеріг: «Це тобі не вдасться…»*.

Головне завдання батьків «окрилити» дитину і підняти її самооцінку.

Ще через Мойсея Бог наказував, щоб діти були присутні, коли читається Його Слово: «Збери той народ, чоловіків, і жінок, і дітей, і приходька свого, що в твоїх брамах, щоб вони чули й щоб навчалися, і боялися Господа, Бога вашого, і додержували виконувати всі слова цього Закону» (П. Зак. 31:12). Бачимо, що обов’язок батьків не лише нагодувати, дати освіту і навчити заробляти на хліб, але в першу чергу відкрити дітям люблячий характер Творця. Тобто, Бог поклав на батьків служіння духовних пастирів. Звичайно, що для того, аби скерувати дитину на правильний шлях, який веде до вічності, необхідне терпіння. Можливо, в когось будуть і сльози, однак Господь обов᾽язково підтримає і допоможе таким батькам виховати справжніх християн.

І безумовно, що найкращою гарантією захисту для дітей є Ісус Христос, Який Сам просив: «Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене…» (Матв. 19:14).

 

Андрій БІЛИК

 

*. Бруно Ферреро. Квіти просто квітнуть, с.16. Львів. Свічадо. 2008.

 

ПЕРЕМОЖНЕ ЖИТТЯ ХРИСТИЯНИНА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми, Новини

 Не зважаючи на те, що ми живемо у вільній і демократичній державі, нема голоду, навкруги свобода слова й віросповідань, але ті, хто досліджують Біблію бачать, яка страшна боротьба відбувається за людські душі. Боротьба не на життя, а на смерть, тому, що «на кону» найдорожче (і єдине, чим ми розпоряджаємось), – людська душа.

Колись Центр Разумкова проводив цікаве опитування. В 40-а країнах світу, було опитано 50 тисяч людей, щоб вияснити, який в них процент атеїстів. В середньому по усьому світу виявилось 13%.

«Найбільший процент атеїстів у Китаї, 47%; в Америці й Росії приблизно по 5%, а в Україні 6%.

В той же час, коли у нашій державі 94 відсотків вірить у Бога, але Україна на останньому місці у списку пріоритетів, тому що 50,4% респондентів відвідують храми лише по релігійних святах.

А регулярно (не менше  1 раз на тиждень), відвідують храми лише 15% українців»1.

Виходить, що сучасний християнський світ має ту саму проблему, що й старозавітній Ізраїль. Усі вірять що Бог є, Він колись прийде, але Він десь там, а я і мої проблеми тут. Людина зі своїм «я» живе окремо від Бога.

«І гордість Ізраїля свідчить на нього, і до Господа, Бога свого вони не вертаються, і не шукають Його…» (Ос. 7:10).

Отже, бачимо, що немає гонінь, усі вірять, але церкви відвідують лише 15% українців; більше того, ніхто, крім Бога не знає скільки з нас щиро відвідує, а хто за компанію. Це те саме, як було за часів Старого Завіту.

Вчені довели, що найсильніший імпульс людського єства, – це егоїзм. А оскільки егоїзм проявляється сильніше за любов, то зло завжди перемагає. Ось чому християнам так небезпечно керуватись лише почуттями й емоціями.

Якось двох учасників міжнародної конференції, американця і індуса, поселили в одну кімнату. Під час перерви в роботі між ними зайшла розмова про релігію. Як виявилось, молодий чоловік з Індії надзвичайно вороже ставиться до християнства.  Американець спробував з’ясувати причину такої ворожості й запитав: «Вам видається неприйнятним вчення Ісуса?»

«Та ні, – почув він у відповідь, – йдеться не про це. Що мені найбільше не подобається в християнах – це те, що християни живуть не по християнськи»2.

Згідно Біблії ми з вами живемо у лаодикійський період часу. Лаодикійський, це означає фарисейський, а фарисейський, це означає лукавий і лицемірний.

«Християни лаодикійського часу відрізняються лицемірством. Ці люди не щирі. Вони можуть ненавидіти людину, але посміхатись їй. Страшенно гніваючись у серці, вони прославляють Бога, співають псалми біля людини, яку не можуть бачити. Вони не кричать, з їхнього лиця не щезає приємна посмішка. Вони грають у смиренних (але лише зовні) християн і їм подобається ця роль»3.

Отже, розрізнити таких християн практично неможливо, адже вони активно працюють, нехай на публіку, але працюють. Взагалі, Ісус наказав учням не чіпати лицемірів: «Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї» (Матв. 13:29,30).

Вони самі собі виконують вирок. Недавно повідомлялось, як один браконьєр кинув у річку електричний кабель, який був під напругою. Коли вбита струмом риба сплила, він пішов з підсаком у воду її збирати, але забув відключити напругу. В результаті загинув від своєї хитрості. Слово Боже попереджає, що подібний кінець чекає й лицемірів.

Цікаво, що колись нас з дитинства, ще з радянських часів навчали, що наша держава найкраща в усьому. Нас навчали, що практично усі технічні досягнення: телефон, пароплав, паротяг, радіо були плодом досягнення наших геніальних вчених. Ми перші найглибше залізли у землю, найдальше полетіли, найбільше  добули вугілля, у нас найбільше пшениці… Ось як лукавий вміло насаджує людині егоїстичне «Я».

Але хитрий ворог з величезним успіхом працює не тільки на вулицях, ресторанах школах чи магазинах, а й у церквах і громадах. Просто його зброя в церкві набагато витонченіша і зверху ще й прикрита вишиванкою чи краваткою. Але вона така сама, як і за стінами церкви: егоїзм, гордість, крутійство серед народу Божого; усе це лукавий випробує на вибраних.

Психоаналітики стверджують, що сучасний «нарцис» – людина дуже складна. Він звичайно ж закоханий у своє відображення, у свій образ в очах оточуючих, розцвітає, коли ним захоплюються, але зазвичай – це капля в морі, адже він постійно мучиться від того, що його мало помічають. Він не лише залежить від оцінки людей, але й сам постійно оцінює усіх і все. Учені вважають, що проблеми «нарциса» у вихованні, коли батьки постійно оцінюють досягнення дитини, і вона живе в страху, що її люблять тільки тоді, коли успішна і чогось досягла.

Що ж робити, коли ми впізнаємо себе в образі «нарциса»? Все достатньо просто – поменше оцінювати себе та інших, робити діло (служити), а не створювати враження служіння. Любити реальних людей, а не своє відображення і тоді усе стане на свої місця. А коли християнин вперто продовжує захоплюватись світськими цінностями і не хоче змінюватись, тоді Бог допускає переживання й проблеми. Ці життєві проблеми постійно нагадують, що без Бога ми нічого не можемо, вони не дають спати.

Сильна віра народжується при сильних випробуваннях. З історії церкви бачимо, що усі великі реформи чи духовні пробудження, це наслідок переживань, наслідок біди й пролитої крові. Важко сприйняти, що люблячий Бог допускає переживання, але це потрібно для нашої ж  користі й віри. Біблія говорить, що спасіння ми отримуємо від Бога в дарунок по нашій вірі: «Без віри догодити Богові неможливо» (Євр. 11:6). Більше того, у відповідь на наші прохання, Він дає вірним лише те, що служить нам на благо.

Звичайно, буває, що й проблеми не можуть заставити людей задуматись над життям і змінитись. Коли подивитись на карту світу, побачимо, що недалеко від Австралії на маленькому кораловому острові знаходиться держава Науру. В 60-80-ті роки минулого століття вона була найбагатшою державою світу на душу населення.

Найцікавіше те, що багатство падало просто з неба. Справа в тому, що сотні років перелітні птахи зупиняючись на острові, залишали там дуже цінне, збагачене фосфатами добриво «гуано»4.

Держава просто продавала цінне добриво по усьому світу й збагачувалась.

У ті роки:

  • кожній сім’ї на острові, від держави призначалась безкоштовна домогосподарка;
  • усю роботу робили китайці (не тільки брудну, а всю роботу);
  • усі овочі й фрукти завозились літаками;
  • якщо машина, холодильник чи кондиціонер ламались, їх просто залишали на вулиці.
  • хоча єдина дорога була довжиною у 6 кілометрів, на кожну сім’ю приходилось по 6-7 автомобілів.

Зовсім недавно фосфати закінчились і держава Науру стала дуже бідною, але виявилось, що ця біда не заставила населення задуматись, народ просто пропадає, тому, що люди не вміють нічого робити, і головне не хочуть працювати. Тому зараз Науру одна з найбідніших держав планети і виживає лише з того, що Австралія розташувала там табір для незаконних емігрантів5.

Основним принципом вчення Христа є самопожертвування. І немає іншого методу позбавитись егоїзму. Працювати не про людське око, чекаючи похвали чи захоплення, а щиро й постійно.

В одній історії розповідається, як спраглий християнин повзе третій день по пустелі. Підіймає очі до неба й говорить: «Господи, я старався виконувати Заповіді, був послушним християнином, і ось тепер третій день прошу в Тебе води… Навіщо ж Ти мені третій день кидаєш ці лопати»?

Біблія говорить, що ми грішимо не тільки тоді, коли робимо погане, але й тоді, коли не чинимо доброго, що у наших силах. «Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх». (Як. 4:17). Згідно цього тексту ми можемо бути винуваті, коли у нас є можливість щось зробити, але ми цим нехтуємо.

Що зробив поганого раб, який закопав один талант? Він же його не присвоїв, не загубив, не кинув десь у куток, а навіть постарався закопати, зберіг і приніс хазяїну те, що отримав. Але подивіться, яка оцінка була дана йому за це: «Лукавий і лінивий раб…» (Матв. 25:26). Певне, ніхто з нас не хотів би почути на свою адресу такі слова.

Інший приклад – фігове дерево. Не сказано, що воно якось неправильно росло чи було неправильної форми. Причина, щоб його зрубати – відсутність плоду. Апостол Павло, прощаючись з близькими людьми, говорить: «…Я чистий від крові всіх, бо не вхилявсь об`являти вам усю волю Божу» (Дії 20:26). Отже, невинність Павла не в тому, що він не зробив чогось поганого, а саме в тому, що він робив добро по своїх силах та можливостях. Як часто люди порівнюють себе з іншими в плані «нероблення» поганого: я ж таки більш скромний, я так не говорю, так не одягаюсь. Запитаймо себе: а які ми в плані виконання волі Божої?

«Служіть один одному кожен тим даром, який отримав» (1 Петра 4:10) – це не просто побажання, а повеління Ісуса Христа. І коли ми не виконуємо це повеління – ми грішимо. Ми повинні служити тим даром, який отримали, і тут наголошено, що КОЖЕН. Тобто, у кожної людини є якесь завдання від Ісуса, яке вона повинна виконати. Багато людей роблять помилку того чоловіка з одним талантом, думаючи: «А що я можу, є кращі, більш здібні, досвідченіші… ». Самих слів про віру замало, адже правдива віра виявляється в ділах. Апостол Яків пише: «Віра без діл мертва» (Якова 2:26). Саме у час випробувань віра поєднується з учинками, зміцнює нашу витривалість. Бог прихильно ставиться до тих, хто за всякого часу зберігає віру й залишається вірним йому.

Якось молодий місіонер побачив за роботою лісоруба і, довідавшись, що той ніколи не чув про Ісуса Христа, почав йому свідчити. Цілий день лісоруб рубав і зносив до воза дрова,  у вечері місіонер спитав: «То як, ти готовий прийняти Ісуса Христа і охреститись?»

«Не знаю, – відповів лісоруб. – Цілий день ви розказували, як Ісус в усьому допомагав людям, а ви мені аніскілечки не допомогли»6.

Люди постійно намагаються уникнути проблем, щоб деякий час пожити для себе, але не потрібно великої освіти, щоб зрозуміти, що на Землі не існує справжнього постійного вдоволення, а після смерті нас очікує одна з двох альтернатив: знищення або вічне щастя.

Ми ніколи не залишаємось самотні у біді, у життєвих чи сімейних проблемах. Бог передбачив усі варіанти й не тільки дав запевнення про допомогу, але й віддав найдорожче, Свого Сина заради нас: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Йоан. 3:16).

Цей біблійний вірш свідчить про те, що Сам Творець Всесвіту думає про кожного зокрема і знає як нас врятувати. Цей вірш також навчає, що любов це не слова, не почуття, а дія. Коли жертвуєш найдорожчим.

Колись великий колумбійський письменник Габріель Гарсія Маркес, подарував світові такі слова: «Люби так, ніби тебе ніколи не зраджували. Працюй так, ніби тобі не потрібні гроші. Співай так, ніби тебе ніхто не чує. Живи так, ніби живеш в раю».

Захворівши на рак лімфатичних залоз, цей письменник звернувся до своїх читачів з прощальним листом. Ось лише частина цього звернення:

«Якби Господь дарував би мені ще трішечки життя, я цінував би речі не за їх вартість, а за їх значущість.

Я спав би менше, мріяв би більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із заплющеними очима – це втрата 60 секунд світла…

Боже мій, якби в мене було ще трохи життя… Я не пропустив би й дня, щоб не говорити улюбленим людям, що я їх люблю…

Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу зверху вниз лише для того, щоб допомогти їй підвестися на ноги.

Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що істинне щастя очікує його на сходженні…

Я доказав би людям, наскільки вони помиляються, думаючи, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити!

Я так багато чого навчився від вас, але, кажучи правду, від усього цього небагато користі, тому, що набивши цим скриню, я помираю»7.

Історія життя й смерті цієї великої людини навчає, що працювати нам потрібно сьогодні, бо завтра це може бути не під силу. Нехай досвід цього помираючого письменника допоможе нам, живим не байдикувати, бо іноді зациклившись на буденних проблемах ми починаємо себе жаліти. Але Бог навчає, що ніколи не можна падати духом, а постійно рухатись вперед до повної перемоги.

Хто вирішив твердо йти за Ісусом, той принциповий і ніколи не піде на компроміс зі сумлінням, а той, хто залишає між собою та Ісусом світські цінності, той сам заражений смертельним вірусом, ще й інших може заразити. Таким Бог говорить: «Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха» (Євр. 12:4).

З історії відомо, що у Франції жив маршал Фош, який завжди перемагав. Коли його спитали секрет успіху, той відповів: «У мене є лише один секрет, – я ніколи не впадаю у відчай». Цікаво, що коли французи у 1914 році програвали одну з вирішальних битв, генерал Фош прислав у ставку командування таке повідомлення: «Мій центр відступає. Мій правий фланг відходить. Положення чудове. Буду атакувати». І ця атака врятувала Париж.

Тому, коли нам здається, що положення безвихідне; коли не хочеться йти до церкви, допомагати людям; коли не хочеться жити; коли наш центр відступає, а правий фланг відходить, потрібно сказати, що «положення чудове» і… атакувати. Молитись, діяти і атакувати. Атакуйте, і ви не лише врятуєте найцінніше з того, що у вас є, тобто віру в Бога, але й отримаєте перемогу.

У Древній Греції, королівська гвардія мала чудове гасло, яке звучало так: «Усі чоловіки мають страх, але мужнім вдається вгамувати його і йти вперед; іноді до смерті, але завжди до перемоги»8. Послання до лаодикійської церкви також закінчується словами про перемогу: «Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його» (Об. 3:21).

Тож нехай добрий Господь допоможе нам, щоб незважаючи в який період церкви ми живемо, незважаючи на життєві проблеми ми не лише дійшли до кінця, а й стали переможцями. А Він обіцяє, що з Свого боку зробить все можливе для цього. Слава й подяка нашому люблячому Богу!

 

Андрій БІЛИК.

 

 

 

  1. О вере, атеистах и мракобесии. Интересная газета, G. № 12. 2013.
  2. Дейл Карнегі. Як завоювати друзів та впливати на людей. Харків. Промінь. 2001.
  3. О. Опарін. Проклятые сокровща, с. 154.
  4. *Гуа́но (ісп. Guano від кечуанського wanu) — екскременти морських птахів і кажанів, що роками накопичуються в місцях їх гніздування. Термін гуано також використовується по відношенню до добрив з відходів рибного та звіробійного промислів. http://uk.wikipedia.org/wiki/).
  5. Знаете ли вы, что… Интересная газета. G. № 17. 2013.
  6. Браян Кавано. Добре слово. «Лісоруб і місіонер». Львів. Свічадо. 2013.
  7. Прощальний лист. Вірую. № 7. 2013.
  8. Дейл Карнегі. Як завоювати друзів та впливати на людей, с. 147. Харків . промінь. 2001.

Хто винен: теща чи свекруха?

Автор SDA.if.ua. Категорія Новини, Сімейне служіння

Біблія відкриває нам цілу галерею жінок: Сарра – ідеальна дружина, Йохеведа  і Анна (мати Самуїла) – ідеальні матері, дочка Їфтаха – ідеальна дочка, Ноомі  – ідеальна  свекруха, а Рут – ідеальна невістка. Цій дивній невістці, посвячена окрема книга під її власним іменем „Рут”.

Книга «Рут» невелика, і вміщується усього в чотирьох розділах. Її простий сюжет не складається з визначних подій, як інші книги Старого Заповіту. Однак ця книга порушує ряд важливих проблем  з життя Божого народу, і одна з них – проблема взаємовідносин жінок в сім’ї і в суспільстві і, зокрема, між свекрухою і невісткою.

Ця проблема стара як світ. І нам дуже важливо знати, як в такій ситуації поступали  Божі люди.

Не секрет, що майже кожна дівчина проходить стадію дочки, потім дружини (невістки), потім матері і, на кінець, свекрухи чи тещі. Все це важкі ролі і, щоб виконати їх достойно, потрібно багато сили, світла і мудрості. Біблія не залишає жінок без цього світла і показує біблійних жінок в різній ролі, як вони справлялись зі своїми завданнями. Через них Бог навчає і наставляє жінок всієї землі, як вони повинні поводити себе в сім’ях, щоб достойно виконати перед Богом свій жіночий обов’язок.

Як правило, майже у всіх народів найважче складаються  взаємовідносини в сім’ї між свекрухою і невісткою, дружиною сина. Своїх дочок матері люблять набагато більше, ніж невісток, тому, що вони одна плоть. Це закономірно для материнського серця. Але своїх невісток, які народились і виховувались в іншій сім’ї і у другої матері і які прийшли в їхню сім’ю, свекрухи часто недолюблюють і нелегко з ними сходяться. Вони іноді ревнують їх до сина, і ця ревність іноді доходить до ворожнечі. Від чого це?

Від того, що і свекруха, і невістки мають різний дух і свою вдачу, натуру. Звідси і непорозуміння; і розлади; і сварки і ворожнеча. Все не так, як вони привикли. Звісно ж, що в усьому цьому є виною їхня плоть, тіло, а не дух.

У Святому Письмі Ноомі  і Рут представляють виключення із загального правила. На образах цих двох жінок, які виросли в різних народах, релігіях і культурах, Бог показав, як вони зуміли подолати розділяючі їх бар’єри.

Прочитайте цю біблійну Книгу, і вам відкриється краса Божого Слова.

Живучи в сучасному суспільстві, ми самі бачимо, як багато людей, які створили сім’ю, не готові до того, щоб жити разом. Крім того, через дорожнечу квартир і малу заробітну плату більшість молодят просто вимушені жити з батьками. Ось тоді найчастіше й починаються проблеми.

Люди дуже хочуть знати  своє майбутнє. „Якщо б знав, де впадеш, підстелив би соломи”, – цю приказку вигадали наші діди, які теж бажали знати, що їх чекає в майбутньому  шлюбі.

І все ж таки можна багато передбачити, знаючи психологію майбутньої сім’ї і закономірності розвитку сімейних взаємостосунків. Знаючи це, пари розумітимуть, що відбувається в їхніх сім’ях. А ті, хто лише збирається ступити на рушничок щастя, повинні готуватися до цієї події і не боятися труднощів.

Люди схильні ідеалізувати своїх партнерів і шлюбні стосунки. Кожний вступає в шлюб зі своєю МРІЄЮ про щастя і майбутнє.

Яким бачить шлюб юнак, який виріс, наприклад, у звичайній християнській сім’ї, де мама займала нормальне положення,  а батько був головою і священиком сімейства?  Саме таким, яким він бачив його в своїй родині. У юнака вже сформувалася саме така МОДЕЛЬ сім’ї, в якій він виріс і виховався.

У сім’ї дівчини, наприклад, були зовсім інші обставини: лідером була мама, а батько займав пасивну позицію. І дочка бачила, як усім в сім’ї керує мама. Звичайно ж, у дівчини склалася СВОЯ модель сім’ї.

Також буває, що мати виховує дочку одна, тому дочка підсвідомо вважаючи, що й вона одна зможе поставити дитину на ноги не цінує шлюбні стосунки.

Коли  молоді люди одружуються, у кожного з них своє бачення сімейних стосунків, яке немає нічого спільного із очікуванням другої половини. Природно, що кожен із них навіть не уявляє, що можна жити якось інакше. Це  у них закладено на рівні підсвідомості. Кожний очікує від другого виконання своїх правил поведінки, які випливають із їх власного стереотипного уявлення про шлюб.

І ось саме цей СТЕРЕОТИП розуміння шлюбу ЗАВАЖАЄ його нормальному і спокійному розвитку.

Коли один із подружжя не підкоряється стереотипу партнера, то відбувається розчарування, депресія, розрив відносин і порушення Божих Заповідей.

Які батьки можуть спокійно жити, спостерігаючи непорозуміння між молодятами? Що можна порадити дітям і як самим реагувати на їхні сварки?

Вихід один, – озбройтесь любов’ю.

А дати  оцінку  якості  своєї   любові  кожна  людина  може  на основі біблійного тексту: „Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди,  але тішиться правдою,  усе зносить,  вірить у все, сподівається всього,  усе терпить!” (1 Кор. 13:4-7).

Цей текст – це „гімн любові”,  і, читаючи його, кожний християнин може  вставити між цих рядків своє ім’я. Наприклад, Андрій довготерпить, Андрій милосердствує, Андрій не заздрить і т.п.

Потрібно пам’ятати, що любов – це християнська заповідь (спосіб життя),  а не право вибору. „І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи: „Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?” Він же промовив йому: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять” (Мтв. 22:35-40).

Христос залишає вибір за нами: дотримуватись Його настанови чи знехтувати Його заповіддю. Але якщо ми стаємо на цей шлях послуху Христу,  у нас не залишається можливості вибирати: любити чи не любити.

Сьогодні суспільство стверджує, що ми не можемо наказати собі любити людину, але саме про це говорить Христос, наказуючи любити ближнього і роблячи нас здібними до цього.

Хтось може посміхнутись: „Спробував би ти полюбити мою тещу чи свекруху!”

Справа в тому, що любов, згідно Біблії, це не тільки почуття,  а ще й дія. Мені завжди в таких випадках згадується історія, яку розповідає Бруно Ферреро в книзі «Життя, – це все що ми маємо».

Звали її Лю – „прекрасна, мов зоря”. Вона тихо проживала в маленькому рибацькому селищі на березі блакитної ріки. Аж попросив її руки найзаможніший із рибалок.

Перші роки подружнього життя молодої пари були справді щасливими. Однак їхнє щастя стало дратувати свекруху, якій вважалось, що через невістку їй нема більше місця в синівському серці. Скоса поглядали на невістку й інші члени родини, і навіть слуги. Тож свекруха, як тільки могла, почала принижувати невістку,  вигадуючи й розповідаючи про неї найбрудніші побрехеньки. Доведена до розпачу, прекрасна Лю постановила помститися й убити свекруху.

Ця жахлива думка повністю опанувала її, і молода жінка звернулася до старця, якого вважали чаклуном, і попросила у нього отрути для свекрухи.

Чарівник уважно вислухав її і дав пляшечку, наповнену рожевою рідиною, яку невістка повинна була щоденно доливати в чай своїй свекрусі. А ще старець порадив жінці кожного дня робити свекрусі приємний розслаблюючий масаж рук, шиї, плечей, щоб тим самим відвести від себе всілякі можливі підозри. Чарівник наголосив, що свекруха помиратиме поволі, впродовж шести місяців.

Шість місяців Лю терпляче підливала рожеві краплі у чай свекрусі, робила їй масаж.

Щоденний масаж  започаткував між двома жінками нові стосунки. Вони потоваришували. Свекруха зауважила, що синова дружина не лише дуже гарна,  а й мила,  ввічлива і привітна. Невістка також щоразу краще пізнавала материнське серце своєї свекрухи.

Невдовзі Лю забула про причину, яка змусила її щоденно відвідувати матір свого чоловіка. Їхні зустрічі стали милою звичкою. Сповнені взаємної  приязні і любові, вони проводили час у довгих теплих розмовах.

Одного дня свекруха безневинно промовила: „Так добре нам разом. Шкода, що буду змушена померти набагато раніше за тебе…”

Тоді невістка зірвалась на рівні ноги й чимдуж помчала до чаклуна. Впавши на коліна, вона благала його, щоб приготував їй протиотруту, розповіла, як змінилось її серце і якими теплими стали її стосунки зі свекрухою.

Чаклун посміхнувся: „Підіймись, моя прекрасна дочко. Рідина, яку дав тобі, є лише витяжкою з пелюсток троянд. Справжньою протиотрутою на отруту ненависті був той чудовий масаж. Коли ти постійно біля людини, коли розмовляєш із нею, коли дивишся в її очі, не можеш довго її ненавидіти”.

Якщо ви бажаєте жити в мирі з рідними, Бог обов’язково допоможе, тільки попросіть Його з вірою.

А головне: „Шануй свого батька та матір свою, [щоб тобі було добре і]  щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!” (Вих. 20:12).

Три прояви пошани до батьків:

– До повноліття – „батьки дані дітям замість Бога” – благоговійний послух у всьому.

– В роки зрілості – прийняття як найближчих порадників і друзів сім’ї, але без права управління.

– В роки зрілості, коли батьки старенькі:  турбота і повне забезпечення.

Батьки молодої пари повинні усвідомлювати і сприяти Божій постанові: „Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, – і стануть вони [двоє] одним тілом” (Бут. 2:24).

Батьки повинні бути добрими друзями і порадниками: „І сказала Ноомі до двох своїх невісток: „Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною. Нехай Господь дасть вам, і ви знайдете відпочинок кожна в домі свого мужа!” І вона поцілувала їх, а вони підняли свій голос та плакали… І підняли вони голос свій, і заплакали ще. І поцілувала Орпа свою свекруху, а Рут пригорнулася до неї” (Рут 1:8-9; 14).

Батьки повинні постійно молитися за дітей: „А сини його ходили один до одного, і справляли гостину в домі того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сестер, щоб їсти та пити із ними. І бувало, як миналося коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він рано вранці, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: „Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму”. Так робив Йов по всі дні” (Йова 1:4-5).

Один мудрий чоловік сказав: „У молодості я був  революціонером,  і всі мої молитви до Бога звучали приблизно так: „Господи, дай мені сили, щоб змінити світ!”

Коли я сягнув зрілого віку і зрозумів, що ось минула вже половина мого життя,  а я так нічого й не досяг, то змінив свою молитву: „Господи, допоможи змінити тих, що мене оточують, – просив я. – Мою дружину, моїх приятелів – і буду задоволений”.

Та зараз, коли я вже старий і мої дні добігають кінця, починаю розуміти,  який я був раніше. Тепер моєю молитвою є прохання: „Господи, допоможи мені змінити себе самого!”

Якби я так молився ще з молодих літ, то не змарнував би свого життя”.

Якби кожний думав про те, щоб змінити самого себе, цілий світ став би кращим. Друже, зупинись, вернись назад і перечитай попереднє речення. Замислись над тим, що Бог хоче сказати тобі особисто. Це змінить твоє життя, а цього диявол найбільше боїться.

Молімось постійно: „Господи, допоможи мені змінити себе самого!” – і світ навколо вас зміниться. Зміняться і свекрухи,  і тещі.

Андрій Білик

«Роздуми про духовне життя» (Книга 1)

Видавництво «Навчальна книга – Богдан» 2001р.

15 травня – Міжнародний День сім᾽ї

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

БЕРЕЖІМО СІМЮ

Якось до психолога прийшла жінка, переповнена ненависті до свого чоловіка. Вона постійно йому говорила, що любить, а чоловік не вірив. За це жінка схотіла не тільки розлучитись з ним, а й завдати йому якомога більше болю. Психолог порадив, щоб вона пішла додому і поводилася так, начебто ще сильніше кохає його. Вона повинна була не тільки говорити йому, як багато він значить для неї, але й проявляти цю любов у щоденному житті: щоб у квартирі було завжди затишно й чисто, щоб не бурчала, а посміхалась. Після того, як жінка переконає його у своєму незмінному коханні, вона має повідомити його про розлучення. Це безсумнівно завдасть йому нестерпного болю й тоді він зрозуміє що втратив.

Мстиво зблиснувши очима, жінка вийшла, щоб точно здійснити запропонований план. Протягом кількох місяців вона, як ніколи раніше, виявляла до чоловіка любов, турботу й повагу. Потім у домовлений час вона прийшла до психолога, щоб розповісти про результати досліду. «Яке розлучення?! – вигукнула вона у відповідь на запитання психолога. – У мене чудовий, люблячий, дбайливий чоловік, і я зрозуміла що справді кохаю його».

Існує безліч можливостей виявляти нашу любов до членів сім’ї. Іноді навіть незначні деталі і вчинки можуть стати дуже переконливими посланнями любові: допомогти дружині зняти пальто, помити посуд, подарувати квітку, допомогти в хатній роботі… Любов насамперед не тільки думає про інших, але й діє відповідно до того, що думає.

Соціологи стверджують, що в минулому році співвідношення кількості укладених шлюбів до кількості розірваних було таким: у Рівненській, Волинській та Львівській областях, на кожні 3 шлюби припадало одне розлучення, у Тернопільській та Івано-Франківській областях – на кожні 2,5 шлюби одне розлучення.

У решті регіонів одне розлучення припадало в середньому на кожні 2 шлюби, а ще 10-12% пар називають себе подружніми, але не узаконюють своїх стосунків. Цікаво, що керівники Церков вважають усі ці дані заниженими.

Водночас соціологи зауважують, що майже 50 відсотків шлюбів, зареєстрованих на території України, розпадаються. За їхніми словами, найчастіше причиною розлучень стає відсутність взаєморозуміння з партнером, а у кожному п’ятому випадку шлюб розпадається через проблеми із алкоголем.

Отже, згідно із статистичними даними, спостерігається два основних типи сімей, які подають на розлучення: пари, які прожили у шлюбі до трьох років, і пари, які прожили у шлюбі понад 15 років.

Кожного разу, коли мова заходить про сім’ю, ми одразу думаємо про щасливу сім’ю, щасливий шлюб. Взагалі, кожна людина, яка прийняла рішення створити сім’ю, впевнена в тому, що після створення шлюбу, чи народження дитини її життя буде щасливим. Але проходить час, в багатьох сім’ях виникають проблеми і подружжя бачить, що сім’я, це не просто співіснування чоловіка і жінки, а складна наука, яку потрібно вивчати все життя. Іноді створивши шлюб люди наївно вважають, що раз вони кохають одне одного, то це найголовніше, а всі проблеми пізніше будуть вирішуватись самі по собі.

Сьогодні в кожному книжковому магазині є багато літератури, яка навчає, як ви можете знайти ідеальну половинку, або як вийти з конфліктної ситуації. Тепер усі церкви, усі релігійні течії, перед тим, як звершити вінчання, консультують молоді пари. Але й сьогодні лукавий ворог як ніколи вміло руйнує те, що з’єднує Сам Творець,  – руйнує сім’ю.

Доведено, що лиш ті шлюби вважаються міцними і щасливими, які застосовують біблійні принципи і знання дані Господом через Його Слово в своєму повсякденному житті. Отже ті, хто стараються жити згідно Світла, яке відкриває їм Бог, вважають себе щасливим подружжям.

Принципи, що викладені в Писанні, діють в наш час так само ефективно, як і тисячі років тому, коли вони писались. Люди ніколи не зможуть знайти кращу чи підходящу модель, ніж та, що встановлена самим Богом.

Кожна сім’я оточена священним колом, яке потрібно оберігати від втручання інших людей. Чоловік і дружина повинні бути один для одного всім. Нехай дружина й чоловік не мають якихось секретів один від одного і водночас не діляться своїми таємницями з іншими людьми. Серце дружини – своєрідна могила, в якій поховані всі вади її чоловіка, це саме стосується і чоловіка. Ніколи жодна зі сторін не повинна дозволяти собі жартів, які могли б зачепити почуття іншого. Як чоловік, так і дружина не повинні ані жартома, ані заради забави скаржитись один на одного перед сторонніми людьми; часті повторення нерозумного і, на перший погляд, невинного глузування, принесе для обох неприємності, а інколи відчуженість…

Сімейне коло – це священне місце, символ небес, дзеркал, у якому слід бачити своє відображення. Ми можемо мати друзів і знайомих, проте, вони не повинні втручатися у наше сімейне життя. Подружжя має бути переконаним у тому, що воно цілком належать одне одному; це переконання приносить свободу, спокій і довір’я.

Сім’я – це божественне запровадження. Задум Божий полягає в тому, аби сімейне коло – батько, мати і діти – існували в цьому світі як непорушний зв’язок.

Якось на сходовій клітинці чоловік і дружина мучились з тяжким комодом. Це побачив брат дружини.

– Я вам допоможу, – сказав. І вхопився за другий бік комоду.

За кілька хвилин ніхто уже не мав сили зрушити комод навіть на сантиметр, отож усі троє зупинилися відпочити на якусь хвилину.

– Але ж важко було піднімати цей комод! – вимовив шваґер.

Чоловік із дружиною вибухнули сміхом:

– Та ж ми хотіли знести його у підвал!

Ця історія навчає, що перш ніж щось починати робити, люди  повинні це обговорювати.

Зробити сім’ю щасливою – завдання не лише матері. Батько також має важливе поле діяльності. Чоловік – сполучна ланка у сімейних стосунках; своєю силою, щирою й відданою любов’ю він з’єднує в одне ціле членів сім’ї, матір і дітей, утворюючи міцний союз.

Визначення «сполучна ланка сім’ї», яке дається чоловікові, якнайповніше розкриває суть справи… Чоловік і батько є головою сім’ї. Дружина очікує від нього любові, розуміння і допомоги у вихованні дітей, і це цілком закономірно. Діти належать йому так само, як і їй, і він також зацікавлений у їхньому добробуті. Діти звертаються до батька за підтримкою і керівництвом; він повинен мати правильне уявлення про життя і знати, який вплив та яке спілкування буде корисним для його сім’ї; але понад усе він має керуватися любов’ю, страхом Божим і вченням Його Слова, що спрямувати своїх дітей на правдиву дорогу…

Батько повинен зробити свій внесок у щастя сім’ї. Якими б не були його справи і турботи, вони не повинні затьмарювати щастя сім’ї; стараймось приходити до дому з усмішкою і приємним словами.

Взагалі, жінки з багаторічним сімейним досвідом, кажуть, що найбільше в сімейному житті вони бояться  формалізму. Це коли чоловік залицяється, догоджає, упадає за своєю майбутньою дружиною, розмовляє з нею, як з принцесою, а після вінчання від такого відношення не залишається й сліду. До весілля він проводив з нею час, вони гуляли, тримались за руки, він завжди відкривав перед нею двері, часто їй телефонував, писав романтичні записки, дарував квіти, пропонував прогулянки в парку. Він був для неї принцем на білому коні, а поруч з ним вона відчувала себе царівною. Але ось пройшло весілля, пройшов медовий місяць, і разом з ним відлетіла уся романтика. Чоловік більше не вважає за потрібне дарувати дружині квіти, ласку й ніжність, вона розчаровується і вважає себе обманутою. В її розумі не перестають звучати питання: «Де ж той принц, який   мене так кохав? Невже це було грою і притворством?»

В Біблії є один досить цікавий текст, в якому говориться: «Чоловіки, – так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви. Нарешті ж, будьте всі однодумні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі. Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення. Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика від лихого та уста свої від говорення підступу. Ухиляйся від злого та добре чини, шукай миру й женися за ним!» (1Петра 3:7-11).

Після вінчання багато чоловіків, навіть самі того не помічаючи, стають нечуйними і неуважними до своїх дружин. Можливо причина в тому, що чоловік дуже стомлюється на роботі, його думки починають займати інші турботи, або він намагається вирішити фінансові проблеми, але ж дружина все одно має потребу в любові й увазі. Вона вийшла за нього заміж, тому що хотіла стати частиною його життя. Їй хочеться, щоб і після весілля чоловік відносився до неї ніжно й турботливо.

Апостол Петро звертаючись до чоловіків, писав, щоб ми «жили з дружинами за розумом». Якщо перекласти з грецької мови дослівно, то в оригіналі написано «жити в одному домі, жити в одному будинку». Але це більше, ніж жити в одному будинку. Є багато сімей, в яких чоловік і дружина живуть разом, разом сідають за стіл їсти, разом сплять, але відчувають себе один одному чужими. Вони як два кораблі, шляхи яких іноді випадково пересікаються. Подружжя живе в одному домі, але в кожного своє життя.

Апостол  Петро закликає нас чоловіків ділити своє життя з дружинами. Звичайно, що після напруженого робочого дня хочеться тиші і спокою. Іноді хочеться почитати щось цікаве, або просто розслабитись перед телевізором і зовсім не тягне спілкуватись з дружиною і приділяти їй увагу. Але всім нам чоловікам просто необхідно навчитись ділити своє життя з дружинами. Апостол говорить, що чоловіки повинні «жити із дружинами за розумом», а це означає, що ми повинні знати, що подобається нашим дружинам, а що їх дратує. Але про це ми можемо дізнатись лише під час спілкування з дружиною. Бог також може відкрити нам це через дослідження Біблії, відвідування семінарів і читання книг про християнську сім’ю. А ми, якщо хочемо, щоб наша сім’я була щасливою, повинні застосовувати отримані знання на практиці.

Одна подружня пара врочисто святкувала тридцятиліття одруження.

Хтось, як це водиться, спитав дружину: «У чому полягає твоя таємниця?»

Вона з посмішкою відповіла: «У день шлюбу я постановила скласти список десяти вад свого чоловіка, які могла би йому вибачити. Вирішила, що з лише десятьма зможу спокійно жити».

Коли її спитали, які ж то вади опинилися у тому списку, жінка відказала: «А я так його й не написала, тому, що кожного разу, коли мій чоловік робить щось, що мене дратує, – кажу собі: «На щастя, це один із пунктів того списку!»

Так само й чоловік повинен вміти пробачати вади характеру коханої.

Якщо ви твердо вирішили зробити свою сім’ю щасливою, то почати зміни можна з того, що чоловік щовечора почне цікавитись як пройшов день у його половинки. А коли вона розповість вам як пройшов її день, розкажіть як пройшов ваш. Їй цікаво буде дізнатись чим ви займались, з ким спілкувались, про що питали і що вам відповідали, – взагалі усі найменші дрібниці вашого дня.

Недобре, коли чоловік проводить усі вечори і вихідні з друзями. Звичайно, це не означає, що він взагалі не може спілкуватись з друзями. Але якщо весь вільний час він проводить лише з ними, цим він показує, що вони для нього більш важливіші, ніж дружина. Якщо кохана буде впевнена, що вона для вас – найголовніша, найважливіша людина і ви її цінуєте, вона завжди вам допоможе і підтримає. Найважливішим в сім’ї є взаємовідносини, тому їм потрібно приділяти найбільше уваги.

Тому чоловік має відкрити коханій серце, відноситись до неї як до найкращого друга і завжди старатись показувати їй, що важливішої за неї в нього немає нікого. Так навчає Творець і якщо ми зробимо перший крок, то мир спокій і щастя запанують в нашій сім’ї, родині і державі.

Пара, що збиралася вступити у шлюб, запитала у священика:

  • Що нам робити, аби наше кохання тривало завжди?

З неба почувся голос:

– Разом любіть інших.

Ось чому кохані повинні вміти не тільки дивитись один одному в очі, але й в одному напрямку.

Андрій БІЛИК

Керівник відділу сім᾽ї.

Новини по дням

Липень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист