Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

Архів автора

ДОБРОЧИННА ЖІНКА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Слова „жінка” або „жінки” згадуються в Біблії біля чотирьохсот раз. Ісус Христос серед жінок взагалі не мав ворогів, і саме жінці Він уперше відкрив істину про Царство Боже.

Ізраїльтянам було заборонено жадати жінку ближнього: „…не жадай жони ближнього свого…” (Вих.20:14). А прочитавши Книгу Приповістей Соломонових, навіть сучасний поет навряд чи зможе щось додати до надзвичайної краси біблійного портрету доброчинної жінки. Кожній окремій фразі можна присвятити цілу книгу.

Узагальнюючи найблагородніші риси дружини і матері, цей опис можна вважати найдосконалішим у всій літературі, що змальовує ідеальну жінку.

Її чистота, благочестя, скромність, її працелюбність, турботливість, любов до чоловіка і дітей блискуче зображені в 22-ох біблійних віршах. Але найяскравіше з усіх її чеснот сяє побожність. Саме побожність   наповнює її життя змістом.

В останньому розділі Приповістей Соломона привертають увагу слова віруючої матері до свого сина. Це такий величний і важливий уривок, що його необхідно процитувати повністю:

«Хто знайде метку жінку, – вона цінніша за перли!

Їй повністю довіряє серце її чоловіка, і в багатій здобичі немає потреби.

Всі дні свого життя вона чинить йому добро, а не зло.

Вона шукає вовну та льон – і радо працює своїми руками.

Вона – наче кораблі купця, який торгує, здалека привозить свій хліб.

Встає вдосвіта, дає домашнім снідати і роботу служницям.

Оглянувши поле, купує його та плодами своїх руками засаджує виноградник.

Міцно підперезує свій стан, наділяє силою своєї руки.

Вона відчула, що в неї хороший прибуток, тож і в ночі її світильник не гасне.

Свої руки вона протягає до прядки, її пальці тримають веретено.

Свою долоню вона відкриває для убогого, – руки свої простягає злиденному.

І коли випаде сніг, вона не боїться за свій дім, бо вся її сімя одягнена в кармазин.

Вона зробила собі покривала, – вісон і кармазин – одяг її.

Її чоловік відомий при брамах, коли засідає зі старійшинами краю.

Вона виробляє і продає тканину, постачає купцеві пояси.

Уста свої вона відкриває з мудрістю, – люб’язне повчання в неї на язику.

Сила і велич – її одяг, вона усміхається до прийдешнього дня.

Вона наглядає за стежками свого дому, і дармового хліба вона не їсть.

Її діти встають і називають її щасливою, і її чоловік також хвалить її:

Багато дочок здійснюють великі справи, але ти перевершила їх усіх!

Привабливість – омана, краса – примарна, а жінка, яка має страх перед ГОСПОДОМ, – така гідна хвали.

Дайте їй з плодів її рук, і хай її вчинки вихваляють її при брамах! (Прип. 31:10-31).

В цьому тексті надзвичайно важливим є кожний вірш.

В українському перекладі Біблії п’ять з двадцяти двох віршів починаються зі слова „вона”, що підкреслює високий зміст духовного образу жінки. Цікаво, що давньоєврейською мовою початкові літери цих двадцяти двох віршів створюють щось на зразок акровірша, а точніше, древньоєврейської абетки, яку називають „абеткою ідеальної жінки”.

Відомий англійський коментатор Біблії Меттю Генрі (1662-1714) порівнює цей біблійний портрет з дзеркалом, в яке може подивитись кожна жінка, щоб переконатися, чи відповідає вона ідеалу жінки.

Багато віршів з Книги Приповістей Соломона написані у вигляді повчань, які батьки дають своєму сину, намагаючись настановити його в життєвій мудрості. Вісімнадцять разів повторюються слова „сину мій”. Постійно зустрічаються такі фрази, як: „Сину мій, якщо приймеш слова мої ти”; „Мій сину, прислухайся до моїх слів” ; „Мій сину, на мудрість мою уважай, нахили своє вухо до мого розуму”; „Страх Господній – початок премудрості, а пізнання Святого – це розум”.

У Новому Завіті також є чимало рядків, присвячених жінці: „Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою…” (1 Кор.7:2). У біблійні часи дружина мала право вийти заміж вдруге лише після смерті чоловіка: „Дружина законом прив’язана, поки живе чоловік її: коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж за кого захоче, аби тільки в Господі” (1 Кор. 7:39).

Сьомий розділ першого Послання апостола Павла до коринтян присвячений взаєминам чоловіка і дружини. Йдеться про це також у його Посланні до ефесян (5:21-33).

Біблія так докладно розглядає подружні взаємини, щоб чоловік міг усвідомити, що роль жінки в суспільстві не пасивна і що Бог доручив їй провідну роль в долі людства в народженні і вихованні майбутніх громадян; тож вона має свою частку в Його творчості. Біблія звертає особливу увагу чоловіка на те, наскільки безрадісним було б його життя, якщо б йому не була дарована жінка – утіха, дружина і помічниця в усіх його справах.

Сучасний чоловік інколи переоцінює свою роль у сім’ї, виявляючи зверхність над жінкою, але ж Бог чітко вказує на рівність між чоловіком та жінкою: „Чоловіки, – так само живіть разом із дружинами … виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємці благодаті життя…” – говориться у Новому Завіті.

Віктор Гюго в книзі „Відкинуті” пише: «Найвище щастя в житті – це впевненість в тому, що вас люблять, люблять заради вас самих. Душа шукає другу душу і знаходить її. І ця знайдена і випробувана душа – жінка». Волт Вірмен стверджує, що «чоловік великий на землі і в віках, але кожна йота його величі походить від жінки».

Розповідають історію про чоловіка, який, бажаючи відзначити чергову річницю шлюбу, попросив редакцію журналу, який читала його дружина, надрукувати послання до неї. Ось воно: «Дуже дякую тобі, моя мила, за те, що я почуваюся нині щасливим чоловіком і батьком. Дякую за те, що завжди і скрізь я відчуваю себе твоїм єдиним чоловіком на світі. Дякую тобі за те, що ти поважаєш і цінуєш мене. Дякую за те, що дивишся на мене з любов’ю, коли ми серед людей. Дякую за твої „люблю тебе”, сказані тоді, коли найменше сподіваюся на них. Дякую за ці чудові роки любові. Дякую Богові за те, що ти є!»

Я також дякую Богові, що, давши мені саме таку жінку, Він створив нашу сім’ю.

Андрій БІЛИК

(«Роздуми про духовне життя». Книга 2. Тернопіль. Навчальна книга – Богдан. 2012).

1 вересня – ДЕНЬ ЗНАНЬ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 4

Кожна людина звикла вимірювати своє життя певними етапами чи періодами. А ось сім’ї, в яких є діти шкільного віку ще рахують час від вересня – до вересня. Для дітей – це великий стимул; вони відчувають, як ростуть. А для батьків – це велике занепокоєння, переживання. Батьки, приводячи дитину в школу, хочуть дати їй найкращу освіту, найкращих вчителів, записують до найрізноманітніших гуртків, наймають репетиторів. Вони бажають своїй дитині щасливого життя. Однак згодом шкільне життя для дітей чомусь перестає бути щасливим.

Які труднощі можуть чекати дитину в школі? А труднощі в різних дітей можуть бути зовсім різними!

Послухаємо, що на цю тему говорять науковці.

1.Небажання вчитися! Це може бути викликане різними причинами, але найчастіше – неготовність дитини до школи. Ми іноді формально оцінюємо: вміє читати, рахувати до десяти, вивчила напам’ять віршик, отже дитина готова до школи.

Психологи ж визначають небажання вчитися неготовністю до школи, тобто недостатньо мотивації (недогрався). Більшість дітей готові до школи десь в сім років, деякі – в вісім, а деякі і в п’ять. (Державний підхід – «шестирічки», тому 1-й клас для дітей складний, стресовий).

Чому ж в середніх і старших класах діти не дуже хочуть вчитися?

Психологи поділяють дітей на три групи:

А. «Здібний, але лінивий».

Ці діти націлені на пізнання, на отримання нової інформації – і отримують її з задоволенням. Це, швидше всього, вроджена риса.

Така дитина відправляється в школу, сподіваючись найти там невичерпне джерело інформації. І часто буває розчарованою. Виявляється, що школа – сумне місце, де потрібно робити багато чого нецікавого й неприємного (каліграфічно писати, повторювати і закріплювати пройдений матеріал; терпляче слухати відповіді інших дітей). Часто ці діти, не дивлячись на гарні розумові здібності, вчаться посередньо, або навіть можуть потрапити до числа невстигаючих. А спрагу нового вони поповнюють в інших місцях – читання, комп’ютер, різноманітні гуртки.

Б. Соціально орієнтований учень. Це зовсім інша група дітей. Якщо першого учня цікавить зміст навчання і мало цікавлять оцінки, то ці діти працюють на оцінки та похвалу. Вони йдуть до школи, щоб бути гарними учнями. Незалежно від рівня інтелекту, вони успішно справляються з програмою, все виконують і нічого не пропускають.

В молодших класах – це благополучна категорія дітей, батьки на яких не скаржаться. Однак настає час, коли схвалення батьків і вчителів перестає бути пріоритетним. На перший план виходить схвалення однолітків. А в них можуть бути зовсім інші цінності, якості. З практики знаю, що може бути цілий клас, в якому діти не налаштовані на навчання, тому того, хто ще тягнеться до науки, зацьковують. Краще забрати дитину з такого середовища, привести туди, де колектив налаштований на науку.

Обидві описані групи дітей не можна назвати лінивими. Вони багато і з задоволенням працюють, але не роблять те, що ми від них вимагаємо.

В. Діти, до яких визначення «лінивий», підходить якнайкраще. Це діти, яким нічого непотрібно. Вроджена чи набута ця риса, важко сказати. Можливо, і одне, і друге. Рушійною силою розвитку дитини стає потреба в нових враженнях. Така ситуація виникає, коли дитиною надмірно опікуються і обмежують її ініціативу. Дитина з сильною волею бунтує, а смирніша звикає, стає пасивною, вчиться отримувати задоволення від своєї безпечності, спокою і комфорту. Вона вибирає заняття, яке не вимагає зусиль, але не пов’язане з ризиком. Це дуже «зручна» дитина, яка цілком задовольняє дорослих. До цього призводить так зване «тепличне виховання». Крім того, якщо дитина всім забезпечена, отримує все раніше, ніж встигла захотіти, то вона не тільки не здатна добитись чогось, а навіть не відчула сильного прагнення. До уроків у цієї дитини немає ніякої мотивації. Хіба що залишається робити з такою дитиною уроки від 1 – до 11 класів, або наймати репетитора.

Як боротись з лінивством?

Насамперед не треба боротись із ним за допомогою паска, позбавленням прогулянок й іншими каральними методами. «Читати нотації» також нема змісту, бо небажання робити уроки переросте у відразу до школи, до праці, а також особисто до вас.

«На метод пряника» є різні думки. І пряники також можуть бути різними.

Для деяких дітей найкраща нагорода – «зробив – вільний».

Щодо спільного виконання домашніх завдань, то це ще можливо у 1-му класі, а далі роль батьків повинна зводитись до перевірки і допомоги у випадку труднощів. Отже, кожен з нас, батьків, може сам визначити до якої групи віднести своїх дітей і знати, що вимагати, який підхід здійснювати, щоб допомогти їм.

Наші діти навчаються в складний час, коли в них немає мотивації! Вони часто запитують:

  • Для чого мені вчитися?
  • Тільки для того, щоб вчитися в університеті?
  • Чи це дає мені гарантію на хороший заробіток?
  • Чи не краще влаштовуються ті, чиї батьки фінансово спроможніші допомогти, хоча діти гірше вчилися?

Щоб бути добрим християнином, не обов’язково вчитись на «відмінно». Знання просто дають можливість вибрати професію і досягнути певних успіхів у

кар’єрі.  Адже в Старому і Новому Завітах Бог ніде не закликає досконало вивчати всі науки. Він говорить: «І покладете ви ці слова Мої на свої серця та на свої душі, і прив’яжете їх на знака на руці своїй, і вони будуть пов’язкою між вашими очима. І будете навчати про них синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лежатимеш, і коли вставатимеш. І ти понаписуєш їх на бічних одвірках дому свого і на брамах своїх, щоб дні ваші та дні синів ваших на землі, яку Господь присягнув був батькам вашим дати їм, були такі довгі, як дні неба над землею». (Пов.Закону 11:18-21); «А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Ефесян 6:4). Пам’ятаймо, що головне для батьків, – це показати дітям люблячого й чудового Бога, навчити їх жити з Господом, а все інше – другорядне. Однак прагнення дати дитині якусь освіту не повинно ставати другорядним. Отже: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Матвія 6:33).

Істинна освіта має починатися не в школі, а – сім’ї. Саме батьки є першими педагогами, які закладають основи істинної освіти у свідомість дитини. Без цих уроків дитина не виживе серед спокус шкільного світу.

В усьому, що стосується благополуччя дитини, батькам і вчителям потрібно прагнути до співпраці. Нехай вони довіряться Богу, попросивши в Нього допомоги для підтримки один одного.

Підкріпляючими є слова з Біблії, які записані в 127-у Псалмі першим і другим віршем: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває! Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму!»

У цьому тексті є слово, яке повторюється три рази: «даремно». Біблія тут не говорить, що Бог буде менше допомагати, чи Він не буде керувати, радити, чи підтримувати тощо. Але якщо людина не будує свій будинок так, як каже Господь, якщо Господь не є будівником, то все, що не робить людина, як говорить Біблія, – даремно.

Ми повинні якнайчастіше звертатись за  допомогою до Бога не тільки в будівництві, але й в усіх справах, зокрема й у вихованні дітей. Надаремно працюють мама з татом, якщо вони не довіряють Йому своїх дітей.

Сучасна система освіти (як і все на цій грішній землі) не є досконалою: багато різноманітних уроків (серед них і нецікавих); на кожному уроці вчителі задають багато домашніх завдань, наче їхній урок є єдиним; підручники складні і не завжди зрозумілі.

Як в такій ситуації вчитись дитині? Щоб мати гарні оцінки, деякі діти ставлять собі за мету виконати всі завдання, зробити все якнайкраще. Часто цим вони підривають своє здоров’я; переживають стрес, якщо чогось не встигли.

Не виконувати завдання і берегти своє здоров’я? Але Бог сказав: «Шість днів працюй…» Навчання – це свого роду підготовка до дорослого життя.

Завдяки самодисципліні й само організованості можна уникнути зайвого стресу. Якщо дитина систематично готується до уроків, починаючи з неділі; коли вчиться вдома і на уроці, то може уникнути зайвого стресу.

А ще вчителі особливо довіряють і допомагають учню, який старанний, доброзичливий, працьовитий і на уроці не бачить в учителеві свого опонента, а – партнера. Така дитина завжди здобуде прихильність у вчителя. Взірцем для наших дітей є приклад Божого служителя Даниїла, який завжди старанно виконував свої обов’язки і тому здобув прихильність та довіру царя. Даниїл «був вірний і жодна помилка чи вада не була знайдена на нього» (Дан. 6:5).

Дуже часто батьки бажають дати своїм дітям якнайбільше, тому завантажують їх післяурочний час музичною, художньою школами, спортивними секціями тощо. Для одних дітей – це користь; вони мають, де витрачати свою енергію, для інших – зайве навантаження, стрес. Такий активний спосіб життя веде до перевтоми, а це послаблює імунну систему.

Заради гідних цілей варто наполегливо працювати. Але хоч би яким ти був сильним, за день всього не встигнеш. Тому Біблія радить: «Ваша лагідність хай буде відома всім людям» (Филипян 4:5). Лагідність – це здатність керуватися у своїх ділах, поглядах і думках здоровим глуздом. Тобто, вмійте відмовитись від менш важливих справ.

  1. Які ще труднощі очікують наших дітей в школі?

Школа – це спілкування нашої дитини-християнина зі світом, і в цьому криється велика небезпека. Щоб нічого поганого не трапилося, потрібно мати чіткий план роботи, що зробить дитину несприятливою до згубного зовнішнього впливу.

   Першу пораду можна сформулювати дуже просто, вона може звучати приблизно так: «Найбільше надійся не на школу чи вчителів, а на Бога».

Іноді, віддавши дітей до школи, батьки вважають, що вчителі й вихователі навчатимуть їхніх дітей, як потрібно жити. А ось який закон передав Бог ізраїльському народу в пустелі, коли той вийшов з Єгипетської землі. Бог сказав: «І слухай, Ізраїлю, і пильнуй виконувати це, щоб було добре тобі, і щоб ви сильно розмножились, як прирік був Господь, Бог батьків твоїх, дати Край, що тече молоком та медом. Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх» (Повт.Зак.6:3-9).

Щоб передати дітям цю небесну науку батьки самі повинні старатись жити таким життям. Один християнський письменник сказав: «Як би ви не вчили дітей, вони все одно виростуть такими, як їхні батьки». Діти більше навчаються не на словах, а на нашій поведінці, жестах, тоні голосу і ставленні до інших людей. Діти все це фіксують на підсвідомому рівні, а потім відображають в своїх словах і вчинках.

Коли Наполеона Бонапарта запитали, як, на його думку, можна відвернути розпущеність серед молоді, він відповів: «Це треба починати за 21 рік до народження дитини, навчаючи її бабусю того, як навчити її дочку бути справжньою мамою».

Навіть Зиґмунд Фрейд визнавав, що батько і мати – це перші прообрази           Бога для дитини. Уявляєте, яка відповідальність! Батьки – найголовніші вчителі для дитини. Саме вони відповідають за те, що відбувається з їхніми чадами. Дитина не чекає першого дня школи, щоб йти навчатися: вона починає вчитися з першого дня свого приходу в світ. Саме батьки є першими педагогами, котрі закладають основу істинної освіти у свідомість дитини. Без цих уроків дитина не виживе серед спокус шкільного світу. Оберігаючи дітей від світського впливу, виховуйте їх в атмосфері цінностей християнського способу життя. Якщо дитина, скільки себе пам’ятає, бачить, що тато й мама завжди моляться перед їдою і допомагають їй висловити вдячність Ісусові за їжу, молитва стане частиною міцного фундаменту духовного життя цієї дитини і матиме велике значення в майбутньому.

Повернімося до тексту (Повт. Зак. 6:7):  «І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш». Цей вірш починається  словами «пильно навчиш». В оригіналі ці слова звучать приблизно так: «На мармуровій дошці роби насічки, які залишаться там назавжди». Тобто, говори, залишай в житті свій слід, «внушай» своїм прикладом!

Ми часто думаємо, що навчати – це посадити дитину, заставити слухати батьківські настанови, послушно киваючи головою, і тоді дитина буде «золотою». Це зовсім не так! Не читайте дітям нотацій! Цим потрібно жити. Слово «навчай» має на увазі робити це не один раз, як на мармуровій дошці, а вчити постійно.

Ось в сьомому вірші Біблія і навчає, як потрібно це робити: «як сидітимеш удома» – тобто, коли відпочиваєш. Діти спостерігають за нами, навіть коли ми стомлені після роботи приходимо додому. Все під контролем дитячих очей.

Однак не забуваймо, що кожна дитина особлива. І батькам ніколи не потрібно порівнювати свою дитину з іншими. Порівняння викликає заздрість, невгамовне бажання бути подібним або кращим, воно розпалює образи й конфлікти.

Наприклад, мама каже своєму сину: «Ти подивись, як твій друг це робить, а ти так не можеш!», або: «Подивись, яка в нього гарна іграшка. Будеш послушний – я тобі також куплю!» В дитини від таких слів закладається поняття, що вона чимось гірша від інших. Однак Господь говорить кожному з нас: «Ти – особливий. Я створив тебе за образом і подобою Своєю. Такого, як ти, більше нема!»

І якщо ми знаємо, що Бог – наш Творець, Він нас любить і приймає такими, які є, то не потрібно порівнювати себе з кимсь іншим. Апостол Павло запевняв, що для нього важливішою була думка Христа, а не те, що про нього думали інші люди. Псалмист Давид говорив: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!» (Псал. 139:14).

Кожен з нас – творіння Боже. Скажіть своїй дитині, що вона особлива, що їй не обов’язково мати дорогий одяг, чи мобільний телефон, який викликає в усіх захоплення. Від цього вона не стане ліпшою. Дитина стане кращою, якщо буде знати, що Бог любить її. Господь навчає нас не порівнювати себе з іншими людьми, тому що Він для нас – Єдиний Приклад.

Друга порада: пам’ятай про найбільшу потребу кожної дитини.

Одні батьки вважають, що найбільшою потребою дитини є те, щоб влаштувати її у престижний вищий навчальний заклад. Інші – вдало одружити.

А що говорить Біблія? В чому найбільша потреба не тільки кожної дитини, але й дорослого?

Кожна людина успадкувала від Адама гріховну, егоїстичну тілесну природу. «В гріху зачала мене мати моя» (Пс.51:7). Це означає, що дитина найчастіше буває найбільшим в світі егоїстом.

А Христос сказав Никодиму: «Поправді, поправді кажу Я тобі: «Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» (Йоан. 3:3).

Це означає, що кожна дитина має потребу в новому серці. Якщо батьки вважають, що їхня дитина досконала, тоді вони не бачать потреби в новому серці, тобто в спілкуванні з Богом.

Нам варто сконцентрувати свою увагу на тому, що кожному батькові й матері потрібно повністю перебувати під впливом Святого Духа. Секрет успіху в усіх питаннях полягає в тому, щоби поєднати Його силу з нашими зусиллями. Ми повинні перебувати у цьому союзі, а Він завжди готовий дарувати Свою силу, якщо тільки ми будемо просити про це з вірою!

Третя порада або батьківська заповідь: – не критикуйте вчителів чи священиків в присутності дітей.

Кожен з нас може сказати: «А чому?» Адже не секрет, що є вчителі, які просто не відповідають цьому високому покликанню. То чому ж ми в присутності дитини не можемо говорити правду, а вимушені мовчати, якщо вчителі в школі не викликають довіри? Що поганого, якщо дитина буде знати про це?

Справа в тому, що ми живемо в світі, в якому існують певні авторитети. І якщо з дитинства знищити повагу до будь-якого авторитету (батьківського, вчительського чи Божого служителя), то підліток виросте без будь-яких авторитетів, або гірше – він сам для себе стане авторитетом. Батьки покликані бути представниками Бога в дитячому віці, щоб дитина вчилася будувати взаємовідносини спочатку з батьками й ближніми, а потім, коли виросте, ці взаємини поваги перенесла на Христа. Якщо вона навчена поважати батька і матір з дитинства, то потім зможе поважати і Господа.

Батьки, які так виховують своїх дітей, напевно, не опиняться серед тих, хто критикує вчителя. Вони зрозуміють, що вимоги школи в інтересах їхніх дітей.

Багато батьків, чиї діти зіпсовані домашнім впливом, ставлять вчителя перед важким завданням – виправити помилки їхнього виховання і своїми критичними зауваженнями роблять це завдання майже неможливим.

Якщо виникає зауваження щодо роботи вчителя, це потрібно робити тактовно, до того ж сказати вчителю особисто. В крайньому випадку, нехай це вирішує той, хто відповідає за репутацію школи. Нічого не потрібно робити чи говорити на шкоду вчителеві, щоб знизити повагу дітей до нього.

Батьки, які добре знають своїх дітей, можуть розповісти вчителю про особливості їхнього характеру, що допоможе налагодити йому контакт з дітьми. Нажаль, багато батьків не розуміють цього і виявляють мало зацікавленості як до особи вчителя, так і до співпраці з ним.

Четверта порада: ставтесь до дітей, як до дорослих, але не вимагайте від них бути дорослими.

Знайома фраза, коли батьки говорять дитині: «Тобі вже 10 років! А як ти себе поводиш?! Ти повинен бути дорослою людиною!»

Буває інакше, коли батьки ставляться до підлітка як до маленької дитини, роблячи його інфантильним. Шукайте «золоту середину» у ваших взаємовідносинах. Ставтесь  до дітей, як до дорослих, тоді вони також будуть відчувати себе дорослими. Підліток буде поводити себе, як дитина, якщо ви не будете звертатись до нього, як до дорослого. Сьогодні багато дорослих поводять себе, як діти, через те, що їх неправильно виховували в юності…

Дайте дитині можливість самій відчути, що вона доросла. В усьому їй довіряйте. Не бійтесь довіряти важливі справи. Спочатку вона це зробить погано, але потім вийде краще.

Також потрібно бути обережними, щоб не проявляти надтурботу, надконтроль і надсвободу. Взагалі, обережніше зі словом «над». Що воно означає? Дитина росте, а батьки над ним просто «трясуться». Надтурботою і надконтролем вони принижують особистість. Дитина відчуває себе пригніченою.

Також дуже небезпечна надсвобода. Наприклад, коли дитина цілим днями гуляє на вулиці, а батьки не запитують, де вона була.

В усьому потрібно знати міру.

В багатьох сім’ях батьки, коли їхні діти досягають підліткового віку, говорять: «Я вже зі своїми непослушними дітьми впоратися не можу». Справа в тому, що нам просто потрібно будувати з ними нормальні взаємини!

З дітьми потрібно дружити і спілкуватись! І чим раніше ці мости дружби збудовані, тим міцнішими вони будуть в підлітковому віці. Коли підліток починає жити самостійно, то залишається лише міст дружби, який ви могли побудувати з дитиною, коли вона була ще маленькою. Коли цього моста нема, тоді наша дитина стає чужою, самостійною і замикається в собі.

Як стати другом? Потрібно проявити зацікавленість до того, чим живе людина. Якщо батьків не цікавить чим живе і з ким дружить дитина, то «надаремно працюють будівничі».

Бог велів використовувати дім як школу, де діти оволодівали би  основними життєвими принципами. Господь через Мойсея дав народові  Десять Заповідей – духовне і моральне керівництво для всіх людей. «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (П.Зак. 6:6-7). Як бачите, Біблія підтверджує, що виховання – постійний процес.

І остання, п’ята порада: нехай наш дім буде найзатишнішим місцем для дитини! Найкращим місцем в усьому світі. Не двір, школа чи інститут, а саме рідний дім. Нехай діти завжди поспішають додому знаючи, що тут їх чекають найкращі друзі – батьки.

Як цього досягнути? Напевно, нам потрібно вчитись у батька блудного сина, в якого молодший син пішов з дому (Луки 15:11-32). Він пішов жити по-своєму. Але потім зрозумів, що нема кращого місця, ніж будинок батька. І коли він повернувся, то не до сусідів, чи компанії, але до свого дому. В батька було мистецтво – зробити свій дім найголовнішим місцем. Мабуть, це тільки тому, що сама притча не стільки про блудного сина, скільки про люблячого батька. Це притча про Небесного Батька, Який любить і розуміє, і дім Якого – найкращий з усіх, які можуть бути. Це дім, в якому  Він нас чекає.

Всі ми зробили багато помилок у вихованні дітей, і продовжуємо їх робити. Ми з вами не досконалі батьки. І тому звертаємось до Люблячого Небесного Батька за допомогою, щоб Він нас вчив і підтримував у падіннях.

Усіх цікавить, як зробити свій дім найкращим і найзатишнішим місцем у світі? Є лише один спосіб: якщо Господь буде будувати наш дім разом з нами! Якщо вдома постійно звучить критика, то діти добре навчаться осуджувати інших. Якщо вони живуть серед ворожнечі, то потім будуть битись і воювати. Якщо перебувають серед насмішок, де осміюють інших, то будуть робити те ж саме. Якщо живуть серед людей, які несуть тягар вини, то виростуть, почуваючи себе завжди винними…

Якщо ж діти будуть завжди жити в домі, де є терпіння, вони навчаться бути терпеливими. Якщо будуть чути потрібні заохочення – стануть впевненими в собі, але не самовпевненими. Якщо житимуть серед вдячності і ласки, то навчаться бути вдячними тощо.

Лише своїм способом життя, прикладом і розумними настановами, що основані на біблійних заповідях, ми переконаємо дитину як треба чинити, виробляючи від народження правильне ставлення до головних життєвих цінностей.

Допоможіть вашій дитині набути почуття власної гідності й упевненість у своїх силах. Дитина, яка поважає себе, найменше здатна потрапити під вплив своїх однолітків. Самоповага має на увазі таке: ви настільки поважаєте себе, що просто не здатні на вчинок, не гідний вас. Ця особливість характеру розвивається в дитини поступово, протягом усього періоду дитинства та юності. Не принижуйте дітей, бо це формує в їхніх серцях негативну думку про себе.

Господи! Зроби нас кращими батьками. Допоможи розуміти своїх дітей, слухати те, що вони говорять і завжди відповідати на їхні питання. Стримуй нас від необдуманих відповідей і суперечок з ними. Зроби нас такими ввічливими, якими б ми хотіли бачити наших дітей щодо нас. Дай нам сміливість визнавати свої помилки і просити в них прощення.

   Допоможи даремно не ранити почуття дітей. Заборони нам сміятись над їхніми помилками, не соромити їх , чи насміхатись, караючи таким чином. Допоможи не підштовхувати їх до обману і злодійства. Для цього веди нас, щоб ми могли демонструвати своїми словами і вчинками принцип: чесність призводить до щастя.

   Молимо, знищ у наших серцях дух приниження. Навчи не прискіпуватися, не  виходити з себе і стримувати свій язик. Допоможи не зауважувати дрібних помилок наших дітей і бачити все добре, що вони роблять. Нехай в нас завжди буде готове слово щирої вдячності.

   Допоможи нам спілкуватись зі своїми дітьми, враховуючи їхній вік, і не вимагати від них розсудливості дорослих людей. Навчи нас не забирати в них можливості думати, вибирати і вирішувати.

   Заборони нам карати їх, якщо зачіплений наш егоїзм. Допоможи виконувати їхні розумні бажання і мати сили завжди відмовляти в тому, що може їм нашкодити. Зроби нас чесними, справедливими і турботливими до наших дітей, щоб вони мали істинну повагу до нас. Зроби нас такими,  щоб  наші діти любили і шанували нас. Господи, дай нам спокійне серце, рівновагу й самоконтроль.

 

О. Й. Білик, вчитель-методист НВК «ЗОШ-ліцей №23 Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника» м. Івано-Франківськ.

 

Використана література:

  1. Газета «Протестант» №127, 8/2008. Ю.Вдовіна, «Погоня за школой».
  2. Адвентистський вісник,№4, 2005, В. Нестерук, «10 заповідей для батьків, відправляють своїх дітей в школу».

В статті також використаний матеріал з журналу «Відкриття і гіпотези» № 1. 2008р.

 

19 серпня – ДЕНЬ ПАСІЧНИКА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 42

Перше, що спадає на думку, коли ми говоримо про пасічників, це, безумовно, мед – солодка, тягуча рідина, яку зробила з квіткового нектару робоча бджола.

Бджолярі – це особливі люди, які стверджують, що мають близькі взаємини з особливими комахами. Такі взаємини корисні для обох сторін. З одного боку медоносні бджоли є, мабуть, матеріально найціннішими комахами, котрі виробляють мед і віск, а також запилюють різноманітні види сільськогосподарських культур. З іншого – люди, які живуть з бджільництва, чи просто аматори, люблять цих комах і (як стверджує бджоляр Василь Сикіш) «розуміють їхню поведінку». Бджільництво ж у народі вважається святим заняттям, пасіка — святим місцем, а пасічник — Божою людиною.

Підраховано, що кожна сьома тонна світового меду – українська. На пасіках України сьогодні «працює» близько п’яти мільйонів бджолиних сімей.

Взагалі, про бджіл писали ще задовго до Різдва Христового; про бджіл та мед згадується у Священних книгах Старого й Нового Завітів. Мед завжди був символом здоров’я, бадьорості, довголіття, а віск – м’якості характеру, доброти серця, поступливості. Штучне розведення бджіл стало відоме за часів Соломона. Відтоді життя бджіл почали ретельно вивчати, що й стало приводом для різних повчань самої людини. Отож, познайомимося ближче з цими комахами.

Наші предки збирали мед, руйнуючи бджолині гнізда в дуплах дерев або інших порожнинах. Однак 1851 року Лоренцо Лорейн Лангстрот, американський бджолознавець, виявив, що між восковими стільниками бджоли залишають приблизно шести міліметрову відстань. Так стали виготовляти саморобні дерев’яні вулики, в яких залишали таку ж відстань між стільниковими рамками. Тепер люди могли виймати з вуликів окремі рамки й збирати мед і віск, не знищуючи бджолиної сім’ї.

Здається, що стати бджолярем дуже легко: треба придбати вулики з бджоло-сім’ями, розташувати їх у місцевості з рослинами-медоносами й через кілька місяців повернутися, щоб зібрати продукти діяльності бджіл. Насправді ж це далеко не так. Щоб мати успіх у бджільництві, насамперед треба дуже любити своїх бджіл, по-батьківськи ставитися  до них, якщо потрібно, бути їхнім лікарем й годувальником у тяжкі зимові часи.

Що ж повчального у житті бджіл? Насамперед – це їхня працелюбність. Бджола живе недовго, проте від дня виходу з комірки наполегливо працює. Спочатку в вулику як нянька біля личинок, потім – вуликовою робітницею, а після цього в групі льотних бджіл збирає нектар, пилок та охороняє „льоток”.

Людство дуже подібне на бджолину сім’ю; йому просто потрібно почути благу вістку. Усі ми – християнські розвідники, яким Ісус дав доручення повідомити людському вулику найкращу вістку усіх часів – Євангеліє Ісуса Христа.

Бджоли – це високоорганізовані комахи, які спільно працюють та захищаються від ворогів. У вулику вони разом будують стільники, доглядають потомство.

Відомо, що навіть молоді бджоли-матки, які вперше вилітають з вулика на парування, ідеально запам’ятовують і місце, і рідне гніздо, і навіть пасічників. До речі, надзвичайно тонко вони запам’ятовують усі запахи, за ними розпізнають подібних до себе, інших тварин і людей.

Саме тому в пасічників є правило: до вулика не можна підходити напідпитку, адже необережні рухи, як і запах алкоголю, бджіл дратують. А ще слід діяти дуже делікатно, щоб випадково не задушити якусь бджолу, бо вона відразу відправить своїм родичам сигнал про напад: особливі легкі речовини (феромони), сліди від яких залишаться на тілі ”кривдника”, спонукають комах атакувати його. Тож адаптаційним та організаційним можливостям бджіл можна лише позаздрити.

Декілька років тому в Татарстані сталася трагічна історія. Шофер вантажівки, заїхавши на пасіку, випадково зачепив вулик. Розлючені бджоли облетіли машину і хоча водій щільно закрив дверці й підняв скло, одна з бджіл знайшла шпаринку біля педалі. Услід за нею кинулись решта. Водій загинув від численних укусів.

Серед фахівців тоді почалась суперечка: що це було – помста, коли бджоли зрозуміли, що винна не залізна вантажівка, а людина, що сиділа у ній? Чи вони просто відчули якесь випромінювання людини, що знаходилась у кабіні, наприклад, хвилю страху? Інші аналогічні випадки свідчать на користь першого варіанту: це була свідома й цілеспрямована помста, що саме по собі дивує, адже мова йде про комах, які володіють лише зачатковими мозковими структурами. А взяти хоча б носорога: потривожений цікавими туристами, він буде до знесилення трощити їхню машину, хоча шофер і пасажири давно вискочили з авто й залізли на дерево.

Однак повернемось до цих розумних комах.

На початку 80-тих рр. XX ст німецький капітан Т. Тріпп з дружиною і двома синами йшов на яхті біля бразильського берега. Під час обіду в каюту залетіло декілька бджіл. Яхтсмени рушниками розправились з надокучливими відвідувачками, але 2-3 бджоли вціліли й вирвались на волю. Через пів години над яхтою почувся наростаючий гул, і величезний, як хмара, рій накинувся на судно. Людям пощастило: двері на яхті були герметичними, люди встигли закритись у каюті, а мільйони бджіл протягом 6 годин безрезультатно намагались знайти лазівки, щоб добратись до вбивць своїх товаришок. Несподівано рій, як по команді, піднявся і щез. Коли капітан виглянув у ілюмінатор, то побачив, що некеровану яхту несе на скелі, до яких залишилось усього 30 метрів. Виходить, що бджоли покинули яхту в ту мить, коли їй через лічені секунди загрожувала неминуча загибель. Тоді, хто ж ними керував?

Бджоли, як гарні господині, регулярно викидають з вулика сміття. Зимою згромаджуються, щоб зігрітись, а літом провітрюючи і розприскуючи воду, вони стежать за кліматом у вулику. Коли в їхньому будинку стає тіснувато, у бджіл вистачає тямовитості зрозуміти, що деяким потрібно переселитися. Тому вони вирощують нову бджолину матку для старого вулика, а стара матка і багато робочих бджіл створюють нову сім’ю. Тут також спочатку посилаються бджоли-розвідники на пошуки нового місця для житла. Після того, як вони повертаються і звіряють дані, так звані бджоли-провідниці направляють рій до нового гнізда. Цікаво, що з вулика вони забирають частину меду, щоб мали що їсти на перших порах.

Тепер задумаймось: як звичайні комахи можуть робити усе це без чиєї-небудь допомоги або керівництва? Для суперкомп’ютерів потрібно багато програмістів, інженерів і техніків, але порівняно з однією комахою це просто дитячі іграшки.

Варто також відзначити ощадливість і бережливість бджіл. Ці властивості виявляються під час розподілу робочого часу, споживання та заготівлі корму. Праця та її розумний розподіл є для бджіл вищою насолодою життя, тому вони ні на хвилинку не можуть перестати працювати. Коли бджола повертається у вулик, завантажена нектаром і пилком, біля входу її зустрічають бджоли-вартові. Як вони дізнаються чи вона своя, адже їх у вулику тисячі? Кожному вулику притаманний специфічний запах, який людина не вловлює. Походить він з особливого заглиблення у тілі бджоли – «кишені»; перед вуликом вона відкриває «кишеню», ніби показуючи своє «посвідчення».

Щодо любові цих комах до своїх сестер, то вона доходить у них до самопожертви. Захищаючи вулик від ворогів, бджоли особливо ретельно оберігають молодь – майбутніх бджіл. Вони годують і зігрівають їх своїм теплом. І погано буде тому, хто холодної пори відкриє вулик.

Як з’ясувалося, бджоли здатні запам’ятовувати не лише запах, обличчя, а й відчувають навіть біополе й емоційний стан пасічника. Французькі й австрійські біологи стверджують, що ці комахи вміють відрізняти фото людини від інших зображень.  Для крихітного за розміром мозку таку здатність до аналізу зображень, на думку вчених, можна також вважати чудом.

Не дивно, що люди беруть приклад з цього Божого творіння. Древній муж віри Йов колись сказав: «Але запитай хоч худобу і навчить тебе, і птаство небесне й тобі розповість… Хто б із цього всього не пізнав, що Господня рука це вчинила?» (Йов. 12:7-9).

Недавно стало відомо, що розвідку мінних полів, можуть звершувати не тільки собаки й гризуни, але й ці дивні комахи. Пасічники стверджують, що їхні вихованці чують запахи не гірше за собак. За декілька годин (!) можна привчити до запаху цілий рій, до того ж достатньо попрацювати лише з однією бджілкою, а вона передасть «отримані знання» усьому вулику. І це не фантастика, тому що з цими комахами зараз працюють службовці секретної науково-дослідної лабораторії ВПС США, яка розташована на території бази Брукс в Техасі. Пентагон виділив на ці дослідження $50 млн.

«Вихованці» бази спроможні шукати наркотики на великих територіях. Спеціально для бджілок учені розробили мікропередавачі величиною як крупинка цукру; за їхньою допомогою комахи зможуть розвідувати таємні плантації гашишу, підпільні заводи й лабораторії з перероблення наркотиків, склади тощо.

Однак сьогодні ми говоримо про пасічників, які не тільки забезпечують нас медом, але й рятують землю від страшної біди. Про це ще попереджав Альберт Ейнштейн. Він говорив, що якщо на землі вимруть бджоли, людство не проживе більше чотирьох років. Бачимо, що він не досліджував Біблію, тому що усе залежить від Бога, але над словами генія XX століття учені задумались, коли масове зникнення бджіл почало загрожувати економічною кризою. На теренах США та Західної Європи, цей процес отримав назву Синдром руйнування колоній. Правдоподібною причиною вимирання є використання пестицидів під час цвітіння рослин.

До чого тут бджоли?

Яблука, помідори, огірки, кабачки, перець, квасоля, дині, цибуля, багато видів ягід… Це лише невеликий список культур, які ми втратимо разом із зникненням бджіл. Адже саме завдяки цим продуктам наш організм отримує більшість мінералів, вітамінів, антиоксидантів, а також 35% калорій. Перераховані рослини, як і багато інших, не можуть залишатись без обпилення. Звичайно, цим займаються й інші комахи, але вони не здатні покривати надто великі площі. Більшу частину роботи (80-90%) виконують саме бджоли. Фахівці підрахували, що з 1960-тих років об’єми виробництва сільськогосподарських продуктів, що залежать від бджіл, збільшились в чотири рази, а кількість цих комах зменшилася вдвоє. Відтоді співвідношення чисельності бджіл на гектар знизилось на 90%.

А ось тепер можемо усвідомити, якою важливою є праця пасічника.  Дякуємо цим людям, що приносять до нашого столу неповторний дар землі і сонця. Велика вдячність вам за наполегливість, ласку, любов до бджіл та до нашої землі. Нехай добрий Господь допомагає вам у такій нелегкій, але почесній праці.

                                                                                    Андрій БІЛИК

 

ДОЧКИ ЦЕЛОФХАДА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 41

В давні часи на Близькому Сході жінки не мали права на власність. Якщо батько помирав, не залишивши синів, то дочки не могли успадкувати його майно.

Першими жінками, які заявили про своє право на спадщину, були п’ять дочок Целофхада: Махла, Ноа, Хогла, Мілка і Тірца.  Целофхад, син Хедерів, помер у пустелі, і його дочки сказали, що „… він не був серед громади змовників на Господа в Кореєвій громаді” (Числ. 27:3). Оскільки їх батько помер, не залишивши інших нащадків, вони заявили про своє право на володіння батьковим майном.

Це відбулося в переломний для ізраїльського народу період – проходив новий перепис („другий перепис Ізраїлю”) перед тим, як вступити в Землю Обітованну. Розподіл нових земель повинен був проводитися згідно з цим переписом.

Дочки Целофхада  знали, що за існуючими звичаями вони не отримають права на власність ні тепер, ні на Новій Землі. Їх батько, очевидно, займав в суспільстві  скромне становище. Що ж вони зробили?

Дівчата стали „перед Мойсеєм і перед священиком Елеазаром та перед начальниками, і всією громадою при вході скинії заповіту, говорячи: „… Чому ймення нашого батька буде відняте з-посеред його роду, що немає в нього сина? Дай же нам володіння серед братів нашого батька!” (Числ. 27:2,4). Щоб справедливо розглянути справу Целофхадових дочок, Мойсей звернувся за порадою до Господа – Бога істини і справедливості.  „І сказав Господь до Мойсея  говорячи: „Целофхадові дочки слушно говорять. Конче даси їм володіння спадкове серед братів їхнього батька, і зробиш, щоб перейшла їм спадщина їхнього батька” (Числ. 27:6, 7).

Тоді Мойсей написав новий закон: „Коли хто помре, а сина в нього нема, то зробите, щоб спадок його перейшов дочці його” (Числ. 27:8). Дія цього рішення поширювалась на всі подібні випадки, коли в сім’ї не залишилось спадкоємців чоловічої статі.

Хотілося б звернути увагу і прийняти як зразок для наслідування  ту віру, яка була в цих п’яти молодих жінок стосовно обіцяної спадщини. Потрібно пам’ятати, що ізраїльський народ все ще перебував у пустелі. Вони ще не бачили землі Обітованної, але Бог заключив з ними Заповіт про те, що вони її побачать. Господь пообіцяв, що приведе їх в землю, де тече молоко і мед, і що ця земля буде належати їм і їхнім нащадкам навіки. Отож, доньки Целофхада вірили в цю спадщину. Вони не були подібні на Ісава, який так низько цінував спадщину, тобто своє первородство, що продав його своєму братові Якову за сочевичне вариво. Ці жінки насправді цінували свою спадщину і, ще не бачивши її, ставились до неї як до чогось дуже важливого. Сестри  переживали, щоб їх, що не мали братів, не  забули під час розподілу землі і не обділили, тим самим обмеживши їхні права.

Вони турбувалися про спадщину, якої не бачили,  і в цьому ми повинні брати з них приклад. Є спадщина,  що набагато краща і цінніша за Ханаанську землю. О, якби ми всі так вірили і прагнули її! Це та спадщина, яку не бачило смертне око і звуків якої не чуло смертне вухо. Це місто з золотими вулицями, по яких ніхто з смертних не ходив. Ця обіцяна земля чекає на тих, хто вірить в її існування. І для кожного з нас першочерговим має бути питання віри.

Духовне треба розуміти духовно. Справжня віра сягає за межі того, що можна побачити і до чого можна доторкнутись. „Вірю, тому що це неможливо”, – говорили мудреці. Ісус сказав апостолові Хомі: „Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!” (Івана 20:29).

Саме таку віру мали ці п’ять сестер: вони розуміли, що цю землю можна отримати, пройшовши великі випробування.

Розвідники, що повернулись з обіцяного краю, сказали, що там бачили там велетнів: „Були ми в своїх очах немов та сарана,  і такими були ми і в їхніх очах”. Без сумніву, в таборі ізраїльтян знайшлось немало людей, які сказали: „Що ж, я готовий  недорого продати свою частку, адже хоч земля  й близько,  ми ніколи не зможемо її завоювати. Міста цих велетнів оточені стінами до неба. Ми ніколи не зможемо завоювати цю землю”.

Сьогодні кожен з нас повинен замислитись: „А яка моя віра? Чи живу я вірою?”

„Уже тут, на землі,  віруючі можуть мати радість спілкування з Христом. Вони мають змогу насолоджуватись світлом Його любові,  відчувати Його постійну присутність. Кожний крок у нашому житті може ще тісніше з’єднати нас з Ісусом, допоможе глибше осягнути Його любов і наблизити нас до блаженних осель миру”1.

Приймаючи Христа вірою,  вірячи в те, що Він помер за нас, ми можемо досягти примирення з Богом. Якщо ми живемо вірою, то  будемо духовно зростати, досягаючи повної досконалості у Христі. Високого духовного рівня, про який говорить Біблія, стану непорочності, перемоги над гріховними звичками (Кол. 1:22) – можна досягти лише покладаючись на силу, даровану Богом, яка є „Христос у вас, надія (уповання) слави” (Кол. 1:27).

Ці п’ять жінок мали таку сильну віру, що відчули непереборне бажання отримати свою частку. Вони знали, були впевнені, що прийде час, коли народ ізраїльський перейде Йордан і ступить на обіцяну Богом землю,  і прагнули отримати свою частку. Віра і  діла цих жінок йшли поруч, як сонячне світло й тінь. Не може бути одного без другого! Те саме з вірою і ділами: якщо віра щира, справжня, і її джерело – Христос, то неминучим її результатом будуть діла.

Якось один вчений прибув до Парижа, замовив в готелі кімнату і дав завдаток. Власник готелю запитав гостя, чи потрібна йому розписка. Гість відповів: „Ні, Бог знає про це!” „Ви вірите в Бога?” – здивувався господар. „Звичайно,  а ви хіба ні?”. „Ні,  я невіруючий”, – почув у відповідь учений. „О, якщо так, тоді прошу дати розписку”.

Учений міг повірити або не повірити господарю, але Богові потрібно довіряти цілком.

І дочки Целофхада повірили. Ми не бачимо, щоб вони ходили від намету до намету, жаліючись і розповідаючи про свій страх не отримати землю. Так робить багато хто з тих, хто сумнівається,  і вони зупиняються, не змігши перебороти свої сумніви і страх. Але п’ятеро сестер звертаються до самого Мойсея. Саме його вони обрали своїм посередником. І „приніс Мойсей їхню справу перед Господнє лице”.

Так само і в наш час кожний грішник може звернутися просто до Ісуса. Лише таким чином можна благополучно вирішити справу спасіння. Передайте її з своїх рук в руки Спасителя, і ви обов’язково виграєте.

Ця тема має ще одну сторону. В ній є звернення до дітей благочестивих батьків. Хіба вам не подобається,  як ці молоді жінки сказали, що їх батько не помер разом з Кореєм, але помер звичайною смертю в пустелі,  як і всі інші за свої гріхи,  а також те, що вони наполягали: „Чому ймення нашого  батька буде відтяте з-посеред його роду, що немає в нього сина?” Як приємно бачити таку повагу до батьків і таке бажання відстояти їхню честь.

Священик Р. А. Кияк описує, що в 1787 році цісар Йосиф ІІ звелів використати арештантів на громадських роботах. Арештанти чистили вулиці і рови міста. Якось один державний радник і довірений цісаря Австрії споглядав зі свого вікна за їхньою працею. Раптом він зауважив, як акуратно одягнений студент підійшов до одного арештанта і поцілував його  в руку. Державний радник наказав привести студента до себе і зробив йому зауваження, що він негідно повівся, цілуючи арештанта. Студент зі слізьми  на очах відповів: „Пане, але ж це мій батько”. Такий доказ синівської любові справив на радника сильне  враження і він розповів про нього цісареві Йосифові ІІ. Вражений благородством  студента,  цісар наказав звільнити з в’язниці його батька і при цьому сказав: „Батько, який виховав такого гідного сина і таку любов до себе, не може бути злочинцем”. Йосиф ІІ також наказав виділити студентові стипендію аж до закінчення його навчання. Подія відбулась у Відні біля катедри святого Стефана, державного радника звали Крессель2.

Цей приклад ілюструє  дію в житті людини п’ятої Божої заповіді,  яка є єдиною заповіддю з обітницею: „Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!” (Вих. 20:12).

Випадок з Целофхадовими дочками – одна з найвідоміших судових справ. Юристи вважають цей випадок найдавнішим з виграних процесів, „на який до цього часу зсилаються, як на авторитет”. В журналі Американської Спілки Адвокатів за лютий 1928 року було надруковано статтю Генрі К. Кларка, в якій автор зсилається на процес Целофхадових дочок, називаючи його „раннім декларативним процесом, в якому чітко закріплено права на майно жінок, які виходять заміж”.

Подібне рішення, винесене в часи Мойсея, було великою перемогою для п’ятьох сестер, які не побоялися  відстояти свої права перед представниками влади.  Нарешті жінка офіційно отримала права на майно і стала нарівні з чоловіком. Рішення, прийняте під час розгляду справи Целофхадових дочок, стало законом для дванадцяти колін ізраїлевих.

Однак пізніше  виникли інші труднощі. Старійшини Ізраїлю дивились в майбутнє: що буде, якщо дочки вийдуть заміж за чоловіків з інших племен? Адже під загрозу може потрапити вся землевласницька система Ізраїлю: землі будуть переходити до дітей, які по батьківській лінії належатимуть до іншого племені; сім’ї змішуватимуться, а майнові інтереси будуть сильно ускладнюватись. Голови ізраїльських сімей вимагали перегляду рішення, чітко висловивши свою точку зору (Числ. 36:3). Справу було переглянуто. Винесене рішення описане в Четвертій книзі Мойсея (Числ. 36:5-9). Суть його в тому, що дочки „… за жінок тим, хто їм подобається, тільки родові племени їхнього батька” (Числ. 36:6). Ця умова, звичайно,  поставала тільки перед дочками-спадкоємницями. Був прийнятий новий розширений і більш справедливий закон, який сприяв підтриманню майнової рівноваги між племенами Ізраїлю.

П’ять дочок Целофхада – Махла, Ноа, Хогла, Мілка і Тірца – заявили про свої права і виграли судову справу. Кажуть, що рішення, винесене за цією справою, офіційні суди на сході до цього часу приймають як закон.

Андрій БІЛИК

(Біблійні жінки. Пятикнижжя Мойсея. Тернопіль. Навчальна книга – Богдан. 2011).

1 Уайт. Е. Дорога до Христа – С.125.

2 о. Кияк Р. А. Перлини християнської мудрості. – С. 245.

 

 

5 серпня – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ СВІТЛОФОРА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 4

                                                                                                        На шлях я вийшла ранньою весною

                                                                                                    І тихий спів несмілий заспівала,

                                                                                                        А хто стрівався на шляху зо мною,

                                                                                                       Того я щирим серденьком вітала…

                                                                                                                                           Леся УКРАЇНКА

ЗУПИНИСЬ, МОЛИСЬ, ІДИ. Ці слова символізують «духовній світлофор» на життєвій дорозі християнина. Взагалі, Біблія доволі часто згадує про дороги, як в буквальному, так і в переносному значенні.

Щоб виконувати свої релігійні обряди, ще стародавнім ізраїльтянам необхідні були дороги. Приблизно за 1500 років до народження Ісуса Христа ізраїльтяни одержали наказ: «Три рази в році вся чоловіча стать буде з’являтися перед лице Господа, Бога твого, у місці, яке Він вибере: у свято Опрісноків, і в свято Тижнів, і в свято Кучок, і ніхто не буде бачений перед лицем Господнім упорожні» (П. Зак. 16:16). Цим місцем став Єрусалим, і часто цілі сім’ї вирушали туди з приводу цих радісних подій. Отже, існувала потреба в гарних дорогах!

Найбільші артерії були доброї якості. Юдейський історик Йосиф Флавій написав про Соломона, який царював за тисячу років до Христового народження, таке: «Він звернув особливу увагу на шляхи сполучення, а зокрема на ті дороги, котрі вели до Його столиці, Єрусалима, і наказав викласти їх чорним камінням».

В Ізраїлі було шість міст-сховищ, де той, хто ненавмисно вбивав людину, знаходив притулок. Дороги до цих міст також підтримували у доброму стані. Взагалі, юдейська традиція свідчить, що на кожному роздоріжжі дороговкази скеровували злочинця до найближчого міста-сховища і ізраїльтяни постійно доглядали дороговкази, щоб вони були в гарному стані (Числа 35:6, 11-34), щоб кожен хто ненавмисно вбив людину міг швидко сховатись.

Роздумуючи про дорогу, ми одразу згадуємо дорогу до Христа.

Відомий проповідник Чарльз Сперджен розповідає як до нього підійшов чоловік і попросив:

  • Покажіть мені дорогу до Христа.

Було видно що цей чоловік дуже хвилювався. Сперджен подумав і відповів:

  • Вибач друже, але дороги до Христа я тобі не можу показати.

Чоловік здивувався:

  • Дивно, адже ви всіх знайомите з Христом а дороги до Нього не можете показати.
  • Друже, – відповів Сперджен, – справа в тому, що до Христа немає дороги, тому, що Він сам є Дорога. Адже Біблія говорить: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Йоан. 14:6).

Отже, усе Святе Письмо навчає, що Ісус Христос – єдиний Шлях до спасіння. Однак виникає запитання: як люди могли зрозуміти спасіння до розп’яття Христа? Яким чином вони могли заслужити спасіння? Як вони могли довідатися що-небудь про жертву Христа на Голгофі та зрозуміти суть спасіння? Відповідь проста: за допомогою єврейського храму і богослужіння в ньому! У часи, що передують жертві Христа, Бог установив чудесний спосіб наставляння людей про спасіння через безневинного агнця Божого. У храмі здійснювався пророчий акт драми, що зображує діяння спокути, який указував на майбутню жертву Христа.

Саме універсальність та унікальність подвигу Христа мають спонукати нас, викуплених Ним, розповідати людям, що вони мають лише дві дороги. Одна широка, що веде до загибелі,  друга – найвужча у всесвіті, але той, хто пройде по ній, той буде жити  вічно. Ось і вся різниця.

Широка дорога, це шлях беззаконня, на якому кожен намагається жити так, щоб було вигідно йому. В центрі життя таких людей (можливо вони навіть стверджують, що християни), задоволення особистих бажань, власного тіла та власного «Я».

Якщо потрібно поступити нечесно, то вони наводять аргументи, кажуть: «Мій обман чи крадіжка дуже маленькі в порівнянні з іншими. Інші обкрадають державу мільйонами доларів і гектарами земель, а я лише для того, щоб забезпечити сім’ю».

Але чи задумуються люди про наслідки такого життя? Можна обманути державу, можна дуже легко обманути церкву, бо в ній усі хочуть бачити лише добро, можна обманути навіть власне тіло, коли замість здорової їжі, постійно годувати себе чимось смачненьким, але Бога ніхто і ніколи не зміг і не зможе ввести в оману.

Англійський король колись мав одного лорда, який дуже любив жартувати. Якось, коли король їхав з цим лордом, той щоб розвеселити короля захотів над кимось посміятись. Він наказав зупинити карету, підкликав до себе якогось хлопчика і питає:

– Скажи мені, хлопчику, де тут пролягає дорога до пекла?

Яким же було здивування, коли хлопчик спокійно відповів:

– Продовжуйте свій життєвий шлях, сер, і ви обов’язково туди попадете.

Кажуть, що лорд одразу став блідим, а через деякий час покаявся і став ревним християнином.

«Хай знає, що той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерти та безліч гріхів покриває! (Як. 5:20).

Вся Біблія навчає людину, як стати щасливим ще в цьому світі. Про щасливу дорогу говорить Соломон: «Нехай дивляться очі твої уперед, а повіки твої нехай перед тобою простують. Стежку ніг своїх вирівняй, і стануть міцні всі дороги твої: не вступайся ні вправо, ні вліво, усунь свою ногу від зла!» (Прип. 4:25-27).

Про цю ж щасливу дорогу Бог казав ще Ісусу Навину: «Тільки будь дуже сильний та відважний, щоб додержувати чинити за всім тим Законом, що наказав був тобі Мойсей, Мій раб, не відхилишся від нього ні праворуч, ні ліворуч, щоб щастило тобі в усьому, де ти будеш ходити. Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (Iс. Нав. 1:7,8).

Коли людина віддає свої очі і слух для вивчення Божого Слова, коли буде день і ніч роздумувати над Ним, тоді отримує благословення; Господь так розкладе її пріоритети, що вирівнюється життя. Вона постійно буде ходити з Богом.

І навпаки, коли ми відхиляємо свої очі в протилежний бік, тобто до світських цінностей, то автоматично будемо роздумувати над тим, що хоче тіло, а не душа.

Є чіткий закон, який можна сформулювати так: той, хто лише слухає, але живе так, як вважає за потрібне, тобто йде по широкій дорозі, той ніколи не буде відчувати повного щастя. Така людина буде незадоволена життям, навіть коли буде матеріально забезпечена.

Якось по небезпечній пустелі йшов караван купців. Ці купці не знали якою дорогою треба йти, не знали де рухомі піски і де оазиси. Тому запросили досвідченого і знаменитого провідника, що показував їм дорогу.

На десятий день переходу, караван зупинили озброєні язичники, оточили його і сказали, що усі загинуть, якщо не принесуть людської жертви їхньому богу.

Купці стали радитись, адже вони усі були родичами і любили один одного. Тоді один порадив:

  • А давайте принесемо в жертву провідника! Його не шкода!

Коли згідно з ритуалом, язичники поклали провідника, як жертву до підніжжя свого божества, караван знову рушив у дорогу, та дуже швидко загубився у пустелі, бо ніхто не знав дороги.

Спраглі і знесилені купці повмирали один за одним.

Найдорожче, що є у нашому житті: це наш провідник Ісус Христос, тож бережімо Його. Ми добре знаємо з Ким йдемо, тому що Він веде нас за руку; тому, що Він сказав: «Ніхто їх не вихопить із Моєї руки» (Йоан. 10:28).

Цей вузький шлях не буває гладким, він застелений твердим каміння, шипами; може бути з проблемами в університеті, нерозділеним коханням, звільненням з роботи, але він веде нас до: «Міста з непохитними основами, якого Бог будівничий і засновник» (Євр. 11:10).

Давайте ж цілком довіримось нашому Небесному Пастору, оскільки знаємо, що Його воля виконається, навіть якщо в нашому житті буде процвітання чи трагедія, здоров’я чи хвороба, популярність чи забуття. Любов Христа не допомагає тим, хто сидить у теплі і постійно гріється біля вогню, бо вони не мерзнуть і їм не потрібна допомога Спасителя.

А нам радісно йти з Ісусом Христом по вузькій дорозі у негоду, у дощ чи навіть, коли мороз і сніг б’є в лице, тому, що Його любов завжди допомагає і гріє.

 «Надійся на Господа, та держися дороги Його, і піднесе Він тебе, щоб успадкувати землю, ти бачитимеш, як понижені будуть безбожні» (Псал. 37:34).

Андрій БІЛИК

29 липня – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ТОРГІВЛІ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Bitmap

«Обманливі шальки огида для Господа,

а повна вага це Його уподоба»

(Прип. 11:1).

Щорічно в останню неділю липня працівники торгівлі України відзначають своє професійне свято. У людей ще з древніх часів був потяг до товарообміну й торгівлі. Явал (Бут. 4:20), маючи отари, розумів значення домашніх тварин як «одиницю» товарообміну. Перший містобудівник Каїн добре знав як і на що можна виміняти необхідні йому матеріали. Той, хто займався сільським господарством, використовував в якості торгової одиниці міру якогось зерна. Крім того, перші купці несли іншим народностям не лише асортимент товарів, але й свою мову, культуру й писенність.

Як відомо, середньовічне міське суспільство ділилось на цехи. У перукарів був свій цех, у шевців – свій, у мулярів – свій. В рамках кожного цеху відбувалось навчання, стандартизація продукції і контроль якості, який, до речі був дуже строгим. Наприклад, якби кондитер надумав обманути своїх покупців і робити випічку менше встановленої ваги, то міг опинитись в клітці, яку на потіху натовпу возили по місту. При цьому серед глядачів завжди знаходились люди, які кидали в порушника стандартів якимись нечистотами. Отже, бачимо що в торгівлі завжди ставили на перше місце «чесну вагу».

Але ще за півтори тисячі років до народження Христа пророки вже говорили що Бог може зважувати навіть гори чи вітер: «Коли Він чинив вагу вітрові, а воду утворював мірою» (Йов 28:25); «Хто води поміряв своєю долонею, а п’ядею виміряв небо, і третиною міри обняв пил землі, і гори ті зважив вагою, а взгір’я шальками?» (Iсая 40:12).  А ще дізнаємось, що першим великим торговцем був Йосиф, який продавав у Єгипет зерно (Бут. 41:5-6).

Багато років тому в Польщі один місіонер, зайшов у крамницю, щоб купити продуктів. Він звернув увагу, що крамниця утримується в ідеальній чистоті. Коли місіонер запитав у власника крамниці про його спасіння, очі того засвітилися, а обличчя засяяло радістю. Він відповів: «Так, я віруючий. Кілька років тому я прийняв Ісуса Христа як мого Спасителя».

  • А звідки ви знаєте що спасенні? – запитав місіонер.
  • Я знаю, бо моє життя повністю змінилося. Тепер, коли продаю масло, чи сир, я показую правильну вагу і не натискаю пальцем на шальки ваги. Тепер усе чесно. Тепер навіть моя вага навернулася.

Власник крамниці напевно добре читав приповісті Соломона де сказано, що «Вага неоднакова то огида для Господа, а оманливі шальки не добрі» (Прип. 20:23).

Ця історія нагадує пораду, яку дав нам Бог через Мойсея у 25-му розділі книги Повторення Закону (25:13-16): «Не буде в тебе в торбі твоїй подвійного каменя до ваги, великого й малого, не буде тобі в твоїм домі подвійної ефи, великої й малої. Камінь до ваги буде в тебе повний і справедливий, ефа буде в тебе повна й справедлива, щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі. Бо огида перед Господом, Богом твоїм, кожен, хто чинить таке, хто чинить несправедливість».

Християнське життя спонукує змінюватись. Оскільки істина є тільки істиною і ніколи немає якихось домішків, то наше «так», повинно означати тільки «так», а не казати після цього «але». В нас не повинно бути двозначної моралі, в якій можлива чесна і нечесна вага, чесне та нечесне відношення до бідних чи скромних.

Звичайно, що одна справа – розуміти Божі слова теоретично і зовсім інша – втілювати їх у практичне життя. Сьогодні – найкращий час, щоб задуматись над цим і почати бачити поруч себе мовчунів, скромних, сором’язливих людей. Щоб змінити своє відношення до них і робити наше життя християнським.

Бачимо, що коли господар крамниці прийняв Спасителя в серце, то й вага «покаялась і навернулась». Тобто відбулись видимі наслідки і зміни в житті продавця. А чи видно подібні наслідки в нашому житті?

Відомий перський лікар і філософ Авіценна колись сказав: «Що отрута, а що ліки визначає лише міра». Тобто, медична речовина може бути як ліками, так і отрутою. Зовні не відрізниш, потрібно лише зважити. Щось подібне спостерігаємо в християнстві. Назва однакова у всіх, а ось відношення може бути різним, а це може стати отрутою для спасіння.

«Таж народи як крапля з відра, а важать як порох на шальках! Таж Він острови підіймає, немов ту пилинку!» (Iсая 40:15). Цілий народ нічого не важить, а от часто буває, що одна людина вважає, що вона «має вагу» серед свого народу (всі ніхто, а я важу). В очах Бога й тих, хто досліджує Біблію така людина просто смішна, але не помічає цього, бо совість стала «легкою».

У п’ятому розділі Книги пророка Даниїла розповідається, як нечестивий вавилонський цар Валтасар, влаштувавши бенкет, наказав принести золотий та срібний посуд, який його батько Навуходоносор виніс із Божого храму в Єрусалимі. Коли всі напилися і веселилися, несподівано появилася рука і почала щось писати на стіні. Цар від страху протверезів, сильно закричав і наказав привести всіх мудреців краю, аби ті розтлумачили йому той надпис. Але марно.

Нечестивий Валтасар чинив багато такого, що не подобалось Богові. Але Бог терпів його, аж поки цар не почав чинити блюзнірство, пивши з посуду Божого храму. Господнє довготерпіння вичерпалося. Він зважив духовність царя і одразу виніс Свій вирок та покарання.  Ніхто з царських мудреців і чарівників не зміг прочитати написаного, тільки Даниїл, коли його нарешті покликали, прочитав Божий присуд: «Ось розв’язка цієї речі: «Мене» – порахував Бог царство твоє і покінчив його. «Текел» – ти зважений і знайдений легеньким. «Перес» – поділене царство твоє і віддане мідянам та персам» (Дан. 5:26-28).

В англійському державному банку є спеціальна машина, за допомогою якої перевіряють монети. Машина зважує монети й кидає їх у різні ящики залежно від ваги. Справжні монети повинні мати певну вагу, а якщо потрапляють такі, що хоч трохи легші, то ці монети визнаються фальшивими, хоч за виглядом їх не відрізниш від справжніх. Ця машина ніколи не помиляється.

Тут є духовний приклад. Наша цінність перед Богом залежить від нашої «духовної ваги».  Цю вагу не видно, але вона відображається на ставленні до ближніх. Якщо людина покаялась і називає себе християнином, та користується світськими цінностями, то ваги немає. Вона може гарно говорити, але «духовну вагу» показує її повсякденне життя. Одним словом, як і монети, не всі люди мають однакову «духовну вагу», хоча це не завжди і не одразу впадає в очі. А справжнім громадянином Неба Бог визнає лише того, хто в своєму характері, словах, ділах і ставленні до інших відповідає імені християнина. Ніхто не хоче почути вирок, який почув цар Валтасар: «Ти зважений на вазі і виявився легеньким».

В одному маленькому містечку жив пекар, який щодня купляв кілограм масла в сусіда-фермера. І ось одного разу він зауважив, що в куску нема кілограма, а трошки менше. Пекар декілька днів зважував масло і кожного разу було менше кілограма. Нарешті він пішов до судді і став наполягати, щоб фермера арештували. На судовому процесі суддя запитав:

– Я думаю, що у вас є вагові гирі?

  • Ні, Ваша честь, нема – відповів фермер.
  • Як же ви тоді важите масло, яке продаєте? – спитав суддя.
  • Це легко пояснити, Ваша честь. У мене є вага, а замість гирі я використовую буханки вагою в один кілограм, які купляю в пекаря.

Виходить, що те, що ми сіємо, самі пожнемо, але в множині: «Хто сіє кривду, той жатиме лихо, а бич гніву його покінчиться» (Прип. 22:8).

Хоча християни спасаються вірою в Ісуса Христа, але Закон, по якому нас будуть судити, завжди вірний і справедливий. Бог ніколи не помиляється і Його ніколи не обманеш.

Колись ми заблукали в цьому грішному світі, але Спаситель нас знайшов. Він заплатив Свою ціну, але не доларами чи євро, Він віддав за нас по краплині Своє життя, був розіп’ятий на Голгофі й викупив нашу свободу. Коли ми приймаємо Ісуса, то стаємо духовно «важчими», але на цьому ніколи не потрібно зупинятись, а постійно зростати.

Усе, що ми можемо запропонувати Ісусу, не є Йому винагородою, — бо ми ніколи не зможемо окупити Його велику жертву, — але визнання того, наскільки Він важливий для нас, і того, що ми приймаємо Його як Творця, Викупителя і Вседержителя.

Хай Господь благословить нас, щоб бачили свої духовні вади Його очима, щоб набирали духовну вагу, яка приносила б плоди на ниві Христовій.

Андрій БІЛИК

ДВІ ПОМИЛКИ ІСУСА НАВИНА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

 

                                                                              «Єдиний урок, який можна взяти з

                                                                              історії, полягає в тому, що люди не

                                                                              беруть з історії ніяких уроків»

Бернард Шоу

Group 4

Спостерігаючи за подіями, які відбуваються на планеті, стає зрозуміло, що, за біблійними пророцтвами ми живемо у важкі, останні часи. Взагалі, відтоді, як наші прабатьки були вигнані з Едему, для кожної мислячої людини, в якому б столітті вона не жила, життя завжди було не легким. Досконалих людей не буває.

На сторінках Вічної Книги знаходимо лише кілька осіб, які ніколи не помилялись. Про  Ісуса Навина відомо з Біблії, що у своєму житті він зробив дві дуже серйозні помилки, але коли він усвідомив що помилився, Бог, відгукнувшись його молитву, зупинив плин часу.

Християни усіх часів знаходили в книзі Ісуса Навина дуже важливий заклик: «Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (І. Нав. 1:8).

У цій книзі також відкривається характер Божий в Його окремих рисах.

Розглянемо коротенько, що нам відомо про життя і служіння Ісуса Навина.

Отже, помирає Мойсей і, хоч ізраїльтяни дуже сумували з цієї великої втрати, однак були впевнені, що не залишені напризволяще, тому що хмарний стовп вдень, а вогняний вночі спочивав над Скинією на знак того, що Бог і надалі буде їхнім Провідником і Помічником, якщо вони ходитимуть дорогами Його Заповідей.

Ісус Навин, який сорок років був учнем і помічником Мойсея, став замість нього провідником Ізраїлю.

Відважний, рішучий, наполегливий, вправний, непідкупний, позбавлений егоїстичних інтересів у піклуванні про тих, котрі перебували під його опікою, і чи не найголовніше, – наснажений живою вірою в Бога. Таким він постає зі сторінок Святого Письма і таким його зображають відомі християнські письменники.

А тепер я запрошую вас відкрити книгу Ісуса Навина. В перших шести розділах розповідається про безпрецедентні успіхи ізраїльського народу; тобто, про перехід через Йордан під час повноводдя, та вступ до Ханаану; про церемонії встановлення пам’ятників; про зняття ганьби в Галгалі і про перемогу над Єрихоном.

Знищення мешканців цього ханаанського міста (а ханаанською землею називалась вся місцевість між рікою Йордан і Середземним морем) було не чим іншим, як виконанням вказівок даних колись Мойсеєві. Сказано ж бо: “Тільки з міст тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоставиш при житті жодної душі” (П. Зак. 20:16) .

Серед хананеян був поширений найогидніший гріх: під виглядом релігійних обрядів вони практикували безсоромні оргії, тож не дивно, що весь народ у краї був глухий до закликів Святого Духа. Мешканці Ханаану мали час, щоб покаятись. Вони знали про шлях, прокладений через Червоне море і про суди, здійснені над Єгиптом, – усе свідчило про верховну владу ізраїльського Бога. Мешканцям цієї країни були добре відомі всі чудеса, знали також про огиду Бога до розпусти, але жили, як хотіли. Отож нічого дивного немає в тому, що Бог не тільки знищив місто Єрихон, але й, як обіцяв в “Повторенні Закону”, закляв його (Іс.Нав. 6:17-19). Під словом “закляте” мається на увазі народ, який повністю відступив від Бога і час випробування якого скінчився. Саме слово “закляте” єврейською мовою означає повне знищення чогось, або повне посвячення для святої мети. 17-й і 19-й вірші шостого розділу книги Ісуса Навина мають на увазі і те, й інше. Перше: вогонь знищив місто, а друге: всі предмети дорогоцінних металів залишилися неушкодженими і перейшли в скарбницю Господа.

Що ж відбувалось далі? В книзі Ісуса Навина (7: 1-7) читаємо: “І спроневірилися Ізраїлеві сини в заклятому, Ахан, – син Кармія, сина Завдієвого, сина Зерахового, Юдиного племени, узяв із заклятого. І запалився Господній гнів на Ізраїлевих синів. І послав Ісус мужів з Єрихону в Ай, що при Бет-Евені, на схід від Бет-Елу, і сказав до них, говорячи: ”Підіть, і вивідайте цей Край”. І пішли ті мужі, і вивідали той Ай. І вернулися вони до Ісуса та й сказали до нього: Нехай не йде ввесь народ, коло двох тисяч люда або коло трьох тисяч люда нехай вийдуть, і побють Ай. Не труди всього народу туди, бо ті вороги нечисленні. І пішли туди з народу коло трьох тисяч люда, – та вони повтікали перед айськими людьми. І айські люди повибивали з них коло тридцяти й шости чоловіка, та й гнали їх з-перед брами аж до Шеварім, і розбили їх на узбіччі гори. І охляло серце народу, та й стало як вода. І роздер Ісус одежу свою, та й упав на обличчя своє на землю перед Господнім ковчегом, і лежав аж до вечора він та Ізраїлеві старші, і посипали порохом свою голову. І сказав Ісус: Ах, Владико Господи, для чого ти конче перепровадив цей народ через Йордан, щоб дати нас у руку амореянина, щоб вигубити нас? О, коли б ми були позосталися, і осіли по той бік Йордану!

Перший вірш цього сьомого розділу говорить: І спроневірялися Ізраїлеві сини в заклятому. В російському перекладі це звучить однозначніше: Но сыны Израилевы сделали преступление и взяли из заклятого. Відомо, що місто Єрихон зруйнував Бог, а не люди; це була Господня перемога, тож усі трофеї по праву належали Йому. Це добре знав Ахан – той, хто взяв із заклятого, але Біблія каже, що не один він, а Ізраїль згрішив (7: 11). Гріх Ахана став лихом для всього народу. За гріх однієї людини Боже  невдоволення може залишитися на Його Церкві, доки гріх не буде виявлено і викорінено.

З історії про Ахана ми можемо взяти для себе ще один урок; християни не повинні боятись назвати гріх своїм іменем, для цього Спаситель і прийшов на нашу землю, щоб назвати гріх гріхом. На прикладі Своїх взаємин з ізраїльським народом Бог показує, як Він очищає Церкву від усілякої неправди. Адже один грішник може наробити стільки біди, що закриє світло Боже від усього народу. Тож, якщо не вказувати людям на гріх, вони не зможуть відрізнити правду від неправди. Навіть якщо людина визнає свій гріх, як це зробив Ахан, це ще нічого не означає, бо, щоб очиститись від гріха, треба покаятись. Ахан не покаявся, тому Бог за цей гріх знищив усю його родину.

Нині, коли читаємо про покарання, приготовлене для родини Ахана, жахаємося, але тоді не можна було вчинити інакше, адже ніхто з його родини не посмів сказати в очі грішнику правду, і за це всі поплатились життям. З гріхом не можна йти на компроміс, бо за його наслідки відповідають усі, хто про нього знає.

Священик Роман Кияк розповідає як один чоловік багато разів ходив у чужий город красти кукурудзу. Якось він узяв на допомогу свого восьмирічного сина, наказав йому тримати мішок, а сам насипав кукурудзу і при тому весь час оглядався, чи ніхто не йде. Це зауважив його син і врешті каже: «Тату, ви забули ще в один бік подивитись». Збентежений батько питає: «А куди, синку?». «Та на Небо. Чи Господь Бог вас не бачить», – відповів хлопчик. Засоромлений батько пішов додому і відтоді вже більше не крав. (Кияк Р.А. «Перлини християнської мудрості»).

У святого Августина є одна дотепна порада: «Якщо хочеш грішити, то знайди собі таке місце, де немає Бога, і роби там, що хочеш». Але ж такого місця ніде нема, а відповідати за злочин доводиться, як на землі, так і на Небі. В жодної людини немає гарантії, що вона не опиниться на місці Ахана або його рідних. Гріх за своєю природою заразний. Одна людина вражена проказою гріха, може передати цю хворобу тисячам інших людей. Тому дуже важливо вчасно виявити гріх, і в цьому нам може допомогти історія злочину і кари Ахана.

Але повернімось до Ісуса Навина. Ми зупинилися на 7-у вірші сьомого розділу його книги, де він жалкує, що перейшов Йордан. Пригадати, як це відбувалось, ви зможете, прочитавши третій розділ книги Ісуса Навина. А ми процитуємо лише ключовий вірш, (І.Нав. 3:9) – : “І сказав Ісус до Ізраїлевих синів: “Підійдіть сюди, і послухайте слів Господа, Бога вашого”. Ізраїльтяни послухали Бога, і щасливо перейшли Йордан.

Далі читаємо (6:2) “І сказав Господь до Ісуса: “Ось, Я дав у твою руку Єрихон та царя його, сильних вояків.” Тобто, до здобуття Єрихону Ісус Навин мав благословення тому, що слухався і підкорявся Богу.

Після цього Ісус Навин вирішив завоювати місто Ай, але Бог не казав йому цього робити. Якби Ісус запитав дозволу, то Бог знаючи, що серед ізраїльтян є порушник Закону, заборонив би йому це робити. Божий народ не може просуватись далі, якщо серед нього є люди, які свідомо грішать.

Теолог Алан Редпат зауважує: “Немає більшої небезпеки в житті християнина, ніж осягнути перемогу. В такі хвилини ми починаємо пишатися собою і вважаємо, що здобули перемогу власними зусиллями. Що Бог наділив нас силою, яка перебуватиме з нами упродовж усього нашого життя.”

Отже, перша помилка Ісуса Навина була в тому, що він через свою самовпевненість не запитав у Бога про Його волю.

В четвертому розділі книги пророка Даниїла читаємо, що цар Навуходоносор у сні побачив високе дерево, яке виросло посеред землі; під ним знайшли притулок лісові звірі, а на дереві звили гнізда птахи. Так були показані величність і процвітання Навуходоносора. Багато народів зібрав він під свою владу, та побачивши власну могутність, загордився: “Чи ж це не величний Вавилон, що я збудував його на дім царства міццю потуги своєї та на славу моєї пишноти?” (Дан. 4:27). Однак, ще не встигли ці слова злетіти з уст Навуходоносора, як йому був оголошений вирок: в царя було забрано розум, яким він так самовпевнено пишався.

На прикладі Навуходоносора Господь показав, що без розуму, який Він дає людині, людина стає подібною до рослини, чи тварини.

Звичайно, що при переході Йордану Бог уклав з ізраїльським народом заповіт, але Обіцяна земля, як і вічність, дається тільки за умови повного послуху. Поразка під містом Ай була наукою для Ісуса Навина. Бог, звичайно ж, і тоді був з ним, але він мав зрозуміти, що Бога потрібно слухатись завжди. Це була наука дисципліни, і коли він зрозумів цю науку, Господь знову сказав, що потрібно робити.

“І сказав Господь до Ісуса: “Не бійся і не лякайся, – візьми з собою ввесь військовий люд, тай устань, піди на Ай. Подивися: ось дав Я в руку твою айського царя, і народ його, і місто його, і край його”. Потім Бог сказав Ізраїлю, як знищити Ай, й за Його порадами ізраїльтяни перемогли.

1934-го року археологічна експедиція розкопала місто Ай. На превелике здивування, археологи побачили тільки змішану півтораметрову масу, що складалась з обпаленої до червоного кольору цегли, чорної землі та обгорілих уламків. Вчені стверджують, що ніде в Палестині вони не зустрічали ознак більш нищівної пожежі. Саме так ізраїльтяни знищили це місто.

Перемога ізраїльтян над Єрихоном і Аєм налякала усіх ханаанських мешканців. Шість народів об’єднались, щоб воювати проти ізраїльтян, але один народ пішов на велику хитрість. (І.Нав. 9:3-9) “ А мешканці Гів’ону почули, що Ісус зробив Єрихонові та Аєві, то зробили й вони хитрість. І пішли вони, і забезпечились живністю на дорогу, – і взяли повитирані мішки для ослів своїх, і бурдюки для вина повитирані, і потріскані, і пов’язані, і взуття повитиране та полатане на їхніх ногах, і одежа на них поношена, а ввесь хліб їхньої поживи на дорогу був сухий, запліснілий. І пішли вони до Ісуса, до табору в Гілгалі, та й сказали до нього та до мужів Ізраїлевих: “Ми прийшли з далекого краю, а ви тепер складіть з нами умову”. І сказали Ізраїлеві мужі до хіввеян: “Може ви сидите поблизу нас, то як ми складемо з вами умову?” І сказали вони до Ісуса: “Ми твої раби”. А Ісус сказав до них: “Хто ви та звідки приходите?” І вони сказали йому: “З дуже далекого краю прийшли твої раби до Ймення Господа, Бога твого, бо ми чули чутку про Нього, і все, що Він зробив був в Єгипті”.

Отож мешканцям Гів’ону таки вдалося переконати Ісуса в тому, що вони живуть за межами Ханаану. І як каже 15-й вірш: “І вчинив їм Ісус мир, і склав з ними умову, щоб зоставити їх при житті, і присягнули їм начальники громади”. Ось так було укладено союз, а правда виявилась через три дні. І сталося по трьох днях по тому, як склали з ними умову, то почули, що близькі вони до нього, і сидять вони поміж ними. Коли ж ізраїльтяни зрозуміли, що піддалися обману, їхнє обурення було дуже велике, але обурення стало ще більшим, коли після трьохденного переходу вони підійшли до міст гівонітян, розташованих майже у центрі Ханаану. Лише тепер євреї зрозуміли, що через свою клятву не можуть знищити цей народ.

Це була друга, і найбільша помилка Ісуса Навина. Він двічі, як у нас кажуть “став на одні і ті ж граблі”. Помилка ізраїльтян під час переговорів з гівонітянами була та сама, якої вони допустились, коли брали підступом місто Ай, – вони не запитали Бога що їм робити!

Пригадаймо, як відбувались перемовини. І взяли люди з їхньої поживи на дорогу, а Господніх уст не питали. Інший переклад каже: І взяли громадські мужі трохи харчів їх покуштувати та не поспитали в Господа ради. Не довіряючи словам гостей і своїм очам, ізраїльтяни навіть попробували на смак їхні продукти, і, переконавшись, що вони не свіжі, не спитали в Бога поради, що їм робити. Успіх ізраїльтян після перемоги над містом Ай знову привів їх до самозаспокоєння і до самовпевненості.

Іноді нам, як ізраїльському народові, якась справа здається дуже легкою; просто елементарною, і ми також стаємо самовпевненими. Легковірність, з якою ізраїльтяни сприйняли хитрощі гівонітян, наочно показує, як через наші почуття можна зрадити істині. В грецькому оригіналі слово “видіння”, означає “зовнішній вигляд”. Ходити по вірі, а не через бачення – означає не покладатись на інформацію, яку нам передає зір.

Але як ми зазвичай оцінюємо людей? З виразу обличчя, з того що говорять. А людей треба оцінювати інакше – старатись робити так, як це робить Бог, – не дивлячись на зовнішність. Він бачить які ми насправді, зазираючи в наше серце.

Але повернімось до обману гівонетян. Хтось може сказати: “А що бідним язичникам залишалось робити? Усі хочуть жити”. Але доля гівонетян була б набагато кращою, якби вони чесно повелися з ізраїльтянами. Хоч те, що вони покорилися  Єгові, зберегло їхнє життя, однак їхній обман приніс їм лише ганьбу і рабство. Господь передбачив, щоб усі народи які зречуться  ідолопоклонства та приєднаються до Ізраїля, могли користуватись благословеннями Заповіту. В книзі Левит (19:33-34) читаємо: “А коли  мешкатиме з тобою приходько в вашім Краї, то не будете гнобити його. Як тубілець із вас буде для вас приходько, що мешкає з вами, – і ти будеш любити його, як самого себе, бо приходьки були ви в єгипетськім краї. Я – Господь, Бог ваш!” Це підтверджується словами повеління щодо жертвоприношень (Числа 15:15).

Як ми вже згадували, Бог на умові щирого визнання і розкаяння в своїх гріхах, радо приймає кожний народ і кожну людину.

Далі ми дізнаємось, що Ісус Навин постійно прислухається до Божих настанов, а Бог зі свого боку знову робить чуда за послух Ізраїля. Коли п’ять аморейських царів напали на мешканців Гів’она, Господь каже: “Не бійся їх, бо Я віддав їх у твою руку, – ніхто з них не встоїть перед тобою”. Справді, коли ізраїльтяни розбили ворога, й амореї продовжували стрімголов тікати, сподіваючись сховатися в горах, Ісус Навин зрозумів, що до кінця дня, тобто до початку суботи, він не встигне закінчити бій. А якщо вороги не будуть повністю розбиті, то об’єднаються для нової боротьби. “Тоді Ісус говорив Господеві того дня, коли Господь дав амореянина перед Ізраїлевих синів, та й сказав на очах Ізраїля: “Стань, сонце, в Гів’оні, а ти, місяцю, ув айяловській долині! І сонце затрималося, а місяць спинився, аж поки народ відімстився своїм ворогам (Іс.Нав. 10:12-13). Йосиф Флавій в Юдейських древностях пише, що в зв’язку з цією подією, мусульмани почали святкувати п’ятницю, через те що ця битва відбувалась у п’ятницю.

Господь сильний – Він підбадьорював Ісуса нагадуваннями, що завжди перебуває з ним. Ісус Навин потребував цих слів. Бог знав м’якість характеру Ісуса.

Багато християн можуть сказати, що інколи їм здається, що Бог покинув їх, і від цього вони починають панікувати. Але дивлячись на життя Ісуса Навина, можна бути впевненим у Божій присутності завжди.

Книга Ісуса Навина закінчується одним з найпереконливіших закликів Святого Письма: “А якщо зле в очах ваших служити Господові, виберіть собі сьогодні, кому будете служити, – чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї. А я та мій дім будемо служити Господеві”. Кожна людина повинна сьогодні зробити вибір і пам’ятати, що від цього залежить її вічне життя.

Нам потрібно завжди брати приклад з мужів віри, які ні кроку не робили без Бога. Якщо нам потрібно кудись йти, то нехай Ісус стане нашим постійним компасом. Якщо нам доводиться вести свій корабель по суворих хвилях життя, то штурвал потрібно довірити в Його могутні руки. Якби ми це робили своєчасно, то скільки скель і мілин могли б оминути.

Головне не поспішати і на кожне питання чекати Божої відповіді. А той, хто самостійно приймає рішення, ризикує завжди. Наш Творець каже: Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, – якою ти будеш ходити. Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе! (Пс. 32:8).

Бог навчає і буде навчати лише тих, котрі самі цього хочуть. То ж схилімо голови, і помолімося, щоб Його всевидяще око завжди тримало під контролем кожен наш крок: і тут, на землі, і у вічності.

(Андрій БІЛИК «Роздуми про духовне життя». Книга 2).

 

12 липня – ДЕНЬ АПОСТОЛІВ ПЕТРА і ПАВЛА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 4

В Україні з днем Петра і Павла пов’язувалося багато повір’їв, звичаїв, традицій та прикмет, але мало хто задумувався, що найбільше хвилювало цих апостолів Христа.

Ось що читаємо в посланнях апостола Павла: «А вам, хто утиски терпить, відпочинок із нами, коли з’явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, в огні полум’яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса. Вони кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його» (2 Сол. 1:7-9);

 «Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього…  Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль» (2 Сол. 2:1,3).

Тобто, апостол Павло просить щоб християни готувалися до життя вічного, і в кожному листі пише про це. Так само нас просить готуватися до приходу Ісуса Христа апостол Петро.

 «Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння. Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напочатку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув» (2 Петра 3:3-6).

Ще за 120 років до Всесвітнього потопу Бог попереджав людей про прийдешню катастрофу. Багато хто відмовлявся вірити, що таке може взагалі відбутися. Ной повірив Богові і намагався переконати інших, що саме так буде. Аби довести свою віру, він почав будувати великий корабель. Тільки вісім осіб, скориставшись порадою Бога, подбали про своє спасіння. Ной, його дружина, троє його синів із дружинами не загинули під час потопу і стали родоначальниками теперішньої людської цивілізації. Але Христос сказав, що останнє покоління мешканців Землі буде подібним до покоління Ноя: «Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, так буде і прихід Сина Людського» (Матв. 39-24:37).

Немає нічого поганого в  тому, що люди одружуються й створюють сім´ї, бо це не є ознакою Другого приходу. Основна думка в тому, що повернення Ісуса станеться несподівано. Коли воно відбудеться, люди будуть жити своїм звичайним, сповненим турбот життям. Лише деякі стежитимуть за ознаками часу. Так було за днів Ноя. Люди були настільки зайняті своїм життям, що в них не залишалося часу для Бога. А коли Ной почав говорити їм, що світ скоро буде затоплений, ніхто йому не повірив. Люди думали що Ной просто збожеволів і глузували з нього.

Вістка, яку проповідував патріарх, не користувалась популярністю. А якщо б хтось прийняв її, то виставив би себе на посміховисько. Так само сьогодні біблійна вістка видається дивною і свідчення віруючих нерозумними. Так само це сприймалося й за днів апостола Павла, який писав: «Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!» (1 Кор. 1:18).

Багато хто буде висміювати ідею повернення Ісуса. Вони будуть переконані, що все, як завжди, йтиме своїм шляхом, і наполягатимуть, що нічого страшного ніколи не відбудеться. Зрештою, ми й тепер бачимо, що до всіх, хто готується до Другого приходу Ісуса Христа, люди ставляться так, наче ми прибульці з іншого світу чи фанатики.

Люди перед потопом не були готові до цієї події, у такому ж самому стані буде багато людей, коли повернеться Ісус. Тобто, апостол Петро говорить, що перед Другим приходом історія повториться. Але цікаво те, що він пише ці слова не для атеїстів, а для віруючих людей, для «улюблених християн». Для тих, хто вірний Господу і готовий пройти все до кінця, до зустрічі з Господом. Апостол Петро попереджає, що це пророче слово буде настільки жахливим для світу, що світ не прийме його, буде ігнорувати й насміхатись над ним. А далі він каже: «А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей» (2 Петра 3:7).

Тобто, апостол говорить про Слово, яке Бог запускає в дію. Це те слово, яке принесло потоп і дало спасіння Ною. Це слово спалило Содом і Гомору, але дало спасіння Лоту за його праведне життя. І ось тепер апостол Петро говорить, що слово Боже почне діяти, щоб знищити вогнем усі гріховні діла. Цікаво, що тепер гріх так сильно ввійшов в життя мільйонів людей, що це стало їх природою. І те, як вони грішать, видається їм нормою життя. Тому, по телевізору часто можна побачити, що нерідко люди, які ходять до церкви, шукають не Христа, а лише багатства цього світу і розваг.

В одній сучасній притчі розповідається про олігарха, який після смерті підійшов до райських воріт, але апостол Петро сказав, що той має йти до пекла. Олігарх почав обурюватись:

  • Та ти знаєш, скільки я побудував церков? Знаєш, скільки вагонів свічок я пожертвував?

Апостол Петро смиренно відповів, що нічим не може допомогти, бо олігарх мав багато гріхів і добавив:

  • Але ви не хвилюйтесь – гроші за свічки й церкви ми вам повернемо.

Нажаль, сьогодні в багатьох церквах вважається неетичним говорити людям, що вони грішники. Багато християнських лідерів побоюються, що люди перестануть ходити до церкви, або перестануть давати пожертвування. І церква тоді просто розпадеться.

В наступних віршах апостол намагається пояснити очевидну затримку Ісуса:

«Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день!» (2 Петра 3:8).

В цьому тексті особливо важливі дві думки апостола. Перша — це короткочасність людського життя. Скільки років може прожити людина? В Японії недавно померла жінка, якій було 130 років. Але хіба можна порівняти ці роки з вічністю? Тому прихід Ісуса не затримується. Порівняно з Божою вічністю люди живуть не більше, ніж мілісекунду.

Друга думка стосується Божої милості. Господь любить людей. Якби все залежало від Його любові, то кожен отримав би спасіння. Але спасіння вимагає особистого рішення. Ніхто не може в це втручатися, тому, що Бог створив людину вільною моральною істотою й завжди залишає за нами право вибору. І хоч Він дав нам Своє Слово, щоб наслідки вибору були зрозумілі, проте вибір залишається тільки за нами.

Бог любить кожного і довготерпить усім. Однак, це не свідчить про те, що двері благодаті будуть відчинені вічно. Тому Він продовжує словами апостола: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петр. 3:9).

Ось головна причина затримки Ісуса Христа – щоб покаялись усі, але вибір за людиною.

Нас завжди духовно підкріпляють досвіди людей, як вони покаялись і прийшли до Бога. Ось один з таких прикладів. Після війни в колонії біля Воркути засуджені будували шахту. Серед в’язнів було лише двоє віруючих, які відмовлялись працювати в Господній день, за що їх часто били. Але якось прислали нового начальника табору і він вирішив з цим покінчити. Коли настав День спокою і віруючі знову відмовились працювати, в’язні побачили, що охорона замість двох, взяла шість вівчарок. До того ж, собаки були голодні, бо сильно гавкали. Начальник охорони наказав братам вийти зі строю і всі в’язні зрозуміли, що має відбутись щось страшне.

Два віруючих брата вийшли з шеренги і, пройшовши через ворота, пішли в тундру. Коли брати почули, що їх доганяють злі собаки, вони повернулись до вівчарок, схилили голови й почали молитись. Цілий табір ув’язнених, спостерігаючи за цим знав, що через декілька секунд собаки добіжать до братів і роздеруть їх. Тому багато з них закрили руками обличчя, але ті, хто дивився, стали свідками чуда, бо коли голодні собаки добігли до братів, то їхнє зле гарчання перетворилось в радісне повизгування. Потім вівчарки замахали хвостами, почали повзати по землі навкруги братів і нарешті стали обом в’язням лизати чоботи.

Крім того, як тільки собаки перестали гавкати, то в’язні почули, що віруючі співають якийсь псалом. Після побаченого засуджені й охорона почали хреститись а багато з них заплакали. Начальник табору збліднувши, пішов у свій барак, а охорона свистом закликала собак і сказала віруючим братам повернутись в свою шеренгу.

Автор книги пише, що саме в цю мить, він зрозумів, що є якась Сила, яка сильніша за любі земні сили. І цього дня він, як і більшість в’язнів повірили в Бога. Так само, в кожного з нас був момент і своя дорога до покаяння і саме для цього Ісус довготерпить, щоб ще багато зробили такий вибір.

«День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рухнуть, а земля та діла, що на ній, погорять…» (2 Петра 3:10). Тут знову бачимо елемент несподіванки. Злодії не дають нам знати наперед про той час, коли вони прокрадуться в наш дім. Тобто, апостол порівнює повернення Ісуса з непередбаченим пограбуванням, вказуючи, що це станеться несподівано: «день Господній прийде, як злодій вночі…». Для одних це буде день радості, а для інших день страху. Взагалі, досліджуючи Біблію люди часто задаються питанням: як би було добре, якби ми знали точну дату Другого приходу Спасителя. Причина цього, імовірно криється в природі людського серця. Але, якби ми знали точний час, ми б ігнорували Його поради щодо того, як нам потрібно жити. А за кілька годин до Його запланованого повернення, ми б намагалися швидко до цього підготуватися. І така підготовка не принесла б жодної користі. Ось чому Ісус прийде несподівано. Він Сам сказав: «А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець» (Матв. 24:36).

«А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі» (2 Петр.3:11-14).

Що ж ми повинні зробити, щоб зберегти цю чистоту? Тобто, що зробити, щоб наші духовні очі були відкриті і ми могли побачити  той день, який світ ігнорує?

«А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою. Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вгрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного!» (2 Петр.3:15-18).

Історія знає цікавий випадок, коли тисячі німців у 1989 році зруйнували берлінську стіну, яка ще в 1961 році розділила Німеччину на дві частини і проіснувала 28 років. Отже, коли зруйнували стіну й Німеччина стала єдиною країною, один чоловік прийшов до бібліотеки, яка знаходилась в Західному Берліні й приніс книги, які взяв у цій бібліотеці 28 років тому, перед тим, як ще спорудили стіну. Увесь цей час, чесний чоловік зберігав книги і вірив, що колись настане момент, коли він зможе їх повернути.

Ми сьогодні знаходимось в дуже подібній ситуації, тому, що на планеті Земля, де панує ворог, чекаємо, коли стіна, збудована дияволом, розділяючи нас з Богом, буде нарешті зруйнована, щоб ми змогли об’єднатись з жителями Небес. Звичайно, на протязі 28 років у того чоловіка були моменти, коли він міг втратити надію на повернення книг. Але його віра в грядущу свободу залишалась настільки сильною, що він був завжди готовий повернути книги їхньому власнику. За багато років чекання Ісуса, ми також, іноді, сумніваємось в тому, чи повернеться Ісус за нашого життя. Але віра повинна бути твердою, тому що стіна колись обов`язково буде зруйнована і нарешті зможемо повернутись додому. «Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасіння» (Євр. 9:28).

Бог ніколи не обманює і Його слова — істина. Яка доля спіткала біблійну, лаодикійську церкву останнього часу? Церква зникла. Бог робив там великі чудеса, але люди зневажили це. Вони вибрали релігію замість близьких відносин з Ісусом Христом і вся та територія за короткий час стала мусульманською.

Так само й сучасна церква втрачає вогонь і стає теплою. І якщо ми проігноруємо слова Господа, розруха буде великою. «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст… Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об. 17-3:15).

Тепер багато церков пишаються своїми величезними спорудами, благодійністю, дорогою апаратурою, величезними програмами, але забувають, що Бога цікавлять лише люди. І в першу чергу люди, які хочуть Йому служити. Сьогодні мало християн можна назвати посвяченими чи сильними у вірі, тому що попавши в маленькі випробування, вони готові йти на компроміс. Лиш би не було проблем на роботі, в сім´ї, щоб не сміялись сусіди, рідня чи знайомі. Але християнська віра, це в першу чергу віра принципу і Бог хоче, щоб Його діти були вперше чергу вірними. Щоб наше життя було заповнене Його Словом.

Дуже скоро настане день, коли люди прокинуться, як зазвичай, аби виконувати свої повсякденні обов`язки. Відкриються магазини, бари, ресторани й розважальні центри будуть переповнені. Люди як завжди будуть чинити добро і зло в гонитві за своїми мріями. Нічого незвичного, бо перед приходом буде все так, як за днів Ноя.

Цікаво, що в книгах Старого Завіту про повернення Ісуса Христа говориться 1527 разів, а в Новому — 319. Взагалі, в Новому Завіті кожний 25-й вірш говорить про другий Прихід Христа. Тому для християн немає нічого важливішого після народження, смерті і воскресіння Христа, як повернення Його на Землю: «Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були, і всі племена землі будуть плакати за Ним…» (Об. 1:7).

Group 41

Спочатку на небі з`явиться маленька крапка, яка з кожною секундою буде ставати дедалі більшою, а Земля почне трястися з неймовірною силою. Апостол Іван так описує цю сцену: І земні царі, і вельможі та тисячники, і багаті та сильні, і кожен раб та кожен вільний, поховались у печери та в скелі гірські, й кажуть до гір та до скель: Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця!…» (Об. 6:15,16).

Доки одні з жахом тікатимуть, ті, які очікували Другого приходу й готувалися до цього дня, піднімуть руки й вигукнуть: «Це наш Бог, що на Нього ми мали надію і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, тішмося ж ми та радіймо спасінням Його!» (Iсаї 25:9).

Яку радість відчули спасенні люди, які були готові зустріти катастрофу. І який жах пережили ті, хто гинув у водах потопу, коли не вистачило часу приготуватися, оскільки буденні турботи і задоволення відволікали їх від неприємних вісток і роздумів. Такий самий вибір стоятиме перед кожним з нас. Чи захопимося ми справами цього світу настільки, що не встигнемо приготуватися до приходу Христа, чи будемо мудрими і приймемо пораду Христа, записану в Євангелії від Матвія: «Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» (Матв. 24:44).

Світ, як достиглий плід, чекає на свої жнива. Христос повертається, щоб покласти край довгій і сумній історії гріха. Повертається, щоб забрати вірних додому і щоб сказати, що ми є те найдорожче на цій Планеті. Що ми необхідні Йому такі, які є— з усіма нашими радощами, печалями, переживаннями, з усіма гарними якостями й помилками. Ми настільки необхідні, що Він приходив для того, аби померти за нас на Голгофському хресті, і тепер повертається, щоб забрати нас з Собою додому. А ось чи готуємось і чи готові ми до цього?

У нашому світі існує тільки два класи людей — духовно живі й духовно мертві. «Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженого Сина Божого» (Iвана 3:18). Ісус стоїть між живими і мертвими; Він межа, точка переходу з одного стану в інший. І тільки через Нього ми можемо перейти від смерті до життя. А вибір за нами.

Отже, виходить, що єдине прохання апостолів Петра і Павла і найбільша перевага людини на планеті Земля — це знати Ісуса та приготуватись до Його приходу. Вибір за нами.

Андрій БІЛИК

 

6 липня – ІВАНА КУПАЛА чи ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Ігор КОРЕЩУК

Artboard 1

Чимало країн (Україна, Білорусь, Польща, Росія, Латвія, Естонія та інші) відзначають народне свято Івана Купала. Що це за свято і чи можуть християни брати участь у його святкуванні? Для цього нам потрібно здійснити екскурс в історію.

ПОХОДЖЕННЯ СВЯТА

Язичники мали своє уявлення про «богів»: більшість із них були войовничими, аморальними, заздрісними й постійно боролися за владу, вдаючись до різних інтриг. Відповідно людям потрібно було весь час задобрювати, заклинати та заговорювати цих жорстоких божків. Одним із таких задобрювань було свято Купала. Саме слово «Купайло» означає в старослов’янській мові щось гаряче, те, що кипить гнівом, щось яскраве, що слугує епітетом бога-сонця, дружиною котрого була світлоносна Заряда. В цей день наші предки славили Дажбога й матінку-землю. Це свято єднання води й вогню, людини й природи.

«ОХРИСТИЯНИЗАЦІЯ СВЯТА»

Через злиття християнських та язичницьких традицій і утворилося збірне свято Івана Купала. Унаслідок цих змішань воно припадало на день святкування Різдва Івана Предтечі – 24 червня за старим календарем, а 7 липня за новим. Через співзвучність слова «купало» зі словом «купати» — занурювати у воду, тобто хрестити, народ приклав слово «купала» до імені святого й позначив у своєму народному календареві днем Івана Купала.

ДРЕВНІ ПОГАНСЬКІ ОБРЯДИ КУПАЛЬСЬКОЇ НОЧІ

У купальських вогнищах матері спалювали зняті з хворих дітей сорочки, щоб разом із цією білизною згоріли самі хвороби. А дим від багаття відганяв темні сили від села та поля. Крім того, дим жертовного вогнища, згідно з язичницькими повір’ями, — це найкоротший спосіб перенесення енергії жертв на «небо».

Для захисту й очищення себе від нечистої сили, люди стрибали через вогнища. Звичай стрибати через вогнище — це те, що залишилося від древнього жеребкування. Вибір людської жертви божкам іноді не наважувався здійснити навіть жрець. Тому юнаки і дівчата стрибали через вогонь доти, доки хто-не будь не падав у нього. Вважалося, що в такий спосіб «боги» обирали собі жертву (цікаво, чи знають ті, хто зараз стрибає через багаття, про те, що вони символізують потенційного мерця?).

Artboard 12

У ніч напередодні Івана Купала дівчата опускають на хвилі вінки з берези із запаленими свічками. У кого вінок довше за всіх пропливе, той буде щасливішим, а в кого свічечка найдовше горітиме, той проживе найбільше років.

Artboard 13

ОКУЛЬТНЕ КОРІННЯ СВЯТА

За повір’ям селян, у купальську найкоротшу ніч не можна спати, тому що оживає й стає особливо активною всіляка погань: відьми, перевертні, русалки, чаклуни, домовики, водяні, лісовики.

Для ворожіння брали воскову свічку й, розламавши її на дрібні шматочки, клали в металеву ложку. Ложку нагрівали на свічці доти, доки шматочки не перетворювалися на розплавлену рідину. Коли віск танув, його одразу виливали у воду. Вважалося, що за допомогою отриманої фігури можна передбачити долю.

За повір’ям у купальську ніч розмовляють один з одним дерева, тварини і навіть трави, які цієї ночі наповнюються особливою, чудодійною силою. Наприклад, за народними переказами, М. В. Гоголь в оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» пише про чудодійне цвітіння в цю ніч папороті.

Якщо ми насправді бажаємо згадати особу Івана Хрестителя, то варто це робити не вищезгаданим способом, а пам’ятати простих сім фактів, узятих з його життя і служіння:

  1. Його чудесне народження. Місія пророка Івана, Предтечі Ісуса, згодом названого Хрестителем, була передбачена пророком Ісаєю ще за 700 років до самої події: «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!» (Iсая 40:3). Його народження було чудом. Воно чимось нагадувало народження Ісаака — в глибокій старості їхніх батьків (Луки 1:5-25, Бут. 21:1-3). Цей факт засвідчив, що для Бога немає неможливого. Він і сьогодні може творити чудеса.
  2. Пустельний університет, де упродовж тривалого часу Іван вчився довіряти Богові. Цікаво зауважує про нього Дух Пророцтва: «Як посланець Неба, він був готовий безстрашно йти до людей, тому що доручив себе волі Всевишнього. Тепер він міг сміливо з`явитися перед монархами Землі, оскільки низько схилявся перед Царем царів» (Бажання віків, с. 103 ориг.).
  3. Викривальна звістка для народу. Він зовні виглядав, як древній пророк Ілля (Матв. 3:4), та найголовніше — він прийшов у силі та дусі Іллі, щоб «навернути серця батьків до дітей, а непокірних – до мудрості праведних, щоб приготувати Господеві підготовлений народ» (Луки 1:17).
  4. Хрещення народу. Іван був названий Хрестителем тому, що не язичникам, а саме Божому народові пропонував поновити зв´язок з Богом через водне хрещення (Матв. 3:5-6).
  5. Ув’язнення. Іван боявся Бога, тому більше не боявся нікого. Його докори стосувалися не лише простого народу, але й владного духовенства (Матв. 3:7-9). Він прямо викривав гріхи перелюбу гордої та підступної Іродіяди (Марка 6:17,18),за що поплатився свободою, а потім – життям (Матв. 14:5-10).
  6. Сумнів. Виявляється, що сумнів може долати й великих пророків (Луки 7:19). Утім, ця історія нас переконує, що причиною багатьох наших сумнівів є незнання Господніх шляхів та нерозуміння Його планів.
  7. Висока оцінка Христом Іванового служіння. Незважаючи на сумніви та боротьбу, Ісус свідчить про нього: «Істинно кажу вам: серед усіх людей, народжених на світі, не було ще ніколи більшого за Іоана» (Луки 7:28).

Основна мета життя та служіння Івана Хрестителя полягала в тому, аби приготувати шлях для Першого приходу Господа. Місія ж Божої церкви – приготувати світ до Другого приходу Христа. Тож будьмо, як Іван, вірні Богові в тому, аби свідчити іншим людям про скоре повернення нашого Господа та Спасителя не лише словами, але й скромним та чесним життям!

Підготував Андрій БІЛИК

Вічний Скарб. № 8 (101) Серпень 2011

27 червня – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ РИБАЛЬСТВА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Artboard 1

Це свято відзначають 27 червня. Рибалка – одне з найбільших захоплень людини. Той, хто хоча б раз побував на водоймі з вудкою, насолодився радістю спілкування з природою і зловив першу в своєму житті рибу, той цього не забуде ніколи.

Один з найвеличніших уроків дослідження світу природи – це наша повна залежність від Бога. Подібно до того, як довкілля не може існувати без Творця, так і людина була б без Нього нічим.

Після гріхопадіння людина була вимушена сама здобувати собі «щоденний» хліб, тому Біблія не засуджує рибальства чи полювання. Цікаво, що склавши перші літери в грецькому перекладі речення «Ісус Христос – Син Божий, Спаситель», отримуємо «ιχθγε», що означає «риба». Також потрібно згадати, що горді фарисеї дуже зневажливо ставились до рибалок, бо вони «пахли» рибою й водоростями. Навіть ті, хто займались землеробством стояли в «ієрархічній драбині» вище за рибалок. Але відомо, що п’ять з дванадцятьох учнів (апостолів) Ісуса Христа були рибалками. Одного разу, коли вони працювали цілу ніч, але нічого не зловили, Ісус наказав їм закинути сіть по другий бік човна. Вони так і зробили, й на своє здивування впіймали стільки риби, що ледве змогли витягнути.

Рибалка й дослідник Південної Америки Анрі Шарьє розповів цікаву історію з його життя. Здобути їжу в венесуельських джунглях не просто. Краще за все взяти декілька уроків виживання у місцевих звірів. Анрі Шарьє якось довелося спостерігати за тапіром – тропічною твариною, яка нагадує великого кабана з продовгуватою головою. Рибалка сидів, притаївшись на березі річки, коли з-за дерева несподівано з’явився великий тапір. Він почав об’їдати листя дикого винограду. Підкріпившись як слід листям, тварина зайшла в річку, відригнула частину неперетравленого листя і носом розмела його по воді. Через декілька хвилин на поверхні, заледве рухаючи плавниками й пузом догори, ніби одурманена, почала з’являтись риба. Тапір спокійно, одну за другою, поїдав її, доки не наївся до повної ситості.

Заінтригований рибалка зібрав з дикої лози декілька листків, розтер їх між камінням і зібрав сік у посудину. Потім він вилив рідину в невелику затоку й розмішав воду палицею. Який же він був здивований, коли на поверхню води почала спливати сп’яніла від цієї рідини риба. Відтоді Анрі легко забезпечував усю свою родину свіжим уловом.

Однак християни, які полюбляють рибалити, повинні зважити на деякі біблійні принципи: «Оце будете їсти зо всього, що в воді: усе, що має плавці та луску в воді, у морях та в річках, їх будете їсти. А все, що не має плавців та луски в морях і в річках, зо всього, що роїться в воді, і зо всього, що пливає в воді, гидота вони для вас» (Левіт 11:9-10).

Справа в тому, що раки, краби, вугрі, сом та подібні до них, є санітарами водойм, які пожирають усе мертве. А ось мідії, креветки, кальмари знищують морське «сміття» (екскременти), виконуючи функції фільтрів. Потрібно підкреслити, що єдиними безпечними є лише ті жителі річок, озер та морів, які мають луску й плавники (лососеві риби, короп, карась, хек, минтай, судак тощо).

Проте люди звикли наводити різні аргументи, щоб ловити і їсти те, що Бог створив для очищення водойм. Коли ми купуємо, наприклад, автомобіль, то заправляємо його лише тим пальним, до якого пристосував його виробник, а ось коли людині захотілося креветок чи раків, то не задумуючись «заправляється» тим, що заборонив їй споживати Сам Творець. Потім дивуємось: звідки стільки хворіб?

Читаючи біблійні поради відносно того, що вживати, а що – ні, ми маємо вільний вибір – сприйняти ці істини, або ж відкинути їх. Однак незаперечним є той факт, що в новозавітні часи апостол Павло радить християнам все ж таки зважати на Божі поради щодо їжі. «Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим Словом і молитвою» (1Тим.4:4,5). Потрібно пам’ятати, що Бог благословляє до їжі лише те, що освячується Його Словом.

А ось ті християни, що шукають та підтасовують новозавітні біблійні тексти, які ніби дозволяють їсти все, ризикують відповісти не лише колись перед Богом, але й ще тут, на землі перед ближніми, які захворіють.

Дедалі більше людей розуміють, що ловля риби – прекрасний засіб зміцнення духовних і фізичних сил. Зазвичай майже кожен рибалка має свої маленькі таємниці. Напевно, в Ісуса був якийсь Свій рибальський секрет, який невідомий нам до цього часу: Він знав, де шукати рибу і як зібрати цілий косяк в одному місці. Впевнено можна сказати одне: учні твердо засвоїли, що успіху вони досягнуть лише тоді, якщо дотримуватимуться Його порад. І якщо ми з вами також виконуватимемо ці вказівки, то не тільки станемо щасливішими на землі, але й отримаємо життя вічне.

 

Андрій БІЛИК

Новини по дням

Вересень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Сер    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист