Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

Архів автора

ФАЛЬШИВІ ВЧИТЕЛІ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Мовою притчі

Group 4

Кожного разу коли гуру і його учні збирались на молитву в ашрам (обитель мудреців) заходив кіт і відволікав їх від медитації. Тоді гуру наказав учням прив’язувати кота на час молитви. Після смерті гуру кота продовжували прив’язувати уже по звичці. Коли не стало й кота, в ашрамі завели іншого, аби ретельно виконувати інструкції гуру під час спілкування з Богом. Пройшло декілька століть. Послідовники гуру написали наукові праці, в яких наголошувалось що прив’язування кота на час молитви має особливе значення для богослужіння.

«Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливість, і що не можеш терпіти лихих, і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони» (Об. 2:2).

ЧИ ПОТРІБНО КАРАТИ ДИТИНУ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

 

Діти – це дорогоцінний дарунок неба. Давайте подумаємо, як МИ ставимося до дорогих подарунків? З недбалістю? Зі зневагою? Ні, ми піклуємося про них і бережемо.

Кожні батьки, виховуючи дітей, рано чи пізно замислюються над запитанням: чи потрібно карати дитину? Виховання дітей – нелегке завдання, яке вимагає багато терпіння, присвяти, любові, зусиль і часу. Батьки часто вдаються до двох методів виховання: перший – карати за все, а другий метод — не карати взагалі. У першому випадку, якщо дитина в чомусь провинилася, одержала погану оцінку, чогось не зробила, не прийшла додому вчасно, щось забула і т.д., вона розуміє, що її буде покарано. В іншому випадку батьки говорять: дитина виросте й сама зрозуміє, що добре, а що погано. У такому разі, що б дитина не зробила, вона знає, що покараною не буде. Але як же чинити правильно: карати чи не карати? Який метод правильніший?

Прекрасним прикладом у цьому є для нас Творець. Він називає нас Своїми дітьми. Який метод виховання використовує наш Отець? Якщо перший, то за будь-який негарний учинок або помилку ми відразу були б покарані, але тоді людства, напевно, давним-давно вже б не існувало. А якщо другий, тоді б на Землі кожний робив те, що він хоче, і ніхто б не відчував ніякої відповідальності. Але наш добрий і турботливий Отець обирає третій метод. Він учить, підказує, довготерпить і любить нас, але також допускає в нашому житті випробування, щоб направити на правильний шлях.

Часто батьки посилаються на Священне Писання: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Прип. 13:24). Звідси випливає висновок, що дітей потрібно карати і не жаліти. Але варто багато про що задуматися. Жорстоке керівництво – теж погано, як і його відсутність. Ставлячись до дитини жорстоко, ми можемо зломити її, і вона виросте бунтарем. Нам, батькам, потрібно формувати дитину як особистість, і метод нашого Небесного Отця допоможе нам у цьому.

Перш ніж покарати дитину, потрібно знайти причину: чому вона вчинила саме так, можливо, це пов’язано з вами? Може, ви вимагаєте того, чого самі не робите? Одну дитину досить покарати один раз, і вона отримає урок на все життя, а іншу потрібно карати частіше. Не можна застосовувати один і той же підхід до всіх дітей, тому що всі мають різний характер.

«Якщо ваші діти виявили не послух, їх потрібно покарати… Перш ніж вдатися до покарання, усамітніться, попросіть Господа зм’якшити й покорити серця ваших дітей і дати вам мудрість правильно вчинити в конкретному випадку… Ви не допоможете зрозуміти дитині духовне, якщо серце кипить гнівом… Наставляйте дітей терпляче. Іноді їх варто карати, але ніколи не робіть цього так, щоб вони відчули, що їх карають у гніві. Багатьох небажаних незгод у родині можна було б уникнути, якби батьки корилися пораді Господа у вихованні дітей… Карайте дітей тільки тоді, коли ви самі підкоряєтеся Божій дисципліні… Ваші діти можуть зробити те, що вимагає покарання, але якщо ви вчините з ними в дусі Христа, їхні руки обів’ються навколо вашої шиї, вони упокоряться перед Господом і визнають свою провину. Цього досить, покарання не потрібно… Добротою й любов’ю прагніть залучити їх до Христа, і ви побачите, що вам допомагає надприродна сила» (Е. Уайт. Виховання дітей, с 263-265).

«Фізичне покарання може стати необхідним, якщо не діють інші методи, однак не слід використовувати різку, якщо цього можна уникнути… Коли фізичне покарання стає необхідним, дитина повинна бути глибоко переконаною, що це робиться не з примхи батьків, не для демонстрації їхньої деспотичної влади, а для її блага її варто навчити, що кожний невиправлений недолік принесе нещастя їй самій і буде неугодним Богові. При такому підході до дисципліни дитина знайде найвище щастя у підкоренні своєї волі – волі Небесного Отця» (Е. Уайт. Виховання дітей, с 270).

Нехай покарання буде не методом виховання, а надзвичайним заходом. Давайте намагатися з Божою допомогою робити все можливе, щоб навчити, підказати, виправити, але обійтися без покарання. А якщо воно все-таки необхідне, будемо просити у Господа мудрості й смирення.

ВАЛААМ: ПРИЧИНИ ПАДІННЯ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

 

Валаам, як дізнаємося з 22-24 розділів книги Числа, був пророком Божим. Далеко не з кожною людиною Господь встановлював такі тісні взаємини, які були в Нього з пророками того часу. Бути пророком – означало стати вустами Самого Всевишнього. Тому це накладало велику відповідальність на Божого вісника. Тим більше, якщо ним була людина з язичницького народу, як це було у випадку з Валаамом. Але цей пророк втратив пильність, його духовна чутливість притупилася так, що золото і подарунки, які були запропоновані моавітським царем Валаком, стали дорожчими, ніж ясний голос Бога.

Віддавши перевагу тимчасовим благам, замість послуху Господеві, Валаам врешті-решт втратив найголовніший духовний скарб – спасіння власної душі. Біблійний герой, про якого піде мова, має багато спільного з нами: і він, і ми походимо з язичників, і в нього, і в нас є спокуси на життєвому шляху (наприклад, сповідувати вустами одне, а жити інакше). Кожний, хто знає його історію, дивується глибокому падінню та ганебній смерті. Чому так сталося? Збіг обставин, примха сліпої долі чи результат необачного вибору?

Давайте детально розглянемо причини цього падіння:
1. Він сповідував релігію розбіжності з Божим словом
«І встав Валаам уранці та й сказав до Балакових вельмож: “Вертайтесь до свого краю, бо відмовив Господь позволити мені піти з вами”» (Чис. 22:13). Господь не дозволяє іти. Що це означає? Бог не дозволяє, а ми часто керуємося своїми бажаннями. Хоч у Біблії так написано, але ми вважаємо, що це неможливо виконати. Чи хочу я того, чого не бажає Бог? Чи бажаю я того, чого хоче Господь? Розбіжність у поглядах з Богом неодмінно призведе до гріха та падіння.

  1. Він дотримувався РЕЛІГІЇ СЛІВ
    «І відповів Валаам, і сказав Балаковим рабам: “Якщо Балак дасть мені повний свій дім срібла та золота, то й тоді я не зможу переступити наказу Господа, Бога мого, щоб зробити річ малу чи річ велику”» (Чис. 22:18).

Якою красномовною є релігія сьогодні, але згодом вона виявляється марнослівною. Якщо ви помітили в собі хвалькувату вірність, що прославляє себе, будьте вкрай обережними! Ви на межі прірви, яка веде до загибелі. Валаам ніби пафосно заявляє: «Навіть якби ви дали мені мільйон доларів, я не погоджуся піти з вами!». Але йому ніхто стільки й не пропонує. Втративши здоровий глузд, він мчить до ілюзорної цілі! Це та сама здавна знайома нам ідея, лише виражена іншими словами: «Хоч би усі, та не я!». Релігія, позбавлена скромності, не може мати Божественного походження. Вона розповідає про Бога, але насправді особисто не знає Його!

  1. Йому була притаманна РЕЛІГІЯ ЛУКАВСТВА ТА ВДАВАННЯ
    «А тепер посидьте й ви тут цієї ночі, а я пізнаю, що ще Господь буде говорити мені» (Чис. 22:19). На перший погляд здається, що пророк справді не знає Божої волі й старанно шукає її. Але це хибне припущення, оскільки вище читаємо: «І сказав Бог до Валаама: “Не підеш ти з ними, не проклянеш того народу, бо благословенний він!”» (Чис. 22:12). Пізніше він ще раз хоче дізнатися волю Божу: «І сказав Валаам до Балака: “Стань над своїм цілопаленням, а я піду, – може, стріну Господа навпроти себе, і що Він об’явить мені, я перекажу тобі”. І він пішов на лису гору» (Чис. 23:3). Потім ще раз: «І сказав він до Балака: “Стань тут над своїм цілопаленням, а я стріну там Господа”» (Чис. 23:15).

Стаючи на шлях лукавства, людина спочатку просто прикидається перед іншими, бажаючи виглядати набагато кращою, аніж є насправді. Але коли вона надто довго «грає роль», то з часом сама починає вірити у своє лукавство. І, зрештою, намагається переконати у своїй провині ще й Богa. Як безглуздо вдавати перед Тим, Хто все знає! Як безглуздо намагатися лукавити перед очима Того, Котрий все бачить!

Хіба сьогодні в нас немає спокуси, знаючи волю Божу, просити знака від Нього через сон, видіння чи надзвичайні обставини? Гадаєте, Бог зміниться й скаже щось інше? Причина криється набагато глибше: чи не в тому, що ми бажаємо схилити Бога до власної точки зору? Можливо, у повсякденному житті ми звикли завжди домагатися свого і вважаємо, що це аж ніяк не позначиться на наших стосунках з Господом? Не варто ставати християнським «ілюзіоністом» й імітувати бажання пізнання істини. Бачачи подібне, Бог зі скорботою каже: «Вони-бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати дороги Мої, мов народ той, що праведне чинить, і права свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права справедливости, жадають наближення Бога» (Ісаї 58:2). «Бо в очах своїх він до себе підлещується, щоб буцімто гріх свій знайти, щоб зненавидіти» (Псал. 36:3). Біблія робить сумний висновок: «Вони завжди вчаться, та ніколи не можуть прийти до пізнання істини» (2 Тим. 3:7).

Коли Бог мовчить, це означає, що Він сказав усе необхідне й більше не має що додати. Треба, пізнавши Його волю, не шукати іншої, а смиренно піти запропонованим шляхом.

  1. Йому була притаманна РЕЛІГІЯ ОБРЯДОВОСТІ
    Обряди існують в усіх релігіях світу. Але коли вони починають заступати Самого Бога – це стає справжньою загрозою для духовності. Обрядовість – це релігія зовнішньої форми без внутрішнього наповнення.

Розповідають притчу про сліпців, котрі «оглядали» слона. Одного з них підвели до вух тварин, – і він промовив: «Це шматок брезенту». Іншого привели до хвоста, і той сліпець, визначивши на дотик, сказав: «Це якась мотузка», а третього – до хобота, і той чоловік, сумніваючись, промовив: «Це, мабуть, шланг!» І нарешті, четвертий, торкнувшись руками ніг слона, категорично заявив: «Це якась колона чи товстелезний стовп». Чого не усвідомили вони? Ці люди не зрозуміли, що перед ними слон. Чимало християн настільки зосередили свою увагу на релігійних деталях, що втратили з поля зору Бога!

Валаам дотримувався РЕЛІГІЇ УМИЛОСТИВЛЕНИЯ БОГА
«І стрівся Валаамові Бог, і сказав він Йому: “Сім жертівників склав я, і приніс бичка та барана на кожному жертівнику”» (Чис. 23:4).

Не таємниця, що атеїзм був породжений спотвореним християнством, коли Бог був представлений як торговець гріхами. Валаам хвалиться перед Господом: «Дивися, скільки жертв ми принесли на честь Твого імені! Хіба Ти не можеш змінити Свою точку зору на деякі питання?!» Але Бог є досконалим, на чому й ґрунтуться Його незмінність. Нашого Бога неможливо умилостивити з однієї простої причини: Він і так є багатомилостивий і милосердний. Але ця милість ніколи не направлена на нехтування Його волею.

До чого призвів хибний шлях Валаама?
Він так хотів померти смертю праведних! (Чис. 23:10). Але не будемо себе обманювати! Помирати з Богом у серці може лише той, хто жив з Ним! Валаам був убитий на війні. «Ну то й що? – може виникнути запитання. – Хіба це про щось говорить?». У нашому випадку – так. Згадайте, як Бог зберіг під час війни Єремію. Пригадайте Даниїла, котрий не тільки залишився живим після падіння Вавилону, а й став другою особою після царя! А тут помер… Його загибель не є нещасним випадком, а фізичною смертю духовно мертвого пророка!

Він хотів здобути все тут і потрапити до Вічності, а в результаті втратив все на Землі й занапастив свою душу. Сатана завжди так діє. За Валаамом додому приїжджають на колісниці, а звідти як? «А тепер утікай собі до свого місця!» (Чис. 24.11). Він утікає, щоб хоча б зберегти свою Душу. Сьогодні чимало людей втрачають своє здоров’я та життя, так і не повернувшись.

Який же вихід існує для нас, аби не потрапити в пастку й не повторити помилок Валаама? У біблійному тексті є відповідь: «І відкрив Господь очі Валаамові, і побачив він…» (Чис. 22:31). Нехай же нашою молитвою буде: «Відкрий мої очі; – і нехай я побачу – Тебе і себе». Скажімо, як псалмист: «Відкрий мої очі, і хай чуда Закону Твого я побачу! Серце моє прихили до свідоцтв Твоїх, а не до користі. Відверни мої очі, щоб марноти не бачили, – на дорозі Своїй оживи Ти мене!» (Псал. 119:18, 36,37).

Ігор КОРЕЩУК

 

ДОБРОВІЛЬНІ ДАРИ ТА СЛАВА ГОСПОДНЯ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

 

Кожен християнин прагне Божих благословень, щасливого сімейного життя, святості в повсякденному житті та бажає відчути особливу присутність Бога, славу Господню, у своєму житті, яка би проявлялася в їхньому характері, у їхніх сім’ях та церквах. Ми всі бажаємо «з відкритим обличчям, мов у дзеркалі», дивлячись на славу Господню, змінюватися «в той самий образ від слави в славу, як від Господнього Духа» (2 Кор. 3.18). Біблія відкриває нам умови присутності Божої слави та показує нам, як ми можемо пережити подібний досвід у своєму житті.

Одна з таких історій записана в книзі Вихід, яка описує Господа, Котрий у стовпі хмарному та вогняному супроводжував Свій народ. Але Бог прагнув перебування Своєї слави в самому народі та в серцях людських, а не понад ними. Тому біля підніжжя гори Синай Мойсей передав народу повеління Бога про будівництво скинії: «І нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них» (Вих.25:8). Для спорудження святилища необхідна була велика кількість найдорожчих матеріалів, але Господь прийняв тільки добровільні дари, тому що при будівництві святині в першу чергу були потрібні посвяченість Богу і дух жертовності.

«Від кожного мужа, що дасть добровільно його серце, візьмете приношення для Мене» (Вих.25:2), – таким було повеління, передане Мойсеєм народу. «Кожен за щедрим серцем своїм принесе його, приношення Господеві: золото, і срібло, і мідь, і блакить, і пурпур…» (Вих.35:5). Ізраїльтяни з радістю відгукнулися, приносячи відповідні дари. «І приходили кожен чоловік, кого вело серце його, і кожен, кого дух його чинив щедрим, і приносили приношення Господеві для роботи скинії заповіту ( Вих. 35:21). «І всі жінки, мудрі серцем, пряли своїми руками і приносили» (Вих. 35:25).

«А вони ще приносили до нього щоранку добровільного дара, поки не сказали Мойсею: «Народ приносить більше, ніж потрібно було для праці, яку Господь звелів був зробити. І Мойсей наказав проголосити в таборі, говорячи: Ні чоловік, ні жінка нехай не роблять уже нічого на приношення для святині. А наготовленого було досить для кожної праці, щоб зробити її, і ще зоставалось» (Вих.36:5-7).

Великодушне, щиросердне служіння було до вподоби Богу; і коли робота в скинії завершилася, то Бог сповістив про Своє прийняття цього дару. «Хмара закрила скинію заповіту, і слава Господня наповнила скинію. І не міг Мойсей увійти до скинії заповіту, бо хмара спочивала над нею, а слава Господня наповнила скинію» (Вих. 40:34,35).

Подібне відбулося перед початком будівництва храму, збудованого пізніше Соломоном. Звертаючись до присутніх, Давид запитав їх: «Хто ще жертвує, щоб сьогодні наповнити свою руку пожертвою для Господа?» (1 Хронік 29:5,6). І народ почав жертвувати… Серце Давида раділо в Господі, оскільки «вони жертвували Господеві з цілого серця» (1 Хронік 29:9). Люди зрозуміли: «все, що людина отримує по щедрості Божій, походить від Бога». І що багатства, матеріальні чи духовні, належить скласти до ніг Божих, і сказати разом з Давидом: «І хто бо я, і хто народ мій, що маємо силу так жертвувати, як це? Бо все це від Тебе, і з Твоєї руки дали ми Тобі» (1Хронік 29:14). І так само, як і в дні Мойсея, при посвяченні храму, «слава Господня наповнила храм той! І священики не могли ввійти до Господнього дому, бо слава Господня наповнила дім Господній!» (2 Хронік 7:1,2). Такий прояв ми зустрічаємо при будівництві храму в дні Кіра (Ездри 1:1-6) і в дні П’ятидесятниці ( Дії 2:1-47).

Аналізуючи дані історії, ми можемо зауважити, що в них наявні три послідовні події: принесення добровільних дарів, будування храму, наповнення славою Божою.

Отже, принесення дарів від щирого серця має прямий зв’язок із наповненням храму Божою славою. Якщо немає дарів, то храм не буде збудований і слава не наповнить його. А якщо люди віддають Богу те, чим Він їх і наділив, то в результаті храм збудований і слава Господня перебуває серед народу Божого.

Що ж спонукало людей від усього серця жертвувати для справи Божої? Які були в них мотиви?

Бажання особливої Божої присутності – слави Господньої.

Будівництво храму для перебування в ньому Бога.

Люди жертвували, чітко усвідомлюючи: те, що вони мають, не належить їм, а дане по милості Господа. Вони розуміли, що все це від Бога і з Його руки дають вони Богу, оскільки при будівництві скинії дари, які вони дарували, були дані їм єгиптянами в ніч виходу з Єгипту. (Подібна ситуація була і в інших вищезгаданих історіях).

Сьогодні Бог бажає бачити присутність Своєї слави у Церкві, живому і святому храмі Господа (Ефес. 2:19-22). А також сама людина є храмом Божим: «Хіба не знаєте ви, що ви храм Божий і що Божий Дух живе в вас ? Якщо хто нищить Божий храм, того знищить Бог, адже Божий храм святий, а ним є ви» (ІКор.3:16-18). І тому заклик до самовідданого, добровільного служіння продовжує звучати для тих, хто збудовує свій характер та новозавітний храм – Церкву Божу.

Для того, щоб отримати багато, необхідно віддати те, що потрібно Господу. А Бог дасть незрівнянно більше того, про що ми думаємо і мріємо. Цю ідею чудово ілюструють дві історії, записані в Євангелії від Луки: про багатого юнака та про Закхея. Багатий юнак відмовився роздати своє майно і стати учнем Христа, і в результаті втратив скарб небесний і не збудував храм у своєму серці. А Закхей натомість сказав: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив чим, верну вчетверо. Ісус же промовив до нього: Сьогодні в дім цей спасіння прийшло». Того дня слава Божа наповнила серце Закхея, і він став новою людиною.

Посвяченість і щедрість ізраїльтян є зразком для наслідування. Усі, хто щиро поклоняється Богу і цінує благословення Його святої присутності, виявлять такий же дух жертовності при будуванні Дому (як Церкви, так і власного серця), де Він буде зустрічатися з ними. Вони виявлять бажання принести Господу найкращі дари, якими тільки володіють.

Усе необхідне для служіння в Домі Божому потрібно приносити добровільно, з радістю і в такій мірі, щоб ми могли почути слова: «Не приносьте більше дарів». І тоді храм нашого серця, наш характер, буде збудований і наповнений Духом Святим. Відбудеться злиття Духа Святого, немов у дні будівництва храму та в день П’ятидесятниці. Церква Божа буде приготовлена, немов наречена для чоловіка свого, і завершить проповідь Євангелія кожному народу. Тоді наш Спаситель прийде у всій Своїй славі, яка наповнить усю Землю.

Отож, давайте жертвувати від усього серця і з радістю; повторюючи разом з Давидом: «Бо все це від Тебе, і з Твоєї руки дали ми Тобі» (1 Хронік 29:14).

Віталій НЕРОБА

Соціально – благодійний проект здійснений адвентистами для жителів м.Івано- Франківськ

Автор SDA.if.ua. Категорія Місійне служіння, Новини

       З 2-16 березня у місті Івано-Франківськ проходив
соціально-благодійний проект «Надія є для кожного».
Для того щоб про цей проект знали жителі міста
було розміщено декілька стендів, силами місцевої громади
роздано запрошення людям в центральних частинах міста і
рознесено по домівках.

     Програма проводилася в духовному центрі по
вулиці Івасюка,76 у дві зміни: об 11-30 та о 18-30 годин.
Духовно просвітницькі лекції проводив магістр
теології, священнослужитель Володимир Степанович
Велечук. Протягом двох тижнів Володимир Степанович з
ревним завзяттям відкривав людям тема за темою:
«Найкраща інструкція для життя», «Глобальна криза землі.
Прогнози вчених та Біблії», «П’ять підстав довіряти Богу!»,
«Кінець світу чи щасливий початок?» і т.д.

Изображение 058

 

 

 

 

 

 

 

Всі захоплюючі промови були із супроводом слайдових презентацій .
Медичні лекції «Здоровим бути просто» проводив
магістр громадського здоров’я Сергій Константинович
Луцький

Изображение 027

Наводилися приклади, демонструвалися слайди
по серцево-судинним захворюванням, діабету,
онкозахворюванню, депресії та інші.
Щодня за півгодини до початку програми бажаючі
мали можливість пройти медичні виміри: вага та ріст,
біологічний вік, вік легень, процентний вміст жиру, вміст
глюкози в крові.

Изображение 006

 

 

 

 

 

 

 

Всі лекції були цікавими не тільки для людей , які
вперше переступили поріг молитовного будинку, а й тим ,
хто вже десятки років відвідує церкву.
Щодня неповторну атмосферу у залі створювали
музичні оформлення солістами, місцевим хором, молоддю
та виступами дітей.

Изображение 020

 

 

 

 

 

 

Изображение 291

Напочатку програми розігрувалися християнські
книги , а тим , хто не мав Біблії отримували її в дарунок.
У програмі велику увагу було приділено усім присутнім
дітям, де вони могли разом співати, виготовляти різні
аплікації із паперу і грати в різні ігри , слухати Біблійні
історії та отримувати призи.

Изображение 047

 

 

 

 

 

 

 

В перший же день програми за дві зміни було близько
100 людей з них 15 глухонімих. За всю програму в загальній
кількості зареєстрованих нараховувалось 112 чоловік .
Заповнений людьми зал свідчив про зацікавленість
присутніх до вістки здоров`я і спрагу до Божого Слова.
По закінченні програми жоден з постійних
відвідувачів не залишився без подарунка. Як було обіцяно,
розіграно і вручено супер приз – дві путівки в Природничо-
оздоровчий комплекс «Буковинська Черешенька»,
сертифікат на продукти з магазину «Здорового харчування»
та п’ять безкоштовних масажів в медичному центрі .

Изображение 241

 

 

 

 

 

 

 

Кульмінаційним моментом було урочисте свято-водне
хрещення. Пастор церкви Іван Миколаєвич Заверюха та
Володимир Степенович Велечук здійснили священний
обряд водного хрещення .

Изображение 182

 

 

 

 

 

 

 

Изображение 166

 

 

 

 

 

 

 

Изображение 148

 

 

 

 

 

 

 

15 дорогих душ відгукнулися на заклик Божий і уклали
завіт з Господом. Дивлячись на цю подію неможливо
стримати емоції …тут і радість і сльози і безмежна подяка
Величному і Живому Богу , який так полюбив нас , що дав
Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього,
не згинув, але мав життя вічне!

Алла Мовсесян

 

 

ЧОМУ В НАС ТАК БАГАТО ВІРОСПОВІДАНЬ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Чи запитували ви себе коли-небудь про це? Напевно, запитували. І відповідь на це запитання знайти неважко…
Сотні років тому тут, на території італійських Альп, жив один мирний народ, який звався вальденсами (лісовий народ). Своєю свіжістю їхня віра нагадувала терпке гірське повітря, вона була такою ж стійкою, як вічнозелені дерева, чистою, мов перший сніг. Протягом тисячоліття вони утримували у своїх руках факел істини, який палав серед духовної темряви. Вальденси зберігали споконвічну віру, одного дня передану святим Ісусом Христом і апостолами. Віру, яка упродовж століть нехтувалася і піддавалася гонінням з боку державної церкви.
У книзі Об’явлення передречено боротьбу народу Божого в християнську еру: «І велика ознака з’явилася на небі: жінка, зодягнена в сонце, і місяць під її ногами; а на її голові – вінець із дванадцяти зірок; і маючи в утробі, вона кричала від болю -терпіла муки родів» (Об’явл. 12:1, 2). 
У Біблії Бог часто вдається до символу жінки, яка уособлює Церкву. Чиста жінка символізує Його щирих послідовників, а занепала – занепале християнство (див. 2 Кор. 11:2; Ефес. 5:21—23).
А тепер звернемо увагу на такі вірші: «І з’явилася інша ознака на небі: ось, великий червоний дракон, що мав сім голів і десять рогів, і на його головах сім вінців. І його хвіст змів третину небесних зірок і скинув їх на землю. І змій став перед жінкою, яка мала народити, щоб, коли народить, пожерти її Дитину» (Об’явл. 12:3,4).
Спочатку диявол намагався знищити Церкву в її дитячому образі. Для цього як своїх агентів він використовував римських правителів, так само, як чинив і під час переслідування Немовляти Ісуса. Але, незважаючи на суворі гоніння з боку Нерона і його наступників, християнство вижило й наповнилося цілющою силою. Сатана зрозумів, що йому не знищити народ Божий, вдаючись до насильства.
Тоді ворог підійшов до Церкви з хитрими витонченими спокусами. Він вирішив схилити керівників Церкви, щоб вони пішли на компроміс щодо їхньої віри. Багато хто з них відмовився поступитися й продовжував зберігати свою віру, як це робив їхній Господь, коли Сам піддавався спокусі. Але ворог зміг маніпулювати тогочасною християнською церквою, котра пішла на союз із державою. Внаслідок цього, як і за часів Христа, істина виявилася похороненою під нашаруваннями передань.
Людей, котрі залишилися вірними Богу й відмовилися брати участь у віровідступництві, засуджували на смерть, як це було й у випадку з Ісусом Христом. Історія зберігає це трагічне свідчення. Релігійні керівники розправилися з мільйонами щирих віруючих за єдиний в їхніх очах злочин – за те, що вони дотримувалися Слова Божого. І в період темного Середньовіччя їм довелося піти в підпілля. «А жінка втекла в пустиню, де мала місце, приготовлене Богом, щоб там утримувати її тисячу двісті шістдесят днів» (Об’явл. 12:6).
Тут перед нами пророцтво з точно визначеним часом – період переслідування тривав 1260 днів. У символічному пророцтві день рахується за рік (див. Єзек. 4:6). Так нас вчать реформатори – Мартін Лютер та інші. Реформатори вважали, що ця цифра означає період 1260 років, протягом якого Церква зазнавала гонінь у середні віки. Історія підтверджує це. У VI ст. Церква, чинячи тиск на імператора Юстиніана, змусила його видати декрет, згідно з яким усі єретики були позбавлені всіляких прав. Тоді єретиками називали вірних дітей Божих. Гоніння на них були особливо жорстокими 538 року. Якщо додати до цього 1260 років, то в результаті ми отримаємо цифру, яка наближає нас до 1798 року. Саме тоді Наполеон ліквідував владу, яка пригнічувала вірних.
Історія Церкви говорить, що в середні віки постраждала істина. Вона виявилася розірваною на шматки, але їй усе ж вдалося вижити. Ми вже зазначили, як Бог відновив знехтувану істину, як Він знайшов реформаторів і спонукав відродити давно забуту істину, відстоювану протягом багатьох століть Церквою в пустелі. На історичній арені з’явився Мартін Лютер, щоб відновити нормальне серцебиття християнства. І почалася Реформація, яка так і не закінчилася у XVI столітті. Світло тільки злегка пробилося крізь темряву.
Але хіба можна чекати, щоб усі приховувані досі істини раптом з’явилися одночасно? Ні, таке навряд чи може статися. Лютер виявив, що прощення приходить тільки через віру в Ісуса Христа. Виникла лютеранська церква. Але важливості інших Лютер не помітив. Деякі із знехтуваних істин, наприклад, хрещення через занурення у воду, були відкриті анабаптистами.
Анабаптисти звернулися до провідних богословів-протестантів, спонукаючи їх прийняти нове світло, але ті не захотіли піти їм назустріч. Так з’явилася баптистська церква. Потім, коли Уеслі висвітив і інші істини, офіційна церква їх відкинула. Це призвело до народження методистів. Історія усе йде вперед.
Тепер ви розумієте, у чому полягає проблема? Існує сумна тенденція: люди занадто залежні від минулого, вони виокремлюють коло своїх вірувань і називають це символом віри. Такі оригінальні символи віри допомогли, звичайно, відновити основу християнства, але вони не створили умов для сприйняття передового, яскравішого світла. Тому сьогодні існує так багато віросповідань.
Пригадайте знову, що сказав Бог у книзі Приповістей 4:18: «А путь праведних – ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня!» Істина, якщо ми йдемо за нею, сяє дедалі яскравіше. І все більше в ній слави. І вона завжди йде вперед, розвивається.
Ніколи не стоїть на місці ніколи не зупиняється.
Бачите, що намагається зробити Бог? Він хоче зберегти всі промені світла, які реформатори так оберігали, і додати до них щойно відкриті істини, втрачені упродовж століть. Він хоче виявити Свою Благу звістку в усій повноті й першопочатковій її красі світові, який її так відчайдушно потребує.
Усе йшло своїм ладом. Повільно, але невідступно давно загублені істини продовжували відроджуватися, звільняючись від похмурих нашарувань темних віків. У міру відкриття істини виникали різні рухи, кожен з яких відстоював своє наново відкрите світло.
Давайте звернемося до Об’явл. 12:17: «А змій розлютився на жінку і пішов воювати з рештою її нащадків, які зберігають Божі заповіді і мають свідчення Ісуса».
Перед нами опис народу Божого останніх днів. Ви, певно, пам’ятаєте, що ми не говоримо тут про якісь конкретні віросповідання, але просто про народ Божий. Чи зауважили ви його відмінні риси? Вони зберігають заповіді Божі і мають свідчення Ісуса. Таким чином, віра в Ісуса Христа і дотримання заповідей Божих ідуть поруч.
А чи можна знайти в Десяти Заповідях істину, яка знехтувана й досі? Ви, імовірно, у дитинстві завчали їх напам’ять. А що ви скажете з приводу Четвертої Заповіді? Чи вдалося вам помітити, що Четверта Заповідь – Заповідь про дотримання суботи – відрізняється від усіх інших? Дев’ять із десяти Заповідей говорять нам про те, що ми повинні робити для Бога і ближніх. Але в Заповіді про суботу сказано, що Бог зробив для нас. І вона запрошує нас розділити з Богом відпочинок, на який Він заслужив, завершивши Свої справи.
Ідея поклоніння в суботу, сьомого дня, про яке йдеться в Четвертій Заповіді, може видатися вам чимось новим. Чи, можливо, ви чули, що дотримання суботи – це просто «законництво». Саме слово «субота» означає «спокій», «відпочинок», а це кардинально протилежно до «праці». Щотижня субота закликає нас залишити всі турботи й спочивати разом з Богом. І ця добра вістка відображена в Євангелії. Без дотримання суботи наш послух Закону Божому стане лише законництвом!
Ніколи не забувайте: ми спасемося, спочиваючи в Христі. І це знаходить своє віддзеркалення в Євангелії, у цьому полягає вістка суботи. Серед основних обов’язків, наведених у Законі, субота пропонує нам спокій у справі викуплення, котру звершив для нас Христос. Тепер ми розуміємо, чому Ісус проголосив Себе «Володарем і суботи». Перебуваючи в спокої сьомого дня, ми виявляємо віру в Ісуса, нашого Творця й Викупителя. Субота воскрешає в пам’яті всі ті великі справи, які звершив Господь заради нас.

Джордж Вандеман

НЕ БІЙСЯ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 41

 

У житті бувають ситуації, коли наші зусилля, почуття, емоції та добрі слова виявляються недоречними. Уявіть, як дитина зустрічає батьків, коли вони повертаються з роботи додому. У цей момент вона сповнена любові й радості, готова віддати себе цілком. Але батьки проходять повз цю увагу із втомленим виглядом. Любов і радість дитини зараз недоречні. Не тому, що батьки не люблять свою дитину, а тому, що їхні думки, почуття, бажання не перетинаються з її почуттями. Батьки хочуть відпочити, поїсти, дійти до ліжка і т. д. Чи не відбувається те ж саме в наших відносинах з Богом, коли ми відсуваємо Божественну любов на другий план? Розглянемо це питання на прикладі біблійної історії.
«Був один хворий, Лазар з Витанії, із села Марії та її сестри… Послали сестри передати Йому: Господи, той, кого ти любиш, хворіє… Прийшовши, Ісус знайшов, що він уже чотири дні, як перебуває в гробі» (Івана 11:1-3,17).
Христос приходить до Марфи й Марії через кілька днів після смерті Лазаря й чує їхній гіркий докір: «…якби Ти був тут, не помер би мій брат» (Івана 11:21). А коли Великий Спаситель починає говорити їм про воскресіння, вони в глибині своїх сердець, напевно, промовляють такі слова: «Що з того, що нам дана нетлінна обітниця, якщо зараз ми покинуті в нещасті? Що нам це знання про воскресіння в майбутньому, коли ми сьогодні втратили рідну людину? І до того ж Ти, Господи, зробив усе, щоб прийти пізніше. А зараз Ти говориш про майбутнє і не бачиш сьогодення. А сьогодення – це смерть Лазаря. Вибач, Господи, але зараз Твої слова про воскресіння недоречні». Прихід Ісуса до Витанії виявився для них недоречним.
У наших відносинах з Господом відбувається щось схоже. Він доволі часто виявляється чомусь недоречним у нашому житті. На наш погляд, Господь завжди спізнюється. Ми Його просили допомогти, а Він мовчав. А коли вже, як нам здається, не потрібна допомога, Він дає те, про що просять. Він втручається в наше життя й забирає те, з чим ми не хочемо розлучатися. Зараз модним став вислів: «У сучасній родині один любить, а інший дозволяє себе любити». А в наших відносинах з Богом тільки Великий Господь нас завжди любить, а ми навіть не завжди дозволяємо Йому любити себе…
І ось Марфа й Марія дорікають Христу за спізнення. А Спаситель говорить їм щось важливе: «Хіба не Сам Бог прийшов до вас? Хіба Я не початок для будь-якого життя? Ти, Марфо, віриш, що буде воскресіння в останній день, а Життя Вічне не бачиш поруч із собою. Ти говориш, що все можливо Богові, і Богові говориш, що вже нічого не можна зробити». Ісус сказав їй: «Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, – хоч і помре, буде жити. І кожний, хто живе й вірить у Мене, – не помре повік. Чи віриш ти в це?» (Івана 11:25, 26).
«Каже Йому: Так, Господи, я повірила, що Ти Христос, Син Божий, що приходить у світ» (Івана 11:27). А через деякий час вона зупиняє Христа біля гробу й говорить Йому: «Господи, вже чути запах, бо чотири дні вже минуло» (Івана 11:39). Іншими словами: «Не намагайся, Ісусе, уже нічого не вдієш. Віра вірою, а тіло вже розкладається».
Як це схоже на нас із вами! Як часто у своєму житті ми говоримо Господу з гірким докором: «Так, віра вірою, а вже нічого не зміниш, час минув, можливості втрачені, потрібні люди пішли, місце вже зайняте, життя закінчується, здоров’я немає. Про що можна говорити, Господи? Раніше потрібно було зцілювати, спасати, давати, допомагати. А зараз нічого не вдієш». Але Добра вістка від Господа говорить протилежне: усе може змінитися, якщо Господь входить у наше життя. Для Бога немає нічого неможливого. Для Бога немає нічого втраченого, загубленого.
Христос підходить до гробу Лазаря й плаче (див. Івана 11:35). Він плаче за Лазарем. Він плаче за кожним з нас. Він плаче тому, що ми Йому не чужі: «Тож ви більше не чужі й не приходьки, а співгромадяни святих і домашні для Бога» (Ефес. 2:19). І Спаситель руйнує кайдани смерті. Він знищує смерть життям. Ісус сказав гучним голосом: «Лазарю, вийди сюди!» (Івана 11:43). І всі присутні побачили неймовірне видовище: «І вийшов померлий. Руки й ноги його були обмотані полотном, а його обличчя обв’язане хусткою. Каже їм Ісус: Розв’яжіть його й звільніть, щоб міг ходити» (Івана 11:44). Смерть відступила перед Життям, відступила перед Богом.
Сьогодні Сама Вічність, Сам Бог шукає зустрічі з кожним з нас. Господь говорить нам: «Ти для мене завжди бажаний, Я завжди чекаю тебе з усіма твоїми бідами й радощами, з втратами й здобутками. Я люблю тебе, бо ти Мені рідний. І навіть якщо ти забуваєш про Мене, якщо ти не любиш Мене, якщо ти нарікаєш і ображаєшся на Мене, Я все одно вважаю тебе Своїм. І якщо ти жадібний, заздрісний, непостійний, слабкий і маловірний, ти Моя дитина, ти цінний для Мене».
І сьогодні Господь через цю євангельську історію про Лазаря і його сестер Марфу й Марію звертається до кожного з нас і говорить гучним голосом: «Вийди з байдужості, вийди із забуття й нечутливості. Іди до нового життя».
Послухайте, що говорить Спаситель через пророка Ісаю: «…Не бійся, бо Я тебе викупив, Я покликав ім’я твоє, Мій ти! Коли переходитимеш через води, Я буду з тобою, а через річки – не затоплять тебе, коли будеш огонь переходити, – не попечешся, і не буде палити тебе його полум’я. Бо Я – Господь, Бог твій, Святий Ізраїлів, твій Спаситель… Ти став дорогий в Моїх очах, шанований став, і Я тебе покохав… Не бійся, бо Я ж із тобою!» (Ісаї 43:1-5).

ПЛАНУВАННЯ БЮДЖЕТУ СІМ’Ї

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 42

 

Гроші мають велике значення, адже якщо їх правильно використовувати, вони принесуть користь у справах і стануть благословенням для тих, хто бідніший за нас. Але марнотратність і нерозумне використання роблять гроші пасткою для того, хто ними користується. Хто витрачає кошти задля задоволення гордощів і честолюбства робить їх прокляттям, а не благословенням. Гроші постійно випробовують наші серця. Хто прагне придбати більше, ніж цього вимагають його реальні потреби, повинен шукати мудрості та благодаті, щоб пізнати власне серце і старанно берегти його, аби не створювати собі уявних потреб і таким чином не стати невірним управителем, марно витрачаючи довірений Господом капітал.

Планування бюджету
Чимало людей не навчилися планувати свої витрати так, щоб не виходити за межі прибутку. Вони не вчаться пристосовуватися до обставин і постійно позичають гроші, поки не потрапляють у борги настільки, що занепадають духом і розчаровуються.

Ведіть записи видатків
Схильність догоджати собі в усьому, а також відсутність почуття міри та недосвідченість постійно виснажують сімейну скарбницю. Нехай усі навчаться робити підрахунки. Дехто нехтує цією справою, вважаючи її несуттєвою, але це не так. Необхідно вести точний запис усіх видатків.

Марнотратство 
Якщо ви схильні до марнотратства, рішуче намагайтеся позбутися цієї звички. Якщо не зробите цього, то станете банкротом для вічності. Навички ощадливості, працьовитості та поміркованості є кращим скарбом для ваших дітей, ніж багатий посаг.
Батькам слід навчитися жити за своїми достатками. Словом і прикладом вони мають навчати своїх дітей самозречення. Обмежуйте свої бажання, робіть їх скромними, аби знайшовся час для інтелектуального вдосконалення й піднесення духовної культури.

Догоджання не є виявом любові
Не привчайте дітей думати, що ваша любов до них повинна виявлятися в догоджанні їхній зарозумілості, марнотратству та бажанню похизуватися перед іншими. Нині не час придумувати способи витрачання грошей. Використовуйте свою винахідливість, щоб жити більш ощадно.
Природною властивістю сучасної молоді є зневажливе ставлення до ощадливості, яку вони вважають скнарістю й обмеженістю. Проте ощадливість поєднується з широкими ліберальними поглядами і думками. Не може бути справжньої щедрості там, де її не виявляють насправді. Нехай же ніхто не вважає, що вчитися ощадливості принизливо; навпаки, треба знаходити якнайкраще застосування навіть крихтам.

Нерозумна економність
Економність ніколи не повинна призводити до того, щоб харчування стало мізерним і бідним. Передусім діти-учні повинні мати здорову їжу в достатній кількості. Але нехай ті, що готують їжу, збирають і залишки, аби «нічого не пропало» (Івана 6:12) надаремне. Економність відрізняється від скнарості. Витрачайте гроші розумно!

Розумні витрати
Підраховуйте всі витрати, навіть найдрібніші, для власного задоволення. Подивіться, що було витрачено на те, аби лише задовольнити смаки, догодити примхам нездорового апетиту. Гроші, витрачені на делікатеси, які не дають користі, могли би бути використані на те, щоб додати вашій домівці комфорту і зручності. Не будьте скнарами, але водночас будьте чесними щодо себе і своїх рідних. Скнарість — це неправильне використання Божих щедрот. Марнотратність — зловживання Божими щедротами. Дрібні витрати, про які, на вашу думку, не варто й згадувати, стають в кінцевому результаті значними сумами.

Немає необхідності визначати, яким чином виявлять ощадливість у кожному конкретному випадку. Ті, котрі повністю підкорили свої серця Богові, обрали Його Слово своїм дороговказом, знатимуть, як поводитися в різних обставинах життя. Вони навчаться від Ісуса — «тихого і серцем покірного» (Матв. 11:29), виховуючи в собі покірність Христову і зачинять двері перед численними спокусами.

ХТО НАС БЕРЕЖЕ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 42

 

Ми є свідками цікавого феномена: сьогодні завдяки інтернету люди легко обговорюють любі (особливо державні) питання, але соромляться говорити про Бога. Вони внутрішньо не заперечують, що Бог існує, що Він створив світ, підтримує його і керує ним. Але вони уникають говорити про це, включати Бога в реалії свого щоденного життя. Кажуть, що атеїст залишається таким, поки йому добре живеться. У народі кажуть: «Доки грім не вдарить, мужик не перехреститься». Це до деякої міри нагадує древніх юдеїв Старого Завіту, які уникали називати ім’я Бога через глибоку пошану і страх перед грізним і всемогутнім Творцем і Вседержителем, від якого неможливо приховати свої гріхи, але вони все-таки продовжували грішити, відкуповуючись щорічними жертвами.

Наш Бог – це передусім Бог любові і довготерпіння, але Він попереджає: «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, визнаю і Я його перед Моїм Отцем, що на небесах; а хто відречеться Мене перед людьми, відречуся його і Я перед Отцем Моїм, що на небесах» (Матв. 10:32, 33).

У Біблії неодноразово підкреслено, що люблячий Бог не тільки створив Всесвіт і все живе, але постійно підтримує його: «Він (Бог-Син), будучи сяйвом слави та образом Його сутності (Бога-Отця), утримуючи все словом Своєї сили, здійснивши Собою очищення наших гріхів, – сів праворуч Величності на висотах» (Євр. 1:3). Бог «сонцю велить сходити над злими і над добрими та посилає дощ на праведних і на неправедних» (Матв. 5:45).

Але Бог не нав’язує свої благословення. Коли люди свавільно відкидають Його, Він їх залишає і це буває для них гірше, ніж найсуворіше покарання. Так було з царем Саулом, який був не раз благословенний Богом, але піддався гріху заздрості, зненавидів Давида, намагався його убити, і наприкінці Бог остаточно відвернувся, і Саул разом з трьома своїми синами загинув страшною смертю.

Повчальною є історія царя Давида, чоловіка по серцю Господа, якого Бог рясно благословляв. Але коли Давид вчинив тяжкий гріх, спокусив Вірсавію і убив її чоловіка Урію, у його житті почалася чорна смуга. Його малолітній син помер, а син Амнон зґвалтував свою сестру Тамару (2 Сам. 13) і був убитий іншим сином Давида Авесаломом (2Сам. 13, 14). Авесалом повстав проти батька, щоб самому стати царем, але його убив Йоав (2 Сам. 18:14), який пізніше організував змову проти Давида (1 Цар. 1). Бог у відповідь на щире каяття Давида багато разів прощав його, але наслідки його гріхів залишилися з ним до кінця життя.

Так було і з фарисеєм Савлом, який переслідував віруючих в Ісуса Христа і через це тимчасово втратив зір (Дії 9). Але коли він покаявся, Ісус повернув йому зір.

Так було з римлянами через їхні сексуальні збочення: «Тому Бог віддав їх ганебним пристрастям: їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне; так само й чоловіки, залишивши природне єднання з жінкою, розпалилися своєю пристрастю один до одного; чоловіки з чоловіками роблять ганьбу і самі в собі пожинають належну відплату за свій блуд» (Римл. 1: 26, 27).

Найбільш масштабною подією був Всесвітній потоп, який стався тому, що люди продовжували грішити, незважаючи на тривалі попередження Бога, і Він відвернувся і залишив їх на волю водної стихії. Також дуже видовищним і повчальним була загибель мешканців Содому і Гоморри, котрі погрузли у своїх гріхах.

Але коли грішники щиро каялися і відверталися від своїх гріхів, милосердний Бог прощав їх. Так було з переслідувачем християн Савлом, який став апостолом Павлом, а також багатьма іншими грішниками, яких навернув Ісус Христос під час свого земного служіння. Так сталося і з нами, коли ми щиро покаялися і навернулися до Ісуса Христа. «Не бариться Господь з обітницею, хоч це деякі вважають за зволікання, але є довготерпеливий до нас, не бажаючи, аби хтось загинув, а щоб усі прийшли до каяття» (2 Петра 3:9).

Наскільки небезпечним є навіть нетривале відвернення Бога, найкраще розумів Ісус, Який, помираючи на хресті, вигукнув: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» (Марка 15:34).

Ці приклади лише підкреслюють універсальну істину, що милосердний і люблячий Бог постійно зберігає, підтримує і захищає все створене Ним: Всесвіт, неживу і живу природу і нас, людей. І тільки в крайніх випадках, через наші свідомі гріхи, припиняє свій захист.

Розглянемо конкретні механізми збереження, які створив і використовує Бог, спочатку зовнішні, які захищають Землю від згубних космічних впливів.

До потопу землю захищав полог водяного пару, щось подібне до парника. Завдяки цьому на всій землі був рівномірний теплий клімат, рясно росли їстивні рослини, а вік людей (патріархів) досягав кілька сотень років, як це описано в книзі Буття.

Після потопу цей полог зник, але інші захисні механізми залишилися і діють дотепер. До них належить йоносфера, шар заряджених часток (йонів) на висоті від 80 до 400 км від землі. Цей шар перехоплює і нейтралізує більшу частину космічної радіації і елементарних частинок, які викидає Сонце і які отримали назву «сонячного вітру». Окрім цього, йоносфера є своєрідним «дзеркалом» для техногенних електромагнітних хвиль, завдяки чому здійснюється радіозв’язок на коротких хвилях. Якби не було йоносфери, то вказані космічні чинники зробили б неможливим життя на землі, як це ми бачимо на інших планетах Сонячної системи.

Ще один механізм – це озоновий шар на висоті 20-25 км над землею. Газ озон хімічно нестійкий, він розкладається на молекулу і атом кисню під впливом частини космічного випромінювання, яке пройшло через йоносферу. Таким чином це випромінювання ще більше послаблюється. В останні десятиріччя озоновий шар над деякими регіонами став тонший внаслідок промислових і побутових викидів в атмосферу. Особливо небезпечними вважають фреони, якими заправляють холодильники. Учені б’ють на сполох і вимагають заміни фреонів менш шкідливими речовинами, але цьому чинять опір виробники, які не хочуть вкладати гроші в реконструкцію технологій виробництва холодильників. Уразливими стали регіони Австралії і прилеглих країн, звідки виїжджають заможні люди, а на їх місце приїжджають емігранти з бідних країн.

Потужним захисним механізмом є природне магнітне поле Землі, або магнітосфера. Залишки космічного випромінювання, що пройшли через іоносферу і озоновий шар, перехоплюються магнітним полем і спрямовуються до магнітних полюсів, де практично люди не живуть і де вони не можуть завдати великої шкоди. Там вони викликають полярні сяйва. Все ж таки залишки космічного випромінювання викликають «магнітні бурі», які негативно впливають на самопочуття людей із хронічними захворюваннями, а також можуть викликати порушення радіозв’язку і роботи електронних систем.

Отже, земля вкрита кількома захисними «ковдрами», які затримують шкідливе короткохвильове космічне випромінення, але пропускають необхідні для життя світлові і теплові промені сонця.

Окрім зовнішнього захисту, Бог забезпечив живі істоти, і зокрема людину, кількома засобами внутрішнього захисту, які є в майже кожній клітині організму.

До них належать системи відновлення і знешкодження, які «заліковують» пошкодження, завдані шкідливими біологічними, фізичними і хімічними чинниками. Наприклад, імунна система, яка захищає нас від шкідливих мікроорганізмів і вірусів. Біохімічна система переробки чужорідних речовин знешкоджує токсичні речовини, причому вона «налаштована» не тільки на існуючі, але й на нові хімічні сполуки, кількість яких постійно зростає. Тут ми бачимо один з багатьох прикладів дії Божого передбачення (Провидіння). Системи репарації генетичних структур (ДНК і РНК) ефективно «ремонтують» пошкодження, викликані радіоактивними променями, ультрафіолетом і вірусами. Про їх високу ефективність свідчить той факт, що вони «заліковують» понад 99% однониткових розривів ДНК, спричинених радіацією. За відкриття системи репарації РНК від пошкодження вірусами група вчених була нагороджена Нобелівською премією за 2006 рік. Нарешті, надлишковість генетичного коду (в 2 – 6 разів) забезпечує високу точність передачі генетичної інформації, яка проявляється у стабільності створених Богом основних видів рослин і тварин.
«Понесуся на крилах зірниці, спочину я на кінці моря, – то рука Твоя й там попровадить мене, і мене буде тримати правиця Твоя! … Бо Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї, – прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!» (Псал. 139:9,10, 13,14).

Тож подякуємо Господу, Який створив і дивним чином оберігає нас. А головне, не потрібно соромитись розповідати людям про Його любов. Згадаймо ще раз обітницю Спасителя: «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, визнаю і Я його перед Моїм Отцем, що на небесах; а хто відречеться Мене перед людьми, відречуся його і Я перед Отцем Моїм, що на небесах» (Матв. 10:32, 33).

ДРУГА ЗАПОВІДЬ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 41

 

«Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я — Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей» (Вих. 20:4-6).

Чому Бог дав таке повеління?
Читаючи цю Заповідь, можна подумати, що вона — продовження Першої. Але існує велика різниця між словами Першої та Другої Заповідей. Перша Заповідь говорить про те, щоб ми відводили належне місце живому Богові й тільки. Його ставили на перше місце в нашому житті.

Друга ж Заповідь забороняє виготовляти з будь-якого матеріалу зображення й робити його об’єктом поклоніння. Ми не повинні також брати участі в служіннях, де використовуються зображення для поклоніння. Іншими словами, Перша Заповідь говорить, КОМУ поклонятися, а Друга — ЯК поклонятися.

Грішна людина схильна надмірно цінувати матеріальні речі. Зважаючи на язичників, які мають безліч ідолів, можна подумати, що поклоніння матеріальним речам приносить успіх у житті. Але, чинячи так, люди втрачають зв’язок з живим Богом, надають перевагу речам і вірять у їхню силу. А Господь бажає навчити Своїх дітей поклонятися розумом і почуттями живому Богові, без участі матеріальних образів. «Тому, мої улюблені, втікайте від служіння ідолам» (1 Кор. 10:14).

Оскільки Бог — духовна Особа, ніяке матеріальне зображення не може відобразити Його. А спроба зобразити Вічного за допомогою матеріальних предметів спотворює уявлення людини про Бога, Розум буде більше прикутий до творіння рук людських, ніж до Творця. І оскільки поняття людини про Бога будуть обмеженими, безмежний Бог у свідомості поступово зіллється із зображенням і з’явиться небезпека духовної деградації.

Статуї, картини, зображення…
У давньоєврейському тексті Другої Заповіді Бог забороняє поклонятися як об’ємному зображенню — статуї, так і зображенню площинному — картині. У російському Синодальному перекладі ці назви передані словами «кумир» і «зображення». На жаль, люди часто впадають у крайнощі. Одні кажуть, що Друга Заповідь повністю забороняє використання малюнків, картин або фотографій. Але вона забороняє робити зображення з метою поклоніння їм! А самі зображення, твори мистецтва можуть бути навіть корисними для споглядання й отримання естетичного задоволення.

Скинія, побудована за планом Божим, містила зображення. Так, малюнки ангелів були на завісі, що відділяла Святе від Святого святих, а також над ковчегом завіту (Вих. 26:31). У дворі храму стояв резервуар для води, або, як його ще називають, «лите море», на підставці якого були зображені воли (2 Хронік 4:2-4).

Щоб урятуватися від зміїних укусів у пустелі, Господь наказав зробити змія з міді. Потім ізраїльтяни зберегли собі на пам’ять це зображення (це не було порушенням Заповіді), але з часом почали поклонятися цьому зображенню, приписуючи Божу силу ідолові. Тоді зображення змія було знищене царем Єзекією. Порушення Заповіді полягає не у виготовленні зображень, а в поклонінні чи служінні їм. Хтось упадає в інші крайнощі й каже, що зображення нічого не означають, а лише нагадують нам про справжній об’єкт поклоніння. Люди часто наводять подібні докази, щоб виправдати використання ікон, мовляв, немає нічого поганого в поклонах перед зображенням, оскільки ми поклоняємося Богу, а не образу. Але зверніть увагу на зміст Заповіді. Бог не просто говорить: «Не вклоняйся їм», а й забороняє їм служити. У служінні Богові не повинні застосовуватися зображення.

Що означає слово «заздрісний»?
«Бо Я — Господь, Бог Твій, Бог заздрісний…» — сказано в Заповіді. Словники дають наступне пояснення цього слова: «Бог «заздрісний» означає, що Бог переслідує свої цілі рішуче й твердо». І це правильне значення слова, але не повне. Слово «заздрісний» також означає «піклується про принесення користі». Воно характеризує Особу, яка постійно охороняє, захищає й дбає про те, щоб нічого поганого не сталося.

Бог ревно піклується про те, щоб Його творіння постійно отримувало небесне благословення й не наражалося на небезпеку відступити від Господа. Він не бажає, щоб ми ставали на небезпечний шлях, коли якась річ відволікає нашу увагу від живого Бога. Якщо людина пізнала Господа, вона не потребує допомоги зображень. Така людина має радість від щоденного спілкування з Христом, і їй не потрібні допоміжні засоби для молитви та поклоніння, «адже ми живемо вірою, а не тим, що бачимо» (2 Кор. 5:7). Цією Заповіддю Бог забороняє також інші методи служіння, не визначені Богом в Його Слові. Христос засуджував пишну обрядовість фарисеїв, докоряв їм, що вони втратили простоту служіння Господу. Ця Заповідь засуджує й сучасне захоплення обрядовістю, надмірним прикрашанням місця богослужіння, зокрема використанням розп’яття.

Ще одна небезпека підстерігає нас, якщо ми поклоняємося Богові, використовуючи різні зображення. Своїм поклонінням ми прищеплюємо нашим дітям неправильне уявлення про Бога. Якщо діти звикають молитися й служити Богові, використовуючи зображення, вони з юних років розумом і почуттями прив’язуються до матеріальних речей, ми не розкриваємо їм суті Бога та слів Ісуса Христа: «Бог є Дух, і хто Йому поклоняється, повинен поклонятися у Дусі та істині» (Івана 4:24). Завдання батьків полягає в тому, щоб навчити дітей правильно поклонятися Господеві, «щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, — устануть і будуть розповідати своїм дітям. І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть» (Псал. 78:6,7).
Бог карає — але ж Він є любов?!
Друга Заповідь нагадує нам про те, що Бог карає людей! Дуже часто цей вислів викликає збентеження, тому що «Бог є любов» (1 Івана 4:8).

Чому ж Він карає, та ще й до четвертого покоління?! Дехто робить висновок: Бог мстить: Але це не так.

Кожен з нас понесе покарання лише за себе. «Та душа, що грішить, вона помре. Син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе за провину синову, — справедливість справедливого буде на ньому, а несправедливість несправедливого на тому буде» (Єзек. 18:20). Це не довільне покарання Бога, а закон спадковості.

Діти не несуть відповідальності за гріхи батьків, але несуть на собі наслідки цих гріхів. Якщо помилки роблять батьки, то наслідки відчуваються на наступних поколіннях.

Але навіть якщо Господь карає людину, це є наслідком любові Бога до неї. Як батьки карають дитину, яка погано себе поводить, не для того, аби познущатися з неї чи помститися їй, а тільки для того, щоб виховати її, навчити й наставити на правильний шлях, так діє й кара Божа. І не даремно у Святому Письмі кара Божа часто порівнюється з батьківським повчанням.

Друга Заповідь говорить нам також про велику любов Бога до людини. Бог творить милість «до тисячі поколінь». Якщо покарання досягає тільки третього або четвертого покоління, то милість — до тисячі поколінь. Наскільки ж милість Божа переважає над справедливістю! Отже, ми можемо бути впевнені, що «Бог є любов», і навіть кара Божа служить для добра.

Якщо серце заповнене ідолами, тоді в ньому не буде місця для живого Бога. «Бо яку душі своїй він обраховує, такий є» (Прип. 23:7). Якщо людина проводить богослужіння, використовуючи ідолів, хіба вона не починає шанувати їх? І коли в день суду Цар царів з’явиться на хмарах небесних, яка буде користь від ідолів? Вони не зможуть захистити від Божого гніву, як це траплялося і в минулі часи. І що тоді людина зробить зі своїми ідолами? Пророк Ісая говорить про майбутні часи: «Покине людина того дня божків своїх срібних і божків своїх золотих, що собі наробила була, щоб вклонятись кротам і кажанам, щоб піти у печери й розщілини скельні від страху Господнього і від слави величчя Його, коли прийде Він острах збудити на землі!» (Ісаї 2:20,21).

На жаль, сьогодні багато християн порушують цю Заповідь. Деякі пішли ще далі, посмівши вилучити із Закону Божого Другу Заповідь, що забороняє поклоніння іншим богам, і розділили Десяту на дві, щоб зберегти загальну кількість Заповідей. Можна перевірити це, Порівнявши текст Закону Божого, записаного на сторінках Біблії, з текстом катехізису. Сьогодні Господь закликає нас: «Якщо любите Мене, ви будете дотримуватися Моїх заповідей» (Івана 14:15).

Мирон ВОВК

 

Новини по дням

Квітень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист