Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

Архів автора

5 серпня – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ СВІТЛОФОРА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 4

                                                                                                        На шлях я вийшла ранньою весною

                                                                                                    І тихий спів несмілий заспівала,

                                                                                                        А хто стрівався на шляху зо мною,

                                                                                                       Того я щирим серденьком вітала…

                                                                                                                                           Леся УКРАЇНКА

ЗУПИНИСЬ, МОЛИСЬ, ІДИ. Ці слова символізують «духовній світлофор» на життєвій дорозі християнина. Взагалі, Біблія доволі часто згадує про дороги, як в буквальному, так і в переносному значенні.

Щоб виконувати свої релігійні обряди, ще стародавнім ізраїльтянам необхідні були дороги. Приблизно за 1500 років до народження Ісуса Христа ізраїльтяни одержали наказ: «Три рази в році вся чоловіча стать буде з’являтися перед лице Господа, Бога твого, у місці, яке Він вибере: у свято Опрісноків, і в свято Тижнів, і в свято Кучок, і ніхто не буде бачений перед лицем Господнім упорожні» (П. Зак. 16:16). Цим місцем став Єрусалим, і часто цілі сім’ї вирушали туди з приводу цих радісних подій. Отже, існувала потреба в гарних дорогах!

Найбільші артерії були доброї якості. Юдейський історик Йосиф Флавій написав про Соломона, який царював за тисячу років до Христового народження, таке: «Він звернув особливу увагу на шляхи сполучення, а зокрема на ті дороги, котрі вели до Його столиці, Єрусалима, і наказав викласти їх чорним камінням».

В Ізраїлі було шість міст-сховищ, де той, хто ненавмисно вбивав людину, знаходив притулок. Дороги до цих міст також підтримували у доброму стані. Взагалі, юдейська традиція свідчить, що на кожному роздоріжжі дороговкази скеровували злочинця до найближчого міста-сховища і ізраїльтяни постійно доглядали дороговкази, щоб вони були в гарному стані (Числа 35:6, 11-34), щоб кожен хто ненавмисно вбив людину міг швидко сховатись.

Роздумуючи про дорогу, ми одразу згадуємо дорогу до Христа.

Відомий проповідник Чарльз Сперджен розповідає як до нього підійшов чоловік і попросив:

  • Покажіть мені дорогу до Христа.

Було видно що цей чоловік дуже хвилювався. Сперджен подумав і відповів:

  • Вибач друже, але дороги до Христа я тобі не можу показати.

Чоловік здивувався:

  • Дивно, адже ви всіх знайомите з Христом а дороги до Нього не можете показати.
  • Друже, – відповів Сперджен, – справа в тому, що до Христа немає дороги, тому, що Він сам є Дорога. Адже Біблія говорить: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Йоан. 14:6).

Отже, усе Святе Письмо навчає, що Ісус Христос – єдиний Шлях до спасіння. Однак виникає запитання: як люди могли зрозуміти спасіння до розп’яття Христа? Яким чином вони могли заслужити спасіння? Як вони могли довідатися що-небудь про жертву Христа на Голгофі та зрозуміти суть спасіння? Відповідь проста: за допомогою єврейського храму і богослужіння в ньому! У часи, що передують жертві Христа, Бог установив чудесний спосіб наставляння людей про спасіння через безневинного агнця Божого. У храмі здійснювався пророчий акт драми, що зображує діяння спокути, який указував на майбутню жертву Христа.

Саме універсальність та унікальність подвигу Христа мають спонукати нас, викуплених Ним, розповідати людям, що вони мають лише дві дороги. Одна широка, що веде до загибелі,  друга – найвужча у всесвіті, але той, хто пройде по ній, той буде жити  вічно. Ось і вся різниця.

Широка дорога, це шлях беззаконня, на якому кожен намагається жити так, щоб було вигідно йому. В центрі життя таких людей (можливо вони навіть стверджують, що християни), задоволення особистих бажань, власного тіла та власного «Я».

Якщо потрібно поступити нечесно, то вони наводять аргументи, кажуть: «Мій обман чи крадіжка дуже маленькі в порівнянні з іншими. Інші обкрадають державу мільйонами доларів і гектарами земель, а я лише для того, щоб забезпечити сім’ю».

Але чи задумуються люди про наслідки такого життя? Можна обманути державу, можна дуже легко обманути церкву, бо в ній усі хочуть бачити лише добро, можна обманути навіть власне тіло, коли замість здорової їжі, постійно годувати себе чимось смачненьким, але Бога ніхто і ніколи не зміг і не зможе ввести в оману.

Англійський король колись мав одного лорда, який дуже любив жартувати. Якось, коли король їхав з цим лордом, той щоб розвеселити короля захотів над кимось посміятись. Він наказав зупинити карету, підкликав до себе якогось хлопчика і питає:

– Скажи мені, хлопчику, де тут пролягає дорога до пекла?

Яким же було здивування, коли хлопчик спокійно відповів:

– Продовжуйте свій життєвий шлях, сер, і ви обов’язково туди попадете.

Кажуть, що лорд одразу став блідим, а через деякий час покаявся і став ревним християнином.

«Хай знає, що той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерти та безліч гріхів покриває! (Як. 5:20).

Вся Біблія навчає людину, як стати щасливим ще в цьому світі. Про щасливу дорогу говорить Соломон: «Нехай дивляться очі твої уперед, а повіки твої нехай перед тобою простують. Стежку ніг своїх вирівняй, і стануть міцні всі дороги твої: не вступайся ні вправо, ні вліво, усунь свою ногу від зла!» (Прип. 4:25-27).

Про цю ж щасливу дорогу Бог казав ще Ісусу Навину: «Тільки будь дуже сильний та відважний, щоб додержувати чинити за всім тим Законом, що наказав був тобі Мойсей, Мій раб, не відхилишся від нього ні праворуч, ні ліворуч, щоб щастило тобі в усьому, де ти будеш ходити. Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (Iс. Нав. 1:7,8).

Коли людина віддає свої очі і слух для вивчення Божого Слова, коли буде день і ніч роздумувати над Ним, тоді отримує благословення; Господь так розкладе її пріоритети, що вирівнюється життя. Вона постійно буде ходити з Богом.

І навпаки, коли ми відхиляємо свої очі в протилежний бік, тобто до світських цінностей, то автоматично будемо роздумувати над тим, що хоче тіло, а не душа.

Є чіткий закон, який можна сформулювати так: той, хто лише слухає, але живе так, як вважає за потрібне, тобто йде по широкій дорозі, той ніколи не буде відчувати повного щастя. Така людина буде незадоволена життям, навіть коли буде матеріально забезпечена.

Якось по небезпечній пустелі йшов караван купців. Ці купці не знали якою дорогою треба йти, не знали де рухомі піски і де оазиси. Тому запросили досвідченого і знаменитого провідника, що показував їм дорогу.

На десятий день переходу, караван зупинили озброєні язичники, оточили його і сказали, що усі загинуть, якщо не принесуть людської жертви їхньому богу.

Купці стали радитись, адже вони усі були родичами і любили один одного. Тоді один порадив:

  • А давайте принесемо в жертву провідника! Його не шкода!

Коли згідно з ритуалом, язичники поклали провідника, як жертву до підніжжя свого божества, караван знову рушив у дорогу, та дуже швидко загубився у пустелі, бо ніхто не знав дороги.

Спраглі і знесилені купці повмирали один за одним.

Найдорожче, що є у нашому житті: це наш провідник Ісус Христос, тож бережімо Його. Ми добре знаємо з Ким йдемо, тому що Він веде нас за руку; тому, що Він сказав: «Ніхто їх не вихопить із Моєї руки» (Йоан. 10:28).

Цей вузький шлях не буває гладким, він застелений твердим каміння, шипами; може бути з проблемами в університеті, нерозділеним коханням, звільненням з роботи, але він веде нас до: «Міста з непохитними основами, якого Бог будівничий і засновник» (Євр. 11:10).

Давайте ж цілком довіримось нашому Небесному Пастору, оскільки знаємо, що Його воля виконається, навіть якщо в нашому житті буде процвітання чи трагедія, здоров’я чи хвороба, популярність чи забуття. Любов Христа не допомагає тим, хто сидить у теплі і постійно гріється біля вогню, бо вони не мерзнуть і їм не потрібна допомога Спасителя.

А нам радісно йти з Ісусом Христом по вузькій дорозі у негоду, у дощ чи навіть, коли мороз і сніг б’є в лице, тому, що Його любов завжди допомагає і гріє.

 «Надійся на Господа, та держися дороги Його, і піднесе Він тебе, щоб успадкувати землю, ти бачитимеш, як понижені будуть безбожні» (Псал. 37:34).

Андрій БІЛИК

29 липня – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ТОРГІВЛІ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Bitmap

«Обманливі шальки огида для Господа,

а повна вага це Його уподоба»

(Прип. 11:1).

Щорічно в останню неділю липня працівники торгівлі України відзначають своє професійне свято. У людей ще з древніх часів був потяг до товарообміну й торгівлі. Явал (Бут. 4:20), маючи отари, розумів значення домашніх тварин як «одиницю» товарообміну. Перший містобудівник Каїн добре знав як і на що можна виміняти необхідні йому матеріали. Той, хто займався сільським господарством, використовував в якості торгової одиниці міру якогось зерна. Крім того, перші купці несли іншим народностям не лише асортимент товарів, але й свою мову, культуру й писенність.

Як відомо, середньовічне міське суспільство ділилось на цехи. У перукарів був свій цех, у шевців – свій, у мулярів – свій. В рамках кожного цеху відбувалось навчання, стандартизація продукції і контроль якості, який, до речі був дуже строгим. Наприклад, якби кондитер надумав обманути своїх покупців і робити випічку менше встановленої ваги, то міг опинитись в клітці, яку на потіху натовпу возили по місту. При цьому серед глядачів завжди знаходились люди, які кидали в порушника стандартів якимись нечистотами. Отже, бачимо що в торгівлі завжди ставили на перше місце «чесну вагу».

Але ще за півтори тисячі років до народження Христа пророки вже говорили що Бог може зважувати навіть гори чи вітер: «Коли Він чинив вагу вітрові, а воду утворював мірою» (Йов 28:25); «Хто води поміряв своєю долонею, а п’ядею виміряв небо, і третиною міри обняв пил землі, і гори ті зважив вагою, а взгір’я шальками?» (Iсая 40:12).  А ще дізнаємось, що першим великим торговцем був Йосиф, який продавав у Єгипет зерно (Бут. 41:5-6).

Багато років тому в Польщі один місіонер, зайшов у крамницю, щоб купити продуктів. Він звернув увагу, що крамниця утримується в ідеальній чистоті. Коли місіонер запитав у власника крамниці про його спасіння, очі того засвітилися, а обличчя засяяло радістю. Він відповів: «Так, я віруючий. Кілька років тому я прийняв Ісуса Христа як мого Спасителя».

  • А звідки ви знаєте що спасенні? – запитав місіонер.
  • Я знаю, бо моє життя повністю змінилося. Тепер, коли продаю масло, чи сир, я показую правильну вагу і не натискаю пальцем на шальки ваги. Тепер усе чесно. Тепер навіть моя вага навернулася.

Власник крамниці напевно добре читав приповісті Соломона де сказано, що «Вага неоднакова то огида для Господа, а оманливі шальки не добрі» (Прип. 20:23).

Ця історія нагадує пораду, яку дав нам Бог через Мойсея у 25-му розділі книги Повторення Закону (25:13-16): «Не буде в тебе в торбі твоїй подвійного каменя до ваги, великого й малого, не буде тобі в твоїм домі подвійної ефи, великої й малої. Камінь до ваги буде в тебе повний і справедливий, ефа буде в тебе повна й справедлива, щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі. Бо огида перед Господом, Богом твоїм, кожен, хто чинить таке, хто чинить несправедливість».

Християнське життя спонукує змінюватись. Оскільки істина є тільки істиною і ніколи немає якихось домішків, то наше «так», повинно означати тільки «так», а не казати після цього «але». В нас не повинно бути двозначної моралі, в якій можлива чесна і нечесна вага, чесне та нечесне відношення до бідних чи скромних.

Звичайно, що одна справа – розуміти Божі слова теоретично і зовсім інша – втілювати їх у практичне життя. Сьогодні – найкращий час, щоб задуматись над цим і почати бачити поруч себе мовчунів, скромних, сором’язливих людей. Щоб змінити своє відношення до них і робити наше життя християнським.

Бачимо, що коли господар крамниці прийняв Спасителя в серце, то й вага «покаялась і навернулась». Тобто відбулись видимі наслідки і зміни в житті продавця. А чи видно подібні наслідки в нашому житті?

Відомий перський лікар і філософ Авіценна колись сказав: «Що отрута, а що ліки визначає лише міра». Тобто, медична речовина може бути як ліками, так і отрутою. Зовні не відрізниш, потрібно лише зважити. Щось подібне спостерігаємо в християнстві. Назва однакова у всіх, а ось відношення може бути різним, а це може стати отрутою для спасіння.

«Таж народи як крапля з відра, а важать як порох на шальках! Таж Він острови підіймає, немов ту пилинку!» (Iсая 40:15). Цілий народ нічого не важить, а от часто буває, що одна людина вважає, що вона «має вагу» серед свого народу (всі ніхто, а я важу). В очах Бога й тих, хто досліджує Біблію така людина просто смішна, але не помічає цього, бо совість стала «легкою».

У п’ятому розділі Книги пророка Даниїла розповідається, як нечестивий вавилонський цар Валтасар, влаштувавши бенкет, наказав принести золотий та срібний посуд, який його батько Навуходоносор виніс із Божого храму в Єрусалимі. Коли всі напилися і веселилися, несподівано появилася рука і почала щось писати на стіні. Цар від страху протверезів, сильно закричав і наказав привести всіх мудреців краю, аби ті розтлумачили йому той надпис. Але марно.

Нечестивий Валтасар чинив багато такого, що не подобалось Богові. Але Бог терпів його, аж поки цар не почав чинити блюзнірство, пивши з посуду Божого храму. Господнє довготерпіння вичерпалося. Він зважив духовність царя і одразу виніс Свій вирок та покарання.  Ніхто з царських мудреців і чарівників не зміг прочитати написаного, тільки Даниїл, коли його нарешті покликали, прочитав Божий присуд: «Ось розв’язка цієї речі: «Мене» – порахував Бог царство твоє і покінчив його. «Текел» – ти зважений і знайдений легеньким. «Перес» – поділене царство твоє і віддане мідянам та персам» (Дан. 5:26-28).

В англійському державному банку є спеціальна машина, за допомогою якої перевіряють монети. Машина зважує монети й кидає їх у різні ящики залежно від ваги. Справжні монети повинні мати певну вагу, а якщо потрапляють такі, що хоч трохи легші, то ці монети визнаються фальшивими, хоч за виглядом їх не відрізниш від справжніх. Ця машина ніколи не помиляється.

Тут є духовний приклад. Наша цінність перед Богом залежить від нашої «духовної ваги».  Цю вагу не видно, але вона відображається на ставленні до ближніх. Якщо людина покаялась і називає себе християнином, та користується світськими цінностями, то ваги немає. Вона може гарно говорити, але «духовну вагу» показує її повсякденне життя. Одним словом, як і монети, не всі люди мають однакову «духовну вагу», хоча це не завжди і не одразу впадає в очі. А справжнім громадянином Неба Бог визнає лише того, хто в своєму характері, словах, ділах і ставленні до інших відповідає імені християнина. Ніхто не хоче почути вирок, який почув цар Валтасар: «Ти зважений на вазі і виявився легеньким».

В одному маленькому містечку жив пекар, який щодня купляв кілограм масла в сусіда-фермера. І ось одного разу він зауважив, що в куску нема кілограма, а трошки менше. Пекар декілька днів зважував масло і кожного разу було менше кілограма. Нарешті він пішов до судді і став наполягати, щоб фермера арештували. На судовому процесі суддя запитав:

– Я думаю, що у вас є вагові гирі?

  • Ні, Ваша честь, нема – відповів фермер.
  • Як же ви тоді важите масло, яке продаєте? – спитав суддя.
  • Це легко пояснити, Ваша честь. У мене є вага, а замість гирі я використовую буханки вагою в один кілограм, які купляю в пекаря.

Виходить, що те, що ми сіємо, самі пожнемо, але в множині: «Хто сіє кривду, той жатиме лихо, а бич гніву його покінчиться» (Прип. 22:8).

Хоча християни спасаються вірою в Ісуса Христа, але Закон, по якому нас будуть судити, завжди вірний і справедливий. Бог ніколи не помиляється і Його ніколи не обманеш.

Колись ми заблукали в цьому грішному світі, але Спаситель нас знайшов. Він заплатив Свою ціну, але не доларами чи євро, Він віддав за нас по краплині Своє життя, був розіп’ятий на Голгофі й викупив нашу свободу. Коли ми приймаємо Ісуса, то стаємо духовно «важчими», але на цьому ніколи не потрібно зупинятись, а постійно зростати.

Усе, що ми можемо запропонувати Ісусу, не є Йому винагородою, — бо ми ніколи не зможемо окупити Його велику жертву, — але визнання того, наскільки Він важливий для нас, і того, що ми приймаємо Його як Творця, Викупителя і Вседержителя.

Хай Господь благословить нас, щоб бачили свої духовні вади Його очима, щоб набирали духовну вагу, яка приносила б плоди на ниві Христовій.

Андрій БІЛИК

ДВІ ПОМИЛКИ ІСУСА НАВИНА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

 

                                                                              «Єдиний урок, який можна взяти з

                                                                              історії, полягає в тому, що люди не

                                                                              беруть з історії ніяких уроків»

Бернард Шоу

Group 4

Спостерігаючи за подіями, які відбуваються на планеті, стає зрозуміло, що, за біблійними пророцтвами ми живемо у важкі, останні часи. Взагалі, відтоді, як наші прабатьки були вигнані з Едему, для кожної мислячої людини, в якому б столітті вона не жила, життя завжди було не легким. Досконалих людей не буває.

На сторінках Вічної Книги знаходимо лише кілька осіб, які ніколи не помилялись. Про  Ісуса Навина відомо з Біблії, що у своєму житті він зробив дві дуже серйозні помилки, але коли він усвідомив що помилився, Бог, відгукнувшись його молитву, зупинив плин часу.

Християни усіх часів знаходили в книзі Ісуса Навина дуже важливий заклик: «Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (І. Нав. 1:8).

У цій книзі також відкривається характер Божий в Його окремих рисах.

Розглянемо коротенько, що нам відомо про життя і служіння Ісуса Навина.

Отже, помирає Мойсей і, хоч ізраїльтяни дуже сумували з цієї великої втрати, однак були впевнені, що не залишені напризволяще, тому що хмарний стовп вдень, а вогняний вночі спочивав над Скинією на знак того, що Бог і надалі буде їхнім Провідником і Помічником, якщо вони ходитимуть дорогами Його Заповідей.

Ісус Навин, який сорок років був учнем і помічником Мойсея, став замість нього провідником Ізраїлю.

Відважний, рішучий, наполегливий, вправний, непідкупний, позбавлений егоїстичних інтересів у піклуванні про тих, котрі перебували під його опікою, і чи не найголовніше, – наснажений живою вірою в Бога. Таким він постає зі сторінок Святого Письма і таким його зображають відомі християнські письменники.

А тепер я запрошую вас відкрити книгу Ісуса Навина. В перших шести розділах розповідається про безпрецедентні успіхи ізраїльського народу; тобто, про перехід через Йордан під час повноводдя, та вступ до Ханаану; про церемонії встановлення пам’ятників; про зняття ганьби в Галгалі і про перемогу над Єрихоном.

Знищення мешканців цього ханаанського міста (а ханаанською землею називалась вся місцевість між рікою Йордан і Середземним морем) було не чим іншим, як виконанням вказівок даних колись Мойсеєві. Сказано ж бо: “Тільки з міст тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоставиш при житті жодної душі” (П. Зак. 20:16) .

Серед хананеян був поширений найогидніший гріх: під виглядом релігійних обрядів вони практикували безсоромні оргії, тож не дивно, що весь народ у краї був глухий до закликів Святого Духа. Мешканці Ханаану мали час, щоб покаятись. Вони знали про шлях, прокладений через Червоне море і про суди, здійснені над Єгиптом, – усе свідчило про верховну владу ізраїльського Бога. Мешканцям цієї країни були добре відомі всі чудеса, знали також про огиду Бога до розпусти, але жили, як хотіли. Отож нічого дивного немає в тому, що Бог не тільки знищив місто Єрихон, але й, як обіцяв в “Повторенні Закону”, закляв його (Іс.Нав. 6:17-19). Під словом “закляте” мається на увазі народ, який повністю відступив від Бога і час випробування якого скінчився. Саме слово “закляте” єврейською мовою означає повне знищення чогось, або повне посвячення для святої мети. 17-й і 19-й вірші шостого розділу книги Ісуса Навина мають на увазі і те, й інше. Перше: вогонь знищив місто, а друге: всі предмети дорогоцінних металів залишилися неушкодженими і перейшли в скарбницю Господа.

Що ж відбувалось далі? В книзі Ісуса Навина (7: 1-7) читаємо: “І спроневірилися Ізраїлеві сини в заклятому, Ахан, – син Кармія, сина Завдієвого, сина Зерахового, Юдиного племени, узяв із заклятого. І запалився Господній гнів на Ізраїлевих синів. І послав Ісус мужів з Єрихону в Ай, що при Бет-Евені, на схід від Бет-Елу, і сказав до них, говорячи: ”Підіть, і вивідайте цей Край”. І пішли ті мужі, і вивідали той Ай. І вернулися вони до Ісуса та й сказали до нього: Нехай не йде ввесь народ, коло двох тисяч люда або коло трьох тисяч люда нехай вийдуть, і побють Ай. Не труди всього народу туди, бо ті вороги нечисленні. І пішли туди з народу коло трьох тисяч люда, – та вони повтікали перед айськими людьми. І айські люди повибивали з них коло тридцяти й шости чоловіка, та й гнали їх з-перед брами аж до Шеварім, і розбили їх на узбіччі гори. І охляло серце народу, та й стало як вода. І роздер Ісус одежу свою, та й упав на обличчя своє на землю перед Господнім ковчегом, і лежав аж до вечора він та Ізраїлеві старші, і посипали порохом свою голову. І сказав Ісус: Ах, Владико Господи, для чого ти конче перепровадив цей народ через Йордан, щоб дати нас у руку амореянина, щоб вигубити нас? О, коли б ми були позосталися, і осіли по той бік Йордану!

Перший вірш цього сьомого розділу говорить: І спроневірялися Ізраїлеві сини в заклятому. В російському перекладі це звучить однозначніше: Но сыны Израилевы сделали преступление и взяли из заклятого. Відомо, що місто Єрихон зруйнував Бог, а не люди; це була Господня перемога, тож усі трофеї по праву належали Йому. Це добре знав Ахан – той, хто взяв із заклятого, але Біблія каже, що не один він, а Ізраїль згрішив (7: 11). Гріх Ахана став лихом для всього народу. За гріх однієї людини Боже  невдоволення може залишитися на Його Церкві, доки гріх не буде виявлено і викорінено.

З історії про Ахана ми можемо взяти для себе ще один урок; християни не повинні боятись назвати гріх своїм іменем, для цього Спаситель і прийшов на нашу землю, щоб назвати гріх гріхом. На прикладі Своїх взаємин з ізраїльським народом Бог показує, як Він очищає Церкву від усілякої неправди. Адже один грішник може наробити стільки біди, що закриє світло Боже від усього народу. Тож, якщо не вказувати людям на гріх, вони не зможуть відрізнити правду від неправди. Навіть якщо людина визнає свій гріх, як це зробив Ахан, це ще нічого не означає, бо, щоб очиститись від гріха, треба покаятись. Ахан не покаявся, тому Бог за цей гріх знищив усю його родину.

Нині, коли читаємо про покарання, приготовлене для родини Ахана, жахаємося, але тоді не можна було вчинити інакше, адже ніхто з його родини не посмів сказати в очі грішнику правду, і за це всі поплатились життям. З гріхом не можна йти на компроміс, бо за його наслідки відповідають усі, хто про нього знає.

Священик Роман Кияк розповідає як один чоловік багато разів ходив у чужий город красти кукурудзу. Якось він узяв на допомогу свого восьмирічного сина, наказав йому тримати мішок, а сам насипав кукурудзу і при тому весь час оглядався, чи ніхто не йде. Це зауважив його син і врешті каже: «Тату, ви забули ще в один бік подивитись». Збентежений батько питає: «А куди, синку?». «Та на Небо. Чи Господь Бог вас не бачить», – відповів хлопчик. Засоромлений батько пішов додому і відтоді вже більше не крав. (Кияк Р.А. «Перлини християнської мудрості»).

У святого Августина є одна дотепна порада: «Якщо хочеш грішити, то знайди собі таке місце, де немає Бога, і роби там, що хочеш». Але ж такого місця ніде нема, а відповідати за злочин доводиться, як на землі, так і на Небі. В жодної людини немає гарантії, що вона не опиниться на місці Ахана або його рідних. Гріх за своєю природою заразний. Одна людина вражена проказою гріха, може передати цю хворобу тисячам інших людей. Тому дуже важливо вчасно виявити гріх, і в цьому нам може допомогти історія злочину і кари Ахана.

Але повернімось до Ісуса Навина. Ми зупинилися на 7-у вірші сьомого розділу його книги, де він жалкує, що перейшов Йордан. Пригадати, як це відбувалось, ви зможете, прочитавши третій розділ книги Ісуса Навина. А ми процитуємо лише ключовий вірш, (І.Нав. 3:9) – : “І сказав Ісус до Ізраїлевих синів: “Підійдіть сюди, і послухайте слів Господа, Бога вашого”. Ізраїльтяни послухали Бога, і щасливо перейшли Йордан.

Далі читаємо (6:2) “І сказав Господь до Ісуса: “Ось, Я дав у твою руку Єрихон та царя його, сильних вояків.” Тобто, до здобуття Єрихону Ісус Навин мав благословення тому, що слухався і підкорявся Богу.

Після цього Ісус Навин вирішив завоювати місто Ай, але Бог не казав йому цього робити. Якби Ісус запитав дозволу, то Бог знаючи, що серед ізраїльтян є порушник Закону, заборонив би йому це робити. Божий народ не може просуватись далі, якщо серед нього є люди, які свідомо грішать.

Теолог Алан Редпат зауважує: “Немає більшої небезпеки в житті християнина, ніж осягнути перемогу. В такі хвилини ми починаємо пишатися собою і вважаємо, що здобули перемогу власними зусиллями. Що Бог наділив нас силою, яка перебуватиме з нами упродовж усього нашого життя.”

Отже, перша помилка Ісуса Навина була в тому, що він через свою самовпевненість не запитав у Бога про Його волю.

В четвертому розділі книги пророка Даниїла читаємо, що цар Навуходоносор у сні побачив високе дерево, яке виросло посеред землі; під ним знайшли притулок лісові звірі, а на дереві звили гнізда птахи. Так були показані величність і процвітання Навуходоносора. Багато народів зібрав він під свою владу, та побачивши власну могутність, загордився: “Чи ж це не величний Вавилон, що я збудував його на дім царства міццю потуги своєї та на славу моєї пишноти?” (Дан. 4:27). Однак, ще не встигли ці слова злетіти з уст Навуходоносора, як йому був оголошений вирок: в царя було забрано розум, яким він так самовпевнено пишався.

На прикладі Навуходоносора Господь показав, що без розуму, який Він дає людині, людина стає подібною до рослини, чи тварини.

Звичайно, що при переході Йордану Бог уклав з ізраїльським народом заповіт, але Обіцяна земля, як і вічність, дається тільки за умови повного послуху. Поразка під містом Ай була наукою для Ісуса Навина. Бог, звичайно ж, і тоді був з ним, але він мав зрозуміти, що Бога потрібно слухатись завжди. Це була наука дисципліни, і коли він зрозумів цю науку, Господь знову сказав, що потрібно робити.

“І сказав Господь до Ісуса: “Не бійся і не лякайся, – візьми з собою ввесь військовий люд, тай устань, піди на Ай. Подивися: ось дав Я в руку твою айського царя, і народ його, і місто його, і край його”. Потім Бог сказав Ізраїлю, як знищити Ай, й за Його порадами ізраїльтяни перемогли.

1934-го року археологічна експедиція розкопала місто Ай. На превелике здивування, археологи побачили тільки змішану півтораметрову масу, що складалась з обпаленої до червоного кольору цегли, чорної землі та обгорілих уламків. Вчені стверджують, що ніде в Палестині вони не зустрічали ознак більш нищівної пожежі. Саме так ізраїльтяни знищили це місто.

Перемога ізраїльтян над Єрихоном і Аєм налякала усіх ханаанських мешканців. Шість народів об’єднались, щоб воювати проти ізраїльтян, але один народ пішов на велику хитрість. (І.Нав. 9:3-9) “ А мешканці Гів’ону почули, що Ісус зробив Єрихонові та Аєві, то зробили й вони хитрість. І пішли вони, і забезпечились живністю на дорогу, – і взяли повитирані мішки для ослів своїх, і бурдюки для вина повитирані, і потріскані, і пов’язані, і взуття повитиране та полатане на їхніх ногах, і одежа на них поношена, а ввесь хліб їхньої поживи на дорогу був сухий, запліснілий. І пішли вони до Ісуса, до табору в Гілгалі, та й сказали до нього та до мужів Ізраїлевих: “Ми прийшли з далекого краю, а ви тепер складіть з нами умову”. І сказали Ізраїлеві мужі до хіввеян: “Може ви сидите поблизу нас, то як ми складемо з вами умову?” І сказали вони до Ісуса: “Ми твої раби”. А Ісус сказав до них: “Хто ви та звідки приходите?” І вони сказали йому: “З дуже далекого краю прийшли твої раби до Ймення Господа, Бога твого, бо ми чули чутку про Нього, і все, що Він зробив був в Єгипті”.

Отож мешканцям Гів’ону таки вдалося переконати Ісуса в тому, що вони живуть за межами Ханаану. І як каже 15-й вірш: “І вчинив їм Ісус мир, і склав з ними умову, щоб зоставити їх при житті, і присягнули їм начальники громади”. Ось так було укладено союз, а правда виявилась через три дні. І сталося по трьох днях по тому, як склали з ними умову, то почули, що близькі вони до нього, і сидять вони поміж ними. Коли ж ізраїльтяни зрозуміли, що піддалися обману, їхнє обурення було дуже велике, але обурення стало ще більшим, коли після трьохденного переходу вони підійшли до міст гівонітян, розташованих майже у центрі Ханаану. Лише тепер євреї зрозуміли, що через свою клятву не можуть знищити цей народ.

Це була друга, і найбільша помилка Ісуса Навина. Він двічі, як у нас кажуть “став на одні і ті ж граблі”. Помилка ізраїльтян під час переговорів з гівонітянами була та сама, якої вони допустились, коли брали підступом місто Ай, – вони не запитали Бога що їм робити!

Пригадаймо, як відбувались перемовини. І взяли люди з їхньої поживи на дорогу, а Господніх уст не питали. Інший переклад каже: І взяли громадські мужі трохи харчів їх покуштувати та не поспитали в Господа ради. Не довіряючи словам гостей і своїм очам, ізраїльтяни навіть попробували на смак їхні продукти, і, переконавшись, що вони не свіжі, не спитали в Бога поради, що їм робити. Успіх ізраїльтян після перемоги над містом Ай знову привів їх до самозаспокоєння і до самовпевненості.

Іноді нам, як ізраїльському народові, якась справа здається дуже легкою; просто елементарною, і ми також стаємо самовпевненими. Легковірність, з якою ізраїльтяни сприйняли хитрощі гівонітян, наочно показує, як через наші почуття можна зрадити істині. В грецькому оригіналі слово “видіння”, означає “зовнішній вигляд”. Ходити по вірі, а не через бачення – означає не покладатись на інформацію, яку нам передає зір.

Але як ми зазвичай оцінюємо людей? З виразу обличчя, з того що говорять. А людей треба оцінювати інакше – старатись робити так, як це робить Бог, – не дивлячись на зовнішність. Він бачить які ми насправді, зазираючи в наше серце.

Але повернімось до обману гівонетян. Хтось може сказати: “А що бідним язичникам залишалось робити? Усі хочуть жити”. Але доля гівонетян була б набагато кращою, якби вони чесно повелися з ізраїльтянами. Хоч те, що вони покорилися  Єгові, зберегло їхнє життя, однак їхній обман приніс їм лише ганьбу і рабство. Господь передбачив, щоб усі народи які зречуться  ідолопоклонства та приєднаються до Ізраїля, могли користуватись благословеннями Заповіту. В книзі Левит (19:33-34) читаємо: “А коли  мешкатиме з тобою приходько в вашім Краї, то не будете гнобити його. Як тубілець із вас буде для вас приходько, що мешкає з вами, – і ти будеш любити його, як самого себе, бо приходьки були ви в єгипетськім краї. Я – Господь, Бог ваш!” Це підтверджується словами повеління щодо жертвоприношень (Числа 15:15).

Як ми вже згадували, Бог на умові щирого визнання і розкаяння в своїх гріхах, радо приймає кожний народ і кожну людину.

Далі ми дізнаємось, що Ісус Навин постійно прислухається до Божих настанов, а Бог зі свого боку знову робить чуда за послух Ізраїля. Коли п’ять аморейських царів напали на мешканців Гів’она, Господь каже: “Не бійся їх, бо Я віддав їх у твою руку, – ніхто з них не встоїть перед тобою”. Справді, коли ізраїльтяни розбили ворога, й амореї продовжували стрімголов тікати, сподіваючись сховатися в горах, Ісус Навин зрозумів, що до кінця дня, тобто до початку суботи, він не встигне закінчити бій. А якщо вороги не будуть повністю розбиті, то об’єднаються для нової боротьби. “Тоді Ісус говорив Господеві того дня, коли Господь дав амореянина перед Ізраїлевих синів, та й сказав на очах Ізраїля: “Стань, сонце, в Гів’оні, а ти, місяцю, ув айяловській долині! І сонце затрималося, а місяць спинився, аж поки народ відімстився своїм ворогам (Іс.Нав. 10:12-13). Йосиф Флавій в Юдейських древностях пише, що в зв’язку з цією подією, мусульмани почали святкувати п’ятницю, через те що ця битва відбувалась у п’ятницю.

Господь сильний – Він підбадьорював Ісуса нагадуваннями, що завжди перебуває з ним. Ісус Навин потребував цих слів. Бог знав м’якість характеру Ісуса.

Багато християн можуть сказати, що інколи їм здається, що Бог покинув їх, і від цього вони починають панікувати. Але дивлячись на життя Ісуса Навина, можна бути впевненим у Божій присутності завжди.

Книга Ісуса Навина закінчується одним з найпереконливіших закликів Святого Письма: “А якщо зле в очах ваших служити Господові, виберіть собі сьогодні, кому будете служити, – чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї. А я та мій дім будемо служити Господеві”. Кожна людина повинна сьогодні зробити вибір і пам’ятати, що від цього залежить її вічне життя.

Нам потрібно завжди брати приклад з мужів віри, які ні кроку не робили без Бога. Якщо нам потрібно кудись йти, то нехай Ісус стане нашим постійним компасом. Якщо нам доводиться вести свій корабель по суворих хвилях життя, то штурвал потрібно довірити в Його могутні руки. Якби ми це робили своєчасно, то скільки скель і мілин могли б оминути.

Головне не поспішати і на кожне питання чекати Божої відповіді. А той, хто самостійно приймає рішення, ризикує завжди. Наш Творець каже: Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, – якою ти будеш ходити. Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе! (Пс. 32:8).

Бог навчає і буде навчати лише тих, котрі самі цього хочуть. То ж схилімо голови, і помолімося, щоб Його всевидяще око завжди тримало під контролем кожен наш крок: і тут, на землі, і у вічності.

(Андрій БІЛИК «Роздуми про духовне життя». Книга 2).

 

12 липня – ДЕНЬ АПОСТОЛІВ ПЕТРА і ПАВЛА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 4

В Україні з днем Петра і Павла пов’язувалося багато повір’їв, звичаїв, традицій та прикмет, але мало хто задумувався, що найбільше хвилювало цих апостолів Христа.

Ось що читаємо в посланнях апостола Павла: «А вам, хто утиски терпить, відпочинок із нами, коли з’явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, в огні полум’яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса. Вони кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його» (2 Сол. 1:7-9);

 «Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього…  Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль» (2 Сол. 2:1,3).

Тобто, апостол Павло просить щоб християни готувалися до життя вічного, і в кожному листі пише про це. Так само нас просить готуватися до приходу Ісуса Христа апостол Петро.

 «Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння. Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напочатку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув» (2 Петра 3:3-6).

Ще за 120 років до Всесвітнього потопу Бог попереджав людей про прийдешню катастрофу. Багато хто відмовлявся вірити, що таке може взагалі відбутися. Ной повірив Богові і намагався переконати інших, що саме так буде. Аби довести свою віру, він почав будувати великий корабель. Тільки вісім осіб, скориставшись порадою Бога, подбали про своє спасіння. Ной, його дружина, троє його синів із дружинами не загинули під час потопу і стали родоначальниками теперішньої людської цивілізації. Але Христос сказав, що останнє покоління мешканців Землі буде подібним до покоління Ноя: «Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, так буде і прихід Сина Людського» (Матв. 39-24:37).

Немає нічого поганого в  тому, що люди одружуються й створюють сім´ї, бо це не є ознакою Другого приходу. Основна думка в тому, що повернення Ісуса станеться несподівано. Коли воно відбудеться, люди будуть жити своїм звичайним, сповненим турбот життям. Лише деякі стежитимуть за ознаками часу. Так було за днів Ноя. Люди були настільки зайняті своїм життям, що в них не залишалося часу для Бога. А коли Ной почав говорити їм, що світ скоро буде затоплений, ніхто йому не повірив. Люди думали що Ной просто збожеволів і глузували з нього.

Вістка, яку проповідував патріарх, не користувалась популярністю. А якщо б хтось прийняв її, то виставив би себе на посміховисько. Так само сьогодні біблійна вістка видається дивною і свідчення віруючих нерозумними. Так само це сприймалося й за днів апостола Павла, який писав: «Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!» (1 Кор. 1:18).

Багато хто буде висміювати ідею повернення Ісуса. Вони будуть переконані, що все, як завжди, йтиме своїм шляхом, і наполягатимуть, що нічого страшного ніколи не відбудеться. Зрештою, ми й тепер бачимо, що до всіх, хто готується до Другого приходу Ісуса Христа, люди ставляться так, наче ми прибульці з іншого світу чи фанатики.

Люди перед потопом не були готові до цієї події, у такому ж самому стані буде багато людей, коли повернеться Ісус. Тобто, апостол Петро говорить, що перед Другим приходом історія повториться. Але цікаво те, що він пише ці слова не для атеїстів, а для віруючих людей, для «улюблених християн». Для тих, хто вірний Господу і готовий пройти все до кінця, до зустрічі з Господом. Апостол Петро попереджає, що це пророче слово буде настільки жахливим для світу, що світ не прийме його, буде ігнорувати й насміхатись над ним. А далі він каже: «А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей» (2 Петра 3:7).

Тобто, апостол говорить про Слово, яке Бог запускає в дію. Це те слово, яке принесло потоп і дало спасіння Ною. Це слово спалило Содом і Гомору, але дало спасіння Лоту за його праведне життя. І ось тепер апостол Петро говорить, що слово Боже почне діяти, щоб знищити вогнем усі гріховні діла. Цікаво, що тепер гріх так сильно ввійшов в життя мільйонів людей, що це стало їх природою. І те, як вони грішать, видається їм нормою життя. Тому, по телевізору часто можна побачити, що нерідко люди, які ходять до церкви, шукають не Христа, а лише багатства цього світу і розваг.

В одній сучасній притчі розповідається про олігарха, який після смерті підійшов до райських воріт, але апостол Петро сказав, що той має йти до пекла. Олігарх почав обурюватись:

  • Та ти знаєш, скільки я побудував церков? Знаєш, скільки вагонів свічок я пожертвував?

Апостол Петро смиренно відповів, що нічим не може допомогти, бо олігарх мав багато гріхів і добавив:

  • Але ви не хвилюйтесь – гроші за свічки й церкви ми вам повернемо.

Нажаль, сьогодні в багатьох церквах вважається неетичним говорити людям, що вони грішники. Багато християнських лідерів побоюються, що люди перестануть ходити до церкви, або перестануть давати пожертвування. І церква тоді просто розпадеться.

В наступних віршах апостол намагається пояснити очевидну затримку Ісуса:

«Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день!» (2 Петра 3:8).

В цьому тексті особливо важливі дві думки апостола. Перша — це короткочасність людського життя. Скільки років може прожити людина? В Японії недавно померла жінка, якій було 130 років. Але хіба можна порівняти ці роки з вічністю? Тому прихід Ісуса не затримується. Порівняно з Божою вічністю люди живуть не більше, ніж мілісекунду.

Друга думка стосується Божої милості. Господь любить людей. Якби все залежало від Його любові, то кожен отримав би спасіння. Але спасіння вимагає особистого рішення. Ніхто не може в це втручатися, тому, що Бог створив людину вільною моральною істотою й завжди залишає за нами право вибору. І хоч Він дав нам Своє Слово, щоб наслідки вибору були зрозумілі, проте вибір залишається тільки за нами.

Бог любить кожного і довготерпить усім. Однак, це не свідчить про те, що двері благодаті будуть відчинені вічно. Тому Він продовжує словами апостола: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петр. 3:9).

Ось головна причина затримки Ісуса Христа – щоб покаялись усі, але вибір за людиною.

Нас завжди духовно підкріпляють досвіди людей, як вони покаялись і прийшли до Бога. Ось один з таких прикладів. Після війни в колонії біля Воркути засуджені будували шахту. Серед в’язнів було лише двоє віруючих, які відмовлялись працювати в Господній день, за що їх часто били. Але якось прислали нового начальника табору і він вирішив з цим покінчити. Коли настав День спокою і віруючі знову відмовились працювати, в’язні побачили, що охорона замість двох, взяла шість вівчарок. До того ж, собаки були голодні, бо сильно гавкали. Начальник охорони наказав братам вийти зі строю і всі в’язні зрозуміли, що має відбутись щось страшне.

Два віруючих брата вийшли з шеренги і, пройшовши через ворота, пішли в тундру. Коли брати почули, що їх доганяють злі собаки, вони повернулись до вівчарок, схилили голови й почали молитись. Цілий табір ув’язнених, спостерігаючи за цим знав, що через декілька секунд собаки добіжать до братів і роздеруть їх. Тому багато з них закрили руками обличчя, але ті, хто дивився, стали свідками чуда, бо коли голодні собаки добігли до братів, то їхнє зле гарчання перетворилось в радісне повизгування. Потім вівчарки замахали хвостами, почали повзати по землі навкруги братів і нарешті стали обом в’язням лизати чоботи.

Крім того, як тільки собаки перестали гавкати, то в’язні почули, що віруючі співають якийсь псалом. Після побаченого засуджені й охорона почали хреститись а багато з них заплакали. Начальник табору збліднувши, пішов у свій барак, а охорона свистом закликала собак і сказала віруючим братам повернутись в свою шеренгу.

Автор книги пише, що саме в цю мить, він зрозумів, що є якась Сила, яка сильніша за любі земні сили. І цього дня він, як і більшість в’язнів повірили в Бога. Так само, в кожного з нас був момент і своя дорога до покаяння і саме для цього Ісус довготерпить, щоб ще багато зробили такий вибір.

«День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рухнуть, а земля та діла, що на ній, погорять…» (2 Петра 3:10). Тут знову бачимо елемент несподіванки. Злодії не дають нам знати наперед про той час, коли вони прокрадуться в наш дім. Тобто, апостол порівнює повернення Ісуса з непередбаченим пограбуванням, вказуючи, що це станеться несподівано: «день Господній прийде, як злодій вночі…». Для одних це буде день радості, а для інших день страху. Взагалі, досліджуючи Біблію люди часто задаються питанням: як би було добре, якби ми знали точну дату Другого приходу Спасителя. Причина цього, імовірно криється в природі людського серця. Але, якби ми знали точний час, ми б ігнорували Його поради щодо того, як нам потрібно жити. А за кілька годин до Його запланованого повернення, ми б намагалися швидко до цього підготуватися. І така підготовка не принесла б жодної користі. Ось чому Ісус прийде несподівано. Він Сам сказав: «А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець» (Матв. 24:36).

«А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі» (2 Петр.3:11-14).

Що ж ми повинні зробити, щоб зберегти цю чистоту? Тобто, що зробити, щоб наші духовні очі були відкриті і ми могли побачити  той день, який світ ігнорує?

«А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою. Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вгрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного!» (2 Петр.3:15-18).

Історія знає цікавий випадок, коли тисячі німців у 1989 році зруйнували берлінську стіну, яка ще в 1961 році розділила Німеччину на дві частини і проіснувала 28 років. Отже, коли зруйнували стіну й Німеччина стала єдиною країною, один чоловік прийшов до бібліотеки, яка знаходилась в Західному Берліні й приніс книги, які взяв у цій бібліотеці 28 років тому, перед тим, як ще спорудили стіну. Увесь цей час, чесний чоловік зберігав книги і вірив, що колись настане момент, коли він зможе їх повернути.

Ми сьогодні знаходимось в дуже подібній ситуації, тому, що на планеті Земля, де панує ворог, чекаємо, коли стіна, збудована дияволом, розділяючи нас з Богом, буде нарешті зруйнована, щоб ми змогли об’єднатись з жителями Небес. Звичайно, на протязі 28 років у того чоловіка були моменти, коли він міг втратити надію на повернення книг. Але його віра в грядущу свободу залишалась настільки сильною, що він був завжди готовий повернути книги їхньому власнику. За багато років чекання Ісуса, ми також, іноді, сумніваємось в тому, чи повернеться Ісус за нашого життя. Але віра повинна бути твердою, тому що стіна колись обов`язково буде зруйнована і нарешті зможемо повернутись додому. «Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасіння» (Євр. 9:28).

Бог ніколи не обманює і Його слова — істина. Яка доля спіткала біблійну, лаодикійську церкву останнього часу? Церква зникла. Бог робив там великі чудеса, але люди зневажили це. Вони вибрали релігію замість близьких відносин з Ісусом Христом і вся та територія за короткий час стала мусульманською.

Так само й сучасна церква втрачає вогонь і стає теплою. І якщо ми проігноруємо слова Господа, розруха буде великою. «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст… Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об. 17-3:15).

Тепер багато церков пишаються своїми величезними спорудами, благодійністю, дорогою апаратурою, величезними програмами, але забувають, що Бога цікавлять лише люди. І в першу чергу люди, які хочуть Йому служити. Сьогодні мало християн можна назвати посвяченими чи сильними у вірі, тому що попавши в маленькі випробування, вони готові йти на компроміс. Лиш би не було проблем на роботі, в сім´ї, щоб не сміялись сусіди, рідня чи знайомі. Але християнська віра, це в першу чергу віра принципу і Бог хоче, щоб Його діти були вперше чергу вірними. Щоб наше життя було заповнене Його Словом.

Дуже скоро настане день, коли люди прокинуться, як зазвичай, аби виконувати свої повсякденні обов`язки. Відкриються магазини, бари, ресторани й розважальні центри будуть переповнені. Люди як завжди будуть чинити добро і зло в гонитві за своїми мріями. Нічого незвичного, бо перед приходом буде все так, як за днів Ноя.

Цікаво, що в книгах Старого Завіту про повернення Ісуса Христа говориться 1527 разів, а в Новому — 319. Взагалі, в Новому Завіті кожний 25-й вірш говорить про другий Прихід Христа. Тому для християн немає нічого важливішого після народження, смерті і воскресіння Христа, як повернення Його на Землю: «Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були, і всі племена землі будуть плакати за Ним…» (Об. 1:7).

Group 41

Спочатку на небі з`явиться маленька крапка, яка з кожною секундою буде ставати дедалі більшою, а Земля почне трястися з неймовірною силою. Апостол Іван так описує цю сцену: І земні царі, і вельможі та тисячники, і багаті та сильні, і кожен раб та кожен вільний, поховались у печери та в скелі гірські, й кажуть до гір та до скель: Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця!…» (Об. 6:15,16).

Доки одні з жахом тікатимуть, ті, які очікували Другого приходу й готувалися до цього дня, піднімуть руки й вигукнуть: «Це наш Бог, що на Нього ми мали надію і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, тішмося ж ми та радіймо спасінням Його!» (Iсаї 25:9).

Яку радість відчули спасенні люди, які були готові зустріти катастрофу. І який жах пережили ті, хто гинув у водах потопу, коли не вистачило часу приготуватися, оскільки буденні турботи і задоволення відволікали їх від неприємних вісток і роздумів. Такий самий вибір стоятиме перед кожним з нас. Чи захопимося ми справами цього світу настільки, що не встигнемо приготуватися до приходу Христа, чи будемо мудрими і приймемо пораду Христа, записану в Євангелії від Матвія: «Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» (Матв. 24:44).

Світ, як достиглий плід, чекає на свої жнива. Христос повертається, щоб покласти край довгій і сумній історії гріха. Повертається, щоб забрати вірних додому і щоб сказати, що ми є те найдорожче на цій Планеті. Що ми необхідні Йому такі, які є— з усіма нашими радощами, печалями, переживаннями, з усіма гарними якостями й помилками. Ми настільки необхідні, що Він приходив для того, аби померти за нас на Голгофському хресті, і тепер повертається, щоб забрати нас з Собою додому. А ось чи готуємось і чи готові ми до цього?

У нашому світі існує тільки два класи людей — духовно живі й духовно мертві. «Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженого Сина Божого» (Iвана 3:18). Ісус стоїть між живими і мертвими; Він межа, точка переходу з одного стану в інший. І тільки через Нього ми можемо перейти від смерті до життя. А вибір за нами.

Отже, виходить, що єдине прохання апостолів Петра і Павла і найбільша перевага людини на планеті Земля — це знати Ісуса та приготуватись до Його приходу. Вибір за нами.

Андрій БІЛИК

 

6 липня – ІВАНА КУПАЛА чи ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Ігор КОРЕЩУК

Artboard 1

Чимало країн (Україна, Білорусь, Польща, Росія, Латвія, Естонія та інші) відзначають народне свято Івана Купала. Що це за свято і чи можуть християни брати участь у його святкуванні? Для цього нам потрібно здійснити екскурс в історію.

ПОХОДЖЕННЯ СВЯТА

Язичники мали своє уявлення про «богів»: більшість із них були войовничими, аморальними, заздрісними й постійно боролися за владу, вдаючись до різних інтриг. Відповідно людям потрібно було весь час задобрювати, заклинати та заговорювати цих жорстоких божків. Одним із таких задобрювань було свято Купала. Саме слово «Купайло» означає в старослов’янській мові щось гаряче, те, що кипить гнівом, щось яскраве, що слугує епітетом бога-сонця, дружиною котрого була світлоносна Заряда. В цей день наші предки славили Дажбога й матінку-землю. Це свято єднання води й вогню, людини й природи.

«ОХРИСТИЯНИЗАЦІЯ СВЯТА»

Через злиття християнських та язичницьких традицій і утворилося збірне свято Івана Купала. Унаслідок цих змішань воно припадало на день святкування Різдва Івана Предтечі – 24 червня за старим календарем, а 7 липня за новим. Через співзвучність слова «купало» зі словом «купати» — занурювати у воду, тобто хрестити, народ приклав слово «купала» до імені святого й позначив у своєму народному календареві днем Івана Купала.

ДРЕВНІ ПОГАНСЬКІ ОБРЯДИ КУПАЛЬСЬКОЇ НОЧІ

У купальських вогнищах матері спалювали зняті з хворих дітей сорочки, щоб разом із цією білизною згоріли самі хвороби. А дим від багаття відганяв темні сили від села та поля. Крім того, дим жертовного вогнища, згідно з язичницькими повір’ями, — це найкоротший спосіб перенесення енергії жертв на «небо».

Для захисту й очищення себе від нечистої сили, люди стрибали через вогнища. Звичай стрибати через вогнище — це те, що залишилося від древнього жеребкування. Вибір людської жертви божкам іноді не наважувався здійснити навіть жрець. Тому юнаки і дівчата стрибали через вогонь доти, доки хто-не будь не падав у нього. Вважалося, що в такий спосіб «боги» обирали собі жертву (цікаво, чи знають ті, хто зараз стрибає через багаття, про те, що вони символізують потенційного мерця?).

Artboard 12

У ніч напередодні Івана Купала дівчата опускають на хвилі вінки з берези із запаленими свічками. У кого вінок довше за всіх пропливе, той буде щасливішим, а в кого свічечка найдовше горітиме, той проживе найбільше років.

Artboard 13

ОКУЛЬТНЕ КОРІННЯ СВЯТА

За повір’ям селян, у купальську найкоротшу ніч не можна спати, тому що оживає й стає особливо активною всіляка погань: відьми, перевертні, русалки, чаклуни, домовики, водяні, лісовики.

Для ворожіння брали воскову свічку й, розламавши її на дрібні шматочки, клали в металеву ложку. Ложку нагрівали на свічці доти, доки шматочки не перетворювалися на розплавлену рідину. Коли віск танув, його одразу виливали у воду. Вважалося, що за допомогою отриманої фігури можна передбачити долю.

За повір’ям у купальську ніч розмовляють один з одним дерева, тварини і навіть трави, які цієї ночі наповнюються особливою, чудодійною силою. Наприклад, за народними переказами, М. В. Гоголь в оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» пише про чудодійне цвітіння в цю ніч папороті.

Якщо ми насправді бажаємо згадати особу Івана Хрестителя, то варто це робити не вищезгаданим способом, а пам’ятати простих сім фактів, узятих з його життя і служіння:

  1. Його чудесне народження. Місія пророка Івана, Предтечі Ісуса, згодом названого Хрестителем, була передбачена пророком Ісаєю ще за 700 років до самої події: «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!» (Iсая 40:3). Його народження було чудом. Воно чимось нагадувало народження Ісаака — в глибокій старості їхніх батьків (Луки 1:5-25, Бут. 21:1-3). Цей факт засвідчив, що для Бога немає неможливого. Він і сьогодні може творити чудеса.
  2. Пустельний університет, де упродовж тривалого часу Іван вчився довіряти Богові. Цікаво зауважує про нього Дух Пророцтва: «Як посланець Неба, він був готовий безстрашно йти до людей, тому що доручив себе волі Всевишнього. Тепер він міг сміливо з`явитися перед монархами Землі, оскільки низько схилявся перед Царем царів» (Бажання віків, с. 103 ориг.).
  3. Викривальна звістка для народу. Він зовні виглядав, як древній пророк Ілля (Матв. 3:4), та найголовніше — він прийшов у силі та дусі Іллі, щоб «навернути серця батьків до дітей, а непокірних – до мудрості праведних, щоб приготувати Господеві підготовлений народ» (Луки 1:17).
  4. Хрещення народу. Іван був названий Хрестителем тому, що не язичникам, а саме Божому народові пропонував поновити зв´язок з Богом через водне хрещення (Матв. 3:5-6).
  5. Ув’язнення. Іван боявся Бога, тому більше не боявся нікого. Його докори стосувалися не лише простого народу, але й владного духовенства (Матв. 3:7-9). Він прямо викривав гріхи перелюбу гордої та підступної Іродіяди (Марка 6:17,18),за що поплатився свободою, а потім – життям (Матв. 14:5-10).
  6. Сумнів. Виявляється, що сумнів може долати й великих пророків (Луки 7:19). Утім, ця історія нас переконує, що причиною багатьох наших сумнівів є незнання Господніх шляхів та нерозуміння Його планів.
  7. Висока оцінка Христом Іванового служіння. Незважаючи на сумніви та боротьбу, Ісус свідчить про нього: «Істинно кажу вам: серед усіх людей, народжених на світі, не було ще ніколи більшого за Іоана» (Луки 7:28).

Основна мета життя та служіння Івана Хрестителя полягала в тому, аби приготувати шлях для Першого приходу Господа. Місія ж Божої церкви – приготувати світ до Другого приходу Христа. Тож будьмо, як Іван, вірні Богові в тому, аби свідчити іншим людям про скоре повернення нашого Господа та Спасителя не лише словами, але й скромним та чесним життям!

Підготував Андрій БІЛИК

Вічний Скарб. № 8 (101) Серпень 2011

27 червня – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ РИБАЛЬСТВА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Artboard 1

Це свято відзначають 27 червня. Рибалка – одне з найбільших захоплень людини. Той, хто хоча б раз побував на водоймі з вудкою, насолодився радістю спілкування з природою і зловив першу в своєму житті рибу, той цього не забуде ніколи.

Один з найвеличніших уроків дослідження світу природи – це наша повна залежність від Бога. Подібно до того, як довкілля не може існувати без Творця, так і людина була б без Нього нічим.

Після гріхопадіння людина була вимушена сама здобувати собі «щоденний» хліб, тому Біблія не засуджує рибальства чи полювання. Цікаво, що склавши перші літери в грецькому перекладі речення «Ісус Христос – Син Божий, Спаситель», отримуємо «ιχθγε», що означає «риба». Також потрібно згадати, що горді фарисеї дуже зневажливо ставились до рибалок, бо вони «пахли» рибою й водоростями. Навіть ті, хто займались землеробством стояли в «ієрархічній драбині» вище за рибалок. Але відомо, що п’ять з дванадцятьох учнів (апостолів) Ісуса Христа були рибалками. Одного разу, коли вони працювали цілу ніч, але нічого не зловили, Ісус наказав їм закинути сіть по другий бік човна. Вони так і зробили, й на своє здивування впіймали стільки риби, що ледве змогли витягнути.

Рибалка й дослідник Південної Америки Анрі Шарьє розповів цікаву історію з його життя. Здобути їжу в венесуельських джунглях не просто. Краще за все взяти декілька уроків виживання у місцевих звірів. Анрі Шарьє якось довелося спостерігати за тапіром – тропічною твариною, яка нагадує великого кабана з продовгуватою головою. Рибалка сидів, притаївшись на березі річки, коли з-за дерева несподівано з’явився великий тапір. Він почав об’їдати листя дикого винограду. Підкріпившись як слід листям, тварина зайшла в річку, відригнула частину неперетравленого листя і носом розмела його по воді. Через декілька хвилин на поверхні, заледве рухаючи плавниками й пузом догори, ніби одурманена, почала з’являтись риба. Тапір спокійно, одну за другою, поїдав її, доки не наївся до повної ситості.

Заінтригований рибалка зібрав з дикої лози декілька листків, розтер їх між камінням і зібрав сік у посудину. Потім він вилив рідину в невелику затоку й розмішав воду палицею. Який же він був здивований, коли на поверхню води почала спливати сп’яніла від цієї рідини риба. Відтоді Анрі легко забезпечував усю свою родину свіжим уловом.

Однак християни, які полюбляють рибалити, повинні зважити на деякі біблійні принципи: «Оце будете їсти зо всього, що в воді: усе, що має плавці та луску в воді, у морях та в річках, їх будете їсти. А все, що не має плавців та луски в морях і в річках, зо всього, що роїться в воді, і зо всього, що пливає в воді, гидота вони для вас» (Левіт 11:9-10).

Справа в тому, що раки, краби, вугрі, сом та подібні до них, є санітарами водойм, які пожирають усе мертве. А ось мідії, креветки, кальмари знищують морське «сміття» (екскременти), виконуючи функції фільтрів. Потрібно підкреслити, що єдиними безпечними є лише ті жителі річок, озер та морів, які мають луску й плавники (лососеві риби, короп, карась, хек, минтай, судак тощо).

Проте люди звикли наводити різні аргументи, щоб ловити і їсти те, що Бог створив для очищення водойм. Коли ми купуємо, наприклад, автомобіль, то заправляємо його лише тим пальним, до якого пристосував його виробник, а ось коли людині захотілося креветок чи раків, то не задумуючись «заправляється» тим, що заборонив їй споживати Сам Творець. Потім дивуємось: звідки стільки хворіб?

Читаючи біблійні поради відносно того, що вживати, а що – ні, ми маємо вільний вибір – сприйняти ці істини, або ж відкинути їх. Однак незаперечним є той факт, що в новозавітні часи апостол Павло радить християнам все ж таки зважати на Божі поради щодо їжі. «Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим Словом і молитвою» (1Тим.4:4,5). Потрібно пам’ятати, що Бог благословляє до їжі лише те, що освячується Його Словом.

А ось ті християни, що шукають та підтасовують новозавітні біблійні тексти, які ніби дозволяють їсти все, ризикують відповісти не лише колись перед Богом, але й ще тут, на землі перед ближніми, які захворіють.

Дедалі більше людей розуміють, що ловля риби – прекрасний засіб зміцнення духовних і фізичних сил. Зазвичай майже кожен рибалка має свої маленькі таємниці. Напевно, в Ісуса був якийсь Свій рибальський секрет, який невідомий нам до цього часу: Він знав, де шукати рибу і як зібрати цілий косяк в одному місці. Впевнено можна сказати одне: учні твердо засвоїли, що успіху вони досягнуть лише тоді, якщо дотримуватимуться Його порад. І якщо ми з вами також виконуватимемо ці вказівки, то не тільки станемо щасливішими на землі, але й отримаємо життя вічне.

 

Андрій БІЛИК

17 червня – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ БАТЬКА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Проблема №1 в суспільстві – безвідповідальні чоловіки,

які зазнали краху в своїх двох основних обов᾽язках –

як чоловіки і батькиArtboard 1

Якось один батько, збираючись у ліс по гриби з семирічним сином, поклав у кошик маленьку сокиру.

— Тату, а навіщо сокира? — запитав його син.

Батько відповів, що це буде їхній компас, стрілки якого знаходяться на лезі сокири.

І як тільки вони зайшли в ліс, батько почав робити на деревах зарубки. Син здивувався й сказав, що в школі їх вчили, що коли рубати дерева, то дереву боляче.

На що батько сміючись відповів:

— Нічого ваші вчителі не розуміють, бо я за своє життя наставив тисячі зарубок, і ніяких сліз не бачив, і крику дерев не чув.

А потім додав:

— На наш вік вистачить!

Приїхавши увечері додому, вони віддали мамі два кошики грибів, а самі повечерявши, пішли відпочивати. А зранку батька розбудили дивні звуки. Вийшовши на ґанок, він злапався за серце, бо по усьому їхньому великому саду, на кожному з 50 – ти дерев, були великі зарубки, а син, стоячи в кінці саду, весело вигукував:

— На наш вік вистачить!

Відомо, що діти, як ксерокс чи сканер, намагаються відтворити все, що бачать у житті батьків. Ісус Христос подав цю думку наступними словами: «Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить» (Йоана 5:19).

Кожний батько представляє своїй сім´ї Бога. Це не просто вибір, який може зробити людина! Питання полягає в тому, яким чином: позитивним чи негативним — ви, будучи батьком, показуєте Бога в своїй сім´ї?

«Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова Христос, а жінці голова чоловік, голова ж Христові Бог» (1 Кор. 11:3). Цей ланцюжок влади, який іде донизу, можна зобразити в такому простому вигляді:

Бог Отець — Христос — чоловік — дружина.

В цьому ланцюжку ми знаходимо дві особи, які мають зв´язок у напрямку вгору і у напрямку вниз. Христос має зв´язок у напрямку вгору — з Отцем і у напрямку вниз — з чоловіком. Чоловік має зв´язок у напрямку вгору — з Христом і у напрямку вниз — зі своєю дружиною і, відповідно, з усією своєю сім’єю.

Як Христос показує Бога чоловікові, так само чоловік несе відповідальність за те, щоб показати Христа всій своїй сім´ї. Зверніть увагу що це не порада Бога, а наказ і якщо якийсь чоловік ставить на своє місце жінку, то свідомо порушує задум Творця.

Дуже часто в батька буває стільки обов᾽язків поза домом, що він навіть не усвідомлює, що втрачає свою сім᾽ю. Не секрет, що чоловіки можуть мати успіх у різноманітних сферах: у якості механіків, столярів, лікарів, комп᾽ютерних спеціалістів… Вони навіть можуть бути гарними пасторами, священиками чи простими християнами, але при цьому бути невдахами у своїх власних сім᾽ях. Тому потрібно сказати, що мати успіх в різних сферах і при цьому зазнати поразки в якості чоловіка чи батька, в Божих очах означає зазнати поразки в цілому. І жодний успіх в будь-якій сфері не зможе компенсувати цієї поразки. Але слава Богу, що Він дає можливість кожному батьку змінити своє життя.

«І Йому відповів один із натовпу: Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має. А як він де схопить його, то об землю кидає ним, і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його, та вони не змогли. А Він їм у відповідь каже: О, роде невірний, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його! І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною… І Він запитав його батька: Як давно йому сталося це? Той сказав: Із дитинства. І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!» (Марка 9:17-22).

Цей драматичний випадок з хлопчиком-епілептиком, описаний в 9-му розділі Євангелія від Марка, подає нам гарний урок віри. Учні не могли зцілитися його, і тому батько хлопчика привів його до Ісуса. Після того, як батько розповів Ісусові про всі страждання хлопчика, Ісус відповів: «Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, все можливе! Зараз батько хлоп’яти з слізьми закричав і сказав: Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!» (Марка 9:23,24).

Більше всього вражає не те, що хлопчик не міг вірити за себе, але те, що Господь поклав відповідальність на батька хлопчика, щоб він вірив за свого сина. В цьому закладений певний принцип — Бог покладає відповідальність на батьків у тому, щоб вони мали віру за своїх дітей.

Ісус ніколи не молився за дитину, якщо в цьому не приймав участі хоча б один з батьків. Новий Завіт не описує жодного служіння Ісуса, коли б молилися за дитину без участі хоча б одного з батьків. Отже, бачимо що батько несе дану Богом відповідальність за те, щоб практикувати віру за своїх дітей.

Немає сенсу говорити про негативний приклад батьків, бо, незалежно від цього, ми, нажаль, його подаємо. Чи скажуть наші діти про нас: «Мій тато завжди поряд, особливо у скрутну хвилину, мені є на кого покластися». Чи можемо ми сказати: «Мій синочку, моя донечко, проживи своє життя так, як я!», чи, швидше, скажемо: «Не роби дурниць, які робив твій тато».

Один священик запитав старенького хлібороба, який виховав своїх дітей чесними й побожними, як він зумів добитися цього, як прищепив у їхні серця дух релігійності. Хлібороб відповів: «Я завжди намагався дати їм добрий приклад. Я ніколи не говорив: «Діти, вже час йти до церкви!», але завжди казав: «Ходім усі разом до церкви». Ніколи не наказував йти до причастя, але завжди наголошував, щоб ми разом готували свої серця до прийняття святих символів».

Отже, батьки мають не лише пояснювати, але й на ділі показувати як потрібно ставитись до своїх обов`язків. Звичайно, що усі ми недосконалі, але лише добрий приклад допоможе дитині зрозуміти силу Євангелія.

Щоб бути добрим батьком, потрібно:

– приділяти увагу, слухати, віддавати час і сили, навіть якщо ти стомлений або поглинений вкрай важливими справами;

  • бути чуйним до потреб дитини і до її душевного болю;
  • вміти визнавати свої помилки та поразки й просити в дитини вибачення і розуміння;
  • бути терплячим, щирим і відвертим;
  • пригорнути дитину з любов᾽ю і уміти зізнатися у власній недосконалості.

Декілька років тому я прочитав історію, яка мене дуже зворушила. Група учених натуралістів займалась дослідженням маловідомих місць в Альпах. Шукали нові й невідомі види квітів. Одного разу вчені побачили у бінокль дуже рідкісну квітку, яка росла в дуже глибокій ущелині. І щоб добути цю квітку, потрібно було спуститись в цю безодню. Біля учених ходив місцевий хлопчина, якому вони запропонували п`ять фунтів стерлінгів, якщо він спуститься на мотузці в ущелину:

  • Там ти зірвеш квітку, а потім ми тебе витягнемо наверх – запропонували дитині біологи.

Хлопчина глянув в ущелину й кудись побіг. Повернувся він з якимось чоловіком і сказав:

  • Я готовий дістати квітку, але якщо тільки цей чоловік буде тримати мотузку. Він мій батько.

Дорогий друже, чи навчились ми з тобою довіряти Господу, як цей хлопчина вірив своєму батьку? Адже по суті він сказав:

  • Я довіряю життя тільки своєму батькові!

Так само, коли ми з вами віддамо своє життя в руки Бога, він допоможе стати гарними батьками, щоб виховати дітей для Царства Божого.

Андрій БІЛИК

 

9 червня – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ДРУЗІВ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Вибирай друга не поспішаючи,

ще менше квапся поміняти його.

Б. ФранклінArtboard 1

Ми живемо в часи коли телефоном вже нікого не здивуєш. Відомо що цей апарат був запатентований А. Беллом, але перші досліди по передачі звуку на відстані почались задовго до цієї події. Винахідник (ім᾽я якого не збереглось для історії) звернувся в муніципальну раду Парижа із заявою про те, що він придумав цікавий апарат, завдяки якому можна буде чути людський голос від Марсового поля аж до Люксембургського саду. Місцева адміністрація визнала винахідника хворим і закрила його в божевільню. Але вірні друзі вирішили влаштувати випробування апарату за власні кошти. І хоча в слухавці не було чути слів, а лише шум, друзі довели бюрократам, що винахідник цілком здоровий.

Ця історія доводить, що друзів ми здобуваємо не тим, що користуємось їхніми послугами, а тим, що самі хочемо послужити. І єдиний спосіб мати друзів – самому бути другом.

Ось як пояснює слово «дружба» енциклопедія: «Дружба – це відносини між людьми, які основані на взаємній прив’язаності, духовній близькості чи спільності інтересів». А ось християнський письменник Вадім Гріц звертає увагу на те, що хоча в Біблії ми неодноразово зустрічаємось з такими словами, як «дружба», «друг» і «друзі», однак не всім вони видаються цінними. Деякі люди вважають їх пустими і беззмістовними. Причиною тому є невдалий життєвий досвід. Якщо нас колись підвів друг, то потім вже обережніше довіряємо свої секрети іншим людям, тобто обережніше вибираємо друзів.

Правда є ще одна причина «обезцінення» цього слова  – часте і бездумне його вживання. Саме через це високий зміст слова «друг» втрачає своє значення. Особливо сумно, коли подібне стається зі словами, котрі призвані змінювати наше життя.

Біблія, а через неї Сам Господь Бог, нерідко дає людям свої імена, які характеризують людину і підкреслюють її якості. Але разом з власним ім’ям Господь часто присвоював людині ще якесь ім’я. Воно виявлялось найточнішим в описанні його характеру. Уявіть, що сьогодні Бог назвав кожного з нас якимось особливим ім’ям. Ось як Ісус назвав Своїх учнів в 15-у розділі Євангелії від Івана: «Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам обявив усе те, що почув від мого Отця» (в.15).

В тій же Євангелії, в 11-у розділі, Христос, дізнавшись про смерть Лазаря, говорить: «Друг наш Лазар заснув, – та піду розбудити його» (в.14). Зверніть увагу, Ісус каже: «ви друзі», «наш друг». Тобто Він – Друг для багатьох.

Але в Біблії є три людини, дружбу з якими Бог не розділяв ні з ким. Кожного чоловіка з цих трьох Бог особисто називав «другом». Можливо, протягом історії землі їх було більше, але в Писанні згадуються лише троє. Хто вони, Давайте разом пригадаємо Їхні імена.

Отже, перший друг: «І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі» (Бут. 22:2). Бачимо, коли Бог сказав принести в жертву найдорожче, що в нього було – сина, Авраам покірно погодився. Тобто Авраам проявив безграничну довіру до Його слів, але Бог не допустив кровопролиття.

Через сотні років Бог-Отець Сам пожертвував Своїм Сином, коли віддав Його в жертву за гріхи людства. Тобто, завдяки вірі й ділам Авраам зробив подібне до того, що потім зробив Небесний Отець. Це дивно, але Господь і Авраам стали схожі через свої страждання, тому Бог розумів почуття чоловіка і назвав «другом»: «Та ти, о Ізраїлю, рабе Мій, Якове, що Я тебе вибрав, насіння Авраама, друга Мого» (Iсаї 41:8).

Ще один друг, це Мойсей. Читаючи 32 розділ книги Вихід ми дізнаємось, як Мойсей довший час знаходився на горі в присутності Бога. Народ довго чекав і вирішив, що він вже ніколи не повернеться. Люди вилили собі золотого Бога і сказали: «Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!» (4). Для Творця не могло бути більшої образи, ніж ця, тому Він попередив Мойсея: «…розпалиться гнів Мій на них, і Я винищу їх, а тебе зроблю великим народом» (10). Але Мойсей став на захист народу: «І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: О, згрішив цей народ великим гріхом, вони зробили собі золотих богів! А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав…» (Вих. 32: 31-32).

Заради народу він вирішив відмовитись від того, щоб бути записаним в книзі життя. Це означало назавжди померти замість них, або навіть разом з ними. Але Господь не допустив, щоб Мойсей поніс на собі провину злочинців.

Пройшли століття, і ось вже другий Заступник приходить постраждати заради недостойних. Він також вирішив віддати своє життя, тому що любить людей. Первосвященик Каяка говорить дивні слова: «…і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!» (Ів. 11: 50). Як логічно це звучить: краще померти одному, ніж багатьом. Христос саме так і вчинив. Ісус поніс гріхи всіх і кожного, незалежно від нашого бажання.

«І говорив Господь до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого. І вертався він до табору, а слуга його, юнак Ісус, син Навинів, не виходив із середини скинії» (Вих. 33: 11).

Але був і третій чоловік, якого Бог назвав другом. Його ім’я …Юда Іскаріот. Ось як описує це Біблія. «І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого поцілую, то Він, беріть Його. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Радій, Учителю! І поцілував Його. Ісус же йому відказав: Чого, друже, прийшов ти? Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, і схопили Його» (Мтв. 26: 47-50).

Тут потрібно зауважити, що фраза: «Чого, друже, прийшов ти?» – написана ап. Матвієм на грецькій мові (на якій написано увесь текст Нового Завіту). В грецькій мові є два слова, які відповідають українському слову «друг». Це «філос» і «хетайрос». Перше – явно відкорінене від «філео», любов. А ось «хетайрос», як не важко помітити з «філео», тобто з любовю немає нічого спільного*.

Новий Завіт підтверджує слова Старого Завіту про те, що Авраам був названий «другом Божим» (Як. 20: 23). І при цьому також використовується слово «філос». До Юди, як написано в Євангелії від Матвія, Ісус звертається: «Хетайрос, для чого ти прийшов?» Отже відношення Господа до Авраама і до Юди було зовсім різним. Авраама Господь любив «філос», а до Юди відносився без цього теплого почуття.

Ісус звертається до Юди лиш як до «товариша», або «компаньйона», але ні в якому випадку не як до друга. Слова Ісуса належить сприймати приблизно так: «Ей, чого ти прийшов?»

Разом з тим, перебуваючи у верхній світлиці, Ісус говорить (коли Юди з ними вже не було): «Ви друзі (множина від філос) Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую» (14).

Дуже важливим питанням для нас є (а особливо для дітей і молоді),  вибір друзів. З ким у нас зазвичай виникають проблеми? Та з тими, з ким найбільше спілкуємось, хто завжди поруч. Наприклад, які можуть бути проблеми з людьми, якими спілкуємось дуже рідко? А ось з ким працюємо; з ким живемо; з ким звершуємо служіння, кого бачимо і спілкуємось щоденно – ось з тими найчастіше виникають непорозуміння. Тому в народі кажуть: «Не було б проблем з ближнім, якби той ближній не був так близько».

В одній школі зробили соціологічне опитування на тему: «Чим відрізняється друг від товариша?» І хоча відповіді були найрізноманітніші, але усім сподобалась відповідь одного юнака, який відповів по-своєму. Ось що він написав: «У мене колись було багато товаришів, але я хотів мати справжніх друзів. Пізніше зрозумівши, що сам для цього нічого не роблю, я став проявляти ініціативу. Почав більше спілкуватися з ближніми, проводити з ними вільний час, ділитись своїми проблемами і сам старався в усьому допомагати. Я бачив в чому була потреба людини, і допомагав з усіх сил, щоб вона вийшла зі скрутного становища. Ось тоді в мене з᾽явились друзі».

У прадавні часи в Індії воду з криниць витягали за допомогою перського колеса, зручного пристрою, єдиним недоліком якого було те, що під час роботи він створював неймовірний гуркіт.

Одного дня якийсь вершник, що проїжджав повз садибу селянина, попросив у того води для свого коня. Селянин радо закрутив перське коло, але кінь, який не звик до такого гуркоту, вперто відмовлявся хоч трохи наблизитися до криниці.

  • Чи не міг би ти припинити цей шум, щоб кінь міг спокійно напитися? – спитав вершник.
  • На жаль, це неможливо, пане, – відказав селянин. – Якщо вашого коня мучить спрага, то доведеться змиритися із шумом. Іншого способу добути води тут немає.

Отже, у кожної людини є свої недоліки, але якщо хочеш бути другом, потрібно з цим змирятися. Повторимо ще раз цю важливу думку – щирою дружбою можуть бути поєднані лише ті люди, котрі вміють змирятися й прощати одне одному недоліки. Один давньогрецький мислитель сказав: «Хто хоче мати друга без недоліків, той залишиться без друзів»

Дорогий читачу, сьогодні Ісус спонукав тебе читати ці рядки для того, щоб ти знайшов справжніх друзів (філос), а можливо, щоб і ми з тобою подружились. Хто шукає друзів, гідний того, щоб їх знайти, а у кого немає друзів, той взагалі ніколи їх не шукав, або не хоче змінювати свій характер. Але головне в житті, що кожен з нас може легко стати другом «філео», Ісуса Христа, але для цього є одна умова: «Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую» (Йоана 15:14).

Андрій БІЛИК

*Вадим Гриц. Богатство нищих. с.278.

5 червня – ДЕНЬ ЗАХИСТУ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Автор SDA.if.ua. Категорія Новини

«У діях природи Господь Бог постає

перед нами не менш дивовижним

чином, ніж у божественних

віршах Писання».

Галілео Галілей


Artboard 1

 

 

 

 

 

 

З Біблії відомо, що перші п’ять днів творчого тижня Господь готував навколишнє середовище і довкілля для людини, яку мав намір створити. Потім створив Адама і Єву за Своїм образом і подобою та оселив їх в Едемському саду.

Безумовно,  Творець обрав для наших прабатьків оточення, найбільш відповідне для їхнього здоров’я і щастя. Не оселив їх у палаці, не оточив штучними прикрасами й розкошами, які сьогодні намагаються придбати так багато людей. Він передбачив для них тісне спілкування з природою і наказав піклуватись про всіх земних істот.

«Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її», — нагадує псалмоспівець (Псал. 23:1). Розуміння цього давало первісним людям можливість насолоджуватись життям, навчатися і розвиватися так, як заповів Бог, однак все зруйнував гріх, прямі «нащадки» якого – гордість, заздрість, ненависть і насильство проникли у світ. Природа також постраждала від наслідків гріха, і коли гріх не можна було довше терпіти, всесвітній потоп знищив грішників, але Бог відновив природу.

Ми віримо, що природа – це об’явлення Бога про Самого Себе. Якщо спостерігати за нею і вивчати її з покірним серцем, це поглибить віру в Бога й довір’я до Нього. Таке дослідження також здатне пролити  світло на любов Бога до Своїх творінь. Це може бути великим джерелом психологічного й духовного спокою. В наш час, коли все руйнується, краса природи та її свідчення про Бога можуть стати джерелом великої втіхи і надії.

Коли гріх знищив передбачений Богом план, навколишнє середовище стало ворожим. На зміну радісній благотворній праці прийшов важкий труд. Запанував егоїзм. Почалася експлуатація земних ресурсів, яка триває й досі. Вирубують ліси, змінюють русла рік, бездумно витрачають земні багатства, безупинно зростає рівень забруднення природи. Сонячне світло потрібне для здоров’я, але якщо ми задовго перебуваємо під його впливом, воно стає нашим ворогом,

Отже, бачимо, що іноді природа повстає проти людини, несучи жах і смерть через землетруси, виверження вулканів, повені тощо. Чому трапляються такі трагедії, коли і де вони відбудуться, – на ці питання ми поки що не маємо відповіді. Однак Біблія, відкриваючи нам реальність великої боротьби між Богом та сатаною, говорить, що цей ворог людини може використати дії природи для своєї мети. І все ж, незважаючи на  жахливі катастрофи, у природі можна побачити доброту Бога.

Доведено, що людина впродовж життя вбиває в десятки разів більше тварин і комах, аніж будь-який інший вид на планеті. Майже щодня ми знищуємо той чи інший вид флори і фауни.

Саме людина здатна на таку агресію, яка ніде не зустрічається в природі.

70% країн, що розвиваються, сьогодні цілком залежать від милості природи: 90% їхніх потреб у їжі, одязі, паливі й ліках забезпечуються за допомогою дарів природи. Більше трьох мільярдів людей цілком залежать від біологічного різновиду океану, моря чи річки; 1,6 мільярдів користуються дарами лісу; біля 1 мільярда людей живуть в пустелях і засушливих місцевостях. Але, необдумане втручання людини в природу призводить до різноманітних катаклізмів. Наприклад, якщо осушити болото чи, навпаки, створити штучне водоймище, відбудеться порушення системи режимів вологості й температури. Як наслідок – посуха або  зливи та град розміром з куряче яйце.

Бачимо, що неконтрольована вирубка лісів на Закарпатті вже спричинилася до локальної екологічної катастрофи. Адже земля – це єдина екологічна система. Якщо нищити  її в одному місці, отримуємо природний бунт в іншому. До речі,  учені висунули обґрунтоване припущення про зв’язок землетрусів на Тайвані з найвищим у світі хмарочосом Taipei 101. Після того, як гігантський торгово-офісний центр почав працювати, просто під ним сейсмологи зафіксували поштовхи в 3,8 бали. Учені вважають, що саме тиск величезної, спеціально укріпленої конструкції на землю міг активізувати сейсмологічні процеси.

У своєму науково-технічному господарюванні ми часто забуваємо, що Господь довірив нам навколишній світ не для безжальної експлуатації, а для мудрого й бережливого піклування. А піклування починається не з цілого лісу і навіть не з  одного дерева, а з однієї травинки.

Наприклад, якщо ви хочете, щоб рослини на городі гарно росли, то не варто без потреби зайвий раз до них доторкатися. Учені Медичного центру Стенфордського університету виявили гени «дотику», котрі припиняють ріст рослин через дію на них вітру, дощу, а також дотику людини чи тварин. «Рослина не може втекти від стресу чи небажаних чинників, – пояснює біохімік Джанет Брааум, – єдине, що може, – це принишкнути, стати непомітною і змінити темп росту. Тоді її не зломить вітер чи не зірве людина». Тепер учені перевіряють, як дотик змінює вміст кальцію у клітинах рослин. У вазонів – рослин одомашнених – реакція на дотик людини зовсім інша. Відомий випадок, коли кактус скинув колючки, бо  господар помешкання зумів його «переконати», що він  у безпеці.

Отже, Творець наказав людині оберігати навколишнє середовище і ніколи не скасовував Свого повеління. Коли Він наділяв планету природою, то сказав: «Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі» (Бут. 1:11). Бачимо, що наголос робиться на насінні, але якщо людина не буде послушною, то (сказано однозначно): «поставлю над вами перестрах, сухоти й пропасницю, що винищують очі й обезсилюють душу. І ви надаремно сіятимете насіння своє, бо поїдять його вороги ваші» (Левіт 26:14-16).

Отже, якщо люди не припинять нищити природу, то не лише  хворітимуть, але й не матимуть що їсти. І якщо це сказав Сам Бог, то тут уже не допоможуть жодні вищі технології.

Один зоолог, вивчаючи життя й звички хробаків, посадив хробака в коробку з двома отворами і біля одного з них був натягнутий дріт, по якому проходив електричний струм. Щоб вийти з коробки, хробак попрямував до цього отвору, але, отримавши удар струмом, повернувся назад. Відтак вдруге спробував скористатись цим виходом, але результат був таким же. Після цього хробак, мабуть, уже зрозумів у чому справа і почав користуватись лише другим отвором. Двох уроків було достатньо, щоб зробити його мудрим.

А скільки уроків потрібно людині, щоб вона по-справжньому захищала навколишнє середовище, а не згадувала про нього лише раз на рік ?

Андрій БІЛИК

1 червня – ДЕНЬ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

«Багато величного є на землі,

але немає нічого більш

величнішого, ніж дитина».

(Софокл – грецький драматург)

 

Bitmap

Ким би ви хотіли стати? – питав учнів учитель.

Відповіді були різні, тому, що діти були з різних сімей і відрізнялись розвитком й вихованням. Але один хлопчик, що не виділявся якоюсь обдарованістю, а лише старанністю й чемністю, подумав і тихо відповів:

  • Я хотів би бути благословенням… Пам’ятаєте, Господь сказав Аврааму: «І благословенні будуть в тобі всі народи землі».

Хтось з дітей посміхнувся, не зрозумівши такого бажання. Але учитель став дуже серйозний і пояснив, що коли ми з Божою допомогою хочемо стати благословенням для ближніх, то не даремно живемо на світі.

Хто з батьків не хотів би почути таку відповідь від своєї дитини? Лише не багатьом з нас пощастило виховуватись у родинах, де батьки постійно подавали дітям гарний приклад, через що діти, з часом, ставали чудовими батьками. Але найбільше проблем при вихованні дитини можуть зробити самі батьки, коли забувають настанову, що діти – це спадщина Господня (Псал. 126:3).

Звичайно, що в День захисту дітей, усіх (особливо дітей) найбільше цікавить питання чи застосовувати фізичні методи виховання? Якось не сходяться ці два поняття: «покарання» і «день захисту дитини». Давайте прочитаємо один біблійний текст: «До юнакового серця глупота прив’язана, та різка картання віддалить від нього її» (Прип. 22:15). Все-таки Біблія неодноразово згадує про «дисциплінування різкою». А ось як це зрозуміти?

Взагалі, слово «різка» перекладене з єврейської «ше-вет». Для євреїв «ше-вет» означав палицю або ціпок, яким користувався пастух. У цьому контексті різка влади стосується люблячого керівництва, а не жорстокої брутальності. У Біблії «ше-вет» часто використовується у символічному значенні, щоб представити владу: «Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скривить дорогу свою, то Я покараю його людською палицею» (2 Сам. 7:14).

Коли йдеться про батьківську владу, то «різка» не стосується виключно тілесного покарання. Вона містить у собі всі форми дисциплінування, де в більшості випадків тілесне покарання не потрібне. І коли застосовується тілесне покарання, то лише тому, що інші методи не були успішними.

В Біблії виховання завжди поєднується з любов’ю й лагідністю, а не з гнівом та брутальністю. Воно не повинне бути емоційною віддушиною для батьків. Коли та особа, що виховує, є розлюченою, то тілесне покарання дає неправильний урок. Таке покарання задовольняє потреби батьків, а не дітей. «Розумного докір більше діймає, ніж дурного сто ударів» (Прип. 17:10).

Окрім того, в Повторенні Закону (11:19) для поступового прищеплення дітям духовних цінностей, рекомендується профілактичне дисциплінування: «І будете навчати про них синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лежатимеш, і коли вставатимеш». Бачимо, що біблійний погляд на дисципліну є зрівноваженим.

Якщо ж  батьки вважають тілесне покарання необхідним, то дитина повинна розуміти чому. У Приповістях (29:15) сказано, що: «Різка й поука премудрість дають, а дитина, залишена тільки собі, засоромлює матір свою».

Отже, коли ми розглядаємо «різку» в цілому контексті Біблії, то бачимо, що вона служить для навчання дітей, а не насильства над ними. Як кажуть: щоб використовувати «різку Соломона», потрібно мати і мудрість Соломона.

Там, де застосовується для виховання лозина, спрацьовує лише принцип страху. Жорстокість і стусани не кращий метод виховання. Людину можна образити ще й грубими словами, докорами, насмішками, що надто боляче сприймається. Така поведінка дорослого чи його брутальні слова руйнують розум та душу дитини, завдаючи психічних і духовних травм.

Від  виховання у ранньому віці залежить наскільки успішними будуть діти в майбутньому. Такого висновку дійшли психологи після проведення досліджень серед учнів середніх шкіл. Вони переконалися, що коли молоді люди впевнені у власних силах, то охоче беруться за різні корисні справи. Але коли в них зароджується почуття страху, тоді така молодь уникає будь-якого заняття, боячись покарання за поразку.

Звичайно, Бог вимагає, щоб діти виявляли покору й повагу до батьків, але водночас Він хоче, щоб батьки «з терпінням ставилися» до їхніх помилок, як Сам Бог милостивий до наших.

У книзі Браяна Кавано «Від серця до серця», описані такі дитячі поради для батьків:

«У мене маленькі ручки. Будьте ласкаві, не очікуйте від мене, що я бездоганно застелятиму ліжко, малюватиму чи кидатиму м’яча.

Хатньої роботи ніколи не бракуватиме, а я недовго буду малим. Прошу, знайдіть можливість і час, аби пояснити мені цей дивовижний світ.

Мою душу зранити легко. Прошу, будьте чуйними до моїх потреб. Ставтеся до мене так, як ви хочете, щоб ставилися до вас.

Я безцінний дар Божий. Прошу, пильнуйте мене, мов скарб, – так, як замислив Господь. Вимагайте од мене відповідальності за мої вчинки, водночас даючи мені настанови, яких я зможу дотримуватись у житті, а в разі потреби з любов’ю мене угамовуйте.

Щоб вирости справжньою людиною, мені потрібно ваше заохочення. Тому не перебільшуйте з критикою. Намагайтеся впливати на мою поведінку, не критикуючи моєї особи».

Чи відомо вам, що прапор штату Аляска придумав тринадцятирічний хлопчик. Малюнок цієї дитини не переміг би на конкурсі, якби батьки принижували її гідність. Ось деякі головні поради батькам:

  • Ніколи не обзивайте дитину «безнадійним бовдуром» чи «ледацюгою», тому, що вона дійсно ніколи нічого не досягне.
  • Не звинувачуйте дитину в тому, що вона є причиною вашого головного болю, розчарувань та незручностей.
  • Не погрожуйте, що зречетесь дитини через те, що вона погана.
  • Не принижуйте і не насміхайтесь над дитиною наодинці чи привселюдно.
  • Не нав’язуйте дитині думки, що все, що вона робить, ніколи не буває досить вдалим… Краще частіше говоріть дитині про те, що любите її.

Якби дітей навчали дивитися на скромне коло обов’яз­ків як на засіб, призначений Господом, як на школу, в якій вони повинні навчитися вірно й успішно служити, нас­кільки приємнішою і почеснішою видавалася б їм їхня ро­бота. Але для цього обов’язково потрібно постійно підбадьорювати дитину.

«Одного разу двоє друзів-хлоп’ят каталися на ковзанах на малому замерзлому ставку. Був похмурий холодний вечір. Діти їздили обережно, але раптом лід проламався і один із хлопчиків упав у воду.

Ставок був неглибокий, але вода в ополонці почала замерзати, закриваючи отвір.

Другий хлопчик повернувся на берег, узяв найбільший камінь, якого вдалося знайти, і побіг туди, де провалився його малий друг. Почав щосили вдаряти каменем об лід, аж врешті-решт розбив його. Схопивши друга за руку, допоміг йому вибратися з води…

Коли прийшли рятівники і побачили, що сталося, здивувалися: «Як це йому вдалося? Як хлопчик зміг розбити такий грубий і щільний шар льоду?»

Дідусь, який проходив поблизу, сказав:

  • Знаю, як він це зробив!
  • Як? – спитали вони.

Дідусь відповів:

  • Не було поруч нікого, хто б застеріг: «Це тобі не вдасться…»*.

Головне завдання батьків «окрилити» дитину і підняти її самооцінку.

Ще через Мойсея Бог наказував, щоб діти були присутні, коли читається Його Слово: «Збери той народ, чоловіків, і жінок, і дітей, і приходька свого, що в твоїх брамах, щоб вони чули й щоб навчалися, і боялися Господа, Бога вашого, і додержували виконувати всі слова цього Закону» (П. Зак. 31:12). Бачимо, що обов’язок батьків не лише нагодувати, дати освіту і навчити заробляти на хліб, але в першу чергу відкрити дітям люблячий характер Творця. Тобто, Бог поклав на батьків служіння духовних пастирів. Звичайно, що для того, аби скерувати дитину на правильний шлях, який веде до вічності, необхідне терпіння. Можливо, в когось будуть і сльози, однак Господь обов᾽язково підтримає і допоможе таким батькам виховати справжніх християн.

І безумовно, що найкращою гарантією захисту для дітей є Ісус Христос, Який Сам просив: «Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене…» (Матв. 19:14).

 

Андрій БІЛИК

 

*. Бруно Ферреро. Квіти просто квітнуть, с.16. Львів. Свічадо. 2008.

 

Новини по дням

Грудень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист