Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

15 травня – Міжнародний день сім’ї

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

mceclip0

Одного разу на семінарі для батьків я поставила запитання, на яке їм потрібно було відповісти письмово: «Яку проблему в сім’ї ви вважаєте найбільшою і неподоланою?» Відверто кажучи, я припускала, що для більшості найскладніше питання – взаємини між подружжям, але відповіді батьків мене спантеличили. Майже 70 % з них найбільшою проблемою вважали неможливість залучити дітей до читання Біблії й молитовного служіння в сім’ї. Викликати інтерес до самостійного уважного дослідження Слова Божого й до щирої молитви дійсно важко, особливо в підлітковому віці, коли діти втрачають узагалі інтерес до читання книг. Особливо важко пережити молитовний тиждень, коли маленьким дітям потрібно бути з батьками в Домі молитви, а підлітки взагалі не бажають ні молитися, ні читати, ні слухати, повторюючи звичайне «мені це не цікаво», «я не хочу», «мені нудно»… Чому ж так відбувається? Що можна було б зробити, щоб спонукати дітей читати Біблію, вивчати Дух Пророцтва, молитися? Чи можливо це?

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СІМ’Ї
Любов до читання Біблії виховується з раннього віку, коли діти ще не можуть не тільки читати, але й говорити. «Як тільки малюки стають здатними розуміти, батьки повинні розповідати їм про Ісуса, щоб вони сприйняли дорогоцінну істину про Вифлеємське Немовля. Закладайте у свідомість дітей прості принципи побожності відповідно до їхнього віку й здібностей. Приведіть своїх дітей у молитві до Ісуса, аби Він дав їм змогу пізнавати релігію так само, як вони вчаться вимовляти слова рідною мовою.

У ранньому віці діти схильні сприймати божественний вплив. Господь бере під особливу опіку цих дітей» (Е. Уайт. Християнська родина, с 301-302).

Діти сприймають духовні істини, пов’язуючи їх із яким-небудь зрозумілим предметом або явищем. Дитина повинна потримати його у своїх руках, розглянути, спробувати на смак, якщо це можливо. Кожне сімейне служіння, де є дітки до 7-8 років, повинно проводитися з ілюстрацією розповіді або дослідженням предмета, що символізує духовну істину. Наприклад, роздумують батьки з дітками про благодать Божу. Наочним прикладом для цього може послужити, мило, олівець і латекс для стирання напису, відкрита парасолька й т.д. Якщо ви хочете сказати про чистоту й про прощення, пригодиться склянка з водою або пральний порошок. За допомогою цих ілюстрацій коротко й чітко розповідайте дітям про духовну цінність, яку хочете їм відкрити.

Наочні приладдя перетворюють дослідження Біблії в цікаве й приємне заняття. Батьки повинні пам’ятати, що, проводячи нудні, незрозумілі хвилини богослужінь із маленькими дітьми, вони проводять приховану програму відрази до молитовного служіння й читання Біблії в дітей. Короткі, ясно викладені молитви після наочного уроку й обговорення з дітьми певної істини, роблять бажаними хвилини зустрічі сім’ї з Господом і залишаються в пам’яті дітей на все життя, як найприємніший спогад. Час богослужіння залежить від віку дітей: скільки років дитині, стільки хвилин вона може зберегти увагу.

«Виховний вплив сім’ї — це вирішальна сила на добро, або на зло. У багатьох аспектах цей вплив дається взнаки тихо й поступово, але, використаний в правильному напрямі, стає могутньою силою на користь істини та праведності. Дитину, не виховану належним чином у сім’ї, виховає сатана за допомогою власних методів» (Е. Уайт. Християнська родина, с.185).

Діти старшого віку (починаючи з 9 років до 12) повинні самі брати участь у сімейному служінні — читати, роздумувати, відповідати, обговорювати — це їхній віковий інтерес і потреба. І ось наступає найвідповідальніший вік — з 13 до 16 років, коли вони не бажають виконувати те, що їм не зовсім цікаво. Якщо протягом ранніх років усе проводилося відповідно до їхніх потреб і розуміння, то в цьому віці діти із задоволенням самі проводять сімейні богослужіння, моляться з бажанням і радістю. Давайте дітям можливість ставити «негарні» питання, які їх хвилюють. При неправильних відносинах ці запитання ніколи не ставлять батькам. Це цілком нормальне явище, якщо син запитує: «А навіщо Бог знищив усіх людей під час потопу? А звірі чим не догодили? Бог не зовсім — любов, як ви говорите. Він був неправий!» Якщо ви не відповісте на це незручне запитання, то воно застрягне в нього в голові й може призвести до відходу із церкви, небажанню читати Біблію або ходити на богослужіння — до духовної кризи. Цей критичний вік (12-16 років) вимагає особливої уваги й відкритості. Діти повинні бути впевнені, що тато й мама завжди готові відповісти на їхні різкості з розумінням і любов’ю. Це і є життєвий урок Божої любові: його завжди готові зрозуміти й вислухати без крику й докорів.

Якщо цей захоплюючий навчальний процес протягом року розвивався й був на високому рівні, то в особливий час «ТИЖНЯ МОЛИТВИ» діти, очікуючи чогось незвичайного і святкового, із бажанням вивчають з батьками Біблію і моляться.

ДИТИНА НЕ ХОЧЕ МОЛИТИСЯ…
З тривогою дивлячись мені в очі, молода мама розповідала: «Я його запитую, чи буде він молитися, і вже вкотре чую: “Ні! Не хочу молитися!!!” Я намагаюся йому показати весь жах його стану: “Бог не буде з тобою розмовляти, Він не зможе тебе благословити, захистити, і ти будеш один, тобі буде страшно…”! Уявляєте, він мені відповідає: “І нехай! І буду один! Не хочу молитися!” Що мені робити?! Чому такий приступ жорстокості й невір’я?» Мама була шокована духовним станом її сина, якому на той момент виповнилося чотири роки.

Є кілька причин такої поведінки дітей, і їх потрібно враховувати, запрошуючи дітей до молитви.

Своєрідне ставлення до розмови в дітей від 3 до 5 років. Іноді дитина не хоче розмовляти ні з ким. Просто мовчить і все. Це і є психологічна особливість віку. Не змушуйте дитину обов’язково відповідати на ваше запитання. Пройде 20-30 хвилин, і вона сама почне розмовляти. Така ж реакція іноді виникає на молитву. Це ж потрібно говорити, а йому не хочеться це робити саме тоді. Не гнівайтеся й не лякайтеся. Не лякайте дитину різними проблемами, це не допоможе. Краще взагалі не загострювати на цьому увагу, а після 5 років ця реакція зазвичай зникає зовсім. Якщо дитина не хоче в цей момент розмовляти з Богом, помоліться самі. Будь-яка ваша негативна емоція може стати причиною небажання взагалі розмовляти з Богом. Діти схильні говорити з Богом, як зі своїми татом або мамою, тільки ще сильнішим і розумнішим. Ці молитви іноді розчулюють і викликають посмішку. Але головне в цій розмові — дитина просто розмовляє з Богом!

Колись у дворі дому, де ми жили, у господарів був пес Барсик. Дуже добра сибірська лайка. Вона дуже подружилася з нашим сином. Йому було тоді 5 років. Вона його катала взимку по дворі, допомагала підніматися, коли той падав. Вони були великими друзями. На літо наш син поїхав до бабусі й через місяць, повернувшись додому, дізнався про те, що його улюблений собачка помер і господарі купили іншого – на ім’я Реке. Він не знав сина й гавкав, тільки той з’являвся у дворі. Того ж дня під час вечірнього сімейного богослужіння син вирішив з’ясувати відносини з Богом. «Господи, — молився він, — навіщо Ти забрав Барсика? Якщо тобі потрібен собака, то Ти візьми собі Рекса, а мені поверни Барсика!» І в такому дусі він міг довго розмовляти з Богом. Діти із задоволенням моляться, якщо вважають, що це приємна розмова.

Друга причина небажання молитися частіше буває в підлітків – страх перед аудиторією. Майже всі діти на пропозицію помолиться відмовляють. І це нормально. їм просто страшно перед «виступом». А якщо зіб’ються? Або забудуть слова? Або заплутаються? Буде соромно. І ця психологічна напруга стає бар’єром у молитві. Підлітки мають свою особливість — для них характерна втрата нитки думки, безпам’ятність у словах, заплутаність при побудові речення. Такий конфуз вони не можуть собі уявити й просто відмовляються молитися. Вийти із цього становища дуже просто. Потрібно попросити помолитися про щось одному, даючи основний зміст молитви в пропозиції помолитися. Наприклад, «Наша бабуся дуже хвора й просить помолитися за неї. Олечко, попроси, будь ласка, Ісуса про це, нехай Він її зцілить, якщо це в Його волі, й допоможе їй». Давайте дітям тему для молитви — і в них не виникне страху перед аудиторією в молитві.

Іноді небажання молитися в дітей виникає в тому випадку, якщо дорослі (тато або мама) колись сміялися під час їхньої молитви. Дитина цілком серйозно молиться, і його оригінальні вислови, звернені до Бога, не повинні викликати у вас сміх. Це зациклює думки дитини на небажанні брати участь у молитві, тому що йому соромно.

Четверта причина відмови від молитви в дітей — відсутність батьківського прикладу. Якщо діти ніколи не бачили, як тато або мама моляться наодинці (не просто під час богослужіння, а окремо, у тихій молитві), якщо вони ніколи не спостерігали за зміною їхнього обличчя під час щирої молитви й це не викликало глибокого інтересу до того, що відбувається, у їхньому розумі не з’явиться бажання пережити такий же стан, тільки самим, наодинці з Господом. Якщо молитва в сім’ї — це стандарт, мертва форма, то діти старшого віку (9-12 років) починають протестувати проти цього. Діти виховуються не стільки вухами, як очима. Наочний приклад батьків викликає незмінне бажання йому наслідувати.

Ще одна причина – невміле проведення сімейних богослужінь. Часто доводилося спостерігати таку картину: сім’я з двома-трьома дітьми збирається для ранкової чи вечірньої молитви. Діти тихо стоять перші 2 — 3 хвилини, поки тато читає цілу сторінку «дорослого» незрозумілого тексту. Діти починають рухатися, штовхають один одного, шепочуться, граються, а все тому, що не розуміють тексту. Мама їх обсмикує, ставить мовчки на місце, щоб стояли тихо. Далі йде не менш довга молитва «за всіх і про всіх» і, нарешті, звучить довгоочікуване «Амінь». Діти із захопленням зриваються з місця й біжать подалі від місця молитовної зустрічі з Богом. Це означає: «Нарешті, муки закінчилися!» Як після цього можна дивуватися, що діти не хочуть молитися? Це ж яскравий поганий урок, і він триває довгі роки й, як іржаві цвяхи, убивається в психіку дітей: «Молитва — це неприємні хвилини, але їх потрібно терпляче перечекати, щоб не отримати від батьків зауваження!»

МОЛИТОВНИЙ ТИЖДЕНЬ У СІМ’Ї
Під час Молитовного тижня потрібно багато й часто молитися. Це викликає черговий протест у дітей, що іноді не виражається, але відчувається в поведінці й ставленні дітей. Але цього можна уникнути й зробити час молитви бажаним і цікавим.

Заздалегідь попередьте дітей, що настає особливий момент, коли вся сім’я повинна «здати контрольні роботи» за прожитий період часу — рік. Пам’ятаю, як проходили ці дні в нашій сім’ї. Це були не тільки церковні вечори, коли потрібно було приходити в Дім молитви й слухати спеціальні читання. То була щоденна цікава духовна робота. Дні розподілялися за потребами і подяками за пережиті досвіди. Іноді дні присвячувалися кожному члену сім’ї. Тоді пригадувалися робота або навчання одного із членів родини, його потреби, бажання, мрії, про які він може розповісти під час ранкового або вечірнього служіння. Уся родина присвячує свої молитви за нього й дякує Богові за те, що саме ця людина — член їхньої сім’ї. Це зближує й об’єднує сім’ю, адже усі відчувають цінність один одного. Щодня всі з нетерпінням очікують, коли зможуть згадати життя й діяльність наступного члена сім’ї. Тут і веселі, і сумні спогади, перемоги й поразки, хвороби й почуті молитви, — уся духовна діяльність сім’ї! Батьки робили в блокноті спеціальні пам’ятні записи про події року, щоб потім згадати про це під час Молитовного тижня.

Можна розподілити молитовні дні порами року. Тоді всі згадують про ті місяці, коли в них у родині щось відбулося цікаве, за що можна дякувати Господу. На столі в цей час може бути поставлений символ тієї пори року, про який йтиметься. Ці символи можуть приготувати діти. Можна доручити дітям намалювати картинки про ті події, які заслуговують на особливу увагу й подяку.

ФІНАНСИ МОЛИТОВНОГО ТИЖНЯ В СІМ’Ї
Дуже важливий аспект Молитовного тижня — подячні подарунки кожного члена сім’ї. У нашій родині це було дуже важливим моментом. Кожний збирав у свій конверт гроші протягом року для дарів Молитовного тижня. Про це всі й завжди пам’ятали, збирали й намагалися, щоб скарбничка поповнювалася постійно. Наш син протягом року здавав усі пляшки з-під молока. Це були його гроші для дарів Молитовного тижня. За рік набиралася досить значна сума для того часу — до 50-70 рублів при зарплатах 90-120. Кожний член сім’ї перед другою суботою Молитовного тижня, коли збиралися подячні дари, підписував листівку зі словами благословення для церкви або своє бажання в біблійному вірші для всіх, або вірш, що потім читався на вечірніх богослужіннях. Можна було написати своє велике бажання, що часто робили діти. Ось деякі з таких таємних молитов — бажань наших дітей.

«Господи, можна, попросити в Тебе найголовніше — хотілося б багато грошей, здоров’я й працьовитості» (8 років);

«Господи, дай заради Христа хоча б що-небудь…» (6 років);

«Господи, коли я Тебе побачу вперше, я нічого просити не буду. Ти подумаєш: “Який скромний хлопчик” — і подаруєш мені “Мерседес” (7 років);

«Батько Небесний! Не для себе прошу, для людства. Зроби, будь ласка, так, щоб усі жили на 11 років довше» (8 років, хлопчик, що пережив смерть рідних);

«Боже, пришли на Землю Свого Сина, будь ласка! Ми Його не розіпнемо!» (6 років);

«Господи, мама сказала, що Ти дуже багато робиш для всіх людей. Може, я можу Тобі чимось допомогти?» (7 років);

«Господи й Боже мій! Чому всі мами кричать? Ти їх такими створив?» (6 років).

У відповідь на ці запитання до Бога діти одержували від церкви дивовижні слова підтримки й благословення на цілий рік! А дитячі побажання й мрії читалися всією церквою, як і побажання дорослих членів громади.

Це мало велике значення для всіх, тому що кожний дізнавався своє побажання й отримував подяку з вуст служителя, що проводить ці прекрасні, живі зібрання після Нового року.

Усі чудово розуміли, що церква має потребу у фінансових засобах, і розмір молитовних дарів був досить великим — місячна зарплата й більше. Схоже, як сьогодні в організаціях 13 зарплата, тільки навпаки — віддаємо для Господніх потреб, у церкву. Цей духовний досвід дуже важливий для всієї сім’ї, тому що це гарний метод «приліпити» дитяче серце до Божого народу, відчути свою приналежність до великої родини, головою якої є Сам Творець.

ОСОБЛИВІ БЛАГОСЛОВЕННЯ МОЛИТОВНОГО ТИЖНЯ
Дуже важливий момент першої суботи Молитовного тижня — отримання особистого благословення, написаного для кожного на листівці. Цей вірш зі Святого Письма часто збігався з особистою потребою того, хто отримував листівку. Ця частина служіння була особливою, тому що проповідник спеціально молився над розкладеними на підносі конвертами. Мені чомусь завжди в дитинстві цей момент нагадував Вечерю Господню з тією лише відмінністю, що після молитви всі могли брати участь у цьому обряді й з нетерпінням очікувати подарунка від Бога. Часто цей ритуал захоплював дітей, їм хотілося відразу почути благословення для себе на весь новий рік. Для цього виділялося п’ять хвилин. Мами розгортали Біблії й читали дітям і собі Біблійні побажання. Усі посміхалися, тому що Господь був настільки близький до Свого народу, що це викликало сльози. Звучала приємна тиха музика, яка створювала атмосферу Божої присутності, не було відчуття самотності й непотрібності.

Дух Пророцтва говорить: «Батьки, діліться з дітьми своїм релігійним досвідом. Візьміть їх в обійми вашої віри і присвятіть Христові… Ніколи не допускайте, щоб ваше християнське життя могло розлучити вас з ними. Ведіть їх до Господа, виховуйте їхній розум для сприйняття божественної правди. Нехай вони спілкуються з тими, хто любить Бога. Бажаючи допомогти своїм дітям формувати характери, придатні для вічного життя, ведіть їх до Божого народу» (Е. Уайт, Християнська родина, с 301).

Щоб підліткам і дітям під час Молитовного тижня хотілося бути присутніми на читаннях, готуйте з ними відповідну програму на щодень. Нехай вони беруть участь у зібранні, чим можуть: розповідають вірші, співають пісні, грають на музичних інструментах, читають вірші з Біблії. Такі програми повинні заздалегідь обговорюватися з самими підлітками, як рівноправними учасниками молитовних зібрань. Цим не повинні займатися тільки батьки, але й сам пастор.

Сьогодні в Молитовних читаннях є спеціальні розповіді для дітей. Це дуже важливо, і ми повинні використовувати дитячі розповіді, щоб об’єднувати їх у молитві. Це зробить їх більше відкритими до спілкування з Богом.

«НАВЧІТЬ ВАШИХ ДІТЕЙ, ЩО ЮНІСТЬ — НАЙКРАЩА ПОРА, ЩОБ ЗНАЙТИ ГОСПОДА. У ДНІ БЕЗХМАРНОГО ДИТИНСТВА І ЮНОСТІ ВОНИ ЗМОЖУТЬ ВІДДАТИ ЙОМУ НА СЛУЖІННЯ НАЙКРАЩІ СИЛИ СВОЄЇ ДУШІ!» (Е. Уайт. Свідчення для Церкви, т.1, с.315).

Моє побажання всім сім’ям і членам Церкви: нехай Батько Небесний буде завжди поруч із батьками, що моляться; з сім’ями, що стоять навколо вівтаря у своїх оселях; з дітками, які говорять Йому свої прохання. Нехай усі родини під час проведення Молитовного тижня переживуть досвід наближення до Престолу Бога: «ОСЬ Я Й ДІТИ МОЇ, ЯКИХ ДАВ МЕНІ ГОСПОДЬ!».

Лідія НЕЙКУРС, сімейний консультант.

 

 

11 січня – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ «ДЯКУЮ»

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

mceclip0

Сьогодні з легкої руки ООН і ЮНЕСКО в усьому світі відзначають найввічливіше свято у році – Всесвітній день «Дякую». Особливих традицій це свято поки не має. Єдина порада – «дякую» сьогодні треба говорити якомога частіше. Це, скоріше, можливість показати своє гарне виховання і ставлення до того, що роблять інші. Наприклад, водії на знак подяки блимають одне одному фарами, а люди в спілкуванні кажуть «спасибі».

Словник української мови визначає слово «вдячність» як «почуття подяки, готовність віддячити за послугу, допомогу, зроблене добро». Почуття не може з’явитися і зникати механічно, воно повинно народжуватися без свідомих зусиль, всередині людини. Вдячність – це щось більше ніж просто вияв вихованості чи припис етикету, бо воно походить із серця.

Як же навчитись в цьому несправедливому й жорстокому світі бути вдячним усім серцем? Біблія навчає, що великою мірою наші почуття залежать від наших думок (Фил. 4:8). Щоб навчитися відчувати радість, треба перш за все роздумувати із вдячністю про доброту, яку нам виявили. Тобто, почуття (емоція) ніколи не з’явиться, якщо спершу не виникне думка.

Візьмімо, наприклад, почуття вдячності за твориво, що оточує нас. Що ви відчуваєте, коли дивитеся на всіяне зірками небо? А ось у царя Давида воно викликало благоговіння, яке він описав так: «Коли бачу Твої небеса – діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, – то що то є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?» (Пс. 8:4).

Чому ж зоряне небо так глибоко зворушило Давида? Він відповідає: «Я роздумую над усіма вчинками Твоїми і над ділами рук Твоїх міркую» (Псалом 8:4,5; 143:5. пер.Хом.). Виходить, що коли люди справді вірять в Бога, їхні серця не бувають скупі на подяку, вони за все дякують Господу і прославляють Його, бо тільки Він достойний слави! Пророк Ісая закликає: «Дякуйте Господу, кличте Імення Його, сповістіть між народів про вчинки Його, пригадайте, що Ймення Його превеличне! Співайте для Господа, Він бо величне вчинив, і хай це буде знане по цілій землі!» (Ісая 12:4,5).

Переважна більшість людей, на запитання, чи дякують вони Богові, відповідають ствердно. Та є такі, які заперечують, мовляв, як дякувати, коли малі зарплати і пенсії, дорогі ліки й комунальні послуги а ціни на продукти стрімко ростуть? Кожній людині доводиться проходити через труднощі і випробування, інколи такі, знести які, здається, просто неможливо. І часто це стається тільки для того, щоб ми почали шукати Господа, Який завжди дбає про нас. Адже ми постійно приймаємо від Нього все, що Він дає – ходимо по Його землі, дихаємо Його повітрям, п’ємо Його воду, їмо продукти, які виробляє Його земля, але забуваємо дякувати.

Можливо саме тому  багато здорових християн ходять незадоволені життям і нарікають, бо не дякують Богу за все що мають? І тут не можливо не згадати про десять прокажених, яких зцілив Ісус. Відомо, що дев’ять з прокажених були євреями, але саме ті, хто з дитинства знав про велич і могутність живого Бога, одержавши чудо зцілення, залишилися невдячними. І лише серце самарянина сповнилося великою подякою Спасителеві світу: «І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самарянин був…» (Луки 17:16).

Що ж трапилося з іншими дев’ятьма, чому вони не прийшли подякувати Ісусу? Адже юдеї також отримали зцілення! Просто любов Божа була для них чимось звичним. І коли мета була досягнута, ці люди дуже швидко забули про Ісуса. Сама подія зцілення витіснила з їхніх сердець Того, хто подарував їм життя і здоров’я. Вони лишилися задоволеними своїм становищем. Самарянин же, навпаки, здобувши фізичне зцілення, побачив у Месії ще й Цілителя душ. Він захоплювався Його незрівнянною любов’ю й жадав нової зустрічі з Ним. Ось чому Христос сказав Йому: «Підведися і йди: твоя віра тебе спасла» (Луки 17:19).

Чужоземець одержав щось більше, ніж юдеї, які звикли до чудес і став спадкоємцем Божого спасіння! Вдячне любляче серце привело Його до Вчителя, біля ніг Якого самарянин знайшов шлях до вічного життя. Юдеї ж залишилися ні з чим.

А ось чи вміємо ми помічати Божу любов і турботу? Чи не стали Його благословення для нас звичними? Можливо, чекаючи великих чудес і здійснень, перестаємо бачити допомогу людей і Божу милість? Не забуваймо, що Бог часто відповідає на молитви (робить чудеса) руками ближніх. Чи злітає з наших уст вдячність оточуючим? Наприклад, чи дякуємо дружині за смачний обід, або дітям за гарну поведінку в церкві?.. І не потрібно чекати одинадцятого січня, щоб як з гармати стріляти по людях словами «спасибі» чи «дякую». Це якраз те слово, яке можна і потрібно говорити частіше. Від кількості сказаного ви кратно збільшите число задоволених осіб у своєму оточенні, а значить, поліпшите ставлення до вас.

І що Сам Господь чує від нас частіше, «дай» чи «дякую»?

Не даремно Святе Письмо дає нам ось таку характеристику останніх часів: «Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні,..» (2 Тим. 3:2). Це написано саме про наш час і серед усього іншого тут згадано, що люди будуть невдячні.

Звичайно, що дуже важко навчитись дякувати, коли роками не виконуються твої прохання, або коли часто виникають проблеми, але потрібно зрозуміти, що наші життєві проблеми – це частина Божого плану по нашому вихованню. Життєві труднощі допомагають виявити недоліки і слабості, допомагають виправити їх і підготувати до вічності наші характери.

Пригадую історію про одного старенького служителя, який кожну свою проповідь починав словами: «Дякувати Богу». Але якось під час дощу він послизнувся, впав у калюжу, забруднив одяг і заледве дійшов до зібрання. Люди в церкві побачивши його в такому стані, подумали, що нарешті він почне проповідь іншими словами. Але старенький служитель якось почистив костюм і вийшовши за кафедру сказав: «Дякувати Богу, що в нашій місцевості дуже рідко бувають такі сильні зливи!»

Багато людей почуваються нещасними лише тому, що мало дякують. Коли на серці стає сумно і важко, насамперед потрібно визнати, що немає нічого прекраснішого, ніж бути живим, ходити, бачити і говорити. Кожного вечора потрібно повторювати: «Дякую Тобі, Господи! Сьогодні Ти зберіг мені життя і я надалі хочу виконувати тільки Твою волю». І якщо будемо цінувати все, що дає нам Бог, Він не залишить без Своїх благословень. Люди часто розчаровуються, бо не отримують того про що мріяли і що очікували від життя. Мріяти треба, але не слід розцінювати як невдачу те мале, що ми отримуємо, бо матеріальним бажанням немає меж. І якщо вам зараз важко на серці, то послухайте наступну пораду.

Я багато років тому завів молитовний зошит, на одному листку записую проблеми, а поруч дякую за те як Бог їх вирішив і допоміг. Навіть знайомі просять записати їхні переживання й молитись за них. Буває що проблема чи біда не вирішується багато років, але це не заважає і далі молитись за неї. Але найцінніше в цьому зошиті є, коли я перечитую його під час переживань і дивуюсь як легко Бог вирішував те, що колись здавалось трагедією. І як тут не дякувати випробуванню, коли отримуєш духовне надбання?

Цар Давид, маючи величезні проблеми, говорить: «Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя! Дякуйте Богу богів, бо навіки Його милосердя! Дякуйте Владиці владик, бо навіки Його милосердя!» (Пс. 135:1-3). І ось так дякує усі 26 віршів цього псалму.

А інший його псалом взагалі називається «хвалебний», або «подячний».

  1. Уся земле, покликуйте Господу!
  2. Служіть Господеві із радістю, перед обличчя Його підійдіте зо співом!
  3. Знайте, що Господь Бог Він, Він нас учинив, і Його ми, Його ми народ та отара Його пасовиська.
  4. Увійдіть в Його брами з подякуванням, на подвір’я Його з похвалою! Виславляйте Його, Ім’я Його благословляйте,
  5. бо добрий Господь, Його милість навіки, а вірність Його з роду в рід! (Пс. 99:1-5).

Взагалі, цей псалом дає відповіді на чотири питання:

Кому дякувати? – Богу!

За що? – за все!

Коли? – завжди, до кінця земного життя й у Вічності!

Але крім цих трьох, є ще одне цікаве питання «як дякувати?» Можливо достатньо лише сказати Богу «дякую за благословення»? Уявіть, що на роботі замість зарплати вам дали листок на якому написано «дякую». Кому потрібна така подяка?

Зверніть увагу на саму структуру слова «дякувати», бо воно складається з двох слів «дяку» і «давати». Значить потрібно давати щось конкретне. Виникає логічне питання: як це зробити? Знаємо, що у Старому Завіті люди виражали вдячність в тому, що приносили в жертву тварин. Це так і називалось «подячна жертва», але тепер не потрібно приносити в жертву тварин, бо Ісус вже приніс Себе в жертву за викуплення гріхів усього людства. А наша вдячність виражається в тому, що служимо Йому і виконуємо тільки Його волю. Христос каже: «Якщо любите Мене, то виконуватимете Мої заповіді» (Йоана 14:15). Тобто – покажіть любов на ділі, бо гріх, це не тільки погані вчинки, а ще й не бажання робити добро.

Отже, сьогодні Бог хоче щоб ми виражали свою вдячність і словами, і вчинками, щоб виконували Його волю й посвятили себе на якесь певне служіння й допомагали ближнім.

Саме за ради цього Христос і помер на хресті. Бог чекає такої подяки саме сьогодні, бо Він зробив для цього зі Свого боку все можливе і віддав найдорожче – життя Свого Сина. На завершення прочитаймо біблійний вірш, який підведе підсумок наших роздумів про вдячність Богу.

«Тільки праведні дякувати будуть Іменню Твоєму, невинні сидітимуть перед обличчям Твоїм!» (Пс. 139:14).

Тож давайте сьогодні зупинимось на хвилинку в цій життєвій біганині, задумаємось над своїм життям, над тим, як подякувати Богу не лише словом, але й конкретною працею, тими талантами, якими Він наділив кожного з нас.

Андрій БІЛИК

6 грудня – ДЕНЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

mceclip0

 

6 грудня 1991 року Верховна Рада прийняла Закони «Про Збройні Сили України». Тому саме ця дата увійшла в історію сучасної Української держави як День Збройних Сил України.

Після розпаду Радянського Союзу, та проголошення у 1991 році своєї незалежності, Україна успадкувала одне з найбільших угрупувань військ не тільки на постсоціалістичному просторі, а й в усій Європі.

Утримання на своїй території могутньої військової сили, призначенням якої було ведення стратегічних наступальних операцій, не відповідало миролюбивому зовнішньополітичному курсу молодої держави, її позаблоковому статусу та оборонному характеру Воєнної доктрини.

Тому першочерговим завданням Міністерства оборони України постало скорочення військових формувань і техніки до необхідного рівня. Безпрецедентним стало рішенням держави про без’ядерний статус та ліквідацію в односторонньому порядку ядерного потенціалу.

У листопаді 1995 року Україна виконала свої зобов’язання і привела граничний рівень техніки та озброєння і відповідність з положеннями Договору про звичайні Збройні Сили Та озброєння в Європі.

Багато людей тепер стверджують, що Україні не потрібно було втрачати статус ядерної держави, але залишимо це питання на розсуд політиків і привітаємо наших захисників. Велика шана ветеранам, удовам та рідним, які втратили своїх найближчих людей.

І хоча в країні ще не завершений військовий конфлікт, не потрібно забувати, що у християн є Той, Хто колись буде судити чесно й допомагати невинному.

Не потрібно також забувати, що зараз наша країна бореться з ворогом на два фронти – на військовому і духовному. В цей час нам особливо потрібно бути мудрими, «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1Петр. 5:8). Він використовує останні дні, аби спокушувати, зводити, ослабляти і губити якнайбільше людей.

Ми провадимо війну проти злісного ворога і бажаємо перемогти його. Апостол Павло запевняє: ми можемо зробити це, якщо зодягнемося в повну Божу зброю

«Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його!

 Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. 

Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби.

Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати.

Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру.

А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. 

Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже» (Еф. 6:10-17).

В цьому тексті кожен елемент Божої зброї щось символізує. Наприклад: щит – це вдалий символ віри, бо віра захищає нас від вогненних сил спокуси. Правда символізує праведність, шолом – спасіння.

Апостол Іван, побачивши на острові Патмос видіння, написав: «І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй» (Об. 1:16).

Чому цей меч був у Ісуса в устах? Хіба меч не повинен бути в руці? Слово distomos – «обосічний» – одне з незвичайних слів Нового Завіту. Воно складається з двох слів: di, що означає «два», і stomos – «уста». А разом слово distomos означає «вийшов із двох уст». Але чому Боже Слово згадується в Писанні як «обосічний меч», або кажучи буквально, «меч, що вийшов із двох уст»?

Боже Слово подібне до меча, гострого з двох боків, за допомогою якого можна завдати ворогові нищівної поразки. У Посланні до ефесян Боже Слово назване також духовним мечем (6:17). Виходячи з уст Бога, Воно пронизує наші сумніви, інтелект, логіку і проникає в саме серце. Чим більше ми роздумуємо над ним, тим вагомішим воно стає в середині нас. І ми просто не можемо жити, не проголошуючи Його людям.

І саме в ту мить, коли воно виходить з наших уст, воно стає «обосічним мечем», буквально «мечем, що вийшов з двох уст». І саме цим мечем ми можемо здолати ворога.

«Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євр. 4:12).

Якщо ми не будемо цінувати цю зброю і користуватися нею, то духовна війна буде програна.

Ворог ніколи не спить і не відпочиває. Він працює всюди і проти всіх. Ми повинні пам’ятати про це, аби опиратися йому силою Христа, з допомогою Його святих ангелів. А якщо ми стаємо самовпевнені і починаємо нехтувати спілкуванням з Богом, то обов’язково станемо жертвою нашого ворога. «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» (1Кор. 10:12).

Приємно усвідомлювати, що Бог не допустить, аби ми: «спокушалися понад міру, бо при спокусі дасть і вихід, аби ви могли її перенести» (1Кор. 10:13).

У цей день ми чуємо, що політичний, економічний, духовний розвиток України можливий лише за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканності кордонів. 

Але у Святому Письмі є один вірш, який заставляє задуматись кожну людину: «Хіба чоловік на землі не на службі військовій?» (Йова 7:1).

І саме на цій службі кожен з нас отримує «бойові» рани. «А ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Ісуса!» (2Тим. 2:3).

Щоб заслужити честь бути допущеним до двору короля Артура, рицар мав здійснити чимало подвигів. Кожен, хто повертався з битви цілим і неушкодженим, чув наказ: «Йди і не повертайся, доки не одержиш шрам!» Король вимагав від усіх васалів такої відданості, щоб вони без вагань кидалися у  вир бою, ризикуючи зустріти смерть чи поранення. І тільки найхоробріші були вдостоєні його похвали.

Християни перших віків зазнавали фізичних тортур та переслідувань. І хоча в наш час люди, які вірять в Бога, рідко ризикують одержати за віру фізичні рани, але від них вимагається не менша самопожертва.

Ісус сказав: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Матв. 16:24). Це означає, що ми маємо добровільно коритися Христові, забувши свої власні бажання і зручності. Це означає також, що маємо бути готовими зіткнутися з нерозумінням, піддатися засудженню і навіть фізичним переслідуванням за свою віру. Але Ісус все бачить і все пам’ятає.

Апостол Петро сказав: «Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись» (1Петр. 4:13).

Хай тіло наше й не буде вкрите рубцями, коли ми постанемо перед Ісусом, та кожен, хто постраждав за Нього, не залишиться без нагороди.

Ніяка жертва за Нього не зрівняється з тим, що Він приніс у жертву за нас. І лише усвідомлення цього допоможе нам залишитися в даній Богом духовній зброї.

Обговорення всіх частин духовної зброї апостол Павло закінчує словами: «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих» (Еф. 6:18). Вірний воїн підтримує зв’язок зі своїм штабом армії та виконує накази. Нам, як християнським воїнам, потрібно підтримувати постійний зв’язок зі своїм командиром Ісусом Христом, Який є «князем-володарем народів» (Іс. 55:4).

Це можна робити не шляхом поверхової молитви, але щирим благанням, яке виражає глибоку відданість та близькість Бога. Регулярно спілкуючись зі Спасителем, ми щоденно отримуємо силу, яка підтримує нас у боротьбі.

Ісус сказав: «Я світ переміг» (Ів. 16:33). Бог каже, щоб і ми були переможцями. Коли наблизилась смерть апостола Павла, він міг сказати: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг» (2Тим. 4:7). Якщо й ми бажаємо цього, то «стіймо проти хитрощів диявольських», зодягнені в повну Божу зброю (Ефесян 6:11).

Велика боротьба між Христом і сатаною – ось що визначає нашу реальність. Війни, злочини, насильство, усі людські трагедії – це лише зовнішні прояви боротьби, яка почалася на Небесах (Об’явл. 12:7). 

Ми повинні завжди памятати, що ВЕЛИКА БОРОТЬБА  – це бій не за близькосхідну нафту чи епохальні геополітичні зміни на військовій та економічній карті світу. Це боротьба за спасіння людства, за кожну окрему душу. Народи, владні структури, видатні особистості й ідеологи приходять та відходять. І лише спасенні, зодягнені в праведність Христа, житимуть вічно. Сатані не потрібні гроші, влада чи політика як такі. Його мета – повести за собою якомога більше душ для загибелі. Ось чому смерть і воскресіння Христа відкрили можливість спасіння усьому людству.

Суть великої боротьби в тому, що люди обирають або вічну загибель, або вічне життя. Усе інше – неважливе.

Андрій Білик

 

16 листопада – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ТЕРПИМОСТІ (ТОЛЕРАНТНОСТІ)

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

mceclip0 (6)

Саме цього дня в 1995 році ЮНЕСКО була ухвалена Декларація принципів терпимості (толерантності). У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, сексуальної орієнтації, етносу або кольору шкіри.

Чи замислювалися ви коли-небудь над питанням толерантності? Чи є терпиме ставлення до людей ознакою вашої особистості? Чи відчуваєте ви толерантне ставлення до себе? Сьогодні ми коротенько зупинимось над цим питанням і зробимо для себе конкретні висновки.

Що таке толерантність?

У перекладі з латинської «tolerante» означає «терпіння». В медицині це слово позначає здатність організму переносити вплив тих чи інших чинників, а в суспільстві толерантність означає терпимість до інших думок, поглядів і традицій. Але ми, як християни, тримаючи в руках Святе Письмо, маємо ще  й чітко розділяти поняття сучасного суспільства щодо толерантності.

А щоб було зрозуміло що я хочу сказати, задам просте питання. Чому сучасна гендерна ідеологія така корисна для найбагатших та найвпливовіших людей на цій землі? Ми бачимо це як факт, але нам треба зрозуміти, про що ж ідеться.

Наприклад, в Німеччині зараз близько 200 професорів-жінок, які навчають гендерної теорії в університетах. Тобто, тепер на академічному рівні гендерна ідеологія має той самий статус, що його колись мав комуністичний матеріалізм за часів Радянського Союзу. А все тому, що саме через гендерну політику вдалось протиснути багато законів які протирічать Божим принципам. Вчені знають, що гроші попливуть рікою, якщо вини займуться діяльністю, яка у той чи інший спосіб буде пов’язана з цією ідеологією. Якщо ж ви не хочете до цього долучатися, то не зробите кар’єри.

Відомо, що зараз йде Велика боротьба між Богом і сатаною за наші душі. Ворог планує створити гетеросексуальні подружжя, трансгендеризм і сексуалізація дітей силою державної влади. Медіамагнати докладають усіх зусиль та багато грошей, аби зруйнувати сім’ю, змушуючи усі народи світу прийняти сторону ЛГБД. Їхні активісти використовують мілітарну лексику, бо це і є справжня війна.

В усіх народах та культурах сім’я – це союз однієї жінки та одного чоловіка, які хочуть жити разом і народжувати дітей. Це право записане у Декларації прав людини від 1948 року.

Чому держава повинна захищати сім’ю? Бо вона залежить від сім’ї. Ми знаємо, що дітям найкраще поруч із біологічними батьками. Численні наукові дослідження це підтвердили. Інші назви, це зловживання термінологією, адже якщо ви називатимете жабу орлом, то лише заплутаєте людей, які ніколи не бачили орла. Люди однієї статі не можуть стати одним тілом і не можуть зродити нове життя. Але тепер кажуть, ніби це дискримінація, що одностатева пара не може мати дітей, і ми «виготовляємо» дітей як технічний продукт, і це легально в багатьох країнах. Вони купують дітей по частинах: заморожують сперму і яйцеклітину, які з’єднає лабораторія, шукають жінку, яка здає в оренду своє лоно і дитина виростає в ній.

Влада Великобританії закликала ООН відмовитися від формулювання «вагітна жінка», замінивши його більш толерантним варіантом – «вагітні люди». З такою ініціативою виступило міністерство закордонних справ Сполученого королівства, яке вважає, що вказівка жіночої статі може образити трансгендерів.

На карту поставлена релігійна свобода і свобода сумління. Якщо ми почнемо цитувати, що говорить Біблія про гомосексуалізм, то це назвуть дискримінацією. Обмежується свобода слова. І усі хто це проповідують, переслідуються законом. Під загрозою також підприємницька діяльність, бо в неї глибоко втручаються закони рівності – пекарні, квіткові магазини, проповідники, акушерки можуть бути позбавлені права на діяльність, бо відмовилися у співпраці через свої переконання.

Недавно в офіси міжнародних авіакомпаній поступило нове розпорядження – вивчити питання щодо заборони пронесення в салони літаків разом з колючими та ріжучими предметами, а також будь якими рідинами … книгу Біблія.

Виявляється, що Біблія на борту літака може дискримінувати права людей інших конфесій і атеїстів.

Отож, преславута в країнах західної демократії політкоректність вимагає все нових і нових жертв. На цей раз нею може стати Біблія, як книга, яку треба буде ховати до багажу, а ще краще залишати вдома і не брати в дорогу.

Ворогу не подобається, що Біблія дуже нетолерантна, дуже нетерпима й дуже принципова книга.

«І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дiї. 4:12).

Інші тексти кажуть, що:

У нас немає іншої основи, крім Христа (1 Кор. 3:11).

У нас нема іншого наріжного каменю крім Христа (Еф. 2:20).

Нема іншої надії крім Христа (Євр. 6:19).

Нема іншої дороги крім Христа (Йоана 14:6).

Ми вже говорили, що толерантність, це медичний термін, який взятий з трансплантології і означає нездатність організму відрізняти чужорідні органи. Досягається такий стан поступовим пригніченням ядовитими речовинами імунної системи організму. Тобто, повна толерантність – це фізична смерть. А повна толерантність християнина, це духовна смерть.

Ви певно вже чули, що коли жабка потрапляє в гарячу воду, то моментально з неї вистрибує, але якщо цю жабку помістити в теплу воду і потім на маленькому вогні доводити до кипіння, вона просто звариться, бо понижується чутливість до підвищення температури. Так само й сучасна культура й світські цінності, які підігрівають християн дуже повільно, але якщо не відстоювати принципово Божі вказівки, то одного дня можна побачити що тебе нічого не з’єднує з церквою. І тільки міцний зв’язок з Христом допоможе встояти від спокус лукавого, дійти до кінця й стати переможцем.

Безумовно, що кожен з нас повинен прагнути підтримувати принципи терпимості, плюралізму, взаємної поваги та мирного співіснування. Ми повинні бути завжди готові усувати стереотипи і спотворені уявлення і виступати на захист жертв дискримінації.

«Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки» (Матв. 10:16).

В одній притчі розповідається про дуже отруйну і люту змію, яка приповзла до мудреця і попросила поради. Справа в тому, що вона схотіла змінити своє життя і стати доброю, бо набридло робити зло. Мудрець порадив їй припинити кривдити людей і не завдавати нікому шкоди.

Але як тільки люди довідались, що змія безпечна, то стали кидати в неї камінням, тягати за хвіст і знущатися з неї. Це стало справжнім лихом для змії.

Мудрець побачив що відбувається, і, вислухавши скарги змії, сказав:

  • Я просив, щоб ти перестала завдавати людям страждань і болю, але я не казав, аби ти не сичала і не відлякувала їх.

Висновок. Немає нічого ганебного в тому, щоб поставити людину на місце, якщо вона зловживає нашим терпінням і пропонує чи навіть заставляє порушити Закон Бога. Людині, яка кривдить, потрібно відповісти цитатою з Біблії, показуючи, що ми вміємо постояти за себе. Але варто опиратися тиску, не заподіюючи зла у відповідь. Так, як це робив Ісус Христос.

«А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку, говорячи: То так відповідаєш первосвященикові? Ісус йому відповідь дав: Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре, за що Мене б’єш?» (Iван. 18:22,23).

Отож, толерантність чи терпимість означає, що кожен вільний дотримуватися своїх переконань і визнавати таке ж право за іншими. Означає, що треба знати більше одне про одного, виявляти найкраще в традиціях і віруваннях один одного. Потрібно поважати один одного як особистостей, які самостійно визначають свою релігійну та культурну приналежність.

У цей Міжнародний день терпимості давайте підтвердимо ідею про те, що різноманіття, втілене в думках та віруваннях є цінним даром, але якщо нас будуть примушувати порушити принципи християнства, то потрібно памятати, що «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дiї. 5:29).

 

Андрій БІЛИК

13 листопада – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ СЛІПИХ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

74nb31ohn2o8w0ogso

 

Міжнародний день сліпих Всесвітня організація охорони здоров’я призначила на 13 листопада. У цей день в 1745 році народився Валентин Гаюї – французький педагог, який заснував цілий ряд шкіл та підприємств для сліпих людей. Він став першою людиною, яка створила подібні установи, оскільки до 18 століття в світі не було жодної школи для сліпих.

За статистичними даними, проблеми із зором мають біля 300 мільйонів людей. Із них біля 40 мільйонів зовсім позбавлені можливості бачити. Більшість з них усвідомлюють, що зможуть бачити лише у вічності, але усі хотіли б бути на місці сліпонародженого чоловіка, якого зцілив Ісус.

«І спитали Його учні Його, говорячи: Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» (Iван. 9:2).

Сліпонароджений – цікава аналогія. Сліпий від народження. Одна річ, коли ти бачив, що таке світовідчуття, розпізнавав всі кольори буття. Знаєш куди тобі йти, можеш вибрати свою дорогу. Але з якоїсь трагічної причини ти осліп. Ти бачив всі кольори і раптом перестав бачити, занурився в цілковиту пітьму. Однак чоловік, описаний в Євангелії, був сліпонароджений, він ніколи нічого не бачив, окрім свого внутрішнього світу.

Отже, Ісус і Його учні, зустріли на дорозі сліпого від народження. У ті часи людина, яка мала нещастя народитися сліпою, була скована самотністю і бідністю, жила на подаяння, протягуючи руку в мовчазному очікуванні монети. Він був бідняком, який жив у своєму чорному світі без надії і найстрашніше те, що усім було байдуже.

У той час, коли Ісус бачив людину, яка страждала, Його учні бачили в сліпому лише теологічну проблему: «хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» Ісус бачив у стражданні людини можливість діяти, а учні – просто тему для дискусії. Дивно, але в той час коли Спасителя цікавить доля людини, людину більше турбує філософський аспект питання.

Тому відповідь, яку Ісус дав Своїм учням, розчарувала багатьох: «Відповів Ісус: Ані він не згрішив, ані його батьки; але – щоб виявилися на ньому Божі діла» (Iван. 9:3). Ці слова можна зрозуміти як те, ніби Бог допустив появу на світ нещасного сліпого, приреченого на страждання, лише для того, щоб продемонструвати людям Божу владу.

Давньогрецьке слово «jina» («хьяна»), що перекладається у вірші як «але щоб» вказує на мету, можна також перекласти як «через те що». Виходить, що Ісус буквально сказав учням: «Не згрішив ні він, ні його батьки, але оскільки так сталось, діла Божі звершаться».

Ось відповідь на наше питання. Бог не творить на світі нічого поганого, бо усе погане походить він ворога. Усі хвороби, страждання і смерть приходять від отця неправди, але Бог здатний перетворити наші страждання і рани на радість. Те, що на думку диявола, має стати кінцем людського життя, Бог може перетворити на благословення і показати це усьому Всесвіту.

Коли до нас приходить біда, це можливість діяти Богові. Ісус не пройшов, а зцілив сліпого. Він доторкнувся до його очей і наказав піти умитись в Силоамській купелі. Хоча людина не бачила свого Спасителя, але виконала усе що було сказано. Пізніше: «Ісус знайшов його і сказав: Чи віриш ти в Людського Сина? Цей у відповідь сказав: А хто він, Господи, щоб я увірував у нього? Ісус сказав йому: І ти його бачив, оце він говорить із тобою. Він же сказав: Вірую, Господи, і вклонився йому» (Iван. 9:35-38).

Ви звернули увагу? Ісус був поруч з чоловіком, коли той був ще сліпим, говорив з ним і доторкався до нього. Той чув голос Бога і мусів запам’ятати Його, бо сліпі як правило мають цей дар, але коли зустрів вдруге, то все одно не впізнав свого Спасителя. Виходить, аби впізнати й прийняти Бога, мало бути зрячим. Тут потрібна віра в Його реальність і участь в нашому житті. Ось який діалог Ісус мав з тими, хто не хотів Його прийняти в серце: «І сказав Ісус: На суд я прийшов у цей світ, – щоб сліпі бачили, а видющі стали сліпими. Почули це деякі фарисеї, що були з ним, і сказали йому: Чи й ми сліпі? Сказав їм Ісус: Якби ви були сліпими, то не мали б гріха; але ви кажете, що бачите, – тож гріх ваш залишається на вас» (Iван. 9:39-41).

Якщо ми відчуваємо свою духовну сліпоту, то це добре, але якщо вважаємо що все бачимо й контролюємо, то помиляємось. Коли Христос закликав зціленного до щирої й безумовної віри, той, довірившись Йому, сказав: «Я вірую, Господи! І вклонився Йому» (Iван. 9:38). Саме тут сталось друге чудо, бо вже зряча людина прозріла й духовно.

У цій розповіді є ще одна важлива деталь. Не бувший сліпий шукає свого Цілителя, а Бог шукає його, знаходить і відкривається йому. Так само Він проявляє ініціативу й знаходить кожного з нас в цьому житті й наділяє духовним зором. А хто не хоче Йому вірити чи робить це формально, то свідомо відмовляється від духовного зору й ходить у темряві.

В цей день, коли увесь світ відзначає «День сліпих», кожному з нас варто задуматись над своїм духовним життям. Чи відповідає моє життя слову «християнин» і яка моя віра? Подумайте, що б сталось, якби паралізований почувши слова Бога «Встань і ходи», – подумав: «Як же я встану? Я ж не можу це зробити, бо м’язи атрофовані». Так само й сліпий не сперечався і не вагався, він нічого не розумів, але цілком довірився слову Спасителя.

Я недавно читав, як один чоловік після нещасного випадку втратив обидві руки і зір. Він зневірився в усьому й бажав лише одного – смерті. Але Ісус не залишив його і якось вночі сліпого оволоділо бажання читати Біблію. Але як, адже книга для сліпих тут не допоможе, бо немає рук? І тоді він почув голос: «Мак Персон, учись читати Біблію язиком».

Цей безпомічний сліпий і безрукий чоловік потратив багато часу й зусиль, але все таки навчився читати язиком. Коли в глибокій старості Мака Петерсона запитали скільки розділів він прочитав, той радісно відповів: «Розділів? Я прочитав Святе Письмо багато разів».

У сліпого Марка Петерсона було лише два шляхи: або вважати себе приреченим, нарікати на долю і жаліючи себе замкнутись в собі, або боротись і працювати, знаючи, що прикладаючи зусилля, навіть таке розбите життя як у нього, буде мати мету й ціль.

Дорогий друже, можливо ти зараз прикований до ліжка, або не бачиш і тобі читають ці рядки. Можливо ти думаєш, що твоє життя закінчене? Відчуваєш що програв? Озираючись назад, бачиш, що не досяг нічого в порівнянні з іншими? Тоді подумай: чи є в твоєму житті мета? Яка твоя місія і чи виконаєш ти її саме в цьому положенні? Адже Ісус сказав, що ми спасаємось не баченням, а вірою.

Навкруги нас панує лукавство і обман. Порушення законів Неба і держави стало нормою життя. Більшість людей вважають що Бог є, але ніхто не спасеться цим простим земним баченням, доки не усвідомимо свою неміч і духовну сліпоту.

Ісус сказав: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння» (Лук. 4:18).

Тож попросимо Ісуса відкрити кожному з нас духовний зір, аби виконати Його волю  і те призначення, заради якого ми з’явились на цій Землі.

Андрій БІЛИК

16 жовтня – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ХЛІБА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Сьогодні, 16 жовтня, Міжнародний Союз Пекарів та Пекарів-кондитерів (UIB) відзначає Всесвітній день хліба.

Саме слово «хліб» має давньогрецьке походження. Річ у тім, що греки випікали свій хліб у спеціальних горщиках, які мали назву «клібанос». Звідси пішло готське слово «хлайфс», що його потім перейняли стародавні германці, слов’яни й інші народи. У давньонімецькій мові збереглося слово «хлайб», яке дуже нагадує наше «хліб» або естонське «лейб».

Відомі випадки, коли харчуючись самим хлібом і водою люди не лише жили багато років, але мали міцне здоров’я. І це не дивно, бо в хлібі міститься весь набір вітамінів групи В, вітаміни групи А, К і Е, натрій, хлор, цинк, мідь, кобальт, селен, магній, кремній, калій, марганець, йод. Відомо, що найбільше вітамінів знаходиться в оболонці зерна, тому чим нижчий сорт борошна, тим більше у ньому вітамінів.

Нерідко цілковита відмова від хліба призводить до депресії, втоми й незадоволення собою, адже злаковий продукт – один з головних джерел вітаміну В, який регулює функцію нашої нервової системи і забезпечує захист від стресів.

Цікаво, що хліб має одну дивовижну властивість –  це єдиний продукт, який вживають майже усі народи світу, до того ж він ніколи не проїдається і не набридає. В древності його вважали ліками і «простим смертним» хліб був недоступним. Особливо поважали пекарів. У Європі за вбивство пекаря було страшніше покарання ніж за звичайну людину. А за звичаєм, прийнятому в тій чи іншій формі в усьому світі, хліб неможна викидати, а якщо він упаде, то піднявши, багато людей його цілують.

До тепер у багатьох народів хліб використовують як цілющий засіб від багатьох хворіб, тому вважається:

  • якщо нюхати свіжовипечений хліб, то можна вилікувати нежить;
  • черствий хліб допомагає при захворюваннях шлунку та кишечника;
  • якщо болить голова, не поспішайте лікуватися таблеткою, а спробуйте

рецепт з «бабусиної скриньки». Замочіть житній хліб в оцет і прив’яжіть його рушником до голови, а до ніг прикладіть глину. Через тридцять хвилин біль «як рукою» зніме.

Також вважається дуже корисним пророщене зерно.

Нарешті, хліб має одну важливу властивість, яку зазвичай не беруть до уваги. Регулярне споживання хліба разом з їжею має великий фізіологічний зміст, тому що хліб надає масі споживаної їжі сприятливої консистенції й структури, що сприяє найбільш ефективній роботі шлунку й найбільш повному змочуванню їжі травними соками.

Особистий лікар Людовика ХVI Антуан Опост писав: «Занедужавши, ми останнім втрачаємо смак до хліба, і як тільки він з’являється знову – це слугує ознакою одужання». Взагалі, протягом життя людина з’їдає близько 15 тонн хліба. І в цьому немає нічого дивного – за своєю доступністю й цінністю для здоров’я людини, хліб можна порівняти хіба що з водою.

Щодня на нашій планеті з голоду помирають  10 тисяч дітей і 25 тисяч дорослих, але мало хто переймається тим, скільки мільйонів людей помирає не маючи духовного хліба. Вперше в Біблії згадується про хліб, коли цар Мелхиседек зустрічав після перемоги Аврама: «А Мелхиседек, цар Салиму, виніс хліб та вино. А він був священик Бога Всевишнього» (Бут. 14:18).

А християни щоденно згадують про хліб, коли моляться: «Хліба нашого насущного дай нам сьогодні» (Матв. 6:11). Саме цими словами просимо у Бога всього необхідного не тільки для тіла, але й для душі. Виникає питання, чому Господь навчав просити хліба тільки на сьогодні? Пізніше Ісус сам дає відповідь: «Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Матв. 6:34).

Це зовсім не означає, що ми не повинні нічого готувати на завтрашній день, бо усі люди працюють «на завтра». Але, як говорив пророк Давид: «Якщо багатство росте, не прикладайте свого серця до нього!» (Пс. 61:11). Тобто, дивіться на нього, як на тимчасовий Божий дар, який дається нам для того, щоб ним мудро розпоряджались, а не побивались за ним і не надіялись на нього.

Саме тому Бог сказав: «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Матв. 4:4). Тому під ім’ям «хліба» ми просимо для себе й духовної поживи – любові й прагнення до Слова Божого.

Цікаво, що саме слово «Євангеліє» також має безпосереднє відношення до хліба. Воно пішло від фінікійців, у яких не було плодородної землі бо жили на узбережжі. Увесь хліб завозили морем і коли люди бачили, що наближається корабель із зерном, то кричали «євангеліє», тобто «добра новина».

Саме тому Ісус сказав: «Я хліб життя!» (Iв. 6:48),  тобто – «Я добра новина». Ставлення цілісної, духовної особистості відбувається тільки в тому випадку, якщо людина харчується цим Хлібом Життя постійно. Псалмист закликає: «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь» (Пс. 33:9).

Людині з гріховним мисленням властиво задовольняти свій духовний голод тим, що не насичує. Часом саме на ці духовні сурогати витрачаються сили, гроші, час і здібності. Христос же як істинний Хліб з Його життєдайними властивостями залишається незатребуваним. У результаті такого нехтування духовним розвитком ми, як людство в цілому і кожен зокрема, стаємо духовно слабкими й морально нестійкими. Як казав один відомий політик «маємо те, що маємо». Більше того, люди можуть вважати себе християнами, але в той же час їхнє життя є з непевним майбутнім і абсолютно безрадісним сьогоденням. Саме до таких людей передусім спрямовані слова Ісуса: «Я живий хліб, що зійшов з неба; якщо хто споживе цей хліб, житиме вічно» (Iван. 6:51).

Ось чому, говорячи про Себе як про хліб, Ісус Христос об’являє Себе Животворящим Словом, яке виходить із уст Отця. Не нехтуймо цим хлібом, бо лише Він дає людині надію на життя вічне, яке починається ще тут, на планеті Земля.

Андрій БІЛИК

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЗОРУ

Автор SDA.if.ua. Категорія Відділ здоров"я, Теми до визначних дат

mceclip0 (4)

 

Щорічно, у другий четвер жовтня, весь світ відзначає Міжнародний день зору! Дата була ініційована Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), щоб привернути увагу до проблем сліпоти та офтальмологічних хворіб. За даними організації, у світі налічується близько триста мільйонів людей, у яких є проблеми із зором, але вважається, що 80% всіх випадків порушення зору можна запобігти або вилікувати.

І саме в цей день – Всесвітній день зору, люди мають привід замислитись не тільки над своїм здоров’ям, а й над духовним зором, адже ми так мало уваги приділяється не лише очам, але й тому, як бачимо. Що це за чудо, — просто дивитись і бачити?!! Бо очі — одне із найзагадковіших Божих творінь. Наші очі практично постійно працюють і наука до цього часу не може добре зрозуміти як вони працюють.

У наші очі щоденно попадають десять трильйонів фотонів найменших частинок світла. Ці частинки проходять крізь рогівку, зіницю, кришталик, скловидне тіло і лише тоді попадають на сітківку ока. А сітківка ока подібна на відеокамеру, в якій знаходиться 100 мільйонів клітин-рецепторів. І кожний з цих 100 мільйонів рецепторів з’єднаний через нервові волокна з головним мозком, який перетворює ці сигнали в образи і думки. І на це все потрібно долі секунди.

Ні один вчений не може пояснити як це насправді працює, а ось псалмисту не потрібно цього знати, бо він просто захоплюється цим і говорить: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений!» (Пс. 139:14).

Взагалі, вважається що все що ми бачимо впливає на нас або на добро, або на біду.

«Світильником тіла є твоє око. Якщо твоє око буде чисте, то й усе твоє тіло буде світле; коли ж воно буде лукаве, то й твоє тіло буде темне» (Луки 11:34). Це переклад Біблії Турконяка, а ось як цікаво говорить новий переклад, сучасною мовою: «Око — єдине джерело світла для тіла. Отже, якщо ви бачите людину, та бажаєте допомогти їй, то й усе тіло ваше буде наповнене світлом. Але якщо ви дивитеся на людину егоїстично, то й усе тіло ваше буде в темряві» (Луки 11:34).

Одна жителька Каліфорнії на ім’я Хелен Шнайдер зуміла вийти з дуже важкого становища. Справа в тому, що кожного року, як тільки на їі городі дозрівала полуниця, то одразу злітались птахи й з’їдали усі ягоди. Жінка довго мучилась, але кожного року це повторювалось. Нарешті їй це набридло і у неї виник цікавий план, який має для нас не лише практичну цінність, але й заключає в собі декілька важливих духовних уроків.

Отже, ранньою весною, не чекаючи доки дозріють полуниці, Пані Шнайдер взяла п’ятьдесят неочищених зелених грецьких горіхів, помалювала іх яскраво-червоною фарбою і коли на грядках зазеленіла полуниця, вона поміж листям розклала ці помальовані неочищені горіхи.

Птахи, побачивши на грядках «червоні ягоди», злетілись щоб їх з’їсти, але, почавши клювати гіркі зелені горіхи, швидко зрозуміли що вони неїстивні і вже не чіпали урожай. Ну а коли достигла справжня полуниця, то птахи навіть не хотіли її пробувати, бо думали що то ті самі гіркі й тверді ягоди.

Ми з вами також можемо звикнутись, що в цьому несправедливому світі постійно обманюють і намагаються перехитрити, а коли Дух Святий посилає промінчик істини, то виникає загроза не усвідомити його цінностей. А це якраз і потрібно ворогу.

«Маючи очі, не бачите…» (Марка 8:18).

Протягом усієї історії Землі, диявол добре освоїв і користується старим принципом, який можна назвати: на що дивишся, те й хочеш. Тобто, очі людини, це перша зброя диявола проти самої ж людини.

Зачитаємо лише декілька текстів, які підтверджують цю думку:

«І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей… І взяла з його плоду, та й з’їла» (Буття 3:6).

«І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали» (Буття 6:2).

«І сталося надвечір, і встав Давид із ложа свого, і проходжувався на даху царського дому. І побачив він із даху жінку, що купалася. А та жінка була дуже вродлива. І послав Давид, і запитався про ту жінку… І послав Давид посланців, і взяв її..» (2 Сам. 4-11:2).

Соломон добре знав наслідки того, на що дивишся.

«Не дивись на вино, як воно рум’яніє, як виблискує в келіху й рівненько ллється, кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов та гадюка, пантруватимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говоритиме дурощі…» (Прип. 23:31-33).

Ми можемо сховатись від людей зі своїми вчинками, але є дві пари очей, які бачать нас завжди і всюди: перші, це очі Бога, які стежать за нами з любов’ю, а другі, це очі диявола, які спостерігають зі зловтіхою. І саме цей ворожий погляд щоденно й щохвилинно підстерігає, аби погубити нас. Тому не можна розслаблятись і почувати себе у безпеці.

Патріарх Йов розумів, що диявол постійно спостерігає за ним і сказав: «Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене…» (Йова 16:9).

Патріарх також знав, що гріх може увійти в розум через очі і ось що він зробив: «Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?» (Йова 31:1). Тут Йов мав на увазі зберігати непорочність перед Богом і не дивитись хтиво на інших жінок. Тому він служить чудовим прикладом для усіх християн.

Цей патріарх добре знав те, до чого дійшли вчені тисячі років після нього, що очима людина тільки дивиться, але бачить розумом. Йов, дивлячись на жінок, не виношував думок про аморальні стосунки з ними. Тобто, він дивився очима, але бачив розумом.

Є ще один вид бачення, це коли ми бачимо людей не такими, які вони є, а якими б нам хотілось бачити. Я колись читав статтю лікаря, який описував стан жінки, яка страждала від перевтоми, стресу, напруженої домашньої роботи і була дуже нервовою. Її вже навіть стали дратувати люди. Лікар виписав їй заспокійливі ліки й попросив прийти через два тижні. Коли пацієнтка прийшла знову, він спитав чи відчула вона якісь зміни. А жінка відповідає:

— Ці заспокійливі ліки мені зовсім не допомогли, але я помітила, що люди навколо мене стали набагато спокійніші.

Тобто, все залежить від того, як ми дивимось на оточуючий нас світ і як піддаємось його впливу. Ось чому Ісус Христос говорить: «Бо де скарб твій, там буде й серце твоє. Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне» (Матвiя 6:22,23).

Тут потрібно звернути увагу на те, що ці слова про очі Ісус сказав одразу після відношення людини до земних цінностей. Бо в Біблії на грецькій мові лихе око означає скупе і жадібне око. Іншими словами, Ісус говорить, що ми можемо дивитись на світ і людей або очима скупої, жадної чи хитрої людини, або світлим, радісним поглядом, бо погляд на людей і світ відображає внутрішній стан. Тобто, Біблія говорить, що наше серце не може бути сірим чи нейтральним. Або світлим, або темним. У Бога ніколи не може бути ніяких взаємостосунків з людиною, яка живе іншими мірками і будує свої взаємостосунки на інших принципах, ніж Сам Бог. Творець охоче прощає недоліки й гріхи тим, хто щиро кається. Він бачить серце людини, світле воно чи темне. Але ті, хто самі не хочуть прощати, хто заздрить ближньому, для кого гроші стали ідолом, ті мають проблеми вже тут, на землі і будуть мати в майбутньому, коли доведеться стати перед небесним судом.

В багатьох може виникнути питання, як нам дослідити свій внутрішній стан, яке у мене серце: темне чи світле? Але читаючи з молитвою Біблію, кожен може отримати від Бога відповідь і змінитись. «Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля. Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього» (2 Кор. 3:17-18).

Тобто, дивлячись на Ісуса, ми змінюємось.

«Закон розумового і духовного розвитку полягає в тому, що людина змінюється залежно від того, на що дивиться. Розум людини поступово пристосовується до тих предметів, про які вона думає, і вона стає схожою на те, що любить і що поважає» (Е. Уайт. «Велика боротьба» с. 552-556).

В одній книзі описується, як під час Другої світової війни, офіцер-есесівець привіз у лікарню вагітну дружину, щоб вона там народила. А в цій лікарні у кожній палаті висіли картини, які зображали певні моменти із життя Ісуса Христа. І коли есесівець побачив, що в палаті висить картина на якій намальований Ісус, то закликав лікаря й наказав:

– Зніміть цю картину, бо я не хочу щоб моя дитина, коли народиться побачила цього єврея.

На другий день, коли він прийшов провідати дружину, його зустрів той же лікар і сказав:

– Ваша дружина народила сина, але, нажаль, вимушений вам повідомити, що син народився сліпим.

Ми розуміємо, що ця історія символізує якраз наше духовне бачення. Тобто, якщо ти не хочеш бачити Ісуса в центрі життя, то й взагалі нічого в майбутньому не побачиш, бо лише з Ним і завдяки Його жертві можна осягнути Життя вічне. І саме про це говорить вся Біблія.

Ви певно звернули увагу на те, що багатьом людям подобається відвідувати театральні вистави, концерти чи футбольні матчі. Все це можна побачити по телевізору, але люди чомусь прагнуть особисто перебувати там і споглядати усе власними очима. Після цього вони розповідають іншим, що були очевидцями і що самі бачили й почули.

Апостоли були очевидцями життя, смерті і воскресіння Христа. Вони бачили Його на власні очі. Це настільки вплинуло на них, що вони просто не могли не розповідати про Нього іншим. Наприклад, апостол Іван особисто заявляє що є свідком життя Ісуса.

«Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя, а життя з’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з’явилося нам, що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами…» (1 Ів. 1:1-5).

Тобто, апостол підкріпляє свої заяви тим, що він особисто бачив Ісуса і що Ісус значить в його житті. А євангеліст Лука взагалі говорить однозначно: «Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!» (Дiї 4:20).

Сьогодні ми не можемо бути свідками безпосередніх подій з життя Ісуса, але ми є очевидцями реальності Христа та Його діянь в нашому житті. У певному розумінні, наша особиста історія, наша розповідь очевидця є тим самим Євангелієм, бо власний досвід, це неперевершений доказ на користь християнства.

Тож, розповідаймо як ми бачили Божу руку в нашому житті, що Ісус зробив для нас і як змінив наше життя, щоб ми ходили в світлі і мали можливість жити з Ним тут і у Вічності. Нехай власний досвід нашого життя з Богом буде тим доказом Його любові до кожної людини.

І нехай гаслом життя кожного з нас стануть слова апостола Луки: «Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!».

Андрій БІЛИК

ПРИТЧА ДЛЯ ВИПУСКНИКІВ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 4

У одного селянина перестав працювати трактор. Він з сусідами пробував  його полагодити, але усі старання були даремними. Помучившись, селянин покликав механіка. Той оглянув трактор, випробував як діє стартер, підняв капот і все ретельно перевірив. Потім узяв молоток, прицілився, один раз вдарив по мотору і той заторохтів ніби він і не був зіпсований. Коли майстер подав селянинові рахунок, той, здивовано глянувши на нього, обурився:

– Ти хочеш сто монет тільки за один удар молотком ?!

– Дорогий друже, – відповів майстер, – за удар молотком я запросив тільки одну монету, а інші дев’яносто дев’ять монет я беру з тебе за мої знання, завдяки яким я виправив поломку, вдаривши лише один раз по потрібному місцю.

ВИСНОВОК: У наш час далеко не кожен випускник школи чи ліцею хоче нести на собі тягар знань. Не йдіть вчитись заради диплому, а помолившись, виберіть професію до душі, інвестуйте у знання і ви будете дорого коштувати як фахівець. Лише так ви зможете досягти у житті бажаного результату, і будете точно знати куди «ударити молотком».

«Покликуй до Мене і тобі відповім, і тобі розповім про велике та незрозуміле, чого ти не знаєш!» (Єремії 33:3).

12 травня – ДЕНЬ МАТЕРІ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 4

Перше слово, яке вимовляє дитина: «мама». Як ласкаво й подібно воно звучить на усіх мовах: матер (латинь), мазер (англ.), мер (франц.), муттер (німецька), омма (кор.), ма (кит)… Взагалі, вважається, що звук „ма” – найбільш зручний для вимовляння малюка.

Християнська мати є партнером Творця у вихованні дітей. Як рослина не може зростати без сонця, так і жінка не може бути справжньою матір’ю без Бога. Лише жінку Він наділив здатністю виношувати дитину. В книзі пророка Ісаї 44:2 говориться про Бога і його працю: «Так говорить Господь, що тебе учинив і тебе сформував від утроби, і тобі помагає…». Хіба це не диво – Бог формує людину ще з утроби жінки?!

Відомо що саме матір несе чи не найбільшу відповідальність за виховання дітей, яких неможливо виховувати від випадку до випадку чи перекладати свою відповідальність на інших, тому що ніхто не може відноситись до дітей краще за батьків. «Послухай, мій сину, напучення батька свого, і не відкидай науки матері своєї» (Прип. 1:8).

Чи задумувався хтось, скільки коштували б послуги матері, якщо скласти платню за всю працю, яку вона виконує протягом року? Ще у 2000 році газета «Вашингтон пост» провела подібне дослідження і повідомила, що за рік вона б отримала 508 700 американських доларів! Цю цифру одержано на основі підрахування середньої платні за види діяльності, якими найчастіше займаються американські матері. Але потрібно нагадати що ці підрахунки проводились ще двадцять років тому і в одній з найрозвиненіших країн світу. Там буквально все автоматизовано. А дивлячись як важко багатьом матерям працювати у нас, можна стверджувати, що праця української матері за рік складала б близько 1 000 000 доларів. І це лише за послуги по вихованню дитини! А як вирахувати хвилювання, любов, недоспані ночі, жертовність…? Як вирахувати вчинок матері яка віддає дитині усе найсмачніше, найкорисніше й найкалорійніше, а сама не встигає (можливо й не має чим) поснідати?
Ось чому, з усього, що є на землі, материнство найбільш зрозуміло відображає взаємовідносини людини з Богом. Що стосується важливості обов’язків, то у царя, який сидить на престолі, вони не вищі, за непомітну жіночу працю. Мати – цариця свого дому, яка формує характер дітей і готує їх до життя вічного.
Сфера діяльності матері може бути скромною, але її вплив, в поєднанні з впливом батька, є настільки ж глибоким, як сама вічність. Крім Божої сили, сила матері на добро є найбільшою силою на землі.

Впливу матері немає кінця й меж, і якщо цей вплив є завжди впливом на добро, характери її дітей свідчитимуть про її високу моральність і гідність. Але в наш час небагато матерів усвідомлюють, що вплив мудрого виховання дітей дається взнаки і то з великою силою не тільки в цьому, сповненому мінливості житті, а й сягатиме у майбутнє, вічне життя. Формування характеру за небесним Зразком потребує великої, серйозної і наполегливої праці, але вона не даремна, тому що всяку цілеспрямовану працю задля спасіння душ нагороджує Сам Бог.
Кажуть, що кожна матір сподівається, що її донька буде щасливішою в шлюбі ніж вона, але жодна матір не вважає, що її син одружиться вдаліше за свого батька.

В наш час багато людей також вважають, що рано чи пізно люба дівчина стане практично точною копією своєї мами (стосується не стільки зовнішності, скільки характеру). Американські учені провели дослідження і вияснили, що так воно і є! Причому процес «перепрофілювання» дочки буде відбуватись незалежно від того, проживають вони разом чи досягнувши повноліття дочка живе окремо від батьків.

У дослідженні прийняли участь тисяча дорослих представниць прекрасної половини, і по закінченні експерименту вияснилось, що в 32 роки жінки починають говорити словами і навіть цілими фразами своїх матерів; у них проявляються відповідні звички, манери поведінки й інтереси. Учені також заявили, що з цим процесом марно боротись. Для них це велике відкриття, але для християн це не новина, тому що ще пророк Єзекіїль (16:44) написав: «Яка мати така її донька!».

Взагалі Святе Письмо часто повертає нас до теми материнства. Наприклад, в першому посланні до Солунян 2:7 апостоли Павло, Силуан та Тимофій звертаються до церкви як апостоли Ісуса Христа і у своєму зверненні викладають принципи материнства: «Хоч могли ми потужними бути, як Христові апостоли, але ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх».
Ось приклад дітям, які не завжди шанують своїх батьків. А що скажуть про таку жертовну матір ті жінки, які вбивають власну дитину у своїй утробі? Дитину, яка не народилася на світ, а життя якій вже дав Сам Бог.

Відомий проповідник Джон Уеслі, згадуючи своє дитинство, завжди говорив про матір. У їхній сім’ї було дев’ятнадцять дітей, десять пізніше померло. Їхня мама була жінкою молитви, але жили усі в одній кімнаті. Тому щоб помолитись, жінка просто накривала голову фартушком. Усі діти, від маленького до великого одразу затихали, бо розуміли що зараз мама розмовляє з Богом.

У приповістях Соломона у 23 розділі 22 тексті знаходимо слова про те, як ми повинні ставитися до наших батьків: «Слухай батька свого, він тебе породив, і не гордуй, як постаріла мати твоя». З плином часу наші матері старіють, але наша повага і любов до них тільки збільшуються. Адже усе своє життя вони робили все можливе, а інколи і неможливе, щоб зростити нас, обігріти своїм теплом і привити любов до Господа, щоб ми пізнали Його, а пізнавши, прославили своїм життям.
Маленька Іринка часто здивовано дивилась на руки своєї мами. Вони були зморщеними, покриті шрамами і в якихось темних плямах… Порівнюючи їх з білими й доглянутими руками інших жінок, Іринка відчувала іноді навіть неприємне відчуття. Щиро кажучи, – просто соромилась маминих рук.

Вона питала в мами, чому у неї такі некрасиві руки, але та відмовчувалась, відповідаючи яким-небудь жартом. Коли Іра підросла, мати одного разу розповіла їй: «Ти була зовсім маленькою. Одного вечора я поклала тебе спати у ліжечко, поцілувала й пішла в іншу кімнату, сподіваючись, що ти зараз заснеш. Незабаром я почула твій наляканий крик. Забігши у спальню, я побачила, що твоє ліжечко охопило полум’я… Виявилось, що ти тайкома сховала сірники, а потім, коли залишилась одна, стала бавитись ними. Я загасила полум’я і раділа, що ти не постраждала, а ось мої руки…».

Тепер вже доросла Ірина ніжно поцілувала знівечені материнські руки.
Так само було колись і з Ісусом, Чиї руки і ноги були прибиті до хреста, Чиє чоло було зранене шипами тернового вінця. Він пішов на ці муки, щоб викупити гріхи людства і врятувати його від загибелі.  Ох, недаремно Ісус Христос нагадав фарисеям: «Мойсей бо сказав: Поважай батька твого й матір твою; і: Хто налає батька або матір, нехай смертю вмре» (Марка 7:10).

А чи цінуємо й поважаємо ми свою матір, коли вона ще жива; чи готові залишити погану звичку і змінити своє життя, коли просить МАМА?
ЩИРА ПОДЯКА ВАМ, ДОРОГІ НАШІ МАМИ, ЗА ТЕ, ЩО ВИ ЛЮБИТЕ НАС!

Підготував А. Білик

1 квітня – ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ДОЛАРА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

У 1778 році в цей день нью-йоркський бізнесмен Олівер Поллок придумав знак, що став сьогодні найпопулярнішим у світі символом грошової валюти.

А як зразок для знаку долара Олівер Поллок взяв символ іспанської песети: буква S із двома рисками, що символізує Геркулесові стовпи і державний герб Іспанії. Не виключено, що символ S з’явився не випадково, оскільки на цю букву закінчуються слова dolares і pesos. Сьогодні немає єдиної думки щодо того, як з’явився цей знак. Самі американці більше схильні вважати, що знак утворився шляхом з’єднання перших літер назви самої держави United States. Можливо, автор грошового знаку наклав один на одного U і S, але через деякий час нижня частина букви U перестала вживатися. Але існують й інші версії походження долара.

Звичайно, що роздумуючи про сам банківський знак долар, ми не можемо минути увагою Джона Рокфеллера, який до цього часу вважається найбагатшою людиною за всю історію планети Земля. Перерахувавши еквівалент станом на 2007 року, журнал Fordes оцінював його статки  в $318 млрд., тоді як найбагатшою людиною того часу був Білл Гейтс з $50 млрд. але на відміну від багатьох сучасних мільярдерів, він намагався не афішувати своє багатство.

Group 4

В 1917 році Рокфеллер міг легко фінансувати навіть державу, бо його статки становили 2,5% від усього валового продукту США. Звичайно, що на такого відомого бізнесмена було  багато звинувачень, але поганий чи гарний він був – не нам тепер судити. Сам же Рокфеллер вважав, що веде бізнес чесно, постійно порівнював себе й своїх помічників з першими християнами, яких переслідують язичники.

Народився майбутній мільярдер в багатодітній сім’ї. Мама Джона була баптисткою і з дитинства прививала йому любов до Біблії й праці. Ось чому він вважав гордість смертним гріхом, а все що навкруги – сімейне життя, торгівлю нафтою чи допомогу бідним, намагався довести до досконалості.

Але потрібно нагадати, що цей чоловік, який заробив в 35 років свій перший мільйон, через хвилювання й постійне нервове напруження, у свої 53 роки вже був схожий на мумію. Саме тоді Джон Рокфеллер захворів на таємничу хворобу, пов’язану з травленням їжі. У результаті в нього випало не тільки волосся на голові, а й навіть вії, і тільки залишилися рідкі брови. Він був у настільки жахливому стані, що лікарі не дозволяли нічого їсти, крім молока.

Ось так, найбагатша людина в світі, була змушена харчуватись гірше від найбіднішого жебрака. Заробляючи мільйон доларів на тиждень, він витрачав на їжу не більше двох доларів, оскільки лікарі дозволяли йому  тільки ацидофільне молоко й кілька сухариків. Сьогодні, в день народження долара, Джон Рокфеллер сказав би нам, що постійне бажання стати багатшим, постійне хвилювання, безперервна робота, безсонні ночі і брак відпочинку, зробили його нещасним мультимільйонером. І це в 53 роки!

Мимоволі згадуються Слова Біблії: «Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?» (Лк. 9:25).

Коли лікарі повідомили Рокфеллеру жорстоку правду, у нього був вибір: або долари і, як наслідок хвилювання й смерть, або життя. Тобто, вони попередили, що він або відійде від справ, або помре. Рокфеллер обрав перше.

І ось взявшись за спасіння найбагатшої людини планети, лікарі наказали йому жити згідно трьох правил, і решту свого життя він справді дотримувався цих трьох правил:

  1. Уникай хвилювання. Ніколи ні про що не хвилюйся.
  2. Розслабляйся й роби вправи на свіжому повітрі.
  3. Дотримуйся дієти. Завжди припиняй їсти, коли ти ще трохи голодний.

Джон Д. Рокфеллер послухався лікарів, і ці правила, мабуть, і врятували йому життя. Він відійшов від справ, навчився грати в гольф, почав займатись садівництвом, спілкуватися з сусідами і співати пісні. Але в житті Рокфеллера трапилася ще одна важлива зміна, – він почав думати про інших. Він припинив думати про те, скільки доларів він заробить, а почав міркувати про те, чого ті долари варті в системі людських цінностей. Іншими словами, він почав віддавати свої гроші!

Ніколи в історії людства не існувало організації, подібної до фундації Рокфеллера. Ця фундація унікальна, бо він віддавав мільйони на коледжі, лікарні й медичні дослідження. Сьогодні ми з вами завдячуємо Джону Рокфеллеру за чудо пеніциліну й десятки інших відкриттів, які він фінансував. Ми можемо йому подякувати також за те, що наші діти більше не вмирають від менінгіту – хвороби, яка колись убивала чотирьох дітей з п’яти. Розробки в галузі лікування туберкульозу й малярії, грипу й дифтерії теж велися завдяки коштам Рокфеллера.

А як почувався у зв’язку з усім цим сам Рокфеллер? Чи отримав він спокій душі? Так, нарешті він був заспокоєний і став щасливою людиною. Дивно, але він «умирав» у віці п’ятдесяти трьох, але помер тільки в дев’яносто вісім років!

Доброчинність Рокфеллера врятувала багатьох людей, але, оскільки він щиро вірив у Бога, то намагався не афішувати свою діяльність. До того ж мова йде не лише про благодійність, бо він усе своє життя віддавав Богу (як сказано в Біблії) 10 % від свого місячного доходу.

Цікаво, що саме мама навчила його віддавати Богу десятину. Перша зарплата Джона складала усього 1 долар 15 центів за тиждень. Коли він показав ці гроші мамі, вона сказала, що дуже зраділа б якби він віддав з них десяту частину Господу. Він послухався її поради і з того дня віддавав десятину з кожного долара, який Бог довіряв йому. А вже ставши мультимільйонером, він одного разу сказав: «Якби я не віддав десятину з першого заробленого мною долара, я б ніколи не віддав десятину зі свого першого заробленого мільйону». Потім від додав: «Навчайте дітей віддавати десятину, бо коли вони виростуть, то стануть вірними слугами Творця». Бачимо, що найбагатша людина планети ніколи не забувала Того, Хто дав їй це багатство. А якщо уважно переглянути, що про нього «розповідає» Інтернет, то просто викликає захоплення від того, скільки він побудував церков, коледжів, музеїв та університетів. В той же час, своїм дітям мільйонер оплачував лише дві речі, – освіту і лікування, а на все інше вони заробляли самі.

Будучи вже на вершині слави, хоча жив з комфортом, але їздив на роботу в метро, а коли дружина запропонувала купити нову коляску для прогулянок, заявив, що вони не можуть дозволити собі цього, доки не продадуть стару. Звичайно, що багато людей ненавиділи мільярдера, але усі знали Рокфеллера як трудолюбивого, цілеспрямованого й побожного християнина, за що партнери називали його «Дияконом». Він завжди проповідував здоровий спосіб життя і цілковиту відмову від спиртного й тютюнопаління. А про свою віруючу дружину він сказав: «Без її порад, я б так і залишився бідняком».

І ось людина, у якої було найбільше в світі доларів, перший розділ своєї книги називає «мистецтво брати», а один з останніх – «мистецтво давати». В його книзі немає розділу «мистецтво жити», але скромним життям автор сам показував як має жити християнин.

Але якби чоловік (ім’я якого стало символом багатства) не змінив своє життя в 53 роки, то не прожив би свої 98, і не пережив би 37 домашніх лікарів.

Найбагатший чоловік світу написав для себе скромну епітафію: «Тут спочиває чоловік, який знав, як зібрати навколо себе людей, що були розумнішими за нього».

Звичайно, що й християнам потрібні долари й бажано побільше. І тут немає нічого дивного, бо це нормальні людські бажання. Слово Боже не засуджує те, що людина хоче нормально жити, їздити на гарній машині чи мати гарний будинок. Біда тоді, коли усі ці бажання стають самоціллю життя: «Бо корінням усього зла є грошолюбство, віддавшись якому деякі відбилися від віри й поклали на себе великі страждання» (1Тим. 6:10).

Якось цар вирішив зробити бенкет для всіх своїх підданих. Та не простий, а на багато днів, щоб велич царства і незліченні його багатства зміг кожен оцінити. Сам правитель сидів на золотому троні, під балдахином з найтоншого шовку. Найдорожчі вина у неміряній кількості розливалися в дорогоцінні посудини. А наїдків було стільки, що ніколи ще ні в одному царстві такої розкоші не бачив ніхто. Розвеселило вино царя, і мовив він до своїм вельмож:

– Бажаю почути від вас, чого я вартую з усіма моїми величезними багатствами.

Тиша запанувала в залі. Всі розмірковували, що навіть ангели не поможуть оцінити царя. І раптом один мудрий старець мовив тихим і смиренним голосом:

– Ти, правителю, не вартуєш і тридцяти срібників.

Страшним був гнів царя. Лють запалала в ньому, і він закричав:

– Та, як ти смієш говорити таке?! З розуму, чи що, вижив? Одна золота нитка на моїй порфірі скільки коштує!

Але праведник спокійно продовжував:

– Бог, Який сотворив землю, був проданий за тридцять срібних монет. Чи ти більший за Нього? Затихла царська лютість, засоромився правитель своєю гордістю і марнославством. Бідний старець відкрив перед ним неперевершену істину: всі багатства світу є прахом. Бо тільки один Бог зможе гідно оцінити кожного, коли проб’є його година.

Сьогодні, у День народження долара, ми розуміємо що гроші – це не стільки питання багатства, скільки проблема між духовним світом і матеріальним, побутовим боком життя християнина. І кожному з нас потрібно знайти золоту середину цього питання самостійно. Наймудріша людина Землі – Соломон, просив про це у Бога наступними словами: «Двох речей я від Тебе просив, не відмов мені, поки помру: віддали Ти від мене марноту та слово брехливе, убозтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для мене призначеним, щоб я не переситився та й не відрікся, і не сказав: Хто Господь? і щоб я не збіднів і не крав, і не зневажив Ім’я мого Бога» (Прип. 30:7-9).

Підготував Андрій БІЛИК

Новини по дням

Листопад 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист