Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

12 липня – ДЕНЬ АПОСТОЛІВ ПЕТРА і ПАВЛА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Group 4

В Україні з днем Петра і Павла пов’язувалося багато повір’їв, звичаїв, традицій та прикмет, але мало хто задумувався, що найбільше хвилювало цих апостолів Христа.

Ось що читаємо в посланнях апостола Павла: «А вам, хто утиски терпить, відпочинок із нами, коли з’явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, в огні полум’яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса. Вони кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його» (2 Сол. 1:7-9);

 «Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього…  Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль» (2 Сол. 2:1,3).

Тобто, апостол Павло просить щоб християни готувалися до життя вічного, і в кожному листі пише про це. Так само нас просить готуватися до приходу Ісуса Христа апостол Петро.

 «Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння. Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напочатку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув» (2 Петра 3:3-6).

Ще за 120 років до Всесвітнього потопу Бог попереджав людей про прийдешню катастрофу. Багато хто відмовлявся вірити, що таке може взагалі відбутися. Ной повірив Богові і намагався переконати інших, що саме так буде. Аби довести свою віру, він почав будувати великий корабель. Тільки вісім осіб, скориставшись порадою Бога, подбали про своє спасіння. Ной, його дружина, троє його синів із дружинами не загинули під час потопу і стали родоначальниками теперішньої людської цивілізації. Але Христос сказав, що останнє покоління мешканців Землі буде подібним до покоління Ноя: «Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, так буде і прихід Сина Людського» (Матв. 39-24:37).

Немає нічого поганого в  тому, що люди одружуються й створюють сім´ї, бо це не є ознакою Другого приходу. Основна думка в тому, що повернення Ісуса станеться несподівано. Коли воно відбудеться, люди будуть жити своїм звичайним, сповненим турбот життям. Лише деякі стежитимуть за ознаками часу. Так було за днів Ноя. Люди були настільки зайняті своїм життям, що в них не залишалося часу для Бога. А коли Ной почав говорити їм, що світ скоро буде затоплений, ніхто йому не повірив. Люди думали що Ной просто збожеволів і глузували з нього.

Вістка, яку проповідував патріарх, не користувалась популярністю. А якщо б хтось прийняв її, то виставив би себе на посміховисько. Так само сьогодні біблійна вістка видається дивною і свідчення віруючих нерозумними. Так само це сприймалося й за днів апостола Павла, який писав: «Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!» (1 Кор. 1:18).

Багато хто буде висміювати ідею повернення Ісуса. Вони будуть переконані, що все, як завжди, йтиме своїм шляхом, і наполягатимуть, що нічого страшного ніколи не відбудеться. Зрештою, ми й тепер бачимо, що до всіх, хто готується до Другого приходу Ісуса Христа, люди ставляться так, наче ми прибульці з іншого світу чи фанатики.

Люди перед потопом не були готові до цієї події, у такому ж самому стані буде багато людей, коли повернеться Ісус. Тобто, апостол Петро говорить, що перед Другим приходом історія повториться. Але цікаво те, що він пише ці слова не для атеїстів, а для віруючих людей, для «улюблених християн». Для тих, хто вірний Господу і готовий пройти все до кінця, до зустрічі з Господом. Апостол Петро попереджає, що це пророче слово буде настільки жахливим для світу, що світ не прийме його, буде ігнорувати й насміхатись над ним. А далі він каже: «А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей» (2 Петра 3:7).

Тобто, апостол говорить про Слово, яке Бог запускає в дію. Це те слово, яке принесло потоп і дало спасіння Ною. Це слово спалило Содом і Гомору, але дало спасіння Лоту за його праведне життя. І ось тепер апостол Петро говорить, що слово Боже почне діяти, щоб знищити вогнем усі гріховні діла. Цікаво, що тепер гріх так сильно ввійшов в життя мільйонів людей, що це стало їх природою. І те, як вони грішать, видається їм нормою життя. Тому, по телевізору часто можна побачити, що нерідко люди, які ходять до церкви, шукають не Христа, а лише багатства цього світу і розваг.

В одній сучасній притчі розповідається про олігарха, який після смерті підійшов до райських воріт, але апостол Петро сказав, що той має йти до пекла. Олігарх почав обурюватись:

  • Та ти знаєш, скільки я побудував церков? Знаєш, скільки вагонів свічок я пожертвував?

Апостол Петро смиренно відповів, що нічим не може допомогти, бо олігарх мав багато гріхів і добавив:

  • Але ви не хвилюйтесь – гроші за свічки й церкви ми вам повернемо.

Нажаль, сьогодні в багатьох церквах вважається неетичним говорити людям, що вони грішники. Багато християнських лідерів побоюються, що люди перестануть ходити до церкви, або перестануть давати пожертвування. І церква тоді просто розпадеться.

В наступних віршах апостол намагається пояснити очевидну затримку Ісуса:

«Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день!» (2 Петра 3:8).

В цьому тексті особливо важливі дві думки апостола. Перша — це короткочасність людського життя. Скільки років може прожити людина? В Японії недавно померла жінка, якій було 130 років. Але хіба можна порівняти ці роки з вічністю? Тому прихід Ісуса не затримується. Порівняно з Божою вічністю люди живуть не більше, ніж мілісекунду.

Друга думка стосується Божої милості. Господь любить людей. Якби все залежало від Його любові, то кожен отримав би спасіння. Але спасіння вимагає особистого рішення. Ніхто не може в це втручатися, тому, що Бог створив людину вільною моральною істотою й завжди залишає за нами право вибору. І хоч Він дав нам Своє Слово, щоб наслідки вибору були зрозумілі, проте вибір залишається тільки за нами.

Бог любить кожного і довготерпить усім. Однак, це не свідчить про те, що двері благодаті будуть відчинені вічно. Тому Він продовжує словами апостола: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петр. 3:9).

Ось головна причина затримки Ісуса Христа – щоб покаялись усі, але вибір за людиною.

Нас завжди духовно підкріпляють досвіди людей, як вони покаялись і прийшли до Бога. Ось один з таких прикладів. Після війни в колонії біля Воркути засуджені будували шахту. Серед в’язнів було лише двоє віруючих, які відмовлялись працювати в Господній день, за що їх часто били. Але якось прислали нового начальника табору і він вирішив з цим покінчити. Коли настав День спокою і віруючі знову відмовились працювати, в’язні побачили, що охорона замість двох, взяла шість вівчарок. До того ж, собаки були голодні, бо сильно гавкали. Начальник охорони наказав братам вийти зі строю і всі в’язні зрозуміли, що має відбутись щось страшне.

Два віруючих брата вийшли з шеренги і, пройшовши через ворота, пішли в тундру. Коли брати почули, що їх доганяють злі собаки, вони повернулись до вівчарок, схилили голови й почали молитись. Цілий табір ув’язнених, спостерігаючи за цим знав, що через декілька секунд собаки добіжать до братів і роздеруть їх. Тому багато з них закрили руками обличчя, але ті, хто дивився, стали свідками чуда, бо коли голодні собаки добігли до братів, то їхнє зле гарчання перетворилось в радісне повизгування. Потім вівчарки замахали хвостами, почали повзати по землі навкруги братів і нарешті стали обом в’язням лизати чоботи.

Крім того, як тільки собаки перестали гавкати, то в’язні почули, що віруючі співають якийсь псалом. Після побаченого засуджені й охорона почали хреститись а багато з них заплакали. Начальник табору збліднувши, пішов у свій барак, а охорона свистом закликала собак і сказала віруючим братам повернутись в свою шеренгу.

Автор книги пише, що саме в цю мить, він зрозумів, що є якась Сила, яка сильніша за любі земні сили. І цього дня він, як і більшість в’язнів повірили в Бога. Так само, в кожного з нас був момент і своя дорога до покаяння і саме для цього Ісус довготерпить, щоб ще багато зробили такий вибір.

«День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рухнуть, а земля та діла, що на ній, погорять…» (2 Петра 3:10). Тут знову бачимо елемент несподіванки. Злодії не дають нам знати наперед про той час, коли вони прокрадуться в наш дім. Тобто, апостол порівнює повернення Ісуса з непередбаченим пограбуванням, вказуючи, що це станеться несподівано: «день Господній прийде, як злодій вночі…». Для одних це буде день радості, а для інших день страху. Взагалі, досліджуючи Біблію люди часто задаються питанням: як би було добре, якби ми знали точну дату Другого приходу Спасителя. Причина цього, імовірно криється в природі людського серця. Але, якби ми знали точний час, ми б ігнорували Його поради щодо того, як нам потрібно жити. А за кілька годин до Його запланованого повернення, ми б намагалися швидко до цього підготуватися. І така підготовка не принесла б жодної користі. Ось чому Ісус прийде несподівано. Він Сам сказав: «А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець» (Матв. 24:36).

«А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі» (2 Петр.3:11-14).

Що ж ми повинні зробити, щоб зберегти цю чистоту? Тобто, що зробити, щоб наші духовні очі були відкриті і ми могли побачити  той день, який світ ігнорує?

«А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою. Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вгрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного!» (2 Петр.3:15-18).

Історія знає цікавий випадок, коли тисячі німців у 1989 році зруйнували берлінську стіну, яка ще в 1961 році розділила Німеччину на дві частини і проіснувала 28 років. Отже, коли зруйнували стіну й Німеччина стала єдиною країною, один чоловік прийшов до бібліотеки, яка знаходилась в Західному Берліні й приніс книги, які взяв у цій бібліотеці 28 років тому, перед тим, як ще спорудили стіну. Увесь цей час, чесний чоловік зберігав книги і вірив, що колись настане момент, коли він зможе їх повернути.

Ми сьогодні знаходимось в дуже подібній ситуації, тому, що на планеті Земля, де панує ворог, чекаємо, коли стіна, збудована дияволом, розділяючи нас з Богом, буде нарешті зруйнована, щоб ми змогли об’єднатись з жителями Небес. Звичайно, на протязі 28 років у того чоловіка були моменти, коли він міг втратити надію на повернення книг. Але його віра в грядущу свободу залишалась настільки сильною, що він був завжди готовий повернути книги їхньому власнику. За багато років чекання Ісуса, ми також, іноді, сумніваємось в тому, чи повернеться Ісус за нашого життя. Але віра повинна бути твердою, тому що стіна колись обов`язково буде зруйнована і нарешті зможемо повернутись додому. «Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасіння» (Євр. 9:28).

Бог ніколи не обманює і Його слова — істина. Яка доля спіткала біблійну, лаодикійську церкву останнього часу? Церква зникла. Бог робив там великі чудеса, але люди зневажили це. Вони вибрали релігію замість близьких відносин з Ісусом Христом і вся та територія за короткий час стала мусульманською.

Так само й сучасна церква втрачає вогонь і стає теплою. І якщо ми проігноруємо слова Господа, розруха буде великою. «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст… Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об. 17-3:15).

Тепер багато церков пишаються своїми величезними спорудами, благодійністю, дорогою апаратурою, величезними програмами, але забувають, що Бога цікавлять лише люди. І в першу чергу люди, які хочуть Йому служити. Сьогодні мало християн можна назвати посвяченими чи сильними у вірі, тому що попавши в маленькі випробування, вони готові йти на компроміс. Лиш би не було проблем на роботі, в сім´ї, щоб не сміялись сусіди, рідня чи знайомі. Але християнська віра, це в першу чергу віра принципу і Бог хоче, щоб Його діти були вперше чергу вірними. Щоб наше життя було заповнене Його Словом.

Дуже скоро настане день, коли люди прокинуться, як зазвичай, аби виконувати свої повсякденні обов`язки. Відкриються магазини, бари, ресторани й розважальні центри будуть переповнені. Люди як завжди будуть чинити добро і зло в гонитві за своїми мріями. Нічого незвичного, бо перед приходом буде все так, як за днів Ноя.

Цікаво, що в книгах Старого Завіту про повернення Ісуса Христа говориться 1527 разів, а в Новому — 319. Взагалі, в Новому Завіті кожний 25-й вірш говорить про другий Прихід Христа. Тому для християн немає нічого важливішого після народження, смерті і воскресіння Христа, як повернення Його на Землю: «Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були, і всі племена землі будуть плакати за Ним…» (Об. 1:7).

Group 41

Спочатку на небі з`явиться маленька крапка, яка з кожною секундою буде ставати дедалі більшою, а Земля почне трястися з неймовірною силою. Апостол Іван так описує цю сцену: І земні царі, і вельможі та тисячники, і багаті та сильні, і кожен раб та кожен вільний, поховались у печери та в скелі гірські, й кажуть до гір та до скель: Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця!…» (Об. 6:15,16).

Доки одні з жахом тікатимуть, ті, які очікували Другого приходу й готувалися до цього дня, піднімуть руки й вигукнуть: «Це наш Бог, що на Нього ми мали надію і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, тішмося ж ми та радіймо спасінням Його!» (Iсаї 25:9).

Яку радість відчули спасенні люди, які були готові зустріти катастрофу. І який жах пережили ті, хто гинув у водах потопу, коли не вистачило часу приготуватися, оскільки буденні турботи і задоволення відволікали їх від неприємних вісток і роздумів. Такий самий вибір стоятиме перед кожним з нас. Чи захопимося ми справами цього світу настільки, що не встигнемо приготуватися до приходу Христа, чи будемо мудрими і приймемо пораду Христа, записану в Євангелії від Матвія: «Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» (Матв. 24:44).

Світ, як достиглий плід, чекає на свої жнива. Христос повертається, щоб покласти край довгій і сумній історії гріха. Повертається, щоб забрати вірних додому і щоб сказати, що ми є те найдорожче на цій Планеті. Що ми необхідні Йому такі, які є— з усіма нашими радощами, печалями, переживаннями, з усіма гарними якостями й помилками. Ми настільки необхідні, що Він приходив для того, аби померти за нас на Голгофському хресті, і тепер повертається, щоб забрати нас з Собою додому. А ось чи готуємось і чи готові ми до цього?

У нашому світі існує тільки два класи людей — духовно живі й духовно мертві. «Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженого Сина Божого» (Iвана 3:18). Ісус стоїть між живими і мертвими; Він межа, точка переходу з одного стану в інший. І тільки через Нього ми можемо перейти від смерті до життя. А вибір за нами.

Отже, виходить, що єдине прохання апостолів Петра і Павла і найбільша перевага людини на планеті Земля — це знати Ісуса та приготуватись до Його приходу. Вибір за нами.

Андрій БІЛИК

 

6 липня – ІВАНА КУПАЛА чи ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Ігор КОРЕЩУК

Artboard 1

Чимало країн (Україна, Білорусь, Польща, Росія, Латвія, Естонія та інші) відзначають народне свято Івана Купала. Що це за свято і чи можуть християни брати участь у його святкуванні? Для цього нам потрібно здійснити екскурс в історію.

ПОХОДЖЕННЯ СВЯТА

Язичники мали своє уявлення про «богів»: більшість із них були войовничими, аморальними, заздрісними й постійно боролися за владу, вдаючись до різних інтриг. Відповідно людям потрібно було весь час задобрювати, заклинати та заговорювати цих жорстоких божків. Одним із таких задобрювань було свято Купала. Саме слово «Купайло» означає в старослов’янській мові щось гаряче, те, що кипить гнівом, щось яскраве, що слугує епітетом бога-сонця, дружиною котрого була світлоносна Заряда. В цей день наші предки славили Дажбога й матінку-землю. Це свято єднання води й вогню, людини й природи.

«ОХРИСТИЯНИЗАЦІЯ СВЯТА»

Через злиття християнських та язичницьких традицій і утворилося збірне свято Івана Купала. Унаслідок цих змішань воно припадало на день святкування Різдва Івана Предтечі – 24 червня за старим календарем, а 7 липня за новим. Через співзвучність слова «купало» зі словом «купати» — занурювати у воду, тобто хрестити, народ приклав слово «купала» до імені святого й позначив у своєму народному календареві днем Івана Купала.

ДРЕВНІ ПОГАНСЬКІ ОБРЯДИ КУПАЛЬСЬКОЇ НОЧІ

У купальських вогнищах матері спалювали зняті з хворих дітей сорочки, щоб разом із цією білизною згоріли самі хвороби. А дим від багаття відганяв темні сили від села та поля. Крім того, дим жертовного вогнища, згідно з язичницькими повір’ями, — це найкоротший спосіб перенесення енергії жертв на «небо».

Для захисту й очищення себе від нечистої сили, люди стрибали через вогнища. Звичай стрибати через вогнище — це те, що залишилося від древнього жеребкування. Вибір людської жертви божкам іноді не наважувався здійснити навіть жрець. Тому юнаки і дівчата стрибали через вогонь доти, доки хто-не будь не падав у нього. Вважалося, що в такий спосіб «боги» обирали собі жертву (цікаво, чи знають ті, хто зараз стрибає через багаття, про те, що вони символізують потенційного мерця?).

Artboard 12

У ніч напередодні Івана Купала дівчата опускають на хвилі вінки з берези із запаленими свічками. У кого вінок довше за всіх пропливе, той буде щасливішим, а в кого свічечка найдовше горітиме, той проживе найбільше років.

Artboard 13

ОКУЛЬТНЕ КОРІННЯ СВЯТА

За повір’ям селян, у купальську найкоротшу ніч не можна спати, тому що оживає й стає особливо активною всіляка погань: відьми, перевертні, русалки, чаклуни, домовики, водяні, лісовики.

Для ворожіння брали воскову свічку й, розламавши її на дрібні шматочки, клали в металеву ложку. Ложку нагрівали на свічці доти, доки шматочки не перетворювалися на розплавлену рідину. Коли віск танув, його одразу виливали у воду. Вважалося, що за допомогою отриманої фігури можна передбачити долю.

За повір’ям у купальську ніч розмовляють один з одним дерева, тварини і навіть трави, які цієї ночі наповнюються особливою, чудодійною силою. Наприклад, за народними переказами, М. В. Гоголь в оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» пише про чудодійне цвітіння в цю ніч папороті.

Якщо ми насправді бажаємо згадати особу Івана Хрестителя, то варто це робити не вищезгаданим способом, а пам’ятати простих сім фактів, узятих з його життя і служіння:

  1. Його чудесне народження. Місія пророка Івана, Предтечі Ісуса, згодом названого Хрестителем, була передбачена пророком Ісаєю ще за 700 років до самої події: «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!» (Iсая 40:3). Його народження було чудом. Воно чимось нагадувало народження Ісаака — в глибокій старості їхніх батьків (Луки 1:5-25, Бут. 21:1-3). Цей факт засвідчив, що для Бога немає неможливого. Він і сьогодні може творити чудеса.
  2. Пустельний університет, де упродовж тривалого часу Іван вчився довіряти Богові. Цікаво зауважує про нього Дух Пророцтва: «Як посланець Неба, він був готовий безстрашно йти до людей, тому що доручив себе волі Всевишнього. Тепер він міг сміливо з`явитися перед монархами Землі, оскільки низько схилявся перед Царем царів» (Бажання віків, с. 103 ориг.).
  3. Викривальна звістка для народу. Він зовні виглядав, як древній пророк Ілля (Матв. 3:4), та найголовніше — він прийшов у силі та дусі Іллі, щоб «навернути серця батьків до дітей, а непокірних – до мудрості праведних, щоб приготувати Господеві підготовлений народ» (Луки 1:17).
  4. Хрещення народу. Іван був названий Хрестителем тому, що не язичникам, а саме Божому народові пропонував поновити зв´язок з Богом через водне хрещення (Матв. 3:5-6).
  5. Ув’язнення. Іван боявся Бога, тому більше не боявся нікого. Його докори стосувалися не лише простого народу, але й владного духовенства (Матв. 3:7-9). Він прямо викривав гріхи перелюбу гордої та підступної Іродіяди (Марка 6:17,18),за що поплатився свободою, а потім – життям (Матв. 14:5-10).
  6. Сумнів. Виявляється, що сумнів може долати й великих пророків (Луки 7:19). Утім, ця історія нас переконує, що причиною багатьох наших сумнівів є незнання Господніх шляхів та нерозуміння Його планів.
  7. Висока оцінка Христом Іванового служіння. Незважаючи на сумніви та боротьбу, Ісус свідчить про нього: «Істинно кажу вам: серед усіх людей, народжених на світі, не було ще ніколи більшого за Іоана» (Луки 7:28).

Основна мета життя та служіння Івана Хрестителя полягала в тому, аби приготувати шлях для Першого приходу Господа. Місія ж Божої церкви – приготувати світ до Другого приходу Христа. Тож будьмо, як Іван, вірні Богові в тому, аби свідчити іншим людям про скоре повернення нашого Господа та Спасителя не лише словами, але й скромним та чесним життям!

Підготував Андрій БІЛИК

Вічний Скарб. № 8 (101) Серпень 2011

27 червня – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ РИБАЛЬСТВА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Artboard 1

Це свято відзначають 27 червня. Рибалка – одне з найбільших захоплень людини. Той, хто хоча б раз побував на водоймі з вудкою, насолодився радістю спілкування з природою і зловив першу в своєму житті рибу, той цього не забуде ніколи.

Один з найвеличніших уроків дослідження світу природи – це наша повна залежність від Бога. Подібно до того, як довкілля не може існувати без Творця, так і людина була б без Нього нічим.

Після гріхопадіння людина була вимушена сама здобувати собі «щоденний» хліб, тому Біблія не засуджує рибальства чи полювання. Цікаво, що склавши перші літери в грецькому перекладі речення «Ісус Христос – Син Божий, Спаситель», отримуємо «ιχθγε», що означає «риба». Також потрібно згадати, що горді фарисеї дуже зневажливо ставились до рибалок, бо вони «пахли» рибою й водоростями. Навіть ті, хто займались землеробством стояли в «ієрархічній драбині» вище за рибалок. Але відомо, що п’ять з дванадцятьох учнів (апостолів) Ісуса Христа були рибалками. Одного разу, коли вони працювали цілу ніч, але нічого не зловили, Ісус наказав їм закинути сіть по другий бік човна. Вони так і зробили, й на своє здивування впіймали стільки риби, що ледве змогли витягнути.

Рибалка й дослідник Південної Америки Анрі Шарьє розповів цікаву історію з його життя. Здобути їжу в венесуельських джунглях не просто. Краще за все взяти декілька уроків виживання у місцевих звірів. Анрі Шарьє якось довелося спостерігати за тапіром – тропічною твариною, яка нагадує великого кабана з продовгуватою головою. Рибалка сидів, притаївшись на березі річки, коли з-за дерева несподівано з’явився великий тапір. Він почав об’їдати листя дикого винограду. Підкріпившись як слід листям, тварина зайшла в річку, відригнула частину неперетравленого листя і носом розмела його по воді. Через декілька хвилин на поверхні, заледве рухаючи плавниками й пузом догори, ніби одурманена, почала з’являтись риба. Тапір спокійно, одну за другою, поїдав її, доки не наївся до повної ситості.

Заінтригований рибалка зібрав з дикої лози декілька листків, розтер їх між камінням і зібрав сік у посудину. Потім він вилив рідину в невелику затоку й розмішав воду палицею. Який же він був здивований, коли на поверхню води почала спливати сп’яніла від цієї рідини риба. Відтоді Анрі легко забезпечував усю свою родину свіжим уловом.

Однак християни, які полюбляють рибалити, повинні зважити на деякі біблійні принципи: «Оце будете їсти зо всього, що в воді: усе, що має плавці та луску в воді, у морях та в річках, їх будете їсти. А все, що не має плавців та луски в морях і в річках, зо всього, що роїться в воді, і зо всього, що пливає в воді, гидота вони для вас» (Левіт 11:9-10).

Справа в тому, що раки, краби, вугрі, сом та подібні до них, є санітарами водойм, які пожирають усе мертве. А ось мідії, креветки, кальмари знищують морське «сміття» (екскременти), виконуючи функції фільтрів. Потрібно підкреслити, що єдиними безпечними є лише ті жителі річок, озер та морів, які мають луску й плавники (лососеві риби, короп, карась, хек, минтай, судак тощо).

Проте люди звикли наводити різні аргументи, щоб ловити і їсти те, що Бог створив для очищення водойм. Коли ми купуємо, наприклад, автомобіль, то заправляємо його лише тим пальним, до якого пристосував його виробник, а ось коли людині захотілося креветок чи раків, то не задумуючись «заправляється» тим, що заборонив їй споживати Сам Творець. Потім дивуємось: звідки стільки хворіб?

Читаючи біблійні поради відносно того, що вживати, а що – ні, ми маємо вільний вибір – сприйняти ці істини, або ж відкинути їх. Однак незаперечним є той факт, що в новозавітні часи апостол Павло радить християнам все ж таки зважати на Божі поради щодо їжі. «Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим Словом і молитвою» (1Тим.4:4,5). Потрібно пам’ятати, що Бог благословляє до їжі лише те, що освячується Його Словом.

А ось ті християни, що шукають та підтасовують новозавітні біблійні тексти, які ніби дозволяють їсти все, ризикують відповісти не лише колись перед Богом, але й ще тут, на землі перед ближніми, які захворіють.

Дедалі більше людей розуміють, що ловля риби – прекрасний засіб зміцнення духовних і фізичних сил. Зазвичай майже кожен рибалка має свої маленькі таємниці. Напевно, в Ісуса був якийсь Свій рибальський секрет, який невідомий нам до цього часу: Він знав, де шукати рибу і як зібрати цілий косяк в одному місці. Впевнено можна сказати одне: учні твердо засвоїли, що успіху вони досягнуть лише тоді, якщо дотримуватимуться Його порад. І якщо ми з вами також виконуватимемо ці вказівки, то не тільки станемо щасливішими на землі, але й отримаємо життя вічне.

 

Андрій БІЛИК

17 червня – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ БАТЬКА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Проблема №1 в суспільстві – безвідповідальні чоловіки,

які зазнали краху в своїх двох основних обов᾽язках –

як чоловіки і батькиArtboard 1

Якось один батько, збираючись у ліс по гриби з семирічним сином, поклав у кошик маленьку сокиру.

— Тату, а навіщо сокира? — запитав його син.

Батько відповів, що це буде їхній компас, стрілки якого знаходяться на лезі сокири.

І як тільки вони зайшли в ліс, батько почав робити на деревах зарубки. Син здивувався й сказав, що в школі їх вчили, що коли рубати дерева, то дереву боляче.

На що батько сміючись відповів:

— Нічого ваші вчителі не розуміють, бо я за своє життя наставив тисячі зарубок, і ніяких сліз не бачив, і крику дерев не чув.

А потім додав:

— На наш вік вистачить!

Приїхавши увечері додому, вони віддали мамі два кошики грибів, а самі повечерявши, пішли відпочивати. А зранку батька розбудили дивні звуки. Вийшовши на ґанок, він злапався за серце, бо по усьому їхньому великому саду, на кожному з 50 – ти дерев, були великі зарубки, а син, стоячи в кінці саду, весело вигукував:

— На наш вік вистачить!

Відомо, що діти, як ксерокс чи сканер, намагаються відтворити все, що бачать у житті батьків. Ісус Христос подав цю думку наступними словами: «Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить» (Йоана 5:19).

Кожний батько представляє своїй сім´ї Бога. Це не просто вибір, який може зробити людина! Питання полягає в тому, яким чином: позитивним чи негативним — ви, будучи батьком, показуєте Бога в своїй сім´ї?

«Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова Христос, а жінці голова чоловік, голова ж Христові Бог» (1 Кор. 11:3). Цей ланцюжок влади, який іде донизу, можна зобразити в такому простому вигляді:

Бог Отець — Христос — чоловік — дружина.

В цьому ланцюжку ми знаходимо дві особи, які мають зв´язок у напрямку вгору і у напрямку вниз. Христос має зв´язок у напрямку вгору — з Отцем і у напрямку вниз — з чоловіком. Чоловік має зв´язок у напрямку вгору — з Христом і у напрямку вниз — зі своєю дружиною і, відповідно, з усією своєю сім’єю.

Як Христос показує Бога чоловікові, так само чоловік несе відповідальність за те, щоб показати Христа всій своїй сім´ї. Зверніть увагу що це не порада Бога, а наказ і якщо якийсь чоловік ставить на своє місце жінку, то свідомо порушує задум Творця.

Дуже часто в батька буває стільки обов᾽язків поза домом, що він навіть не усвідомлює, що втрачає свою сім᾽ю. Не секрет, що чоловіки можуть мати успіх у різноманітних сферах: у якості механіків, столярів, лікарів, комп᾽ютерних спеціалістів… Вони навіть можуть бути гарними пасторами, священиками чи простими християнами, але при цьому бути невдахами у своїх власних сім᾽ях. Тому потрібно сказати, що мати успіх в різних сферах і при цьому зазнати поразки в якості чоловіка чи батька, в Божих очах означає зазнати поразки в цілому. І жодний успіх в будь-якій сфері не зможе компенсувати цієї поразки. Але слава Богу, що Він дає можливість кожному батьку змінити своє життя.

«І Йому відповів один із натовпу: Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має. А як він де схопить його, то об землю кидає ним, і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його, та вони не змогли. А Він їм у відповідь каже: О, роде невірний, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його! І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною… І Він запитав його батька: Як давно йому сталося це? Той сказав: Із дитинства. І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!» (Марка 9:17-22).

Цей драматичний випадок з хлопчиком-епілептиком, описаний в 9-му розділі Євангелія від Марка, подає нам гарний урок віри. Учні не могли зцілитися його, і тому батько хлопчика привів його до Ісуса. Після того, як батько розповів Ісусові про всі страждання хлопчика, Ісус відповів: «Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, все можливе! Зараз батько хлоп’яти з слізьми закричав і сказав: Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!» (Марка 9:23,24).

Більше всього вражає не те, що хлопчик не міг вірити за себе, але те, що Господь поклав відповідальність на батька хлопчика, щоб він вірив за свого сина. В цьому закладений певний принцип — Бог покладає відповідальність на батьків у тому, щоб вони мали віру за своїх дітей.

Ісус ніколи не молився за дитину, якщо в цьому не приймав участі хоча б один з батьків. Новий Завіт не описує жодного служіння Ісуса, коли б молилися за дитину без участі хоча б одного з батьків. Отже, бачимо що батько несе дану Богом відповідальність за те, щоб практикувати віру за своїх дітей.

Немає сенсу говорити про негативний приклад батьків, бо, незалежно від цього, ми, нажаль, його подаємо. Чи скажуть наші діти про нас: «Мій тато завжди поряд, особливо у скрутну хвилину, мені є на кого покластися». Чи можемо ми сказати: «Мій синочку, моя донечко, проживи своє життя так, як я!», чи, швидше, скажемо: «Не роби дурниць, які робив твій тато».

Один священик запитав старенького хлібороба, який виховав своїх дітей чесними й побожними, як він зумів добитися цього, як прищепив у їхні серця дух релігійності. Хлібороб відповів: «Я завжди намагався дати їм добрий приклад. Я ніколи не говорив: «Діти, вже час йти до церкви!», але завжди казав: «Ходім усі разом до церкви». Ніколи не наказував йти до причастя, але завжди наголошував, щоб ми разом готували свої серця до прийняття святих символів».

Отже, батьки мають не лише пояснювати, але й на ділі показувати як потрібно ставитись до своїх обов`язків. Звичайно, що усі ми недосконалі, але лише добрий приклад допоможе дитині зрозуміти силу Євангелія.

Щоб бути добрим батьком, потрібно:

– приділяти увагу, слухати, віддавати час і сили, навіть якщо ти стомлений або поглинений вкрай важливими справами;

  • бути чуйним до потреб дитини і до її душевного болю;
  • вміти визнавати свої помилки та поразки й просити в дитини вибачення і розуміння;
  • бути терплячим, щирим і відвертим;
  • пригорнути дитину з любов᾽ю і уміти зізнатися у власній недосконалості.

Декілька років тому я прочитав історію, яка мене дуже зворушила. Група учених натуралістів займалась дослідженням маловідомих місць в Альпах. Шукали нові й невідомі види квітів. Одного разу вчені побачили у бінокль дуже рідкісну квітку, яка росла в дуже глибокій ущелині. І щоб добути цю квітку, потрібно було спуститись в цю безодню. Біля учених ходив місцевий хлопчина, якому вони запропонували п`ять фунтів стерлінгів, якщо він спуститься на мотузці в ущелину:

  • Там ти зірвеш квітку, а потім ми тебе витягнемо наверх – запропонували дитині біологи.

Хлопчина глянув в ущелину й кудись побіг. Повернувся він з якимось чоловіком і сказав:

  • Я готовий дістати квітку, але якщо тільки цей чоловік буде тримати мотузку. Він мій батько.

Дорогий друже, чи навчились ми з тобою довіряти Господу, як цей хлопчина вірив своєму батьку? Адже по суті він сказав:

  • Я довіряю життя тільки своєму батькові!

Так само, коли ми з вами віддамо своє життя в руки Бога, він допоможе стати гарними батьками, щоб виховати дітей для Царства Божого.

Андрій БІЛИК

 

9 червня – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ДРУЗІВ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Вибирай друга не поспішаючи,

ще менше квапся поміняти його.

Б. ФранклінArtboard 1

Ми живемо в часи коли телефоном вже нікого не здивуєш. Відомо що цей апарат був запатентований А. Беллом, але перші досліди по передачі звуку на відстані почались задовго до цієї події. Винахідник (ім᾽я якого не збереглось для історії) звернувся в муніципальну раду Парижа із заявою про те, що він придумав цікавий апарат, завдяки якому можна буде чути людський голос від Марсового поля аж до Люксембургського саду. Місцева адміністрація визнала винахідника хворим і закрила його в божевільню. Але вірні друзі вирішили влаштувати випробування апарату за власні кошти. І хоча в слухавці не було чути слів, а лише шум, друзі довели бюрократам, що винахідник цілком здоровий.

Ця історія доводить, що друзів ми здобуваємо не тим, що користуємось їхніми послугами, а тим, що самі хочемо послужити. І єдиний спосіб мати друзів – самому бути другом.

Ось як пояснює слово «дружба» енциклопедія: «Дружба – це відносини між людьми, які основані на взаємній прив’язаності, духовній близькості чи спільності інтересів». А ось християнський письменник Вадім Гріц звертає увагу на те, що хоча в Біблії ми неодноразово зустрічаємось з такими словами, як «дружба», «друг» і «друзі», однак не всім вони видаються цінними. Деякі люди вважають їх пустими і беззмістовними. Причиною тому є невдалий життєвий досвід. Якщо нас колись підвів друг, то потім вже обережніше довіряємо свої секрети іншим людям, тобто обережніше вибираємо друзів.

Правда є ще одна причина «обезцінення» цього слова  – часте і бездумне його вживання. Саме через це високий зміст слова «друг» втрачає своє значення. Особливо сумно, коли подібне стається зі словами, котрі призвані змінювати наше життя.

Біблія, а через неї Сам Господь Бог, нерідко дає людям свої імена, які характеризують людину і підкреслюють її якості. Але разом з власним ім’ям Господь часто присвоював людині ще якесь ім’я. Воно виявлялось найточнішим в описанні його характеру. Уявіть, що сьогодні Бог назвав кожного з нас якимось особливим ім’ям. Ось як Ісус назвав Своїх учнів в 15-у розділі Євангелії від Івана: «Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам обявив усе те, що почув від мого Отця» (в.15).

В тій же Євангелії, в 11-у розділі, Христос, дізнавшись про смерть Лазаря, говорить: «Друг наш Лазар заснув, – та піду розбудити його» (в.14). Зверніть увагу, Ісус каже: «ви друзі», «наш друг». Тобто Він – Друг для багатьох.

Але в Біблії є три людини, дружбу з якими Бог не розділяв ні з ким. Кожного чоловіка з цих трьох Бог особисто називав «другом». Можливо, протягом історії землі їх було більше, але в Писанні згадуються лише троє. Хто вони, Давайте разом пригадаємо Їхні імена.

Отже, перший друг: «І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі» (Бут. 22:2). Бачимо, коли Бог сказав принести в жертву найдорожче, що в нього було – сина, Авраам покірно погодився. Тобто Авраам проявив безграничну довіру до Його слів, але Бог не допустив кровопролиття.

Через сотні років Бог-Отець Сам пожертвував Своїм Сином, коли віддав Його в жертву за гріхи людства. Тобто, завдяки вірі й ділам Авраам зробив подібне до того, що потім зробив Небесний Отець. Це дивно, але Господь і Авраам стали схожі через свої страждання, тому Бог розумів почуття чоловіка і назвав «другом»: «Та ти, о Ізраїлю, рабе Мій, Якове, що Я тебе вибрав, насіння Авраама, друга Мого» (Iсаї 41:8).

Ще один друг, це Мойсей. Читаючи 32 розділ книги Вихід ми дізнаємось, як Мойсей довший час знаходився на горі в присутності Бога. Народ довго чекав і вирішив, що він вже ніколи не повернеться. Люди вилили собі золотого Бога і сказали: «Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!» (4). Для Творця не могло бути більшої образи, ніж ця, тому Він попередив Мойсея: «…розпалиться гнів Мій на них, і Я винищу їх, а тебе зроблю великим народом» (10). Але Мойсей став на захист народу: «І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: О, згрішив цей народ великим гріхом, вони зробили собі золотих богів! А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав…» (Вих. 32: 31-32).

Заради народу він вирішив відмовитись від того, щоб бути записаним в книзі життя. Це означало назавжди померти замість них, або навіть разом з ними. Але Господь не допустив, щоб Мойсей поніс на собі провину злочинців.

Пройшли століття, і ось вже другий Заступник приходить постраждати заради недостойних. Він також вирішив віддати своє життя, тому що любить людей. Первосвященик Каяка говорить дивні слова: «…і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!» (Ів. 11: 50). Як логічно це звучить: краще померти одному, ніж багатьом. Христос саме так і вчинив. Ісус поніс гріхи всіх і кожного, незалежно від нашого бажання.

«І говорив Господь до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого. І вертався він до табору, а слуга його, юнак Ісус, син Навинів, не виходив із середини скинії» (Вих. 33: 11).

Але був і третій чоловік, якого Бог назвав другом. Його ім’я …Юда Іскаріот. Ось як описує це Біблія. «І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого поцілую, то Він, беріть Його. І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Радій, Учителю! І поцілував Його. Ісус же йому відказав: Чого, друже, прийшов ти? Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, і схопили Його» (Мтв. 26: 47-50).

Тут потрібно зауважити, що фраза: «Чого, друже, прийшов ти?» – написана ап. Матвієм на грецькій мові (на якій написано увесь текст Нового Завіту). В грецькій мові є два слова, які відповідають українському слову «друг». Це «філос» і «хетайрос». Перше – явно відкорінене від «філео», любов. А ось «хетайрос», як не важко помітити з «філео», тобто з любовю немає нічого спільного*.

Новий Завіт підтверджує слова Старого Завіту про те, що Авраам був названий «другом Божим» (Як. 20: 23). І при цьому також використовується слово «філос». До Юди, як написано в Євангелії від Матвія, Ісус звертається: «Хетайрос, для чого ти прийшов?» Отже відношення Господа до Авраама і до Юди було зовсім різним. Авраама Господь любив «філос», а до Юди відносився без цього теплого почуття.

Ісус звертається до Юди лиш як до «товариша», або «компаньйона», але ні в якому випадку не як до друга. Слова Ісуса належить сприймати приблизно так: «Ей, чого ти прийшов?»

Разом з тим, перебуваючи у верхній світлиці, Ісус говорить (коли Юди з ними вже не було): «Ви друзі (множина від філос) Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую» (14).

Дуже важливим питанням для нас є (а особливо для дітей і молоді),  вибір друзів. З ким у нас зазвичай виникають проблеми? Та з тими, з ким найбільше спілкуємось, хто завжди поруч. Наприклад, які можуть бути проблеми з людьми, якими спілкуємось дуже рідко? А ось з ким працюємо; з ким живемо; з ким звершуємо служіння, кого бачимо і спілкуємось щоденно – ось з тими найчастіше виникають непорозуміння. Тому в народі кажуть: «Не було б проблем з ближнім, якби той ближній не був так близько».

В одній школі зробили соціологічне опитування на тему: «Чим відрізняється друг від товариша?» І хоча відповіді були найрізноманітніші, але усім сподобалась відповідь одного юнака, який відповів по-своєму. Ось що він написав: «У мене колись було багато товаришів, але я хотів мати справжніх друзів. Пізніше зрозумівши, що сам для цього нічого не роблю, я став проявляти ініціативу. Почав більше спілкуватися з ближніми, проводити з ними вільний час, ділитись своїми проблемами і сам старався в усьому допомагати. Я бачив в чому була потреба людини, і допомагав з усіх сил, щоб вона вийшла зі скрутного становища. Ось тоді в мене з᾽явились друзі».

У прадавні часи в Індії воду з криниць витягали за допомогою перського колеса, зручного пристрою, єдиним недоліком якого було те, що під час роботи він створював неймовірний гуркіт.

Одного дня якийсь вершник, що проїжджав повз садибу селянина, попросив у того води для свого коня. Селянин радо закрутив перське коло, але кінь, який не звик до такого гуркоту, вперто відмовлявся хоч трохи наблизитися до криниці.

  • Чи не міг би ти припинити цей шум, щоб кінь міг спокійно напитися? – спитав вершник.
  • На жаль, це неможливо, пане, – відказав селянин. – Якщо вашого коня мучить спрага, то доведеться змиритися із шумом. Іншого способу добути води тут немає.

Отже, у кожної людини є свої недоліки, але якщо хочеш бути другом, потрібно з цим змирятися. Повторимо ще раз цю важливу думку – щирою дружбою можуть бути поєднані лише ті люди, котрі вміють змирятися й прощати одне одному недоліки. Один давньогрецький мислитель сказав: «Хто хоче мати друга без недоліків, той залишиться без друзів»

Дорогий читачу, сьогодні Ісус спонукав тебе читати ці рядки для того, щоб ти знайшов справжніх друзів (філос), а можливо, щоб і ми з тобою подружились. Хто шукає друзів, гідний того, щоб їх знайти, а у кого немає друзів, той взагалі ніколи їх не шукав, або не хоче змінювати свій характер. Але головне в житті, що кожен з нас може легко стати другом «філео», Ісуса Христа, але для цього є одна умова: «Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую» (Йоана 15:14).

Андрій БІЛИК

*Вадим Гриц. Богатство нищих. с.278.

1 червня – ДЕНЬ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

«Багато величного є на землі,

але немає нічого більш

величнішого, ніж дитина».

(Софокл – грецький драматург)

 

Bitmap

Ким би ви хотіли стати? – питав учнів учитель.

Відповіді були різні, тому, що діти були з різних сімей і відрізнялись розвитком й вихованням. Але один хлопчик, що не виділявся якоюсь обдарованістю, а лише старанністю й чемністю, подумав і тихо відповів:

  • Я хотів би бути благословенням… Пам’ятаєте, Господь сказав Аврааму: «І благословенні будуть в тобі всі народи землі».

Хтось з дітей посміхнувся, не зрозумівши такого бажання. Але учитель став дуже серйозний і пояснив, що коли ми з Божою допомогою хочемо стати благословенням для ближніх, то не даремно живемо на світі.

Хто з батьків не хотів би почути таку відповідь від своєї дитини? Лише не багатьом з нас пощастило виховуватись у родинах, де батьки постійно подавали дітям гарний приклад, через що діти, з часом, ставали чудовими батьками. Але найбільше проблем при вихованні дитини можуть зробити самі батьки, коли забувають настанову, що діти – це спадщина Господня (Псал. 126:3).

Звичайно, що в День захисту дітей, усіх (особливо дітей) найбільше цікавить питання чи застосовувати фізичні методи виховання? Якось не сходяться ці два поняття: «покарання» і «день захисту дитини». Давайте прочитаємо один біблійний текст: «До юнакового серця глупота прив’язана, та різка картання віддалить від нього її» (Прип. 22:15). Все-таки Біблія неодноразово згадує про «дисциплінування різкою». А ось як це зрозуміти?

Взагалі, слово «різка» перекладене з єврейської «ше-вет». Для євреїв «ше-вет» означав палицю або ціпок, яким користувався пастух. У цьому контексті різка влади стосується люблячого керівництва, а не жорстокої брутальності. У Біблії «ше-вет» часто використовується у символічному значенні, щоб представити владу: «Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скривить дорогу свою, то Я покараю його людською палицею» (2 Сам. 7:14).

Коли йдеться про батьківську владу, то «різка» не стосується виключно тілесного покарання. Вона містить у собі всі форми дисциплінування, де в більшості випадків тілесне покарання не потрібне. І коли застосовується тілесне покарання, то лише тому, що інші методи не були успішними.

В Біблії виховання завжди поєднується з любов’ю й лагідністю, а не з гнівом та брутальністю. Воно не повинне бути емоційною віддушиною для батьків. Коли та особа, що виховує, є розлюченою, то тілесне покарання дає неправильний урок. Таке покарання задовольняє потреби батьків, а не дітей. «Розумного докір більше діймає, ніж дурного сто ударів» (Прип. 17:10).

Окрім того, в Повторенні Закону (11:19) для поступового прищеплення дітям духовних цінностей, рекомендується профілактичне дисциплінування: «І будете навчати про них синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лежатимеш, і коли вставатимеш». Бачимо, що біблійний погляд на дисципліну є зрівноваженим.

Якщо ж  батьки вважають тілесне покарання необхідним, то дитина повинна розуміти чому. У Приповістях (29:15) сказано, що: «Різка й поука премудрість дають, а дитина, залишена тільки собі, засоромлює матір свою».

Отже, коли ми розглядаємо «різку» в цілому контексті Біблії, то бачимо, що вона служить для навчання дітей, а не насильства над ними. Як кажуть: щоб використовувати «різку Соломона», потрібно мати і мудрість Соломона.

Там, де застосовується для виховання лозина, спрацьовує лише принцип страху. Жорстокість і стусани не кращий метод виховання. Людину можна образити ще й грубими словами, докорами, насмішками, що надто боляче сприймається. Така поведінка дорослого чи його брутальні слова руйнують розум та душу дитини, завдаючи психічних і духовних травм.

Від  виховання у ранньому віці залежить наскільки успішними будуть діти в майбутньому. Такого висновку дійшли психологи після проведення досліджень серед учнів середніх шкіл. Вони переконалися, що коли молоді люди впевнені у власних силах, то охоче беруться за різні корисні справи. Але коли в них зароджується почуття страху, тоді така молодь уникає будь-якого заняття, боячись покарання за поразку.

Звичайно, Бог вимагає, щоб діти виявляли покору й повагу до батьків, але водночас Він хоче, щоб батьки «з терпінням ставилися» до їхніх помилок, як Сам Бог милостивий до наших.

У книзі Браяна Кавано «Від серця до серця», описані такі дитячі поради для батьків:

«У мене маленькі ручки. Будьте ласкаві, не очікуйте від мене, що я бездоганно застелятиму ліжко, малюватиму чи кидатиму м’яча.

Хатньої роботи ніколи не бракуватиме, а я недовго буду малим. Прошу, знайдіть можливість і час, аби пояснити мені цей дивовижний світ.

Мою душу зранити легко. Прошу, будьте чуйними до моїх потреб. Ставтеся до мене так, як ви хочете, щоб ставилися до вас.

Я безцінний дар Божий. Прошу, пильнуйте мене, мов скарб, – так, як замислив Господь. Вимагайте од мене відповідальності за мої вчинки, водночас даючи мені настанови, яких я зможу дотримуватись у житті, а в разі потреби з любов’ю мене угамовуйте.

Щоб вирости справжньою людиною, мені потрібно ваше заохочення. Тому не перебільшуйте з критикою. Намагайтеся впливати на мою поведінку, не критикуючи моєї особи».

Чи відомо вам, що прапор штату Аляска придумав тринадцятирічний хлопчик. Малюнок цієї дитини не переміг би на конкурсі, якби батьки принижували її гідність. Ось деякі головні поради батькам:

  • Ніколи не обзивайте дитину «безнадійним бовдуром» чи «ледацюгою», тому, що вона дійсно ніколи нічого не досягне.
  • Не звинувачуйте дитину в тому, що вона є причиною вашого головного болю, розчарувань та незручностей.
  • Не погрожуйте, що зречетесь дитини через те, що вона погана.
  • Не принижуйте і не насміхайтесь над дитиною наодинці чи привселюдно.
  • Не нав’язуйте дитині думки, що все, що вона робить, ніколи не буває досить вдалим… Краще частіше говоріть дитині про те, що любите її.

Якби дітей навчали дивитися на скромне коло обов’яз­ків як на засіб, призначений Господом, як на школу, в якій вони повинні навчитися вірно й успішно служити, нас­кільки приємнішою і почеснішою видавалася б їм їхня ро­бота. Але для цього обов’язково потрібно постійно підбадьорювати дитину.

«Одного разу двоє друзів-хлоп’ят каталися на ковзанах на малому замерзлому ставку. Був похмурий холодний вечір. Діти їздили обережно, але раптом лід проламався і один із хлопчиків упав у воду.

Ставок був неглибокий, але вода в ополонці почала замерзати, закриваючи отвір.

Другий хлопчик повернувся на берег, узяв найбільший камінь, якого вдалося знайти, і побіг туди, де провалився його малий друг. Почав щосили вдаряти каменем об лід, аж врешті-решт розбив його. Схопивши друга за руку, допоміг йому вибратися з води…

Коли прийшли рятівники і побачили, що сталося, здивувалися: «Як це йому вдалося? Як хлопчик зміг розбити такий грубий і щільний шар льоду?»

Дідусь, який проходив поблизу, сказав:

  • Знаю, як він це зробив!
  • Як? – спитали вони.

Дідусь відповів:

  • Не було поруч нікого, хто б застеріг: «Це тобі не вдасться…»*.

Головне завдання батьків «окрилити» дитину і підняти її самооцінку.

Ще через Мойсея Бог наказував, щоб діти були присутні, коли читається Його Слово: «Збери той народ, чоловіків, і жінок, і дітей, і приходька свого, що в твоїх брамах, щоб вони чули й щоб навчалися, і боялися Господа, Бога вашого, і додержували виконувати всі слова цього Закону» (П. Зак. 31:12). Бачимо, що обов’язок батьків не лише нагодувати, дати освіту і навчити заробляти на хліб, але в першу чергу відкрити дітям люблячий характер Творця. Тобто, Бог поклав на батьків служіння духовних пастирів. Звичайно, що для того, аби скерувати дитину на правильний шлях, який веде до вічності, необхідне терпіння. Можливо, в когось будуть і сльози, однак Господь обов᾽язково підтримає і допоможе таким батькам виховати справжніх християн.

І безумовно, що найкращою гарантією захисту для дітей є Ісус Христос, Який Сам просив: «Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене…» (Матв. 19:14).

 

Андрій БІЛИК

 

*. Бруно Ферреро. Квіти просто квітнуть, с.16. Львів. Свічадо. 2008.

 

15 травня – Міжнародний День сім᾽ї

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

БЕРЕЖІМО СІМЮ

Якось до психолога прийшла жінка, переповнена ненависті до свого чоловіка. Вона постійно йому говорила, що любить, а чоловік не вірив. За це жінка схотіла не тільки розлучитись з ним, а й завдати йому якомога більше болю. Психолог порадив, щоб вона пішла додому і поводилася так, начебто ще сильніше кохає його. Вона повинна була не тільки говорити йому, як багато він значить для неї, але й проявляти цю любов у щоденному житті: щоб у квартирі було завжди затишно й чисто, щоб не бурчала, а посміхалась. Після того, як жінка переконає його у своєму незмінному коханні, вона має повідомити його про розлучення. Це безсумнівно завдасть йому нестерпного болю й тоді він зрозуміє що втратив.

Мстиво зблиснувши очима, жінка вийшла, щоб точно здійснити запропонований план. Протягом кількох місяців вона, як ніколи раніше, виявляла до чоловіка любов, турботу й повагу. Потім у домовлений час вона прийшла до психолога, щоб розповісти про результати досліду. «Яке розлучення?! – вигукнула вона у відповідь на запитання психолога. – У мене чудовий, люблячий, дбайливий чоловік, і я зрозуміла що справді кохаю його».

Існує безліч можливостей виявляти нашу любов до членів сім’ї. Іноді навіть незначні деталі і вчинки можуть стати дуже переконливими посланнями любові: допомогти дружині зняти пальто, помити посуд, подарувати квітку, допомогти в хатній роботі… Любов насамперед не тільки думає про інших, але й діє відповідно до того, що думає.

Соціологи стверджують, що в минулому році співвідношення кількості укладених шлюбів до кількості розірваних було таким: у Рівненській, Волинській та Львівській областях, на кожні 3 шлюби припадало одне розлучення, у Тернопільській та Івано-Франківській областях – на кожні 2,5 шлюби одне розлучення.

У решті регіонів одне розлучення припадало в середньому на кожні 2 шлюби, а ще 10-12% пар називають себе подружніми, але не узаконюють своїх стосунків. Цікаво, що керівники Церков вважають усі ці дані заниженими.

Водночас соціологи зауважують, що майже 50 відсотків шлюбів, зареєстрованих на території України, розпадаються. За їхніми словами, найчастіше причиною розлучень стає відсутність взаєморозуміння з партнером, а у кожному п’ятому випадку шлюб розпадається через проблеми із алкоголем.

Отже, згідно із статистичними даними, спостерігається два основних типи сімей, які подають на розлучення: пари, які прожили у шлюбі до трьох років, і пари, які прожили у шлюбі понад 15 років.

Кожного разу, коли мова заходить про сім’ю, ми одразу думаємо про щасливу сім’ю, щасливий шлюб. Взагалі, кожна людина, яка прийняла рішення створити сім’ю, впевнена в тому, що після створення шлюбу, чи народження дитини її життя буде щасливим. Але проходить час, в багатьох сім’ях виникають проблеми і подружжя бачить, що сім’я, це не просто співіснування чоловіка і жінки, а складна наука, яку потрібно вивчати все життя. Іноді створивши шлюб люди наївно вважають, що раз вони кохають одне одного, то це найголовніше, а всі проблеми пізніше будуть вирішуватись самі по собі.

Сьогодні в кожному книжковому магазині є багато літератури, яка навчає, як ви можете знайти ідеальну половинку, або як вийти з конфліктної ситуації. Тепер усі церкви, усі релігійні течії, перед тим, як звершити вінчання, консультують молоді пари. Але й сьогодні лукавий ворог як ніколи вміло руйнує те, що з’єднує Сам Творець,  – руйнує сім’ю.

Доведено, що лиш ті шлюби вважаються міцними і щасливими, які застосовують біблійні принципи і знання дані Господом через Його Слово в своєму повсякденному житті. Отже ті, хто стараються жити згідно Світла, яке відкриває їм Бог, вважають себе щасливим подружжям.

Принципи, що викладені в Писанні, діють в наш час так само ефективно, як і тисячі років тому, коли вони писались. Люди ніколи не зможуть знайти кращу чи підходящу модель, ніж та, що встановлена самим Богом.

Кожна сім’я оточена священним колом, яке потрібно оберігати від втручання інших людей. Чоловік і дружина повинні бути один для одного всім. Нехай дружина й чоловік не мають якихось секретів один від одного і водночас не діляться своїми таємницями з іншими людьми. Серце дружини – своєрідна могила, в якій поховані всі вади її чоловіка, це саме стосується і чоловіка. Ніколи жодна зі сторін не повинна дозволяти собі жартів, які могли б зачепити почуття іншого. Як чоловік, так і дружина не повинні ані жартома, ані заради забави скаржитись один на одного перед сторонніми людьми; часті повторення нерозумного і, на перший погляд, невинного глузування, принесе для обох неприємності, а інколи відчуженість…

Сімейне коло – це священне місце, символ небес, дзеркал, у якому слід бачити своє відображення. Ми можемо мати друзів і знайомих, проте, вони не повинні втручатися у наше сімейне життя. Подружжя має бути переконаним у тому, що воно цілком належать одне одному; це переконання приносить свободу, спокій і довір’я.

Сім’я – це божественне запровадження. Задум Божий полягає в тому, аби сімейне коло – батько, мати і діти – існували в цьому світі як непорушний зв’язок.

Якось на сходовій клітинці чоловік і дружина мучились з тяжким комодом. Це побачив брат дружини.

– Я вам допоможу, – сказав. І вхопився за другий бік комоду.

За кілька хвилин ніхто уже не мав сили зрушити комод навіть на сантиметр, отож усі троє зупинилися відпочити на якусь хвилину.

– Але ж важко було піднімати цей комод! – вимовив шваґер.

Чоловік із дружиною вибухнули сміхом:

– Та ж ми хотіли знести його у підвал!

Ця історія навчає, що перш ніж щось починати робити, люди  повинні це обговорювати.

Зробити сім’ю щасливою – завдання не лише матері. Батько також має важливе поле діяльності. Чоловік – сполучна ланка у сімейних стосунках; своєю силою, щирою й відданою любов’ю він з’єднує в одне ціле членів сім’ї, матір і дітей, утворюючи міцний союз.

Визначення «сполучна ланка сім’ї», яке дається чоловікові, якнайповніше розкриває суть справи… Чоловік і батько є головою сім’ї. Дружина очікує від нього любові, розуміння і допомоги у вихованні дітей, і це цілком закономірно. Діти належать йому так само, як і їй, і він також зацікавлений у їхньому добробуті. Діти звертаються до батька за підтримкою і керівництвом; він повинен мати правильне уявлення про життя і знати, який вплив та яке спілкування буде корисним для його сім’ї; але понад усе він має керуватися любов’ю, страхом Божим і вченням Його Слова, що спрямувати своїх дітей на правдиву дорогу…

Батько повинен зробити свій внесок у щастя сім’ї. Якими б не були його справи і турботи, вони не повинні затьмарювати щастя сім’ї; стараймось приходити до дому з усмішкою і приємним словами.

Взагалі, жінки з багаторічним сімейним досвідом, кажуть, що найбільше в сімейному житті вони бояться  формалізму. Це коли чоловік залицяється, догоджає, упадає за своєю майбутньою дружиною, розмовляє з нею, як з принцесою, а після вінчання від такого відношення не залишається й сліду. До весілля він проводив з нею час, вони гуляли, тримались за руки, він завжди відкривав перед нею двері, часто їй телефонував, писав романтичні записки, дарував квіти, пропонував прогулянки в парку. Він був для неї принцем на білому коні, а поруч з ним вона відчувала себе царівною. Але ось пройшло весілля, пройшов медовий місяць, і разом з ним відлетіла уся романтика. Чоловік більше не вважає за потрібне дарувати дружині квіти, ласку й ніжність, вона розчаровується і вважає себе обманутою. В її розумі не перестають звучати питання: «Де ж той принц, який   мене так кохав? Невже це було грою і притворством?»

В Біблії є один досить цікавий текст, в якому говориться: «Чоловіки, – так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви. Нарешті ж, будьте всі однодумні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі. Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення. Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика від лихого та уста свої від говорення підступу. Ухиляйся від злого та добре чини, шукай миру й женися за ним!» (1Петра 3:7-11).

Після вінчання багато чоловіків, навіть самі того не помічаючи, стають нечуйними і неуважними до своїх дружин. Можливо причина в тому, що чоловік дуже стомлюється на роботі, його думки починають займати інші турботи, або він намагається вирішити фінансові проблеми, але ж дружина все одно має потребу в любові й увазі. Вона вийшла за нього заміж, тому що хотіла стати частиною його життя. Їй хочеться, щоб і після весілля чоловік відносився до неї ніжно й турботливо.

Апостол Петро звертаючись до чоловіків, писав, щоб ми «жили з дружинами за розумом». Якщо перекласти з грецької мови дослівно, то в оригіналі написано «жити в одному домі, жити в одному будинку». Але це більше, ніж жити в одному будинку. Є багато сімей, в яких чоловік і дружина живуть разом, разом сідають за стіл їсти, разом сплять, але відчувають себе один одному чужими. Вони як два кораблі, шляхи яких іноді випадково пересікаються. Подружжя живе в одному домі, але в кожного своє життя.

Апостол  Петро закликає нас чоловіків ділити своє життя з дружинами. Звичайно, що після напруженого робочого дня хочеться тиші і спокою. Іноді хочеться почитати щось цікаве, або просто розслабитись перед телевізором і зовсім не тягне спілкуватись з дружиною і приділяти їй увагу. Але всім нам чоловікам просто необхідно навчитись ділити своє життя з дружинами. Апостол говорить, що чоловіки повинні «жити із дружинами за розумом», а це означає, що ми повинні знати, що подобається нашим дружинам, а що їх дратує. Але про це ми можемо дізнатись лише під час спілкування з дружиною. Бог також може відкрити нам це через дослідження Біблії, відвідування семінарів і читання книг про християнську сім’ю. А ми, якщо хочемо, щоб наша сім’я була щасливою, повинні застосовувати отримані знання на практиці.

Одна подружня пара врочисто святкувала тридцятиліття одруження.

Хтось, як це водиться, спитав дружину: «У чому полягає твоя таємниця?»

Вона з посмішкою відповіла: «У день шлюбу я постановила скласти список десяти вад свого чоловіка, які могла би йому вибачити. Вирішила, що з лише десятьма зможу спокійно жити».

Коли її спитали, які ж то вади опинилися у тому списку, жінка відказала: «А я так його й не написала, тому, що кожного разу, коли мій чоловік робить щось, що мене дратує, – кажу собі: «На щастя, це один із пунктів того списку!»

Так само й чоловік повинен вміти пробачати вади характеру коханої.

Якщо ви твердо вирішили зробити свою сім’ю щасливою, то почати зміни можна з того, що чоловік щовечора почне цікавитись як пройшов день у його половинки. А коли вона розповість вам як пройшов її день, розкажіть як пройшов ваш. Їй цікаво буде дізнатись чим ви займались, з ким спілкувались, про що питали і що вам відповідали, – взагалі усі найменші дрібниці вашого дня.

Недобре, коли чоловік проводить усі вечори і вихідні з друзями. Звичайно, це не означає, що він взагалі не може спілкуватись з друзями. Але якщо весь вільний час він проводить лише з ними, цим він показує, що вони для нього більш важливіші, ніж дружина. Якщо кохана буде впевнена, що вона для вас – найголовніша, найважливіша людина і ви її цінуєте, вона завжди вам допоможе і підтримає. Найважливішим в сім’ї є взаємовідносини, тому їм потрібно приділяти найбільше уваги.

Тому чоловік має відкрити коханій серце, відноситись до неї як до найкращого друга і завжди старатись показувати їй, що важливішої за неї в нього немає нікого. Так навчає Творець і якщо ми зробимо перший крок, то мир спокій і щастя запанують в нашій сім’ї, родині і державі.

Пара, що збиралася вступити у шлюб, запитала у священика:

  • Що нам робити, аби наше кохання тривало завжди?

З неба почувся голос:

– Разом любіть інших.

Ось чому кохані повинні вміти не тільки дивитись один одному в очі, але й в одному напрямку.

Андрій БІЛИК

Керівник відділу сім᾽ї.

ДЕНЬ МАТЕРІ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

БІБЛІЯ ПРО МАТЕРІВ

 

Роль матері в Біблії найбільш почесна і відповідальна.

Найпоширеніша фраза – „Ім’я  його матері” – багаторазово зустрічається в Старому Заповіті і завжди несе важливу інформацію стосовно царів Ізраїлю. Мати царя часто займає більш почесне становище, ніж дружина царя. Безпосередньо після згадування імені матері царя в Старому Завіті часто в наступній фразі робиться підсумок духовності і моральності цього царя: „І робив він угодне в Господніх очах” або „І робив він неугодне в Господніх очах”.  Цими словами автор ніби  намагається  підкреслити безпосередній вплив матері на характер сина. Наприклад, у другій книзі Царів читаємо: „… А ім’я його матері Єгоаддан…”, і далі, в 3-му вірші: „І робив він угодне в Господніх очах” (2 Цар. 14:2).

Важливість материнського впливу підкреслено також у книзі пророка Єзекіїля, де ми зустрічаємо фразу: „Яка мати – така її донька!” (Єзек. 16:44).

У серцях єврейських жінок жила глибока любов до дітей, а діти ставились до матерів з не менш глибокою повагою. В одному із законів, де говориться про повагу до батьків, мати навіть поставлена на перше місце, перед батьком: Кожен буде боятися матері своєї та батька свого, а субіт Моїх будете додержувати. Я – Господь, Бог ваш!” (Лев.19:3).

Серед  Божих заповідей зустрічаємо закон про те, що матір слід поважати нарівні з батьком: „Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!” (Вих.20:12).

Слово „мама” або „матір” згадується в Біблії більше 300 разів, а слово „свекруха” – більше 10-ти.

Іноді матір’ю називають ізраїльську націю, а ізраїльтян – її дітьми (Іс.50:1; Єрем.50:12; Ос.4:5). Навіть велике місто також може порівнюватися з матір’ю: „Я із спокійних та вірних міст Ізраїля, ти ж шукаєш погубити місто та матерів серед Ізраїля…” (2 Сам. 20:19).

 

 

ЕВНІКІЯ І ЛОЇДА

(Мама і бабуся Тимофія)

 

Одного вечора, коли мати готувала вечерю, одинадцятилітній син  прийшов до кухні з карткою в руці.

З офіційним виглядом дитина подала картку мамі. Мати витерла об   запаску руки і прочитала:

– «Очищення стежки від бур’янів – 1 грн;

– прибирання кімнати – 2 грн;

– купівля молока – 50 коп;

– догляд за сестричкою (3  вечори) – 3 грн;

– отримання відмінних оцінок (із двох предметів) – 5 грн;

– викидання сміття щовечора – 2 грн;

Разом – 13 грн. 50 к».

Зворушено поглянула мати синові у вічі. У пам’яті зринули спомини.  Жінка взяла ручку і на зворотному боці картки написала:

  • «За те, що носила  тебе  під  серцем  9  місяців – 0  грн;
  • за ночі, проведені біля твого ліжка, коли ти хворів – 0 грн;
  • за хвилини, коли потішала тебе у смутку – 0 грн;
  • за те, що витирала твої сльози, коли ти плакав – 0 грн;
  • за те, що всього тебе навчала день за днем – 0 грн;
  • за всі сніданки, обіди, вечері, полуденки, канапки до школи – 0 грн;
  • за все, що даю тобі щоднини – 0 грн;

Разом – 0 грн».

Закінчивши писати, мати, посміхаючись, дала картку синові. Той прочитав написане, і на його очах виступили дві великі сльозини.

Хлопець обернув картку і написав на своєму рахунку: «Оплачено». Потім кинувся мамі на шию і розцілував.

Неможливо нічим виміряти безкорисливу мамину любов і виховання, яке  оселяється в дитині.

«Я приводжу на пам’ять собі твою нелицемірну віру, що перш оселилася в  бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії; певен же я, що й у тобі вона  оселилась» (2 Посл.  Тим.  1:5).

Це вся інформація, яку відкриває Біблія про цих двох великих жінок Нового  Заповіту. І хоча слово „баба” зустрічається в Біблії тільки один раз, коли згадується  Лоіда, можемо не сумніватись, що вона була віруючою жінкою і люблячою бабусею.

Апостол Павло тактовно згадує ім’я баби першим, тому що християни  поважали старість.

Імена цих двох жінок згадуються у Біблії мигцем, але як багато вони нам говорять! Про важливе для нас – щиру, нелицемірну віру в Бога, яка передається з покоління в покоління не тільки по роду але й по духу.

Дуже важливо знати з Писання, що віра може передаватись у спадок так само, як талант, завдяки праведному способу життя. І саме завдяки цим жінкам, ми дізнаємось, як це відбувається.

Хоч це не єдине місце в Святого Письма, яке прямо і красномовно підтверджує думку, що віра, яка зароджується в жіночому серці, може бути глибшою і сильнішою, ніж у багатьох чоловіків.

Біблія показує нам три покоління: бабку Лоїду, мати Евніку, і їхнього внука і сина Тимофія, в яких так чудово проявився дух істинної віри.

Ім’я Лоїда в перекладі з грецького означає «краща», «вища», а ім’я             Евнікія – «богоподібна». Які чудові імена давались в давнину! Вибір імені, як вважають єврейські богослови, «справа виключно важлива і відповідальна, тому – що життєва сила і благословення, які людина отримує з вищих світів, ніби проходять по каналах, по буквах єврейського імені ” (М.М. Шнеєрсон). І дійсно, Евнікія і Лоїда брали цю силу і благословення з Вищого світу і все своє життя віддавали на служіння Богові.

Ці дві жінки – Лоїда і Евнікія стали для нас чудовим прикладом чистої, нелицемірної віри, на чому наголошує апостол Павло у своєму другому посланні до Тимофія. Нелицемірну віру вони з радістю передали Тимофієві, а він разом з апостолом Павлом поніс її далі до серця багатьох, повіривши в Ісуса Христа.

Лоїда і Евнікія вже були навернені в християнство, коли апостол Павло під час своєї другої місійної подорожі прибув до Дервії, а потім до Лістри, де на той час вони проживали. Апостол Павло схотів взяти Тимофія співпрацівником, помітивши в ньому особливий дух віри та готовність на служіння в ім’я Ісуса Христа (Дії 16:1-3).

Нелицемірна  віра  мами  і  бабусі  зробила  Тимофія  достойним  найвеличнішої  з  похвал,  яку  виніс  апостол Павло,  називаючи  його  „Сином  улюбленим” (2 Тим. 1:2).  Тільки  завдяки  вихованню,  отриманому  від  матері  та бабусі,  Тимофій  зміг  почути  такі  слова  від  бездітного  і  нежонатого  Павла.  Апостол  любив  Тимофія,  як  рідного  сина,  і  завжди  говорив  про  нього  з  гордістю. Коли в Евнікії народився син, вона назвала його Тимофій «той, хто шанує Бога», «той, хто боїться Бога». Це ім’я говорить про той дух, який панував в цій сім’ї.

Зауважимо, що віра у родинній сім᾽ї має величезне значення для нащадків і, насамперед найвпливовіша віра бабці. Місіонери розповідають, що в деяких країнах, особливо в Індії, Євангеліє не може проникнути в життя народу до того часу, доки не відкриється воно старшим людям, в основному бабцям, тому якщо старенька вороже ставиться до усього нового, непохитно притримуючись язичницьких звичаїв, дуже складно навернути родину, сім᾽ю. А людям похилого віку ще й притаманно всіма силами триматись того, що ввійшло у їхню плоть і кров з раннього дитинства. Вони вперто противляться новій вірі. Доки не навернеться бабця, стверджують місіонери, сім’я не відкриється Євангелію. В Лістрі бачимо навернену до Христа бабцю, віру і принципи якої прийняли дочка і внук.

Вибір старшої людини може привести як до доброго, так до поганого. В тих родинах, де бабці прилучені до окультизму, знахарства, ворожіння, членам родини дуже тяжко вирватись з під впливу лукавого. Такі бабці навпаки стараються залучати нащадків до поклоління чорній силі. Членам такої родини важко стати християнами та повірити в другий прихід Спасителя.

Щасливі ті, хто має таких матерів як Евнікія, і таких бабусь, як Лоїда. У їхніх сім’ях міцна християнська атмосфера, а в дітей тверда істинна віра. Від таких сімей багато людей може дізнатись про Євангелію. Якщо ж в таких родинах є ненавернені чоловіки, через поведінку віруючих жінок – дружин чи тещ – вони приводяться до Христа «без слів», як про це написано в 1-му Посланні Петра (3:1-3), якщо ж цього не стається, то плоди їхнього благодатнього життя неодмінно позначаться на дітях. Про це повинні пам’ятати матері – християнки, виховуючи своїх дітей для Господа.

На прикладі Лоїди і Евнікії Господь відкриває, що є головним при вихованні дітей в християнському дусі. Це, перш за все, Боже Слово, молитва і власний приклад.

Згадаймо, як благотворно впливають на дитячі душі розповіді з біблійних історій про Йосипа, Самуїла, Давида, Йонатана, Даниїла, його трьох друзів і про багатьох інших чоловіків і жінок віри. А як уважно дітки слухають і як радісно сприймають їхні серденька просту і доступну розповідь про Ісуса Христа.

Звичайно, що свідчення про Христа підтверджується чистим і святим життям батьків. Для юного Тимофія життя матері Євнікії і бабці Лоїди стало справжнім прикладом, високим духовним зразком.

Потім їхнє місце зайняв апостол Павло. Він по-батьківськи і по-братськи спілкувався зі своїм юним учнем під час їхніх місійних подорожей. Для апостола Тимофія це був найкращий приклад істинного християнства.

Павло  доручав юнакові найделікатніші  і  найвідповідальніші  завдання.  Тимофій  був  підготовлений  Евнікією  і  Лоїдою  до  такого  служіння.  Їхній  син  і  внук  зробив  безсмертними  їхні  імена,  працюючи  на  Божій  ниві  разом  з  Павлом  довше, ніж будь-який з його супутників,  що  розділяли  його  щоденні  турботи.

Евнікія  і  Лоїда  жили в Лістрі.  Батько  Тимофія  був  греком, а  мати – єврейкою.  Тимофій  з  дитинства  знав  Святе Письмо.  У  своїй  сім’ї  він  бачив  щире  глибоке  благочестя. Віра його матері і бабусі у Господа постійно нагадувала про  благословення,  пов’язані  з  виконанням  Божої  волі.

Нам не відомо, чому так сталось, що, дочка Лоїди вийшла заміж за геллена. Але цей шлюб не пошкодив Евнікії зберегти благочестя й дух поклоніння Богові у своєму характері, у вірі та поведінці протягом усього їхнього життя.

Про це свідчить той факт, що її сина апостол полюбив, як власного.

Ці  дві  побожні  жінки  наставляли  Тимофія  у  Слові  Божому.  Духовна  сила  отриманих  повчань  допомагала  юнакові  зберегти  чистоту  мови  та  протистояти шкідливому  впливу  оточення. Ось таким чином  його  домашні  наставниці,  співпрацювали  з  Богом,  готували  його  до  служіння.

Складається  враження,  що  Евнікія  і  Лоїда  зійшли  просто  зі   сторінок  Біблії,  щоб сказати,  що  нема  нічого  важливішого  в   житті  матері  за  виховання  дитини. Важко  уявити,  що  було  б,  якби  Тимофій  не  отримав  належного  домашнього  виховання  до  15  років,  коли  апостол Павло  прибув  до  Лістри  і  навернув  його  в  християнство, близько  45  року по  народженні  Христа.

Це  було  друге  відвідування  апостолом Павлом  Лістри,  коли після  розлучення  з  Варнавою  зустрів він Тимофія.  Юнак, залишивши  рідних, пішов з  апостолом Павлом  і Силою проповідувати Христову науку.

Можна  не  сумніватись,  що  Лоїда  та  Евнікія  добре  знали  книгу Старого  Завіту,  яка  тоді  називалась  Книгами  Закону і Пророків, і що вони передали  Тимофію  мудрість  усіх  великих  суддів і  пророків,  а  також  мудрість  Псалмів  і  Приповістей.  Можливо, вони не раз  повторювали: «Привчай  юнака  до  дороги  його  і  він, як  постаріється, не  вступиться з неї» (Пр. 22:6), або „Хай  радіє  твій  батько, та  мати  твоя, хай потішиться та,  що  тебе  породила” (Пр. 23:25),  чи  «Дороги  премудрості  вчу  я  тебе,  стежками  прямими  проваджу  тебе» (Пр. 4:11).

Евнікія  і  Лоїда  виховали  Тимофія  самовідданою  людиною,  яка  здібна  на  самопожертву. Ніжним, терпеливим і завжди готовим посвятити себе справі Христа. А  закласти  в  дитину  такі  якості  могли  тільки  віддані  і  люблячі  бабуся  та  мама.

Апостол Павло  більше  за  всіх  розумів,  що  нелицемірна  віра  Лоїди  і  Евнікії  в  повною  мірою  передасться  Тимофію.  Цю  думку він підтверджує такими словами: «І  ти  знаєш  з  дитинства  Писання  Святе,  що  може  зробити  тебе  мудрим  на  спасіння  вірою  в  Христа  Ісуса» (2 Тим. 3:15).  Цими словами  великий  апостол   залишив   самий  довговічний  пам’ятник  матері  і  бабусі  Тимофія.

Павло  також  писав  Тимофію: «А  ти  в  тім  пробувай,  чого  тебе  навчено  і  що  тобі  звірено,  відаючи  тих,  від  кого  навчився  був  ти» (2 Тим. 3:14). Цими словами великий апостол залишив довговічний пам᾽ятник матері і бабусі Тимофія.

У  посланнях  апостола Павла  до  Тимофія  є  тексти,   які  характеризують  самого  Тимофія,  наприклад: «Але  ти,  о  Божа  людино,  утікай  від  такого,  але  женися  за правдою, благочестям, вірою, любов’ю, терпеливістю, лагідністю» (1 Тим. 6:11)

Немає  жодного  сумніву,  що  ці  якості виховані  в  ньому  бабусею  і  мамою.   Завдяки  їхній  науці  він  міг  зрозуміти  слова   Павла: «Бо  корінь  усього  лихого – то  грошолюбство,  якому  віддавшись  дехто  відбились  від  віри й  поклали  на  себе  великі  страждання» (1 Тим. 6:10).

Ці  слова апостола Павла  стали  для  Тимофія  як  ковток  чистої  води.  Він  сприйняв   їх   чутливим   серцем,  тому що  з   дитячих  років утвердився  в  істинній   вірі.

Відомо, що Тимофій, як співпрацівник Павла, виконував своє важке й відповідальне служіння. Згодом він став єпископом Ефеської церкви, про яку так багато сказано в Писанні та історичних документах. Пізніше апостол Павло писав про нього такі похвальні слова: «… діло Господнє він робить, як і я» (1 Кор. 16:10).

Тимофій звершував служіння єпископа до того часу, доки (в період правління жорстокого Доміціанта) не помер мученицькою смертю: був побитий камінням під час одного з язичницьких свят, влаштованих на честь богині Діани                              (Бібл. енциклопедія).

Таким був Тимофій, воїн Христа, чия віра та вірність Богу були виховані благочестям і  працею двох жінок – Евнікії і Лоїди.

 

Андрій БІЛИК

(Біблійні жінки «Нового Завіту». Тернопіль. Навчальна книга – Богдан. 2011).

 

 

 

 

1 травня

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

Першого травня в Україні відзначають Свято праці, або День міжнародної солідарності трудящих. Взагалі, свято відзначається в 142 країнах світу, тому не дивуйтесь, бо саме сьогодні хочеться привернути вашу увагу не до праці, а до часу, який допомагає відновлювати сили.

Але для початку, хочу розповісти смішну історію, в якій розповідається, як в одну з груп дитячого садка зайшла завідувачка, й запитала:

–  Діти, в яку гру ви граєте?

–  Ми граємось в дитячий садок, – відповіли діти.

  • Як цікаво! Можна мені подивитись? А хто у вас Володя?
  • Володя у нас водій машини. Він привозить продукти, щоб з них варили обід.
  • А хто у вас Таня? – питає завідувачка.
  • Таня кухар, вона варить обід, – відповіли діти.
  • А що у вас робить Надя?
  • А Надя у нас ніколи нічого не робить. Вона у нас завідувачка.

В цей напружений час, більшість людей хотіли б кимось керувати, але й у завідуючих багато обов’язків, просто діти не бачать їхньої роботи. Робота і відповідальність є у кожній професії.

Слово Боже радить усім, хто став християнином, наполегливо працювати, аби забезпечувати свої сім’ї:

«Хто крав, хай більше не краде, але краще хай працює, роблячи своїми руками добро, щоб мав що подати тому, хто має потребу» (Ефес. 4:28).

Взагалі, більшість з нас живе в дуже напруженому ритмі та зв’язаний по руках і ногах нескінченними обов’язками, на виконання яких зовсім немає часу. Мати Тереза казала: «Я думаю, що світ сьогодні перевернувся з ніг на голову. Він дуже страждає, бо в домах і сім’ях мало любові».

Серед бурхливого світського гамору ми постійно кудись спішимо, але, на превеликий жаль, як правило, сівши ввечері, щоб відпочити, пригадуємо, що все-одно не встигли зробити ще щось дуже важливе.

У нас завжди не вистачає часу на дітей, немає часу один для одного. Немає часу, аби радіти одне одним.

Нестача часу перетворилась у нас на проблему:

  • Біжимо на роботу;
  • Спішимо до Церкви;
  • Не спілкуємось, а спішимо поговорити з дітьми і батьками.

Особливо зайняті жінки, бо коли жінка повертається з роботи, то вдома на неї чекає безліч обов᾽язків. Вона мусить приготувати вечерю, випрати, прибрати, попрасувати, забрати зі школи дітей, допомоги їм з уроками, викупати їх і вкласти спати. Крім того, опитування показали, що дуже мало чоловіків допомагають дружині виконувати домашню роботу. Але це не тому що ліниві, а тому що самі стомлюються, заробляючи гроші важкою працею.

Взагалі, ХХІ століття вважають ерою «трудоголіків» – люди розуміють, що їх успішність і добробут залежать від зусиль та праці. Сотнями тисяч виїжджають за кордон, щоб старанно працювати, робити все можливе зі свого боку, аби забезпечити себе і свою сім’ю. Звичайно, що ніхто не має права це осуджувати, бо Біблія не схвалює байдикування (див. Прип. 6:9; 13:4; 2 Сол. 3:10). Однак, у своєму доброму прагненні, ми можемо стати настільки нерозважливими, що будемо страждати самі, та прирікати на страждання тих, кого любимо й про кого піклуємось.

Як стверджують вчені, люди, які працюють щодня 10 і більше годин, завдають шкоди організмові.

Часто можна чути: батько весь час зайнятий і стверджує, що робить це задля своєї сім’ї. Проте, саме сім’я страждає через його постійну відсутність.

Трирічний хлопчик, якось підійшов до своєї мами і запитав:

  • Мамо, ми підемо колись на Небо?
  • Так любий, – відповіла мама.
  • А я б хотів, щоб і тато пішов на Небо, – продовжив хлопчик.
  • Звичайно, – а хіба ти думаєш, що він не піде?
  • Ні, він завжди дуже зайнятий і не може кинути свою роботу.

Не секрет, що і в ревних християн часто бажання зробити кар’єру, заробляти багато грошей і бути успішним домінує до такої міри, що в жертву приноситься шлюб, сім’я і навіть здоров’я.

Один чоловік, стоячи біля каси залізничного вокзалу, довго вагався, на якому поїзді йому їхати – швидкому чи звичайному, пасажирському?

Без сумніву, що кожен з нас, вважає, що краще їхати на швидкому, який не зупиняється «біля кожного стовпа», як звичайний поїзд. І ми часто летимо вперед, забуваючи про те, що ми не швидкі ешелони а, як казав Давид Богу: «Приходько я в Тебе, мандрівник, як батьки мої всі!» (Пс. 38:13). І як кожний мандрівник, ми стомлюємось і маємо потребу у відпочинку.

Але, в гонитві за грошима, щоб заробити на щось престижне чи виплатити кредит, часто не помічаємо, що звертаємо з вірної дороги вбік, на світську буденну дорогу, де немає попереджувальних і забороняючих «дорожніх знаків», які ставить для нас добрий Господь. А спохвачуємось, коли опиняємось в якійсь біді.

Розповідають про іншого чоловіка, якого закрили на вершині башти і йому необхідно було дати про себе знати людям, які проходили внизу. Його криків вони не могли почути, і тоді, щоб привернути увагу, він почав кидати золоті монети.

Люди внизу, побачивши монети, почали їх збирати і сварились, щоб заволодіти золотом, але ні один чоловік не підняв голову, щоб подивитись в гору, щоб побачити в якій біді невільник.

В кінці-кінців в’язневі вдалось відірвати від стіни кусок штукатурки і кинути вниз. Цей кусок попав в голову перехожому і поранив його. І лише тоді ця людина подивилась в гору і побачила в’язня.

Подібним чином ми часто приймаємо благословення, які зверху зливає на нас Господь. Але замість того, щоб зупинитись, підняти голову вверх і подивитись від Кого надходять ці благословення, виснажливо працюємо й стараємось мати ще більше. І тільки, коли стається якась біда чи хвороба, ми зупиняємось, стаємо на коліна і піднімаємо свої погляди  вверх.

Звичайно, що Богу приємно, коли ми маємо гарну професію, добре заробляємо, але Він навчає, що кожному просто необхідні зупинки, щоб озирнутися назад, оцінити зроблену роботу і поглянути по-сторонах, чи туди ми йдемо. Іншими словами, зациклившись на земних потребах, придаючи багато уваги буденним справам, забуваємо зупинитись і прислухатися до того, що каже Бог. Але, від самого створення світу Бог не лише просить, але й свідомо робить так, щоб Його народ зупинявся для цього.

Згадаймо сорокарічну подорож ізраїльського народу:

«І коли підіймалася хмара з-над скинії, то потому рушали Ізраїлеві сини, а на тому місці, на якому хмара ставала, там таборували Ізраїлеві сини. На Господній наказ рушали Ізраїлеві сини, і на Господній наказ таборували. Усі ті дні, коли хмара перебувала над скинією, вони таборували. А коли хмара багато днів позоставалася над скинією, то Ізраїлеві сини виконували Господню сторожу, і не рушали. І бувало, що хмара була над скинією полічені дні, то вони на Господній наказ таборували, і на Господній наказ рушали. І бувало, що хмара була від вечора аж до ранку, а підіймалася хмара вранці, то рушали вони. Або день і ніч була, і підіймалася хмара, то рушали вони. Або два дні, або місяць, або рік хмара була над нею, над скинією, Ізраїлеві сини таборували, і не рушали, а коли вона підіймалась, рушали вони» (Чис. 9:17-22).

Сінайська пустеля була школою не лише фізичного, але й морального виховання, з якої Божий народ повинен був вийти оновленим і відродженим. Ізраїльтяни, подорожуючи пустелею, зупинялись на одну-дві ночі, а то й на цілий рік, і це було не випадково. Після таких зупинок Бог змінював маршрут, хоча мета (тобто, Земля Обітована), залишалась єдиною.

Це чудовий приклад Божого керівництва. Так само й нам, корисно робити зупинку і подивитись: де стоїть «хмара»? Але, на жаль, ми часто пробігаємо деяку дистанцію, а потім помічаємо, що забігли надто далеко. Лише, коли стається біда, бачимо, що через суєту і фінансові проблеми, ми не помітили головного.

Близько сотні років тому, одного члена Британського парламенту, якого звали Самюель Плімсоль, схвилювала проблема на флоті країни. Справа в тому, що на морі часто тонули переповнені вантажні судна, і при цьому гинули люди й пропадало майно. Тоді він ініціював закон про обов’язкове нанесення на борт усіх вантажних кораблів лінії граничного осідання. Судно можна було навантажувати, аж поки вода не доходила до цієї позначки. Моряки досі називають її лінією Плімсоля.

Добре, щоб кожен з нас мав свою «лінію Плімсоля» – ту межу, де треба зупинитися і заради власного здоров’я, щастя ближніх, не намагатися взяти на себе більше обов’язків, ніж можемо виконати. На зупинках ми перевіряємо свій духовний і фізичний стан.

Недавно повідомлялось, що в результаті багаторічних експериментів, які проводились в сухопутних військах США, було виявлено, що на марші солдати стають витривалішими і можуть бігти на великі відстані, якщо через кожні 50 хвилин зупиняються, скидають ранці й відпочивають 10 хвилин. Тепер їх просто заставляють відпочивати десять хвилин з кожної години.

Але вчені виявили, що Бог наділив серце людини такими ж якостями відпочинку, до якої американські вчені дійшли розумом після довгих експериментів. Кожний день серце переганяє по всьому організму таку кількість крові, якою можна б було наповнити цілу залізничну цистерну. А уявіть, скільки роботи воно звершує протягом п’ятдесяти чи сімдесяти років? Як воно може витримати таке навантаження?

Майже усі люди вважають, що серце працює весь час, але насправді, після кожного скорочення є певний період відпочинку. При скороченнях з частотою сімдесят ударів за хвилину, серце фактично працює лише дев’ять годин з двадцяти чотирьох. Тобто, Бог і тут передбачив все, щоб не було навантажень.

Ось чому наші тіла часто посилають нам сигнал про те, що прийшов час відпочивати, а іноді ці сигнали звучать так голосно, що доводиться лікуватись. На жаль, ми часто настільки захоплені гонитвою за грошима, що не прислухаємось до голосу власного організму. Багато людей, уражених хворобою, рано чи пізно просто вимушено лягають на відпочинок, але головне запитання: чому я не зробив цього вчасно?

Як ви думаєте: чи міг Бог створити Землю з творінням і природою за один день? Дитяче питання. Але Йому дуже хотілося зупинитись і подивитись на Свою роботу, щоб порадіти: «І Бог побачив, що добре воно» (Бут. 1:21).

Бог наскільки нас любить, що передбачив навіть «обов’язкові» зупинки. Сьомого дня, після завершення творіння, Він спочивав. Єврейське слово, перекладене словом «спочив», має той самий корінь, що й «субота» («шабат»). Цей факт показує, наскільки сьомий день, субота, та запропонований у ньому відпочинок вплетені у саме полотно творіння. Як би нам не було важко зрозуміти це, але текст ясно повідомляє: Сам Бог спочивав суботнього дня.

Ісус Христос сказав: «Суботу встановлено для людини, а не людину для суботи» (Мар. 2:27). Тобто, субота не замикається сама на собі. Вона була задумана як благословенний для людини день фізичного відпочинку і спілкуванням з Богом. А ось фарисеї ставилися до цього дня так, ніби людина була створена для служіння суботі, а не субота задовольняла її потреби. І тепер буває, що людина бачить в суботі тягар.

В одній притчі розповідається, як Бог створив голуба, але той почувався нещасним і прийшовши до Свого Творця сказав:

– Володарю Неба і Землі, якийсь кіт хоче мене злапати й з’їсти. Тому усі свої дні я проводжу у відчайдушній втечі, користуючись цими нічого не вартими лапками, які Ти мені дав.

Тоді Творець змилосердився над голубом і подарував йому сильні крила.

Але за кілька днів він знову повернувся до доброго Бога, благаючи:

  • Володарю Неба і Землі, кіт далі за мною полює. Мені й так було важко втікати від нього моїми слабенькими лапками, а тепер ще й з важкими крильми на плечах мушу бігати.

Творець усміхнувся і сказав:

  • Голубе Мій, Я не для того дав тобі крила, щоб ти носив їх на плечах, а для того, щоб вони тебе підносили до Неба!

Так само й субота дана для того, щоб ми підносились до Престолу Бога, а не носили її як тягар.

Взагалі, якщо і є щось дуже важливе для людей 21-го століття, то це субота. Суспільство, яке страждає від стресів, хвороб серця та хронічної перевтоми, потребує зцілення. Бог пропонує вихід із нескінченних проблем сучасного життя. Він дає можливість зробити зупинку в суботній день, щоб «зарядити розряджені батареї» нашого єства і переглянути свої життєві цінності. Субота нагадує нам про те, що прийшов час відпочити від суєти й шуму цього світу та прийти в присутність Того, Хто створив нас і знає наші потреби.

Нам необхідно усвідомлювати межі своїх можливостей. А регулярно зупиняючись для відпочинку, ми дозволяємо Богу відновлювати тіло й  духовний стан, щоб бути готовими для виконання Його волі.

Якось Ісус навів приклад про чоловіка, який роками накопичував майно, але через передчасну смерть не міг насолодитися своїми розкошами: «І Він розповів їм притчу, говорячи: В одного багача гойно нива вродила була. І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх? І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток. І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися! Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?… (Луки 12:16-20).

І в кінці притчі Ісус зробив підсумок: «Так буває із тим, хто багатіє для себе, але не багатіє для Бога» (Луки 12:21).

Хіба той чоловік робив щось погане? Хіба це гріх, щоб тяжко працювати, аби забезпечувати сім’ю? Ні. Але проблема в тому, що він зосередився лише на матеріальному й забув про Бога. Саме тому всі його маєтки, набуті важкою працею, не принесли жодної користі. Більше того, Ісус заохочує нас зупинятись і думати про вічне: «Не працюйте для поживи, що гине, але для поживи, що залишається на вічне життя, яку дасть вам Син Людський; бо Його призначив Бог Отець! (Йоан. 6:27).

Отже, ми повинні працювати, щоб жити, а не жити, щоб працювати.

Ви помітили, що навіть в церквах, священики й проповідники говорять лише про працю. Я жодного разу не чув проповідь про відпочинок. Звичайно, що працювати потрібно, але потрібно вчитись гарно відпочивати й розслаблятись. І ніхто, крім Бога, цьому не хоче вчити.

Ось лише два біблійних тексти:

1 – «Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої» (Йоан. 4:6).

2 – «І сказав Він до них: Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте. Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись» (Марк. 6:31).

Бачимо, що Ісус не лише Сам відпочивав, але й навчав апостолів, щоб приділяли час для відпочинку. Отже, незалежно від того, наскільки ми молоді й сильні, нашому тілу необхідний відпочинок, бо рано чи пізно зловживання своїм організмом дасть про себе знати. Питання в тому, чи дійсно після цих слів ми будемо шанувати своє здоров’я?

А головне, що нам потрібно зробити після цих роздумів, це зупинитись.

 «Спочиньте і знайте, що Я Бог» (Пс. 45:11).

У Біблії міститься ще одна мудра порада: «Краща повна долоня спокою за повні дві жмені труду та за ловлення вітру!» (Еккл. 4:6). З цього вірша видно, наскільки важлива поміркованість. Ми не можемо дозволити роботі цілком поглинути нас. Потрібно дбати про своє емоційне та фізичне здоров’я, знаходити час для відпочинку і вміти насолоджуватись плодами власної праці.

В одній історії розповідається, як два лісоруби працювали у лісі. Їхні дерева мали дуже грубі стовбури. Один рубав своє дерево  наполегливо і зупинявся лише на хвилинку, щоб перепочити. А другий щогодини робив собі тривалу перерву. І хоча дерева були однаковими,  перший за цілий день зробив лише половину справи, але так стомився, що не міг вже підняти сокиру. А другий, таки зрубав своє дерево.

Перший лісоруб не повірив своїм очам і сказав:

– Нічого не розумію! Ти щогодини відпочивав, але як тобі вдалося так швидко скінчити?

Другий, усміхаючись відповів:

  • Ти бачив, що я кожну годину робив собі перерву. Проте ти не помітив, що перепочинок я використовував для того, аби підгострити сокиру.

Наші душі також подібні на гостру сокиру, і щоб вони не затупились, потрібно зупинятись, переривати роботу і «гострити» їх. Зупинятись в суботу, щоб побути ближче з Богом; зупинятись, щоб послухати музику, влаштувати собі прогулянку, допомогти тим, хто має потребу; не соромлячись обняти й поцілувати тих, хто тобі дорогий.

Ключове слово наших роздумів «зупинятись», бо ми не вміємо цього робити, але просто вимушені навчитись. І якщо матимемо помірковане ставлення до роботи, відпочинку й сімейних справ, то відчуємо велику радість.

Ісус прямо сказав, що ми схильні надмірно тривожитися про матеріальне, тому заохочував Своїх учнів словами: «І не шукайте, що будете їсти й пити, і не журіться. Цього всього прагнуть народи світу; ваш же Отець знає, що цього ви потребуєте. Але шукайте Царства Його, а це вам додасться» (Лук. 12:29-31).

 

Андрій БІЛИК

РАДІАЦІЯ ГРІХА (26 квітня – день аварії на чорнобильській АЕС)

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

logo                                                                   Мертвим і живим побратимам-

                                                                   пожежникам, які проводили    

                                                                   дезактивацію четвертого блоку

                                                                                              на ЧАЕС – присвячується

РАДІАЦІЯ  ГРІХА

Ті, хто читає Біблію, знають, що прихід Спасителя уже близько: пророцтва й ознаки про це говорять чітко. Повені, землетруси й глобальні катастрофи постійно нагадують про це. Ось і зараз, коли увесь світ тремтить від страху, щоб не вибухнув реактор на «Фукусімі-1», згадуємо  про подію, яка відбулась 25 років тому і  також є певною ознакою останніх часів.

26 квітня 1986 року в Чорнобилі сталася найжахливіша в історії нашої планети катастрофа на атомній електростанції. На момент аварії в четвертому реакторі містилося двісті тон урану, але ніхто не знає скільки пального було викинуто в навколишнє середовище. В дослідженнях багатьох учених ця аварія порівнюється із вибухом атомних бомб, що були скинуті американським пілотом  на японські міста Хіросіму і Нагасакі в 1945 році. Більше того – учені стверджують, що викид радіації в Чорнобилі  відповідав щонайменше вибухові сотні атомних бомб. Не дивно, що підвищений рівень радіації був зафіксований далеко від України,  внаслідок чого в деяких районах Німеччини овочі залишили гнити на полях, а в Скандинавії 70 відсотків м’яса північних оленів було визнано непридатними для споживання, бо тварини паслися на забруднених радіоактивними елементами лишайниках.

Зрештою, ця найбільша техногенна катастрофа в історії нашої планети  не тільки тоді, в 1986 році, змінила життя мільйонів людей, але й зараз впливає на кожного з нас. Можливо хтось вважає, що аварія на Чорнобильській атомній станції його особисто не стосується, бо  сталася вона давно, та й Чорнобиль далеко,  але не потрібно забувати, що мільярди доларів, які держава  щомісяця витрачає на цю програму, беруться з державного бюджету, тобто з кишені кожного з нас. Зубожілі, хворі, з ослабленим імунітетом, але ми ще живемо, поступово забуваючи, що наслідки  аварії могли бути  ще страшнішими, якби не героїчні вчинки людей, які того трагічного суботнього ранку гасили пожежу на зруйнованому реакторі. Двадцять вісім чоловік стали тоді першими. За кілька годин всі вони були уражені променевою хворобою, і більшість з них від цієї ж хвороби померли пізніше. А загалом ліквідаторів аварії було біля 600 тисяч. Згодом вони  закрили пошкоджений реактор сталево-бетонним саркофагом заввишки з десятиповерховий будинок і завтовшки два метри. Завдяки цьому вдалося відвернути ще більшу біду, яка могла спіткати Європу.

В буквальному перекладі саркофаг означає «пожирач м’яса». Спочатку так називали вапняк особливої породи, який знищував тіла мертвих. Ще Пліній писав, що саркофаг (тобто вапняк), добували поблизу Ассоса в Тріаді й використовували для домовин у тих випадках, коли трупи людей не підлягали спаленню. Він мав властивість протягом 40 днів знищувати без залишку похоронене в ньому тіло мерця; за 40 днів щезали навіть кості, залишалися тільки зуби. На щось подібне сподівалися і ліквідатори аварії на ЧАЕС, але радіація — не матеріальна річ, її розпад не стримаєш ніякими будівлями. Саркофаг стримує її тільки частково.

І ось сьогодні, через 25 років після того фатального вибуху, я хочу поділитися з вами своїми роздумами. Пригадую, коли мене раптово викликали у військкомат і сказали, що Міністерство Внутрішніх Справ формує окремий батальйон, який після трьохденної підготовки виїде на дезактивацію четвертого блоку, і що я зарахований до його складу, я був дуже здивований, адже моя військова спеціальність не відповідала жодній з пожежних. Однак мене запевнили, що, маючи відповідні знання,  за три дні я зможу легко всього  навчитись, і я з цим аргументом погодився. Хтось мусить заглянути у вічі небезпеки, і чому цією людиною маю бути не я – подумав тоді, адже  давня приказка говорить: «Життя – це не клумба троянд». Християнин не повинен очікувати, що його земна мандрівка буде легкою. Від небезпек, клопотів і труднощів, якими сповнене наше життя, ми звільнимося лише тоді, коли досягнемо неба. Так міркуючи, я спробував подумки поставити себе на місце тієї людини, яка втратила в Чорнобилі усе: і здоров’я, і майно. Мав же я хоч чимось допомогти цій людині…

Страху спочатку не було, але коли наш батальйон (а везли нас в автобусах) проминув  Київ і виїхав на чорнобильську трасу,  настрій в усіх одразу змінився. Ми розуміли, що тут підвищена небезпека, невидима смерть, і це спочатку непокоїло. Наш батальйон був розташований у тридцятикілометровій зоні.  Жили ми в полі у наметах. До Чорнобиля кожну групу привозили мікроавтобусом, там ми пересідали на пожежну машину, яка заїжджала на територію станції. Швиденько сховавшись в укриття під машинним залом третього блоку, чекали наказу для проведення дезактивації. Інколи доводилось чекати по декілька годин. І ось, коли по рації давали наказ,  все відбувалось миттєво. Пригадую, коли нашій групі дали завдання збивати радіацію з насосної станції,  яка стояла біля  четвертого блоку і подавала нагору стрічковим транспортером  бетонний розчин, ми бігли, вмикали ствол і просто мили те, що зовні було чистим, поливали під тиском повітря. Розумом усвідомлювали, що навколо смерть, але ж її не видно,  лише стрілки приладів свідчили про це.

Page 1

 Цікаво, що тільки тоді я по-справжньому зрозумів біблійний вірш,  записаний в посланні апостола Павла: «І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних» (Ефес. 2:1,2).

Ось цього «князя», що панує в повітрі, як і радіації, ми не бачимо, але знаємо, що він усюди.

Кожному з нас відводилось для виконання завдання лише три хвилини, але до цих трьох хвилин ми довго готувались і коштували вони нам дуже дорого. Я зауважив, що спільне небезпечне завдання  об’єднує людей; мобілізується воля, реакція стає гострою, усі земні проблеми – другорядними і смішними. Головне збити рівень радіації, щоб люди після нас могли працювати. В такій ситуації одразу стає зрозуміло, чому Господь допускає в нашому житті випробування, щоб ми навчилися розділяли головне і другорядне.

Спецформу  і взуття на ці три хвилини видавали для кожного пожежника новенькі й одноразові, так що мільйони рублів витрачалися лише на одяг. Крім цього в розташуванні частини кожен з нас мав піжаму і легке взуття. Біля наметів стояли ящики з мінеральною водою, а ось спиртного ніхто навіть не бачив, так що розмови про пиятику в зоні безпідставні. Навіть коли вже пізніше ми приїжджали на обстеження і лікування в Київський інститут радіаційної медицини, де ще застали декого з перших пожежників, нам також не давали ні вина, ні міцніших напоїв – усе  це  вигадки. Чим небезпечніше й відповідальніше завдання, тим чистішим повинен бути розум.

Так, чорнобильська трагедія спотворила життя сотень тисяч людей, оповивши їх темною хмарою страху, розпачу та непевності, але ми завжди отримуємо силу перемагати проблеми завдяки  жертві Ісуса Христа на Голгофі. І основою нашої перемоги є віра, адже написано: «Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемоглавіра наша» (1Йоана. 5:4). Саме віра допомагає нам дивитися за межі теперішнього часу, з його турботами і проблемами; бачити велике прийдешнє, де все, що викликає сьогодні у нас питання і подив, стане зрозумілим. Віра бачить Ісуса, Який стоїть як Посередник праворуч Бога і хоче, щоб кожен з нас, ставши переможцем, був біля Нього. Віра дивиться поверх труднощів і вчить нас міцно триматися за руку Христа. Якщо ми пам’ятаємо, що Ісус веде до перемоги, то усякий страх зникає.

Page 2

Ті, хто пройшов через пекло Чорнобиля, зрозуміли ненадійність матеріальних цінностей. У Чорнобилі кожна команда формувалась з солдат різних взводів батальйону (тільки в штабі знали хто і коли виїжджає), а побачити і познайомитись з членом групи ми могли безпосередньо біля машини, перед  виїздом. Це я веду до того, що під час біди і реальної загрози смерті, людські взаємовідносини стають тіснішими. Чужі люди одразу стають дуже близькими. Коли команда знайшовши місце, де менша радіація рахує секунди, щоб підмінити офіцера чи солдата, який перебуває біля зруйнованого реактора, то хочеться бігти швидше; щось тягне туди, і це «щось» називається турботою про ближнього твого, який ще вчора був тобі чужий…

Багатьох  зараз лякають слова «кінець світу», «армагедон», і не всі розуміють, що від судного дня нас не зможуть врятувати ні гроші, ні влада, ні підземні бункери, ні пошуки життя на інших планетах, а врятує лише духовність. Одразу після аварії я на власні очі бачив навколо Чорнобиля сотні  гарних машин, дач і будинків, які вже нікому не були потрібні, а приносили тільки смерть, бо були заражені. Там наочно відкрилася книга Об’явлення.

Цікаво, що батальйон ліквідаторів і Церква мають багато спільного. Скажімо, в церкві яку б посаду ти не займав,  все одно несеш вістку Євангелія до людей. Так само в батальйоні: ти офіцер, чи сержант, все одно  виїжджаєш на завдання і працюєш з усіма.

Євангелізація і дезактивація не лише подібні слова:  і перше, і друге очищає планету від бруду. Різниця лише в тому, що перша – від духовної радіації, а друга – від фізичної, щоб продовжити людству життя.

Чого ще навчив мене Чорнобиль? Навчив цінувати дружбу і взаємодопомогу; берегти і любити нашу планету, як з’ясувалося, зовсім невеличку і здавалося б, беззахисну перед людиною. Навчив цінувати життя.

Після Чорнобиля я втратив багатьох справжніх друзів, але що найстрашніше, – не всі покинули цей світ з надією на воскресіння. Ось тоді, за дуже короткий час у моєму розумі відбулась переоцінка цінностей. Я просто зненавидів людську пихатість і полюбив біблійні принципи. Дав слово, що буду старатись убивати в собі  лукавство і пиху – у будь-яких проявах, і досі молюся за це.

Наостанок хочу розповісти повчальну історію. 21 травня  1946 року в південних водах Тихого океану, біля атолу Бікіні, у місті Лос-Адамос, один молодий  науковець проводив підготовку до випробування атомної бомби. Неодноразово проведені ним раніше подібні досліди закінчувались успішно. Для того, щоб визначити, яку кількість урану-235 використовувати для ланцюгової реакції ( учені називають його критичною масою), потрібно було звести разом дві півсфери з урану, а потім, як тільки маса стане критичною, розвести півсфери за допомогою гвинтового маніпулятора і тим самим плавно зупинити ланцюгову реакцію. Але в той день, коли учений довів масу до критичної, гвинтовий маніпулятор вийшов з ладу. Півсфери з урану надто близько підійшли одна до одної. Кімната раптово наповнилась  осліплюючим димом. Молодий вчений, замість того, щоб сховатись і тим самим врятувати своє життя, роз’єднав півсфери урану руками, розвів їх в сторони й зупинив ланцюгову реакцію!

Діючи швидко і сміливо, не думаючи про себе, він врятував життя своїм співробітникам, які були в кімнаті. І хоч сам отримав смертельну дозу радіації, але зберіг самовладання. Наказавши колегам залишатись на  місцях,  він накреслив на дошці точну схему їх розташування в момент аварії, щоб лікарі могли визначити ступінь опромінення, яку отримав кожний з них.

Пізніше, коли молодий вчений  разом з товаришем, що отримав меншу дозу опромінення, стояв на обочині дороги, чекаючи на машину, щоб їхати в госпіталь, він сказав: «У вас все буде добре, а от  у мене немає жодного шансу». На жаль, він не помилився. Через дев’ять днів після  агонії Луіс Слотін (так звали молодого вченого) помер…

І ось, згадуючи події далекого 86-го, я подумав, що, коли виникає загроза радіоактивного опромінення, людина може допомоги лише своєму ближньому. Але є Той, Хто свідомо віддав найдорожче, що у Нього було, щоб врятувати усіх: «Тому що Бог так полюбив світ, що дав [свого] єдинородного Сина, аби кожний, хто вірить у нього, не загинув, але мав вічне життя» (Йоан. 3:16).

Дві тисячі років тому Син Бога Живого ступив на Голгофі в самісінький епіцентр радіації гріха і тим самим свідомо прирік себе на смерть.  Той, Хто  створив атом, дозволив прибити себе до хреста в самому епіцентрі гріха і дозволив нечестивцям здійснити жорстокий задум. Зупинивши ланцюгову реакцію, Він зруйнував силу гріха.

На жаль, влучними виявились глузливі слова книжників, які спостерігали за тим, як помирав наш Спаситель: «Інших врятував, а себе самого не може врятувати» (Матв. 27:42). Але для того, щоб зупинити «ланцюгову реакцію» гріха, щоб відвернути «радіоактивні опади», Він повинен був віддати Своє життя. Він не міг врятувати одночасно й Себе, й інших; Він наче говорив кожній людині: «У тебе все буде добре, а от у  Мене немає жодного шансу». Завдяки цій жертві Він дав кожному з нас можливість перемогти своє «я».

Невдовзі усі, хто умів слухати і бути послушним; хто дійшов до кінця і став переможцем власного «я», звільняться від усяких нещасть і житимуть вічно.

page3

Андрій БІЛИК

Член Національної спілки журналістів України

Член Спілки християнських письменників України

Розділ з книги «Роздуми про духовне життя» (Книга 2).

Тернопіль. «Навчальна книга – Богдан». 2012 р.

Новини по дням

Липень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист