Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

КОЛИ «КОХАННЯ» НЕ ХОЧЕ ЧЕКАТИ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 42

ДОШЛЮБНИЙ СЕКСЗАДОВОЛЕННЯ ЧИ ГРІХ? 
ТИ ПРАВИЛЬНО ЗРОЗУМІВ! ЦЕ ЗАПИТАННЯ ПОСТАВЛЕНЕ САМЕ ТОБІ!

У тебе вже є відповідь чи, можливо, кілька варіантів відповідей?

Чи можуть молоді люди дозволити собі такі стосунки до шлюбу?

Авжеж, можуть! Адже багато хто так і робить, а вік, коли молодь починає сексуальні стосунки, з кожним роком все молодший і молодший. Чи не так?

Думаю, ти погодишся зі мною. Але чи правильно це?

Чи завжди правильним є те, що роблять багато чи більшість?

Хто б ти не був, хлопець чи дівчина, дозволь мені бути відвертим і чесним з тобою цьому питанні. Я розумію, що важко дивитися на порушену тему під іншим кутом, коли твої однолітки давно вже не «хлопчики» і не «дівчатка» і для них такі стосунки стали нормою життя. Але все ж, ти, і я, кожен має право думати інакше, чинити інакше, має право на свою думку й на прийняття особисто рішення. А щоб бути особистістю, потрібно мати особисті переконання, в цьому та інших питаннях.

Якщо залежати від того, що думають або як роблять інші, так, можна просунутися вперед, досягти успіху, але, погодься, можна й перекреслити все своє майбутнє.

Давай разом подумаємо, адже ми нічого не втрачаємо, а може, навіть і здобуваємо!!!

Отож, хочу знову запитати тебе: коли можна починати статеві стосунки?

Можливо:

– коли ти дізнався, що твоя дівчина не має венеричних хворіб?

– після того, як він пообіцяв одружитися з тобою?

– після заручин?

– після реєстрації в РАГСІ?

– коли ви вирішили жити просто під одним дахом, у так званому цивільному шлюбі?

– коли ви просто кохаєте одне одного?

– з того часу, як усвідомив, що вже готовий до цього?

Коли?

Ти ж не хотіла б вийти заміж за хлопця, котрий, як кажуть у народі, «пройшов Крим і Рим» і потім дістався тобі за чоловіка, як вичавлений лимон?

Ти ж не хотів би одружитися з дівчиною, котра пройшла вже не через одні руки, а потім дісталася тобі за дружину, як викручена ганчірка для підлоги, після того, як багато хто витер об неї «ноги»?

Насправді:

– Ти хочеш красиве, чисте/свіже, те, що належало б тільки тобі.

– Ти хочеш бути першим для своєї дружини чи чоловіка.

Чи не так?

Тому запрошую тебе звернутися до першоджерела й послухати, що про це говорить Біблія, так-так, саме Біблія. Чую, як ти, можливо, запитуєш: «А до чого тут Біблія?» Відповім: саме Біблія відкриває коли, що й навіщо. І все, що не узгоджується з нею, варто піддати сумніву.

«І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!..” І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею… І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, – і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: “Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, – і стануть вони одним тілом”» (Буття 1:27,28; 2:7; 2:21-24).

Яка ж послідовність простежується тут?

1.Бог створює людину: чоловіка та жінку.
2. Першим – чоловіка, Адама, другою – жінку, Єву.
3. Приводить жінку до чоловіка, як подарунок від Себе.
4. Поєднує їх у шлюбі, створює сім’ю.
5. Благословляє цей шлюб.
6. І лиш тоді промовляє слова, які передбачають право на інтимні стосунки: «Плодіться й розмножуйтеся».

Бог є Творцем людини, а також й інтимних стосунків. Але ці стосунки є законними й благословенними, коли мають місце не до шлюбу й не поза шлюбом, а тільки в шлюбі.

Шлюб – це двері до інтимного життя.

Якщо хтось все робить за іншим сценарієм, до шлюбу чи поза шлюбом, то Біблія називає таких людей «блудниками» (хто вступає в статеві стосунки до шлюбу) і «перелюбниками» (хто має статеві стосунки поза шлюбом).

І в Новому Заповіті цей принцип залишається непорушним: «Шлюб у всіх хай буде у великій пошані й може незаплямоване; а розпусників і перелюбників судитиме Бог» (Євреїв 13:4).

І хай світ, у якому ти живеш, і Голівуд зі своїми фільмами, і навіть твої однолітки визнають іншу мораль щодо інтимних стосунків, проте істина в цьому питанні залишається такою, якою її висвітлює Біблія і сам Творець цих стосунків.

Просто подумай: який відсоток щастя в житті тих, хто живе не за біблійним сценарієм щодо сексу? Суцільні розлучення, зміна партнерів, розпусне життя, венеричні хвороби, розбите серце, зрада, діти зі зламаним життям, які часом не знають ні батька, ні навіть матері тощо.

Ти за таке «кохання»? Ти за таке «щастя»?

Дуже мало сьогодні йдеться про зворотний бік медалі. А я не хочу, щоб ти плив за течією. Але щоб пережив справжнє кохання й щастя з тим, кого будеш любити все життя, з ким будеш ділити радість і насолоду в усьому, в тому числі й у сексуальному житті, бо те, що законне, те й благословенне і приємне.

На одній молодіжній зустрічі, де розглядалася ця тема, одна дівчина впевнено заявила: «Я хочу зберегти себе в чистоті й недоторканності для свого майбутнього чоловіка».

Бажаю й тобі прийняти таке рішення, і ти ніколи не пошкодуєш про це.

Та якщо ти став на той шлях, як усі, не пізно зупинитися, попросити в Бога прощення й жити по-іншому, як справжній чоловік і жінка, котрі поважають передусім самих себе та іншого, а також Бога, Котрий благословляє всіх, хто живе за Його Словом.

Будьте щасливі!

І пам’ятайте: справжнє кохання вміє чекати!

Володимир ВЕЛЕЧУК

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ДИТИНИ ДЛЯ БАТЬКІВ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4112

                                           I

   Мої ручки ще маленькі, тому не чекайте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю картину чи коли підкидую м’яч.

                                          II

   Мої очі ще не бачили світ так, як бачили його ви, так що дозвольте пізнавати мені його; не карайте мене за мою допитливість. І не обмежуйте мене без потреби.

                                          III

   Роботи завжди буде достатньо, а я недовго буду дитиною; тому прошу вас, виділіть час і для мене. Поясніть мені те, що ви знаєте про цей чудовий світ, і робіть це з радістю і любов’ю.

                                         IV

   Мої почуття ще дуже ніжні. Будьте будь ласка чуйними до моїх потреб, не чіпляйтесь до мене цілий день. Ставтесь до мене так, як би ви хотіли, щоб відносились до вас. 

                                          V

   Я особливий дар від Бога. Будь-ласка, піклуйтесь про мене так, як цього чекає від вас Бог; привчайте до відповідальності в усіх справах, які я виконую, даючи мені зрозумілі настанови, згідно яких я міг би жити, а якщо необхідно – карайте мене з любовю. 

                                         VI

   Для того, щоб рости я потребую вашого підбадьорення. Прошу вас утримуватись від критики. Майте на увазі: ви можете критикувати вчинки не критикуючи мою особистість.

                                         VII

   Прошу вас надавати мені свободу приймати рішення. Дозвольте мені зробити помилку, щоб отримати від неї  урок. Лишень таким чином я зможу коли-небудь правильно вирішувати проблеми на життєвому шляху.  

                                         VIII

   Не переробляйте будь-ласка роботу, яку я зробив. Це викликає в мене почуття, що я не оправдав ваших надій. І якщо це вам не важко, будь-ласка не порівнюйте мене з іншими дітьми.

                                          IX

   Не бійтесь одного разу в один з вихідних днів залишити нас з братиком чи сестричкою одних. Діти мають потребу в тому, щоб провести час без своїх батьків, так само, як і батьки хочуть іноді відпочити від дітей.

                                           X

   Благаю вас, беріть мене завжди з собою на молитву, богослужіння і суботню школу. Подавайте мені гарний приклад. Я радію кожного разу, коли маю можливість якомога більше дізнаватись про Бога і Його Слово.

У ПЕРЕДПОКОЇ ЖИТТЯ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

49658074_457621321437051_2379941137918984192_n

Один відомий актор розповідав, як на зорі своєї слави, в радянські часи, поїхав на перші закордонні гастролі. В гарному готелі нічний портьє протягнув йому ключ від номера. Він піднімається й відкриває його. Кімнатка маленька: ліжко, шафа, ванна…
Але вчорашній студент, який ще не відчуває себе «зіркою» дуже задоволений. Речей у нього майже нема, тому все в порядку. Засмучує лише те, що в номері немає вікон, але це не біда.
Гастролі тривали один тиждень. Актор виходив дуже рано, а коли повертався пізно ввечері, то персонал готелю дивився на нього з неабиякою цікавістю.
«Я б сказав, дивився ошелешено», – говорить актор.
Одного разу він зіткнувся на виході з покоївкою. Вона стала махати руками, говорити: «Біґ! Біґ!», але чоловік скромно потупивши очі, утік, сказавши «Сеньк’ю». Він ще не знав англійської.
У день від’їзду актор покликав портьє і покоївку аби прийняли номер, перевірили, що він не вкрав вішалки, рушник чи тапочки. Вони постукали і увійшли, як завжди привітно посміхаючись.
А далі сталося неймовірне: портьє відчинив двері шафи і… увійшов у неї. Виявилось, що актор цілий тиждень прожив у передпокої величезного люксового номеру з панорамними вікнами. І не знав!
Йому і в голову не могло прийти, що він достойний чогось більшого, ніж цей передпокій. Він спав на кушетці, призначеній для перевзування, а два своїх светри навіть не вішав у шафу. А навіщо? Вони ж не мнуться.
Актор розповідав, як він сів і розсміявся. А потім заплакав. Сміявся і плакав. Плакав, бо усе життя мріяв жити з комфортом, а тепер жалів що втратив таку можливість. А сміявся над своїми очікуваннями.
Він не знав, що заслуговує більшого. Він не знав, що потрібно завжди хотіти більше, ніж дає доля.
Коли я почув цю історію, то подумав: скільки ж з нас живуть у передпокої життя, і навіть не підозрюють, що поруч, ось тут, за дверима – цілий світ з величезними панорамними вікнами.
Чому ми так живемо?
Ми не шукаємо, не відкриваємо двері, а задоволені лише тим, що маємо. Не пробуємо шукати. Пасивно пливемо, приймаючи дари долі. Але можна ж гребти до своєї мрії, можна надувати вітрила й лапати попутний вітер.
Звичайно, що у кожного є звичайні людські бажання. Хочеться мати гарну квартиру, будинок, автомобіль… Але в гонитві за земним, чи помічаємо ми, як світить сонечко?
«Коли бачу Твої небеса діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї…» (Пс. 8:4,5).
Ми живемо біля гір…
Ми живемо біля гірських річок…
Ми живемо біля чудових лісів і джерел…
Чому часто не бачимо подібної краси, не цінуємо й не линемо туди?
Більше того, можливо, у нас на поличці припадає пилом Біблія, в якій секрет щастя, а ми, не відкриваючи її, щодня молимо Бога наділити нас щастям.
Відчиніть двері Біблії з молитвою, спробуйте. «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь…» (Пс. 33:9).
Звичайно, що можна бути вдячним Богу лише за те, що маємо, але все одно потрібно шукати своє «ще», шукати більшого, щоб змінювати життя на краще.
І для цього потрібно лише відчинити двері передпокою. Ісус говорить до кожного з нас: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною» (Об. 3:20).

Андрій БІЛИК

СЛЬОЗИ БОГА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 411

Тепер важко прожити без проблем чи переживань не те що тиждень, а навіть один день. І доволі часто, коли стається якесь нещастя чи біда, люди задають питання «Де був Бог?» Більше того, навіть багатьом християнам, коли стикаються з важкими життєвими випробуваннями, здається, що Богові до них байдуже. Людей тривожить питання, чи особисто вони щось значать для Нього?

Праведний чоловік Йов, хоча вірив, що Бог є мудрим і має велику силу, але також боровся з подібними сумнівами. Зокрема, після того, як Йов зазнав підряд кількох страшних нещасть і вже не бачив виходу, він запитав Бога: «Чому Ти ховаєш обличчя Своє і вважаєш мене Собі ворогом?» (Йова 13:24).

А безстрашний Давид не соромився навіть плакати, коли відчував своє безсилля перед бідою: «Мої скитання тобі відомі, сльози мої збери в бурдюк твій: чи ж не записані вони у твоїй книзі?» (Пс. 56:9).

Ключове слово в цьому тексті (як і теми наших роздумів), це «сльози». Багато людей задаються питанням, чому так багато сліз, якщо «Бог є любов»? (1 Йоана 4:8). А якщо Бог не винен у наших стражданнях, то чому ж стільки людей вмирає від голоду, живе в бідності, просить грошей на лікування раку, гине…?

Відповідь на це питання допоможе зрозуміти історія, в якій розповідається, що коли в минулому столітті у морі розбився англійський корабель, то багато моряків загинуло, а уламки викинуло на берег якогось острова. Капітан, який врятувався, зайшов до убогої хатини на острові, де жили дикі племена.

На столі він побачив Біблію й почав насміхатися: «Нащо ви тримаєте цю фанатичну фантастику? Невже ви в неї вірите?»

Тоді господар дому відповів: «Якщо б не ця Свята Книга, ми б і до сьогодні залишилися дикунами, а тобою б ще й повечеряли. Але це Святе Письмо, яке привезли місіонери, навчило нас любити ближнього. Так що не насміхайся, а дякуй Богу за цю Книгу, бо Вона врятувала тобі життя».

Отже, що каже Біблія про людські сльози і чи винен Бог в наших бідах? Чи існують докази того, що Богові байдуже до проблем кожної людини зокрема? Чи справді Він помічає, розуміє кожного з нас, співчуває нам і допомагає у важку хвилину? Чи карає Бог нас за гріхи? Чи припинить Бог мої страждання і коли? І взагалі, хто винен що мільйони людей живуть в постійному страху перед смертю?

Безумовно, що Боже Слово розкриває причину усіх людських страждань. У ній говориться, що: «…Ввесь світ лежить у злі» (1 Iван. 5:19). А інший переклад каже однозначно: «Весь світ у владі диявола». Відомо, що сатана чи диявол, могутній ангел, який спочатку був вірний Богові, але загордився і «в правді не встояв» (Йоана 8:44). Багато ангелів також пішли на поводі своїх егоїстичних бажань, приєднались до бунту і стали демонами (Буття 6:1-5). Бог покарав їх, скинувши на нашу планету. Від тоді сатана і його жорстокі демони впливають на хід подій в людському суспільстві.

Особливо їх вплив відчувається в наш час, бо знають, що скоро буде Другий прихід Христа, який їх знищить. Диявол надзвичайно лютує і «ошукує весь світ», знаючи, «що має мало часу» (Об. 12:9,12). Бачимо, що не Бог винен в усіх наших бідах, а диявол, який отримує насолоду, коли люди страждають.

Але чим більше ми досліджуємо Біблію, чим більше дізнаємось про Божий характер, тим більше переконуємось, що Він переймається кожною нашою проблемою. Наприклад: «Покладіть на нього всю вашу журбу, бо він дбає про вас» (1 Петра 5:7). Тут не сказано, що дбає за частину проблем.

Більше того, Біблія запевняє, що: «Бог більший, ніж серце наше, і знає все» (1 Йоан. 3:20). Тобто, Йому відомі наші переживання і Він розуміє наш біль.

Можна навести сотні цікавих і дивних текстів про любов нашого Творця, але є один дуже цікавий вірш, який записаний в Євангелії від Івана: «Заплакав Ісус» (Йоан. 11:35). Це найкоротший, але в той же час, один з найцінніших віршів Біблії. Найкоротший, тому що складається лише з двох слів, а найцінніший тому, що стисло розкриває характер нашого Бога, Який також має проблеми, переживає і плаче.

Але зараз усіх цікавить питання, коли нарешті закінчяться наші переживання? Коли Він втрутиться? Дуже скоро! Ісус Христос пояснив, що люди побачить унікальну сукупність подій і явищ, які позначатимуть останні дні страждань і беззаконня:

«3 Коли ж Він сидів на Оливній горі, підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?

4 Ісус же промовив у відповідь їм: Стережіться, щоб вас хто не звів!

5 Бо багато хто прийде в Ім’я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох.

6 Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще.

7 Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями.

8 А все це початок терпінь породільних.

9 На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть ненавидіти всі народи за Ймення Моє.

10 І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти.

11 Постане багато фальшивих пророків, і зведуть багатьох.

12 І через розріст беззаконства любов багатьох охолоне.

13 А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!

14 І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» (Матв. 24:3-14).

Пророцтво Ісуса виконується на наших очах, а це означає, що Бог от-от втрутиться у хід подій.

Повертаючись до найкоротшого вірша Біблії «Заплакав Ісус», потрібно сказати, що багато людей захоплюються цим текстом, але мало хто звертає уваги, що після того, як Бог заплакав, Він почав щось робити. І робити не Сам, а при допомозі людей. А саме, Ісус сказав: «Відваліть камінь…» (Йоана 11:39). А потім Він воскресив Лазаря. Тут наглядно показаний принцип роботи Бога. Те, що не може людина, робить Бог, а те, що можуть люди (в даному випадку відкотити камінь), Бог каже зробити людині.

В одній історії розповідається про християнина, у якого під час морської подорожі відкрилась виразка шлунку. Хворий був вимушений сидіти в каюті й притупляти жахливу біль ліками. Хоча ночами від різкого болю виступали сльози, але його засмучувало й те, що  не міг нічого робити для Господа. І ось коли він так страждав, почув вночі крик, що людина впала за борт. Чоловік спочатку налякався, а потім спитав в молитві що йому зробити, щоб врятувати цю людину. Йому одразу спало на думку взяти настільну лампу і тримати її в ілюмінаторі.

Людину врятували! Пізніше, той чоловік, який впав був за борт, розповідав що він два рази вже йшов на дно, але з останніх сил випливав на поверхню. А ось коли вже третій раз став погружатись, то попрощався із життям, бо знав, що не буде мати сили виплисти. Але коли він з останнім зусиллям змахнув рукою, то раптом світло з ілюмінатора освітило його руку. Матрос з рятувального човна помітив його, і таким чином людина була врятована.

Здавалось би, така маленька справа, коли у тебе біда, коли ти плачеш, коли болить тіло й душа — потримати лампу, але таке незначне врятувало життя людині. І якщо хтось не має можливості чи не може щось робити, то може просто тримати світильник Євангелія, щоб його світло освітило когось із заблудлих грішників і привело до Ісуса Христа.

Потрібно розповідати, що незабаром Господь усуне всі проблеми й звільнить нас від страждань і мук. Дуже скоро настане той день, коли: «… обітре кожну сльозу з їхніх очей, і більше не буде смерти, ані скорботи, ані плачу, ані болю більше не буде, бо перше минулося. І сказав той, що сидить на престолі: Ось нове все творю. І каже: Напиши, бо ці слова правдиві й вірні» (Об. 21:4,5).

Андрій БІЛИК

ЗАЗДРІСТЬ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 411

Джотто ді Бондоне (1267–1337), зображення Заздрості в Каплиці Скровені, м. Падуя

У кожної людини певного часу виникали й виникають проблеми через певні вади характеру, які ми хочемо не просто змінити, а знищити. Багато разів давали собі слово, що більше не будемо так робити чи говорити, але проходить час і знову стаємо на ті самі граблі. І нарешті, коли знову опускаються руки, бачимо, що не лише самі безсилі, але й з Божою допомогою важко одразу змінити характер.

Відомо, що найстрашнішим пороком є гордість, бо саме з неї почались усі біди і смерть. Гордість ще називають основою гріхопадіння, а значить це самий епіцентр людських страждань. В книзі пророка Ісаї, читаємо: «Ти ж сказав був у серці своєму: Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому!» (Iсаї 14:13-14).

Святий і непорочний херувим поступово викохав у собі прагнення до самозвеличення. Отже, усі біди на нашій планеті почались від однієї заздрісної думки, яка зародилась у серці красивого Божого слуги. Виходить, що першопричиною гріха є навіть не гордість, а заздрість, бо херувим на небі мав все, але через те, що йому не вклонялися і не возносили славу, захотів стати як Бог.

Елен Уайт в книзі «Христос Надія світу», пише: «Гріх бере свій початок із своєкорисливості та егоїзму. Люцифер, осяваючий херувим, зажадав бути першим на Небі. Він намагався здобути владу над небесними істотами, відвернути їх від небесного Творця і домогтися їхньої поваги і пошани» (Е. Уайт. Христос Надія світу, с. 21).

Відомий вчений Сенека, колись сказав, що не той бідний, хто мало має, а той, хто багато хоче. І цікаво, що хоча десята заповідь каже «Не жадай», але вона стосується кожної заповіді, – навіть суботи. Бо в заздрощі нема свят, вона щодня й постійно мучить людину, навіть в суботу.

Люди кажуть, що не жадають добра ближнього, але іноді поглядають на сусідський город чи будинок із заздрістю, а одна спокуслива думка, якщо її не вигнати, то може непомітно оселитись в нашому серці.

Розповідають притчу про одного подорожнього, святого чоловіка, який сказав жіночці: «За те, що ти дала мені напитись води й поділилась останнім шматком хліба, проси що хочеш і я виконаю любе твоє бажання. Але знай, що я зроблю твоїй сусідці вдвічі більше, ніж те, що ти у мене попросиш».

Жіночка одразу згадала, що її син мріяв про гарний автобус, але тут же в серці прокинулася заздрість:

– Виходить, що сусідка нізащо буде мати два автобуси? – подумала вона – Е, ні!

Потім виникло інше бажання:

– Попрошу багатоповерховий будинок, візьму квартирантів і так буду заробляти гроші.

Але тут же згадала, що сусідка отримає два таких будинки і заздрість її зупинила. Що не придумає, а в сусідки буде все більше й краще. Довго сиділа, нарешті придумала і каже святому: «Зроби так, щоб я осліпла на одне око. Нехай сусідка зовсім осліпне!»

Як бачимо, що в гарних і щирих людей також в серці може зародитись заздрість, але замість того, щоб її одразу прогнати, жіночка вислуховує поради лукавого ворога.

Нідерландський філософ Спіноза колись сказав: «Заздрість, це ненависть. А ненависть діє на людину таким чином, що вона відчуває незадоволення від чужого щастя і навпаки – знаходить радість в чужій біді».

А премудрий Соломон говорить в Приповістях (14:30): «Лагідне серце – життя то для тіла, а заздрість гнилизна костей». Інший переклад каже, що вона «зжерає» навіть кості.

Взагалі, під прапором заздрощів ховаються найогидніші почуття – такі, як зрада, інтриги, злопам’ятство, ненависть… Наприклад, усім відома Іродіяда, через яку вбили Івана Хрестителя. Коли помер Пилип, який був чотиривласником трахонітської землі, то імператор віддав цю провінцію брату Іродіяди, Іроду Агрипі і присвоїв йому титул царя. І саме ця радісна звістка для брата, переповнила Іродіяду почуттям заздрощів. Історик Йосиф Флавій пише: «Почуття образи заволоділо Іродіядою настільки, що не могла приховати, яка вона нещасна» (Юдейські древності 18,7,1).  Виходить, що заздрісних людей мучать не тільки власні невдачі, але й успіхи ближніх, навіть, якщо це рідні люди, члени церкви чи друзі.

Недаремно давньогрецький філософ Сократ сказав, що заздрість, це смуток від успіхів друзів. А коли у скіфського мудреця Анархасіса спитали, чому серед нас є люди, які постійно сумні, він відповів: «Тому, що вони переживають не лише про свої біди й проблеми, але за чуже щастя».

Якось один заздрісний чоловік йшов з дружиною по вулиці, заглядаючи у вікна висотного будинку. І показавши на одне з вікон першого поверху, сказав:

  • Живуть же люди: величезний плазмовий телевізор, чеська люстра, рояль, камін, японська апаратура… Так і хочеться у вікно камінь кинути!

А жінка кричить:

  • Ти що, та це ж наші вікна!

Виходить, що людина може позаздрити навіть власному щастю. Але якщо подивитись у свої власні вікна, то побачимо, що Бог дає все необхідне для щасливого життя. То чому ж тоді люди заздрять іншим?

Біблія описує багато заздрісних людей, які ще й прагнуть до неподільної влади. Взагалі, доки на нашій планеті буде влада, доти будуть заздрісні люди які вважають, що лише вони мають займати високі посади. Згадаймо історію життя царя Саула. Коли Давид повернувся після перемоги над Голіафом, велетнем филистимлянського війська, Саул обіцяє віддати йому заміж старшу дочку Мераву. Тобто Мерав повинна була стати нагородою за перемогу, але Саул свідомо не дотримав слова й віддав дочку за іншого. У ті часи спритність, сміливість і влучність Давида захоплювали усіх людей і його готова була покохати кожна ізраїльська дівчина. Дівчата співали: «Саул повбивав свої тисячі, а Давид десятки тисяч свої» (1 Сам. 18:7).

І як заздрісний Саул міг слухати подібні пісні у власному царстві? У цьому царстві мали захоплюватись, возвеличувати й віддавати честь тільки йому. Честолюбний любить бути завжди в центрі уваги, а це може зробити влада й посада. І розуміючи це, Саул боявся, що Давид може забрати від нього владу. Взагалі, якби на місці Давида був будь-який сміливий і чесний чоловік, то пихатий цар хотів би і його знищити. Так само й зараз є люди, які за будь-яку ціну прагнуть керувати іншими і не зупиняються ні перед чим.

В одній історії розповідається про правителя Коринту Періандра, який дуже прагнув навести порядок у своїх володіннях. Він посилає посла до свого сусіда царя Фрасибули, щоб той поділився досвідом, як йому вдається підтримувати порядок у своїх обширних і різноплемінних володіннях.

Фрасибол милостиво прийняв посла, вислухав і одразу запросив прогулятись по пшеничному полю. Під час прогулянки цар іноді зривав найвищі й найбільші колоски, гидливо кидав їх на землю і наступав ногою. Раптом він повернувся й помахом руки відпустив посла, так і не відповівши на його питання. Посланець здивовано зупинився посеред гладкого, одноманітного, рівного поля пшениці, на якому жоден колосок не був вищим за інших. Пшеничне поле стало рівним. Ось тоді стало зрозуміло причину спокою в тій державі. Заздрісний тиран просто знищував людей, які мали авторитет і кого любили люди.

Так само розвивались події в Ізраїлі за царя Саула. Він боявся втратити владу, без якої стане таким як усі, тому будував плани, щоб завадити возвеличенню Давида. Для цього обравши свою молодшу дочку Мелхолу, як приманку, наказав: «Так скажете Давидові: Не бажає цар заплати за молоду, а бажає тільки сто крайніх плотів филистимських, щоб пімститися на неприятелях царя. А Саул думав тим зробити, щоб Давид попав до руки филистимлян» (1 Сам. 18:25).

І це не новий і не єдиний метод позбутися небажаного конкурента. Наприклад, відомо, що коли король древнього Сіаму хотів знищити якогось мудрого придворного, то дарував йому великого білого слона. Цим він ставив людину в безвихідне становище, бо дорога їжа для тварини швидко розорювала придворного, а позбутися царського подарунку він не смів. Тож розорившись, людина попадала в повну залежність від царя.

Щось подібне вигадав Саул, думаючи, що знищить цим Давида. Але величезним було здивування царя, коли Давид повернувся навіть не з сотнею, а з двома сотнями крайніх шкірок филистимлян. І хоча Мелхола стала дружиною Давида, він все одно був у вигнанні й залишався поза законом. Тобто, через заздрощі Саула, невинний Давид змушений був втікати й ховатися по печерах.

І ось знайома усім ситуація. Людина, яка має владу, влаштовує гоніння на того, хто знає Бога. А якби й Саул знав Бога, то не шукав би слави для себе. Але марнославство справляло на його дії й думки домінуючий вплив. Життя царя свідчило про жадобу до похвали й самозвеличення. У визначенні того, що є правильним, а що хибним, цар керувався досить низькими стандартами – схваленням народу. Але ніхто не може перебувати в безпеці, якщо намагається догодити людям, не шукаючи перш за все схвалення Божого.

Отже, якби Саул знав Бога, він би не був заздрісний. «Протверезіться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, говорю вам на сором!» (1 Кор. 15:34).

І в наш час зовнішня форма, це найбільша проблема християн. Іншими словами, це просто формалізм в служінні Богу й ближнім. Саул удавано каявся, але коли чув, що десь є Давид, одразу йшов його вбити. Він навіть не боявся звернутися до самого диявола через ендорську ворожку. А в Першій книзі Хронік написано чому Бог його знищив: «Так помер Саул за свою беззаконність, що вчинив перед Господом, за те, що не послухав слова Господнього та ще й вдався до чарівницї з запитанням, А не шукав Господа. За те він і погубив його, а царство віддав Давидові Ессеєнкові» (1 Хр. 10:13,14).

І ось коли Саул, кинувшись на свій меч, загинув, Давид склав чудовий псалом про велич Бога, Який звільнив його від ворогів. Ця пісня розміщена в псалтирі під номером сімнадцять. Ось лише два вірші, які зворушують серця людей протягом тисячоліть: «Господь моя скеля й твердиня моя, і Він мій Спаситель! Мій Бог моя скеля, сховаюсь я в ній, Він щит мій, і ріг Він спасіння мого, Він башта моя! Я кличу: Преславний Господь, і я визволений від своїх ворогів!» (Пс. 17:3,4). Яка могутня сила чується в цих рядках!

Виходить, що заздрість – це одна з притаманних дияволу рис, які можуть виявитися в людині, але за своїми наслідками вона найбільш згубна. Премудрий Соломон говорить: «Лютість жорстокість, а гнів то затоплення, та хто перед заздрістю встоїть?» (Прип. 27:4). І саме заздрість призвела до того, що була порушена небесна гармонія, а потурання їй принесло людям неймовірне зло.

Апостол Яків пише: «Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ!» (Як. 3:16).

Отже, з історії про Саула, та інших заздрісних біблійних героїв, бачимо, що любов до влади є людською слабістю і християни попереджені що повинні берегтися гріха заздрості. Більше того, Біблія попереджає, що заздрісні люди не вспадкують Царства Божого: «Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!» (Гал. 5:19-21).

Дорогі друзі, ми з вами є часткою Божої сім’ї, а це означає, що кожен з нас повинен просити Бога, щоб не допустити в серце ваду заздрості. А християнська література й психологи дають нам декілька порад, щоб боротись з подібною спокусою:

  1. – Не думайте погано про людей, особливо про тих, які при владі.
  2. – Будьте задоволені тим, що маєте.
  3. – Будьте вдячні Богу за те, що вам дано.
  4. – Не допускайте в своє серце гордість, тому що це прямий шлях до заздрощів.
  5. – Нам потрібно постійно пам’ятати, що сталося з біблійними героями, такі як Саул чи Маріям.

Зупинимось коротенько на перших трьох порадах. Отже, перша порада: Не думайте погано про людей, особливо про тих, які при владі.

Біблія особливим чином застерігає нас від того, щоб звинувачувати тих, кого Бог покликав бути Його служителями. Апостол Петро, описуючи запеклих грішників, говорить: «… а надто тих, хто ходить за нечистими пожадливостями тіла та погорджує владою; зухвалі свавільці, що не бояться зневажати слави, хоч Анголи, бувши міццю та силою більші за них, не несуть до Господа зневажливого суду на них» (2 Петр. 2:10,11). Інший апостол, повчаючи тих, котрі поставлені керувати церквою, писав: «Не приймай скарги проти пресвітера, хібащо при двох чи трьох свідках» (1 Тим. 5:19).

Отже, ми повинні шанувати тих, кого звеличив Бог. Покарання, яке зазнали Саул і Маріям, має стати докором усім, хто піддається почуттю заздрості і ремствує на тих, кого Бог покликав до Своєї праці. Є лише один Суддя, Котрий «… висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога» (1 Кор. 4:5). А той, хто привласнює собі право судити ближніх і виносити їм вирок – незаконно відбирають це право від Творця.

Другий пункт Божої поради звучить так: «Будьте задоволені тим, що маєте». А чи задоволені ми з вами тим, що маємо?

Якось на вулиці дванадцятирічний хлопчик затримав перехожого і запитав:

  • Ви бува не загубили десятидоларову банкноту?

Чоловік побачивши що хлопчик тримає щось затиснуте у руці й позаздрив, що дитина знайшла десять доларів. Тому не вагаючись відповів:

  • Я загубив! А ти знайшов їх?
  • Ні – іронічно посміхнувся хлопчик – Просто я рахую скільки людей сьогодні загубило десятидоларову банкноту. І з двадцяти опитаних, ви п’ятнадцятий.

Виходить, що лише п’ятеро з двадцяти задоволені тим що мають і не заздрять? Можливо, раз так показало опитування.

Пункт третій: Будьте вдячні Богу за те, що вам дано.

Чи помічаємо ми з вами, які ми щасливі? А ось давньогрецький філософ Арістотель стверджував, що все пізнається в порівнянні.

Розповідають, як один чоловік, в поганому настрої, восени, коли падає дощ, йшов по темній вулиці. Його стареньке взуття протікало, ноги були мокрі і тому сильно замерз. Але, поспішаючи в поганому настрої додому, побачив радісного, веселого чоловіка, який сидів на лавочці і не зважаючи на дощ грав на гармошці. Зацікавило ще й те, що тверезий, мокрий музикант був охайно одягнений і не збирав гроші, а просто весело грав під дощем для оточуючих. Здивований чоловік вирішив підійти ближче, щоб подивитись, які у цього щасливого музиканта черевики. А коли підійшов, то побачив що той без ніг.

Тепер усі хочуть грошей, а от дайте комусь десять мільйонів доларів і забороніть дихати. Яка нормальна людина погодиться? Або дайте десять мільйонів і заберіть очі. Хто з нормальних погодиться? Але ж навкруги є багато здорових, сильних людей, які мають все, аби відчувати себе щасливими, але вони не задоволені своїм життям. Вони не вдячні за те, що мають!

І не правда, що може бути чорна чи біла заздрість, бо це просто оправдання гріха. Заздрість є лише одна і її потрібно знищити. Більше того, викинувши її з серця, потрібно заповнити це місце любов’ю.

Пригадаймо, як фарисеї, садукеї і рабини постійно звинувачували Ісуса Христа в тому, що Він не робив. Вони просто заздрили, бо люди слухали, коли Спаситель розкривав характер Отця й любили Його. Перед цим так само робив Іван Хреститель, який не був цілителем, нікого не воскресив і не робив чудес, а тільки готував дорогу до приходу Христа. І саме за це Бог сказав, що: «Між народженими від жінок нема більшого понад Івана…» (Луки 7:28).

Так само, найбільша перевага християн – це розповідати людям про Другий прихід Ісуса Христа і про Його люблячий характер. Так легко: розповідати людям про любов Спасителя. І все! А найсильнішим аргументом християн, був і є власний досвід: те, як Ісус змінив моє життя.

Ми служимо Богу через служіння ближньому. Ісус допомагає ближньому руками людей. А коли служиш і любиш ближнього, то не можеш йому заздрити. Бо якщо поруч хтось страждає, то треба плакати разом з ним, а якщо радіє – радіти з ним.

Відома християнська письменниця пише: «Бог бажає лише служіння любові, але до любові не можна змусити, її не здобувають силою чи авторитетом. Любов можна викликати тільки любов’ю. Знати Бога – значить любити Його!» (Е. Уайт. Хритос Надія світу. Стр. 22).

Любов дивиться – і бачить, чує – і вислуховує. Той хто любить, відкриває в собі безмежні властивості розради й співчуття. Люди – це як ангели, тільки з одним крилом. Ми можемо літати тільки тоді, коли когось обіймаємо. А коли повернеться на землю наш Спаситель і зустрінуться всі, хто Його чекав, тоді подякуємо Творцю за те, що завжди був з нами, допомагав змінювати характер, щоб не заздрити й не бути гордими. Слава й подяка Йому за це.

Андрій БІЛИК

Якщо біда чи проблема…

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Кожна людина час від часу стикається з якоюсь бідою чи проблемою.  Наприклад, письменник Бруно Ферреро розповідає цікаву історію про трьох людей, які опинилися на березі бурхливої річки і вимушені були перебратися на інший берег.

Перший чоловік, хитрий купець і великий комбінатор, який умів керувати справами і людьми, став навколішки і звернувся до Бога: «Господи, зроби так, щоб я відважився кинутися у ці небезпечні води і переправився через ріку. На тому боці мене чекають важливі справи. Я подвою свої прибутки, тому мушу поспішати…» Підвівся і кинувся до води, але ріка забрала його зі собою.

Другий був вояком, відомим своїм благородним і сильним духом. Він виструнчився і молився так: «Господи, наділи мене силою, аби я міг подолати цю перешкоду. Я переможу ріку, тому що боротися за перемогу — це мій девіз». Кинувся без вагання – але течія була сильніша за нього і забрала його за собою.

Третьою була жінка, яку вдома чекали чоловік і діти. Вона стала навколішки і помолилася: «Господи, допоможи, обдаруй мене порадою і мудрістю, аби я могла перебратися через цю небезпечну ріку». Підвелася і помітила поблизу пастуха, який стеріг стадо на пасовиську.

– Чи є якась можливість перебратися через річку? – спитала вона.

– За десять хвилин ходи звідси, за пагорбом, є міст, – відповів пастух.

Ось і виходить, що попавши в складну ситуацію, нам часом досить лише покори, аби з вірою попросити у Бога мудрості.

«А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана. Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер» (Якова 1:5,6).

ЧОМУ ЧАСТО ВИНИКАЮТЬ ТРУДНОЩІ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

«Коли відкрив печать третю, я чув третю істоту, що говорила: «Прийди!» Я глянув, і от – кінь вороний, а хто сидів на ньому, мав вагівницю в руці своїй. І я чув мов голос посеред чотирьох істот, що говорив: «Мірка пшениці за динарій, і три мірки ячменю за динарій; а оливи і вина не ушкоджуй» (Об’явл. 6:5,6).

Динарій у той час становив приблизно денну плату, тому ціна, згадана в тексті, указує на сильний голод. Людина повинна була працювати цілий день за кількість пшениці, необхідну, щоб прогодувати себе. А якщо у неї була сім’я, їй потрібно було купувати більш дешевий ячмінь. Оскільки сім’ї в той час були великими, діти переважно вмирали або страждали від недоїдання.

Чому ж цей текст згадує про запаси вина та олії, продукти, менш необхідні для життя, ніж зерно? Справа в тому, що в Малій Азії першого століття нашої ери цей текст був би пов’язаний із злободенною проблемою. Торгівля вином у той час була прибутковішою, ніж зерном і багаті землевласники Азії переключалися із зерна на виноград.

Саме тому в провінції Азія (до якої входили і сім церков), було відведено більшу частину земель, щоб виробляти оливкову олію і вино для вигідного експорту. В той же час, коли землевласники отримували прибуток, прості люди повинні були платити вищі ціни за основну їжу. Як це часто трапляється, жадібність багатих тягне серйозні наслідки для бідних.

Ми також можемо читати про неушкодження вина і олії як вияв Божої милості під час суду. Древні середземноморські війни супроводжувалися знищенням урожаїв на полях. Окрім зернових знищували виноградники й маслинові сади, яким потрібно понад 15 років, аби досягти оптимального плодоносіння. Втрати пшениці і ячменя означали труднощі на один рік, але викорінювання виноградників і маслинових дерев призводило до тривалих нещасть, голоду і смертей.

Як і у ті часи, так і тепер, у людей виникають серйозні проблеми, але маємо пам’ятати, що їх ціль відродити нас, а не зруйнувати. У Бога немає мети продовжувати наші страждання, але Він допускає труднощі для нашої ж користі.

Ось що сказано до церкви останнього часу, тобто до кожного з нас: «Кого я люблю, тих розвінчую і виховую. Будь же ревний і покайся» (Об. 3:19. Переклад УБТ 1997).

Отже, люблячий Небесний Батько бажає нам тільки добра, а чим більші проблеми, тим більше відчуваємо свою неміч і стаємо ближче до Нього. Головне, коли стається трагедія чи біда, не звинувачувати Його у жорстокості, а просити сил пережити її. Тішить лише те, що колись Ісус пояснить чому так сталось і що у Бога просто немає іншого методу підготувати наші характери до вічності.

Але нажаль, дуже часто ми страждаємо через те, що не чуємо (або не хочемо чути), коли Бог застерігає чи просить щось зробити. Ось і виходить, що якби кожний з нас був уважнішим до Божого заклику, то уникнули б багатьох проблем.

Тому молімось: Господи, нехай мені не знадобляться надмірні труднощі й переживання для того, щоб почути Твій голос і виконувати тільки Твою волю.

 

ХРИСТОС – НАША ЖЕРТВА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 41

Католицький священик Максиміліан Колб був ув’язнений у концтаборі Освенцим за те, що переховував біженців з Польщі, зокрема близько двох тисяч євреїв. Коли з бараків зник один ув’язнений (можливо, він утік), нацисти обрали десятьох в’язнів, які мали померти з голоду. Такою була їхня відповідна дія на те, що сталося. Один з приречених чоловіків вигукнув: «О моя бідна дружина, мої бідні діти! Я більше ніколи їх не побачу». Тоді Колб попросив, щоб йому дозволили померти від голоду замість цього збожеволілого від горя сімейного чоловіка. Здивований нацистський офіцер погодився, і Колб приєднався до групи приречених, а та людина залишилася жити.

Якою б зворушливою не була ця історія, самопожертва Колба – лише тінь у порівнянні з жертвою Того, Хто добровільно зайняв наше місце.

«Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ранами ви вздоровилися» (1 Петр. 2:24).

А як ми з вами цінуємо даний нам шанс?

ДОБРОЧИННА ЖІНКА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Слова „жінка” або „жінки” згадуються в Біблії біля чотирьохсот раз. Ісус Христос серед жінок взагалі не мав ворогів, і саме жінці Він уперше відкрив істину про Царство Боже.

Ізраїльтянам було заборонено жадати жінку ближнього: „…не жадай жони ближнього свого…” (Вих.20:14). А прочитавши Книгу Приповістей Соломонових, навіть сучасний поет навряд чи зможе щось додати до надзвичайної краси біблійного портрету доброчинної жінки. Кожній окремій фразі можна присвятити цілу книгу.

Узагальнюючи найблагородніші риси дружини і матері, цей опис можна вважати найдосконалішим у всій літературі, що змальовує ідеальну жінку.

Її чистота, благочестя, скромність, її працелюбність, турботливість, любов до чоловіка і дітей блискуче зображені в 22-ох біблійних віршах. Але найяскравіше з усіх її чеснот сяє побожність. Саме побожність   наповнює її життя змістом.

В останньому розділі Приповістей Соломона привертають увагу слова віруючої матері до свого сина. Це такий величний і важливий уривок, що його необхідно процитувати повністю:

«Хто знайде метку жінку, – вона цінніша за перли!

Їй повністю довіряє серце її чоловіка, і в багатій здобичі немає потреби.

Всі дні свого життя вона чинить йому добро, а не зло.

Вона шукає вовну та льон – і радо працює своїми руками.

Вона – наче кораблі купця, який торгує, здалека привозить свій хліб.

Встає вдосвіта, дає домашнім снідати і роботу служницям.

Оглянувши поле, купує його та плодами своїх руками засаджує виноградник.

Міцно підперезує свій стан, наділяє силою своєї руки.

Вона відчула, що в неї хороший прибуток, тож і в ночі її світильник не гасне.

Свої руки вона протягає до прядки, її пальці тримають веретено.

Свою долоню вона відкриває для убогого, – руки свої простягає злиденному.

І коли випаде сніг, вона не боїться за свій дім, бо вся її сімя одягнена в кармазин.

Вона зробила собі покривала, – вісон і кармазин – одяг її.

Її чоловік відомий при брамах, коли засідає зі старійшинами краю.

Вона виробляє і продає тканину, постачає купцеві пояси.

Уста свої вона відкриває з мудрістю, – люб’язне повчання в неї на язику.

Сила і велич – її одяг, вона усміхається до прийдешнього дня.

Вона наглядає за стежками свого дому, і дармового хліба вона не їсть.

Її діти встають і називають її щасливою, і її чоловік також хвалить її:

Багато дочок здійснюють великі справи, але ти перевершила їх усіх!

Привабливість – омана, краса – примарна, а жінка, яка має страх перед ГОСПОДОМ, – така гідна хвали.

Дайте їй з плодів її рук, і хай її вчинки вихваляють її при брамах! (Прип. 31:10-31).

В цьому тексті надзвичайно важливим є кожний вірш.

В українському перекладі Біблії п’ять з двадцяти двох віршів починаються зі слова „вона”, що підкреслює високий зміст духовного образу жінки. Цікаво, що давньоєврейською мовою початкові літери цих двадцяти двох віршів створюють щось на зразок акровірша, а точніше, древньоєврейської абетки, яку називають „абеткою ідеальної жінки”.

Відомий англійський коментатор Біблії Меттю Генрі (1662-1714) порівнює цей біблійний портрет з дзеркалом, в яке може подивитись кожна жінка, щоб переконатися, чи відповідає вона ідеалу жінки.

Багато віршів з Книги Приповістей Соломона написані у вигляді повчань, які батьки дають своєму сину, намагаючись настановити його в життєвій мудрості. Вісімнадцять разів повторюються слова „сину мій”. Постійно зустрічаються такі фрази, як: „Сину мій, якщо приймеш слова мої ти”; „Мій сину, прислухайся до моїх слів” ; „Мій сину, на мудрість мою уважай, нахили своє вухо до мого розуму”; „Страх Господній – початок премудрості, а пізнання Святого – це розум”.

У Новому Завіті також є чимало рядків, присвячених жінці: „Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою…” (1 Кор.7:2). У біблійні часи дружина мала право вийти заміж вдруге лише після смерті чоловіка: „Дружина законом прив’язана, поки живе чоловік її: коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж за кого захоче, аби тільки в Господі” (1 Кор. 7:39).

Сьомий розділ першого Послання апостола Павла до коринтян присвячений взаєминам чоловіка і дружини. Йдеться про це також у його Посланні до ефесян (5:21-33).

Біблія так докладно розглядає подружні взаємини, щоб чоловік міг усвідомити, що роль жінки в суспільстві не пасивна і що Бог доручив їй провідну роль в долі людства в народженні і вихованні майбутніх громадян; тож вона має свою частку в Його творчості. Біблія звертає особливу увагу чоловіка на те, наскільки безрадісним було б його життя, якщо б йому не була дарована жінка – утіха, дружина і помічниця в усіх його справах.

Сучасний чоловік інколи переоцінює свою роль у сім’ї, виявляючи зверхність над жінкою, але ж Бог чітко вказує на рівність між чоловіком та жінкою: „Чоловіки, – так само живіть разом із дружинами … виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємці благодаті життя…” – говориться у Новому Завіті.

Віктор Гюго в книзі „Відкинуті” пише: «Найвище щастя в житті – це впевненість в тому, що вас люблять, люблять заради вас самих. Душа шукає другу душу і знаходить її. І ця знайдена і випробувана душа – жінка». Волт Вірмен стверджує, що «чоловік великий на землі і в віках, але кожна йота його величі походить від жінки».

Розповідають історію про чоловіка, який, бажаючи відзначити чергову річницю шлюбу, попросив редакцію журналу, який читала його дружина, надрукувати послання до неї. Ось воно: «Дуже дякую тобі, моя мила, за те, що я почуваюся нині щасливим чоловіком і батьком. Дякую за те, що завжди і скрізь я відчуваю себе твоїм єдиним чоловіком на світі. Дякую тобі за те, що ти поважаєш і цінуєш мене. Дякую за те, що дивишся на мене з любов’ю, коли ми серед людей. Дякую за твої „люблю тебе”, сказані тоді, коли найменше сподіваюся на них. Дякую за ці чудові роки любові. Дякую Богові за те, що ти є!»

Я також дякую Богові, що, давши мені саме таку жінку, Він створив нашу сім’ю.

Андрій БІЛИК

(«Роздуми про духовне життя». Книга 2. Тернопіль. Навчальна книга – Богдан. 2012).

ДВІ ПОМИЛКИ ІСУСА НАВИНА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

 

                                                                              «Єдиний урок, який можна взяти з

                                                                              історії, полягає в тому, що люди не

                                                                              беруть з історії ніяких уроків»

Бернард Шоу

Group 4

Спостерігаючи за подіями, які відбуваються на планеті, стає зрозуміло, що, за біблійними пророцтвами ми живемо у важкі, останні часи. Взагалі, відтоді, як наші прабатьки були вигнані з Едему, для кожної мислячої людини, в якому б столітті вона не жила, життя завжди було не легким. Досконалих людей не буває.

На сторінках Вічної Книги знаходимо лише кілька осіб, які ніколи не помилялись. Про  Ісуса Навина відомо з Біблії, що у своєму житті він зробив дві дуже серйозні помилки, але коли він усвідомив що помилився, Бог, відгукнувшись його молитву, зупинив плин часу.

Християни усіх часів знаходили в книзі Ісуса Навина дуже важливий заклик: «Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (І. Нав. 1:8).

У цій книзі також відкривається характер Божий в Його окремих рисах.

Розглянемо коротенько, що нам відомо про життя і служіння Ісуса Навина.

Отже, помирає Мойсей і, хоч ізраїльтяни дуже сумували з цієї великої втрати, однак були впевнені, що не залишені напризволяще, тому що хмарний стовп вдень, а вогняний вночі спочивав над Скинією на знак того, що Бог і надалі буде їхнім Провідником і Помічником, якщо вони ходитимуть дорогами Його Заповідей.

Ісус Навин, який сорок років був учнем і помічником Мойсея, став замість нього провідником Ізраїлю.

Відважний, рішучий, наполегливий, вправний, непідкупний, позбавлений егоїстичних інтересів у піклуванні про тих, котрі перебували під його опікою, і чи не найголовніше, – наснажений живою вірою в Бога. Таким він постає зі сторінок Святого Письма і таким його зображають відомі християнські письменники.

А тепер я запрошую вас відкрити книгу Ісуса Навина. В перших шести розділах розповідається про безпрецедентні успіхи ізраїльського народу; тобто, про перехід через Йордан під час повноводдя, та вступ до Ханаану; про церемонії встановлення пам’ятників; про зняття ганьби в Галгалі і про перемогу над Єрихоном.

Знищення мешканців цього ханаанського міста (а ханаанською землею називалась вся місцевість між рікою Йордан і Середземним морем) було не чим іншим, як виконанням вказівок даних колись Мойсеєві. Сказано ж бо: “Тільки з міст тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоставиш при житті жодної душі” (П. Зак. 20:16) .

Серед хананеян був поширений найогидніший гріх: під виглядом релігійних обрядів вони практикували безсоромні оргії, тож не дивно, що весь народ у краї був глухий до закликів Святого Духа. Мешканці Ханаану мали час, щоб покаятись. Вони знали про шлях, прокладений через Червоне море і про суди, здійснені над Єгиптом, – усе свідчило про верховну владу ізраїльського Бога. Мешканцям цієї країни були добре відомі всі чудеса, знали також про огиду Бога до розпусти, але жили, як хотіли. Отож нічого дивного немає в тому, що Бог не тільки знищив місто Єрихон, але й, як обіцяв в “Повторенні Закону”, закляв його (Іс.Нав. 6:17-19). Під словом “закляте” мається на увазі народ, який повністю відступив від Бога і час випробування якого скінчився. Саме слово “закляте” єврейською мовою означає повне знищення чогось, або повне посвячення для святої мети. 17-й і 19-й вірші шостого розділу книги Ісуса Навина мають на увазі і те, й інше. Перше: вогонь знищив місто, а друге: всі предмети дорогоцінних металів залишилися неушкодженими і перейшли в скарбницю Господа.

Що ж відбувалось далі? В книзі Ісуса Навина (7: 1-7) читаємо: “І спроневірилися Ізраїлеві сини в заклятому, Ахан, – син Кармія, сина Завдієвого, сина Зерахового, Юдиного племени, узяв із заклятого. І запалився Господній гнів на Ізраїлевих синів. І послав Ісус мужів з Єрихону в Ай, що при Бет-Евені, на схід від Бет-Елу, і сказав до них, говорячи: ”Підіть, і вивідайте цей Край”. І пішли ті мужі, і вивідали той Ай. І вернулися вони до Ісуса та й сказали до нього: Нехай не йде ввесь народ, коло двох тисяч люда або коло трьох тисяч люда нехай вийдуть, і побють Ай. Не труди всього народу туди, бо ті вороги нечисленні. І пішли туди з народу коло трьох тисяч люда, – та вони повтікали перед айськими людьми. І айські люди повибивали з них коло тридцяти й шости чоловіка, та й гнали їх з-перед брами аж до Шеварім, і розбили їх на узбіччі гори. І охляло серце народу, та й стало як вода. І роздер Ісус одежу свою, та й упав на обличчя своє на землю перед Господнім ковчегом, і лежав аж до вечора він та Ізраїлеві старші, і посипали порохом свою голову. І сказав Ісус: Ах, Владико Господи, для чого ти конче перепровадив цей народ через Йордан, щоб дати нас у руку амореянина, щоб вигубити нас? О, коли б ми були позосталися, і осіли по той бік Йордану!

Перший вірш цього сьомого розділу говорить: І спроневірялися Ізраїлеві сини в заклятому. В російському перекладі це звучить однозначніше: Но сыны Израилевы сделали преступление и взяли из заклятого. Відомо, що місто Єрихон зруйнував Бог, а не люди; це була Господня перемога, тож усі трофеї по праву належали Йому. Це добре знав Ахан – той, хто взяв із заклятого, але Біблія каже, що не один він, а Ізраїль згрішив (7: 11). Гріх Ахана став лихом для всього народу. За гріх однієї людини Боже  невдоволення може залишитися на Його Церкві, доки гріх не буде виявлено і викорінено.

З історії про Ахана ми можемо взяти для себе ще один урок; християни не повинні боятись назвати гріх своїм іменем, для цього Спаситель і прийшов на нашу землю, щоб назвати гріх гріхом. На прикладі Своїх взаємин з ізраїльським народом Бог показує, як Він очищає Церкву від усілякої неправди. Адже один грішник може наробити стільки біди, що закриє світло Боже від усього народу. Тож, якщо не вказувати людям на гріх, вони не зможуть відрізнити правду від неправди. Навіть якщо людина визнає свій гріх, як це зробив Ахан, це ще нічого не означає, бо, щоб очиститись від гріха, треба покаятись. Ахан не покаявся, тому Бог за цей гріх знищив усю його родину.

Нині, коли читаємо про покарання, приготовлене для родини Ахана, жахаємося, але тоді не можна було вчинити інакше, адже ніхто з його родини не посмів сказати в очі грішнику правду, і за це всі поплатились життям. З гріхом не можна йти на компроміс, бо за його наслідки відповідають усі, хто про нього знає.

Священик Роман Кияк розповідає як один чоловік багато разів ходив у чужий город красти кукурудзу. Якось він узяв на допомогу свого восьмирічного сина, наказав йому тримати мішок, а сам насипав кукурудзу і при тому весь час оглядався, чи ніхто не йде. Це зауважив його син і врешті каже: «Тату, ви забули ще в один бік подивитись». Збентежений батько питає: «А куди, синку?». «Та на Небо. Чи Господь Бог вас не бачить», – відповів хлопчик. Засоромлений батько пішов додому і відтоді вже більше не крав. (Кияк Р.А. «Перлини християнської мудрості»).

У святого Августина є одна дотепна порада: «Якщо хочеш грішити, то знайди собі таке місце, де немає Бога, і роби там, що хочеш». Але ж такого місця ніде нема, а відповідати за злочин доводиться, як на землі, так і на Небі. В жодної людини немає гарантії, що вона не опиниться на місці Ахана або його рідних. Гріх за своєю природою заразний. Одна людина вражена проказою гріха, може передати цю хворобу тисячам інших людей. Тому дуже важливо вчасно виявити гріх, і в цьому нам може допомогти історія злочину і кари Ахана.

Але повернімось до Ісуса Навина. Ми зупинилися на 7-у вірші сьомого розділу його книги, де він жалкує, що перейшов Йордан. Пригадати, як це відбувалось, ви зможете, прочитавши третій розділ книги Ісуса Навина. А ми процитуємо лише ключовий вірш, (І.Нав. 3:9) – : “І сказав Ісус до Ізраїлевих синів: “Підійдіть сюди, і послухайте слів Господа, Бога вашого”. Ізраїльтяни послухали Бога, і щасливо перейшли Йордан.

Далі читаємо (6:2) “І сказав Господь до Ісуса: “Ось, Я дав у твою руку Єрихон та царя його, сильних вояків.” Тобто, до здобуття Єрихону Ісус Навин мав благословення тому, що слухався і підкорявся Богу.

Після цього Ісус Навин вирішив завоювати місто Ай, але Бог не казав йому цього робити. Якби Ісус запитав дозволу, то Бог знаючи, що серед ізраїльтян є порушник Закону, заборонив би йому це робити. Божий народ не може просуватись далі, якщо серед нього є люди, які свідомо грішать.

Теолог Алан Редпат зауважує: “Немає більшої небезпеки в житті християнина, ніж осягнути перемогу. В такі хвилини ми починаємо пишатися собою і вважаємо, що здобули перемогу власними зусиллями. Що Бог наділив нас силою, яка перебуватиме з нами упродовж усього нашого життя.”

Отже, перша помилка Ісуса Навина була в тому, що він через свою самовпевненість не запитав у Бога про Його волю.

В четвертому розділі книги пророка Даниїла читаємо, що цар Навуходоносор у сні побачив високе дерево, яке виросло посеред землі; під ним знайшли притулок лісові звірі, а на дереві звили гнізда птахи. Так були показані величність і процвітання Навуходоносора. Багато народів зібрав він під свою владу, та побачивши власну могутність, загордився: “Чи ж це не величний Вавилон, що я збудував його на дім царства міццю потуги своєї та на славу моєї пишноти?” (Дан. 4:27). Однак, ще не встигли ці слова злетіти з уст Навуходоносора, як йому був оголошений вирок: в царя було забрано розум, яким він так самовпевнено пишався.

На прикладі Навуходоносора Господь показав, що без розуму, який Він дає людині, людина стає подібною до рослини, чи тварини.

Звичайно, що при переході Йордану Бог уклав з ізраїльським народом заповіт, але Обіцяна земля, як і вічність, дається тільки за умови повного послуху. Поразка під містом Ай була наукою для Ісуса Навина. Бог, звичайно ж, і тоді був з ним, але він мав зрозуміти, що Бога потрібно слухатись завжди. Це була наука дисципліни, і коли він зрозумів цю науку, Господь знову сказав, що потрібно робити.

“І сказав Господь до Ісуса: “Не бійся і не лякайся, – візьми з собою ввесь військовий люд, тай устань, піди на Ай. Подивися: ось дав Я в руку твою айського царя, і народ його, і місто його, і край його”. Потім Бог сказав Ізраїлю, як знищити Ай, й за Його порадами ізраїльтяни перемогли.

1934-го року археологічна експедиція розкопала місто Ай. На превелике здивування, археологи побачили тільки змішану півтораметрову масу, що складалась з обпаленої до червоного кольору цегли, чорної землі та обгорілих уламків. Вчені стверджують, що ніде в Палестині вони не зустрічали ознак більш нищівної пожежі. Саме так ізраїльтяни знищили це місто.

Перемога ізраїльтян над Єрихоном і Аєм налякала усіх ханаанських мешканців. Шість народів об’єднались, щоб воювати проти ізраїльтян, але один народ пішов на велику хитрість. (І.Нав. 9:3-9) “ А мешканці Гів’ону почули, що Ісус зробив Єрихонові та Аєві, то зробили й вони хитрість. І пішли вони, і забезпечились живністю на дорогу, – і взяли повитирані мішки для ослів своїх, і бурдюки для вина повитирані, і потріскані, і пов’язані, і взуття повитиране та полатане на їхніх ногах, і одежа на них поношена, а ввесь хліб їхньої поживи на дорогу був сухий, запліснілий. І пішли вони до Ісуса, до табору в Гілгалі, та й сказали до нього та до мужів Ізраїлевих: “Ми прийшли з далекого краю, а ви тепер складіть з нами умову”. І сказали Ізраїлеві мужі до хіввеян: “Може ви сидите поблизу нас, то як ми складемо з вами умову?” І сказали вони до Ісуса: “Ми твої раби”. А Ісус сказав до них: “Хто ви та звідки приходите?” І вони сказали йому: “З дуже далекого краю прийшли твої раби до Ймення Господа, Бога твого, бо ми чули чутку про Нього, і все, що Він зробив був в Єгипті”.

Отож мешканцям Гів’ону таки вдалося переконати Ісуса в тому, що вони живуть за межами Ханаану. І як каже 15-й вірш: “І вчинив їм Ісус мир, і склав з ними умову, щоб зоставити їх при житті, і присягнули їм начальники громади”. Ось так було укладено союз, а правда виявилась через три дні. І сталося по трьох днях по тому, як склали з ними умову, то почули, що близькі вони до нього, і сидять вони поміж ними. Коли ж ізраїльтяни зрозуміли, що піддалися обману, їхнє обурення було дуже велике, але обурення стало ще більшим, коли після трьохденного переходу вони підійшли до міст гівонітян, розташованих майже у центрі Ханаану. Лише тепер євреї зрозуміли, що через свою клятву не можуть знищити цей народ.

Це була друга, і найбільша помилка Ісуса Навина. Він двічі, як у нас кажуть “став на одні і ті ж граблі”. Помилка ізраїльтян під час переговорів з гівонітянами була та сама, якої вони допустились, коли брали підступом місто Ай, – вони не запитали Бога що їм робити!

Пригадаймо, як відбувались перемовини. І взяли люди з їхньої поживи на дорогу, а Господніх уст не питали. Інший переклад каже: І взяли громадські мужі трохи харчів їх покуштувати та не поспитали в Господа ради. Не довіряючи словам гостей і своїм очам, ізраїльтяни навіть попробували на смак їхні продукти, і, переконавшись, що вони не свіжі, не спитали в Бога поради, що їм робити. Успіх ізраїльтян після перемоги над містом Ай знову привів їх до самозаспокоєння і до самовпевненості.

Іноді нам, як ізраїльському народові, якась справа здається дуже легкою; просто елементарною, і ми також стаємо самовпевненими. Легковірність, з якою ізраїльтяни сприйняли хитрощі гівонітян, наочно показує, як через наші почуття можна зрадити істині. В грецькому оригіналі слово “видіння”, означає “зовнішній вигляд”. Ходити по вірі, а не через бачення – означає не покладатись на інформацію, яку нам передає зір.

Але як ми зазвичай оцінюємо людей? З виразу обличчя, з того що говорять. А людей треба оцінювати інакше – старатись робити так, як це робить Бог, – не дивлячись на зовнішність. Він бачить які ми насправді, зазираючи в наше серце.

Але повернімось до обману гівонетян. Хтось може сказати: “А що бідним язичникам залишалось робити? Усі хочуть жити”. Але доля гівонетян була б набагато кращою, якби вони чесно повелися з ізраїльтянами. Хоч те, що вони покорилися  Єгові, зберегло їхнє життя, однак їхній обман приніс їм лише ганьбу і рабство. Господь передбачив, щоб усі народи які зречуться  ідолопоклонства та приєднаються до Ізраїля, могли користуватись благословеннями Заповіту. В книзі Левит (19:33-34) читаємо: “А коли  мешкатиме з тобою приходько в вашім Краї, то не будете гнобити його. Як тубілець із вас буде для вас приходько, що мешкає з вами, – і ти будеш любити його, як самого себе, бо приходьки були ви в єгипетськім краї. Я – Господь, Бог ваш!” Це підтверджується словами повеління щодо жертвоприношень (Числа 15:15).

Як ми вже згадували, Бог на умові щирого визнання і розкаяння в своїх гріхах, радо приймає кожний народ і кожну людину.

Далі ми дізнаємось, що Ісус Навин постійно прислухається до Божих настанов, а Бог зі свого боку знову робить чуда за послух Ізраїля. Коли п’ять аморейських царів напали на мешканців Гів’она, Господь каже: “Не бійся їх, бо Я віддав їх у твою руку, – ніхто з них не встоїть перед тобою”. Справді, коли ізраїльтяни розбили ворога, й амореї продовжували стрімголов тікати, сподіваючись сховатися в горах, Ісус Навин зрозумів, що до кінця дня, тобто до початку суботи, він не встигне закінчити бій. А якщо вороги не будуть повністю розбиті, то об’єднаються для нової боротьби. “Тоді Ісус говорив Господеві того дня, коли Господь дав амореянина перед Ізраїлевих синів, та й сказав на очах Ізраїля: “Стань, сонце, в Гів’оні, а ти, місяцю, ув айяловській долині! І сонце затрималося, а місяць спинився, аж поки народ відімстився своїм ворогам (Іс.Нав. 10:12-13). Йосиф Флавій в Юдейських древностях пише, що в зв’язку з цією подією, мусульмани почали святкувати п’ятницю, через те що ця битва відбувалась у п’ятницю.

Господь сильний – Він підбадьорював Ісуса нагадуваннями, що завжди перебуває з ним. Ісус Навин потребував цих слів. Бог знав м’якість характеру Ісуса.

Багато християн можуть сказати, що інколи їм здається, що Бог покинув їх, і від цього вони починають панікувати. Але дивлячись на життя Ісуса Навина, можна бути впевненим у Божій присутності завжди.

Книга Ісуса Навина закінчується одним з найпереконливіших закликів Святого Письма: “А якщо зле в очах ваших служити Господові, виберіть собі сьогодні, кому будете служити, – чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї. А я та мій дім будемо служити Господеві”. Кожна людина повинна сьогодні зробити вибір і пам’ятати, що від цього залежить її вічне життя.

Нам потрібно завжди брати приклад з мужів віри, які ні кроку не робили без Бога. Якщо нам потрібно кудись йти, то нехай Ісус стане нашим постійним компасом. Якщо нам доводиться вести свій корабель по суворих хвилях життя, то штурвал потрібно довірити в Його могутні руки. Якби ми це робили своєчасно, то скільки скель і мілин могли б оминути.

Головне не поспішати і на кожне питання чекати Божої відповіді. А той, хто самостійно приймає рішення, ризикує завжди. Наш Творець каже: Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, – якою ти будеш ходити. Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе! (Пс. 32:8).

Бог навчає і буде навчати лише тих, котрі самі цього хочуть. То ж схилімо голови, і помолімося, щоб Його всевидяще око завжди тримало під контролем кожен наш крок: і тут, на землі, і у вічності.

(Андрій БІЛИК «Роздуми про духовне життя». Книга 2).

 

Новини по дням

Січень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист