Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

ДОБРОЧИННА ЖІНКА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Слова „жінка” або „жінки” згадуються в Біблії біля чотирьохсот раз. Ісус Христос серед жінок взагалі не мав ворогів, і саме жінці Він уперше відкрив істину про Царство Боже.

Ізраїльтянам було заборонено жадати жінку ближнього: „…не жадай жони ближнього свого…” (Вих.20:14). А прочитавши Книгу Приповістей Соломонових, навіть сучасний поет навряд чи зможе щось додати до надзвичайної краси біблійного портрету доброчинної жінки. Кожній окремій фразі можна присвятити цілу книгу.

Узагальнюючи найблагородніші риси дружини і матері, цей опис можна вважати найдосконалішим у всій літературі, що змальовує ідеальну жінку.

Її чистота, благочестя, скромність, її працелюбність, турботливість, любов до чоловіка і дітей блискуче зображені в 22-ох біблійних віршах. Але найяскравіше з усіх її чеснот сяє побожність. Саме побожність   наповнює її життя змістом.

В останньому розділі Приповістей Соломона привертають увагу слова віруючої матері до свого сина. Це такий величний і важливий уривок, що його необхідно процитувати повністю:

«Хто знайде метку жінку, – вона цінніша за перли!

Їй повністю довіряє серце її чоловіка, і в багатій здобичі немає потреби.

Всі дні свого життя вона чинить йому добро, а не зло.

Вона шукає вовну та льон – і радо працює своїми руками.

Вона – наче кораблі купця, який торгує, здалека привозить свій хліб.

Встає вдосвіта, дає домашнім снідати і роботу служницям.

Оглянувши поле, купує його та плодами своїх руками засаджує виноградник.

Міцно підперезує свій стан, наділяє силою своєї руки.

Вона відчула, що в неї хороший прибуток, тож і в ночі її світильник не гасне.

Свої руки вона протягає до прядки, її пальці тримають веретено.

Свою долоню вона відкриває для убогого, – руки свої простягає злиденному.

І коли випаде сніг, вона не боїться за свій дім, бо вся її сімя одягнена в кармазин.

Вона зробила собі покривала, – вісон і кармазин – одяг її.

Її чоловік відомий при брамах, коли засідає зі старійшинами краю.

Вона виробляє і продає тканину, постачає купцеві пояси.

Уста свої вона відкриває з мудрістю, – люб’язне повчання в неї на язику.

Сила і велич – її одяг, вона усміхається до прийдешнього дня.

Вона наглядає за стежками свого дому, і дармового хліба вона не їсть.

Її діти встають і називають її щасливою, і її чоловік також хвалить її:

Багато дочок здійснюють великі справи, але ти перевершила їх усіх!

Привабливість – омана, краса – примарна, а жінка, яка має страх перед ГОСПОДОМ, – така гідна хвали.

Дайте їй з плодів її рук, і хай її вчинки вихваляють її при брамах! (Прип. 31:10-31).

В цьому тексті надзвичайно важливим є кожний вірш.

В українському перекладі Біблії п’ять з двадцяти двох віршів починаються зі слова „вона”, що підкреслює високий зміст духовного образу жінки. Цікаво, що давньоєврейською мовою початкові літери цих двадцяти двох віршів створюють щось на зразок акровірша, а точніше, древньоєврейської абетки, яку називають „абеткою ідеальної жінки”.

Відомий англійський коментатор Біблії Меттю Генрі (1662-1714) порівнює цей біблійний портрет з дзеркалом, в яке може подивитись кожна жінка, щоб переконатися, чи відповідає вона ідеалу жінки.

Багато віршів з Книги Приповістей Соломона написані у вигляді повчань, які батьки дають своєму сину, намагаючись настановити його в життєвій мудрості. Вісімнадцять разів повторюються слова „сину мій”. Постійно зустрічаються такі фрази, як: „Сину мій, якщо приймеш слова мої ти”; „Мій сину, прислухайся до моїх слів” ; „Мій сину, на мудрість мою уважай, нахили своє вухо до мого розуму”; „Страх Господній – початок премудрості, а пізнання Святого – це розум”.

У Новому Завіті також є чимало рядків, присвячених жінці: „Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою…” (1 Кор.7:2). У біблійні часи дружина мала право вийти заміж вдруге лише після смерті чоловіка: „Дружина законом прив’язана, поки живе чоловік її: коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж за кого захоче, аби тільки в Господі” (1 Кор. 7:39).

Сьомий розділ першого Послання апостола Павла до коринтян присвячений взаєминам чоловіка і дружини. Йдеться про це також у його Посланні до ефесян (5:21-33).

Біблія так докладно розглядає подружні взаємини, щоб чоловік міг усвідомити, що роль жінки в суспільстві не пасивна і що Бог доручив їй провідну роль в долі людства в народженні і вихованні майбутніх громадян; тож вона має свою частку в Його творчості. Біблія звертає особливу увагу чоловіка на те, наскільки безрадісним було б його життя, якщо б йому не була дарована жінка – утіха, дружина і помічниця в усіх його справах.

Сучасний чоловік інколи переоцінює свою роль у сім’ї, виявляючи зверхність над жінкою, але ж Бог чітко вказує на рівність між чоловіком та жінкою: „Чоловіки, – так само живіть разом із дружинами … виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємці благодаті життя…” – говориться у Новому Завіті.

Віктор Гюго в книзі „Відкинуті” пише: «Найвище щастя в житті – це впевненість в тому, що вас люблять, люблять заради вас самих. Душа шукає другу душу і знаходить її. І ця знайдена і випробувана душа – жінка». Волт Вірмен стверджує, що «чоловік великий на землі і в віках, але кожна йота його величі походить від жінки».

Розповідають історію про чоловіка, який, бажаючи відзначити чергову річницю шлюбу, попросив редакцію журналу, який читала його дружина, надрукувати послання до неї. Ось воно: «Дуже дякую тобі, моя мила, за те, що я почуваюся нині щасливим чоловіком і батьком. Дякую за те, що завжди і скрізь я відчуваю себе твоїм єдиним чоловіком на світі. Дякую тобі за те, що ти поважаєш і цінуєш мене. Дякую за те, що дивишся на мене з любов’ю, коли ми серед людей. Дякую за твої „люблю тебе”, сказані тоді, коли найменше сподіваюся на них. Дякую за ці чудові роки любові. Дякую Богові за те, що ти є!»

Я також дякую Богові, що, давши мені саме таку жінку, Він створив нашу сім’ю.

Андрій БІЛИК

(«Роздуми про духовне життя». Книга 2. Тернопіль. Навчальна книга – Богдан. 2012).

ДВІ ПОМИЛКИ ІСУСА НАВИНА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

 

                                                                              «Єдиний урок, який можна взяти з

                                                                              історії, полягає в тому, що люди не

                                                                              беруть з історії ніяких уроків»

Бернард Шоу

Group 4

Спостерігаючи за подіями, які відбуваються на планеті, стає зрозуміло, що, за біблійними пророцтвами ми живемо у важкі, останні часи. Взагалі, відтоді, як наші прабатьки були вигнані з Едему, для кожної мислячої людини, в якому б столітті вона не жила, життя завжди було не легким. Досконалих людей не буває.

На сторінках Вічної Книги знаходимо лише кілька осіб, які ніколи не помилялись. Про  Ісуса Навина відомо з Біблії, що у своєму житті він зробив дві дуже серйозні помилки, але коли він усвідомив що помилився, Бог, відгукнувшись його молитву, зупинив плин часу.

Християни усіх часів знаходили в книзі Ісуса Навина дуже важливий заклик: «Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (І. Нав. 1:8).

У цій книзі також відкривається характер Божий в Його окремих рисах.

Розглянемо коротенько, що нам відомо про життя і служіння Ісуса Навина.

Отже, помирає Мойсей і, хоч ізраїльтяни дуже сумували з цієї великої втрати, однак були впевнені, що не залишені напризволяще, тому що хмарний стовп вдень, а вогняний вночі спочивав над Скинією на знак того, що Бог і надалі буде їхнім Провідником і Помічником, якщо вони ходитимуть дорогами Його Заповідей.

Ісус Навин, який сорок років був учнем і помічником Мойсея, став замість нього провідником Ізраїлю.

Відважний, рішучий, наполегливий, вправний, непідкупний, позбавлений егоїстичних інтересів у піклуванні про тих, котрі перебували під його опікою, і чи не найголовніше, – наснажений живою вірою в Бога. Таким він постає зі сторінок Святого Письма і таким його зображають відомі християнські письменники.

А тепер я запрошую вас відкрити книгу Ісуса Навина. В перших шести розділах розповідається про безпрецедентні успіхи ізраїльського народу; тобто, про перехід через Йордан під час повноводдя, та вступ до Ханаану; про церемонії встановлення пам’ятників; про зняття ганьби в Галгалі і про перемогу над Єрихоном.

Знищення мешканців цього ханаанського міста (а ханаанською землею називалась вся місцевість між рікою Йордан і Середземним морем) було не чим іншим, як виконанням вказівок даних колись Мойсеєві. Сказано ж бо: “Тільки з міст тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоставиш при житті жодної душі” (П. Зак. 20:16) .

Серед хананеян був поширений найогидніший гріх: під виглядом релігійних обрядів вони практикували безсоромні оргії, тож не дивно, що весь народ у краї був глухий до закликів Святого Духа. Мешканці Ханаану мали час, щоб покаятись. Вони знали про шлях, прокладений через Червоне море і про суди, здійснені над Єгиптом, – усе свідчило про верховну владу ізраїльського Бога. Мешканцям цієї країни були добре відомі всі чудеса, знали також про огиду Бога до розпусти, але жили, як хотіли. Отож нічого дивного немає в тому, що Бог не тільки знищив місто Єрихон, але й, як обіцяв в “Повторенні Закону”, закляв його (Іс.Нав. 6:17-19). Під словом “закляте” мається на увазі народ, який повністю відступив від Бога і час випробування якого скінчився. Саме слово “закляте” єврейською мовою означає повне знищення чогось, або повне посвячення для святої мети. 17-й і 19-й вірші шостого розділу книги Ісуса Навина мають на увазі і те, й інше. Перше: вогонь знищив місто, а друге: всі предмети дорогоцінних металів залишилися неушкодженими і перейшли в скарбницю Господа.

Що ж відбувалось далі? В книзі Ісуса Навина (7: 1-7) читаємо: “І спроневірилися Ізраїлеві сини в заклятому, Ахан, – син Кармія, сина Завдієвого, сина Зерахового, Юдиного племени, узяв із заклятого. І запалився Господній гнів на Ізраїлевих синів. І послав Ісус мужів з Єрихону в Ай, що при Бет-Евені, на схід від Бет-Елу, і сказав до них, говорячи: ”Підіть, і вивідайте цей Край”. І пішли ті мужі, і вивідали той Ай. І вернулися вони до Ісуса та й сказали до нього: Нехай не йде ввесь народ, коло двох тисяч люда або коло трьох тисяч люда нехай вийдуть, і побють Ай. Не труди всього народу туди, бо ті вороги нечисленні. І пішли туди з народу коло трьох тисяч люда, – та вони повтікали перед айськими людьми. І айські люди повибивали з них коло тридцяти й шости чоловіка, та й гнали їх з-перед брами аж до Шеварім, і розбили їх на узбіччі гори. І охляло серце народу, та й стало як вода. І роздер Ісус одежу свою, та й упав на обличчя своє на землю перед Господнім ковчегом, і лежав аж до вечора він та Ізраїлеві старші, і посипали порохом свою голову. І сказав Ісус: Ах, Владико Господи, для чого ти конче перепровадив цей народ через Йордан, щоб дати нас у руку амореянина, щоб вигубити нас? О, коли б ми були позосталися, і осіли по той бік Йордану!

Перший вірш цього сьомого розділу говорить: І спроневірялися Ізраїлеві сини в заклятому. В російському перекладі це звучить однозначніше: Но сыны Израилевы сделали преступление и взяли из заклятого. Відомо, що місто Єрихон зруйнував Бог, а не люди; це була Господня перемога, тож усі трофеї по праву належали Йому. Це добре знав Ахан – той, хто взяв із заклятого, але Біблія каже, що не один він, а Ізраїль згрішив (7: 11). Гріх Ахана став лихом для всього народу. За гріх однієї людини Боже  невдоволення може залишитися на Його Церкві, доки гріх не буде виявлено і викорінено.

З історії про Ахана ми можемо взяти для себе ще один урок; християни не повинні боятись назвати гріх своїм іменем, для цього Спаситель і прийшов на нашу землю, щоб назвати гріх гріхом. На прикладі Своїх взаємин з ізраїльським народом Бог показує, як Він очищає Церкву від усілякої неправди. Адже один грішник може наробити стільки біди, що закриє світло Боже від усього народу. Тож, якщо не вказувати людям на гріх, вони не зможуть відрізнити правду від неправди. Навіть якщо людина визнає свій гріх, як це зробив Ахан, це ще нічого не означає, бо, щоб очиститись від гріха, треба покаятись. Ахан не покаявся, тому Бог за цей гріх знищив усю його родину.

Нині, коли читаємо про покарання, приготовлене для родини Ахана, жахаємося, але тоді не можна було вчинити інакше, адже ніхто з його родини не посмів сказати в очі грішнику правду, і за це всі поплатились життям. З гріхом не можна йти на компроміс, бо за його наслідки відповідають усі, хто про нього знає.

Священик Роман Кияк розповідає як один чоловік багато разів ходив у чужий город красти кукурудзу. Якось він узяв на допомогу свого восьмирічного сина, наказав йому тримати мішок, а сам насипав кукурудзу і при тому весь час оглядався, чи ніхто не йде. Це зауважив його син і врешті каже: «Тату, ви забули ще в один бік подивитись». Збентежений батько питає: «А куди, синку?». «Та на Небо. Чи Господь Бог вас не бачить», – відповів хлопчик. Засоромлений батько пішов додому і відтоді вже більше не крав. (Кияк Р.А. «Перлини християнської мудрості»).

У святого Августина є одна дотепна порада: «Якщо хочеш грішити, то знайди собі таке місце, де немає Бога, і роби там, що хочеш». Але ж такого місця ніде нема, а відповідати за злочин доводиться, як на землі, так і на Небі. В жодної людини немає гарантії, що вона не опиниться на місці Ахана або його рідних. Гріх за своєю природою заразний. Одна людина вражена проказою гріха, може передати цю хворобу тисячам інших людей. Тому дуже важливо вчасно виявити гріх, і в цьому нам може допомогти історія злочину і кари Ахана.

Але повернімось до Ісуса Навина. Ми зупинилися на 7-у вірші сьомого розділу його книги, де він жалкує, що перейшов Йордан. Пригадати, як це відбувалось, ви зможете, прочитавши третій розділ книги Ісуса Навина. А ми процитуємо лише ключовий вірш, (І.Нав. 3:9) – : “І сказав Ісус до Ізраїлевих синів: “Підійдіть сюди, і послухайте слів Господа, Бога вашого”. Ізраїльтяни послухали Бога, і щасливо перейшли Йордан.

Далі читаємо (6:2) “І сказав Господь до Ісуса: “Ось, Я дав у твою руку Єрихон та царя його, сильних вояків.” Тобто, до здобуття Єрихону Ісус Навин мав благословення тому, що слухався і підкорявся Богу.

Після цього Ісус Навин вирішив завоювати місто Ай, але Бог не казав йому цього робити. Якби Ісус запитав дозволу, то Бог знаючи, що серед ізраїльтян є порушник Закону, заборонив би йому це робити. Божий народ не може просуватись далі, якщо серед нього є люди, які свідомо грішать.

Теолог Алан Редпат зауважує: “Немає більшої небезпеки в житті християнина, ніж осягнути перемогу. В такі хвилини ми починаємо пишатися собою і вважаємо, що здобули перемогу власними зусиллями. Що Бог наділив нас силою, яка перебуватиме з нами упродовж усього нашого життя.”

Отже, перша помилка Ісуса Навина була в тому, що він через свою самовпевненість не запитав у Бога про Його волю.

В четвертому розділі книги пророка Даниїла читаємо, що цар Навуходоносор у сні побачив високе дерево, яке виросло посеред землі; під ним знайшли притулок лісові звірі, а на дереві звили гнізда птахи. Так були показані величність і процвітання Навуходоносора. Багато народів зібрав він під свою владу, та побачивши власну могутність, загордився: “Чи ж це не величний Вавилон, що я збудував його на дім царства міццю потуги своєї та на славу моєї пишноти?” (Дан. 4:27). Однак, ще не встигли ці слова злетіти з уст Навуходоносора, як йому був оголошений вирок: в царя було забрано розум, яким він так самовпевнено пишався.

На прикладі Навуходоносора Господь показав, що без розуму, який Він дає людині, людина стає подібною до рослини, чи тварини.

Звичайно, що при переході Йордану Бог уклав з ізраїльським народом заповіт, але Обіцяна земля, як і вічність, дається тільки за умови повного послуху. Поразка під містом Ай була наукою для Ісуса Навина. Бог, звичайно ж, і тоді був з ним, але він мав зрозуміти, що Бога потрібно слухатись завжди. Це була наука дисципліни, і коли він зрозумів цю науку, Господь знову сказав, що потрібно робити.

“І сказав Господь до Ісуса: “Не бійся і не лякайся, – візьми з собою ввесь військовий люд, тай устань, піди на Ай. Подивися: ось дав Я в руку твою айського царя, і народ його, і місто його, і край його”. Потім Бог сказав Ізраїлю, як знищити Ай, й за Його порадами ізраїльтяни перемогли.

1934-го року археологічна експедиція розкопала місто Ай. На превелике здивування, археологи побачили тільки змішану півтораметрову масу, що складалась з обпаленої до червоного кольору цегли, чорної землі та обгорілих уламків. Вчені стверджують, що ніде в Палестині вони не зустрічали ознак більш нищівної пожежі. Саме так ізраїльтяни знищили це місто.

Перемога ізраїльтян над Єрихоном і Аєм налякала усіх ханаанських мешканців. Шість народів об’єднались, щоб воювати проти ізраїльтян, але один народ пішов на велику хитрість. (І.Нав. 9:3-9) “ А мешканці Гів’ону почули, що Ісус зробив Єрихонові та Аєві, то зробили й вони хитрість. І пішли вони, і забезпечились живністю на дорогу, – і взяли повитирані мішки для ослів своїх, і бурдюки для вина повитирані, і потріскані, і пов’язані, і взуття повитиране та полатане на їхніх ногах, і одежа на них поношена, а ввесь хліб їхньої поживи на дорогу був сухий, запліснілий. І пішли вони до Ісуса, до табору в Гілгалі, та й сказали до нього та до мужів Ізраїлевих: “Ми прийшли з далекого краю, а ви тепер складіть з нами умову”. І сказали Ізраїлеві мужі до хіввеян: “Може ви сидите поблизу нас, то як ми складемо з вами умову?” І сказали вони до Ісуса: “Ми твої раби”. А Ісус сказав до них: “Хто ви та звідки приходите?” І вони сказали йому: “З дуже далекого краю прийшли твої раби до Ймення Господа, Бога твого, бо ми чули чутку про Нього, і все, що Він зробив був в Єгипті”.

Отож мешканцям Гів’ону таки вдалося переконати Ісуса в тому, що вони живуть за межами Ханаану. І як каже 15-й вірш: “І вчинив їм Ісус мир, і склав з ними умову, щоб зоставити їх при житті, і присягнули їм начальники громади”. Ось так було укладено союз, а правда виявилась через три дні. І сталося по трьох днях по тому, як склали з ними умову, то почули, що близькі вони до нього, і сидять вони поміж ними. Коли ж ізраїльтяни зрозуміли, що піддалися обману, їхнє обурення було дуже велике, але обурення стало ще більшим, коли після трьохденного переходу вони підійшли до міст гівонітян, розташованих майже у центрі Ханаану. Лише тепер євреї зрозуміли, що через свою клятву не можуть знищити цей народ.

Це була друга, і найбільша помилка Ісуса Навина. Він двічі, як у нас кажуть “став на одні і ті ж граблі”. Помилка ізраїльтян під час переговорів з гівонітянами була та сама, якої вони допустились, коли брали підступом місто Ай, – вони не запитали Бога що їм робити!

Пригадаймо, як відбувались перемовини. І взяли люди з їхньої поживи на дорогу, а Господніх уст не питали. Інший переклад каже: І взяли громадські мужі трохи харчів їх покуштувати та не поспитали в Господа ради. Не довіряючи словам гостей і своїм очам, ізраїльтяни навіть попробували на смак їхні продукти, і, переконавшись, що вони не свіжі, не спитали в Бога поради, що їм робити. Успіх ізраїльтян після перемоги над містом Ай знову привів їх до самозаспокоєння і до самовпевненості.

Іноді нам, як ізраїльському народові, якась справа здається дуже легкою; просто елементарною, і ми також стаємо самовпевненими. Легковірність, з якою ізраїльтяни сприйняли хитрощі гівонітян, наочно показує, як через наші почуття можна зрадити істині. В грецькому оригіналі слово “видіння”, означає “зовнішній вигляд”. Ходити по вірі, а не через бачення – означає не покладатись на інформацію, яку нам передає зір.

Але як ми зазвичай оцінюємо людей? З виразу обличчя, з того що говорять. А людей треба оцінювати інакше – старатись робити так, як це робить Бог, – не дивлячись на зовнішність. Він бачить які ми насправді, зазираючи в наше серце.

Але повернімось до обману гівонетян. Хтось може сказати: “А що бідним язичникам залишалось робити? Усі хочуть жити”. Але доля гівонетян була б набагато кращою, якби вони чесно повелися з ізраїльтянами. Хоч те, що вони покорилися  Єгові, зберегло їхнє життя, однак їхній обман приніс їм лише ганьбу і рабство. Господь передбачив, щоб усі народи які зречуться  ідолопоклонства та приєднаються до Ізраїля, могли користуватись благословеннями Заповіту. В книзі Левит (19:33-34) читаємо: “А коли  мешкатиме з тобою приходько в вашім Краї, то не будете гнобити його. Як тубілець із вас буде для вас приходько, що мешкає з вами, – і ти будеш любити його, як самого себе, бо приходьки були ви в єгипетськім краї. Я – Господь, Бог ваш!” Це підтверджується словами повеління щодо жертвоприношень (Числа 15:15).

Як ми вже згадували, Бог на умові щирого визнання і розкаяння в своїх гріхах, радо приймає кожний народ і кожну людину.

Далі ми дізнаємось, що Ісус Навин постійно прислухається до Божих настанов, а Бог зі свого боку знову робить чуда за послух Ізраїля. Коли п’ять аморейських царів напали на мешканців Гів’она, Господь каже: “Не бійся їх, бо Я віддав їх у твою руку, – ніхто з них не встоїть перед тобою”. Справді, коли ізраїльтяни розбили ворога, й амореї продовжували стрімголов тікати, сподіваючись сховатися в горах, Ісус Навин зрозумів, що до кінця дня, тобто до початку суботи, він не встигне закінчити бій. А якщо вороги не будуть повністю розбиті, то об’єднаються для нової боротьби. “Тоді Ісус говорив Господеві того дня, коли Господь дав амореянина перед Ізраїлевих синів, та й сказав на очах Ізраїля: “Стань, сонце, в Гів’оні, а ти, місяцю, ув айяловській долині! І сонце затрималося, а місяць спинився, аж поки народ відімстився своїм ворогам (Іс.Нав. 10:12-13). Йосиф Флавій в Юдейських древностях пише, що в зв’язку з цією подією, мусульмани почали святкувати п’ятницю, через те що ця битва відбувалась у п’ятницю.

Господь сильний – Він підбадьорював Ісуса нагадуваннями, що завжди перебуває з ним. Ісус Навин потребував цих слів. Бог знав м’якість характеру Ісуса.

Багато християн можуть сказати, що інколи їм здається, що Бог покинув їх, і від цього вони починають панікувати. Але дивлячись на життя Ісуса Навина, можна бути впевненим у Божій присутності завжди.

Книга Ісуса Навина закінчується одним з найпереконливіших закликів Святого Письма: “А якщо зле в очах ваших служити Господові, виберіть собі сьогодні, кому будете служити, – чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї. А я та мій дім будемо служити Господеві”. Кожна людина повинна сьогодні зробити вибір і пам’ятати, що від цього залежить її вічне життя.

Нам потрібно завжди брати приклад з мужів віри, які ні кроку не робили без Бога. Якщо нам потрібно кудись йти, то нехай Ісус стане нашим постійним компасом. Якщо нам доводиться вести свій корабель по суворих хвилях життя, то штурвал потрібно довірити в Його могутні руки. Якби ми це робили своєчасно, то скільки скель і мілин могли б оминути.

Головне не поспішати і на кожне питання чекати Божої відповіді. А той, хто самостійно приймає рішення, ризикує завжди. Наш Творець каже: Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, – якою ти будеш ходити. Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе! (Пс. 32:8).

Бог навчає і буде навчати лише тих, котрі самі цього хочуть. То ж схилімо голови, і помолімося, щоб Його всевидяще око завжди тримало під контролем кожен наш крок: і тут, на землі, і у вічності.

(Андрій БІЛИК «Роздуми про духовне життя». Книга 2).

 

ПЕРЕМОЖНЕ ЖИТТЯ ХРИСТИЯНИНА

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми, Новини

 Не зважаючи на те, що ми живемо у вільній і демократичній державі, нема голоду, навкруги свобода слова й віросповідань, але ті, хто досліджують Біблію бачать, яка страшна боротьба відбувається за людські душі. Боротьба не на життя, а на смерть, тому, що «на кону» найдорожче (і єдине, чим ми розпоряджаємось), – людська душа.

Колись Центр Разумкова проводив цікаве опитування. В 40-а країнах світу, було опитано 50 тисяч людей, щоб вияснити, який в них процент атеїстів. В середньому по усьому світу виявилось 13%.

«Найбільший процент атеїстів у Китаї, 47%; в Америці й Росії приблизно по 5%, а в Україні 6%.

В той же час, коли у нашій державі 94 відсотків вірить у Бога, але Україна на останньому місці у списку пріоритетів, тому що 50,4% респондентів відвідують храми лише по релігійних святах.

А регулярно (не менше  1 раз на тиждень), відвідують храми лише 15% українців»1.

Виходить, що сучасний християнський світ має ту саму проблему, що й старозавітній Ізраїль. Усі вірять що Бог є, Він колись прийде, але Він десь там, а я і мої проблеми тут. Людина зі своїм «я» живе окремо від Бога.

«І гордість Ізраїля свідчить на нього, і до Господа, Бога свого вони не вертаються, і не шукають Його…» (Ос. 7:10).

Отже, бачимо, що немає гонінь, усі вірять, але церкви відвідують лише 15% українців; більше того, ніхто, крім Бога не знає скільки з нас щиро відвідує, а хто за компанію. Це те саме, як було за часів Старого Завіту.

Вчені довели, що найсильніший імпульс людського єства, – це егоїзм. А оскільки егоїзм проявляється сильніше за любов, то зло завжди перемагає. Ось чому християнам так небезпечно керуватись лише почуттями й емоціями.

Якось двох учасників міжнародної конференції, американця і індуса, поселили в одну кімнату. Під час перерви в роботі між ними зайшла розмова про релігію. Як виявилось, молодий чоловік з Індії надзвичайно вороже ставиться до християнства.  Американець спробував з’ясувати причину такої ворожості й запитав: «Вам видається неприйнятним вчення Ісуса?»

«Та ні, – почув він у відповідь, – йдеться не про це. Що мені найбільше не подобається в християнах – це те, що християни живуть не по християнськи»2.

Згідно Біблії ми з вами живемо у лаодикійський період часу. Лаодикійський, це означає фарисейський, а фарисейський, це означає лукавий і лицемірний.

«Християни лаодикійського часу відрізняються лицемірством. Ці люди не щирі. Вони можуть ненавидіти людину, але посміхатись їй. Страшенно гніваючись у серці, вони прославляють Бога, співають псалми біля людини, яку не можуть бачити. Вони не кричать, з їхнього лиця не щезає приємна посмішка. Вони грають у смиренних (але лише зовні) християн і їм подобається ця роль»3.

Отже, розрізнити таких християн практично неможливо, адже вони активно працюють, нехай на публіку, але працюють. Взагалі, Ісус наказав учням не чіпати лицемірів: «Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї» (Матв. 13:29,30).

Вони самі собі виконують вирок. Недавно повідомлялось, як один браконьєр кинув у річку електричний кабель, який був під напругою. Коли вбита струмом риба сплила, він пішов з підсаком у воду її збирати, але забув відключити напругу. В результаті загинув від своєї хитрості. Слово Боже попереджає, що подібний кінець чекає й лицемірів.

Цікаво, що колись нас з дитинства, ще з радянських часів навчали, що наша держава найкраща в усьому. Нас навчали, що практично усі технічні досягнення: телефон, пароплав, паротяг, радіо були плодом досягнення наших геніальних вчених. Ми перші найглибше залізли у землю, найдальше полетіли, найбільше  добули вугілля, у нас найбільше пшениці… Ось як лукавий вміло насаджує людині егоїстичне «Я».

Але хитрий ворог з величезним успіхом працює не тільки на вулицях, ресторанах школах чи магазинах, а й у церквах і громадах. Просто його зброя в церкві набагато витонченіша і зверху ще й прикрита вишиванкою чи краваткою. Але вона така сама, як і за стінами церкви: егоїзм, гордість, крутійство серед народу Божого; усе це лукавий випробує на вибраних.

Психоаналітики стверджують, що сучасний «нарцис» – людина дуже складна. Він звичайно ж закоханий у своє відображення, у свій образ в очах оточуючих, розцвітає, коли ним захоплюються, але зазвичай – це капля в морі, адже він постійно мучиться від того, що його мало помічають. Він не лише залежить від оцінки людей, але й сам постійно оцінює усіх і все. Учені вважають, що проблеми «нарциса» у вихованні, коли батьки постійно оцінюють досягнення дитини, і вона живе в страху, що її люблять тільки тоді, коли успішна і чогось досягла.

Що ж робити, коли ми впізнаємо себе в образі «нарциса»? Все достатньо просто – поменше оцінювати себе та інших, робити діло (служити), а не створювати враження служіння. Любити реальних людей, а не своє відображення і тоді усе стане на свої місця. А коли християнин вперто продовжує захоплюватись світськими цінностями і не хоче змінюватись, тоді Бог допускає переживання й проблеми. Ці життєві проблеми постійно нагадують, що без Бога ми нічого не можемо, вони не дають спати.

Сильна віра народжується при сильних випробуваннях. З історії церкви бачимо, що усі великі реформи чи духовні пробудження, це наслідок переживань, наслідок біди й пролитої крові. Важко сприйняти, що люблячий Бог допускає переживання, але це потрібно для нашої ж  користі й віри. Біблія говорить, що спасіння ми отримуємо від Бога в дарунок по нашій вірі: «Без віри догодити Богові неможливо» (Євр. 11:6). Більше того, у відповідь на наші прохання, Він дає вірним лише те, що служить нам на благо.

Звичайно, буває, що й проблеми не можуть заставити людей задуматись над життям і змінитись. Коли подивитись на карту світу, побачимо, що недалеко від Австралії на маленькому кораловому острові знаходиться держава Науру. В 60-80-ті роки минулого століття вона була найбагатшою державою світу на душу населення.

Найцікавіше те, що багатство падало просто з неба. Справа в тому, що сотні років перелітні птахи зупиняючись на острові, залишали там дуже цінне, збагачене фосфатами добриво «гуано»4.

Держава просто продавала цінне добриво по усьому світу й збагачувалась.

У ті роки:

  • кожній сім’ї на острові, від держави призначалась безкоштовна домогосподарка;
  • усю роботу робили китайці (не тільки брудну, а всю роботу);
  • усі овочі й фрукти завозились літаками;
  • якщо машина, холодильник чи кондиціонер ламались, їх просто залишали на вулиці.
  • хоча єдина дорога була довжиною у 6 кілометрів, на кожну сім’ю приходилось по 6-7 автомобілів.

Зовсім недавно фосфати закінчились і держава Науру стала дуже бідною, але виявилось, що ця біда не заставила населення задуматись, народ просто пропадає, тому, що люди не вміють нічого робити, і головне не хочуть працювати. Тому зараз Науру одна з найбідніших держав планети і виживає лише з того, що Австралія розташувала там табір для незаконних емігрантів5.

Основним принципом вчення Христа є самопожертвування. І немає іншого методу позбавитись егоїзму. Працювати не про людське око, чекаючи похвали чи захоплення, а щиро й постійно.

В одній історії розповідається, як спраглий християнин повзе третій день по пустелі. Підіймає очі до неба й говорить: «Господи, я старався виконувати Заповіді, був послушним християнином, і ось тепер третій день прошу в Тебе води… Навіщо ж Ти мені третій день кидаєш ці лопати»?

Біблія говорить, що ми грішимо не тільки тоді, коли робимо погане, але й тоді, коли не чинимо доброго, що у наших силах. «Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх». (Як. 4:17). Згідно цього тексту ми можемо бути винуваті, коли у нас є можливість щось зробити, але ми цим нехтуємо.

Що зробив поганого раб, який закопав один талант? Він же його не присвоїв, не загубив, не кинув десь у куток, а навіть постарався закопати, зберіг і приніс хазяїну те, що отримав. Але подивіться, яка оцінка була дана йому за це: «Лукавий і лінивий раб…» (Матв. 25:26). Певне, ніхто з нас не хотів би почути на свою адресу такі слова.

Інший приклад – фігове дерево. Не сказано, що воно якось неправильно росло чи було неправильної форми. Причина, щоб його зрубати – відсутність плоду. Апостол Павло, прощаючись з близькими людьми, говорить: «…Я чистий від крові всіх, бо не вхилявсь об`являти вам усю волю Божу» (Дії 20:26). Отже, невинність Павла не в тому, що він не зробив чогось поганого, а саме в тому, що він робив добро по своїх силах та можливостях. Як часто люди порівнюють себе з іншими в плані «нероблення» поганого: я ж таки більш скромний, я так не говорю, так не одягаюсь. Запитаймо себе: а які ми в плані виконання волі Божої?

«Служіть один одному кожен тим даром, який отримав» (1 Петра 4:10) – це не просто побажання, а повеління Ісуса Христа. І коли ми не виконуємо це повеління – ми грішимо. Ми повинні служити тим даром, який отримали, і тут наголошено, що КОЖЕН. Тобто, у кожної людини є якесь завдання від Ісуса, яке вона повинна виконати. Багато людей роблять помилку того чоловіка з одним талантом, думаючи: «А що я можу, є кращі, більш здібні, досвідченіші… ». Самих слів про віру замало, адже правдива віра виявляється в ділах. Апостол Яків пише: «Віра без діл мертва» (Якова 2:26). Саме у час випробувань віра поєднується з учинками, зміцнює нашу витривалість. Бог прихильно ставиться до тих, хто за всякого часу зберігає віру й залишається вірним йому.

Якось молодий місіонер побачив за роботою лісоруба і, довідавшись, що той ніколи не чув про Ісуса Христа, почав йому свідчити. Цілий день лісоруб рубав і зносив до воза дрова,  у вечері місіонер спитав: «То як, ти готовий прийняти Ісуса Христа і охреститись?»

«Не знаю, – відповів лісоруб. – Цілий день ви розказували, як Ісус в усьому допомагав людям, а ви мені аніскілечки не допомогли»6.

Люди постійно намагаються уникнути проблем, щоб деякий час пожити для себе, але не потрібно великої освіти, щоб зрозуміти, що на Землі не існує справжнього постійного вдоволення, а після смерті нас очікує одна з двох альтернатив: знищення або вічне щастя.

Ми ніколи не залишаємось самотні у біді, у життєвих чи сімейних проблемах. Бог передбачив усі варіанти й не тільки дав запевнення про допомогу, але й віддав найдорожче, Свого Сина заради нас: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Йоан. 3:16).

Цей біблійний вірш свідчить про те, що Сам Творець Всесвіту думає про кожного зокрема і знає як нас врятувати. Цей вірш також навчає, що любов це не слова, не почуття, а дія. Коли жертвуєш найдорожчим.

Колись великий колумбійський письменник Габріель Гарсія Маркес, подарував світові такі слова: «Люби так, ніби тебе ніколи не зраджували. Працюй так, ніби тобі не потрібні гроші. Співай так, ніби тебе ніхто не чує. Живи так, ніби живеш в раю».

Захворівши на рак лімфатичних залоз, цей письменник звернувся до своїх читачів з прощальним листом. Ось лише частина цього звернення:

«Якби Господь дарував би мені ще трішечки життя, я цінував би речі не за їх вартість, а за їх значущість.

Я спав би менше, мріяв би більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із заплющеними очима – це втрата 60 секунд світла…

Боже мій, якби в мене було ще трохи життя… Я не пропустив би й дня, щоб не говорити улюбленим людям, що я їх люблю…

Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу зверху вниз лише для того, щоб допомогти їй підвестися на ноги.

Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що істинне щастя очікує його на сходженні…

Я доказав би людям, наскільки вони помиляються, думаючи, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити!

Я так багато чого навчився від вас, але, кажучи правду, від усього цього небагато користі, тому, що набивши цим скриню, я помираю»7.

Історія життя й смерті цієї великої людини навчає, що працювати нам потрібно сьогодні, бо завтра це може бути не під силу. Нехай досвід цього помираючого письменника допоможе нам, живим не байдикувати, бо іноді зациклившись на буденних проблемах ми починаємо себе жаліти. Але Бог навчає, що ніколи не можна падати духом, а постійно рухатись вперед до повної перемоги.

Хто вирішив твердо йти за Ісусом, той принциповий і ніколи не піде на компроміс зі сумлінням, а той, хто залишає між собою та Ісусом світські цінності, той сам заражений смертельним вірусом, ще й інших може заразити. Таким Бог говорить: «Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха» (Євр. 12:4).

З історії відомо, що у Франції жив маршал Фош, який завжди перемагав. Коли його спитали секрет успіху, той відповів: «У мене є лише один секрет, – я ніколи не впадаю у відчай». Цікаво, що коли французи у 1914 році програвали одну з вирішальних битв, генерал Фош прислав у ставку командування таке повідомлення: «Мій центр відступає. Мій правий фланг відходить. Положення чудове. Буду атакувати». І ця атака врятувала Париж.

Тому, коли нам здається, що положення безвихідне; коли не хочеться йти до церкви, допомагати людям; коли не хочеться жити; коли наш центр відступає, а правий фланг відходить, потрібно сказати, що «положення чудове» і… атакувати. Молитись, діяти і атакувати. Атакуйте, і ви не лише врятуєте найцінніше з того, що у вас є, тобто віру в Бога, але й отримаєте перемогу.

У Древній Греції, королівська гвардія мала чудове гасло, яке звучало так: «Усі чоловіки мають страх, але мужнім вдається вгамувати його і йти вперед; іноді до смерті, але завжди до перемоги»8. Послання до лаодикійської церкви також закінчується словами про перемогу: «Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його» (Об. 3:21).

Тож нехай добрий Господь допоможе нам, щоб незважаючи в який період церкви ми живемо, незважаючи на життєві проблеми ми не лише дійшли до кінця, а й стали переможцями. А Він обіцяє, що з Свого боку зробить все можливе для цього. Слава й подяка нашому люблячому Богу!

 

Андрій БІЛИК.

 

 

 

  1. О вере, атеистах и мракобесии. Интересная газета, G. № 12. 2013.
  2. Дейл Карнегі. Як завоювати друзів та впливати на людей. Харків. Промінь. 2001.
  3. О. Опарін. Проклятые сокровща, с. 154.
  4. *Гуа́но (ісп. Guano від кечуанського wanu) — екскременти морських птахів і кажанів, що роками накопичуються в місцях їх гніздування. Термін гуано також використовується по відношенню до добрив з відходів рибного та звіробійного промислів. http://uk.wikipedia.org/wiki/).
  5. Знаете ли вы, что… Интересная газета. G. № 17. 2013.
  6. Браян Кавано. Добре слово. «Лісоруб і місіонер». Львів. Свічадо. 2013.
  7. Прощальний лист. Вірую. № 7. 2013.
  8. Дейл Карнегі. Як завоювати друзів та впливати на людей, с. 147. Харків . промінь. 2001.

Новини по дням

Жовтень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист