Кві 22 МІЖ МИНУЛИМ І МАЙБУТНІМ

«НАВЧИ НАС ЛІЧИТИ ОТАК НАШІ ДНІ, ЩОБ МИ НАБУЛИ СЕРЦЕ МУДРЕ» (ПСАЛ. 90:12).

Нескінченним потоком протікають миті нашого життя. Суєта породжує в людині звичку розтрачувати своє життя великими купюрами, такими, як дні, тижні, місяці, роки. Коли гаманець життєвого ліміту ще здається повним, на тимчасовий дріб’язок – секунди, хвилини/години – уваги звертається мало. Вони здаються такими незначними і несуттєвими, що можуть бути кинуті й розгублені без усякого жалю. Це потім, з роками, людина вчиться цінувати найдрібніші монети в гаманці свого життя, зі страхом спостерігаючи, як цей, колись повноводний потік висихає.

Однак позиція Святого Письма стосовно часу чітка і певна: «Отож, уважно слідкуйте, щоб поводитися не як немудрі, але як мудрі, цінуючи час, бо дні лукаві» (Ефес. 5:15,16). Ми покликані цінувати час нашого життя, роздумуючи над найраціональнішим його використанням. Ми також покликані як Церква, як суспільство Божих дітей з такою ж пильністю ставитися до часу, відведеного нам Богом, щоб виконати доручену Ним місію…

Дорогі брати й сестри! Дозвольте без зайвого пафосу заявити про те, що ми дійсно живемо в той самий час, у ту саму мить, коли від нас у долі нашої Церкви залежить якщо не все, то дуже багато чого. Ми на жодну мить не забуваємо, що Головою Церкви є Христос. Насамкінець, Його велика мета – спасіння людства – буде досягнена. Це безперечний факт. Але, говорячи про важливість і значення кожного члена Церкви в житті громади, жодним чином не можна переоцінити цей вплив. Тому що з таких, як ми, – добрих або не дуже, що люблять людей або не всіх, співчуваючих або тих, що звеличуються, надійних або норовливих, смиренних або марнославних – складаються наші громади й Церква в цілому. Ми не можемо змінити світ, не прагнучи в першу чергу змінити себе. Кожному з нас, напевно, пригадуються слова Христа: «Лікарю, оздоров самого себе…» (Луки 4:23). Очевидці описаної події проявили глибоку недовіру до сказаного Спасителем. Хочеться, аби сьогодні кожен із нас збагнув глибокий зміст цієї проповіді Христа і зрозумів її мотивацію: прагнучи змінити світ, несучи йому вістку про Христа, чи не маємо ми самі потреби в кардинальній зміні, що може стати запорукою успішного служіння суспільству?

Проаналізуємо деякі моменти, які в сучасній Церкві Адвентистів Сьомого Дня потрібно переосмислити, оцінити, про які в молитвах нам варто просити безперестанку.

ОСОБИСТЕ ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
Перед тим, як звершити служіння заступництва за весь народ, первосвященик приносив жертву за гріх за себе й свою сім’ю (Левит 16). Сумно, але факт: царственому священству Нового Завіту (нам з вами, дорогі брати й сестри) дуже бракує молитовного щирого покаяння перед Господом. Нам варто шукати будь-якої можливості, щоб перебувати в атмосфері впливу Духа Святого. Щодня читаючи й вивчаючи Біблію та Дух Пророцтва, ми дозволяємо Богові звершувати над нами Його невидиму роботу. Поринаючи в духовні роздуми, молячись, уявляючи собі картини Неба, ми відкриваємо канали нашого серця й розуму для дії сили Господньої на нашу душу. Будемо ж постійно шукати Господа, адже Він обіцяв, що буде близько з нами!

ЛЮБОВ ДО ЦЕРКВИ. ЦІННІСТЬ ЦЕРКОВНОГО ЧЛЕНСТВА
Сучасний світ усе більше розмиває межі моральних підвалин. Свобода людини й задоволення бажань посідають перше місце в системі цінностей як дорослих, так і дітей. Заради зручності, догоди своїм примхам або становища в суспільстві багато зневажає принципами, свято збереженими попередніми поколіннями, вважаючи ці принципи застарілою моделлю поведінки, старомодністю й архаїчністю. Така ситуація в суспільстві мимоволі впливає й на Церкву. Біблійна позиція стосовно тих або інших питань часом здається твердим обмеженням прав і свободи. Керуючись таким переконанням, член Церкви приймає рішення на користь власних намірів і цілей, при цьому, якщо його позиція не збігається з можливістю залишатися членом Церкви, він з легкістю відмовляється від приналежності до неї. У такі хвилини, можливо, забувається, що Церква є Тіло Христове, і бездумно зневажається не хто інший, як Сам Господь. Трапляються ситуації, коли член Церкви будує план: звичайно, мене Церква виключить за мою провину, дію й т.д., але через рік я знову прийму хрещення й усе знову стане на своє місце.

«ЦЕЙ БОГ-ТО НАШ БОГ І НАВІЧНІ ВІКИ, ВІН БУДЕ ПРОВАДИТИ НАС АЖ ДО СМЕРТИ!» (ПСАЛ. 48:15).
Нещодавно довелося зіштовхнутися із сумним фактом безвідповідального ставлення до членства в Церкві. Протягом 10 років член Церкви був чотири рази виключений і стільки ж разів прийнятий назад. Вибудовувалася ціла схема: виключений в одній громаді, приймав хрещення в іншій, а ставав членом у третій. Мимоволі задаєшся питанням: що ми робимо з Господнім Тілом? Чи не має наш Спаситель права бути шанованим нами, тими, що шукають Його благодаті не лицемірно, від чистого серця? Бути частиною Його Тіла – це найбільша перевага, цінувати яке – найвищий обов’язок.

ЗМІЦНЕННЯ ПОЗИЦІЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ
Давній світ був знищений потопом. Причину такого рішення Бога ми знаходимо в Бут. 6:5: «І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її – тільки зло повсякденно». Ці слова записані в контексті інтимних відносин, які набули серед людей тієї епохи, хаотичного, глибоко розпусного характеру. Чи варто проводити якісь порівняння світу, знищеного водою, зі світом, що очікує винищування вогнем? Святе Письмо вказує: якщо різниця якась і існує, то не на користь сучасного світу. Він стає ще більш розбещеним через свої великі можливості. Християнська родина з усіх боків стиснута найнебезпечнішими проявами. На жаль, коли перебуваєш у таких обставинах, дуже легко піддатися світському впливові, що непомітно проникає в саме серце сім’ї через телебачення, Інтернет та інші джерела інформації. Коли, як не тепер, нам варто було б бити тривогу, зміцнюючи й підтримуючи інститут християнського шлюбу! Руйнуючи сім’ю, диявол досягає величезних успіхів у руйнуванні самої особистості. За порадою Йова, зараз час укласти завіт з очима, вухами, з усім своїм єством, щоб не думати про гріховне й заборонене, про те, що руйнує розум і знищує всі спроби духовного зростання. Без «чистого» сьогодення неможливо сподіватися на благословенне майбутнє.

Таким чином, живучи між минулим із багатьма його причинами для натхнення й майбутнім із його надіями, дозвольте, дорогі брати й сестри, звернути вашу увагу на слова, що не старіють, зігрівають серце і сьогодні: «Цей Бог – то наш Бог на вічні віки, Він буде провадити нас аж до смерті!» (Псал. 48:15).

Будемо ж разом шукати, стукати й просити, роблячи все це й покладаючись на великі обітниці Того, Хто допоможе знайти, при необхідності відчинить і, звичайно ж, відповість, показавши при цьому «велике та незрозуміле, чого ми не знали». А ми у свою чергу пам’ятатимемо, що час, присвячений проханням, вимагає також часу, присвяченого подякам.

Приємних вам спогадів про минуле, найблагословенніших вражень від сьогодення та щасливого майбутнього!

Віктор АЛЄКСЄЄНКО