Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

МОЛИТВА ЗА ПОМЕРЛИХ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

“І як людям призначено вмерти один раз. Потім же суд” (Євр.9:27).

Ідея молитви за душі померлих народилася вперше в церкві близько шостого століття і вже в сьомому столітті прийняла форму догмату. Думка про таку молитву була відкрито висловлена папою Григорієм Великим. Він написав з цього приводу цілу книгу, що містить наївні, а деколи безглузді історії, які не мають нічого спільного ні з Святим Письмом, ні з християнством.

Догмат про молитву за покійників увійшов у практику церкви при папі Іоанні XVIII-му, в 978 році. Пов’язане з цим догматом свято померлих (Fete des Morts) було встановлено в 1011 році. Приблизно через п’ятсот років Тридентський собор постановив зробити це звичай обов’язковим правилом віри для всіх церков Заходу.

Молитви за небіжчиків і заступництво за них йшли поруч з вченням про “чистилище” (Purgatoire). У чистилищі, за вченням Західної церкви, перебувають усі без винятку душі, очищаючись протягом наданого Богом часу і готуючись до вступу в Небесне Царство.

Про існування “чистилища” Святе Письмо рішуче нічого не говорить.

Істинні християни перших чотирьох століть не знали іншого шляху спасіння, крім Господнього шляху – виправдання через віру в спасаючу жертву Ісуса Христа, Який взяв на Себе провину всього світу і в усі віки рятує кожного, хто приходить до Нього.

Боже Слово ясно говорить, що Христос “тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево” і що “кров Ісуса Христа, Його Сина, очищає нас від усякого гріха” (1 Петра 2:24; 1 Ів.1:7).

Учення про чистилище зменшує силу і необхідність жертви Христа, а тому суперечить істині і духу апостольського благочестя. Вчення про чистилище ніби стверджує, що Голгофських страждань і пролитої за нас, грішників, крові Христа недостатньо для виправдання віруючого, і тому для повного спасіння людини необхідне ще одне очищення вогнем чистилища.

Учення про чистилище прямо суперечить Божому Слову…

Прочитайте послання апостолів. Ап. Павло ніколи не писав би з такою впевненістю про те, що спасіння доступне кожному грішникові вже тут, на землі, що “немає тепер жодного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі…” (Римл. 8:1). Ап. Іван ніколи не писав би: “Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі!” (Об’явл. 14:13).

Крім усього сказаного, не потрібно забувати, що вчення про чистилище, яке ввійшло в церкву близько 600 року після Р.Х. і отримало повне визначення майже через тисячу років (на Тридентському соборі), протягом усієї історії Західної церкви було легальним джерелом наживи і найбільш грубих зловживань кліру. До цього часу мільйони “правовірних” повинні платити за встановленою церквою таксою за молитви про покійних, за умиротворення душ, що знаходяться в чистилищі, за скорочення терміну перебування в чистилищі та за інші заступництва. Бідним людям, яким не доступна оплата заупокійних мес, не доводиться і розраховувати на яке б не було полегшення мук чистилища або скорочення терміну перебування в ньому. Яке спотворене уявлення про Христа! Він завжди був на стороні бідних. Але якщо в Західній церкві молитва за небіжчиків заснована на чистилищі, то в Східній церкві ця молитва знаходиться на ще більш крихкій основі.

Заперечуючи вчення про чистилище і визнаючи існування великої прірви між душами покійних, віруючих і невіруючих, православна церква вчить, що пекло переможене стражданнями Христа, що смертю Христа відкрито вільний перехід з пекла в рай, але цим переходом ті, що “хочуть перейти”, не можуть скористатись, ось чому відповідальність за їхню вічну долю покладена Богом на живих. Ті, хто ще на землі, повинні сприяти спасінню рідних та близьких молитвами за них. Але такого своєрідного “богословського тлумачення” недостатньо навіть для самої церкви, а тому вона марно намагається “підкріпити” своє тлумачення ще іншими міркуваннями, як: “поки не здійснений остаточний Страшний Суд над померлими, можлива переміна, потрібно лише, щоб хтось про цю переміну подбав… Душі мертвих “завжди живі” в Господа, а тому ту любов, яку ми відчуваємо до померлих, любов, яка “ніколи не припиниться”, ми повинні проявити в молитві за мертвих, за тих, хто чекає на свою вічну долю (де чекає – не говориться)… Наші покійні брати, – вчить православна церква, – майже всі згрішили “гріхом не на смерть”, а тому сказано: “Моліться один за одного”, і “Бог дасть йому життя” (Як. 5:16; 1 Ів. 5:16). Ось ми, православні християни, і молимося за них…”, – вчить церква.

А що говорить про це Святе Письмо?

Бог у Своєму Слові ніде і ніколи не покладав відповідальності за вічну долю нерозкаяного грішника на його родичів чи близьких друзів. У питанні спасіння кожна людина відповідає за себе.

Наших молитов, якими б сильними вони не були, недостатньо, щоб спасти самих себе. Як же можуть вони допомогти спасінню інших? Якби молитвами можна було спастись, тоді Христос даремно помер і без Його спасаючої жертви можна було б обійтись. Проте, Боже Слово каже, що “нема ні в кім іншим спасіння” (Дії 4:12).

Отже, вічна доля людини визначається лише тут, на землі…

 

Коментарі відсутні

Новини по дням

Серпень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист