МРІЯ УСЬОГО МОГО ЖИТТЯ
У нашій поліклініці це був звичайний клопіткий ранок. Приблизно в 8:10, літній чоловік, років 80-ти, прийшов зняти шви з великого пальця руки. Було видно, що людина дуже поспішає, і тремтячим від хвилювання голосом він сказав, що в дев’ятій годині ранку у нього дуже важлива справа. З жалем похитавши головою, знаючи, що усі лікарі зайняті, я попросив його сісти, бо ним зможуть зайнятися не раніше ніж через годину.
Однак, спостерігаючи, з яким сумом в очах він раз у раз поглядає на стрілки годинника, в мені ніби щось зі співчуттям зойкнуло — і я вирішив сам зайнятись його раною.
Обробляючи палець йодом, я не втримався й запитав: — Якщо ви зараз так поспішаєте, у вас напевно призначена зустріч?
— Ні, не зовсім так. Мені треба встигнути в лікарню щоб погодувати хвору дружину.
Тоді я запитав, що з нею. І літній чоловік відповів, що у неї, на жаль, виявили хворобу Альцгеймера.
- Вона в гарній лікарні, де за нею гарно доглядають, але мені спокійніше, коли я сам її погодую — додав дідусь.
Поки ми розмовляли, я встиг зняти шви і закінчив обробку рани. Поглянувши на годинник, я запитав, чи буде дружина хвилюватися, якщо він трохи запізниться. На мій подив, співрозмовник сказав що вона, на жаль, не впізнає його останні п’ять років.
— Вона навіть не знає, що я її чоловік — похитавши головою, додав він. Здивований, я вигукнув:
— І ви все одно ходите туди щоранку, незважаючи на те, що вона навіть не знає, хто ви? Він посміхнувся і відповів:
— Вона не знає хто я, зате я добре знаю, хто вона.
У мене по руках побігли мурашки, я насилу втримав сльози і подумав: «Та це ж саме така любов, про яку я мрію усе своє життя!»
Коментарі відсутні