Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

НЕ БІЙСЯ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 41

 

У житті бувають ситуації, коли наші зусилля, почуття, емоції та добрі слова виявляються недоречними. Уявіть, як дитина зустрічає батьків, коли вони повертаються з роботи додому. У цей момент вона сповнена любові й радості, готова віддати себе цілком. Але батьки проходять повз цю увагу із втомленим виглядом. Любов і радість дитини зараз недоречні. Не тому, що батьки не люблять свою дитину, а тому, що їхні думки, почуття, бажання не перетинаються з її почуттями. Батьки хочуть відпочити, поїсти, дійти до ліжка і т. д. Чи не відбувається те ж саме в наших відносинах з Богом, коли ми відсуваємо Божественну любов на другий план? Розглянемо це питання на прикладі біблійної історії.
«Був один хворий, Лазар з Витанії, із села Марії та її сестри… Послали сестри передати Йому: Господи, той, кого ти любиш, хворіє… Прийшовши, Ісус знайшов, що він уже чотири дні, як перебуває в гробі» (Івана 11:1-3,17).
Христос приходить до Марфи й Марії через кілька днів після смерті Лазаря й чує їхній гіркий докір: «…якби Ти був тут, не помер би мій брат» (Івана 11:21). А коли Великий Спаситель починає говорити їм про воскресіння, вони в глибині своїх сердець, напевно, промовляють такі слова: «Що з того, що нам дана нетлінна обітниця, якщо зараз ми покинуті в нещасті? Що нам це знання про воскресіння в майбутньому, коли ми сьогодні втратили рідну людину? І до того ж Ти, Господи, зробив усе, щоб прийти пізніше. А зараз Ти говориш про майбутнє і не бачиш сьогодення. А сьогодення – це смерть Лазаря. Вибач, Господи, але зараз Твої слова про воскресіння недоречні». Прихід Ісуса до Витанії виявився для них недоречним.
У наших відносинах з Господом відбувається щось схоже. Він доволі часто виявляється чомусь недоречним у нашому житті. На наш погляд, Господь завжди спізнюється. Ми Його просили допомогти, а Він мовчав. А коли вже, як нам здається, не потрібна допомога, Він дає те, про що просять. Він втручається в наше життя й забирає те, з чим ми не хочемо розлучатися. Зараз модним став вислів: «У сучасній родині один любить, а інший дозволяє себе любити». А в наших відносинах з Богом тільки Великий Господь нас завжди любить, а ми навіть не завжди дозволяємо Йому любити себе…
І ось Марфа й Марія дорікають Христу за спізнення. А Спаситель говорить їм щось важливе: «Хіба не Сам Бог прийшов до вас? Хіба Я не початок для будь-якого життя? Ти, Марфо, віриш, що буде воскресіння в останній день, а Життя Вічне не бачиш поруч із собою. Ти говориш, що все можливо Богові, і Богові говориш, що вже нічого не можна зробити». Ісус сказав їй: «Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, – хоч і помре, буде жити. І кожний, хто живе й вірить у Мене, – не помре повік. Чи віриш ти в це?» (Івана 11:25, 26).
«Каже Йому: Так, Господи, я повірила, що Ти Христос, Син Божий, що приходить у світ» (Івана 11:27). А через деякий час вона зупиняє Христа біля гробу й говорить Йому: «Господи, вже чути запах, бо чотири дні вже минуло» (Івана 11:39). Іншими словами: «Не намагайся, Ісусе, уже нічого не вдієш. Віра вірою, а тіло вже розкладається».
Як це схоже на нас із вами! Як часто у своєму житті ми говоримо Господу з гірким докором: «Так, віра вірою, а вже нічого не зміниш, час минув, можливості втрачені, потрібні люди пішли, місце вже зайняте, життя закінчується, здоров’я немає. Про що можна говорити, Господи? Раніше потрібно було зцілювати, спасати, давати, допомагати. А зараз нічого не вдієш». Але Добра вістка від Господа говорить протилежне: усе може змінитися, якщо Господь входить у наше життя. Для Бога немає нічого неможливого. Для Бога немає нічого втраченого, загубленого.
Христос підходить до гробу Лазаря й плаче (див. Івана 11:35). Він плаче за Лазарем. Він плаче за кожним з нас. Він плаче тому, що ми Йому не чужі: «Тож ви більше не чужі й не приходьки, а співгромадяни святих і домашні для Бога» (Ефес. 2:19). І Спаситель руйнує кайдани смерті. Він знищує смерть життям. Ісус сказав гучним голосом: «Лазарю, вийди сюди!» (Івана 11:43). І всі присутні побачили неймовірне видовище: «І вийшов померлий. Руки й ноги його були обмотані полотном, а його обличчя обв’язане хусткою. Каже їм Ісус: Розв’яжіть його й звільніть, щоб міг ходити» (Івана 11:44). Смерть відступила перед Життям, відступила перед Богом.
Сьогодні Сама Вічність, Сам Бог шукає зустрічі з кожним з нас. Господь говорить нам: «Ти для мене завжди бажаний, Я завжди чекаю тебе з усіма твоїми бідами й радощами, з втратами й здобутками. Я люблю тебе, бо ти Мені рідний. І навіть якщо ти забуваєш про Мене, якщо ти не любиш Мене, якщо ти нарікаєш і ображаєшся на Мене, Я все одно вважаю тебе Своїм. І якщо ти жадібний, заздрісний, непостійний, слабкий і маловірний, ти Моя дитина, ти цінний для Мене».
І сьогодні Господь через цю євангельську історію про Лазаря і його сестер Марфу й Марію звертається до кожного з нас і говорить гучним голосом: «Вийди з байдужості, вийди із забуття й нечутливості. Іди до нового життя».
Послухайте, що говорить Спаситель через пророка Ісаю: «…Не бійся, бо Я тебе викупив, Я покликав ім’я твоє, Мій ти! Коли переходитимеш через води, Я буду з тобою, а через річки – не затоплять тебе, коли будеш огонь переходити, – не попечешся, і не буде палити тебе його полум’я. Бо Я – Господь, Бог твій, Святий Ізраїлів, твій Спаситель… Ти став дорогий в Моїх очах, шанований став, і Я тебе покохав… Не бійся, бо Я ж із тобою!» (Ісаї 43:1-5).

Коментарі відсутні

Новини по дням

Червень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист