Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

РОБИ, ЩО В СИЛІ…

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

mceclip0

Одна жінка дуже любила годувати в парку голубів. Кожного ранку вона приходила туди з великим буханцем свіжого хліба і розкришивши його на крихти, розкидала навколо себе. Так продовжувалось доволі довго. Це помітив один свідомий громадянин і сказав:

  • Як ви можете розкидати шматки безцінного хліба, годувати цих диких птахів, коли в Африці голодують люди?!

Жінка сором’язливо поглянула на нього і відповіла:

  • Але ж я не зможу докинути до Африки!

«Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!» (Екл. 9:10).

ДЛЯ РОЗДУМІВ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Заходячи одного разу у вагон, Ганді упустив з ноги туфлю яка впала на залізничне полотно. Підняти він її вже не зміг, тому що поїзд рушив. На превелике здивування оточуючих його міністрів, Ганді спокійно зняв другу туфлю і кинув її на шпали поближче до першої. Коли ж його спитали, навіщо він це зробив, Ганді посміхнувся й відповів: «У людини, яка знайде першу туфлю, буде до неї пара».

ПОРАДА СХІДНОГО МУДРЕЦЯ

Якщо ти хочеш навести порядок в країні, то спочатку наведи порядок в провінції (області). Якщо ти хочеш навести порядок в провінції, ти спочатку наведи порядок в містах. Щоб навести порядок в містах, ти повинен навести порядок в сім’ях. Якщо ти хочеш навести порядок в сім’ях, то спочатку наведи порядок в своїй сім’ї. Якщо ти хочеш навести порядок в своїй сім’ї, то спочатку ти повинен навести порядок в собі.

5 СЕКРЕТІВ ЩАСЛИВОГО ШЛЮБУ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми, Сімейне служіння

Group 4

Сімейні відносини не завжди бувають гладкими, рівними і стабільними, як би це не здавалося при першому погляді на сімейну пару з боку. У відносинах між подружжям іноді виникають проблеми, і подружжя повинні шукати шляхи вирішення цих проблем. Існує багато методів і різних підходів у вирішенні проблем взаємовідносин у шлюбі. Найчастіше подружжя не може знайти правильне рішення самостійно. Не завжди допомагають і поради. Сімейні стосунки є глибоко особистими і суб’єктивними, і те, що діє в одних людей, практично не підходить іншим.
Але існують універсальні шляхи вирішення протиріч і конфліктів в сім’ї:
1. Якщо виникає суперечка, то спід уникати звинувачень на адресу партнера, таких, як: «Ти ніколи…» або «Ти завжди…». Подібні твердження однобічні і несправедливі, і ви ніколи не знайдете спільної мови з партнером. Ви повинні думати про позитивні шляхи розв’язання суперечки та використовувати твердження від свого імені: «Я думаю…».
2. Ніколи не забувайте, що успішні відносини вимагають зусиль обох партнерів. Відносини — це завжди спільна робота.
3. Існує один чудовий метод. Запишіть на папері все, що вам подобається в партнері, і перечитуйте, коли у ваших стосунках з’являється напруженість. Це психологічно налаштує вас на позитивне рішення проблеми, яка виникла.
4. Скористайтеся електронною поштою або надішліть СМС-повідомлення партнерові з простим текстом: «Я тебе люблю». Цей маленький жест може зробити дуже багато.
5. Якщо ви зважилися на серйозну розмову з партнером, то вибирайте для цього найбільш вдалий час. Не потрібно починати важку розмову, якщо партнер втомився, роздратований або погано себе почуває.
Подивитися, що є позитивного в їхніх взаєминах. І, найголовніше, пам’ятайте: якщо ви дійсно любите свого партнера, то необхідно обом йти на поступки, підлаштовуватися під нього. І якщо ваш партнер поводитиметься так само, то це і буде основою щасливого шлюбу.

ЧОМУ ПОДРУЖЖЯ СВАРИТЬСЯ ЧЕРЕЗ ДРІБНИЦІ?
Ми будуємо свої взаємини з іншими людьми на основі певних уявлень про них як про особистості. Отже, усі ми в якійсь мірі психологи. Особливо важливо бути хорошим психологом-практиком у подружніх стосунках — у сім’ї люди роками, десятиріччями живуть пліч-о-пліч, їм доводиться вирішувати багато спільних проблем.
Від атмосфери тут залежать і здоров’я кожного, і успіхи в роботі, і те, якими виростуть діти. Але чому іноді так складно знаходити спільну мову з найближчою людиною? Чому подружжя сваряться через дрібниці і не хочуть поступатися один одному? Про це та інше піде мова.
Психологи підкреслюють, що багато конфліктів і негативні емоції, які виникають між чоловіком і дружиною, пов’язані з тим, що вони погано вивчили один одного. Крім того, встановлено, що психологічна сумісність подружжя залежить, у першу чергу, від узгодженості їх уявлень про права та обов’язки кожного в сімейному союзі. В одному з досліджень 100 розлучених і 100 подружніх пар опитували якраз з цієї теми. Були виявлені явні відмінності. Пари, які зуміли зберегти шлюб, проявили більший відсоток схожості в питанні розуміння сімейних ролей у порівнянні з тими, які розпалися. Звідси висновок: щоб молоді люди зуміли будувати міцні, гармонійні сім’ї, слід подбати про те, щоб вони отримували правильні уявлення про соціальні ролі людей протилежної статі, про психологічні відмінності чоловіків і жінок.
Відомо, що жінки більш чутливі, більш емоційні, саме вони створюють загальний настрій у сім’ї. Дружини, як правило, є ініціаторами всіх змін у родині, чи стосується це нових покупок, перестановки меблів, сімейного відпочинку і т.д. На жаль, саме жінки найчастіше стають і ініціаторами розлучень… А чоловік споконвіку був годувальником. Чоловіки більш стримані в емоціях і більше замкнуті з домашніми щодо своїх службових та інших проблем. У відносинах з дітьми частіше займають протилежну дружині «заборонну» (обмежувальну) позицію. Схильні до реакції протесту, стримування у відповідь на новаційні ідеї дружини. Це нормально! Саме протилежності притягують одна одну, що повинні знати і приймати обоє з подружжя. Однак саме через ці протилежні погляди багато сімей свариться через дрібниці.
Конфлікти в сім’ях нерідко виникають і через те, що подружжя не розуміють, не беруть до уваги реальності того, що кожному з них у повсякденному житті доводиться виконувати й безліч інших, значущих для них соціальних ролей.

Правильно кажуть, що розумна дружина знає свого чоловіка краще, ніж він сам себе знає. Це стосується чуйного, розумного, уважного чоловіка. Якщо подружжя не прагнуть глибоко пізнати один одного, живучи довгі роки поруч, поступово накопичується взаємне невдоволення, охолодження почуттів — тут вже недалеко до зрад і розлучення.
Подружжю не можна не враховувати й того, що в них можуть бути різні темпераменти. Про це чув кожен: є холерики, сангвініки, флегматики, меланхоліки. І хоча «чисті» темпераменти майже не зустрічаються, зазвичай у людини є риси різних типів, але переважають усе ж властивості основного темпераменту. Темперамент багато в чому визначає особливості спілкування людини з оточуючими. Приміром, сангвініки легко йдуть на контакт, товариські, легко зав’язують нові знайомства, а флегматики, навпаки, контакти встановлюють дуже повільно, воліють оточення старих друзів і знайомих. Потрібно пам’ятати, що, крім темпераменту, є ще риси характеру. Доброю чи злою, м’якою чи грубою людина може бути при будь-якому темпераменті. Усе залежить від нашого бажання.

І найголовніше: запросіть Ісуса бути господарем у вашому домі й тоді не будуть страшні жодні проблеми. «Дружини, слухайтеся чоловіків своїх, як належить то в Господі! Чоловіки, любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них!» (Кол. 3:18-19).

МРІЯ УСЬОГО МОГО ЖИТТЯ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

 

У нашій поліклініці це був звичайний клопіткий ранок. Приблизно в 8:10, літній чоловік, років 80-ти, прийшов зняти шви з великого пальця руки. Було видно, що людина дуже поспішає, і тремтячим від хвилювання голосом він сказав, що в дев’ятій годині ранку у нього дуже важлива справа. З жалем похитавши головою, знаючи, що усі лікарі зайняті, я попросив його сісти, бо ним зможуть зайнятися не раніше ніж через годину.

Однак, спостерігаючи, з яким сумом в очах він раз у раз поглядає на стрілки годинника, в мені ніби щось зі співчуттям зойкнуло — і я вирішив сам зайнятись його раною.

Обробляючи палець йодом, я не втримався й запитав: — Якщо ви зараз так поспішаєте, у вас напевно призначена зустріч?

— Ні, не зовсім так. Мені треба встигнути в лікарню щоб погодувати хвору дружину.

Тоді я запитав, що з нею. І літній чоловік відповів, що у неї, на жаль, виявили хворобу Альцгеймера.

  • Вона в гарній лікарні, де за нею гарно доглядають, але мені спокійніше, коли я сам її погодую — додав дідусь.

Поки ми розмовляли, я встиг зняти шви і закінчив обробку рани. Поглянувши на годинник, я запитав, чи буде дружина хвилюватися, якщо він трохи запізниться. На мій подив, співрозмовник сказав що вона, на жаль, не впізнає його останні п’ять років.

— Вона навіть не знає, що я її чоловік — похитавши головою, додав він. Здивований, я вигукнув:

— І ви все одно ходите туди щоранку, незважаючи на те, що вона навіть не знає, хто ви? Він посміхнувся і відповів:

— Вона не знає хто я, зате я добре знаю, хто вона.

У мене по руках побігли мурашки, я насилу втримав сльози і подумав: «Та це ж саме така любов, про яку я мрію усе своє життя!»

ФАЛЬШИВІ ВЧИТЕЛІ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Мовою притчі

Group 4

Кожного разу коли гуру і його учні збирались на молитву в ашрам (обитель мудреців) заходив кіт і відволікав їх від медитації. Тоді гуру наказав учням прив’язувати кота на час молитви. Після смерті гуру кота продовжували прив’язувати уже по звичці. Коли не стало й кота, в ашрамі завели іншого, аби ретельно виконувати інструкції гуру під час спілкування з Богом. Пройшло декілька століть. Послідовники гуру написали наукові праці, в яких наголошувалось що прив’язування кота на час молитви має особливе значення для богослужіння.

«Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливість, і що не можеш терпіти лихих, і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони» (Об. 2:2).

ЧИ ПОТРІБНО КАРАТИ ДИТИНУ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

 

Діти – це дорогоцінний дарунок неба. Давайте подумаємо, як МИ ставимося до дорогих подарунків? З недбалістю? Зі зневагою? Ні, ми піклуємося про них і бережемо.

Кожні батьки, виховуючи дітей, рано чи пізно замислюються над запитанням: чи потрібно карати дитину? Виховання дітей – нелегке завдання, яке вимагає багато терпіння, присвяти, любові, зусиль і часу. Батьки часто вдаються до двох методів виховання: перший – карати за все, а другий метод — не карати взагалі. У першому випадку, якщо дитина в чомусь провинилася, одержала погану оцінку, чогось не зробила, не прийшла додому вчасно, щось забула і т.д., вона розуміє, що її буде покарано. В іншому випадку батьки говорять: дитина виросте й сама зрозуміє, що добре, а що погано. У такому разі, що б дитина не зробила, вона знає, що покараною не буде. Але як же чинити правильно: карати чи не карати? Який метод правильніший?

Прекрасним прикладом у цьому є для нас Творець. Він називає нас Своїми дітьми. Який метод виховання використовує наш Отець? Якщо перший, то за будь-який негарний учинок або помилку ми відразу були б покарані, але тоді людства, напевно, давним-давно вже б не існувало. А якщо другий, тоді б на Землі кожний робив те, що він хоче, і ніхто б не відчував ніякої відповідальності. Але наш добрий і турботливий Отець обирає третій метод. Він учить, підказує, довготерпить і любить нас, але також допускає в нашому житті випробування, щоб направити на правильний шлях.

Часто батьки посилаються на Священне Писання: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Прип. 13:24). Звідси випливає висновок, що дітей потрібно карати і не жаліти. Але варто багато про що задуматися. Жорстоке керівництво – теж погано, як і його відсутність. Ставлячись до дитини жорстоко, ми можемо зломити її, і вона виросте бунтарем. Нам, батькам, потрібно формувати дитину як особистість, і метод нашого Небесного Отця допоможе нам у цьому.

Перш ніж покарати дитину, потрібно знайти причину: чому вона вчинила саме так, можливо, це пов’язано з вами? Може, ви вимагаєте того, чого самі не робите? Одну дитину досить покарати один раз, і вона отримає урок на все життя, а іншу потрібно карати частіше. Не можна застосовувати один і той же підхід до всіх дітей, тому що всі мають різний характер.

«Якщо ваші діти виявили не послух, їх потрібно покарати… Перш ніж вдатися до покарання, усамітніться, попросіть Господа зм’якшити й покорити серця ваших дітей і дати вам мудрість правильно вчинити в конкретному випадку… Ви не допоможете зрозуміти дитині духовне, якщо серце кипить гнівом… Наставляйте дітей терпляче. Іноді їх варто карати, але ніколи не робіть цього так, щоб вони відчули, що їх карають у гніві. Багатьох небажаних незгод у родині можна було б уникнути, якби батьки корилися пораді Господа у вихованні дітей… Карайте дітей тільки тоді, коли ви самі підкоряєтеся Божій дисципліні… Ваші діти можуть зробити те, що вимагає покарання, але якщо ви вчините з ними в дусі Христа, їхні руки обів’ються навколо вашої шиї, вони упокоряться перед Господом і визнають свою провину. Цього досить, покарання не потрібно… Добротою й любов’ю прагніть залучити їх до Христа, і ви побачите, що вам допомагає надприродна сила» (Е. Уайт. Виховання дітей, с 263-265).

«Фізичне покарання може стати необхідним, якщо не діють інші методи, однак не слід використовувати різку, якщо цього можна уникнути… Коли фізичне покарання стає необхідним, дитина повинна бути глибоко переконаною, що це робиться не з примхи батьків, не для демонстрації їхньої деспотичної влади, а для її блага її варто навчити, що кожний невиправлений недолік принесе нещастя їй самій і буде неугодним Богові. При такому підході до дисципліни дитина знайде найвище щастя у підкоренні своєї волі – волі Небесного Отця» (Е. Уайт. Виховання дітей, с 270).

Нехай покарання буде не методом виховання, а надзвичайним заходом. Давайте намагатися з Божою допомогою робити все можливе, щоб навчити, підказати, виправити, але обійтися без покарання. А якщо воно все-таки необхідне, будемо просити у Господа мудрості й смирення.

ВАЛААМ: ПРИЧИНИ ПАДІННЯ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

 

Валаам, як дізнаємося з 22-24 розділів книги Числа, був пророком Божим. Далеко не з кожною людиною Господь встановлював такі тісні взаємини, які були в Нього з пророками того часу. Бути пророком – означало стати вустами Самого Всевишнього. Тому це накладало велику відповідальність на Божого вісника. Тим більше, якщо ним була людина з язичницького народу, як це було у випадку з Валаамом. Але цей пророк втратив пильність, його духовна чутливість притупилася так, що золото і подарунки, які були запропоновані моавітським царем Валаком, стали дорожчими, ніж ясний голос Бога.

Віддавши перевагу тимчасовим благам, замість послуху Господеві, Валаам врешті-решт втратив найголовніший духовний скарб – спасіння власної душі. Біблійний герой, про якого піде мова, має багато спільного з нами: і він, і ми походимо з язичників, і в нього, і в нас є спокуси на життєвому шляху (наприклад, сповідувати вустами одне, а жити інакше). Кожний, хто знає його історію, дивується глибокому падінню та ганебній смерті. Чому так сталося? Збіг обставин, примха сліпої долі чи результат необачного вибору?

Давайте детально розглянемо причини цього падіння:
1. Він сповідував релігію розбіжності з Божим словом
«І встав Валаам уранці та й сказав до Балакових вельмож: “Вертайтесь до свого краю, бо відмовив Господь позволити мені піти з вами”» (Чис. 22:13). Господь не дозволяє іти. Що це означає? Бог не дозволяє, а ми часто керуємося своїми бажаннями. Хоч у Біблії так написано, але ми вважаємо, що це неможливо виконати. Чи хочу я того, чого не бажає Бог? Чи бажаю я того, чого хоче Господь? Розбіжність у поглядах з Богом неодмінно призведе до гріха та падіння.

  1. Він дотримувався РЕЛІГІЇ СЛІВ
    «І відповів Валаам, і сказав Балаковим рабам: “Якщо Балак дасть мені повний свій дім срібла та золота, то й тоді я не зможу переступити наказу Господа, Бога мого, щоб зробити річ малу чи річ велику”» (Чис. 22:18).

Якою красномовною є релігія сьогодні, але згодом вона виявляється марнослівною. Якщо ви помітили в собі хвалькувату вірність, що прославляє себе, будьте вкрай обережними! Ви на межі прірви, яка веде до загибелі. Валаам ніби пафосно заявляє: «Навіть якби ви дали мені мільйон доларів, я не погоджуся піти з вами!». Але йому ніхто стільки й не пропонує. Втративши здоровий глузд, він мчить до ілюзорної цілі! Це та сама здавна знайома нам ідея, лише виражена іншими словами: «Хоч би усі, та не я!». Релігія, позбавлена скромності, не може мати Божественного походження. Вона розповідає про Бога, але насправді особисто не знає Його!

  1. Йому була притаманна РЕЛІГІЯ ЛУКАВСТВА ТА ВДАВАННЯ
    «А тепер посидьте й ви тут цієї ночі, а я пізнаю, що ще Господь буде говорити мені» (Чис. 22:19). На перший погляд здається, що пророк справді не знає Божої волі й старанно шукає її. Але це хибне припущення, оскільки вище читаємо: «І сказав Бог до Валаама: “Не підеш ти з ними, не проклянеш того народу, бо благословенний він!”» (Чис. 22:12). Пізніше він ще раз хоче дізнатися волю Божу: «І сказав Валаам до Балака: “Стань над своїм цілопаленням, а я піду, – може, стріну Господа навпроти себе, і що Він об’явить мені, я перекажу тобі”. І він пішов на лису гору» (Чис. 23:3). Потім ще раз: «І сказав він до Балака: “Стань тут над своїм цілопаленням, а я стріну там Господа”» (Чис. 23:15).

Стаючи на шлях лукавства, людина спочатку просто прикидається перед іншими, бажаючи виглядати набагато кращою, аніж є насправді. Але коли вона надто довго «грає роль», то з часом сама починає вірити у своє лукавство. І, зрештою, намагається переконати у своїй провині ще й Богa. Як безглуздо вдавати перед Тим, Хто все знає! Як безглуздо намагатися лукавити перед очима Того, Котрий все бачить!

Хіба сьогодні в нас немає спокуси, знаючи волю Божу, просити знака від Нього через сон, видіння чи надзвичайні обставини? Гадаєте, Бог зміниться й скаже щось інше? Причина криється набагато глибше: чи не в тому, що ми бажаємо схилити Бога до власної точки зору? Можливо, у повсякденному житті ми звикли завжди домагатися свого і вважаємо, що це аж ніяк не позначиться на наших стосунках з Господом? Не варто ставати християнським «ілюзіоністом» й імітувати бажання пізнання істини. Бачачи подібне, Бог зі скорботою каже: «Вони-бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати дороги Мої, мов народ той, що праведне чинить, і права свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права справедливости, жадають наближення Бога» (Ісаї 58:2). «Бо в очах своїх він до себе підлещується, щоб буцімто гріх свій знайти, щоб зненавидіти» (Псал. 36:3). Біблія робить сумний висновок: «Вони завжди вчаться, та ніколи не можуть прийти до пізнання істини» (2 Тим. 3:7).

Коли Бог мовчить, це означає, що Він сказав усе необхідне й більше не має що додати. Треба, пізнавши Його волю, не шукати іншої, а смиренно піти запропонованим шляхом.

  1. Йому була притаманна РЕЛІГІЯ ОБРЯДОВОСТІ
    Обряди існують в усіх релігіях світу. Але коли вони починають заступати Самого Бога – це стає справжньою загрозою для духовності. Обрядовість – це релігія зовнішньої форми без внутрішнього наповнення.

Розповідають притчу про сліпців, котрі «оглядали» слона. Одного з них підвели до вух тварин, – і він промовив: «Це шматок брезенту». Іншого привели до хвоста, і той сліпець, визначивши на дотик, сказав: «Це якась мотузка», а третього – до хобота, і той чоловік, сумніваючись, промовив: «Це, мабуть, шланг!» І нарешті, четвертий, торкнувшись руками ніг слона, категорично заявив: «Це якась колона чи товстелезний стовп». Чого не усвідомили вони? Ці люди не зрозуміли, що перед ними слон. Чимало християн настільки зосередили свою увагу на релігійних деталях, що втратили з поля зору Бога!

Валаам дотримувався РЕЛІГІЇ УМИЛОСТИВЛЕНИЯ БОГА
«І стрівся Валаамові Бог, і сказав він Йому: “Сім жертівників склав я, і приніс бичка та барана на кожному жертівнику”» (Чис. 23:4).

Не таємниця, що атеїзм був породжений спотвореним християнством, коли Бог був представлений як торговець гріхами. Валаам хвалиться перед Господом: «Дивися, скільки жертв ми принесли на честь Твого імені! Хіба Ти не можеш змінити Свою точку зору на деякі питання?!» Але Бог є досконалим, на чому й ґрунтуться Його незмінність. Нашого Бога неможливо умилостивити з однієї простої причини: Він і так є багатомилостивий і милосердний. Але ця милість ніколи не направлена на нехтування Його волею.

До чого призвів хибний шлях Валаама?
Він так хотів померти смертю праведних! (Чис. 23:10). Але не будемо себе обманювати! Помирати з Богом у серці може лише той, хто жив з Ним! Валаам був убитий на війні. «Ну то й що? – може виникнути запитання. – Хіба це про щось говорить?». У нашому випадку – так. Згадайте, як Бог зберіг під час війни Єремію. Пригадайте Даниїла, котрий не тільки залишився живим після падіння Вавилону, а й став другою особою після царя! А тут помер… Його загибель не є нещасним випадком, а фізичною смертю духовно мертвого пророка!

Він хотів здобути все тут і потрапити до Вічності, а в результаті втратив все на Землі й занапастив свою душу. Сатана завжди так діє. За Валаамом додому приїжджають на колісниці, а звідти як? «А тепер утікай собі до свого місця!» (Чис. 24.11). Він утікає, щоб хоча б зберегти свою Душу. Сьогодні чимало людей втрачають своє здоров’я та життя, так і не повернувшись.

Який же вихід існує для нас, аби не потрапити в пастку й не повторити помилок Валаама? У біблійному тексті є відповідь: «І відкрив Господь очі Валаамові, і побачив він…» (Чис. 22:31). Нехай же нашою молитвою буде: «Відкрий мої очі; – і нехай я побачу – Тебе і себе». Скажімо, як псалмист: «Відкрий мої очі, і хай чуда Закону Твого я побачу! Серце моє прихили до свідоцтв Твоїх, а не до користі. Відверни мої очі, щоб марноти не бачили, – на дорозі Своїй оживи Ти мене!» (Псал. 119:18, 36,37).

Ігор КОРЕЩУК

 

ДОБРОВІЛЬНІ ДАРИ ТА СЛАВА ГОСПОДНЯ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

 

Кожен християнин прагне Божих благословень, щасливого сімейного життя, святості в повсякденному житті та бажає відчути особливу присутність Бога, славу Господню, у своєму житті, яка би проявлялася в їхньому характері, у їхніх сім’ях та церквах. Ми всі бажаємо «з відкритим обличчям, мов у дзеркалі», дивлячись на славу Господню, змінюватися «в той самий образ від слави в славу, як від Господнього Духа» (2 Кор. 3.18). Біблія відкриває нам умови присутності Божої слави та показує нам, як ми можемо пережити подібний досвід у своєму житті.

Одна з таких історій записана в книзі Вихід, яка описує Господа, Котрий у стовпі хмарному та вогняному супроводжував Свій народ. Але Бог прагнув перебування Своєї слави в самому народі та в серцях людських, а не понад ними. Тому біля підніжжя гори Синай Мойсей передав народу повеління Бога про будівництво скинії: «І нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них» (Вих.25:8). Для спорудження святилища необхідна була велика кількість найдорожчих матеріалів, але Господь прийняв тільки добровільні дари, тому що при будівництві святині в першу чергу були потрібні посвяченість Богу і дух жертовності.

«Від кожного мужа, що дасть добровільно його серце, візьмете приношення для Мене» (Вих.25:2), – таким було повеління, передане Мойсеєм народу. «Кожен за щедрим серцем своїм принесе його, приношення Господеві: золото, і срібло, і мідь, і блакить, і пурпур…» (Вих.35:5). Ізраїльтяни з радістю відгукнулися, приносячи відповідні дари. «І приходили кожен чоловік, кого вело серце його, і кожен, кого дух його чинив щедрим, і приносили приношення Господеві для роботи скинії заповіту ( Вих. 35:21). «І всі жінки, мудрі серцем, пряли своїми руками і приносили» (Вих. 35:25).

«А вони ще приносили до нього щоранку добровільного дара, поки не сказали Мойсею: «Народ приносить більше, ніж потрібно було для праці, яку Господь звелів був зробити. І Мойсей наказав проголосити в таборі, говорячи: Ні чоловік, ні жінка нехай не роблять уже нічого на приношення для святині. А наготовленого було досить для кожної праці, щоб зробити її, і ще зоставалось» (Вих.36:5-7).

Великодушне, щиросердне служіння було до вподоби Богу; і коли робота в скинії завершилася, то Бог сповістив про Своє прийняття цього дару. «Хмара закрила скинію заповіту, і слава Господня наповнила скинію. І не міг Мойсей увійти до скинії заповіту, бо хмара спочивала над нею, а слава Господня наповнила скинію» (Вих. 40:34,35).

Подібне відбулося перед початком будівництва храму, збудованого пізніше Соломоном. Звертаючись до присутніх, Давид запитав їх: «Хто ще жертвує, щоб сьогодні наповнити свою руку пожертвою для Господа?» (1 Хронік 29:5,6). І народ почав жертвувати… Серце Давида раділо в Господі, оскільки «вони жертвували Господеві з цілого серця» (1 Хронік 29:9). Люди зрозуміли: «все, що людина отримує по щедрості Божій, походить від Бога». І що багатства, матеріальні чи духовні, належить скласти до ніг Божих, і сказати разом з Давидом: «І хто бо я, і хто народ мій, що маємо силу так жертвувати, як це? Бо все це від Тебе, і з Твоєї руки дали ми Тобі» (1Хронік 29:14). І так само, як і в дні Мойсея, при посвяченні храму, «слава Господня наповнила храм той! І священики не могли ввійти до Господнього дому, бо слава Господня наповнила дім Господній!» (2 Хронік 7:1,2). Такий прояв ми зустрічаємо при будівництві храму в дні Кіра (Ездри 1:1-6) і в дні П’ятидесятниці ( Дії 2:1-47).

Аналізуючи дані історії, ми можемо зауважити, що в них наявні три послідовні події: принесення добровільних дарів, будування храму, наповнення славою Божою.

Отже, принесення дарів від щирого серця має прямий зв’язок із наповненням храму Божою славою. Якщо немає дарів, то храм не буде збудований і слава не наповнить його. А якщо люди віддають Богу те, чим Він їх і наділив, то в результаті храм збудований і слава Господня перебуває серед народу Божого.

Що ж спонукало людей від усього серця жертвувати для справи Божої? Які були в них мотиви?

Бажання особливої Божої присутності – слави Господньої.

Будівництво храму для перебування в ньому Бога.

Люди жертвували, чітко усвідомлюючи: те, що вони мають, не належить їм, а дане по милості Господа. Вони розуміли, що все це від Бога і з Його руки дають вони Богу, оскільки при будівництві скинії дари, які вони дарували, були дані їм єгиптянами в ніч виходу з Єгипту. (Подібна ситуація була і в інших вищезгаданих історіях).

Сьогодні Бог бажає бачити присутність Своєї слави у Церкві, живому і святому храмі Господа (Ефес. 2:19-22). А також сама людина є храмом Божим: «Хіба не знаєте ви, що ви храм Божий і що Божий Дух живе в вас ? Якщо хто нищить Божий храм, того знищить Бог, адже Божий храм святий, а ним є ви» (ІКор.3:16-18). І тому заклик до самовідданого, добровільного служіння продовжує звучати для тих, хто збудовує свій характер та новозавітний храм – Церкву Божу.

Для того, щоб отримати багато, необхідно віддати те, що потрібно Господу. А Бог дасть незрівнянно більше того, про що ми думаємо і мріємо. Цю ідею чудово ілюструють дві історії, записані в Євангелії від Луки: про багатого юнака та про Закхея. Багатий юнак відмовився роздати своє майно і стати учнем Христа, і в результаті втратив скарб небесний і не збудував храм у своєму серці. А Закхей натомість сказав: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив чим, верну вчетверо. Ісус же промовив до нього: Сьогодні в дім цей спасіння прийшло». Того дня слава Божа наповнила серце Закхея, і він став новою людиною.

Посвяченість і щедрість ізраїльтян є зразком для наслідування. Усі, хто щиро поклоняється Богу і цінує благословення Його святої присутності, виявлять такий же дух жертовності при будуванні Дому (як Церкви, так і власного серця), де Він буде зустрічатися з ними. Вони виявлять бажання принести Господу найкращі дари, якими тільки володіють.

Усе необхідне для служіння в Домі Божому потрібно приносити добровільно, з радістю і в такій мірі, щоб ми могли почути слова: «Не приносьте більше дарів». І тоді храм нашого серця, наш характер, буде збудований і наповнений Духом Святим. Відбудеться злиття Духа Святого, немов у дні будівництва храму та в день П’ятидесятниці. Церква Божа буде приготовлена, немов наречена для чоловіка свого, і завершить проповідь Євангелія кожному народу. Тоді наш Спаситель прийде у всій Своїй славі, яка наповнить усю Землю.

Отож, давайте жертвувати від усього серця і з радістю; повторюючи разом з Давидом: «Бо все це від Тебе, і з Твоєї руки дали ми Тобі» (1 Хронік 29:14).

Віталій НЕРОБА

Соціально – благодійний проект здійснений адвентистами для жителів м.Івано- Франківськ

Автор SDA.if.ua. Категорія Місійне служіння, Новини

       З 2-16 березня у місті Івано-Франківськ проходив
соціально-благодійний проект «Надія є для кожного».
Для того щоб про цей проект знали жителі міста
було розміщено декілька стендів, силами місцевої громади
роздано запрошення людям в центральних частинах міста і
рознесено по домівках.

     Програма проводилася в духовному центрі по
вулиці Івасюка,76 у дві зміни: об 11-30 та о 18-30 годин.
Духовно просвітницькі лекції проводив магістр
теології, священнослужитель Володимир Степанович
Велечук. Протягом двох тижнів Володимир Степанович з
ревним завзяттям відкривав людям тема за темою:
«Найкраща інструкція для життя», «Глобальна криза землі.
Прогнози вчених та Біблії», «П’ять підстав довіряти Богу!»,
«Кінець світу чи щасливий початок?» і т.д.

Изображение 058

 

 

 

 

 

 

 

Всі захоплюючі промови були із супроводом слайдових презентацій .
Медичні лекції «Здоровим бути просто» проводив
магістр громадського здоров’я Сергій Константинович
Луцький

Изображение 027

Наводилися приклади, демонструвалися слайди
по серцево-судинним захворюванням, діабету,
онкозахворюванню, депресії та інші.
Щодня за півгодини до початку програми бажаючі
мали можливість пройти медичні виміри: вага та ріст,
біологічний вік, вік легень, процентний вміст жиру, вміст
глюкози в крові.

Изображение 006

 

 

 

 

 

 

 

Всі лекції були цікавими не тільки для людей , які
вперше переступили поріг молитовного будинку, а й тим ,
хто вже десятки років відвідує церкву.
Щодня неповторну атмосферу у залі створювали
музичні оформлення солістами, місцевим хором, молоддю
та виступами дітей.

Изображение 020

 

 

 

 

 

 

Изображение 291

Напочатку програми розігрувалися християнські
книги , а тим , хто не мав Біблії отримували її в дарунок.
У програмі велику увагу було приділено усім присутнім
дітям, де вони могли разом співати, виготовляти різні
аплікації із паперу і грати в різні ігри , слухати Біблійні
історії та отримувати призи.

Изображение 047

 

 

 

 

 

 

 

В перший же день програми за дві зміни було близько
100 людей з них 15 глухонімих. За всю програму в загальній
кількості зареєстрованих нараховувалось 112 чоловік .
Заповнений людьми зал свідчив про зацікавленість
присутніх до вістки здоров`я і спрагу до Божого Слова.
По закінченні програми жоден з постійних
відвідувачів не залишився без подарунка. Як було обіцяно,
розіграно і вручено супер приз – дві путівки в Природничо-
оздоровчий комплекс «Буковинська Черешенька»,
сертифікат на продукти з магазину «Здорового харчування»
та п’ять безкоштовних масажів в медичному центрі .

Изображение 241

 

 

 

 

 

 

 

Кульмінаційним моментом було урочисте свято-водне
хрещення. Пастор церкви Іван Миколаєвич Заверюха та
Володимир Степенович Велечук здійснили священний
обряд водного хрещення .

Изображение 182

 

 

 

 

 

 

 

Изображение 166

 

 

 

 

 

 

 

Изображение 148

 

 

 

 

 

 

 

15 дорогих душ відгукнулися на заклик Божий і уклали
завіт з Господом. Дивлячись на цю подію неможливо
стримати емоції …тут і радість і сльози і безмежна подяка
Величному і Живому Богу , який так полюбив нас , що дав
Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього,
не згинув, але мав життя вічне!

Алла Мовсесян

 

 

ЧОМУ В НАС ТАК БАГАТО ВІРОСПОВІДАНЬ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Чи запитували ви себе коли-небудь про це? Напевно, запитували. І відповідь на це запитання знайти неважко…
Сотні років тому тут, на території італійських Альп, жив один мирний народ, який звався вальденсами (лісовий народ). Своєю свіжістю їхня віра нагадувала терпке гірське повітря, вона була такою ж стійкою, як вічнозелені дерева, чистою, мов перший сніг. Протягом тисячоліття вони утримували у своїх руках факел істини, який палав серед духовної темряви. Вальденси зберігали споконвічну віру, одного дня передану святим Ісусом Христом і апостолами. Віру, яка упродовж століть нехтувалася і піддавалася гонінням з боку державної церкви.
У книзі Об’явлення передречено боротьбу народу Божого в християнську еру: «І велика ознака з’явилася на небі: жінка, зодягнена в сонце, і місяць під її ногами; а на її голові – вінець із дванадцяти зірок; і маючи в утробі, вона кричала від болю -терпіла муки родів» (Об’явл. 12:1, 2). 
У Біблії Бог часто вдається до символу жінки, яка уособлює Церкву. Чиста жінка символізує Його щирих послідовників, а занепала – занепале християнство (див. 2 Кор. 11:2; Ефес. 5:21—23).
А тепер звернемо увагу на такі вірші: «І з’явилася інша ознака на небі: ось, великий червоний дракон, що мав сім голів і десять рогів, і на його головах сім вінців. І його хвіст змів третину небесних зірок і скинув їх на землю. І змій став перед жінкою, яка мала народити, щоб, коли народить, пожерти її Дитину» (Об’явл. 12:3,4).
Спочатку диявол намагався знищити Церкву в її дитячому образі. Для цього як своїх агентів він використовував римських правителів, так само, як чинив і під час переслідування Немовляти Ісуса. Але, незважаючи на суворі гоніння з боку Нерона і його наступників, християнство вижило й наповнилося цілющою силою. Сатана зрозумів, що йому не знищити народ Божий, вдаючись до насильства.
Тоді ворог підійшов до Церкви з хитрими витонченими спокусами. Він вирішив схилити керівників Церкви, щоб вони пішли на компроміс щодо їхньої віри. Багато хто з них відмовився поступитися й продовжував зберігати свою віру, як це робив їхній Господь, коли Сам піддавався спокусі. Але ворог зміг маніпулювати тогочасною християнською церквою, котра пішла на союз із державою. Внаслідок цього, як і за часів Христа, істина виявилася похороненою під нашаруваннями передань.
Людей, котрі залишилися вірними Богу й відмовилися брати участь у віровідступництві, засуджували на смерть, як це було й у випадку з Ісусом Христом. Історія зберігає це трагічне свідчення. Релігійні керівники розправилися з мільйонами щирих віруючих за єдиний в їхніх очах злочин – за те, що вони дотримувалися Слова Божого. І в період темного Середньовіччя їм довелося піти в підпілля. «А жінка втекла в пустиню, де мала місце, приготовлене Богом, щоб там утримувати її тисячу двісті шістдесят днів» (Об’явл. 12:6).
Тут перед нами пророцтво з точно визначеним часом – період переслідування тривав 1260 днів. У символічному пророцтві день рахується за рік (див. Єзек. 4:6). Так нас вчать реформатори – Мартін Лютер та інші. Реформатори вважали, що ця цифра означає період 1260 років, протягом якого Церква зазнавала гонінь у середні віки. Історія підтверджує це. У VI ст. Церква, чинячи тиск на імператора Юстиніана, змусила його видати декрет, згідно з яким усі єретики були позбавлені всіляких прав. Тоді єретиками називали вірних дітей Божих. Гоніння на них були особливо жорстокими 538 року. Якщо додати до цього 1260 років, то в результаті ми отримаємо цифру, яка наближає нас до 1798 року. Саме тоді Наполеон ліквідував владу, яка пригнічувала вірних.
Історія Церкви говорить, що в середні віки постраждала істина. Вона виявилася розірваною на шматки, але їй усе ж вдалося вижити. Ми вже зазначили, як Бог відновив знехтувану істину, як Він знайшов реформаторів і спонукав відродити давно забуту істину, відстоювану протягом багатьох століть Церквою в пустелі. На історичній арені з’явився Мартін Лютер, щоб відновити нормальне серцебиття християнства. І почалася Реформація, яка так і не закінчилася у XVI столітті. Світло тільки злегка пробилося крізь темряву.
Але хіба можна чекати, щоб усі приховувані досі істини раптом з’явилися одночасно? Ні, таке навряд чи може статися. Лютер виявив, що прощення приходить тільки через віру в Ісуса Христа. Виникла лютеранська церква. Але важливості інших Лютер не помітив. Деякі із знехтуваних істин, наприклад, хрещення через занурення у воду, були відкриті анабаптистами.
Анабаптисти звернулися до провідних богословів-протестантів, спонукаючи їх прийняти нове світло, але ті не захотіли піти їм назустріч. Так з’явилася баптистська церква. Потім, коли Уеслі висвітив і інші істини, офіційна церква їх відкинула. Це призвело до народження методистів. Історія усе йде вперед.
Тепер ви розумієте, у чому полягає проблема? Існує сумна тенденція: люди занадто залежні від минулого, вони виокремлюють коло своїх вірувань і називають це символом віри. Такі оригінальні символи віри допомогли, звичайно, відновити основу християнства, але вони не створили умов для сприйняття передового, яскравішого світла. Тому сьогодні існує так багато віросповідань.
Пригадайте знову, що сказав Бог у книзі Приповістей 4:18: «А путь праведних – ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня!» Істина, якщо ми йдемо за нею, сяє дедалі яскравіше. І все більше в ній слави. І вона завжди йде вперед, розвивається.
Ніколи не стоїть на місці ніколи не зупиняється.
Бачите, що намагається зробити Бог? Він хоче зберегти всі промені світла, які реформатори так оберігали, і додати до них щойно відкриті істини, втрачені упродовж століть. Він хоче виявити Свою Благу звістку в усій повноті й першопочатковій її красі світові, який її так відчайдушно потребує.
Усе йшло своїм ладом. Повільно, але невідступно давно загублені істини продовжували відроджуватися, звільняючись від похмурих нашарувань темних віків. У міру відкриття істини виникали різні рухи, кожен з яких відстоював своє наново відкрите світло.
Давайте звернемося до Об’явл. 12:17: «А змій розлютився на жінку і пішов воювати з рештою її нащадків, які зберігають Божі заповіді і мають свідчення Ісуса».
Перед нами опис народу Божого останніх днів. Ви, певно, пам’ятаєте, що ми не говоримо тут про якісь конкретні віросповідання, але просто про народ Божий. Чи зауважили ви його відмінні риси? Вони зберігають заповіді Божі і мають свідчення Ісуса. Таким чином, віра в Ісуса Христа і дотримання заповідей Божих ідуть поруч.
А чи можна знайти в Десяти Заповідях істину, яка знехтувана й досі? Ви, імовірно, у дитинстві завчали їх напам’ять. А що ви скажете з приводу Четвертої Заповіді? Чи вдалося вам помітити, що Четверта Заповідь – Заповідь про дотримання суботи – відрізняється від усіх інших? Дев’ять із десяти Заповідей говорять нам про те, що ми повинні робити для Бога і ближніх. Але в Заповіді про суботу сказано, що Бог зробив для нас. І вона запрошує нас розділити з Богом відпочинок, на який Він заслужив, завершивши Свої справи.
Ідея поклоніння в суботу, сьомого дня, про яке йдеться в Четвертій Заповіді, може видатися вам чимось новим. Чи, можливо, ви чули, що дотримання суботи – це просто «законництво». Саме слово «субота» означає «спокій», «відпочинок», а це кардинально протилежно до «праці». Щотижня субота закликає нас залишити всі турботи й спочивати разом з Богом. І ця добра вістка відображена в Євангелії. Без дотримання суботи наш послух Закону Божому стане лише законництвом!
Ніколи не забувайте: ми спасемося, спочиваючи в Христі. І це знаходить своє віддзеркалення в Євангелії, у цьому полягає вістка суботи. Серед основних обов’язків, наведених у Законі, субота пропонує нам спокій у справі викуплення, котру звершив для нас Христос. Тепер ми розуміємо, чому Ісус проголосив Себе «Володарем і суботи». Перебуваючи в спокої сьомого дня, ми виявляємо віру в Ісуса, нашого Творця й Викупителя. Субота воскрешає в пам’яті всі ті великі справи, які звершив Господь заради нас.

Джордж Вандеман

Новини по дням

Травень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист