Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

МИСТЕЦТВО СЛУХАТИ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Думаю у кожного є знайома людина, яка любить перебивати не дослухавши думку до кінця і робить абсолютно не ті висновки. Можливо й ми самі, піддавшись емоціям, можемо бути схожі на таку людину. Наступна притча допоможе зрозуміти шкідливість цієї звички.

В давні часи відправив якийсь цар гінця до царя сусідніх земель. Гонець запізнювався і, поспішно забігши до тронної зали, задихаючись від швидкої їзди, почав викладати доручення свого владики:

– Мій пан … повелів вам сказати, щоб ви дали йому … сірого коня з білим хвостом … а якщо ви не дасте такого коня, то …

– Не хочу більше слухати! – перебив цар захеканого гінця – Скажи своєму цареві, що немає у мене такого коня, а якби був, то …

Тут він запнувся, а гонець, почувши ці слова від царя, який був другом його владики, злякався, вибіг з палацу, скочив на коня і помчав назад доповідати своєму царю про зухвалу відповідь. Коли вислухав цар таке донесення, то страшно розсердився і оголосив сусідському царю війну. Довго тривала війна – багато крові було пролито, багато земель спустошено – і дорого обійшлася обом сторонам. Нарешті обидва царі, виснаживши скарбниці і втративши війська, погодилися на перемир’я, щоб обговорити свої претензії один до одного. Коли вони приступили до переговорів, другий цар запитав першого:

– Що ти хотів сказати своєю фразою: «Дай мені сірого коня з білим хвостом, а якщо не даш, то …»?

– «… пошли коня іншої масті». От і все. А ти що хотів сказати своєю відповіддю: «Немає у мене такого коня, а якби був, то …»?

– «… неодмінно послав би його в подарунок моєму доброму сусідові».

ЧОМУ ЛЮДИ ВІРЯТЬ В ДРУГИЙ ПРИХІД ХРИСТА?

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

У наш важкий час багато людей переживають про майбутнє: що чекає наших дітей, що буде з цим несправедливим, просякнутим обманом і корупцією світом? Чи можемо ми продовжувати вірити, що Ісус Христос скоро повернеться, якщо про наближення цієї події розповідають уже сотні років? Можливо це крайність чи фанатизм?

Давайте познайомимось зі світоглядом тих, хто не вірить у Друге пришестя Ісуса Христа. Наприклад, давньогрецький філософ Епікур, як і багато вчених вважав, що головна мета людського життя – бути щасливим. Але є дві основні причини, які заважають людині в досягненні щастя, – це страх перед богами і страх перед смертю. Епікур стверджував: «Богів боятися не слід, тому що, хоча вони й існують, але цей світ вони не творили, і не мають відношення до того, що тут відбувається. Тому не треба боятися ніяких богів». А щодо смерті, він заявляв таке: «Не потрібно боятися смерті! Тому що там, де ми, там немає смерті. А там, де смерть – немає нас. У момент смерті все припиняється. Тому поки ти живий, бери від життя все, що зможеш, і будь щасливий». Отже, на думку цього філософа, зі смертю людини все для неї закінчується.

Якщо подивитися на наш світ з боку, то дійсно може створитися враження, що все безглуздо і Бога немає. Життя сьогодні сповнене хитрощами, обманом, насильством, горем, скорботою, слізьми… Кожен день ми бачимо як людей обманюють, обкрадають і чуємо про нові трагедії і жертви. Здається, що зло цього світу сильніше живого Бога. Дивлячись на все, що відбувається, чи можна продовжувати вірити, що Бог не залишив планету Земля напризволяще?

Але в Біблії є безліч обітниць, які наповнюють нас надією на майбутнє. І християни продовжують вірити, що є сенс в історії людства, і ця історія має свою мету і свою кульмінацію – Пришестя Ісуса Христа. Існує кілька вагомих підстав, за якими ми віримо в цю подію.

—Тому що було творіння—

Все, що оточує нас, все, що ми бачимо, що чуємо і до чого торкаємося, не з’явилося випадково, саме по собі. Бог створив цей світ за 7 буквальних днів. Безумовно, сьогодні ми маємо набагато більше підстав вірити в творіння, ніж не вірити.

Британський вчений Антоні Флю став відомий завдяки своїм дослідженням. Він написав 28 книг, більшість з яких присвятив боротьбі з вченням про створення світу Богом. Після багатьох років боротьби, після сотень лекцій на цю тему, після написання безлічі книг він публічно заявив, що змінив свої погляди і прийняв вчення про створення. Коли його запитали, що вплинуло на це рішення, він одразу ж відповів: «Дослідження людини».

У кожній хромосомі, яку не видно неозброєним оком, вчені виявили більше 34 млн. хімічних носіїв інформації. Кожна клітина людського мозку має від 10 000 до 100 000 зв’язків з іншими клітинами. Невже такий складний організм міг з’явитися в результаті сліпої еволюції?

Ми знаємо, у всього, що наповнює Землю, є Бог Творець! І оскільки наш світ має свій розумний початок, то буде і його розумне завершення і нова сторінка життя, яку відкриє Творець, коли прийде вдруге. І тому у людства є надія.

—Тому що Ісус Христос воскрес—

Напевно, ніщо не піддавалося такій лютій атаці критиків, як факт воскресіння Ісуса Христа. Люди стверджують, що воскресіння з мертвих неможливо, тому що це суперечить відомим їм законам. Але Бог вище законів людей. Він є Життєдавець! І християни, віруючи в істинність Слова Божого, продовжують стверджувати: Син Божий воскрес із мертвих, і Він, як «перший плід», є гарантом нашого воскресіння.

Згадаймо, що сталося після розп’яття Ісуса Христа. Паралізовані страхом і глибоко розчаровані учні поверталися до своїх рибальських човнів. Але після зустрічі з воскреслим Спасителем вони перевернули весь світ. Починаючи від Єрусалиму, Самарії і аж до краю землі, вони зробили учнями Ісуса Христа всі народи. Це далося ціною великих жертв і чималої праці. Але ні можновладці, ні язичництво не змогли протистояти вістці про воскресіння Ісуса Христа.

Отже, Ісус Христос воскрес і немає більш важливої ​​події в історії всіх часів. І настане день коли Він повернеться на нашу землю вдруге і воскресить тих, хто хоче жити з Ним вічно.

 

 

—Тому що так сказано в пророцтвах—

В одній тільки книзі пророка Даниїла більше 15 разів говориться про кінець цього світу. Через Даниїла був передбачений весь хід людської історії. Його пророцтва охоплюють період в 2300 років, з 457-го року до н. е. по 1844 р. н.е. І цікаво зауважити, як наш час відрізняється від усіх попередніх століть. До середини XIX століття люди їздили на конях і билися мечами й списами. Але потім відбулися глобальні зміни і сьогодні ми користуємося літаками, автомобілями, метро, ​​комп’ютерами, мобільним зв’язком, супутниковим телебаченням та іншими науковими досягненнями. У той же час ми спостерігаємо небачені раніше забруднення навколишнього середовища, зміна клімату, страшні епідемії, урагани, пожежі, повені й землетруси.

Історія планети йде до свого кінця, але ми маємо надію й опору – це наш Бог, Який попередив нас, що всього цього слід було чекати перед  Другим пришестям Ісуса Христа. Тому ми продовжуємо вірити в Його швидке повернення.

—Тому що Ісус Христос обіцяв повернутися—

У Новому Завіті про Другий прихід Ісуса Христа згадується 319 разів. Ісус Христос неодмінно повернеться. Але в цей раз Він прийде не як беззахисна дитина, не як скромний тесля, не як зацькований і страчений проповідник. Він прийде як Цар царів і Господь над панами. Він Сам обіцяв нам це: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви» (Iван. 14:1-3). Сьогодні звідусіль лунають голоси: «Бога немає! Якщо Бог є Любов, то чому стільки біди і несправедливості?» Справа в тому, що Бог міг легко навести порядок ще тоді, коли один ангел через свою гордість збунтував багатьох інших. Але знищення бунтівників залишило б сумніви в Божій справедливості для усіх небесних жителів і жителів інших світів. Ось чому падший ангел з бунтівниками був скинений на нашу планету, де після гріхопадіння Адама і Єви вони роблять свою чорну справу. Цікаво що Божа любов проявляється навіть в тому, що Він давно б міг повернутись, але терпить несправедливість грішників, аби задумались і покаялись: «Не бариться Господь з обітницею, як деякі вважають за зволікання, але є довготерпеливим з нами, не бажаючи, щоб хтось загинув, щоб усі прийшли до каяття» (2 Петра 3:9).

Отже, серед цього хору невіри давайте збережемо віру і надію. Без Бога життя не має сенсу. Цей світ не з’явився в результаті випадковості. У нього є Бог Творець! Якщо у цього світу був свій початок, то буде й  своє завершення. Ісус Христос воскрес із мертвих, і Він володіє ключами до вирішення проблеми смерті, розчарування, сліз і горя. Які б труднощі нам не довелося пережити, не можна випускати з поля зору Ісуса Христа. Він обіцяв і Він неодмінно повернеться, бо Біблія закінчується словами: «Той, Хто свідкує, говорить оце: Так, незабаром прийду! Амінь. Прийди, Господи Ісусе! Благодать Господа нашого Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь» (Об. 22:20,21).

 

Підготував А. Білик

ЗАЛИШИВ СОБІ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

 

Коли  Андрійкові було 13 років, йому задали написати твір про що він мріє, коли виросте. Андрійко довго мучився і витратив безліч годин на опис своєї мрії. Він хотів коли-небудь стати багатим фермером, тому списав шість сторінок, описуючи в найдрібніших подробицях  величезну ферму і власні поля площею 200 гектарів. Потім намалював план розташування всіх будівель, гаражів, конюшні і доріг. Він навіть намалював дуже докладний план будинку, який він побудує площею в 300 квадратних метрів. Наступного дня Андрійко віддав свій твір вчителю. Через два дні вчитель повернув його твір, поставивши жирну червону двійку і приписавши: «Залишись після уроку». Після уроку хлопчик з мрією підійшов до вчителя і запитав, чому він отримав двійку за свій твір. На що вчитель відповів:

  • Тому що для такого хлопчика як ти, ця мрія нездійснена. Тобі потрібно багато, дуже багато грошей, щоб придбати такі поля. А які гроші є у тебе? Ніяких. Ти ж з дуже бідної сім’ї і для тебе нереально здійснити таку мрію. Вона нездійсненна. Ось що я тобі скажу. Іди додому і напиши інший твір, в якому ти опишеш іншу, більш реалістичну мрію, і я поставлю тобі іншу оцінку.

Хлопчик повернувся додому і попросив поради у свого батька. І ось, що він почув:

  • Синку, боюся що тут я тобі не помічник, бо тут треба почути тільки голос Бога. Але у мене є відчуття, що ти почуєш, бо це буде дійсно важливе для тебе рішення.

Андрійко обмірковував слова батька цілий тиждень. Нарешті, він повернув вчителю той же твір і сказав:

  • Ви можете залишити собі двійку, а я залишаю собі свою мрію.

Минув час, Андрій давно закінчив школу, став дорослим. Він розповів цю історію і, повернувшись до групи людей, які його слухали, добавив:

  • Я розповів вам цю історію, тому що ви всі сидите в моєму будинку, площею 300 квадратних метрів, посеред моїх полів площею 200 гектарів. Мій твір стоїть в рамці над каміном. Але найдивніша частина цієї історії в тому, що два роки тому, влітку, той самий вчитель привіз сюди 30 школярів, і вони цілий тиждень жили на моїй фермі. Перед від’їздом вчитель мені сказав:
  • Послухай Андрію, про це я можу тобі сказати зараз. Коли я був твоїм учителем, я був свого роду злодієм мрій. Мені зараз дуже шкода, що тоді я вкрав безліч дитячих мрій. Але я дуже радий, що ти знайшов у собі сміливість відстояти свою мрію.

Не дозволяйте нікому вкрасти вашу мрію. Що б вам не говорили – не бійтеся і сміливо йдіть до своєї мети!

«Чого нечестивий боїться, те прийде на нього, а прагнення праведних сповняться» (Прип. 10:24).

 

ТЕ, ЩО КОЛИСЬ ЗНАЙДЕШ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Браєн їхав безлюдною дорогою, коли зауважив на узбіччі заглохлий «Мерседес». У ньому він побачив літню жінку, яка виглядала зовсім розгубленою. Він зупинився перед її машиною, вийшов зі свого старого «Понтіака» і попрямував до жінки. Дама була дуже перелякана. Весь час, поки вона сиділа в машині, ніхто не зупинився.

— Я вам допоможу, мадам, — сказав він. — Пересядьте в мій автомобіль, вам там буде трохи тепліше, моє ім’я Браєн Андерсон.
Він побачив, що в машини спустило колесо. Але старша жінка не могла впоратися з цим сама. Браєн присів навпочіпки, подивився куди підставити домкрат, потер руки, щоб зігріти пальці, і взявся за роботу. Помінявши колесо, Браєн посміхнувся. Дама запитала, скільки вона винна за роботу. Браєн відповів, що жінка йому нічого не винна, бо він просто допоміг їй у важку хвилину, і тільки Бог знає, скільки разів люди допомогли йому в минулому. Він сказав, що якщо їй дійсно хочеться заплатити, то наступного разу, коли вона побачить когось у біді, нехай допоможе цій людині і тоді згадає про нього.

Через кілька кілометрів жінка побачила ресторан. Вона увійшла туди, щоб обігрітись і перекусити перед дорогою. Дівчина, яка обслуговувала її, привітно усміхнулася, незважаючи на те, що цілий день була на ногах. Дама бачила, що ні робота, ні вагітність, ні старання не позбавили цю дівчину привітності! Коли вона закінчила свою вечерю, то заплатила за неї банкнотою в 100 доларів. Дівчина пішла по здачу. Але дама швидко вийшла з ресторану. Повернувшись, дівчина виявила, що жінка зникла. Тоді вона помітила на столі записку. Сльози бризнули з її очей, коли вона прочитала те, що написала їй дама: «Ви мені нічого не винні. Хтось допоміг сьогодні мені, а я це роблю для вас. Якщо ви хочете дійсно заплатити мені у відповідь, ось що потрібно зробити: не дозволяйте цьому ланцюжку любові закінчитися на вас». Під серветкою на столі лежали ще чотири банкноти по 100 доларів.
Як могла дама знати про особливу фінансову потребу, яку на той час мала вона і її чоловік?
Вдома дівчина, притулившись до чоловіка, ніжно поцілувала його і тихо сказала: «Все буде добре. Я кохаю тебе, Браєне Андерсоне».
Не знаю, чи ця історія була насправді, чи це просто притча. Але є старе прислів’я: «Добро ніколи не буває втраченим». Відкриті руки завжди щось отримають. Почувши цю історію, переповідаю її і прошу вас дати їй дорогу далі — до тих, хто страждає і кому просто потрібна допомога! Дозвольте своєму серцю випромінювати добро…

«Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його» (Екл. 11:1).

ЦІННІСТЬ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Одного разу викладач психології почав свій семінар незвичайним чином – він підняв вгору 50-доларову купюру і запитав, чи є бажаючі її отримати. Усі студенти в залі підняли руки.

– Ну добре, я віддам купюру, але перш ніж хтось із вас отримає її, я дещо з нею зроблю, – продовжив психолог.

Він зім’яв купюру і потім запитав, чи хоче хто-небудь все ще її отримати. І знову всі в залі підняли руки.

– Тоді я роблю наступне, – сказав він, – і, кинувши цю зім’яту купюру на підлогу, злегка повозив її черевиком по брудній підлозі. Він підняв купюру, – вона була пом’ята і брудна. – Ну, кому з вас вона потрібна в такому вигляді? – І всі знову підняли руки.

– Дорогі друзі, – сказав викладач психології, – тільки що ми отримали наочний урок. Незважаючи на все те, що я зробив з купюрою, ви всі хотіли її отримати, тому, що вона не втратила своєї цінності. Вона все ще купюра номіналом в 50 доларів.

У нашому житті часто трапляється, що ми опиняємося викинутими з сідла, розтоптаними, що лежать на підлозі. Це реалії нашого життя. У таких ситуаціях ми відчуваємо себе нікчемними. Але, щоб з нами не сталося, чисті чи брудні, ми не втратимо своєї істинної цінності, тому що нас любить Бог.

«Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Iван. 3:16).

ЧИ ПОТРІБНО В ЦЕРКВІ ЖІНКАМ ПОКРИВАТИ ГОЛОВУ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

КОНТЕКСТ
Одинадцятий розділ Першого послання до коринтян розпочинається тим, що Павло хвалить церкву за дотримання його передань. Передання у перекладі з давньогрецької — парадоксів означає «передача», «вручення», «передання». На основі цих біблійних текстів ми можемо зробити висновки, що мова йде не про універсальний божественний закон. Це не загальний принцип, а звичай, елемент місцевої культури. У цій статті ми торкнемося лише деяких питань.

Якщо говорити про буквальне розуміння біблійних текстів, то чому би не звинуватити усіх європейців у зневазі до Бога, адже Сам Господь говорив: «Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти, — земля це свята!» (Вих. 3:5). Подібне повеління було дане Мойсеєві та Ісусу Навину (І. Нав. 5:15). Хіба Дім молитви не є святим місцем? Чому ми дозволяємо собі взутими входити до храму? У нашій культурі повага до Бога виражається тим, що ми скидаємо при вході до святого місця не взуття, а капелюх. Але досі в багатьох азіатських країнах роззуваються при вході до місць, де звершуються богослужіння.

Уривок, що досліджуємо, акцентує увагу на тогочасних культурних особливостях. Наприклад, Павло говорить: «Кожний чоловік, який молиться або пророкує з покритою головою, соромить свою голову» (1 Кор. 11:4), Павло це стверджує у Коринті, але він ніколи не сказав би це у Єрусалимі, тому що всі правовірні євреї при молитві та читанні Святого Письма покривали свої голови кипою. Наприклад, в енциклопедії «Єврейський світ» Р. І. Телушкіна ми читаємо: «За давних часів головний убір був знаком зв’язку з Богом – голову люди покривали під час служіння Всевишньому (під час молитви, промовляючи благословення, вивчаючи Тору і т. д.). Тора (Шмот 28) пропонує когенам, служителям у храмі, одягати кипу. Деякі євреї носили її постійно, щоб показати, що всі їхні вчинки постійно спрямовані на служіння. Значення цього звичаю-правила – показати, що єврей усвідомлює існування Всевишнього».

Ця яскрава ілюстрація культурних відмінностей, при яких одна й та сама дія (покривання голови чоловіком під час молитви), в одній культурі – зневага, в іншій – необхідність.

РИМСЬКА КУЛЬТУРА У КОРИНТІ
У першому столітті у Коринті переважав римський уклад життя. Дослідник Річард Остер указує на основне розходження між грецьким і римським ставленням до одягу. Вибір греків в одязі визначався їхнім витонченим сприйняттям канонів краси, у той час як одяг римлянина виражав його соціальний статус. Для римлян навіть вік людини передбачав певний стиль одягу. Якщо греки вважали прийнятним бути присутнім в одному і тому ж одязі на різних світських та релігійних заходах, то римляни вважали, що для кожного заходу необхідний особливий одяг.

Збереглося чимало зображень імператора з покритою головою, які демонстрували, що покривало не тільки виражало особливу побожність імператора, але і вказувало на його особливий статус серед присутніх. Увага була звернена не на ритуал жертвоприношень, а на особу, що проводить ритуал. Покривало стало символом відособленості, що поділяла суспільство на класи та касти. У цьому особливість релігійної свідомості греко-римського світу, який вважав, що особа, яка священнодіє, завжди займає панівне суспільне становище. Павло не міг допустити, щоб у християнській церкві люди ділилися на класи вищого й нижчого стану, а богослужіння стали місцем вираження соціальної переваги.

ПОКРИВАЛО У ДРЕВНЬОМУ СВІТІ (1Кор.11:5,6)
Грецьке слово катакалю’пто означає «покривати», «завішувати», «закривати завісою». Є ще одне слово, що вживається в оригіналі Павлом в 15 вірші — перібо лайон – покривало. Про що йде мова? «Зображення на катакомбах переконують нас, що чоловіки носили коротку стрижку, а жінки-християнки носили довге покривало на голові, що спадало на плечі й покривало їхнє обличчя» (А.П. Лопухін. Коментар, т. З, с 81). «Це частина одягу, що повністю закривала обличчя. Найбільші зневагу та приниження, які тільки можна було виявити до жінки, – це припідняти їй покривало (П.Пісень 5:7, Ісаї 3:22;47:2). Тільки жінки легковажної поведінки з’являлися в громадських місцях без покривала» (Біблійна енциклопедія Архим Никифора, с 572). У тому суспільстві жінок, що не покривали голову, зневажали.

Якщо сучасні християнки бажають виконати це повеління, то мають носити покривало, що має сягати аж до п’ят і покривати майже все обличчя, руки, тіло, залишивши тільки очі, а не покривати голову сучасними хустками. У даному тексті немає жодного слова чи натяку на хустку. Покривало відрізняється від хустки настільки, як хрещення через повне занурення у воду відрізняється від хрещення кропленням. Покривало для обличчя на Сході й сучасні жіночі головні убори – зовсім різні речі, як за виглядом, так і за призначенням. Покривало мало закрити саме обличчя від сторонніх поглядів. Воно свідчило про те, що людина одружена.

Цей факт підтверджує і археологія. Такий образ жінки виражає, на думку відомого богослова Д. Стронга, «ідеал подружньої вірності республіканського періоду». Тому покривало жінки було вираженням її честі й гідності, з якими всі в суспільстві повинні рахуватися.

Застереження апостола
У той час, коли апостол Павло писав це послання, у Коринті був жіночий язичницький монастир, у якому перебували феміністки. Вони стверджували, що Бог — жіночої статі, жінка – головніша за чоловіка і т.д. У Коринт з’їжджалися купці зі всіх кінців для торгівлі, а у вільний час вони відвідували цих жінок. Як ми зазначали раніше, у той час було прийнято, щоби всі заміжні жінки покривали собі обличчя покривалом. Ці ж язичницькі жриці демонстративно ходили скрізь без покривала, до того ж ще й оббривали собі голову. Ці звичаї поступово входили в моду, їх почали наслідувати і деякі коринтські заміжні жінки-християнки. Коли такі модні тенденції проникли в церкву, деякі із заміжніх сестер осміліли настільки, що стали приходити на богослужіння, не покриваючи голову. Вони, напевно, вважали, що в цьому немає нічого поганого. Павло ж відповідав: «Усе мені можна, та не все на користь. Усе мені можна, та ніщо не повинно заволодіти мною» (1Кор.6:12).

У той час було чимало спотворених уявлень про звичаї християн. Ранні христяни переховувалися від гонінь, тому змушені були збиратися у нічний час та в безлюдних місцях. Така поведінка одразу породила неймовірну кількість чуток. Одні казали: «Вони займаються кровозмішанням», інші вважали, що канібалізмом, бо чули як Христос казав: «Хто їсть Моє тіло і п’є Мою кров, той має вічне життя». Треті, звинувачували християн у підпалі Риму на підставі їхньої віри у кінець світу через знищення Землі вогнем. Не бажаючи збільшувати кількість безпідставних звинувачень, апостол запитує: Коли бачимо жінку без покривала, як відрізнити, легкої поведінки вона чи порядна? І відповідає: Коли побачать вас в церкві у такому вигляді, то можуть подумати, що в християнському середовищі теж пророкують і проповідують розпусні жінки, і це послужить зневагою християнської церкви.

Християнське служіння відбувається в суспільстві й для суспільства, тому християнські цінності повинні бути виражені формами й символами, які відображають життєвий досвід і сприйняття того суспільства, в якому вони служать.

Не варто забувати, що для тогочасної жінки пострижене волосся чи обголена голова були знаком приниження або смиренності. Зокрема, постриг волосся жінки міг означати, що вона терпить приниження, як покарання за вчинений перелюб, або вона належить до певного класу сексуальних меншин. До речі, коли Павло згадує довге волосся у чоловіків, то дослідник Мерфі Коннор свідчить, що довге, гарно розчесане волосся чоловіків також часто асоціювалося з його приналежністю до сексуальних меншин. Тобто довге волосся стирало межі різниці між статями, і тим самим створювалось неправильне уявлення про церкву.

Дехто вважає, що ця проблема в Коринтській церкві була ще викликана і неправильним тлумаченням вислову Павла: «нема чоловічого роду, ні жіночого; бо в Ісусі Христі ви всі – одно» (Гал. 3:28). У даному тексті Павло підкреслює єдність та рівність усіх у Христі, але вона не означає заперечення індивідуальності кожної особистості.

Сучасна традиція у храмах покривати голову хусткою має не біблійне, а язичницьке походження. Про це пише православний богослов та перекладач Біблії Іван Огієнко: «Здавна всі шанують сонце. Жінки казали: «Не буду світити волоссям перед праведним сонцем». Так і зараз у Церкві жінки стоять з покритою головою» (Дохристиянські вірування українського народу, с 22). «Це один із уривків, який не має універсального значення» (Коментар У. Барклі на 1Кор. 11 розділ, с. 106).

ВИСНОВКИ 
При створенні Єви Господь не дав їй покривала. Після гріхопадіння Єва та Адам зробили собі шкіряний одяг, але Бог ніякого покриття для голови не дав (Бут.3:1б). У Бут. 24:65 вперше читаємо про носіння жінкою покривала тільки через 2000 років після створення людей… Це можна пояснити, як установлений людський звичай тогочасної культури. Враховуючи ці факти, сучасна Божа Церква не вважала за потрібне виразити це у пунктах віровчення. Це базувалося й на тому, і вісниці останнього часу, Е. Уайт, було показано понад 2000 видінь щодо християнського способу життя, з питань одягу, але ніде немає жодного свідчення стосовно того, що жінкам необхідно покривати голову хусткою на богослужіннях. На жодній фотографії вона не була зображена під час проповіді чи молитви у хустці.

Є людські закони й постанови, які за певних обставин потрібно виконувати, але це не означає, що їх безпосередньо дав Бог. Якщо совість комусь не дозволяє прийти до храму з непокритою головою, нехай одягає хустку. У цьому немає нічого неприйнятного. Але це ваше рішення та бажання, а не закон для всіх. Такими речами не спасаються. Потрібно звертати увагу в першу чергу на вдосконалення власного характеру, який диктуватиме норми пристойності.

Апостол Павло запитує: «Посудіть самі: чи годиться жінці молитися Богові непокритою?» (в.13). Грецьке слово прє’по — личити, відповідати, підходити. Поміркуйте, що є непристойним у вашій культурі? Можливо, це занадто відвертий одяг в храмі чи інші речі, що служать спокусою для інших? (Матв.18:7).

Служіння християн відбувається в суспільстві й для суспільства, тому християнські цінності повинні бути виражені формами й символами, які відображають життєвий досвід і сприйняття того суспільства, в якому вони служать (1 Кор. 9:22).

 

СИЛА ВІРИ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Ця дивовижна історія, яка відбулася в реальному житті, ніколи не дасть вам опустити руки.

Лiкар Марк був дуже відомим фахівцем в області oнкoлoгії. Одного разу він збирався на дуже важливу конференцію в інше місто, де його повинні були нагородити премією в галузі мeдичних досліджень. Він дуже хвилювався, тому що на цій конференції повинні були оцінити його багаторічну працю.

Однак, через дві години після того, як літак злетів, через якісь технічні неполадки сталася aвaрійна посадка в найближчому аеропорту. Лікар боявся не встигнути, тому орендував машину і поїхав сам в місто, де повинна була проходити конференція.

Однак, незабаром після того як він виїхав, погода зіпсувалася і почався сильний шторм. Через сильний дощ він не туди завернув і заблукав.

Після двох годин безрезультатною їзди він зрозумів, що пропав. Чоловік відчував себе голодним і жaхливо втомленим, тому вирішив пошукати, де б зупинитися. Через деякий час, він нарешті натрапив на маленький старий будинок. Зневірившись, лікар вийшов з машини і постукав у двері.

Двері відчинила красива жінка. Він попросив її скористатися телефоном. Однак, жінка сказала йому, що у неї немає телефону, але він може зайти і почекати, поки погода не покращиться.

Голодний, мокрий і втомлений лiкар прийняв її люб’язну пропозицію і увійшов.

Дама дала йому гарячий чай і поїсти. Після вечері леді запропонувала приєднатися до її молитви, але Марк з посмішкою відмовився і сказав, що вірить тільки в працьовитість.

Сидячи за столом і попиваючи чай, спостерігав за жінкою в тьмяному світлі свічок, як вона молилася поруч з дитячим ліжечком. Лiкар зрозумів, що жінка потребує допомоги, тому коли вона закінчила молитися, запитав її, чого саме вона хоче від Бога і невже вона думає, що Бог коли-небудь почує її благання. А потім він запитав про маленьку дитину в ліжечку, біля якого вона молилася.

Леді сумно посміхнулася і сказала, що дитина в ліжечку це її син, який страждає від рідкісного типу paку і є тільки один лiкар, його звуть Марк, який може вилікувати його, але у неї немає грошей, щоб дозволити собі його, крім того, Марк живе в іншому місті. Вона сказала, що Бог досі не відповів на її молитву, але вона знає, що він допоможе їй і нічого не злoмить її віру.
Ошелешений Марк просто розплакався. Він прошепотів: «Бог великий» і згадав все, що з ним сьогодні відбулося: несправність в літаку, проливний дощ, через який він збився зі шляху; і все це сталося через те, що Бог не просто відповів на її молитву, а й дав йому шанс вийти з матеріального світу і допомогти бідним нещасним людям, у яких немає нічого, крім молитви.

Завжди будьте готові з вірою зробити те, що Бог приготував для вас. Не буває випадковостей у житті. «І до Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Пс. 49:15).

 

МЕДАЛЬ ДЛЯ ПРИБИРАЛЬНИЦІ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Розповідає Ганна Карпенко з Нємішаєвого Київської області.

Коли мені виповнилося 47 років, я знайшла роботу в управлінні Південно-Західної залізниці, де пропрацювала 34 роки. Щоранку я прокидалася о 3:30 і протягом години молилася та читала Святе Письмо. О 4:50 сідала на електричку до Києва.

Щодня я мала прибрати 14 кабінетів. І кожну восьму суботу необхідно було відпрацьовувати. Нічого кращого я не придумала, як просто не вийти на роботу. Прийшовши в понеділок опісля, я вирішила сходити до начальника, а їх у мене було аж три.

Зайшла до найголовнішого в кабінет і кажу: “Я віруюча людина, читаю Біблію, яка забороняє мені працювати в суботу. Я не проти відпрацьовувати в інший день”. Він посміхнувся і сказав: “Ганно Василівно, ідіть працюйте”. З того дня до мене ніколи не було запитань, де я була в суботу. Усім дуже подобалося, що після мого прибирання кабінет у прямому сенсі блищав.

Після 25 років праці вирішила піти на пенсію, але весь відділ разом із начальниками вмовили мене залишитися ще на 9 років. За час своєї роботи в залізничному управлінні Господь через мене привів до церкви одного чоловіка і двох жінок.

Цікавий досвід трапився саме з цим чоловіком. Він щодня палив так багато цигарок, що на тому місці, де він стояв на вікні залишався чорній слід від цигаркового диму. І одного разу, витираючи це вікно, я промовила до нього: “У вас на серці така ж чорна смола, як на цьому вікні”. Він був головним інженером у нашому управлінні. Й після того, як я подарувала йому книжку «Як кинути палити», він купив Біблію і став членом Адвентистської церкви.

Багато людей питали мене, чи не вважаю я роботу прибиральниці другорядною чи низькою. Кожному із них відповідаю: щоб ви не робили, робіть усе як для Бога та відкривайте людям найцінніше, що є в цьому житті – вістку про Його спасіння.

Одного разу нашій співробітниці збирали кошти на день народження. Я теж дала 50 грн. Запросили мене на бенкет. Я зайшла й побачила, що вони розливають самогон, який одразу запропонували й мені. Я встала і сказала: “Я віруюча людина”. Вони швидко заховали пляшки з горілкою під стіл, а я заспівала іменинниці християнську пісню і побажала їй Божих благословень. Це був той день, коли кожний співробітник почув про мої переконання.

Коли мені виповнилося 82 роки, я повідомила керівництво, що більше не буду працювати, так кожний із моїх начальників особисто просив мене залишитися ще на декілька років, бо вони не готові відпустити мене. Але я промовила, що дійсно іду на відпочинок.

В останній день моєї роботи шеф та усі співробітники Південно-Західного залізничного управління під гучні оплески вручили першу та останню в Україні медаль за доблесну працю прибиральниці, яка виконувала свою роботу як для Бога.

Щомісяця я ходжу в міську раду і розношу там газети. Особисто подарувала Біблію голові сільської ради.

Моїм життєвим девізом у 87 років залишаються слова, які я повторюю кожному: “Тільки з Богом, де б я не була і щоб я не робила”.

Підготувала Валентина Куриляк

Group 4

 

Не кожну релігійність визнає Христос

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

У суспільстві, в якому ми живемо багато релігій і кожна з них стверджує, що вона правдива і веде до Бога. Популярною є й така думка: «Кожна релігія навчає лише добра і своєю особливою дорогою веде людину до Бога». Або схожа думка: «Не важливо, якою дорогою йде людина, – у кінцевому варіанті всі дороги приведуть її до Бога». Багатьом людям вигідна така позиція та служить вагомою мотивацією їхніх думок, намірів та вчинків. Проте нас християн цікавить, що про це думає Христос?

У житті нашого Спасителя часто траплялися випадки, коли слід було пояснити людям Свою позицію у цьому питанні. Про один з таких моментів ми читаємо у Євангелії від Матвія: «Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт.7:21-23)

На що звертає увагу Христос?

Релігійні люди моляться до Бога і це природно, бо молитва до Бога є виявом їхньої релігійності. Окрім молитви є й такі особливі люди, які Божим ім’ям пророкують, навіть злих духів виганяють та творять чудеса! Самі ці люди та навіть їхнє оточення переконані, що їхня релігійність є правдивою, бо творяться чудеса. Але Христос своїми словами доводить, що пророцтва, виганяння злих духів та чуда ще не є показниками справжньої віри! Він звертає нашу увагу на найголовніше – те, що може свідчити про істинну віру у Нього.

Нашу увагу Христос звертає на два важливі моменти. Своїми словами: «Я ніколи не знав вас…» Христос дає зрозуміти таким людям, що не визнає їх своїми послідовниками, бо вони не знають Його! Не кожна християнська релігія, навіть така, що визнає своїм Спасителем і Богом Ісуса Христа, – знає самого Христа! Бо, знати Христа – це набагато більше, ніж просто визнавати Його своїм Господом та Спасителем. Апостол Іван пише: «Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. Оце перемога, що світ перемогла, – віра наша!»(Ів.5:4). Духовне народження відбувається лише з тим, хто пізнав Христа, Його характер, Його любов до людей та вдячно прийняв Його у своє серце і таким чином через Хрещення, водою та Духом «народився від Бога!» Далі апостол та євангеліст Іван твердить: «Хто має Сина, той має життя; хто ж не має Сина Божого, той не має життя»(Ів.5:12). Отож «мати Сина», за словами Івана, – означає прийняти у своє серце Христа, жити Ним та мати вічне життя. Коли людина щиро приймає Христа у своє серце, то разом з цим приймає Його вчення, – Його віру! Про основні прикмети цієї Ісусової віри написано в Об’явленні 14:12 «Тут терпеливість святих, що додержують заповіді Божі та Ісусову віру!»

Другий момент, на який звертає нашу увагу Христос, словами: «Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» – це докір людям за їхні беззаконня. Очевидно, що істинність віри та її живучість доводять діла, за словами апостола Якова: «Так само й віра, коли діл не має – мертва в собі!»(Як.2:17). Зайвим було б доводити мертвість віри тих людей, що чинять беззаконня!

Загальне розуміння беззаконня, – це гріхи, порушення Заповідей Божих (див.1Ів.3:4). В житті це – ненависть, гордість, помста, «перелюб, нечистість, розпуста, ідолослужІння, чари, ворожнечі, сварка, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього»(Гал.5:19-21).

Отже, неморальне життя тих, хто твердить, що має Христа свідчить про протилежне, – релігійність таких Христос не визнає та до них каже: «Відійдіть від Мене…»

Підсумовуючи написане, апостол Іван, робить такий висновок: «Кожен, хто робить переступ та не пробуває в науці Христовій, той Бога не має. А хто пробуває в науці Його, той має і Отця, і Сина» (2Ів.9).

Як діє цей принцип помітно в житті апостола Павла. Савл – фарисей, «юдеянин, горливець Божий»(Дії 22:3), був переконаний, що правдиво вірить у Господа. Цей самим Бог, що вів юдеїв пустелею, що годував їх манною та подарував їм обітовану землю, перебував з його народом у єрусалимському храмі. У цього Бога вірив Савл та керований своєю ревнивість «дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика, попросив від нього листи у Дамаск синагогам, щоб, коли знайде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв’язати й привести до Єрусалиму»(Дії 9:1,2). Савл був переконаний у своїй правоті, але «дишучи грізьбою», бажав в’язати та вбити Христових учнів, яких вважав сектою. Він не знав Христа! Він застосовував злість та насилля та у своїй ревнивості вважав їх оправданими. Але згодом виявилося, що в особі Христових учнів, гонив самого Христа! Адже Савлові були відомі слова Господа: «Умийтесь, очистіть себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе! Я не слухаю вас, – ваші руки наповнені кров’ю!» (Іс.1:15,16). Бог ненавидить насилля, ненависть та злість! Знаючи це, Савл продовжував це чинити, тому Бог у своїй великій милості зупинив його в дорозі до Дамаску де, покаявшись, Савл став іншою людиною – Павлом ревнивим учнем того Христа, якого спочатку гонив…

З історії відомо про ревнивість хрестоносців, що у ХI-XII ст. відправлялися у святу землю «звільняти гріб Господній від сарацинів». У липні 1099 року вони спочатку переправилися до Константинополя, а потім подалися в напрямку до Єрусалима та, розпочавши його облогу, невдовзі захопили місто… Скільки руйнувань, смертей, горя та плачу принесли ці походи! Місцеві жителі казали: «Не може бути правильним та добрим християнство, що насаджується вогнем та мечем». Методи насилля, злоби та помсти свідчили про протилежне – не мали хрестоносці ні істинної віри, ні Христа у свої серцях!

Наші реалії в Україні теж підтверджують наступне – наявність чуд та оздоровлень, дивна поява хрестів на зрізах дерев та різних пророчих видінь, – ще не є доводом істинності такої релігії!

Сьогодні Україна – у фокусі уваги всього світу. У суспільному житті нашої держави ми помічаємо, що Бог засуджує ті самі речі, які Він засуджував колись, бо вони й сьогодні несуть моральний і духовний розклад нашому суспільству.

Автори книг як Старого, так і Нового Завітів часто виступали проти економічних зловживань, неправедних судів, соціальної несправедливості і попереджували про наслідки таких злодіянь. Прикладом цього може служити  такий текст: «Вони ненавидять того, хто викриває біля воріт, і гребують тим, хто говорить правду. Отже, за те, що ви зневажаєте бідного і берете від нього подарунки хлібом, ви побудуєте доми із тесаного каменю, але жити не будете у них; розведете прекрасні виноградники, а вино з них не будете пити. Бо Я знаю які численні злочини ваші і які тяжкі гріхи ваші: ви вороги правого, берете хабарі й перекручуєте у суді справи бідних» (Амоса 5:10-12).

Для можновладців, які чинять беззаконня (соціальне і моральне), але думають задобрити Бога показними відвідинами храмів та зустрічами з духовенством, щедрими пожертвами з багатства, вкраденого в народу, оточенням своїх домів і кабінетів зовнішніми атрибутами християнської віри (іконами, хрестами), актуальним є слово, сказане Богом через пророка Єремію:«Ви надієтеся на слова неправдиві, які не допоможуть: Чи ви будете красти, вбивати й перелюб чинити… а потім ви прийдете й станете перед обличчям Моїм у цім домі, що зветься Ім’ям Моїм, і скажете: Урятовані ми, щоб чинити гидоти всі ці?»(Єр.7:8-10).

Іван Хреститель в часи Нового Завіту відважно звертався до тодішніх державних службовців (митників):«Не стягайте нічого над те, що вам звелено» (Лк.3:13), а також до представників силових структур (воїнів):«Нікого не кривдьте, ані не оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю» (Лк.3:14). Всіх, незалежно від рангу, він закликав до покаяння у конкретних злочинах. Саме за відкрите засудження правителя Галілеї та Перії Ірода Антипи у гріхах Іван Хреститель був кинений до в’язниці та потім був страчений(Мт.14:3-4). Євангеліст Лука зазначає, що «Іван докоряв йому за ..все зло, яке заподіяв був Ірод»(Лк.3:19). Апостол Яків підносить голос проти економічних зловживань свого часу: «Ось голосить заплата, що ви затримали в робітників, які жали на ваших полях, і голосіння женців досягли вух Господа Саваота!»(Як.5:4).

Апостол Павло неодноразово висловлював своє обурення незаконними діями представників римської судової системи. У Филипах він осуджує беззаконні дії місцевої влади:«Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в’язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!» (Дії 16:37). У Єрусалимі Павло відстоює своє право на справедливе слідство: «Хіба бичувати дозволено вам римського громадянина та ще й незасудженого?»(Дії 22:25). Більше того, будучи незаконно осудженим, Павло організував своєрідний «сидячий протест» у в’язниці, аж поки римські начальники вибачились за свої протиправні дії (Дії 16:37-40). Цікаво, що в кожному з цих випадків римська влада і силові структури у відповідь на протест Павла виправляли свої помилки і далі чинили справедливо, згідно із тодішним законом.

Згідно Конституції України, найвища влада належить народу, який обирає президента, парламентарів та інших представників влади, щоб ті виконували делеговані їм функції. Таким чином, влада має не лише відповідальність перед Богом служити на добро людям і карати злочинців, а й відповідальність перед народом, який її обрав. Народ має право оцінювати діяльність представників влади і змінювати їх, якщо вони не виконують належним чином надані їм повноваження. Така громадянська позиція не тільки не суперечить Біблії та законам України, а навпаки — знаходить у них свою підтримку. Саме таку позицію вийшли висловити християни на усіх майданах України…

Тому у сучасних драматичних та водночас доленосних суспільних подіях будьмо толерантними один до одного та до тих, хто нас оточує, незалежно від ідеологічних, політичних чи релігійних поглядів. Як християни, ми повинні закликати людей до розв’язання цього конфлікту тільки мирним шляхом, адже насильство ніколи не було розумною підставою для побудови нового майбутнього як у суспільно-політичному, так і в особистому житті. Маючи вільне право на вираження своєї громадянської позиції, реалізуймо його у контексті Божих Заповідей, в любові до Бога та наших ближніх.

Отож, сподіваюсь, відповідь на запитання: Яку ж релігійність визнає Христос?, – тепер не важко буде дати кожному із нас; щиросердечно, у глибині свого серця, перед лицем справедливого Господа Бога.

Богдан ГЛУХОВЕЦЬКИЙ

ВИБИРАЮ РАДІСТЬ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

 

Один пастор все своє життя не просто був радісним і щасливим, але й з його обличчя дуже рідко сходила посмішка. Тобто, незважаючи на проблеми, все життя цієї людини було наповнене ароматом свята! Навіть вмираючи, він посміхався. Людям здавалося ніби він насолоджується приходом смерті. Друзі прийшли його провідати і один запитав:

– Чому ти посміхаєшся? Все своє життя ти радієш і ми все не наважувалися запитати, як тобі це вдається? І ось зараз, в останні хвилини, ти також посміхаєшся! Що тут смішного?

Старий пастор відповів:

– Багато років тому я прийшов до мого учителя молодим, сімнадцятирічним, але страждаючим хлопцем. Наставнику ж було сімдесят, проблем у нього було не менше, але він постійно досліджував Біблію і посміхався. Я запитав його: «Як вам це вдається?» І він відповів:

– Бог створив кожну людину вільною у своєму виборі. Щоранку, коли я відкриваю очі, то задаюся питанням, що вибрати на цей день – радість чи смуток? І так стається, що постійно вибираю радість.

Шановні  друзі, дякувати Богу що кожен з нас також може зробити такий вибір. То ж давайте не тільки самі виберемо радість, але й порадимо це ближнім, бо написано: «Завжди радійте, невпинно моліться, за все дякуйте: бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас» (1Сол. 5:16-18).

Новини по дням

Жовтень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист