Вивчення Біблії

Щоденні читання

Суботня школа

Суботня школа

Ваше здоров’я

Ваше здоров'я

ДРУГА ЗАПОВІДЬ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 41

 

«Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я — Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей» (Вих. 20:4-6).

Чому Бог дав таке повеління?
Читаючи цю Заповідь, можна подумати, що вона — продовження Першої. Але існує велика різниця між словами Першої та Другої Заповідей. Перша Заповідь говорить про те, щоб ми відводили належне місце живому Богові й тільки. Його ставили на перше місце в нашому житті.

Друга ж Заповідь забороняє виготовляти з будь-якого матеріалу зображення й робити його об’єктом поклоніння. Ми не повинні також брати участі в служіннях, де використовуються зображення для поклоніння. Іншими словами, Перша Заповідь говорить, КОМУ поклонятися, а Друга — ЯК поклонятися.

Грішна людина схильна надмірно цінувати матеріальні речі. Зважаючи на язичників, які мають безліч ідолів, можна подумати, що поклоніння матеріальним речам приносить успіх у житті. Але, чинячи так, люди втрачають зв’язок з живим Богом, надають перевагу речам і вірять у їхню силу. А Господь бажає навчити Своїх дітей поклонятися розумом і почуттями живому Богові, без участі матеріальних образів. «Тому, мої улюблені, втікайте від служіння ідолам» (1 Кор. 10:14).

Оскільки Бог — духовна Особа, ніяке матеріальне зображення не може відобразити Його. А спроба зобразити Вічного за допомогою матеріальних предметів спотворює уявлення людини про Бога, Розум буде більше прикутий до творіння рук людських, ніж до Творця. І оскільки поняття людини про Бога будуть обмеженими, безмежний Бог у свідомості поступово зіллється із зображенням і з’явиться небезпека духовної деградації.

Статуї, картини, зображення…
У давньоєврейському тексті Другої Заповіді Бог забороняє поклонятися як об’ємному зображенню — статуї, так і зображенню площинному — картині. У російському Синодальному перекладі ці назви передані словами «кумир» і «зображення». На жаль, люди часто впадають у крайнощі. Одні кажуть, що Друга Заповідь повністю забороняє використання малюнків, картин або фотографій. Але вона забороняє робити зображення з метою поклоніння їм! А самі зображення, твори мистецтва можуть бути навіть корисними для споглядання й отримання естетичного задоволення.

Скинія, побудована за планом Божим, містила зображення. Так, малюнки ангелів були на завісі, що відділяла Святе від Святого святих, а також над ковчегом завіту (Вих. 26:31). У дворі храму стояв резервуар для води, або, як його ще називають, «лите море», на підставці якого були зображені воли (2 Хронік 4:2-4).

Щоб урятуватися від зміїних укусів у пустелі, Господь наказав зробити змія з міді. Потім ізраїльтяни зберегли собі на пам’ять це зображення (це не було порушенням Заповіді), але з часом почали поклонятися цьому зображенню, приписуючи Божу силу ідолові. Тоді зображення змія було знищене царем Єзекією. Порушення Заповіді полягає не у виготовленні зображень, а в поклонінні чи служінні їм. Хтось упадає в інші крайнощі й каже, що зображення нічого не означають, а лише нагадують нам про справжній об’єкт поклоніння. Люди часто наводять подібні докази, щоб виправдати використання ікон, мовляв, немає нічого поганого в поклонах перед зображенням, оскільки ми поклоняємося Богу, а не образу. Але зверніть увагу на зміст Заповіді. Бог не просто говорить: «Не вклоняйся їм», а й забороняє їм служити. У служінні Богові не повинні застосовуватися зображення.

Що означає слово «заздрісний»?
«Бо Я — Господь, Бог Твій, Бог заздрісний…» — сказано в Заповіді. Словники дають наступне пояснення цього слова: «Бог «заздрісний» означає, що Бог переслідує свої цілі рішуче й твердо». І це правильне значення слова, але не повне. Слово «заздрісний» також означає «піклується про принесення користі». Воно характеризує Особу, яка постійно охороняє, захищає й дбає про те, щоб нічого поганого не сталося.

Бог ревно піклується про те, щоб Його творіння постійно отримувало небесне благословення й не наражалося на небезпеку відступити від Господа. Він не бажає, щоб ми ставали на небезпечний шлях, коли якась річ відволікає нашу увагу від живого Бога. Якщо людина пізнала Господа, вона не потребує допомоги зображень. Така людина має радість від щоденного спілкування з Христом, і їй не потрібні допоміжні засоби для молитви та поклоніння, «адже ми живемо вірою, а не тим, що бачимо» (2 Кор. 5:7). Цією Заповіддю Бог забороняє також інші методи служіння, не визначені Богом в Його Слові. Христос засуджував пишну обрядовість фарисеїв, докоряв їм, що вони втратили простоту служіння Господу. Ця Заповідь засуджує й сучасне захоплення обрядовістю, надмірним прикрашанням місця богослужіння, зокрема використанням розп’яття.

Ще одна небезпека підстерігає нас, якщо ми поклоняємося Богові, використовуючи різні зображення. Своїм поклонінням ми прищеплюємо нашим дітям неправильне уявлення про Бога. Якщо діти звикають молитися й служити Богові, використовуючи зображення, вони з юних років розумом і почуттями прив’язуються до матеріальних речей, ми не розкриваємо їм суті Бога та слів Ісуса Христа: «Бог є Дух, і хто Йому поклоняється, повинен поклонятися у Дусі та істині» (Івана 4:24). Завдання батьків полягає в тому, щоб навчити дітей правильно поклонятися Господеві, «щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, — устануть і будуть розповідати своїм дітям. І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть» (Псал. 78:6,7).
Бог карає — але ж Він є любов?!
Друга Заповідь нагадує нам про те, що Бог карає людей! Дуже часто цей вислів викликає збентеження, тому що «Бог є любов» (1 Івана 4:8).

Чому ж Він карає, та ще й до четвертого покоління?! Дехто робить висновок: Бог мстить: Але це не так.

Кожен з нас понесе покарання лише за себе. «Та душа, що грішить, вона помре. Син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе за провину синову, — справедливість справедливого буде на ньому, а несправедливість несправедливого на тому буде» (Єзек. 18:20). Це не довільне покарання Бога, а закон спадковості.

Діти не несуть відповідальності за гріхи батьків, але несуть на собі наслідки цих гріхів. Якщо помилки роблять батьки, то наслідки відчуваються на наступних поколіннях.

Але навіть якщо Господь карає людину, це є наслідком любові Бога до неї. Як батьки карають дитину, яка погано себе поводить, не для того, аби познущатися з неї чи помститися їй, а тільки для того, щоб виховати її, навчити й наставити на правильний шлях, так діє й кара Божа. І не даремно у Святому Письмі кара Божа часто порівнюється з батьківським повчанням.

Друга Заповідь говорить нам також про велику любов Бога до людини. Бог творить милість «до тисячі поколінь». Якщо покарання досягає тільки третього або четвертого покоління, то милість — до тисячі поколінь. Наскільки ж милість Божа переважає над справедливістю! Отже, ми можемо бути впевнені, що «Бог є любов», і навіть кара Божа служить для добра.

Якщо серце заповнене ідолами, тоді в ньому не буде місця для живого Бога. «Бо яку душі своїй він обраховує, такий є» (Прип. 23:7). Якщо людина проводить богослужіння, використовуючи ідолів, хіба вона не починає шанувати їх? І коли в день суду Цар царів з’явиться на хмарах небесних, яка буде користь від ідолів? Вони не зможуть захистити від Божого гніву, як це траплялося і в минулі часи. І що тоді людина зробить зі своїми ідолами? Пророк Ісая говорить про майбутні часи: «Покине людина того дня божків своїх срібних і божків своїх золотих, що собі наробила була, щоб вклонятись кротам і кажанам, щоб піти у печери й розщілини скельні від страху Господнього і від слави величчя Його, коли прийде Він острах збудити на землі!» (Ісаї 2:20,21).

На жаль, сьогодні багато християн порушують цю Заповідь. Деякі пішли ще далі, посмівши вилучити із Закону Божого Другу Заповідь, що забороняє поклоніння іншим богам, і розділили Десяту на дві, щоб зберегти загальну кількість Заповідей. Можна перевірити це, Порівнявши текст Закону Божого, записаного на сторінках Біблії, з текстом катехізису. Сьогодні Господь закликає нас: «Якщо любите Мене, ви будете дотримуватися Моїх заповідей» (Івана 14:15).

Мирон ВОВК

 

НАШ ЧАС ВИБОРУ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Group 4

Парадокс нашого історичного часу полягає в тому, що наші будинки вищі, ніж колись, але терпіння нижче, наші автостради ширші, але наша індивідуальність і світогляд звужуються; ми витрачаємо більше, але маємо менше; ми купуємо більше речей, але менше ними насолоджуємося. Наші квартири стають більшими, а сім’ї – меншими; у нас більше зручностей, але менше часу. У нас більше вчених звань, але все менше сенсу; більше знань, але менше міркувань; більше експертів, але й більше проблем; більше медикаментів, але менше здоров’я. Ми збільшили свою власність, але зменшили свої цінності.

Ми навчилися того, як заробляти на життя, але не навчилися того, як жити; лікарі тепер можуть додати років до життя, але не правильне життя до цих років. Ми злітали на Місяць і назад, але нам важко переступити поріг і познайомитися з новим сусідом. Ми освоїли зовнішній світ, але не внутрішній; ми очищуємо повітря, але забруднюємо душу; ми розклали атом, але не наші упередження. У нас зросли прибутки, але занепала моральність; ми женемося за кількістю, але втрачаємо якість.

Ми живемо  в час високих чоловіків, але низьких характерів; більших доходів, але поверхових стосунків; великої свободи, але меншої радості. Це час, коли усі молоді пари беруть шлюб, але кількість розлучень зростає. Час переповнених вітрин і складів; час, коли технологія може дозволити вам переслати це посилання в будь-який куточок Землі.

Але головне, що в який би важкий час ми не жили, кожен повинен зробити вибір. Коли подібний вибір постав перед Ісусом Навином, він сказав: «А якщо зле в очах ваших служити Господеві, виберіть собі сьогодні, кому будете служити… А я та дім мій будемо служити Господеві» (Iс.Нав. 24:15).

Отже, постало питання: –  як я й мої нащадки будуть жити  далі? З якими духовними цінностями? Адже людина, яка піде по шляху, що відводить від Бога, – це загибла людина. Як би добре ми не жили і які б плани не складали, пам’ятаймо слова: «Бо ти порох, і до пороху вернешся» (Бут. 3:19).

Немає сенсу  чекати для цього ВИБОРУ особливого випадку, тому що кожен день нашого життя і є особливим випадком! Ісус колись сказав: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете» (Iван. 8:31).

Досліджуймо Біблію, проводьмо більше часу з родиною і друзями, говорімо членам наших сімей як сильно ми їх любимо, бо кожен день, кожна година, кожна хвилина – особливі. Ми не знаємо, коли настане наша остання мить. Але завжди пам’ятаймо, що перед тим як змінити життя, Бог  закликає зробити важкий вибір, який може мати вічні наслідки. Адже сказано: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» (Гал. 6:7).

 

 

1 квітня – ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ДОЛАРА

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

У 1778 році в цей день нью-йоркський бізнесмен Олівер Поллок придумав знак, що став сьогодні найпопулярнішим у світі символом грошової валюти.

А як зразок для знаку долара Олівер Поллок взяв символ іспанської песети: буква S із двома рисками, що символізує Геркулесові стовпи і державний герб Іспанії. Не виключено, що символ S з’явився не випадково, оскільки на цю букву закінчуються слова dolares і pesos. Сьогодні немає єдиної думки щодо того, як з’явився цей знак. Самі американці більше схильні вважати, що знак утворився шляхом з’єднання перших літер назви самої держави United States. Можливо, автор грошового знаку наклав один на одного U і S, але через деякий час нижня частина букви U перестала вживатися. Але існують й інші версії походження долара.

Звичайно, що роздумуючи про сам банківський знак долар, ми не можемо минути увагою Джона Рокфеллера, який до цього часу вважається найбагатшою людиною за всю історію планети Земля. Перерахувавши еквівалент станом на 2007 року, журнал Fordes оцінював його статки  в $318 млрд., тоді як найбагатшою людиною того часу був Білл Гейтс з $50 млрд. але на відміну від багатьох сучасних мільярдерів, він намагався не афішувати своє багатство.

Group 4

В 1917 році Рокфеллер міг легко фінансувати навіть державу, бо його статки становили 2,5% від усього валового продукту США. Звичайно, що на такого відомого бізнесмена було  багато звинувачень, але поганий чи гарний він був – не нам тепер судити. Сам же Рокфеллер вважав, що веде бізнес чесно, постійно порівнював себе й своїх помічників з першими християнами, яких переслідують язичники.

Народився майбутній мільярдер в багатодітній сім’ї. Мама Джона була баптисткою і з дитинства прививала йому любов до Біблії й праці. Ось чому він вважав гордість смертним гріхом, а все що навкруги – сімейне життя, торгівлю нафтою чи допомогу бідним, намагався довести до досконалості.

Але потрібно нагадати, що цей чоловік, який заробив в 35 років свій перший мільйон, через хвилювання й постійне нервове напруження, у свої 53 роки вже був схожий на мумію. Саме тоді Джон Рокфеллер захворів на таємничу хворобу, пов’язану з травленням їжі. У результаті в нього випало не тільки волосся на голові, а й навіть вії, і тільки залишилися рідкі брови. Він був у настільки жахливому стані, що лікарі не дозволяли нічого їсти, крім молока.

Ось так, найбагатша людина в світі, була змушена харчуватись гірше від найбіднішого жебрака. Заробляючи мільйон доларів на тиждень, він витрачав на їжу не більше двох доларів, оскільки лікарі дозволяли йому  тільки ацидофільне молоко й кілька сухариків. Сьогодні, в день народження долара, Джон Рокфеллер сказав би нам, що постійне бажання стати багатшим, постійне хвилювання, безперервна робота, безсонні ночі і брак відпочинку, зробили його нещасним мультимільйонером. І це в 53 роки!

Мимоволі згадуються Слова Біблії: «Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?» (Лк. 9:25).

Коли лікарі повідомили Рокфеллеру жорстоку правду, у нього був вибір: або долари і, як наслідок хвилювання й смерть, або життя. Тобто, вони попередили, що він або відійде від справ, або помре. Рокфеллер обрав перше.

І ось взявшись за спасіння найбагатшої людини планети, лікарі наказали йому жити згідно трьох правил, і решту свого життя він справді дотримувався цих трьох правил:

  1. Уникай хвилювання. Ніколи ні про що не хвилюйся.
  2. Розслабляйся й роби вправи на свіжому повітрі.
  3. Дотримуйся дієти. Завжди припиняй їсти, коли ти ще трохи голодний.

Джон Д. Рокфеллер послухався лікарів, і ці правила, мабуть, і врятували йому життя. Він відійшов від справ, навчився грати в гольф, почав займатись садівництвом, спілкуватися з сусідами і співати пісні. Але в житті Рокфеллера трапилася ще одна важлива зміна, – він почав думати про інших. Він припинив думати про те, скільки доларів він заробить, а почав міркувати про те, чого ті долари варті в системі людських цінностей. Іншими словами, він почав віддавати свої гроші!

Ніколи в історії людства не існувало організації, подібної до фундації Рокфеллера. Ця фундація унікальна, бо він віддавав мільйони на коледжі, лікарні й медичні дослідження. Сьогодні ми з вами завдячуємо Джону Рокфеллеру за чудо пеніциліну й десятки інших відкриттів, які він фінансував. Ми можемо йому подякувати також за те, що наші діти більше не вмирають від менінгіту – хвороби, яка колись убивала чотирьох дітей з п’яти. Розробки в галузі лікування туберкульозу й малярії, грипу й дифтерії теж велися завдяки коштам Рокфеллера.

А як почувався у зв’язку з усім цим сам Рокфеллер? Чи отримав він спокій душі? Так, нарешті він був заспокоєний і став щасливою людиною. Дивно, але він «умирав» у віці п’ятдесяти трьох, але помер тільки в дев’яносто вісім років!

Доброчинність Рокфеллера врятувала багатьох людей, але, оскільки він щиро вірив у Бога, то намагався не афішувати свою діяльність. До того ж мова йде не лише про благодійність, бо він усе своє життя віддавав Богу (як сказано в Біблії) 10 % від свого місячного доходу.

Цікаво, що саме мама навчила його віддавати Богу десятину. Перша зарплата Джона складала усього 1 долар 15 центів за тиждень. Коли він показав ці гроші мамі, вона сказала, що дуже зраділа б якби він віддав з них десяту частину Господу. Він послухався її поради і з того дня віддавав десятину з кожного долара, який Бог довіряв йому. А вже ставши мультимільйонером, він одного разу сказав: «Якби я не віддав десятину з першого заробленого мною долара, я б ніколи не віддав десятину зі свого першого заробленого мільйону». Потім від додав: «Навчайте дітей віддавати десятину, бо коли вони виростуть, то стануть вірними слугами Творця». Бачимо, що найбагатша людина планети ніколи не забувала Того, Хто дав їй це багатство. А якщо уважно переглянути, що про нього «розповідає» Інтернет, то просто викликає захоплення від того, скільки він побудував церков, коледжів, музеїв та університетів. В той же час, своїм дітям мільйонер оплачував лише дві речі, – освіту і лікування, а на все інше вони заробляли самі.

Будучи вже на вершині слави, хоча жив з комфортом, але їздив на роботу в метро, а коли дружина запропонувала купити нову коляску для прогулянок, заявив, що вони не можуть дозволити собі цього, доки не продадуть стару. Звичайно, що багато людей ненавиділи мільярдера, але усі знали Рокфеллера як трудолюбивого, цілеспрямованого й побожного християнина, за що партнери називали його «Дияконом». Він завжди проповідував здоровий спосіб життя і цілковиту відмову від спиртного й тютюнопаління. А про свою віруючу дружину він сказав: «Без її порад, я б так і залишився бідняком».

І ось людина, у якої було найбільше в світі доларів, перший розділ своєї книги називає «мистецтво брати», а один з останніх – «мистецтво давати». В його книзі немає розділу «мистецтво жити», але скромним життям автор сам показував як має жити християнин.

Але якби чоловік (ім’я якого стало символом багатства) не змінив своє життя в 53 роки, то не прожив би свої 98, і не пережив би 37 домашніх лікарів.

Найбагатший чоловік світу написав для себе скромну епітафію: «Тут спочиває чоловік, який знав, як зібрати навколо себе людей, що були розумнішими за нього».

Звичайно, що й християнам потрібні долари й бажано побільше. І тут немає нічого дивного, бо це нормальні людські бажання. Слово Боже не засуджує те, що людина хоче нормально жити, їздити на гарній машині чи мати гарний будинок. Біда тоді, коли усі ці бажання стають самоціллю життя: «Бо корінням усього зла є грошолюбство, віддавшись якому деякі відбилися від віри й поклали на себе великі страждання» (1Тим. 6:10).

Якось цар вирішив зробити бенкет для всіх своїх підданих. Та не простий, а на багато днів, щоб велич царства і незліченні його багатства зміг кожен оцінити. Сам правитель сидів на золотому троні, під балдахином з найтоншого шовку. Найдорожчі вина у неміряній кількості розливалися в дорогоцінні посудини. А наїдків було стільки, що ніколи ще ні в одному царстві такої розкоші не бачив ніхто. Розвеселило вино царя, і мовив він до своїм вельмож:

– Бажаю почути від вас, чого я вартую з усіма моїми величезними багатствами.

Тиша запанувала в залі. Всі розмірковували, що навіть ангели не поможуть оцінити царя. І раптом один мудрий старець мовив тихим і смиренним голосом:

– Ти, правителю, не вартуєш і тридцяти срібників.

Страшним був гнів царя. Лють запалала в ньому, і він закричав:

– Та, як ти смієш говорити таке?! З розуму, чи що, вижив? Одна золота нитка на моїй порфірі скільки коштує!

Але праведник спокійно продовжував:

– Бог, Який сотворив землю, був проданий за тридцять срібних монет. Чи ти більший за Нього? Затихла царська лютість, засоромився правитель своєю гордістю і марнославством. Бідний старець відкрив перед ним неперевершену істину: всі багатства світу є прахом. Бо тільки один Бог зможе гідно оцінити кожного, коли проб’є його година.

Сьогодні, у День народження долара, ми розуміємо що гроші – це не стільки питання багатства, скільки проблема між духовним світом і матеріальним, побутовим боком життя християнина. І кожному з нас потрібно знайти золоту середину цього питання самостійно. Наймудріша людина Землі – Соломон, просив про це у Бога наступними словами: «Двох речей я від Тебе просив, не відмов мені, поки помру: віддали Ти від мене марноту та слово брехливе, убозтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для мене призначеним, щоб я не переситився та й не відрікся, і не сказав: Хто Господь? і щоб я не збіднів і не крав, і не зневажив Ім’я мого Бога» (Прип. 30:7-9).

Підготував Андрій БІЛИК

ЧОМУ ІСУС ОБМИВ ЇМ НОГИ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

В останню суботу кожного кварталу члени Церкви АСД приймають «Господню вечерю». Але перед тим як прийняти святі символи Тіла й Крові Ісуса Христа, звершується обряд обмивання ніг.

Чому це робиться? Чи не втратило тепер сенс служіння, започатковане Спасителем? Про це дізнаємось, прочитавши цікаве дослідження проповідника Гарольда Харкера.Group 4

«Отже, якщо Я, Господь і Учитель, помив ваші ноги, то й ви повинні мити ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так, як Я зробив вам» (Івана 13:14, 15).

Щороку у четвер, перед настанням Страсної п’ятниці, папа римський обмиває ноги своїм трьом наближеним – це ритуал, заповіданий на віки. Про це говорив Ісус у верхній світлиці за день до своєї смерті на Голгофі.

Через роки багато художників зображували Ісуса, що обмиває ноги Своїм учням. Принаймні одна картина зображує Петра, що сперечається з Ісусом, відмовляючись дозволити Йому зробити це.

Те ж саме через роки відбувається сьогодні й у більшості церков. Практика обмивання ніг не одержала свого продовження – була відкинута як анахронізм, у силу культурного підтексту (усі ми воліємо зберігати нашу особисту територію для себе) або зніяковілості (незручності). Наші традиції значно відрізняються від традицій за днів Христа, коли після прогулянки курними шляхами у сандаліях, обмивання ніг уважалося необхідністю. Чи має зміст цей обряд у нашому сучасному, чистому й добре одягненому суспільстві? Хороше запитання. Щоб відповісти на нього, ми повинні простежити, що зробив Ісус тоді й чому Він це зробив?

У верхній світлиці
Давайте подивимося, що зробив Христос у верхній світлиці й послухаємо, що Він сказав про важливість і значення обмивання ніг. Знаходимо запис про це в тринадцятому розділі Євангелія від Івана. (Зауважте, що Іван не включив до свого оповідання інші аспекти Святої Вечері, як це зробили Матвій, Марко і Лука (див. Матв. 26:17-30; Марка 14:12-26; Луки 22:7-20). У першому вірші Іван указує на причину такого підходу: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що настала Його година перейти з цього світу до Отця, виявив любов до Своїх, – тих, що в світі, – до кінця полюбив їх». Прийнявши на Себе роль відсутнього слуги, який повинен був би надати цю послугу, Ісус показав учням, наскільки сильно Він насправді їх любить. Він, Господь Неба, узяв на себе принизливу роль слуги. Його любов і смиренність демонстрували глибину, з якої Він незабаром повинен був піти на хрест, щоб урятувати людство. Неможливо осмислити обряд обмивання ніг без зв’язку його з любов’ю Спасителя.

«Ісус, знаючи, що все дав Йому Отець в руки і що від Бога вийшов та до Бога йде, встав з вечері, зняв одяг і, взявши рушника, підперезався. Потім налив води до вмивальниці й почав мити ноги учням і обтирати рушником, котрим був підперезаний» (Івана 13:3-5).

У своєму невір’ї учні бачили у Вчителі виконавця ролі слуги. Він показав, що в Його послідовників не повинно бути місця для гордості. Смиренність – особлива риса християнина. Ісус показав це, закінчивши обмивати ноги учням. Він сказав: «Знову й знову запевняю вас, що раб не більший від свого пана, як і посланець не більший від того, хто послав його. Якщо це знаєте, то ви блаженні, коли це виконуєте» (Івана 13:16, 17). Це мало стати сильним докором для Його учнів, які незадовго до цього прагнули бути більшими у Божому царстві.

Переходячи від одного до іншого, Ісус підійшов і до Петра. Завжди діючи без зволікання й не зовсім розуміючи, що відбувається, Петро вигукує, що Ісус повіки не помиє його ніг (див. Івана 13:8).

Христос не міг залишити без уваги це самовпевнене твердження. Він звертається до серця Петра і пояснює, що значить мати стосунки з Ним: «Якщо не вмию тебе, не матимеш частки зі Мною» (Івана 13:8).

Обряд обмивання ніг показав усьому людству, що вічна безмірна любов Ісуса веде людину до очищення, і що очищення можливе лише через Христа. Він також приводить нас до усвідомлення необхідності перемогти будь-яку гордість і зарозумілість, яким немає місця в житті щирого послідовника Ісуса Христа.

Коли Ісус указав Петрові на це, Петро кинувся в іншу крайність, благаючи Ісуса обмити не тільки його ноги, але також і руки, і голову (див. 13:9). Ісус відповідає, нагадуючи про значення обмивання ніг. Крім того, що воно видаляє бруд від курних доріг, обмивання ніг нагадує нам про Його велику жертву на хресті й закарбовує у наших серцях назавжди те, Хто Він і що Він зробив для нас.

А ЯК ЩОДО СЬОГОДНІ?
Але чи існує сьогодні необхідність обмивати ноги один одному? Яким би значущим він не був, чи не є цей обряд лише пережитком минулого з гарною повчальною вісткою для нас?

Слова Ісуса звучать виразно: «Чи ви знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Вчителем і Господом, і добре ви кажете, бо Я Ним є. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, помив ваші ноги, то й ви повинні мити ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так, як Я зробив вам» (Івана 13:13-15). Очевидно, що це – повеління, дане самим Ісусом, хоча багато хто й ігнорують його сьогодні, виправдовуючи це обставинами, що змінилися, і часом. Як би там не було, ці слова Ісуса продовжують звучати для нас і сьогодні.

Церкви, в яких зберігають даний обряд, звичайно ставляться до нього як до невід’ємної частини служіння Причастя. Ісус не залишив нам повелінь, коли саме ми повинні проводити це служіння. Але щоразу, коли ми беремо участь в обмиванні ніг, ми усвідомлюємо нашу потребу у смиренні та згадуємо про велику любов Ісуса до Своїх учнів і до нас. Чому ж ми повинні ігнорувати Слова Ісуса і Його благословення, які одержуємо, наслідуючи Його приклад?

Давній обряд
Обряд обмивання ніг був установлений набагато раніше двадцятого сторіччя, у якому папа римський уперше обмив ноги своїм наближеним. Августин згадував про цей звичай приблизно в 400 році н.е., а Тертулліан, християнський письменник другого сторіччя, писав про нього у своїх творах. Учні Христа виконували його ще в першому сторіччі.

Пізніше, у середні віки, обмивання ніг практикувалося в альбігойців у Південній Франції і вальденсів в Італії. У часи Реформації меноніти, хусити і деякі громади баптистів додержувалися цього звичаю. Деякі протестантські групи, включаючи адвентистів сьомого дня, виконують обряд обмивання ніг і сьогодні під час служіння Причастя.

Служіння обмивання ніг учить нас, що ми повинні піклуватися про наших ближніх. Однак Святе Письмо підкреслює, що це не просто турбота про ближніх й акт смиренності. Ми маємо чітку вказівку Ісуса, а всі Його настанови приносять благословення тим, хто їх виконує. Коли ми беремо участь в обряді обмивання ніг, ми показуємо наше бажання беззаперечно слідувати за Ісусом.

Я краще відкладу вбік свої суєтні думки про труднощі, проігнорую культурні звичаї й обряди і виконаю повеління, що його дав Сам Ісус. Служіння обмивання ніг принесло мені безліч благословень. Воно може стати благословенням і для вас.

СІМЕЙНЕ ЩАСТЯ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Щастя – це не стан безперервного захоплення, постійного збудження й бурних веселощів. Його не знаходять у заміні однієї розваги іншою. Щастя, безумовно, полягає і в приготуванні їжі, і у спостереженні за тим, як діти перетворюються з безпомічних малюків на дорослих людей. Це — поєднання радощів і повсякденності: праця в саду, ходіння до магазинів, прогулянки за місто, смакування домашнім хлібом, споглядання палаючого заходу сонця.

Шлюби не повинні розпадатися на півшляху. Проте вони будуть руйнуватися, якщо ви не дійдете згоди про те, куди вашому сімейному судну пливти. Шлюби розпадатимуться, якщо не всі вузли будуть надійно затягнуті. Сімейні драми неминучі, якщо ви недооцінюєте силу течії, якщо кинетеся в потік непідготовленими.

Перш за все, шлюб — це найбільша пригода в житті. І водночас це й найнебезпечніша мандрівка, яку вам доведеться здійснити.
Group 4345

Слід зауважити: коли людина одружується, то не просто бере собі когось за дружину або чоловіка, але й повинна виконувати певні шлюбні обов’язки. Як вияв священної довіри, людина бере на себе частину життя іншої людини. Чоловік або жінка, з котрими ви стаєте до шлюбу, — це не просто істоти, котрих слід одягати й годувати.

Шлюбу необхідний міцний фундамент
Як сказав псалмист: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому!» (Псал. 127:1).

Наскільки суттєві умови укладання шлюбу? Берджесс і Кострелл, перші американські дослідники в цій галузі, виявили, що найбільш довговічними є клятви, вимовлені під час церковного обряду вінчання з ухвалення батьків. А от шлюби, зареєстровані в ЗАГСІ, частіше виявляються невдалими. Якщо людина припинила ходити до церкви до того, як їй виповнилося одинадцять років, створена нею сім’я буває щасливою в одному з десяти випадків. Якщо ж юнак і дівчина продовжували відвідувати церкву до дев’ятнадцяти років, а після весілля приділяли їй дві третини часу, — шлюби виявляються на 50 відсотків більш вдалими, ніж у інших середньостатистичних пар.

Цікаві висновки щодо цього зробив Мартін Лютер. Після одруження на колишній черниці він натхненно говорив про чудо, звершене Ісусом на весільній учті, коли Спаситель перетворив воду на вино. Лютер стверджував: «Якщо у вашому шлюбі немає Христа Спасителя, життя стає порожнім і прісним. Але якщо Ісус увійде у ваш дім, Він завжди перетворюватиме воду на вино. Його присутність змінює буденність і повсякденну рутину на насичені, яскраві переживання. Господь робить легкою найважчу й найнуднішу працю. Він проганяє сувору необхідність і дарує радість кожного дня».

Очевидно, існує можливість створити такий благословенний шлюб, що Небо буде видаватися не таким вже й далеким і чужим, бо ми у своєму серці вже відчули дотик вічності в цьому житті.

Але перешкод на шляху до такого щасливого шлюбу незліченна кількість. Так багато несподіваних поворотів, де легко збитися з дороги, так багато причин для непорозумінь, так часто виникають ситуації, що не піддаються рішенням здорового глузду, і настільки різноманітні обставини, не передбачені елементарними посібниками з сімейного життя, що вдалий шлюб взагалі здається недосяжним. І якщо він усе ж таки досяжний, — причому не лише на перший погляд, а й у реальному житті, у буденних, невидимих світу сімейних стосунках, — то лиш завдяки тому, що щире прагнення вчитися поєдналося з чудом присутності Того, Хто створив і шлюб, і подружжя.

У сімейному житті будуть конфлікти, адже притаманні шлюбу сердечність та інтимність, що проявляються в усіх без винятку буденних стосунках, приховують у собі певну загрозу конфліктів. Ця близькість породжує декотру напругу; парадоксально, але вона спричиняє рани, котрі сама ж і зцілює. Чому так? А тому, що в подружньому житті кожний з партнерів відкритий для найпильнішого, критичного погляду іншого. І не виключено, що обоє, напевно, одружувалися з перебільшеними очікуваннями. Реальність правдива, може викликати страх. Дві абсолютно різні індивідуальності намагаються поєднатися в одну. І весілля — це лише початок. Мета ж його полягає в тому, щоб дати можливість подружжю пізнавати одне одного і при цьому залишитися коханими.

Шлюб робить кожного з подружжя особливо вразливим, бо він розкриває будь-які слабкості, будь-які розбіжності в поглядах. Шлюб виявляє промахи одного, виправдовуючи найгірші очікування другого. Він відкриває необмежені можливості для взаємних образ.

Як тільки двоє з’єднали руки на шлюбній церемонії, жодним претензіям більше немає місця. Чоловік та дружина повинні зірвати з себе усі маски, відмовитися від усіляких вивертів. Випробовування постійною близькістю подружнього життя допоможе зрозуміти, хто вони є насправді. Простота і щирість тут незамінні, але як рідко зустрічаються в наші дні ці чесноти! Безперечно, щасливі ті чоловіки й жінки, котрі зуміли заснувати свій шлюб на цих принципах.

У подружньому житті немає місця претензіям, демонстраціям і показному щастю. Цей іспит витримає лише непідробна щирість. Успіх у шлюбі не дається легко. Але завдяки Господу він можливий.

«Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,.. не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!..» (1Кор. 13:4-8).

МОЛИТВА ЗА ПОМЕРЛИХ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

“І як людям призначено вмерти один раз. Потім же суд” (Євр.9:27).

Ідея молитви за душі померлих народилася вперше в церкві близько шостого століття і вже в сьомому столітті прийняла форму догмату. Думка про таку молитву була відкрито висловлена папою Григорієм Великим. Він написав з цього приводу цілу книгу, що містить наївні, а деколи безглузді історії, які не мають нічого спільного ні з Святим Письмом, ні з християнством.

Догмат про молитву за покійників увійшов у практику церкви при папі Іоанні XVIII-му, в 978 році. Пов’язане з цим догматом свято померлих (Fete des Morts) було встановлено в 1011 році. Приблизно через п’ятсот років Тридентський собор постановив зробити це звичай обов’язковим правилом віри для всіх церков Заходу.

Молитви за небіжчиків і заступництво за них йшли поруч з вченням про “чистилище” (Purgatoire). У чистилищі, за вченням Західної церкви, перебувають усі без винятку душі, очищаючись протягом наданого Богом часу і готуючись до вступу в Небесне Царство.

Про існування “чистилища” Святе Письмо рішуче нічого не говорить.

Істинні християни перших чотирьох століть не знали іншого шляху спасіння, крім Господнього шляху – виправдання через віру в спасаючу жертву Ісуса Христа, Який взяв на Себе провину всього світу і в усі віки рятує кожного, хто приходить до Нього.

Боже Слово ясно говорить, що Христос “тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево” і що “кров Ісуса Христа, Його Сина, очищає нас від усякого гріха” (1 Петра 2:24; 1 Ів.1:7).

Учення про чистилище зменшує силу і необхідність жертви Христа, а тому суперечить істині і духу апостольського благочестя. Вчення про чистилище ніби стверджує, що Голгофських страждань і пролитої за нас, грішників, крові Христа недостатньо для виправдання віруючого, і тому для повного спасіння людини необхідне ще одне очищення вогнем чистилища.

Учення про чистилище прямо суперечить Божому Слову…

Прочитайте послання апостолів. Ап. Павло ніколи не писав би з такою впевненістю про те, що спасіння доступне кожному грішникові вже тут, на землі, що “немає тепер жодного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі…” (Римл. 8:1). Ап. Іван ніколи не писав би: “Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі!” (Об’явл. 14:13).

Крім усього сказаного, не потрібно забувати, що вчення про чистилище, яке ввійшло в церкву близько 600 року після Р.Х. і отримало повне визначення майже через тисячу років (на Тридентському соборі), протягом усієї історії Західної церкви було легальним джерелом наживи і найбільш грубих зловживань кліру. До цього часу мільйони “правовірних” повинні платити за встановленою церквою таксою за молитви про покійних, за умиротворення душ, що знаходяться в чистилищі, за скорочення терміну перебування в чистилищі та за інші заступництва. Бідним людям, яким не доступна оплата заупокійних мес, не доводиться і розраховувати на яке б не було полегшення мук чистилища або скорочення терміну перебування в ньому. Яке спотворене уявлення про Христа! Він завжди був на стороні бідних. Але якщо в Західній церкві молитва за небіжчиків заснована на чистилищі, то в Східній церкві ця молитва знаходиться на ще більш крихкій основі.

Заперечуючи вчення про чистилище і визнаючи існування великої прірви між душами покійних, віруючих і невіруючих, православна церква вчить, що пекло переможене стражданнями Христа, що смертю Христа відкрито вільний перехід з пекла в рай, але цим переходом ті, що “хочуть перейти”, не можуть скористатись, ось чому відповідальність за їхню вічну долю покладена Богом на живих. Ті, хто ще на землі, повинні сприяти спасінню рідних та близьких молитвами за них. Але такого своєрідного “богословського тлумачення” недостатньо навіть для самої церкви, а тому вона марно намагається “підкріпити” своє тлумачення ще іншими міркуваннями, як: “поки не здійснений остаточний Страшний Суд над померлими, можлива переміна, потрібно лише, щоб хтось про цю переміну подбав… Душі мертвих “завжди живі” в Господа, а тому ту любов, яку ми відчуваємо до померлих, любов, яка “ніколи не припиниться”, ми повинні проявити в молитві за мертвих, за тих, хто чекає на свою вічну долю (де чекає – не говориться)… Наші покійні брати, – вчить православна церква, – майже всі згрішили “гріхом не на смерть”, а тому сказано: “Моліться один за одного”, і “Бог дасть йому життя” (Як. 5:16; 1 Ів. 5:16). Ось ми, православні християни, і молимося за них…”, – вчить церква.

А що говорить про це Святе Письмо?

Бог у Своєму Слові ніде і ніколи не покладав відповідальності за вічну долю нерозкаяного грішника на його родичів чи близьких друзів. У питанні спасіння кожна людина відповідає за себе.

Наших молитов, якими б сильними вони не були, недостатньо, щоб спасти самих себе. Як же можуть вони допомогти спасінню інших? Якби молитвами можна було спастись, тоді Христос даремно помер і без Його спасаючої жертви можна було б обійтись. Проте, Боже Слово каже, що “нема ні в кім іншим спасіння” (Дії 4:12).

Отже, вічна доля людини визначається лише тут, на землі…

 

21 березня – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЛІСІВ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

21 березня в усьому світі відзначається Міжнародний день лісу або Всесвітній день захисту лісів, який був заснований в 1971 році.

Проблема збереження лісу та його багатств стоїть сьогодні в ряді найважливіших екологічних завдань для всіх країн світу.  У зв’язку з цим, основним завданням Міжнародного дня лісу є привернення уваги жителів планети до проблеми збереження лісів, основні заходи їх захисту та відновлення.Group 42345

Відомо, що ліси займають третину суші планети та виконують життєво важливі екосистемні функції. У світі налічується близько 1,6 млрд чоловік, включаючи понад 2000 корінних народів і народностей, які залежать від лісів в плані отримання засобів до існування. Ліси є найбільш біологічно різноманітними екосистемами суші, де мешкає та виростає більше половини наземних видів тварин, комах та рослин. Ліси – це також житло, робота та безпека для залежного від них населення. Вони відіграють ключову роль у боротьбі зі зміною клімату. Ліси сприяють підтриманню збалансованого вмісту кисню, вуглекислого газу та вологи в повітрі. Захищають вододіли, які забезпечують приплив прісної води в річках.

Однак, незважаючи на екологічні, економічні, соціальні та медичні властивості глобальна вирубка лісів продовжується загрозливими темпами по 15 мільйонів гектарів лісу щороку.

А ось як Бог в Старому Завіті наказував Своєму народу берегти екосистему: «Коли будеш облягати місто багато днів, щоб воювати з ним та щоб здобути його, то не знищиш його дерева, і не піднесеш сокири на нього, бо з нього ти їстимеш, і його не будеш стинати…» (П.Зак.20:19).

Тобто, у Второзаконні дається повеління не вирубувати фруктових дерев; однак навіть вирубування неплодових дерев мало погані наслідки. В Біблії Земля Обітована описується як родюча, вкрита деревами країна, однак безперервне вирубування лісів, врешті-решт призвело до обезліснення майже усієї території. І з плином часу в Палестині майже не залишилося лісів. Відсутність дерев викликала ерозію ґрунту, внаслідок чого земля в багатьох місцях стала пустелею. Нині цей процес намагаються призупинити, насаджуючи ліси.

Принципи екології, принципи взаємозалежності усього на Землі викладені в Біблії. Бог давно попереджав, що все у цьому світі взаємопов’язане: «Він джерела пускає в потоки, що пливуть між горами, напувають вони всю пільну звірину, ними дикі осли гасять спрагу свою. Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посеред галузок. Він напоює гори з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься. Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі, і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє. Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив, що там кубляться птахи, бузько, кипариси мешкання його. Гори високі для диких козиць, скелі сховище скельним звіринам. І місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід. Темноту Ти наводиш і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна, ричать левчуки за здобичею та шукають від Бога своєї поживи. Сонце ж засвітить вони повтікають, та й кладуться по норах своїх. Людина виходить на працю свою, й на роботу свою аж до вечора» (Пс. 103:10-23).

Дослідження екології відкрило людям, що в житті усе взаємопов’язане. Якщо зруйнувати, або пошкодити один елемент навколишнього середовища, це обов’язково відіб’ється на всій екосистемі.

«Усе на небі і на землі проголошує, що найбільшим законом життя є закон служіння. Вічний Отець утримує кожне життя… Той же закон записаний на всьому в природі. Небесні птахи, польові звірі, лісові дерева, листя, трава, квіти, сонце і зорі на небі – усе має своє призначення. Озеро й океан, річка і джерело – усі приймають, аби віддавати» (Е. Уайт. «Виховання», с.103).

Бачимо, що ліс віддає своє життя людині, а через те, що людина не оновлює лісові масиви, відбуваються екологічні катастрофи (зокрема як на Закарпатті). Буквально в усьому Божому творінні діє великий закон служіння й варто задуматись, яким чином цей закон виявляється у моєму житті?

 

Коли полінезійці зрубали на острові усі реліктові пальми, то самі того не усвідомлюючи, прирекли себе на вимирання. Без деревини не можна було будувати каное. Без каное неможливо ловити рибу. Вчасно не зупинившись, вони втратили шанс вижити. Тропічні ліси на острові змінились степом, а ґрунт став настільки розмитим, що не можливо стало займатись землеробством. Ну а далі голод і вимирання населення.

Усе це здається неймовірним, але подібна неймовірність відбувається доволі часто, бо колись в Палестині й Албанії теж були суцільні кедрові ліси, але їх винищили. Тисячу років тому на них (як і в наш час на карпатських лісах) незле заробляли.

Разом з тим, дерево, це справжнє Боже чудо. Наприклад, багато років людей мучила загадка, яка порушувала закони земного тяжіння. Яким чином живильна вода, з розчиненими в ній органічними речовинами, добирається з коріння дерева до його верхівки? Навіть сьогодні, коли вчені розгадали цю таємницю, мудрість нашого Творця просто вражає.

Ми, як християни, також постійно ділимось з ближніми водою життя. Саме так починається ланцюгова реакція, завдяки якій від Ісуса до людей тече нескінчений потік живої води. «І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєдчасно, і що листя не в’яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!» (Пс. 1:3).

Один сільський хлопчик кожного дня потайки втікав у ліс на кілька хвилин. Його батько почав хвилюватися. Що хлопчик міг там робити кожен день? Одного разу батько запитав його:

  • Навіщо ти проводиш так багато часу в лісі?

І хлопчик відповів:

  • Щоб бути ближче до Бога.
  • Ну, – сказав з полегшенням батько, – для цього тобі не потрібно йти в ліс. Бог всюди. У лісі Бог не інший, ніж в будь-якому іншому місці.
  • Так, тату, – посміхнувся хлопчик, – але в лісі я стаю іншим.

«Зацвіте справедливий, як пальма, і виженеться, немов кедр на Ливані, посаджені в домі Господнім цвітуть на подвір’ях нашого Бога, іще в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі» (Пс. 91:13-15).

Не дивно, що Псалмист порівнює праведних людей із квітучими деревами. Їхнє життя приносить плоди навіть у старості. Поки ми з’єднані з Ісусом Христом, наше життя буде нести світові велике благо. Ми прославляємо Бога і є благословенням одне для одного.

Прославимо ж Бога за можливість цвісти для Нього. Адже через кожного з нас Бог також може здійснити добрі діяння!

Біблійний письменник Єзекіїль пророчо уподібнив Месію до кедрової галузки, яку саджає Сам Бог (Єзекіїля 17:22). По суті, корінь єврейського слова, що перекладається як «кедр», означає «бути непохитним». Сьогодні послідовники Месії, Ісуса Христа, також повинні непохитно стояти у вірі й бути міцними немов високий, гнучкий кедр (1 Кор. 16:13). Як можна це здійснювати? Непохитно протистояти нехристиянським впливам і непорушно триматись непорочності й відданості Богові. Саме тих, хто це робить, Біблія й називає справедливими, «які виженуться, немов кедри на Ливані».

Андрій БІЛИК

ЩО Ж ТАКЕ ПІСТ?

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

11 березня, у православних християн розпочався 40-денний Великий піст. Він триватиме до Великодня, яке цього року припадає на 28 квітня і служить нагадуванням про те, як сатана спокушав Христа в пустелі 40 днів. Церква закликає людей протягом всього посту не вживати в їжу м’ясо, молоко, яйця і рибу, в тому числі і у складі різних страв.

2222

 

Дуже важливо, щоб ми пам’ятали не тільки дати, але й звертали увагу на події, які описані в Біблії. Взагалі, чи започаткував Ісус цим обряд, який нам слід щорічно наслідувати? Зовсім ні. Біблія жодного разу не говорить, що ранні християни дотримувалися такого посту. А Великий піст започаткували аж в четвертому столітті після Христа.

Якщо Великий піст є наслідуванням Ісусового посту в пустині після хрещення, чому ж його потрібно дотримуватися протягом декількох тижнів перед Великоднем, коли, як вважають, він воскрес? Сам же Ісус не постив перед своєю смертю. Євангелії вказують, що він та його учні відвідували доми і їли у Віфанії за кілька днів до його смерті. Він також спожив пасхальну вечерю вночі перед своєю смертю (Матвія 26:6, 7; Луки 22:15; Івана 12:2).

З Ісусового посту після хрещення можна багато чого навчитися. Він розпочинав важливе служіння. Йшлося про виправдання суверенітету Бога і майбутнє всього людського роду. Це був час для глибоких роздумів і молитов до Небесного Отця про допомогу й керівництво. Це був слушний час для Ісуса постити. З цього видно, що піст може бути корисним, коли він проводиться з правильних спонукань, бо ще апостол Павло навчав: «Отже, якщо ви з Христом померли для стихій світу, то навіщо, як ті, що живуть у світі, дотримуєте приписів: не рухай, не їж, не дотикайся? Адже все це нищиться, коли вживається, – згідно з людськими заповідями й навчаннями. Воно має вигляд мудрости в самовільній службі, в покорі, в умертвінні тіла, але не має якогось значення, крім хіба насичення тіла» (Кол. 2:20-23).

Що ж таке піст згідно Біблії і яке його значення для духовності людини? Розгляньмо деякі випадки, коли християнин міг би постити. Наприклад, людина, що вчинила гріх, може на деякий час втратити бажання їсти. Це не для того, щоб справити враження на інших, а тому що мучить совість. І звичайно, сам по собі піст не привів би справи в порядок з Богом. Однак людина, яка справді кається, почуває глибокий смуток за те, що завдала болю своєму Творцю, друзям чи родичам. Саме в цей час страждання й палкі молитви можуть приглушити апетит.

Ізраїльський цар Давид був у подібній ситуації. Коли він дізнався, що втратить свого сина від Вірсавії, то всі сили зосередив на тому, щоб у молитві просити милосердя для дитини. Цілком поглинутий молитвою, він постив. «І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло. А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю. І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом» (2Сам. 12:15-17).

 Отже, бачимо що під час біди цар Давид хоче стати ближче до Бога. У наш час також у певних стресових ситуаціях може видатися недоречним приймати їжу.

Розглянемо ще декілька біблійних текстів. «Коли ж постите, не будьте такі, як лицеміри, що сумують, виснажують свої обличчя, щоб показатися людям, що постять; щиру правду кажу вам, що вони вже одержують свою винагороду. Ти ж, коли постиш, намасти голову свою і вмий обличчя своє, щоб не показувати людям, що постиш, але таємно – твоєму Батькові; і твій Батько, який бачить таємне, віддасть тобі явно» (Матв. 6:16-18).

Ці вірші показують, що не потрібно постити заради уваги людей та робити піст самоціллю; відноситись до посту як до часу особливого та радісного духовного переживання. Необхідно пам’ятати, що піст – це час особистого, духовного пошуку Бога.

«Сказав їм: Це поріддя нічим не можна вигнати, як тільки молитвою [і постом]» (Мр. 9:29). Тут розповідається історія про те, як учні не змогли вигнати демона з людини. Христос пояснює що це можливо тільки постом і молитвою. Отже, бачимо що піст підсилює молитву, яка є інструментом проти духовних ворожих сил.

Дії Святих Апостолів, 13 розділ, 2, 3 вірші показують нам, що питання вибору та призначення церковних служителів (священнослужителі, диякони, пресвітери, церковні вчителі та ін.) має супроводжуватись постом.

І ще один цікавий текст: «Не вхиляйтесь одне від одного, хібащо дочасно за згодою, щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи, щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням» (1 Кор. 7:5). Ми звикли думати, що піст передбачає утримання тільки від їжі. Але апостол рекомендує утримуватись під час посту від статевих відносин. На основі цього ми можемо зробити висновок, що під час посту важливо утримуватись від всього, що може нас відволікати від основної цілі – пошук волі Божої, молитва та дослідження Біблії.

А що може нас відволікати? Наприклад робота, телевізор, комп’ютер… Тобто все що може вкрасти нашу увагу і сконцентрувати на собі. Кожна людина самостійно визначає що для неї може бути таким відволікаючим фактором. А тому підхід до посту має бути виключно індивідуальним. Взагалі, піст може призначатися у зв’язку з певними обставинами і має бути особистою справою, коли людина сама вирішує, постити їй чи ні. Навіть якщо вирішується питання усієї громади.

Важливо зрозуміти, що піст – це не голодування і не лікування дієтою. Він має набагато глибше значення і виходить за рамки питання вживання їжі. Якщо коротко охарактеризувати піст, то – це певний духовний стан людини, коли вона впокорює себе перед Богом, молиться, досліджує своє серце, читає Слово Боже, намагається зрозуміти волю Божу по відношенню до свого життя. Без цих моментів піст, як просте утримання від їжі, просто втрачає всякий сенс.

Отже, піст – це інструмент, який допомагає нам впокорювати своє тіло, свої бажання, свій егоїзм і налаштуватись на близьке та особисте спілкування з Богом. Він завжди є особистим рішенням і нікому не слід судити у цьому свого ближнього.

ЯК ПОБУДУВАТИ МІСТ

Автор SDA.if.ua. Категорія Духовні роздуми

Мовою притчі

Одного разу до берега бурхливої річки підійшла група людей.

Group 423

 

Їхній керівник сказав — Ми не зможемо перейти річку вбрід, тому потрібно побудувати міст.
— Правильно, правильно!!! – підтримало його люди. — Нам потрібен міст! Зводь же його!
— Але ж я сам із цим не впораюся, — відповів провідник. — Ця робота не під силу одному!
— Ну-у, не прибідняйся, – сказали йому у відповідь. —Ти ж у нас «той, що наводить мости» (з латині «священик» перекладається як «той, хто наводить мости»). – А хто ми? Тому ти працюй, а ми подивимося як це в тебе виходить. А якщо в тебе не вийде, то ти для нас не «той, що наводить мости»! Не знаю, що говорили далі, але вони всі ще досі на тому боці річки.
Колись апостол Павло написав до подібної громади людей: «Благаємо ж вас, брати, шануйте тих, що працюють між вами, наставлені над вами в Господі, і тих, що навчають вас, виявляйте до них велику любов за їхню працю. Майте мир у собі» (1 Сол. 5:12,13)

Наївно вважати, що одна людина може побудувати усі стосунки в церкві. Якою б обдарованою вона не була, у неї обов’язково є межа можливостей, за якою (якщо немає підтримки зі сторони) в проповіді Євангелія і в духовному зростанні починається глибокий застій. Ось чому Бог говорить до всієї громади: «Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, (1Петр. 2:9).

Звичайно, більша частина відповідальності лежить на пасторі й служителях церкви, але згадаймо як жив і навчав Ісус: «Якщо хто хоче між вами стати великим, той хай буде вам слугою, і хто лиш хоче між вами бути першим, хай буде вам рабом; так само і Син Людський – прийшов Він не для того, щоб служили Йому, а щоб послужити й дати свою душу як викуп за багатьох» (Матв. 20:26-28).

ПИТАННЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ: На якому боці річки сьогодні моя громада, і як я допомагаю тому, «хто наводить мости»?

 

Історія свята 8 БЕРЕЗНЯ

Автор SDA.if.ua. Категорія Теми до визначних дат

unnamed

8 Березня, сучасне жіноче свято, день весни і краси, не завжди було таким романтичним. Ця дата мас давню історію. Вітати жінок саме 8 березня почали ще стародавні римляни. У цей день матрони — вільні заміжні жінки — отримували від своїх чоловіків подарунки та були оточені увагою і турботою. Крім того, 8 березня навіть рабині звільнялися від своїх обов’язків. Одягнені в найкращий одяг, із запашними вінками на голові, римлянки приходили в храм богині Вести — берегині домашнього вогнища.
Історію святкування Міжнародного жіночого дня часто пов’язують з іменем революціонерки Клари Цеткін. Саме вона на міжнародній конференції жінок у 1910 році в Копенгагені запропонувала щорічно відзначати 8 березня як день народження жіночого пролетаріату. Вибір Цеткін саме 8 березня як дати святкування Міжнародного жіночого дня має суперечливі пояснення. Згідно з офіційною, широко відомою версією, Жіночий день був присвячений подіям 1857 року, коли 8 березня швачки нью-йоркських фабрик пройшли маршем вулицями міста. Вони вимагали 10-годинний робочий день, світлі та сухі робочі приміщення, заробітну плату нарівні з чоловіками. У той час жінки працювали по 16 годин на добу, отримуючи за це копійки. Чоловікам після рішучих виступів вдалося домогтися введення 10-годинного робочого дня. На багатьох підприємствах у США створили профспілкові організації. Того історичного 8 березня у багатьох кварталах Нью-Йорка сотні жінок вийшли на демонстрацію, вимагаючи надання їм виборчого права.
Проте деякі історики називають іншу — релігійну — причину виникнення свята, згідно з якою Цеткін мала намір зв’язати історію жіночого соціалістичного руху з історією її народу — євреїв. А саме з тією сторінкою цієї історії, яка розповідає про Естер, дружину царя Ахашвероша. Цариця Естер попередила заплановані «єврейські погроми». Вона спрямувала царський наказ проти самих ворогів, які бажали винищити юдеїв. На честь цього порятунку день 13 Адара (цей місяць єврейського календаря припадає на кінець лютого — початок березня) став святкуватися як свято Пурім. Дата святкування Пуріма в юдейському релігійному календарі є непостійною. Однак святкування Пуріма, яке в 1910 році припало на 8 березня, закріпилося-і прижилося.
У 1911 році Жіночий день вперше відзначався 19 березня в Австрії, Данії, Німеччині та Швейцарії. Тоді більше мільйона чоловіків і жінок взяли участь у маніфестаціях. Крім права обирати й обіймати керівні посади, жінки вимагали рівних виборчих прав із чоловіками. Пізніше в багатьох країнах Європи 8 березня жінки організували марші на знак протесту проти війни.
Міжнародний жіночий день 8 Березня з перших років Радянської влади став державним святом. З 1965 року цей день став вихідним. У цей день на урочистих заходах держава звітувала перед суспільством про реалізацію державної політики щодо ставлення до жінок. Поступово Міжнародний жіночий день у країні втрачав своє політичне забарвлення. У 1977 році Організація Об’єднаних Націй оголосила 8 березня Міжнародним жіночим днем. Слово «боротьба» зникло з назви свята, а 8 Березня стало святом жінок, весни і любові.
З того часу залишилася, напевно, лише дата і бажання хоча б раз на рік зробити щось приємне тим, які часто в круговороті буденності залишаються непоміченими: нашим матерям, нашим сестрам і просто жінкам — символу материнства, сімейного затишку й ніжності. Нехай не окремий день, а повага до жіночої статі буде в основі життя чоловіка.

«Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф. 5:25).

Даруйте красиві квіти коханим, і не тільки 8 Березня, говоріть їм про любов щодня!

Новини по дням

Липень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Контакти

вул.Івасюка, 76
м.Івано-Франківськ
76000

Написати лист